Постанова

від 12.09.2024 по справі 305/168/24

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 305/168/24

П О С Т А Н О В А

Іменем України

12 вересня 2024 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд в складі:

головуючого - судді Джуги С.Д.,

суддів - Собослоя Г.Г., Мацунича М.В.

з участю секретаря судових засідань: Чичкало М.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 на рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 26 березня 2024 року у складі судді Ємчука В.Е., у справі за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, виконавчий комітет Рахівської міської ради як орган опіки та піклування про позбавлення батьківських прав,

в с т а н о в и в :

У січні 2024 року ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, виконавчий комітет Рахівської міської ради як орган опіки та піклування про позбавлення батьківських прав.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 17 вересня 2009 року зареєстровано шлюб між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_3 , який розірвано рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 06 серпня 2013 року. Від даного шлюбу у сторін народилася дочка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1

Стверджувала, що з моменту розірвання шлюбу і по цей час батько дитини ОСОБА_3 , можливо два рази бачив дочку. Крім стягнених аліментів, які відповідач сплачує не в повному обсязі, ніякої іншої матеріальної допомоги на утримання дочки ОСОБА_2 останній не надавав і не надає.

Вказувала, що відповідач взагалі не спілкується з дитиною, не піклується про її фізичний і духовний розвиток, не сприяє засвоєнню загальновизнаних норм моралі, а також не надає доступу до культурних та інших духовних цінностей, як це встановлено ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», що свідчить про самоусунення ОСОБА_3 від виконання своїх батьківських обов`язків.

Натомість зазначала, що донька ОСОБА_2 проживає разом з позивачем та її чоловіком ОСОБА_5 , якого остання називає своїм батьком. Вказувала, що для їхніх спільних дітей, так і для її дочки вони створили належні комфортні умови проживання та навчання. Будинок має окремі кімнати та достатньо місця для відпочинку та розвитку дітей.

За наведених обставин позивач просила суд позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 26 березня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 - відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що відповідачем не надано суду доказів того, що останній вживав будь-яких дієвих заходів щодо зустрічі з дитиною, намагався взяти участь у її вихованні, а позивач, відповідно, перешкоджала цьому. Вказує, що судом першої інстанції враховано лише меркантильні інтереси відповідача щодо дитини, який в подальшому матиме можливість звернутися в суд з позовом про стягнення аліментів на його утримання. Водночас судом першої інстанції не враховано небажання дитини та позивача спілкуватися з відповідачем, докази та обставини, які підтверджують ухилення останнього від виконання своїх батьківських обов`язків, а також висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав. Вважає, що змінити поведінку відповідача щодо дитини вже неможливо, як і небажання останньої підтримувати зв`язок з батьком.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Лешанич Леся Вікторівна, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялись належним чином. Орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Рахівської міської ради Закарпатської області подав до апеляційного суду заяву, в якій просив розглянути справу за відсутності її представника (а.с.149).

Судова колегія, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, розглянула справу за відсутності учасників справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши і дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних мотивів.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Ч.3 ст.12 ЦПК України покладає на кожну сторону обов`язок довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч.5 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відмовляючи в задоволені заявленого позову суд першої інстанції виходив з його недоведеності.

З таким висновком погоджується і апеляційний суд, виходячи з наступного.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що з 17 вересня 2009 року ОСОБА_3 та ОСОБА_6 перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано на підставі рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 06 серпня 2013 року у справі №305/1501/13-ц (а.с.12-12 зворот).

Від даного шлюбу у сторін народилася донька - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що стверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 (а.с.6).

Рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 06 серпня 2013 року у справі №305/1534/13-ц стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 аліменти на утримання дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку (доходів), але не менше 30% прожиткового мінімуму, встановленого для дитини відповідного віку, починаючи з 22 липня 2013 року до досягнення дитиною повноліття (а.с.13-13 зворот).

12 липня 2017 року між позивачем ОСОБА_6 та ОСОБА_5 зареєстровано шлюб. Прізвище дружини після реєстрації шлюбу - ОСОБА_7 , про що свідчить копія свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 (а.с.7).

Відповідно до довідки №130 від 15 січня 2024 року, виданої виконавчим апаратом Рахівської міської ради, вбачається, що сім`я ОСОБА_1 складається з: 1) чоловіка ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; 2) донька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; 3) син ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; 4) донька ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с.8).

Згідно з наданим до позовної заяви розрахунку заборгованості по аліментах за виконавчим листом №305/1534/13-ц (у вказаному розрахунку помилково зазначеного як №3059/1534/13-ц), станом 01 січня 2024 року складає - 12561,83 грн (а.с.10-11 зворот).

