ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"26" березня 2024 р. Справа №914/2820/23
Західний апеляційний господарський суд в складі колегії:
головуючого судді Галушко Н.А.
суддів Желіка М.Б.
Орищин Г.В.
секретар судового засідання Кишенюк Н.Т.
за участю представників сторін:
від позивача Кузюк Н.І.-представник
від відповідача не з`явився
розглянув апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Арматекос", від 11.12.2023 (Вх.№ ЗАГС 01-05/3790/23 від 13.12.2023)
на рішення: Господарського суду Львівської області від 20.11.2023 ( повний текст складено 20.11.2023, суддя Бортник О.Ю.)
у справі № 914/2820/23
за позовом Львівської міської ради , м. Львів
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Арматекос", м. Львів
про стягнення 160 742,42 грн
ВСТАНОВИВ
Короткий зміст позовних вимог та рішення суду.
Львівська міська рада, м. Львів звернулась до Господарського суду Львівської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Арматекос», м. Львів 160742,42 грн. безпідставно збережених коштів за користування земельними ділянками комунальної власності (кадастровий номер: 4610136800:03:002:0024; 4610136800:03:002:0025; 4610136800:03:002:0026) на вул. Персенківка, 17 у м. Львові.
Позов мотивований тим, що відповідач використовував спірні земельні ділянки без правових підстав, внаслідок чого зберіг у себе 160 742,42 грн, які мав сплатити позивачу за користування з 01.07.2020 по 30.05.2023 цими земельними ділянками. Позивач стверджує, що земельні ділянки на вулиці Персенківка, 17 у м. Львові з кадастровими номерами 4610136800:03:002:0024, 4610136800:03:002:0025, 4610136800:03:002:0026 є комунальною власністю. На підтвердження наведеного позивач долучив до позову копії Витягів з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-0001160792023 від 20.06.2023, № НВ-0001161032023 від 20.06.2023, № НВ-0001161832023 від 20.06.2023.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 20.11.2023 у справі №914/2820/23 позовні вимови Львівської міської ради задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Арматекос» на користь Львівської міської ради 160 586,83 грн безпідставно збережених коштів за користування земельними ділянками комунальної власності.
Рішення суду мотивовано тим, що, оскільки відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірних земельних ділянок, а тому не є суб`єктом плати за змелю у формі земельного податку, при цьому єдино можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата. Відповідач, як фактичний користувач земельних ділянок у м. Львові, без достатньої правової підстави зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею її власнику. Такими діями відповідач порушив право позивача (власника земельної ділянки) на отримання вказаних коштів. Це право позивача підлягає захисту в судовому порядку на підставі ст.1212 ЦК України.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу.
ТОВ «Арматекос» подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 20.11.2023 повністю та ухвалити нове рішення , яким у позові відмовити повністю, розгляд апеляційної скарги здійснювати за участю скаржника.
Зокрема, скаржник зазначає, що рішення суду прийнято без всебічного з`ясування обставин у справі, з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, судом неповно з`ясовано обставини справи, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставина справи.
Скаржник вважає, що судом не надано правової оцінки та пояснення на наступні питання: яким чином співвідносяться між собою земельні ділянки кадастровий номер 1610136800:03:002:0024, 4610136800:03:002:0025, 4610136800:03:002:0026 та земельна ділянка з кадастровим номером 46101136800:03:002:0008, на якій власне і були розташовані придбані відповідачем складські приміщення згідно із договором купівлі-продажу складських приміщень.
На думку скаржника, акт обстеження взагалі не містить жодних вказівок про те, яким чином відповідач фактично використовує усі три вказані земельні ділянки у тих межах, у яких вони сформовані та зареєстровані у Державному земельному кадастрі. До акту не долучено жодних доказів, які б засвідчували спосіб, обсяг фактичного використання, в тому числі шляхом фотофіксації. Також з акту обстеження, а також з долучених позивачем витягів з Державного земельного кадастру вбачається, що належні відповідачу складські приміщення розташовані виключно на одній земельній ділянці площею 0,1284 га, кадастровий номер 4610136800:03:002:0024. При цьому, складські приміщення займають лише незначну частину вказаної ділянки, адже площа приміщень складає лише 319,8 кв.м. Відповідно, площа земельної ділянки, зайнятої складськими приміщеннями становить близько 0,032 га. А до двох інших земельних ділянок площею 0,0118 га (кадастровий номер: 4610136800:03:002:0025) та площею 0,0028 га (кадастровий номер: 4610136800:03:002:0026) складські приміщення відношення не мають, оскільки на них не розташовані.
