Постанова

від 25.03.2024 по справі 464/3227/23

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 464/3227/23 Головуючий у 1 інстанції: Дулебко Н.І.

Провадження № 22-ц/811/3674/23 Доповідач в 2 інстанції: Шеремета Н.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2024 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Шеремети Н.О.

суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.

секретаря: Псярук О.В.

з участю: представника ТзОВ «Львів-Буд» - Жбадинського В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сихівського районного суду м.Львова від 17 листопада 2023 року, -

ВСТАНОВИВ:

у травні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Львів-Буд» про захист прав споживачів та повернення коштів.

В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що 29 липня 2022 року між нею та Товариством з обмеженою відповідальністю «Львів-Буд»укладено договір бронювання № 1 на квартиру АДРЕСА_1 та договір на бронювання паркомісць АДРЕСА_2 , за умовами яких за нею закріплено вищезазначені об`єкти нерухомості, за що вона сплачує кошти, які зараховуються в майбутні платежі за договорами купівлі-продажу цих об`єктів, які будуть укладені між сторонами в майбутньому. Зазначає, що на підставі зазначених договорів бронювання замовила у відповідача, як суб`єкта господарювання послугу з придбання житла, яке перебуває в процесі будівництва для власних потреб. Стверджує, що на виконання своїх зобов`язань сплатила 118500,00 грн. за договором бронювання № 1 на квартиру АДРЕСА_1 та 39500 грн. за договором бронювання паркомісць АДРЕСА_2 . Покликається на те, що у визначений договорами бронювання строк - до 4 кварталу 2022 року, будівництво квартир не завершено, внаслідок чого договори купівлі-продажу заброньованих квартир не укладено з вини відповідача. На її думку споживач має право відмовитися від договору про виконання робіт (надання послуг) і вимагати відшкодування збитків, якщо виконавець своєчасно не приступив до виконання зобов`язань за договором або виконує роботу так повільно, що закінчити її у визначений строк стає неможливим. Наголошує, що сплачені нею кошти підлягають поверненню, оскільки зобов`язання за договорами бронювання відповідачем не виконані, відповідач настільки затягнув процес укладення договору купівлі-продажу заброньованої нерухомості, що завершити його в розумний строк стало неможливим, добровільно коштів не повернув, а підстава для подальшого збереження коштів у відповідача відпала з вини відповідача. Вважає, що за кожен день прострочення виконання робіт (надання послуг) споживачеві сплачується пеня в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення, що за період з 01 січня 2023 року до 01 травня 2023 року становить 568800 грн.

З наведених підстав просить:

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Львів-Буд» на користь ОСОБА_1 158 000,00 грн.;

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Львів-Буд» на користь ОСОБА_1 568800,00 грн. неустойки.

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 17 листопада 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Львів-Буд» про захист прав споживачів та повернення коштів - відмовлено.

Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 17 листопада 2023 року оскаржила ОСОБА_1 ,в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.

Апелянт зазначає, що не набула у власність нерухоме майно чи майнові права згідно договору бронювання, однак відповідач безпідставно зберігає у себе належні їй кошти, перераховані на виконання договорів бронювання. Зазначає, що сплачені кошти за бронювання квартири і паркомісць, не можуть бути завдатком, оскільки не був укладений основний договір, відповідач не був стороною договорів, укладених між нею та інвестиційним фондом, тому не може цими договорами підтверджувати факт виконання ним зобов`язань. Передачею права на укладення договору купівлі-продажу щодо заброньованих нею об`єктів нерухомості інвестиційному фонду підтвердив неможливість виконання ним взятих на себе зобов`язань, а в договорах, укладених після бронювання квартир за участю інвестиційного фонду, не вказано про наявність уже сплачених нею коштів та не враховано їх у вартість об`єктів. Вважає, що недобросовісною поведінкою відповідача, який не повернув сплачені нею кошти, відчуживши при цьому об`єкти нерухомості іншій особі, порушуються її права, як споживача послуг. На думку апелянта, сплачені нею кошти підлягають поверненню, оскільки зобов`язання за договорами бронювання відповідачем не виконані, відповідач настільки затягнув процес укладення договору купівлі-продажу заброньованої нерухомості, що завершити його в розумний строк стало неможливим, добровільно коштів не повернув, а підстава для подальшого збереження коштів у відповідача відпала саме з вини відповідача. Звертає увагу, що укладення договорів купівлі-продажу мало завершитися в 4 кварталі 2022 року, однак такі договори неукладені, у зв`язку з чим у неї виникло право на стягнення неустойки в розмірі 3 % вартості сплачених відповідачу коштів за кожен день прострочення, що становить 568800,00 грн. З наведених підстав просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В судове засідання не з`явилася ОСОБА_1 , хоча була належним чином повідомлена про день, час та місце розгляду справи, про причини неявки суд не повідомила.

