Ухвала

від 04.04.2024 по справі 394/761/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 394/761/22

провадження № 61-2400ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О.,

Сердюка В. В.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Кропивницького апеляційного суду від 17 січня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Новоархангельської селищної ради Голованівського району Кіровоградської області про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Новоархангельської селищної ради Голованівського району Кіровоградської області, в якому просила:

- визнати незаконним та скасувати наказ від 25 жовтня 2022 року № 5 про звільнення її з посади психолога Новоархангельського закладу дошкільної освіти № 1 «Ромашка» Новоархангельської селищної ради Голованівського району Кіровоградської області (далі - Новоархангельський ЗДО № 1 «Ромашка») з 03 листопада 2022 року у зв`язку з його ліквідацією на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України;

- поновити її з 04 листопада 2022 року на посаді психолога Новоархангельського ЗДО № 1 «Ромашка»;

- стягнути з Новоархангельської селищної ради Голованівського району Кіровоградської області середній заробіток за час вимушеного прогулу в період з 04 листопада 2022 року (наступний день після звільнення) до дня ухвалення судом рішення (до набрання законної сили рішення суду).

Новоархангельський районний суд Кіровоградської області рішенням

від 12 жовтня 2023 року позов ОСОБА_1 задовольнив частково.

Визнав незаконним та скасував наказ голови ліквідаційної комісії

від 25 жовтня 2022 року № 5 «Про звільнення ОСОБА_1 » з посади психолога Новоархангельського ЗДО № 1 «Ромашка».

Стягнув з Новоархангельської селищної ради Голованівського району Кіровоградської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 04 листопада 2022 року до дня ухвалення рішення суду, тобто до 12 жовтня 2023 року включно в сумі 46 501 грн,

з утриманням з даної суми податків та інших обов`язкових платежів.

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Допустив до негайного виконання рішення в частині стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач звільнив позивачку з порушенням вимог пункту 1 частини першої

статті 40 КЗпП України, оскільки на час розгляду спору незаконно звільненої ОСОБА_1 заклад, в якому вона працювала, ліквідований, а тому її неможливо поновити на попередньому місці роботи. Разом з тим, у зв`язку зі скасуванням судом наказу про звільнення позивачки відповідно до

статті 235 КЗпП України на користь позивачки підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Кропивницький апеляційний суд постановою від 17 січня 2024 року рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 12 жовтня 2023 року скасував та ухвалив нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 залишив без задоволення.

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відповідач звільнив позивачку ОСОБА_1 без порушення встановленого законом порядку, оскільки відбулася повна ліквідація юридичної особи - Новоархангельського ЗДО № 1 «Ромашка». Тому підстав для задоволення позовних вимог немає.

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2024 року, ОСОБА_1 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Верховний Суд ухвалою від 04 березня 2024 року касаційну скаргу залишив без руху та надав строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали. Запропонував заявниці надати уточнену касаційну скаргу з обґрунтуванням наявності випадку, передбаченого пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, а також копії цієї скарги відповідно до кількості учасників справи. Попередив про наслідки невиконання вимог вказаної ухвали.

У березні 2024 року до Верховного Суду на виконання вимог ухвали суду

від 04 березня 2024 року від ОСОБА_1 надійшла заява про усунення недоліків касаційної скарги, до якої додана уточнена касаційна скарга.

Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявниця посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3

частини другої статті 389 ЦПК України), а саме вказує про ліквідацію юридичної особи та неможливість поновлення позивачки на займаній посаді. З даного питання відсутній висновок Верховного Суду.

Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій

і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

До повноважень Верховного Суду, зокрема належить вирішення питань щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, їх тлумачення під час розгляду справ.

Касаційний суд має забезпечувати формування єдиної судової практики шляхом надання відповідного тлумачення (правозастосування) норм права.

Про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики свідчить, зокрема відсутність єдиного правового висновку Великої Палати Верховного Суду, наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному, велика кількість справ щодо вирішення подібних правовідносин, які перебувають на розгляді судів.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої

статті 389 ЦПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) заявник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку заявника відповідна норма повинна застосовуватися.

Зазначена заявницею норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанцій в межах підстав позову або скарги (наприклад, з точки зору порушення її іншими учасниками справи), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно.

Водночас, з наведеного тексту обґрунтувань пункту 3 частини другої

статті 389 ЦПК України не можливо встановити, щодо якої норми права відсутній висновок Верховного Суду у спірних правовідносинах.

Саме по собі посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права,

не є підставою для відкриття касаційного провадження.

Також слід зауважити, що правові висновки Верховний Суд формулює лише щодо конкретно визначених правовідносин, а не висновок, який на думку скаржника, буде підставою для відкриття касаційного провадження.

Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями за заявницю доповнювати касаційну скаргу міркуваннями та обґрунтуванням підстав касаційного оскарження, яких не виклав сам заявник. В іншому випадку вказане б призвело до порушення таких принципів цивільного процесу, як змагальності та диспозитивності.

З огляду на зміст уточненої касаційної скарги, заявниця не обґрунтувала необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо норми права; не вказала про наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному, що свідчило б про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики.

Вивчивши зміст уточненої касаційної скарги, суд касаційної інстанції доходить висновку про відсутність у ній посилань на норму права, щодо якої відсутній висновок, та належного обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, і, відповідно, підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Посилання в касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження судового рішення на відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах Верховний Суд відхиляє, оскільки, посилаючись на вказану обставину, заявниця не зазначила, який саме висновок має бути сформовано Верховним Судом у спірних правовідносинах щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а Верховний Суд самостійно не встановив, що у судовій практиці, яка склалася у подібних правовідносинах, існують підстави, які б вказували на наявність проблеми, що може бути вирішена шляхом формулювання нової правової позиції.

Разом з тим, як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявниця посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку).

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не взяли до уваги можливість застосування частини третьої статті 40 КЗпП України при звільнені ОСОБА_1 у період перебування останньої на лікарняному у зв`язку з ліквідацією дошкільного закладу.

Разом з тим, заявниця вказувала, що вона є особою з інвалідністю, тому має переважне право на залишення на роботі.

Крім того, заявниця зазначає, що справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, оскільки звільнення заявниці із займаної посади та ліквідація юридичної особи порушує її право на працю, гарантоване Конституцією України.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.

Суди встановили, що з 03 січня 2008 року ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах із Новоархангельським ЗДО № 1 «Ромашка» та обіймала посаду психолога. Позивачка є особою з інвалідністю ІІІ групи.

Відповідно до протоколу засідання Новоархангельської селищної ради Голованівського району Кіровоградської області від 28 липня 2022 року працівникам Новоархангельського ЗДО № 1 «Ромашка» повідомлено про наступне вивільнення та запропоновані вакантні посади в інших закладах освіти.

Згідно з актом від 05 серпня 2022 року працівники Новоархангельського

ЗДО № 1 «Ромашка», у тому числі ОСОБА_1 , відмовилися отримувати попередження про наступне звільнення у зв`язку з ліквідацією вказаного дошкільного закладу. Зазначений акт підписаний головою ліквідаційної комісії ОСОБА_2 , членами ліквідаційної комісії: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та представником Новоархангельської селищної ради Голованівського району Кіровоградської області

Яношевським В. П.

08 серпня 2022 року повідомлення про наступне звільнення у зв`язку з ліквідацією дошкільного закладу направлено засобами поштового зв`язку на адресу ОСОБА_1 (

АДРЕСА_1 ). Проте через місяць конверт з попередженням був повернутий до Новоархангельської селищної ради Голованівського району Кіровоградської області з довідкою поштового відділення про причину повернення - «за закінченням терміну зберігання».

Новоархангельська селищна рада Голованівського району Кіровоградської області ухвалила рішення від 28 липня 2022 року № 2627 «Про припинення юридичної особи Новоархангельського ЗДО № 1 «Ромашка» шляхом ліквідації».

Голова ліквідаційної комісії Новоархангельського ЗДО № 1 «Ромашка» наказом від 25 жовтня 2022 року № 5 звільнив ОСОБА_1 , психолога Новоархангельського ЗДО № 1 «Ромашка» з 03 листопада 2022 року у зв`язку з ліквідацією дошкільного закладу на підставі пункту 1 частини першої

статті 40 КЗпП України. Здійснив розрахунок згідно з чинним законодавством.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 18 листопада

2022 року Новоархангельський ЗДО № 1 «Ромашка» (код ЄДРПОУ 23231699) перебував у стані припинення.

Згідно з медичним висновком № ВР5М-РТТ5-57А9-ЕВМ8 ОСОБА_1 була тимчасово непрацездатною в період з 02 по 11 листопада 2022 року.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Спірні правовідносини, що склались між учасниками справи, регулюються Конституцією України та КЗпП України.

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є правовий захист від незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи

(стаття 5-1 КЗпП України).

Частиною третьою статті 31 Закону України «Про дошкільну освіту» визначено, що керівника закладу дошкільної освіти призначає на посаду та звільняє з посади засновник (засновники) або уповноважений ним (ними) орган. Інших працівників закладу дошкільної освіти призначає на посади та звільняє з посад його керівник у порядку, передбаченому установчими документами закладу, відповідно до законодавства.

Визначення юридичної особи, поняття та порядок ліквідації чи реорганізації юридичної особи містяться у статтях 80, 104, 111 ЦК України, статтях 62, 66, 79, 92 ГК України. Системний аналіз вказаних правових норм дає підстави для висновку про те, що підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Відповідно до пункту 1.3 Статуту Новоархангельського ЗДО №1 «Ромашка» (код ЄДРПОУ 23231699) засновником дошкільного закладу є Новоархангельська селищна рада Голованівського району Кіровоградської області.

Згідно з пунктами 11.1., 11.3. Статуту Новоархангельського ЗДО № 1 «Ромашка» припинення діяльності закладу дошкільної освіти здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.

Як зазначено вище, Голова ліквідаційної комісії Новоархангельського

ЗДО № 1 «Ромашка» наказом від 25 жовтня 2022 року № 5 звільнив

ОСОБА_1 , психолога Новоархангельського ЗДО № 1 «Ромашка»

з 03 листопада 2022 року у зв`язку з ліквідацією дошкільного закладу на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Здійснив розрахунок згідно з чинним законодавством.

Розпочалася процедура припинення шляхом ліквідації, про що у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань міститься відповідний запис

№ 1000433110000800239 від 01 серпня 2022 року про внесення рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення Новоархангельського ЗДО № 1 «Ромашка» в результаті її ліквідації, що відповідає положенням частини п`ятої статті 104 ЦК України. Дані про юридичних осіб-правонаступників відсутні.

Частиною четвертою статті 36 КЗпП України передбачено, що у разі зміни роботодавця, а також у разі їх реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи роботодавця можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої

статті 40).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

При розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 частини першої

статті 40 КЗпП України суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норми законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника, з його згоди, на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

Подібні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 23 липня

2021 року у справі № 766/12805/19 (провадження № 61-7098св21).

Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника. За змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.

З огляду на вищевказане, відбулася ліквідація Новоархангельського ЗДО № 1 «Ромашка», наявність правонаступництва після ліквідації дошкільного закладу не встановлена.

Суди встановили, що відповідно до протоколу засідання Новоархангельської селищної ради Голованівського району Кіровоградської області від 28 липня 2022 року працівникам Новоархангельського ЗДО № 1 «Ромашка» повідомлено про наступну ліквідацію та запропоновані вакантні посади в інших закладах освіти.

Згідно з актом від 05 серпня 2022 року працівники Новоархангельського

ЗДО № 1 «Ромашка», у тому числі ОСОБА_1 , відмовилися отримувати попередження про наступне звільнення у зв`язку з ліквідацією дошкільного закладу.

08 серпня 2022 року повідомлення про наступне звільнення у зв`язку з ліквідацією закладу направлено засобами поштового зв`язку на адресу ОСОБА_1 (

АДРЕСА_1 ). Проте через місяць конверт з попередженням був повернутий до Новоархангельської селищної ради Голованівського району Кіровоградської області з довідкою поштового відділення про причину повернення - «за закінченням терміну зберігання».