Відповідно до характеристики наданої ОСОБА_2 класним керівником Годван О.І. та директором Рахівської ЗЗСО І-ІІІ ступенів №1 Фріндт О.М. вбачається, що остання є ученицею 8 класу, характеризується виключно позитивно й зазначено, що дитина виховується в багатодітній родині, де мати та вітчим приділяють їй належну увагу, систематично навідуються до школи та спілкуються з вчителями й класним керівником. Батько дитини - ОСОБА_12 , навчанням, вихованням та шкільним життям дитини не цікавився (а.с.9).

Згідно витягу з реєстру територіальної громади від 04 липня 2023 року вбачається, що задекларованим місцем реєстрації ОСОБА_3 з 04 липня 2023 року є АДРЕСА_1 (а.с.116).

Відповідно до довідки №352 від 12 лютого 2024 року, виданої УСЗН Рахівської РДА, вбачається, що останній перебуває на обліку в УСЗН Рахівської РДА як інвалід І групи та отримав соціальну допомогу за період січня 2023 року до січня 2024 року у розмірі 7695,60 грн. (а.с.118).

Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Відповідно до роз`яснень викладених в п.15 Постанови Пленуму ВСУ від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» (далі по тексту Постанова Пленуму), позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Згідно п.16 вказаної Постанови Пленуму, ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

При вирішенні такої категорії спорів суди повинні мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особистості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, вказаний правовий висновок міститься в постановах Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 13 квітня 2020 року у справі №760/468/158, 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 11 вересня 2020 року у справі, від 06 вересня 2023 року у справі № 545/560/21).

У рішенні у справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).

Обґрунтовуючи заявлений позов позивач посилається на те, що після розірвання шлюбу відповідач не виконує своїх батьківських обов`язків відносно своєї доньки, не цікавиться розвитком дитини, її станом здоров`я та взагалі не спілкується з нею, допустив заборгованість по сплаті аліментів.

Однак, позивачем, всупереч приписів ст.ст.12, 81 ЦПК України, не надано належних та допустимих доказів на підставі яких можна дійти до безперечного висновку про те, що ОСОБА_3 злісно ухиляється від участі у вихованні дитини.

Судом першої інстанції вірно зазначено, що одна лише характеристика з місця навчання дитини про те, що відповідач навчанням останньої не цікавиться, а також часткова заборгованість зі сплати аліментів не доводить, що ОСОБА_3 повністю свідомо усунувся від виконання батьківських обов`язків.

Відповідно до ч.4 ст.10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Аналогічні положення зазначено і в ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року наголошував на тому, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці.

Відповідно до ч.ч.4-6 ст.19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

З висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 , затвердженого рішенням виконавчого комітету Рахівської міської ради від 23 лютого 2024 року, слідує, що орган опіки та піклування виконавчого комітету Рахівської міської ради вважає доцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно його неповнолітньої доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.28-30).

Суд першої інстанції вірно зазначив, що висновок органу опіки та піклування є недостатньо обґрунтованим, а тому суд не погоджується з вказаним висновком, оскільки, у ньому не наведено достатніх підстав та аргументів, які б вказували на наявність підстав для застосування відносно відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав. Вказаний висновок складено без врахування всіх обставин справи, зокрема без з`ясування причини, за яких відповідач позбавлений можливості спілкуватися з донькою, без перевірки обставин, які можуть створювати перешкоди відповідачу у виконанні ним своїх батьківських обов`язків. Крім того, до висновку не додано документів, на підставі яких орган опіки та піклування прийшов до такого висновку.

Недостатня участь батька у вихованні дитини не може бути підставою для позбавлення його батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав, тобто природних прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивачка не довела.

Як вірно звернув увагу суд першої інстанції відповідач є особою з інвалідністю по зору І групи, що підтверджується наявною у матеріалах справи довідкою МСЕК від 01 серпня 2017 року (а.с.121), а тому його здоров`я не дає повною мірою виконувати свої батьківські обов`язки, так, якби міг їх виконувати маючи добрий зір й не будучи хворим, й на це необхідно зважати. При цьому він цікавиться донькою, любить її, має намір виховувати доньку й підтримувати з нею родинні стосунки.

Та обставина, що на час розгляду справи вихованням та розвитком дитини займається мати, не свідчить безумовно про те, що батько дитини не бажає брати участь у її утриманні і вихованні, тобто свідомо та умисно нехтує батьківськими обов`язками.

Доводи апелянта, що судом першої інстанції не враховано обставини, які наведені в позовній заяві щодо невиконання відповідачем батьківських обов`язків та не приймання участі у вихованні доньки, не можуть бути взяті до уваги, оскільки матеріали справи не містять доказів, які б давали достатньо підстав для застосування такої крайньої міри, як позбавлення батьківських прав.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову про позбавлення відповідача батьківських прав, суд першої інстанції вірно врахував, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, необхідність застосування якого за обставинами цієї справи не доведено.

Рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування немає. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому апеляційним судом не можуть бути взяті до уваги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З врахуванням наведеного, апеляційний суд дійшов до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 26 березня 2024 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду.

Повне судове рішення складено 23 вересня 2024 року.

Головуючий:

Судді: