Постанова

від 25.03.2024 по справі 916/2992/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2024 року м. ОдесаСправа № 916/2992/23Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Богатиря К.В.

суддів: Аленін О.Ю., Таран С.В.

секретар судового засідання Арустамян К.А.

за участю представників учасників у справі про банкрутство:

Від ОСОБА_1 - адвокат Хомко С.В.

Від АТ «КБ «ПриватБанк» - адвокат Ювко В.О.

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Господарського суду Одеської області від 27.11.2023 про визнання вимог кредитора, суддя суду першої інстанції Райчева С.І., м. Одеса, повний текст ухвали складено та підписано 22.12.2023

по справі №916/2992/23

За заявою фізичної особи ОСОБА_1

про неплатоспроможність,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина.

Фізична особа ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Одеської області із заявою вх. ГСОО №2304№3486/23 від 13.07.2023 про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність на підставі положень Кодексу України з процедур банкрутства, посилаючись на наявність заборгованості у сумі 692 725,84 грн.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 06.09.2023 відкрито провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 ; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів та процедуру реструктуризації боргів боржника; керуючим реструктуризацією боргів Боржника призначено арбітражного керуючого Данілова Артема Івановича.

25.10.2023 господарським судом постановлено ухвалу попереднього засідання суду, якою визначено розмір та перелік визнаних господарським судом вимог конкурсних кредиторів для внесення керуючим реструктуризацією до реєстру вимог кредиторів.

06.11.2023 до Господарського суду Одеської області надійшла заява Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» з грошовими вимогами до ОСОБА_1 у сумі 1 186 459,65 грн.

Короткий зміст оскаржуваної ухвали суду першої інстанції.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 27.11.2023 визнано конкурсні грошові вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до фізичної особи ОСОБА_1 у сумі 354 033,90 грн, що підлягають задоволенню у другу чергу задоволення вимог кредиторів, 94 000,00 грн, що підлягають задоволенню у третю чергу задоволення вимог кредиторів та витрати у сумі 5 368,00 грн (судовий збір), що підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів; у задоволенні іншої частини грошових вимог відмовлено.

Судом першої інстанції визнано вимоги банку, які виникли на підставі рішення Апеляційного суду Одеської області від 07.11.2016 у справі №520/14564/15-ц, за яким стягнуто з боржника на користь банку: заборгованість за кредитом - 4 369,92 долара США, заборгованість по процентам за користування кредитом - 5 128,78 доларів США, пеню за несвоєчасне виконання зобов`язання - 94 000 грн, судові витрати у сумі 9 555,00 грн.

Однак, суд зазначив, що заявлення Кредитором заборгованості по нарахованим процентам за договором та пені після ухвалення 07.11.2016 рішення Апеляційного суду Одеської області про стягнення суми основного боргу, є безпідставним та відхилив такі вимоги.

Крім того, суд відхилив вимоги кредитора у частині визнання заборгованості Боржника за кредитним договором №ОDН0RK07060625 від 16.02.2006 у загальному розмірі 27 290,13 грн, у зв`язку з пропуском строку позовної давності.

Аргументи учасників справи.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Одеської області від 27.11.2023 про визнання вимог кредитора по справі №916/2992/23.

Апелянт вказав, що суд помилково дійшов висновку, що правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17.04.2018 по справі № 914/21/17 не підлягає застосуванню у даних правовідносинах.

У даній постанові Верховний Суд визнав правомірною відмову у визнанні вимог кредитора, які виникли на підставі рішення суду, за двома окремими підставами: 1) кредитор не довів правонаступництва грошових вимог, які були визначені судовим рішенням; 2) кредитор пропустив строки пред`явлення до виконання виконавчого листа за рішенням суду. Висновки Верховного Суду стосовно першої підстави не підлягають застосуванню судом у даній справі, оскільки відмінний суб`єктний склад правовідносин. Проте, висновки Верховного Суду стосовно другої підстави для відмови у визнанні вимог кредитора підлягають застосуванню при розгляді даної справи, оскільки, заміна кредитора жодним чином не впливає на перебіг строків пред`явлення до виконання виконавчого листа. Відтак, відмінний суб`єктний склад у даному випадку не має значення для встановлення подібності правовідносин.