Скаржник стверджує, що факт розміщення приміщень на частині однієї із земельних ділянок ще не означає фактичного використання власником приміщень іншої частини такої земельної ділянки (яка не є будівлею), а також суміжних земельних ділянок. Посадові особи відповідача під час проведення обстеження та складання акту не були присутні, оскільки не були завчасно повідомлені про це. Відтак, не підтвердженими доказами є висновки суду першої інстанції про фактичне користування відповідачем у повній мірі трьома вищенаведеними земельними ділянками у тих межах, у яких вони сформовані та протягом усього заявленого періоду, а саме з 01.07.2020 по 30.05.2023.
Скаржник вважає, що відповідач, керуючись ст.206 Земельного кодексу України, яка передбачає, що використання землі в Україні є платним, все ж таки добровільно здійснював декларування плати за землю, яка розміщена під належними відповідачу на праві власності складськими приміщеннями, шляхом подання податковому органу відповідних податкових декларацій. Вказані податкові декларації містяться у матеріалах справи.
Скаржник зазначає, що відповідно до законодавства контроль за правильністю декларування та повнотою сплати плати за землю здійснюється саме податковими органами, а не органами місцевого самоврядування, у порядку та спосіб, що визначені податковим законодавством України. Податковими органами не було прийнято жодних рішень щодо донарахування відповідачу податкових зобов`язань із плати за землю та не вживались дії з примусового стягнення з відповідача заборгованості за таким платежем.
Львівська міська рада у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення, оскільки рішення суду є обгрунтоване та судом повністю з`ясовано обставини справи.
Позивач зазначає, що Управлінням державного контролю за використанням та охороною земель департаменту містобудування Львівської міської ради проведено обстеження земельних ділянок на вул. Персенківка, 17 та встановлено, що ТОВ «Арматекос» фактично використовує земельні ділянки за кадастровим номером 4610136800:03:002:0025, 4610136800:03:002:0026, 4610136800:03:002:0024 для обслуговування складського нежитлового приміщення та частини гілки залізничної колії на вул. Персенківці, 17 у м. Львові за відсутності відповідних рішень Львівської міської ради щодо надання її в користування та за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки.
Позивач стверджує, що відповідно до акта обстеження № 134 від 06.04.2023 на земельних ділянках розташовані гілки залізничної колії, які використовуються в діяльності ТОВ «Арматекос», а саме: залізнична колія повністю проходить через ділянку за кадастровим номером 4610136800:03:002:0024 та закінчується на ділянці за кадастровим номером 4610136800:03:002:0026. Залізнична колія є об`єктом нерухомого майна, що встановлено постановою ВГСУ від 31.05.2011 у справі №3-22/177-09-4676, оскільки її не можна вільно переміщувати у просторі. Відповідачем здійснено огородження земельних ділянок та розміщення об`єктів рухомого майна, що підтверджує факт використання земельних ділянок у своїй діяльності.
Позивач вважає, що відповідачем не надано доказів на підтвердження формування за спірною адресою земельної ділянки меншої чи більшої площі для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі, розмір земельної ділянки, якою користується відповідач, доведений, обґрунтований і підтверджений достатніми доказами.
Процесуальні дії суду у справі.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.12.2023 вказану справу розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Галушко Н.А., суддів Орищин Г.В. та Желіка М.Б.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 18.12.2023 апеляційну скаргу ТОВ "Арматекос" від 11.12.2023 (вх.№ ЗАГС 01-05/3790/23 від 13.12.2023) у справі №914/2820/23 залишено без руху, скаржника зобов`язано усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки, зокрема. надіслати на адресу Західного апеляційного господарського суду докази сплати судового збору в сумі 4 026,00 грн та докази надіслання копії апеляційної скарги на адресу позивача протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 08.01.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Арматекос" від 11.12.2023 (Вх.№ ЗАГС 01-05/3790/23 від 13.12.2023) та призначено розгляд справи на 13.02.2024.