Якщо представник однієї зі сторін чи сторони та їх представники чи інші учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є достатньою підставою для відкладення розгляду справи.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18.

З огляду на те, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення судового рішення, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу у відсутності апелянта.

Заслухавши суддю-доповідача, заперечення представника ТзОВ «Львів-Буд» Жбадинського В.О. щодо доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст. 89 ЦПК України).

Положеннями ч. 1 ст. 4 ЦПК України, ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ст.13 ЦПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Принцип свободи договору відповідно до статей 6, 627 ЦК України є визначальним та полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати, по-перше: можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору); по-друге, можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.

Частиною першою статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, що29.07.2022 між ТОВ «Львів-Буд» та ОСОБА_1 укладено договір бронювання №1 на квартиру №10 та приміщення №2/4 , відповідно до умов якого відповідач закріплює (бронює/резервує) за позивачем об`єкти нерухомості: квартиру №10, загальною вартістю 272 320 доларів США, та приміщення №2/4, загальною вартістю 63 940 доларів США, на АДРЕСА_1 , та зобов`язується укласти з ОСОБА_1 на зарезервовані об`єкти нерухомості договори купівлі-продажу на умовах, визначених цим договором (пункти 1, 2).

Згідно з п. 3 цього договору, ОСОБА_1 на підтвердження намірів щодо настання правових наслідків, визначених цим договором, сплатила ТОВ «Львів-Буд» грошові кошти за резервування/бронювання: квартири №10 у розмірі 79 000 грн., що еквівалентно 2 000 доларів США; приміщення №2/4 у розмірі 39 500 грн., що еквівалентно 1 000 доларів США, що підтверджується квитанцією №ПН398 від 29.07.2022 на загальну суму 118 500 грн.

Окрім цього, 29.07.2022 між ТОВ «Львів-Буд» та ОСОБА_1 укладено договір бронювання №2 на паркомісця № 14 та №17, відповідно до умов пунктів 1, 2 якого відповідач закріплює (бронює/резервує) за позивачем об`єкти нерухомості - паркомісця АДРЕСА_2 , загальною вартістю 22 000 доларів США кожне, та зобов`язується укласти з ОСОБА_1 на зарезервовані об`єкти нерухомості договори купівлі-продажу на умовах, визначених цим договором.

Згідно з п. 3 цього договору, ОСОБА_1 на підтвердження намірів щодо настання правових наслідків, визначених цим договором, сплатила ТОВ «Львів-Буд» грошові кошти за резервування/бронювання паркомісць №14 та №17 у розмірі по 19 750 грн., що еквівалентно 500 доларів США, за кожне паркомісце, що підтверджується квитанцією №ПН412 від 29.07.2022 на загальну суму 39 500 грн.

За умовами п. 4 договору бронювання №1 та договору бронювання №2 вказані грошові кошти зараховуються в рахунок платежів за договори, які будуть укладені сторонами на квартиру, приміщення та паркомісця, передбачені п. 2 цього Договору.

Як видно з п. 5 договорів бронювання, сторони зобов`язалися укласти договори купівлі-продажу на умовах, визначених цими договорами, до IV кварталу 2022 року включно. Протягом вказаного терміну ТОВ «Львів-Буд» зобов`язався не закріплювати (не резервувати/не бронювати) об`єкти нерухомості (квартиру, приміщення та паркомісця) за іншими (третіми) особами.

Пунктом п. 6 цих договорів передбачено, що такі набирають чинності з дня їх підписання сторонами і діють до моменту укладення договорів купівлі-продажу. Сторони домовилися, що з моменту набрання чинності договорами купівлі-продажу, врегулювання відносин між ними щодо отримання у власність ОСОБА_1 об`єктів нерухомості здійснюється на підставі договорів купівлі-продажу.

За умовами пункту 7 договору бронювання №1 та договору бронювання № 2, погоджених між сторонами, у випадку розірвання цих договорів з ініціативи будь-якої із сторін або невиконання цих договорів стороною 2 (позивачем), суми сплачені стороною 2, повертаються стороною 1 (відповідачем) стороні 2 у повному розмірі, якщо сторона 2 відмовилася від укладання договору купівлі-продажу, то сплачена сума стороні 1 не повертається.

Отже, умовами договорів бронювання чітко передбачено випадки, за яких відповідач повертає позивачу суми сплачених платежів та випадки, за яких суми сплачених позивачем платежів не повертаються відповідачем.

Оскільки чинне на момент укладення договорів бронювання законодавство забороняло замовнику будівництва (забудовнику), яким є ТОВ «Львів -Буд», напряму здійснювати залучення від фізичних осіб коштів для фінансування будівництва об`єктів житлового будівництва, а передбачало використання відповідних фінансових інструментів, на виконання укладеного 20.12.2021 між ТОВ «Торгівець цінними паперами «Перша глобальна ініціатива» та ТОВ «Львів-Буд» генерального договору №БО 557/63, між ТОВ «Львів-Буд» (продавець) та ТОВ «Компанія з управління активами «Актив» (покупець) за посередництва (за участю) ТОВ «Торгівець цінними паперами «Перша глобальна ініціатива» (інвестиційна фірма) укладено деривативні контракти (форварди) від 09.09.2022, а саме: №КА6/кв. 1, №КА6/кв.4 , №КА6/НП 1а, №КА6/парк.1, а також деривативні контракти (форварди) №КА6/парк.13 та №КА6/парк.18 від 15.09.2022, відповідно до умов яких продавець зобов`язався у визначений момент у майбутньому передати у власність покупця один базовий актив, а покупець зобов`язався прийняти такий у власність в строк та на умовах, визначених цими деривативними контрактами, і сплатити за нього ціну, встановлену деривативними контрактами. Ці деривативні контракти підлягають виконанню шляхом укладення договору купівлі-продажу майнових прав на об`єкт нерухомості.

За умовами п. 2.1 вищевказаних деривативних контрактів (форвардів), базовими активами є інше майно, що не вилучене з цивільного обороту, а саме: майнові права на житлові приміщення - квартири, проектні номери № 1 та №4, нежитлове приміщення, проектний номер №1а, та паркомісця, проектні номери № 1 , № 13 та № 18 , що стануть об`єктами нерухомого майна після завершення будівництва та прийняття в експлуатацію об`єкта будівництва.

Так, 06.10.2022, між ТОВ «Компанія з управління активами «Актив» (продавець) за посередництва (за участю) інвестиційної фірми ТОВ «Торгівець цінними паперами «Перша глобальна ініціатива» (повірений продавця) та ОСОБА_1 (покупець) укладено ряд договорів купівлі-продажу фінансових інструментів, а саме: договір № БВ 59750; ДК №КА6/кв.1, договір №БВ 59752; ДК №KA6/кв.4, договір №БВ 59754; ДК №KA6/НП 1а, договір № БВ 59756; ДК №KA6/парк. 1, договір № БВ 59758; ДК №KA6/парк.13, договір №БВ 59760; ДК №KA6/парк. 18, умовами яких передбачено, що ОСОБА_1 набуває право укладати відповідні договори купівлі-продажу майнових прав на квартири № 1, № 4, нежитлове приміщення №1а та паркомісця № 1 , №13 , №18 .

За умовами додатків №1 «Графік платежів» до вищевказаних договорів купівлі-продажу фінансових інструментів, оплата сум за фінансовий інструмент згідно з договорами повинна бути здійснена ОСОБА_1 до 10.10.2022.

Судом встановлено, що 09.10.2022 ОСОБА_1 скерувала на адресу ТОВ «Львів-Буд» та ТОВ «Торгівець цінними паперами «Перша глобальна ініціатива» листи, в яких зазначила, що відмовляється від виконання договорів купівлі-продажу фінансових інструментів, а тому просить розірвати такі договори, оскільки не хоче ризикувати накопиченими нею та її сім`єю грошовими коштами задля безпідставного збагачення сумнівного забудовника у м. Львові.

Крім того, у листі заявила вимогу до відповідача про повернення їй грошових коштів в сумі 4000 доларів США, сплачених згідно з договором бронювання №2 від 29.07.2022 в термін 3-х робочих днів (до 12.10.2022) у спосіб перерахунку вказаних коштів у гривневому еквіваленті на іменну банківську картку та повідомила, що у разі відмови буде змушена звернутися до суду.

У зв`язку з такою вимогою, 15.11.2022 року ТОВ «Компанія з управління активами «Актив» скерувало ОСОБА_1 листи за вих. №15/11/2022-01, №15/11/2022-02, №15/11/2022-03, №15/11/2022-04, №15/11/2022-05, №15/11/2022-06, в яких проінформувало про розірвання укладених 06.10.2022 між ними договорів купівлі-продажу фінансових інструментів в односторонньому порядку, оскільки у відповідності до умов договорів купівлі-продажу фінансових інструментів покупець не здійснив оплату за фінансовий інструмент до 10.10.2022 року.

Суд апеляційної інстанції, аналізуючи матеріали справи та доводи сторін, дійшов висновку, що ОСОБА_1 , уклавши відповідні договори купівлі-продажу фінансових інструментів, набула право на укладення з ТОВ «Львів-Буд» договорів купівлі-продажу майнових прав на визначені об`єкти нерухомості, проте 09.10.2022, тобто, ще до закінчення IV кварталу 2022 року, відмовилася від виконання зобов`язань за договорами купівлі-продажу фінансових інструментів та просила їх розірвати, заявивши також вимогу до відповідача про повернення коштів за договором бронювання ще до закінчення IV кварталу 2022 року.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З оскаржуваного рішення суду вбачається, що відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що за умовами пункту 7 договору бронювання №1 та договору бронювання № 2, погоджених між сторонами, у випадку розірвання цих договорів з ініціативи будь-якої із сторін або невиконання цих договорів стороною 2 (позивачем), суми сплачені стороною 2, повертаються стороною 1 (відповідачем) стороні 2 у повному розмірі, якщо сторона 2 відмовилася від укладання договору купівлі-продажу, то сплачена сума стороні 1 не повертається.

Як на підставу для повернення відповідачем коштів за договорами бронювання, позивач покликалася на п. 5 договорів бронювання №1 та №2, у якому сторони погодили кінцевий строк, до якого між ними мали бути укладені відповідні договори купівлі-продажу визначених об`єктів нерухомості - до IV кварталу 2022 року включно, тобто до 31.12.2022, однак ТОВ «Львів-Буд» не завершило будівництво об`єкта нерухомості на АДРЕСА_1 , в строк до IV кварталу 2022 року, а відтак договори купівлі-продажу заброньованих квартир не укладено саме з вини відповідача.

06.10.2022 з ОСОБА_1 укладено договори купівлі-продажу фінансових інструментів, за якими остання набула право на укладення з відповідачем договору купівлі-продажу майнових прав на визначені об`єкти нерухомості, проте 09.10.2022, тобто, ще до закінчення IV кварталу 2022 року, позивач відмовилася від виконання зобов`язань за договорами купівлі-продажу фінансових інструментів та просила їх розірвати, заявивши вимогу до відповідача про повернення коштів за договором бронювання.

Такі дії позивача суд першої інстанції вірно оцінив, як відмову ОСОБА_1 від укладення договорів купівлі-продажу, та дійшов висновку про те, що ТзОВ «Львів-Буд» згідно з п. 7 договору бронювання мав право не повертати суму, сплачену позивачем за договорами бронювання, і за таких обставин вважав безпідставними твердження позивача про те, що договори купівлі-продажу заброньованих квартир не укладено саме з вини відповідача.

За встановлених вище обставин, судом першої інстанції зроблено вірний висновок, що позивачка фактично відмовилася від укладення договорів купівлі-продажу, відтак відповідач згідно з п. 7 договору бронювання мав право не повертати сплачені позивачем кошти.

Крім цього, щодо вимоги позивача про стягнення неустойки в розмірі 568 800 грн. та тверджень про порушення вимог ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне:

Частина 1 статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачає, що споживач має право відмовитися від договору про виконання робіт (надання послуг) і вимагати відшкодування збитків, якщо виконавець своєчасно не приступив до виконання зобов`язань за договором або виконує роботу так повільно, що закінчити її у визначений строк стає неможливим. Якщо значну частину обсягу послуги чи робіт (понад сімдесят відсотків загального обсягу) вже було виконано, споживач має право розірвати договір лише стосовно частини послуги або робіт, що залишилася.

Частина 5 статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачає, що у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

Згідно із преамбулою Закону України «Про захист прав споживачів», цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Положеннями статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що договір - усний чи письмовий правочин між споживачем і продавцем (виконавцем) про якість, терміни, ціну та інші умови, за яких реалізується продукція (пункт 7); споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22); продукція - будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2020 р. у справі № 369/10006/17 зроблено висновок по застосуванню ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» та вказано, що «вона поширюється на договори підряду та договори про надання послуг. Відповідно прострочення зобов`язань, що виникли із договору підряду або договору про надання послуг зумовлює нарахування пені у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги) або в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення».

Отже, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що позивач помилково покликається на застосування положень ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки дія цієї норми не застосовується до договорів бронювання чи до договорів купівлі-продажу фінансових інструментів.

Обгрунтовуючи позовні вимоги позивачка покликалася на статтю1212 ЦК України, яка регулює відносини набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Як було встановлено судом апеляційної інстанції, за умовами пункту 7 договору бронювання №1 та договору бронювання № 2, погоджених між сторонами, у випадку якщо сторона 2 (позивач) відмовилася від укладання договору купівлі-продажу, то сплачена сума стороною 1 (відповідачем) не повертається.

Отже, оскільки саме позивач відмовився від укладення договорів купівлі-продажу, то у відповідача у відповідності до положень п. 7 договорів бронювання виникло право не повертати сплачені позивачем суми коштів.

З огляду на вищенаведене та з огляду на договірні відносини, які склалися між сторонами, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для застосування до спірних правовідносин ст. 1212 ЦК України.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, який надавши оцінку доказам у їх сукупності, дійшов до обґрунтованого висновку про безпідставність позовних вимог ОСОБА_1 , у зв`язку з чим відмовив у задоволенні позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, які достатньо мотивовані.

Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatismutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 17 листопада 2023 року- залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 04.04.2024 року.

Головуючий: Н.О. Шеремета

Судді: О.М. Ванівський

Р.П. Цяцяк