Апелянт вважає, що банк втратив право на примусове виконання постанови Апеляційного суду Одеської області від 07.11.2016 у справі №520/14564/15-ц за майже 4 роки до відкриття провадження у даній справі про неплатоспроможність. Відтак, суд не може захистити це право без поважних причин пропуску строків звернення за захистом такого права.

Керуючись викладеним вище, апелянт просить скасувати ухвалу Господарського суду Одеської області у справі № 916/2992/23 від 27.11.2023 в частині визнання вимог кредитора і ухвалити нове рішення, яким відмовити у визнанні вимог кредитора.

Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу.

До Південно-західного апеляційного господарського суду від Акціонерного товариства КБ «ПриватБанк» надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Одеської області від 27.11.2023 про визнання вимог кредитора по справі №916/2992/23.

Кредитор зазначив, що позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17.04.2018 по справі № 914/21/17 не є релевантною даній справі, з огляду на різний суб`єктний склад, зміст правовідносин, зміну правових норм (в справі на яку посилається скаржник, правовідносини регулювались, зокрема, ЗУ "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"), а тому, посилання на вищезазначену постанову Верховного Суду є необґрунтованим..

Кредитор також вказав, що ОСОБА_1 звертаючись до суду із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність визнав заборгованість перед АТ КБ «ПриватБанк», крім того, така заборгованість стала однією з підстав відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, тому заперечення проти грошових вимог та оскарження ухвали суду першої інстанції про визнання таких вимог є суперечливою поведінкою та зловживанням правом, що не може залишитись поза увагою суду.

Керуючись викладеним вище, кредитор просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Одеської області від 27.11.2023 по справі № 916/2992/23 залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду Одеської області від 27.11.2023 по справі №916/2992/23 без змін.

Рух справи у суді апеляційної інстанції.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №916/2992/23 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Богатир К.В., судді - Аленін О.Ю, Таран С.В. що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.01.2024.

На момент надходження апеляційної скарги, матеріали справи №916/2992/23 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду не надходили.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.01.2024 відкладено вирішення питання про можливість відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Одеської області від 27.11.2023 про визнання вимог кредитора по справі №916/2992/23 до надходження матеріалів справи на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду; доручено Господарському суду Одеської області невідкладно надіслати матеріали справи №916/2992/23 в частині, яка стосується розгляду заяви Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання кредиторських вимог до ОСОБА_1 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.

До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №916/2992/23.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.01.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Одеської області від 27.11.2023 про визнання вимог кредитора по справі №916/2992/23; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, а також будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань до 19.02.2024; призначено справу №916/2992/23 до розгляду на 29 лютого 2024 року о 11:00.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.02.2024 повідомлено учасників справи про оголошену перерву у судовому засіданні по справі №916/2992/23 до 25.03.2024 о 11:00 год.; встановлено, що засідання відбудеться у приміщенні Південно-західного апеляційного господарського суду за адресою: місто Одеса, проспект Шевченка, 29, в залі засідань № 7, 3-й поверх; явка представників учасників у справі не визнавалася обов`язковою; роз`яснено учасникам судового провадження їх право подавати до суду заяви про розгляд справ у їхній відсутності за наявними в справі матеріалами; роз`яснено учасникам судового провадження їх право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду у тому числі із застосуванням власних технічних засобів.

25.03.2024 у судовому засіданні прийняли участь представник ОСОБА_1 - адвокат Хомко С.В. та АТ «КБ «ПриватБанк» - адвокат Ювко В.О. Представники інших учасників у судове засідання не з`явилися, хоча про дату, час та місце його проведення повідомлялися належним чином.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Як вбачається з матеріалів справи, копія ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.02.2024, якою повідомлено учасників справи про оголошену перерву у судовому засіданні по справі №916/2992/23 до 25.03.2024 о 11:00 год., була доставлена до електронного кабінету арбітражного керуючого Данілова Артема Івановича - 01.03.2024, Головного управління ДПС в Одеській області - 01.03.2024.

Явка представників сторін у судове засідання, призначене на 25.03.2024, не визнавалась апеляційним господарським судом обов`язковою, про наявність у сторін доказів, які відсутні у матеріалах справи та без дослідження яких неможливо розглянути апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Одеської області від 27.11.2023 про визнання вимог кредитора по справі №916/2992/23, до суду не повідомлялося.

Таким чином, колегія суддів вважає, що в даному судовому засіданні повинен відбутися розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Одеської області від 27.11.2023 про визнання вимог кредитора по справі №916/2992/23 по суті, не дивлячись на відсутність представників окремих учасників справи, повідомлених про судове засідання належним чином. Відсутність зазначених представників у даному випадку не повинно заважати здійсненню правосуддя.

Фактичні обставини, встановлені судом.

Фізична особа ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Одеської області із заявою вх. ГСОО №2304№3486/23 від 13.07.2023 про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність на підставі положень Кодексу України з процедур банкрутства, посилаючись на наявність заборгованості у сумі 692 725,84 грн.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 06.09.2023 відкрито провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 ; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів та процедуру реструктуризації боргів боржника; керуючим реструктуризацією боргів Боржника призначено арбітражного керуючого Данілова Артема Івановича.

06.09.2023 на офіційному сайті Касаційного господарського суду України опубліковано оголошення про відкриття провадження у справі №916/2992/23 про неплатоспроможність ОСОБА_1 (публікація НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_1).

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 25.10.2023 визнано конкурсні грошові вимоги Головного управління ДПС в Одеській області до фізичної особи ОСОБА_1 у сумі 46 467,27 грн., що підлягають задоволенню у першу чергу задоволення вимог кредиторів та витрати у сумі 5 368,00 грн. (судовий збір), що підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.

25.10.2023 господарським судом постановлено ухвалу попереднього засідання суду, якою визначено розмір та перелік визнаних господарським судом вимог конкурсних кредиторів для внесення керуючим реструктуризацією до реєстру вимог кредиторів.

06.11.2023 до Господарського суду Одеської області надійшла заява Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» з грошовими вимогами до ОСОБА_1 . Акціонерним товариством КБ «ПриватБанк» заявлено до визнання заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №OD03AE00000023 від 15.11.2006 у розмірі 1 159 169,52 грн. та за кредитним договором №ODH0RK07060625 від 16.02.2006 у розмірі 27 290,13 грн., посилаючись на їх неналежне виконання боржником.

21.11.2023 до Господарського суду Одеської області надійшов відзив Боржника на заяву з грошовими вимогами Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», у якому ОСОБА_1 зазначив, що заперечує стосовно визнання заявлених грошових вимог у повному обсязі.

21.11.2023 керуючий реструктуризацією боргів Боржника арбітражний керуючий Данілов А.І. звернувся до Господарського суду Одеської області із відзивом на заяву Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» з грошовими вимогами до Боржника, з якого вбачається, що арбітражний керуючий підтримує позицію Боржника, викладену у відзиві, та заперечує стосовно визнання грошових вимог Кредитора у повному обсязі.

Мотивувальна частина.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 2 ст. 269 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Розглянувши матеріали господарської справи, доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції не підлягає скасуванню, виходячи з таких підстав.

Частиною 1 ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України. Застосування положень Господарського процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 113 КУзПБ провадження у справах про неплатоспроможність боржника - фізичної особи, фізичної особи - підприємця здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб, з урахуванням особливостей, встановлених цією Книгою.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 КУзПБ подання кредиторами грошових вимог до боржника та їх розгляд керуючим реструктуризацією здійснюються в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб.

Відповідно до ст. 1 КУзПБ грошове зобов`язання (борг) - зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. До грошових зобов`язань належать також зобов`язання щодо сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; зобов`язання, що виникають внаслідок неможливості виконання зобов`язань за договорами зберігання, підряду, найму (оренди), ренти тощо та які мають бути виражені у грошових одиницях. До складу грошових зобов`язань боржника, у тому числі зобов`язань щодо сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції, визначені на дату подання заяви до господарського суду, а також зобов`язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров`ю громадян, зобов`язання з виплати авторської винагороди, зобов`язання перед засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи, що виникли з такої участі. Склад і розмір грошових зобов`язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням відсотків, які зобов`язаний сплатити боржник, визначаються на день подання до господарського суду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. При поданні заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) розмір грошових зобов`язань визначається на день подання до господарського суду такої заяви.

Відповідно до ч. 1 ст. 45 КУзПБ Конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Згідно положень ч. 4 ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства, для кредиторів, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, усі дії, вчинені у судовому процесі, є обов`язковими так само, як вони є обов`язковими для кредиторів, вимоги яких були заявлені протягом встановленого строку. Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, задовольняються в порядку черговості, встановленої цим Кодексом. Кредитори, вимоги яких заявлені після завершення строку, визначеного частиною першою цієї статті, є конкурсними, однак не мають права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів.

Відповідно до ч. 6 ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства, вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, розглядаються господарським судом у порядку черговості їх отримання у судовому засіданні, яке проводиться після попереднього засідання господарського суду.

Щодо заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором №ODH0RK07060625 від 16.02.2006, колегія суддів зазначає наступним.

16.02.2006 між ОСОБА_1 (Позичальник) та ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» (Банк) (правонаступником якого є АТ КБ «ПРИВАТБАНК») було укладено кредитний договір №ODH0RK07060625. Відповідно до умов даного Договору, Банк надав Позичальнику кредит у розмірі 7 194,00 грн, а Позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами у строки та в порядку, встановленими кредитним Договором.

Згідно наданих Банком розрахунків заборгованості та виписки по рахунку ОСОБА_1 , Боржник, у порушення умов даного Договору, не здійснював погашення заборгованості за кредитом у встановленому порядку та строки, у зв`язку із чим станом на 05.09.2023 розмір заборгованості складає 27 260,13 грн, з яких 2 580,68 грн заборгованості за тілом кредиту, 21 112, 45 грн заборгованість за процентами, 3 597 грн пені.

Під час розгляду справи у суді першої інстанції, боржник, визнав заборгованість по суті вимог, однак просив суд відмовити у визнанні грошових вимог кредитора у зв`язку із пропуском строків позовної давності. Керуючий реструктуризацією боргами позицію Боржника підтримував.

Так, пунктом 1.1. кредитного договору №ODH0RK07060625 встановлено, що кредит надано строком до 15.02.2008.

Статтею 257 Цивільного кодексу України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

У зв`язку із неналежним виконання умов вказаного кредитного договору Кредитор був наділений правом звернення до суду за захистом свої прав у строк до 16.02.2011.

Положеннями ст. 267 Цивільного кодексу України встановлено, що заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Обґрунтувань пропуску строку позовної давності Кредитором у заяві з грошовими вимогами не наведено, у судовому засіданні відповідних пояснень не надано, поважними причини пропуску Судом не визнавались.

З огляду на вказані обставини, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність застосування до грошових вимог Банку за кредитним договором №ОDН0RK07060625 від 16.02.2006 у загальному розмірі 27 290,13 грн наслідків пропуску строку позовної давності та відповідно про необхідність відхилення вимог Кредиторів у частині визнання заборгованості Боржника за кредитним договором №ОDН0RK07060625 від 16.02.2006 у загальному розмірі 27 290,13 грн.

Щодо заявлених грошових вимог до Боржника за кредитним договором №OD03AE00000023 від 15.11.2006, колегія суддів зазначає наступне.

15.11.2006 між ОСОБА_1 (Позичальник) та ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» (Банк) (правонаступником якого є АТ КБ «ПРИВАТБАНК») було укладено кредитний договір №OD03AE00000023. Відповідно до умов даного Договору, Банк надав Позичальнику кредит у розмірі 19 697,00 дол. США на термін до 15.11.2011, а Позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами у строки та в порядку, встановленими кредитним Договором.

Відповідно до умов вказаного Договору, погашення заборгованості здійснюється у наступному порядку: щомісяця у період сплати, позичальник повинен надавати Банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за Кредитом, яка складається із заборгованості за Кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно кредитного Договору.

Відповідно до п. 1.3 вказаного договору, забезпеченням виконання позичальником зобов`язання за даним договором виступає договір застави автомобіля MAZDA 3, 2004 р.в., та порука ОСОБА_2 15.11.2006 між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки №0023/Р.

Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 10.02.2012 року в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №OD03АЕ00000023 від 15.11.2006 звернуто стягнення на предмет застави: автомобіль MAZDA, модель 3, рік випуску 2004, тип ТЗ: шляхом продажу вказаного автомобіля ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем, із зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах ДАІ України, а також наданням ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.

16.03.2016 рішенням Київського районного суду м. Одеси у справі №520/14564/15-ц відмовлено у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення солідарно заборгованості за кредитним договором № OD03АЕ00000023 від 15.11.2006 у зв`язку з пропуском строків позовної давності.

07.11.2016 рішенням (у заяві Кредитора помилково зазначено «постанові») Апеляційного суду Одеської області у справі №520/14564/15-ц апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково, рішення Київського районного суду м. Одеси від 16.03.2016 скасовано, позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення кредитної заборгованості задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк»:

- заборгованість за кредитом - 4 369,92 долара США,

- заборгованість по процентам за користування кредитом - 5 128,78 доларів США,

- пеню за несвоєчасне виконання зобов`язання - 94 000 грн,

- судові витрати у сумі 9 555,00 грн.

Рішення суду набрало законної сили з моменту проголошення 07.11.2016.

Встановленні вказаним рішенням суду обставини справи мають преюдиційний характер і не підлягають доказуванню при розгляді даної справи.

Кредитування за кредитним договором №OD03АЕ00000023 від 15.11.2006 було визначено у формі невідновлювальної кредитної лінії.

Невідновлювальна кредитна лінія це форма кредитування, у якій, в межах встановленого ліміту, здійснюється видача і погашення кредиту згідно з умовами відповідного банківського договору, при отриманні позичальником повної суми кредитних коштів за кредитною лінією і досягненні кредитного ліміту, подальше надання кредиту не здійснюється.

У заяві Кредитор заявляє еквівалент суми заборгованості за тілом кредиту станом на 05.09.2023 у розмірі 8 202,78 доларів США. Підстави збільшення суми наданого кредиту за невідновлюваною кредитною лінією, порівняно із сумою, що встановлена у рішенні суду, на яке посилається сам Кредитор, у заяві з грошовими вимогами не зазначені.

З врахуванням положень, встановлених ч.1 ст. 74 ГПК України, щодо обов`язку кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, колегія суддів погоджується з висновком суд першої інстанції про те, що Кредитором не доведено підстав для визнання еквіваленту додаткових грошових вимог у сумі 3 832,86 доларів США.

Як вбачається з розрахунку Кредитором збільшено з 5 128,78 доларів США до 16 056,82 доларів США заборгованість по процентах за період з 29.11.2013 по 05.09.2023 та нараховано пеню у сумі 7 440,00 доларів США без зазначення певного періоду.

У наданому кредитором розрахунку зазначено про нарахування 70 187,93 доларів США пені та її списання у сумі 62 747,93 долара США також без зазначення правових підстав.

У даному випадку, суд першої інстанції вірно послався на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, на які посилається Боржник, а саме постанов Великої палати Верховного Суду від 28.03.2018 по справі №444/9519/12 та від 04.07.2018 по справі №310/11534/13-ц, якими врегульовано, що наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Таким чином, суд першої інстанції вірно зазначив, що з`явлення Кредитором заборгованості по нарахованим процентам за договором та пені після ухвалення 07.11.2016 рішення Апеляційного суду Одеської області про стягнення суми основного боргу, є безпідставним. Адже у даному випадку, права та інтереси кредитора у даному випадку забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

В той же час, нарахування відповідно до положень ст. 625 Цивільного Кодексу України Кредитором не заявлялись.

З огляду на викладені обставини, судом першої інстанції було вірно встановлено, що станом на дату звернення Кредитора до суду із заявою про визнання грошових вимог до Боржника - 03.11.2023, розмір заборгованості Боржника за кредитним договором № OD03АЕ00000023 від 15.11.2006, у національній валюті складає: 448 033,90 грн. ((4 369,92 доларів США (заборгованість за кредитом) + 5 128, 78 доларів США (заборгованість по відсоткам за користуванням кредитом)) * 36, 2659 (курс НБУ станом на 03.11.2023) + 94 000,00 грн. (пеня за несвоєчасне виконання зобов`язання) + 9 555,00 грн. (понесені судові витрати)).

В той же час, колегія суддів вважає безпідставним посилання апелянта на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17.04.2018 по справі № 914/21/17, з огляду на наступне.

Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень (пункт 49) зазначила, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні.

З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Велика Палата Верховного Суду повинна мати ґрунтовні підстави: її попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід має очевидно застарілий характер внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.

Велика Палата Верховного Суду висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи. Такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.

З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.

При цьому у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і в разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20)).

Правовий висновок у справі № 914/21/17, що «правильними є висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у визнанні вимог кредитора ПАТ "Дельта Банк" до боржника за сукупністю доказів, оскільки кредитор не довів правонаступництва грошових вимог, які були визначені судовим рішенням шляхом заміни стягувача виконавчого провадження, та пропустив строки пред`явлення до виконання виконавчого листа за рішенням суду від 20.12.2010 у справі №2-657/2010, що унеможливлює як подальше виконання такого рішення органами державної виконавчої служби, так визнання його вимог у справі про банкрутство, яка є особливою процесуальною формою колективного задоволення вимог кредиторів до боржника та є за своєю правовою природою особливою процедурою виконавчого провадження, яке здійснюється судом щодо неплатоспроможної особи», колегія суддів вважає незастосовним у даній справі з наступних підстав.

До правовідносин, що виникли у справі №914/21/17, застосовувалися норми Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом» та Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції до 20.10.2019), а у справі №916/2992/23 застосовуються положення Кодексу України з процедур банкрутства та Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції після 20.10.2019).

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції чинній на 02.03.2017 - дата звернення ПАТ «Дельта Банк» у справі №914/21/17 з кредиторськими вимогами) виконавче провадження підлягає закінченню у разі визнання боржника банкрутом.

Відповідно до ч. 5 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції чинній на 02.03.2017) постанова про закінчення виконавчого провадження з підстави, передбаченої пунктом 8 частини першої цієї статті, разом з виконавчим документом надсилається до господарського суду, який прийняв постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Відповідно до ч. 1 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції чинній на 02.03.2017) у разі закінчення виконавчого провадження (крім офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Таким чином, положення Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції чинній на 02.03.2017) передбачала прямий послідовний зв`язок між виконавчим провадженням та процедурою банкрутства. Адже у разі визнання боржника банкрутом, виконавче провадження закінчувалось, виконавчі документи направлялися до господарського суду, в провадженні якого перебувала справа про банкрутство боржника, для їх виконання ліквідатором в процедурі банкрутства. Тобто законодавець дійсно розглядав процедуру банкрутства як особливу процедуру виконавчого провадження, яке здійснюється судом щодо неплатоспроможної особи та відповідно продовжує закрите у зв`язку з визнанням боржника банкрутом виконавче провадження.

В той же час, відповідно до ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції чинній на 06.11.2023 - дата звернення АТ КБ «ПриватБанк» з кредиторськими вимогами у справі №916/2992/23) виконавче провадження підлягає закінченню у разі: 1) визнання судом відмови стягувача від примусового виконання судового рішення; 2) затвердження судом мирової угоди, укладеної сторонами у процесі виконання рішення; 3) припинення юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання її обов`язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва, смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника; 4) прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; 5) скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; 6) письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі або оплатно вилучена; 7) закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення, крім випадку, якщо існує заборгованість із стягнення відповідних платежів; 9) фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом; 10) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ; 11) надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону; 12) якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини; 13) непред`явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 41 цього Закону; 14) якщо стягнені з боржника в повному обсязі кошти не витребувані стягувачем протягом року та у зв`язку з цим перераховані до Державного бюджету України; 15) якщо коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна (за виконавчим документом про звернення стягнення на заставлене майно), недостатньо для задоволення вимог стягувача - заставодержателя, а також якщо майно, яке є предметом іпотеки, передано іпотекодержателю або придбано ним відповідно до вимог Закону України "Про іпотеку" за виконавчим документом про звернення стягнення на майно, яке є предметом іпотеки; 16) врегулювання (погашення, списання) відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення" неустойки (штрафів, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, нарахованих на заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій перед Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України", її дочірньою компанією "Газ України", публічним акціонерним товариством "Укртрансгаз", оператором газотранспортної системи та операторами газорозподільних систем, за спожитий природний газ, а також послуги з його транспортування та розподілу відповідно, перед теплогенеруючими організаціями за теплову енергію, отриману для її подальшого постачання споживачам та/або надання відповідних комунальних послуг, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що надають послуги з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, перед електропостачальниками або операторами системи розподілу (як правонаступниками в частині прав та обов`язків за договорами на постачання електричної енергії та про користування електричною енергією) за спожиту електричну енергію, що підлягали виконанню на підставі виконавчого документа за судовим рішенням, яке набрало законної сили; 17) списання згідно з пунктами 2-3, 2-4 та підпункту 26.2 пункту 26 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України в повному обсязі сум податкового боргу (у тому числі штрафних санкцій та пені), що підлягали виконанню на підставі виконавчого документа; 18) списання згідно з пунктом 9-15 розділу VIII Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" сум недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (у тому числі штрафних санкцій та пені), що підлягали виконанню на підставі виконавчого документа; 19) прийняття Фондом гарантування вкладів фізичних осіб рішення про початок процедури ліквідації банку-боржника; 19-1) якщо відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб`єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов`язання підлягають припиненню незалежно від дати укладення такої угоди; 19-2) врегулювання (погашення, списання) відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу" неустойки (штрафів, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, нарахованих на заборгованість учасників процедури врегулювання заборгованості, що підлягали виконанню на підставі виконавчого документа за судовим рішенням, яке набрало законної сили; 20) врегулювання (погашення, списання) оператором газорозподільної системи заборгованості відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу", якщо таке виконавче провадження розпочато за рішенням про зобов`язання Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, встановити оператору газорозподільної системи економічно обґрунтований тариф на послуги з розподілу природного газу з включенням компенсацій за період з 1 січня 2015 року по 31 грудня 2020 року включно.

Таким чином, на момент розгляду справи №916/2992/23 визнання боржника банкрута вже не було підставою для закінчення виконавчого провадження.

В той же час, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції чинній на 06.11.2023) виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі відкриття господарським судом провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) боржника, якщо відповідно до закону на вимогу стягувача поширюється дія мораторію, запровадженого господарським судом. Виконавець не зупиняє вчинення виконавчих дій у разі перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника).

Відповідно до ч. 1, 5 ст. 35 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції чинній на 06.11.2023), виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у випадках, передбачених пунктами 1, 4, 6, 8, 11 частини першої статті 34 цього Закону, до закінчення строку дії зазначених обставин, а у випадках, передбачених пунктами 2, 3 і 5 частини першої статті 34 цього Закону, - до розгляду питання по суті. Після усунення обставин, що стали підставою для зупинення вчинення виконавчих дій, виконавець не пізніше наступного робочого дня з моменту, коли йому стало про це відомо, зобов`язаний продовжити примусове виконання рішення у порядку, встановленому цим Законом, про що виносить відповідну постанову.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 41 КУзПБ мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.

Мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з відкриттям провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Ухвала є підставою для зупинення вчинення виконавчих дій. Про запровадження мораторію розпорядник майна повідомляє відповідному органу державної виконавчої служби, приватному виконавцю, у якого перебуває виконавче провадження на виконанні.

Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника), перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі виконання рішень у немайнових спорах.

Таким чином, положення Кодексу України з процедур банкрутства та Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції чинній на 06.11.2023) розглядають виконавче провадження та процедуру банкрутства як дві паралельні процедури, адже на час процедури банкрутства зупиняється вчинення виконавчих дій, однак виконавче провадження не закінчується.

В той же час, положення Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції чинній на 02.03.2017) передбачала прямий послідовний зв`язок між виконавчим провадженням та процедурою банкрутства. Адже у разі визнання боржника банкрутом, виконавче провадження закінчувалось та, відповідні вимоги за виконавчими документами мали бути задоволенні ліквідатором в процедурі банкрутства.

Таким чином, висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17.04.2018 по справі № 914/21/17 не є релевантними до правовідносин у справі №916/2992/23, оскільки такі висновки засновані на відмінних нормах права, що призводить до різного трактування співвідношення виконавчого провадження та процедури банкрутства.

Крім того, ч. 2 ст. 133 Кодексу України з процедур банкрутства витрати, пов`язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов`язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об`єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що витрати Кредитора, пов`язанні зі сплатою судового збору за подання до суду заяви з грошовими вимогами у розмірі 5 368,00 грн., підлягають визнанню та відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.

Доводи апеляційної скарги також жодним чином не спростовують висновків, до яких дійшла колегія суддів та не доводять неправильність чи незаконність рішення, прийнятого судом першої інстанції.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Висновки апеляційного господарського суду.

Згідно статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Будь-яких підстав для скасування ухвали Господарського суду Одеської області від 27.11.2023 про визнання вимог кредитора по справі №916/2992/23, за результатами її апеляційного перегляду, колегією суддів не встановлено.

За вказаних обставин оскаржувана ухвала Господарського суду Одеської області від 27.11.2023 про визнання вимог кредитора по справі №916/2992/23 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - залишенню без задоволення із віднесенням витрат на оплату судового збору за подачу апеляційної скарги на апелянта.

Керуючись статтями 269-271, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Одеської області від 27.11.2023 про визнання вимог кредитора по справі №916/2992/23 - залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Одеської області від 27.11.2023 про визнання вимог кредитора по справі №916/2992/23 - залишити без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Відповідно до ч. 3 ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства у касаційному порядку не підлягають оскарженню постанови апеляційного господарського суду, прийняті за результатами перегляду судових рішень, крім: ухвали про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), ухвали попереднього засідання, ухвал за результатами розгляду грошових вимог кредиторів, поданих після закінчення строку, встановленого для їх подання, ухвали про закриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), а також постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури або процедури погашення боргів боржника та рішень, прийнятих за результатами розгляду заяв, поданих у межах провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність).

Повний текст постанови складено та підписано 08.04.2024 у зв`язку з перебуванням судді зі складу колегії суддів Аленіна О.Ю. у відпустці у період з 01.04.2024 по 05.04.2024.

Головуючий К.В. Богатир

Судді: О.Ю. Аленін

С.В. Таран