Ухвалами Західного апеляційного господарського суду від 13.02.2024 та 05.03.2024 розгляд справи, в тому числі за клопотанням сторін, відкладено на 26.03.2024.
В судовому засіданні представник позивача виклала заперечення щодо вимог апеляційної скарги.
Скаржник в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги.
Судова колегія зазначає, що відповідно до ч.1 ст.46, ст.42 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами, учасники справи, зокрема, мають право подавати докази; брати участь у судових засіданнях; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.
Розгляд справи неодноразово відкладався для надання можливості сторонам надати усі необхідні пояснення та аргументи щодо суті спору, в ході розгляду справи в суді апеляційної інстанції скаржник не був позбавлений об`єктивної можливості ознайомитися з процесуальними документами, прийнятими у даній справі, скориставшись для цього відкритим безоплатним цілодобовим доступом до Єдиного державного реєстру судових рішень.
З огляду на вищевикладене та оскільки неявка скаржника не перешкоджає розгляду справи, участь в судовому засіданні останнього обов`язковою не визнавалась, судова колегія прийшла до висновку про розгляд апеляційної скарги без участі представника скаржника.
Відповідно до ст.240 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 26.03.2024 оголошено вступну та резолютивну частини постанови Західного апеляційного господарського суду.
Обставини справи.
Згідно з пунктом 1 ухвали Львівської міської ради від 30.05.2013 № 2394 розірвано за згодою сторін договір оренди землі, укладений між Львівською міською радою та Львівською обласною асоціацією «Агропроменерго», який зареєстрований у Львівській міській раді 25.08.2005 за № С-400 (книга записів реєстрації Договорів оренди землі С-1) та у Львівському міському відділі регіональної філії Центру ДЗК 14.11.2005 за № 04:05:438:0233.
Пунктом 2 ухвали Львівської міської ради від 30.05.2013 № 2394 зобов`язано ТОВ «Арматекос», покупця об`єктів нерухомого майна, розташованих на земельній ділянці на вул. Персенківка, 17, у встановленому порядку звернутися у Львівську міську раду для оформлення права користування земельною ділянкою.
У матеріалах справи немає доказів визнання цієї ухвали позивача недійсною у встановленому законом порядку.
Як стверджує позивач, Львівська міська рада не приймала ухвал про відведення земельних ділянок з кадастровими номерами 4610136800:03:002:0024, 4610136800:03:002:0025, 4610136800:03:002:0026 у користування відповідачу. Документи, які посвідчують право користування земельними ділянками, відсутні.
Витягами з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, які сформовано 20.06.2023, підтверджуються факти державної реєстрації земельних ділянок площею 0,1284 га з кадастровим номером 4610136800:03:002:0024, площею 0,0118 га з кадастровим номером 4610136800:03:002:0025, площею 0,0028 га з кадастровим номером 4610136800:03:002:0026 за адресою: м. Львів, вул. Персенківка, 17.
Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за номером 340210185 від 24.07.2023 підтверджується факт державної реєстрації 28.11.2012 права власності відповідача на складські приміщення загальною площею 319,8 м кв (реєстраційний номер майна: 4043179) на вул. Персенківка, 17 у м. Львові.
У матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували факт укладення між позивачем та відповідачем правочинів, що надають відповідачу право на користування спірними земельними ділянками, на яких розташоване належне йому нерухоме майно.
Актом обстеження земельних ділянок на вул. Персенківка, 17 у м. Львові за № 134 від 06.04.2023 підтверджується факт відсутності на дату складення цього акту відповідних рішень Львівської міської ради щодо надання в користування земельних ділянок та відсутності вчинених правочинів, які посвідчують право користування відповідачем земельними ділянками з кадастровими номерами: 4610136800:03:002:0024, 4610136800:03:002:0025 та 4610136800:03:002:0026.
Позивач вважає, що відповідач використовував спірні земельні ділянки без правових підстав, внаслідок чого зберіг у себе 160 742,42 грн, які мав сплатити позивачу за користування з 01.07.2020 по 30.05.2023 цими земельними ділянками. Позивач стверджує, що земельні ділянки на вулиці Персенківка, 17 у м. Львові з кадастровими номерами 4610136800:03:002:0024, 4610136800:03:002:0025, 4610136800:03:002:0026 є комунальною власністю. Вказане підтверджується Витягами з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.
Наявними у матеріалах справи Витягами із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок від 25.05.2023 № НВ-4600445462023, від 25.05.2023 № НВ-4600445442023 та від 25.05.2023 № НВ-4600445472023 підтверджується той факт, що у 2023 році нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 4610136800:03:002:0024 становила 1 946 441,28 грн, нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 4610136800:03:002:0025 становила 178 878,56 грн та нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 4610136800:03:002:0026 становила 42 445,76 грн.
Беручи до уваги вищезазначене, Львівська міська рада звернулась до Господарського суду Львівської області з позовом про стягнення з ТОВ «Арматекос» 160 742,42 грн безпідставно збережених коштів за користування земельними ділянками комунальної власності (кадастровий номер: 4610136800:03:002:0024; 4610136800:03:002:0025; 4610136800:03:002:0026) на вул. Персенківка, 17 у м. Львові.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови. Висновки суду апеляційної інстанції.
Між сторонами у справі виник спір щодо доведення факту фактичного використання відповідачем з 01.07.2020 по 30.05.2023 земельних ділянок комунальної власності площею 0,1284 га (кадастровий номер: 4610136800:03:002:0024), площею 0,0118 га (кадастровий номер: 4610136800:03:002:0025), площею 0,0028 га (кадастровий номер: 4610136800:03:002:0026) за адресою: м. Львів, вул. Персенківка, 17 без правовстановлюючих документів, а також обґрунтованості розміру заявленої до стягнення з відповідача суми, або ж спростування наявності наведених вище обставин учасником справи, який має протилежний процесуальний інтерес.
Згідно ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно із ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси і континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Суб`єктами права на землі комунальної власності, згідно ст. 80 Земельного кодексу України, є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.
Статтями 7, 140, 142 Конституції України та ст. ст. 16, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування, функціонування якого гарантується державою, є рухоме і нерухоме майно, доходи міських бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах.
Згідно з ст. ст. 26, 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та ст. 12 Земельного кодексу України до компетенції сільських, селищних, міських рад та їх виконавчих органів належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин, зокрема розпорядження землями територіальних громад, здійснення контролю за додержанням земельного природоохоронного законодавства, використання і охороною земель, вирішення земельних спорів та інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
Частиною 5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.
Відповідно до ст. 206 Земельного кодексу України та п. 14.1.147. ст.14 Податкового кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Плата за землю - це обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України у вказаній редакції).
З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття "земельний податок" і "орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності".
Матеріалами справи підтверджується, що відповідач є власником складських приміщень, які розміщені на спірних земельних ділянках, а відтак й фактично користується цими земельними ділянками з 2012 року.
З огляду на викладене, оскільки відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірних земельних ділянок, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому єдино можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.05.2020 у справі № 922/2843/19).
Як підтверджується матеріалами справи, відповідач є фактичним користувачем земельних ділянок, проте докази плати за користування ними в матеріалах справи відсутні.
Окрім того, судова колегія зазначає, що згідно із частинами 1- 4, 9 статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав.
Формування земельної ділянки передбачає визначення і площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).
Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.
Земельна ділянка вважаться сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6, 7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Як зазначалось вище, відповідно до витягів з державного земельного кадастру НВ-0001161032023, НВ- 00011618322023 та НВ-0001160792023, що містяться в матеріалах справи, земельні ділянки за кадастровими номерами 4610136800:03:002:0025, 4610136800:03:002:0026, 4610136800:03:002:0024 є сформованими, площа яких є визначеною.