Оскільки позивачка відмовилася від отримування попередження про наступне звільнення у зв`язку з ліквідацією дошкільного закладу, вона була звільнена з 03 листопада 2022 року на підставі пункту 1 частини першої

статті 40 КЗпП України. Звільнення позивачки проводилося у зв`язку з повною ліквідацією Новоархангельського ЗДО № 1 «Ромашка», що свідчить про відсутність в цьому закладі дошкільної освіти будь-яких вакансій.

Однак, як встановив, апеляційний суд, під час оголошення рішення про ліквідацію Новоархангельського ЗДО № 1 «Ромашка» працівникам було запропоновано вакантні посади в інших закладах освіти.

Ніяких переваг на працевлаштування, на переведення на іншу роботу в разі звільнення у зв`язку з повною ліквідацією вказаного закладу дошкільної освіти в такому випадку чинним законодавством не передбачено.

Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 16 грудня 2019 року у справі № 136/238/18 (провадження № 61-725св19), на яку послався апеляційний суд при ухваленні судового рішення, яке оскаржується.

Отже, на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які посилались сторони, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Оскільки вимоги про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, вони також не підлягають задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

Пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України визначено, що суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Як на підставу для відкриття касаційного провадження заявниця послалася на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме зазначила, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-3048цс15, від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15, постановах Верховного Суду від 16 січня 2018 року у справі № 761/3694/15-ц (провадження № 61-89св17), від 29 січня 2020 року у справі № 761/41149/16-ц (провадження № 61-508св18), від 22 вересня 2020 року у справі

№ 161/7196/19 (провадження № 61-4375св20), 09 грудня 2021 року у справі

№ 646/2661/20 (провадження № 61-7496св21).

У постанові від 09 грудня 2021 року у справі № 646/2661/20 (провадження

№ 61-7496св21) Верховний Суд вказав, що розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням на підставі пункту першого частини першої

статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

Обґрунтування, наведене заявницею в касаційній скарзі, не свідчить про помилковість застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, оскільки викладені в оскаржуваному судовому рішенні в цій справі висновки суду не суперечать правовим висновкам, сформульованим

у постанові Верховного Суду від 09 грудня 2021 року у справі № 646/2661/20 (провадження № 61-7496св21).

Для визначення подібності правовідносин Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальній частині постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20), згідно з яким на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

У постанові від 16 січня 2018 року у справі № 761/3694/15-ц (провадження

№ 61-89св17) Верховний Суд, погодившись із висновком судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність порушення роботодавцем норм трудового законодавства при звільненні працівника, зробив висновок про те, що наявні вакантні посади не відповідали спеціальності та кваліфікації позивача, вимагали повної вищої економічної освіти, повної вищої юридичної освіти чи вищої, або середньої технічної освіти у сфері гідромеліорації та/або гідротехніки, саме у зв`язку із цим відповідач був позбавлений можливості запропонувати позивачу іншу вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю на підприємстві.

У постанові від 29 січня 2020 року у справі № 761/41149/16-ц (провадження

№ 61-508св18), Верховний Суд погодився з висновками апеляційного суду про те, що звільнення відбулося з порушенням вимог трудового законодавства, оскільки на підприємстві у момент звільнення позивача були наявні посади, які могли бути запропоновані позивачу, виходячи з його професії, спеціальності, освіти та кваліфікації, що підтверджується також висновком із засідання профспілкового комітету первинної профспілкової організації

ПАТ «НАК «Нафтогаз України», отже, роботодавцем не виконано обов`язок передбачений частиною третьої статті 49-2 КЗпП України.

У постанові від 22 вересня 2020 року у справі № 161/7196/19 (провадження

№ 61-4375св20), на яку посилається позивачка у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначив, що власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах від 25 травня 2016 року у справі № 6-3048цс15

та від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15.

Посилання заявниці у касаційній скарзі на неврахування апеляційним судом висновків щодо застосування норм права, зроблених у постановах Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-3048цс15

та від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15, постановах Верховного Суду від 16 січня 2018 року у справі № 761/3694/15-ц (провадження № 61-89св17), від 29 січня 2020 року у справі № 761/41149/16-ц (провадження

№ 61-508св18), від 22 вересня 2020 року у справі № 161/7196/19 (провадження № 61-4375св20), є безпідставними, оскільки правовідносини у зазначених справах та у справі, яка переглядається, не є подібними, стосуються вирішення питання щодо звільнення із займаної посади у зв`язку зі скороченням штату на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не взяли до уваги можливість застосування частини третьої статті 40 КЗпП України при звільнені ОСОБА_1 у період перебування останньої на лікарняному у зв`язку з ліквідацією дошкільного закладу, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

Відповідно до частини третьої статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Водночас варто зауважити, що позивачка звільнена на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, тобто у зв`язку повною ліквідацією Новоархангельського ЗДО № 1 «Ромашка».

Отже, доводи касаційної скарги позивачки про те, що вона як особа з інвалідністю має переважне право на залишення на роботі, а також щодо протиправності її звільнення під час тимчасової непрацездатності не ґрунтуються на законі, оскільки вивільнення проводилось у зв`язку з повною ліквідацією закладу дошкільної освіти. Вказані доводи були предметом дослідження суду апеляційної інстанції, який мотивував свої висновки, посилаючись на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду

від 16 грудня 2019 року у справі № 136/238/18 (провадження № 61-725св19).

Положення частини третьої статті 40 визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду № 6-р(II)/2019 від 04 вересня 2019 року.

Посилання в касаційній скарзі на те, що повноваженнями про повідомлення про подальше вивільнення при ліквідації підприємства наділений виключно селищний голова, є безпідставними, оскільки після прийняття відповідними органами (власник, уповноважений орган або суд) рішення про ліквідацію, що є правовою підставою ліквідації, для позбавлення статусу юридичної особи необхідно утворити орган (особу), який прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи, ліквідаційну комісію. Причому за рішенням органу у ролі ліквідаційної комісії може виступати орган управління юридичної особи. Апеляційний суд установив, що головою ліквідаційної комісії Новоархангельського ЗДО № 1 «Ромашка» є Бурдига М. Д., членами ліквідаційної комісії: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та представник Новоархангельської селищної ради Голованівського району Кіровоградської області Яношевський В. П.

Орган місцевого самоврядування в особі Новоархангельської селищної ради Голованівського району Кіровоградської області при прийняті рішення

від 28 липня 2022 року № 2627 «Про припинення юридичної особи Новоархангельського ЗДО № 1 «Ромашка» шляхом ліквідації» діяв в рамках чинного законодавства України, що підтверджується рішенням Господарського суду Кіровоградської області у справі № 912/1742/22

від 01 березня 2023 року та постановою Центрального апеляційного господарського суду від 24 травня 2023 року, в яких зазначено, що рішення від 28 липня 2022 року № 2627 ухвалено з дотриманням норм законодавства та наданих повноважень, є правомірним та законним.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначила, що справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, оскільки звільнення заявниці із займаної посади та ліквідація юридичної особи порушує її право на працю, гарантоване Конституцією України.

Перевіривши доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав вважати, що наведені заявницею підстави свідчать про наявність у справі ознак її суспільної важливості або виняткового значення, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору. Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики. Йдеться про реалізацію принципів верховенства права та правової визначеності, рівності перед законом і судом з метою гарантування розумної передбачуваності судового рішення.

Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від Суду, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Висновки суду апеляційної інстанції є правильними, ґрунтуються на правильному тлумаченні норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, зокрема пункту 1 частини першої статті 40 та частини третьої статті 40 КЗпП України, при звільненні позивачки її права порушені не були.

Інші доводи, наведені у касаційній скарзі, були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, а тому висновків суду не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду.

Відповідно до частини шостої статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

З огляду на зміст касаційної скарги та оскаржуваного судового рішення, скарга є необґрунтованою, Верховний Суд уже викладав у своїх постановах висновки щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до таких висновків.

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду процедура, яка застосовується

у Верховному Суді, може бути більш формальною.

Виходячи з викладеного, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.

Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Новоархангельської селищної ради Голованівського району Кіровоградської області про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Кропивницького апеляційного суду від 17 січня 2024 року.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявниці.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:І. М. Фаловська С. О. Карпенко В. В. Сердюк