У разі користування сформованою земельною ділянкою комунальної власності, якій присвоєно окремий кадастровий номер, без оформлення договору власник такої земельної ділянки може захистити своє право на компенсацію йому недоотриманої орендної плати у порядку статті 1212 ЦК України (правова позиція викладена у п.27 постанови Верховного Суду від 09.02.2022 у справі № 910/8770/19, п.7.10 постанови Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20).
Одночасно із переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду до покупця (набувача) такого об`єкта нерухомості, розташованого на земельній ділянці комунальної власності, переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (за їх наявності).
Посилання скаржника на те, що у його користуванні знаходиться земельна ділянка меншої площі, а саме лише тією, на якій розташовані об`єкти нерухомого майна судовою колегією до уваги не приймається, оскільки спір стосується користування вже сформованою земельною ділянкою. Скаржником не надано належних та допустимих доказів у підтвердження формування за спірною адресою земельної ділянки меншої чи більшої площі для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель, з матеріалів справи вбачається, що відповідач є власником складських приміщень, які розміщені на спірних земельних ділянках, а відтак й фактично користується цими земельними ділянками з 2012 року.
Згідно зі ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або збегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження відбулось за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Для кондиційних зобов`язань наявність вини набувача (зберігача) майна не є необхідною обставиною. Визначальним є наявність факту неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Таким чином обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності. Набувач має обов`язок повернути майно, яке він безпідставно набув (зберігав), або його вартість.
Кваліфікація спірних правовідносин як зобов`язань у зв`язку із набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, означає необхідність застосування норм, передбачених ст.ст. 1212-1214 ЦК України та правових наслідків дій/бездіяльності відповідача у вигляді збереження (заощадження) у себе відповідних сум орендної плати.
З огляду на викладене, правомірним є висновок суду першої інстанції, що відповідач, як фактичний користувач земельних ділянок у м. Львові, без достатньої правової підстави зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею її власнику. Такими діями відповідач порушив право позивача (власника земельних ділянок) на отримання вказаних коштів. Це право позивача підлягає захисту в судовому порядку на підставі ст.1212 ЦК України (аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17, від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/170
Згідно з п. 289.1, 289.2 та ст. 289 Податкового кодексу України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, у тому числі земельних ділянок, право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель (Кі), на який індексується нормативна грошова оцінка земель. Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно, залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель, зазначеної в технічній документації з нормативної грошової оцінки земель та земельних ділянок.
Відповідно до листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 12.01.2023 № 6-28-0.222-323/2-23, за інформацією Державної служби статистики України, індекс споживчих цін за 2022 рік становив 126,6%.
Пунктом 289.2 статті 289 Податкового кодексу України, зокрема, визначено, що у разі, якщо індекс споживчих цін перевищує 115 відсотків, такий індекс застосовується із значенням 115.
Значення коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель і земельних ділянок за 2022 рік становить: для земель і земельних ділянок (крім сільськогосподарських угідь) 1,15. Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель. Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель у розрізі років становить: 2020 рік 1,0; 2021 рік 1,1 (для земель несільськогосподарського призначання).
Відтак у 2020 році та у 2021 році нормативна грошова оцінка земельних ділянок якими фактично користувався відповідач (як власник нерухомого майна), з урахуванням відомостей про нормативну грошову оцінку земельної ділянки у 2023 році, зазначених у Витягах із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки:
від 25.05.2023 № НВ-4600445462023 з кадастровим номером 4610136800:03:002:0024, , становила 1 538 688,76 грн, а у 2022 році - 1 692 557,63грн.
від 25.05.2023 № НВ-4600445442023 з кадастровим номером 4610136800:03:002:0025 становила 141 405,98 грн., а у 2022році - 155 546,57грн;
від 25.05.2023 № НВ-4600445472023 з кадастровим номером 4610136800:03:002:0026 становила 33 553,96 грн, а у 2022році - 36 909,36 грн.
Згідно з п. 7.5.1 Порядку продажу земельних ділянок комунальної власності та нарахування орендної плати за землю у м. Львові, який затверджено ухвалою Львівської міської ради № 1995 від 25.05.2017, річний розмір орендної плати встановлено у розмірі 3% від нормативно грошової оцінки земельної ділянки, за винятком, коли розмір орендної плати за землю визначений ухвалою міської ради про передачу земельної ділянки в оренду або протоколом аукціону (у разі набуття права оренди на земельну ділянку на конкурентних засадах) та для земельних ділянок, використання яких вказано у пунктах 7.6 7.16 цього Порядку.
Судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції, що наведені вище обставини підтверджують доводи позивача про те, що відповідач безпідставно зберіг кошти, які належали до сплати позивачу за користування відповідачем з 01.07.2020 до 30.05.2023 земельними ділянками в загальному розмірі 160 586,83 грн.
Решта позовних вимог задоволенню не підлягають у зв`язку з їх безпідставністю. Судом першої інстанції правомірно встановлено, що позивачем допущено арифметичні помилки при обчисленні суми безпідставно збережених відповідачем грошових коштів. Крім цього, нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 4610136800:03:002:0026 у 2023 року становила 42 445,76 грн. Вказане підтверджується Витягом із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок від 25.05.2023 № НВ-4600445472023.
Відповідно до листа ГУ ДПС у Львівській області від 27.04.2023 № 1.8-12480-24 в Інформаційному порталі «Податковий блок» відсутні дані стосовно задекларованих та сплачених сум плати за землю ТОВ «Арматекос» (код ЄДРПОУ: 13800446) за користування земельними ділянками з кадастровими номерами 4610136800:03:002:0024, 4610136800:03:002:0025, 4610136800:03:002:0026.
З листа Головного управління ДПС у Львівській області від 23.06.2023 № 682615/13-01-04-07 вбачається, що від ТОВ «Арматекос» (код ЄДРПОУ 13800446) протягом спірного періоду надійшла до бюджету сума земельного податку у розмірі 18 464,48 грн. Проте у матеріалах справи відсутні первинні докази сплати відповідачем земельного податку у розмірі 18 464,48 грн.
У матеріалах справи немає та відповідачем суду не надано належних доказів в обгрунтування того, що 18 464,48 грн, на які покликається скаржник, сплачено в якості плати за користування спірними земельними ділянками за період з 01.07.2020 до 30.05.2023, а також, що зазначена сума помилково не зазначена як земельний податок і вказану суму слід вважати платою за землю.
З огляду на викладене, судова колегія не бере до уваги твердження скаржника, що відповідач добровільно здійснював декларування плати за землю, яка розміщена під належними відповідачу на праві власності складськими приміщеннями, шляхом подання податковому органу відповідних податкових декларацій.
Відповідно до ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст.73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи
Згідно із п.1 ст.76 ГПК України суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об"єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв"язок доказів у їх сукупності.
Доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції.
Окрім того, суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
З врахуванням вищенаведеного, колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає рішення місцевого господарського суду таким, що прийняте з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення не вбачає.
Відповідно до ст.129 ГПК України судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку покладається на скаржника.
На підставі наведеного та відповідно до вимог ст.ст. 129, 269, 270, 273, 275,276, 282- 284 ГПК України,
Західний апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
1.Рішення Господарського суду Львівської області від 20.11.2023 у справі №914/2820/23 залишити без змін, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Арматекос" від 11.12.2023 (Вх.№ ЗАГС 01-05/3790/23 від 13.12.2023) залишити без задоволення.
2.Судові витрати за перегляд рішення в апеляційному порядку покласти на скаржника.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню не підлягає.
Справу повернути до Господарського суду Львівської області.
Повний текст постанови складено та підписано 08.04.2024.
Головуючий суддя Галушко Н.А.
Суддя Желік М.Б.
Суддя Орищин Г.В.
Суд | Західний апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 26.03.2024 |
Оприлюднено | 10.04.2024 |
Номер документу | 118195804 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Західний апеляційний господарський суд
Галушко Наталія Анатоліївна
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні