Постанова
від 07.03.2024 по справі 904/4339/22
ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.03.2024 року м.Дніпро Справа № 904/4339/22

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів: Верхогляд Т.А., Паруснікова Ю.Б.

секретар судового засідання Ліпинський М.О.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДНІПРОБАС" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.07.2023 (суддя Юзіков С.Г.)

у справі № 904/4339/22

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотранспортне підприємство 31"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДНІПРОБАС"

про стягнення заборгованості по орендній платі

та

за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДНІПРОБАС"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотранспортне підприємство 31"

про визнання договору таким, що є припиненим

ВСТАНОВИВ:

Позивач (за первісним позовом) просить стягнути з Відповідача 582 817,90 грн. - основного боргу, 102 456,65 грн. - пені, 43 114,99 грн. - індексу інфляції, мотивуючи неналежним виконанням Відповідачем (за первісним позовом) умов Договору оренди нежитлових приміщень № 33 від 04.01.2022.

Від Відповідача (за первісним позовом) надійшла зустрічна позовна заява до Позивача (за первісним позовом) про визнання Договору оренди нежитлових приміщень № 33 від 04.01.2022 таким, що є припиненим з 31.03.2022 та стягнення 25 000,00 грн. витрат на правничу допомогу.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 27.07.2023 у справі №904/4339/22 первісний позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДНІПРОБАС" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотранспортне підприємство 31" 564 659,00 грн. основного боргу, 97 212,59 грн. пені, 40 271,12 грн. індексу інфляції, 10 532,14 грн. судового збору. У решті первісного позову відмовлено. У задоволені зустрічного позову - відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням Товариством з обмеженою відповідальністю "ДНІПРОБАС" (надалі також - ТОВ «ДБ») подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 27.07.2023 у справі № 904/4339/22 та прийняте нове рішення, яким задовольнити частково первісний позов, стягнути з ТОВ «ДБ» на користь ТОВ «АТП 31» суму заборгованості за період з 01.03.2022р. по 31.03.2022р. у розмірі 70570,00 грн. У решті первісного позову відмовити. Зустрічну позовну заяву задовольнити. Стягнути з ТОВ «АТП 31» на користь ТОВ «ДБ» понесені судові витрати пов`язані з поданням зустрічного позову та витрат на оплату правничої допомоги. Стягнути з ТОВ «АТП 31» на користь ТОВ «ДБ» понесені судові витрати у тому числі витрати на оплату правничої допомоги та сплату судового збору за подання апеляційної скарги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує на те, що оскаржуване рішення прийнято при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, неправильному застосуванні норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.

Зазначає, що а ні судом, а ні представником ТОВ «АТП 31» не ставилось під сумнів повідомлення ТОВ «АТП 31» від 21.03.2022р. (вих. № 10), як доказ по справі; суд в порушення положень ГПК України, умисно підіймаючи питання лише після дослідження доказів, без наявних на те підстав самостійно поставив під сумнів наданий ТОВ «ДБ» доказ; суд першої інстанції не витребував відповідні докази направлення електронного листа, не здійснив ні огляду відповідних інтернет ресурсів, де зберігаються відомості, на які посилався Відповідач (в тому числі із залученням спеціаліста), ні фіксування змісту таких ресурсів (в тому числі із залученням експерта) для встановлення того, чи дійсно надані позивачем роздруківки (паперові копії електронних доказів) можуть підтвердити існування даного доказу; наданий ТОВ «ДБ» лист (повідомлення) про розірвання договору, чітко зазначає, що договір буде припинений з 30.03.2022р.

Вважає, що судом проігноровано той факт, що подання Позивачем повідомлення про розірвання договору було здійснено на підставі Договору укладеного між сторонами та саме з ініціативи Позивача.

Скаржник стверджує, що судом першої інстанції було прийнято помилкове рішення з тих підстав, що судовий розгляд справи та встановлення обставин по справі було проведено односторонньо, оскільки ТОВ «АТП 31» було задоволено всі клопотання, прийнято до уваги всі пояснення, здійснено розрахунок суми заборгованості, 3% річних та інфляційних збитків замість Позивача, самостійно встановлено докази, які не приймаються до розгляду за відсутності заперечень Позивача, відмовлено Відповідачу у всіх клопотаннях та заявах, при підготуванні рішення не прийнято до уваги пояснення Відповідача та надані ним докази, тощо.

Повідомляє про відсутність в рішенні суду першої інстанції обґрунтувань розрахунку суми заборгованості згідно договору оренди та суми 3% річних і інфляційних збитків.

Також, до апеляційної скарги на рішення суду включені заперечення на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 18.04.2023р. по справі № 904/4339/22.

Наголошує, що згаданою ухвалою безпідставно продовжено процесуальний строк ТОВ «АТП 31» на надання відзиву на зустрічний позов.

Скаржник зауважує, що суд, будучи обізнаним про клопотання ТОВ «ДБ» про відкладення розгляду справи, продовжив розгляд справи за відсутності Відповідача, задовольнив клопотання ТОВ «АТП 31» і вже після цього відклав розгляд справи, що ще раз підтверджує односторонність розгляду справи на користь Позивача; суд першої інстанції при задоволенні клопотання про продовження процесуального строку на надання відзиву на зустрічний позов не встановив, що направлена Відповідачу копія відзиву на зустрічний позов так і не надійшла поштою до Відповідача, а про її існування стало відомо лише на судовому засіданні 17.07.2023р.; вищезазначена ухвала не була належним чином направлена та вручена ТОВ «ДБ».

Крім того, заявляє клопотання про:

- долучення до матеріалів справи нові докази, а саме роздруківки листів ТОВ «АТП 31» (atp11231@i.ua), які надходили на офіційну електрону адресу ТОВ «ДБ» (dneprobas@gmail.com);

- виклик та допит у якості свідка керівника Громадської організації «ЦЕ НАША СПРАВА» (код ЄДРПОУ 40951654) ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , тел. НОМЕР_1 , ел. пошта: ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.

Хронологія надходження інших процесуальних документів до суду.

07.03.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від ТОВ «Дніпробас» (апелянта) надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

В судове засідання 07.03.2024 з`явився представник ТОВ «АТП 31» (позивача за первісним позовом/відповідача за зустрічним). Відповідач за первісним позовом/позивач за зустрічним, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, уповноваженого представника не направив.

Щодо клопотання ТОВ «Дніпробас» про відкладення розгляду справи.

Клопотання обґрунтоване неможливістю явки представника в судове засідання, призначене на 07.03.2024 о 12:20 год у зв`язку з необхідністю приймати участь при проведенні реєстраційних дій у державного реєстратора та в судовому засіданні у справі № 947/314/22 в Київському районному судів м. Одеси.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях від 28.10.1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G.B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя навіть в умовах воєнного стану.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).

Тобто сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).

Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Так, апеляційне провадження у даній справі здійснюється на підставі поданої ТОВ «Дніпробас» апеляційної скарги, в межах її доводів та вимог, що відповідає приписам ч. 1 ст. 269 ГПК України.

Жодних доповнень до апеляційної скарги протягом визначеного ГПК України процесуального строку не подавалося.

У справі вже відбулося судове засідання 25.01.2024, яке за клопотанням ТОВ «Дніпробас» було відкладено на 07.03.2024

Колегія суддів зауважує, що скаржник як учасник судового процесу, не був позбавлений права і можливості забезпечити участь у судовому засіданні 07.03.2024 будь-якого іншого представника, якому доручити виконання функцій щодо представництва інтересів у суді, як безпосередньо в залі суду, так і в режимі відеоконференції.

Аналогічна позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17.

Визначення пріоритетності участі в тих чи інших судових засіданнях є процесуальним правом сторони, безумовним наслідком реалізації якого не може бути відкладення розгляду справи.

Згідно ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Таким чином, враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, зважаючи на те, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, а також враховуючи межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, з огляду на обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів не вбачає наявність правових та фактичних підстав для відкладення розгляду справи та продовжує її розгляд, вважаючи за можливе здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі представника ТОВ «Дніпробас» (апелянта).

Щодо клопотання ТОВ «Дніпробас» про долучення до матеріалів справи нових доказів, а саме роздруківки листів ТОВ «АТП 31» (atp11231@i.ua), які надходили на офіційну електрону адресу ТОВ «ДБ» (dneprobas@gmail.com).

Клопотання обґрунтоване тим, що в суді першої інстанції були відсутні заперечення (або сумніви) з боку представника ТОВ «АТП 31» з приводу дійсності листа ТОВ «АТП 31» від 21.03.2022р. (вих. № 10), оскільки питання щодо відсутності доказів направлення даного листа було поставлено судом лише після дослідження доказів, на стадії розгляду справи по суті, коли процесуально неможливо надавати докази, а також зв`язку з тим, що ТОВ «ДБ» покладались на добросовісність ТОВ «АТП 31» та його представника, тому заявник вважає за необхідне долучити до матеріалів справи докази, які не були долучені при розгляді справи судом першої інстанції, а саме: роздруківки листів ТОВ «АТП 31» (atp11231@i.ua), які надходили на електрону адресу ТОВ «ДБ» (dneprobas@gmail.com) з відповідними додатками.

На його думку, вищезазначені докази можуть спростувати твердження Позивача про те, що ним не направлялись листи, про те що, Позивач визвав, що договір розірвано з 30.03.2022р. та те, що не допуск працівників ТОВ «ДБ» до орендованих приміщень є саме результатом дій працівників Позивача, а відтак розмір заборгованості, який підлягає стягненню значно менший, ніж той, що Позивач намагається стягнути з Відповідача.

Згідно ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Як передбачено п. 2 ч. 1 ст. 42 ГПК України учасники справи мають право, зокрема: подавати докази, брати участь у дослідженні доказів.

При цьому учасники справи зобов`язані: подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази (п. 4 ч. 2 ст. 42 ГПК України).

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Принцип "процесуальної рівності сторін" передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (рішення ЄСПЛ від 27.10.1993 у справі "DOMBO BEHEERB.V. v. THE NETHERLANDS").

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (ч. 4 ст. 80 ГПК України).

Відповідно до ч. 2 та 3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Наведені положення передбачаються наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як «винятковість випадку» та «причини, що об`єктивно не залежать від особи», і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою) (правовий висновок, наведений в постанові Верховного Суду від 13.04.2021 у справі № 909/722/14).

Апеляційний суд зауважує, що виходячи з принципу змагальності сторін, сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції в суді першої інстанції. В той же час, процесуальне законодавство допускає випадки подачі на стадії апеляційного розгляду нових доказів для підтвердження обставин, на які посилається сторона. Однак, є неприйнятною ситуація, коли сторона просить долучити до матеріалів справи нові докази лише з підстав її необізнаності щодо необхідності подання усіх наявних в неї доказів чи її суб`єктивної позиції щодо недоречності їх подання. Тим більше не може вважатися поважною причиною те, що суд не вимагав подання певних доказів, оскільки господарський процес побудований на принципах диспозитивності та змагальності сторін, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а тому останні повинні добросовісно користуватися процесуальними правами та надавати суду усі наявні у них докази, якими обґрунтовуються їх вимоги та заперечення, разом із першими заявами по суті справи.

Колегією суддів зважає, що прийняття судом до розгляду несвоєчасно поданих доказів без поважних на те причин, а лише через неналежну підготовку сторони щодо судового розгляду справи, порушує імперативні норми Господарського процесуального кодексу України та унеможливлює дотримання принципу рівності учасників справи і неупередженості суду.

До того ж, як передбачено ч. 2 ст. 2 ГПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, (яким відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів), яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 21.01.2019 у справі № 925/2028/15 та від 14.01.2020 у справі № 925/1082/18).

Так заявником не обґрунтовано належним чином неможливість надання вищезазначених доказів до суду першої інстанції в межах процесуальних строків, в той час як останні створені ним самостійно шляхом друкування листів з власної електронної пошти, що свідчить про відсутність об`єктивних перешкод для вчинення відповідної процесуальної дії на певному етапі.

Під час розгляду справи судом першої інстанції ТОВ «Дніпробас» не повідомляв суд про неможливість отримання цих доказів як і про причини неможливості їх подання особисто.

Згідно ч. 8 ст. 80 ГПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до правового висновку щодо застосування статей 80, 269 ГПК України, викладеного Верховним Судом у постанові від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному випадку - позивача).

Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен письмово обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає (правова позиція Верховного Суду, наведена у постанові від 16.06.2021 у справі № 915/2222/19).

Разом з тим, апелянтом не доведено винятковості випадку неможливості надання суду першої інстанції доказів, які намагається долучити до справи на стадії апеляційного розгляду, як і не надано доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, в той час як у сторін, що зацікавлені в позитивному вирішенні справи на свою користь, не було перешкод в представленні суду усіх доказів, які, як вони вважають, підтверджують обґрунтованість їх вимог та заперечень.

Враховуючи все вищевикладене, відповідач не дотримався чітко встановленого процесуальним законодавством порядку подання додаткових доказів в суді апеляційної інстанції, що, як наслідок, виключає вчинення судом апеляційної інстанції процесуальних дій щодо долучення та надання оцінки таким доказам, а тому подане клопотання залишається без задоволення..

Щодо клопотання ТОВ «Дніпробас» про виклик та допит у якості свідка керівника Громадської організації «ЦЕ НАША СПРАВА» (код ЄДРПОУ 40951654) ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , тел. НОМЕР_1 , ел. пошта: ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

Клопотання обґрунтоване тим, що допит даного свідка має фундаментальне значення для розгляду даної справи, оскільки у разі підтвердження передачі приміщень орендованих ТОВ «ДБ» третім особам за бажанням Позивача, та стягнення за період використання приміщення третіми особами орендної плати саме з ТОВ «ДБ», це буде вважатись порушенням прав Відповідача з боку Позивача та ще раз підтвердить незаконність рішення суду першої інстанції і неможливість та необґрунтованість стягнення орендної плати за період з квітня 2022р. по жовтень 2022р.

За твердженням заявника свідок може підтвердити або спростувати наступну інформацію:

- Чи перебували приміщення орендовані ТОВ «ДБ» в оренді та/або користуванні інших осіб за період з 04.01.2022р. по 31.12.2022р.;

- Коли та кому було передано дані приміщення;

- Чим та ким ще підтверджується передача даних приміщень третім особам.

Згідно ст. 87 ГПК України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 88 ГПК України показання свідка викладаються ним письмово у заяві свідка. У заяві свідка зазначаються ім`я (прізвище, ім`я та по батькові), місце проживання (перебування) та місце роботи свідка, поштовий індекс, реєстраційний номер облікової картки платника податків свідка за його наявності або номер і серія паспорта, номери засобів зв`язку та адреси електронної пошти (за наявності), обставини, про які відомо свідку, джерела обізнаності свідка щодо цих обставин, а також підтвердження свідка про обізнаність із змістом закону щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань та про готовність з`явитися до суду за його викликом для підтвердження своїх свідчень. Підпис свідка на заяві посвідчується нотаріусом. Не вимагається нотаріальне посвідчення підпису сторін, третіх осіб, їх представників, які дали згоду на допит їх як свідків. Заява свідка має бути подана до суду у строк, встановлений для подання доказів.

Таким чином, заява свідка є доказом, який за умови дотримання вимог процесуального закону щодо її форми, підлягає оцінці в сукупності з іншими доказами у справі відповідно до статті 86 ГПК України (висновок Верховного Суду у постанові від 10.12.2019 у справі №911/1382/18).

Слід зауважити, що в матеріалах справи відсутня заява свідка керівника Громадської організації «ЦЕ НАША СПРАВА» (код ЄДРПОУ 40951654) ОСОБА_1 і апелянтом (відповідачем) така суду не подавалась.

За приписами ч. 1 ст. 89 ГПК України свідок викликається судом для допиту за ініціативою суду або за клопотанням учасника справи у разі, якщо обставини, викладені свідком у заяві, суперечать іншим доказам або викликають у суду сумнів щодо їх змісту, достовірності чи повноти.

Відтак, зважаючи на відсутність заяви свідка ОСОБА_1 , не вбачається протиріччя у обставинах, які він міг повідомити та доказах, які є в матеріалах справи, а тому й відсутні підстави для його виклику.

Крім того, ст. 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Підстави та порядок забезпечення доказів визначені ст. 110 ГПК України - суд за заявою учасника справи або особи, яка може набути статусу позивача, має забезпечити докази, якщо є підстави припускати, що засіб доказування може бути втрачений, або збирання чи подання відповідних доказів стане згодом неможливим або утрудненим. Способами забезпечення судом доказів є допит свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням, заборона вчиняти певні дії щодо доказів та зобов`язання вчинити певні дії щодо доказів. У необхідних випадках судом можуть бути застосовані інші способи забезпечення доказів, визначені судом. Заява про забезпечення доказів може бути подана до суду як до, так і після подання позовної заяви. Забезпечення доказів до подання позовної заяви здійснюється судом першої інстанції за місцезнаходженням засобу доказування або за місцем, де повинна бути вчинена відповідна процесуальна дія. Забезпечення доказів після подання позовної заяви здійснюється судом, який розглядає справу.

Водночас, ТОВ «Дніпробас» не зверталось до суду першої інстанції із заявою про забезпечення доказів в порядку ст. 110 ГПК України, зокрема, у спосіб допиту свідків.

Також, суд приймає до уваги, що на підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах. Законом можуть бути визначені інші обставини, які не можуть встановлюватися на підставі показань свідків (ч. 2 ст. 87 ГПК України).

Необхідно зазначити, що у даній справі, всі обставини, які входять до предмета доказування відповідно до вимог законодавства встановлюються на підставі документів (доказів оплати, передачі/повернення об`єкта оренди тощо), а не показань свідків.

Враховуючи підстави та предмет позову, а також відсутність в матеріалах справи заяви свідка ОСОБА_1 , оформленої у відповідності до ч. 1 ст. 89 ГПК України, колегія суддів обґрунтовано відмовляє у задоволенні клопотання про виклик свідка.

Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.

Представник ТОВ «АТП 31» в судовому засіданні 07.03.2024 заперечив проти задоволення апеляційної скарги, наполягав на необхідності залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представника позивача за первісним позовом/відповідача за зустрічним, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, 04.01.2022 сторони підписали Договір оренди нежитлових приміщень № 33 (далі Договір), за п. 1.1. якого Орендодавець (Позивач) передає в оренду Орендарю (Відповідачеві):

- офісне приміщення площею 103,6 м кв., яке знаходиться на території підприємства;

- майданчик для відстою транспорту на 54 машиномісця;

- майданчик для паркування легкового транспорту загальною площею 104 м.кв., який знаходиться на території підприємства;

- приміщення площею 95 м. кв., яке знаходиться в авторемонтній майстерні;

- три оглядові ями для технічного огляду автотранспорту (АРМ);

- одна оглядова яма для щоденного перед рейсового технічного огляду автотранспорту (механіками);

За адресою: м. Дніпро, вул. Дніпросталівська, 11 (далі - орендоване майно), а Орендар приймає у строкове платне користування об`єкт нерухомості для здійснення господарської діяльності, передбаченої його Статутом.

Орендар протягом тижня після завершення дії цього Договору повертає, а Орендодавець приймає майно, визначене у пункті 1.1. цього Договору (п. 2.2. Договору).

Приймання-передача орендованого майна оформлюється відповідними Актами приймання-передачі, у вигляді Додатків до Договору, які є невід`ємною частиною даного Договору (п. 2.3. Договору).

За згодою сторін загальна сума орендованої плати за користування орендованим майном за один календарний місяць становить 70 570 (сімдесят тисяч п`ятсот сімдесят) грн. 00 коп. у т.ч. ПДВ. Сума орендної плати може змінюватися в сторону збільшення у зв`язку із збільшенням кількості транспорту, що знаходиться на майданчику для відстою транспорту. Доплата за розміщення кожної додаткової одиниці транспорту (понад 54) становить 900 (дев`ятсот) грн. (п. 3.1. Договору).

Орендна плата сплачується щомісячно Орендарем шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Орендодавця за поточний календарний місяць користування орендованим майном не пізніше 5 числа місяця за який проводиться оплата. У разі збільшення кількості транспорту, що відстоюється на орендованій території, Орендар щомісяця додатково оплачує Орендодавцю, вартість відстою кожної транспортної одиниці (понад 54 одиниці), оплата здійснюється протягом трьох робочих днів, з моменту отримання рахунку Орендарем (п. 3.2. Договору).

У разі несвоєчасного внесення орендної плати Орендар перераховує на користь Орендодавця, крім орендної плати, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня за кожний день прострочки (п. 3.3. Договору).

Відповідно до п. 3.5. Договору витрати, пов`язані з утриманням майна (компенсація витрат на комунальні послуги):

- крім орендної плати, визначеної п. 3.1. Договору, Орендар компенсує Орендодавцю витрати, пов`язані з забезпеченням орендованого приміщення електроенергією, водопостачанням, каналізацією та опаленням згідно з показами лічильників (за наявності) або за відсутності лічильників, в розмірі пропорційно використаної електроенергії, водопостачання, газопостачання (для опалення приміщення), та інші узгоджені сторонами витрат, які несе Орендодавець у зв`язку з діяльністю Орендаря. Розмір компенсації розраховується на підставі тарифів підприємства постачальників зазначених послуг. Розмір компенсації витрат з опалення займаного приміщення залежить від площі приміщення (підп. 3.5.1. Договору);

- Орендар сплачує (компенсує) витрати на утримання майна на підставі рахунків, виставлених Орендодавцем, протягом п`ять банківських днів з дати отримання рахунку (підп. 3.5.3. Договору).

Згідно з п. 4.1. Договору Орендар зобов`язується:

- самостійно з`являтися до Орендодавця для отримання рахунків на оплату оренди компенсації комунальних послуг;

- своєчасно вносити орендну плату та компенсовувати Орендодавцю витрат, зазначені в п. 3.5. Договору.

Відповідно до п. 4.4. Договору Орендодавець має право, зокрема, обмежувати доступ Орендаря в орендоване приміщення у випадку існування заборгованості по орендній платі та іншим платежам.

За невиконання або неналежне виконання сторонами цього Договору вони несуть відповідальність відповідно до умов цього Договору та чинного законодавства України (п. 5.1. Договору).

Якщо Орендар допустить прострочення при сплаті орендної плати, перерахуванні сум компенсацій за комунальні послуги або оплаті додаткових послуг він зобов`язаний сплатити Орендодавцеві пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочування зобов`язання від несплаченої суми за кожен день прострочення (п. 5.3. Договору).

Відповідно до п. 6.1. Договору цей Договір припиняється у разі:

- закінчення строку, на який його було укладено;

- банкрутства Орендаря, Орендодавця;

- загибелі орендованого майна;

- за погодженням сторін;

- у випадках, передбачених п. 6.2. Договору.

Внесення змін до цього Договору здійснюється сторонами у письмовій формі у вигляді додатків до Договору (п. 6.3. Договору).

Цей Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2022 (п. 7.1. Договору).

Відповідно до Акта приймання-передачі в оренду майна (нерухомого майна) від 04.01.2022, Орендодавець передав Орендарю в оренду майно.

Позивач підписав Акти виконаних робіт (надання послуг) за березень 2022 рік на суму 79 570,00 грн., за квітень 2022 рік на суму 79 570,00 грн., за травень 2022 рік на суму 70 570,00 грн., за червень 2022 рік на суму 70 570,00 грн., за липень 2022 рік на суму 70 570,00 грн., за серпень 2022 рік на суму 99,00 грн., за вересень 2022 рік на суму 70 570,00 грн., за жовтень 2022 року на суму 70 570,00 грн.

У судовому засіданні в суді першої інстанції представник Позивача повідомив, що в актах виконаних робіт (надання послуг) за березень та квітень 2022 року допущена описка, загальна вартість оренди за кожен місяць становить 70 570,00 грн.

Акти виконаних робіт та рахунки за період з березня по серпень направлені Відповідачеві 12.08.2022 з листом № 34 від 12.08.2022.

За твердженнями Відповідача 28.02.2022 останній направив Позивачеві повідомлення про настання форс-мажорних обставин з проханням розірвати з 31.03.2022 Договір оренди нежитлових приміщень № 33 від 04.01.2022, додатком до повідомлення додав по два примірника Додаткової угоди № 1 від 28.02.2022 про розірвання Договору та Актів приймання-передачі (повернення) нерухомого майна. Позивач листом № 10 від 21.03.2022 повідомив Відповідача про розірвання Договору оренди з 31.03.2022, у зв`язку з чим до зазначеної дати необхідно погасити існуючу заборгованість та звільнити займані приміщення, оскільки з 01.04.2022 доступ до цих приміщень та проїзд на територію ТОВ "АТП 31" буде неможливий.

08.11.2022 Позивач направив Відповідачеві претензію № 42 від 08.11.2022, в якій вимагав терміново погасити заборгованість у сумі 582 817,90 грн.

02.12.2022 зареєстровано кримінальне провадження № 12022041660000891 за вчинення кримінального правопорушення, зокрема 02.12.2022 до ЧЧ ВП № 2 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області надійшли матеріали від Лівобережної окружної прокуратури м. Дніпра, про те, що не встановлені особи, за попередньою змовою групою осіб, перебуваючи за адресою: м. Дніпро, вул. Дніпросталівська 11, примушували до виконання цивільно-правових зобов`язань ТОВ "ДБ".

13.04.2023 Позивач надав нотаріально посвідчені 11.04.2023 заяви свідків ОСОБА_2 - старшого механіка ТОВ "Автотранспортне підприємство 11231", заступника директора з перевезень ТОВ "Автотранспортне підприємство 11231" - ОСОБА_3 .

За даними Позивача, за період з березня по жовтень 2022 року Відповідачеві нарахована плата за користування орендованим майном у загальному розмірі 582 817,90 грн. Відповідач не сплатив за користування орендованим майном, в результаті, у Відповідача за Договором виник борг перед Позивачем у розмірі 582 817,90 грн.

На прострочений борг Відповідача, Позивач нарахував 102 456,65 грн. - пені за період з 05.03.2022 по 06.11.2022 та 43 114,99 грн. - індексу інфляції за період з березня по вересень 2022 року.

Нарахування проводилися за кожним актом окремо.

Відповідач, заперечуючи позовні вимоги, звернувся до Позивача із зустрічним позовом про визнання Договору оренди нежитлового приміщення № 33 від 04.01.2022 припиненим з 31.03.2022.

Наведені обставини стали причиною звернення Позивачами з позовами та є предметами спору в даній справі.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що первісна позовна заява підлягає частковому задоволенню, до стягнення належать: 564 659,00 грн. - основного боргу, 97 212,59 грн. - пені, 40 271,12 грн. - індексу інфляції, решта позовних вимог задоволенню не підлягає.

Водночас, беручи до уваги, що до матеріалів справи не надано доказів погодження сторонами припинення спірного Договору, припинення Договору є правом Сторони, заперечення Позивача про отримання повідомлення про настання форс-мажорних обставин, додатком до якого зазначено Додаткову угоду № 1 від 28.02.2022 та відсутність належних доказів направлення даного повідомлення на адресу Позивача, що заява до правоохоронних органів про вчинення кримінального правопорушення подана 02.12.2022, тобто поза межами спірного періоду, суд вважав, що Відповідач не довів належними і допустимими доказами факту перешкоджання Позивачем у використанні орендованого майна і факту розірвання Сторонами Договору оренди, тому зустрічна позовна заяву є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.

Предметом доказування, за первісним позовом є виконання договору, період виникнення (існування) зобов`язань, період прострочки в оплаті, та обґрунтованість стягуваних сум; за зустрічним позовом предметом доказування є наявність/відсутність правових підстав для визнання договору припиненим.

Відносини, що виникли між сторонами у справі на підставі Договору, є господарськими, тому, згідно зі ст. 4, 173-175 і ч. 1 ст. 193 ГК України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору (ст. 626 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності.

Частиною 1 ст. 759 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

За найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч. 1 ст. 762 ЦК України).

Статтею 193 ГК України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону та інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його не виконання або виконання з порушенням умов, які визначені змістом зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).

За приписами ст. 781 ЦК України договір найму припиняється у разі смерті фізичної особи - наймача, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір найму припиняється у разі ліквідації юридичної особи, яка була наймачем або наймодавцем.

Наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за найм речі протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору (ст. 782 ЦК України).

Судом встановлено, що відповідачі заперечують позовні вимог один одного, з наведених у відзивах підстав.

За первісним позовом вимоги Позивача обґрунтовуються порушенням Відповідачем умов Договору щодо орендної плати.

Так, 04.01.2022 сторони підписали Договір оренди нежитлових приміщень № 33.

Відповідно до Акта приймання-передачі в оренду майна (нерухомого майна) від 04.01.2022, Орендодавець передав Орендарю в оренду майно, визначене предметом Договору.

Позивач підписав Акти виконаних робіт (надання послуг) за березень 2022 року на суму 79 570,00 грн., за квітень 2022 рік на суму 79 570,00 грн., за травень 2022 рік на суму 70 570,00 грн., за червень 2022 рік на суму 70 570,00 грн., за липень 2022 рік на суму 70 570,00 грн., за серпень 2022 рік на суму 99,00 грн., за вересень 2022 рік на суму 70 570,00 грн., за жовтень 2022 року на суму 70 570,00 грн.

Акти виконаних робіт та рахунки за період з березня по серпень направлені Відповідачу 12.08.2022 з листом № 34 від 12.08.2022.

На підтвердження своїх заперечень з приводу неможливості користування орендованим приміщенням, Відповідач надав Витяг з єдиного реєстру досудових розслідувань, відповідно до якого 02.12.2022 зареєстровано кримінальне провадження № 12022041660000891 за вчинення кримінального правопорушення, зокрема 02.12.2022 до ЧЧ ВП № 2 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області надійшли матеріали від Лівобережної окружної прокуратури м. Дніпра, про те, що не встановлені особи, за попередньою змовою групою осіб, перебуваючи за адресою: м. Дніпро, вул. Дніпросталівська 11, примушували до виконання цивільно-правових зобов`язань ТОВ "ДБ".

Згідно ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У ст. 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст. 78, 79 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Колегія суддів погоджується з тим, що наданий Витяг з ЄРДР є неналежним та недопустимим доказом заборони протягом спірного періоду працівниками Позивача здійснювати вхід всіх працівників ТОВ "ДНІПРОБАС" та в`їзд чи виїзд транспортних засобів Відповідача, так як саме звернення було 02.12.2022, тобто через місяць після завершення спірного періоду. Крім того, з витягу не вбачається, що обставини кваліфікуються як втручання в господарську діяльність чи перешкоджання такої діяльності, як про це зазначає Відповідач.

Твердження Відповідача, що останній направив Позивачу Повідомлення про настання форс-мажорних обставин, до якого додано Додаткову угоду № 1 від 28.02.2022 до Договору №33 від 04.01.2022 та Акт приймання-передачі (повернення) нерухомого майна, обґрунтовано відхилені судом, оскільки в якості доказу направлення даного повідомлення Відповідач надав накладну кур`єрської доставки № 2051246, з якої не можливо встановити, які документи направлені.

При цьому Відповідач не заперечує твердження Позивача, що частина транспортних засобів Відповідача досі перебувають на орендованій території.

Щодо посилання Відповідача на форс-мажорні обставини, апеляційний суд бере до уваги, що в той час як форс-мажорні обставини унеможливлюють виконання договірного зобов`язання в цілому, істотна зміна обставин змінює рівновагу стосунків за договором, суттєво обтяжуючи виконання зобов`язання лише для однієї із сторін.

У постанові Верховного Суду від 30.11.2021 у справі №913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них, як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Запроваджений на території України воєнний стан не означає, що Відповідач беззаперечно не може здійснювати підприємницьку діяльність та набувати кошти. Більше того, держава на даний час заохочує розвиток підприємницької діяльності з метою позитивного впливу на економіку країни (зменшення податків, митних платежів тощо). Відповідач не надав доказів того, що підприємство зупинило роботу у зв`язку з воєнним станом, що всі працівники (чи їх частина), керівник підприємства, інші посадові особи мобілізовані та перебувають у складі Збройних Сил України, тимчасово не виконують професійні обов`язки у зв`язку з воєнними діями, все, або частина складу рухомого майна підприємства задіяні під час тих чи інших заходів, що б перешкоджало суб`єкту господарювання здійснювати підприємницьку діяльність під час введеного воєнного стану.

При цьому судом критично оцінено надані Позивачем заяви свідків та викладені в них свідчення, оскільки свідки є працівниками підприємства АТП 11231, яке орендує майно у Позивача, а тому можуть залежати від рішень Позивача.

Колегія суддів зауважує, що вказані обставини обґрунтовано ставлять під сумнів об`єктивність та незаангажованість показів, наданих особами, що підпорядковуються Позивачу, який є заінтересованою стороною щодо результату вирішення справи.

Апелянт не погоджується з висновками суду першої інстанції в частині оцінки показів свідків ТОВ «АТП 31», оскільки вони, на його думку, є неповними та встановлені без заперечень представника Відповідача, проте, судом враховується, що оцінка доказів є прерогативою суду, яка здійснюється ним на підставі внутрішнього переконання, що ґрунтується на їх всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні, що відповідає приписам ст. 86 ГПК України.

З урахуванням викладеного, дослідивши надані до матеріалів справи докази (Договір, Акт приймання-передачі в оренду майна, Акти виконаних робіт), беручи до уваги відсутність доказів оплати наданих послуг або повернення орендованого майна Орендодавцю, враховуючи усну заяву представника Позивача щодо допущених описок в сумі, зазначеної в актах виконаних робіт (надання послуг) за березень та квітень 2022 року (замість 70 570 грн помилково вказано 79 570 грн), судом правильно визнано обґрунтованою та підтвердженою матеріалами справи вимогу про стягнення основного боргу в розмірі 564 659,00 грн.

Статтею 611 ЦК України встановлено, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом

Згідно ст. 216-217, 230-231 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання, шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).

Так, за неналежне виконання Відповідачем (за первісним позовом) умов Договору оренди нежитлових приміщень № 33 від 04.01.2022 в частині сплати орендної плати Позивачем здійснено нарахування 102 456,65 грн. - пені та 43 114,99 грн. - індексу інфляції та заявлено їх до стягнення.

Перевіривши розрахунки Позивача, за допомогою "Юридична інформаційно-пошукова система "Законодавство", судом встановлено, що розрахунки пені та індексу інфляції проведено не правильно, у зв`язку з чим проведено їх перерахунок.

Щодо нарахування пені, судом встановлено, що відповідно до п. 3.1. Договору за згодою сторін загальна сума орендованої плати за користування орендованим майном за один календарний місяць становить 70 570 (сімдесят тисяч п`ятсот сімдесят) грн. 00 коп. у т.ч. ПДВ. Сума орендної плати може змінюватися в сторону збільшення у зв`язку із збільшенням кількості транспорту, що знаходиться на майданчику для відстою транспорту. Доплата за розміщення кожної додаткової одиниці транспорту (понад 54) становить 900 (дев`ятсот) грн.

Відповідно до п. 3.2. Договором Орендна плата сплачується щомісячно Орендарем шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Орендодавця за поточний календарний місяць користування орендованим майном не пізніше 5 числа місяця за який проводиться оплата.

Згідно ст. 116 ГПК України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року строку.

Строк, обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку. Якщо закінчення строку, обчислюваного місяцями, припадає на такий місяць, що відповідного числа не має, строк закінчується в останній день цього місяця.

Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Крім того, відповідно до ч. 5 ст. 254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Отже, за перерахунком суду, з урахуванням положень ст. 254 ЦК України, пеня становить 97 212,59 грн., індекс інфляції - 40 271,12 грн.

До того ж, судом прийнято до уваги, що Позивач не надав акту виконаних робіт (надання послуг) на суму 158,90 грн. витрат на комунальні послуги за липень-серпень 2022.

Натомість скаржник зауважує на відсутності в рішенні суду першої інстанції обґрунтувань розрахунку суми заборгованості згідно договору оренди та суми 3% річних і інфляційних збитків.

З цього приводу слід зазначити, що розмір заборгованості розрахований за сумою актів з оренди за період березень-жовтень 2022 (з урахуванням виправленої описки) та включає компенсацію витрат на комунальні послуги за серпень 2022 й становить: 70 570,00+70 570,00+70 570,00+70 570,00+70 570,00+70 570,00+70 570,00+70 570,00+99=564 659,00 грн.

В свою чергу, обчислення пені, 3% річних та інфляційних втрат не потребує спеціальних знань, оскільки їх розмір визначається шляхом математичних розрахунків з урахуванням норм законодавства та умов договору, що віднесено до компетенції суду (правова позиція Верховного Суду в постанові від 02.07.2019р. у справі 925/1641/17).

У постанові Верховного Суду від 28.01.2019 у справі № 922/3782/17 викладений наступний правовий висновок: «З огляду на вимоги статей 79, 86 ГПК України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контр розрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем)».

Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 у справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 у справі №905/305/18, від 21.05.2018 у справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 у справі № 927/467/17.

Колегія суддів звертає увагу, що посилаючись на неправильність обрахунку пені та інфляційних втрат, відповідач, втім, не надавав суду свій контрозрахунок, а зробив це лише на вимогу суду і провів відповідні нарахування тільки на суму, що стосується простроченої заборгованості за березень 2022, яка ним визнається.

Однак, суд не приймає контррозрахунок ТОВ «Дніпробас» та застосування ним положень ч. 6 ст. 232 ГПК України при розрахунку інфляційних втрат, оскільки вказаною нормою статті регулюється порядок нарахування штрафних санкцій, якими інфляційні втрати не є та їх нарахування не обмежується шестимісячним строком, а стосується всього періоду прострочення. Щодо пені то таке нарахування здійснюється за згодою сторін за кожен день прострочки.

При цьому в цілому погоджуючись з проведеною позивачем методикою розрахункку, при перерахунку пені та інфляційних втрат судом враховано, що у березні та квітні 2022 їх нарахування має здійснюватися на суму 70 570,00 грн, за березень дата початку обрахунку має бути не 05.03.2022, як визначив позивач, а 07.03.2022 - перший робочий день, у червні 2022 - відповідно з 06.06.2022, а не 05.06.2022.

Таким чином, розмір пені складає 97 212,59 грн, а інфляційних втрат - 40 271,12 грн.

Відтак, господарський суд правомірно задовольнив первісний позов частково та стягнув з ТОВ «Дніпробас» на користь ТОВ «АТП 31» вищеозначені суми, відмовивши у решті вимог.

Щодо зустрічного позову, то як зазначає заявник, 21.03.2022 року ТОВ "ДБ" отримало лист від ТОВ "АТП 31" (вих. № 10) із повідомленням про розірвання Договору від 31.03.2022 року. Також, в листі зазначено, що орендодавець до кінця березня 2022 року повинен звільнити усі приміщення, та сплатити наявну заборгованість. Акт прийому-передач і до даного листа не долучено. Посилається на відсутність доступу до орендованих приміщення через дії іншої сторони, що зумовило неможливість їх повернення та вважає Договір розірваним з 31.03.2022.

Судом першої інстанції взято до уваги, що як передбачено п. 7.1. Договору, цей Договір набуває чинності з моменту (04.01.2022) та діє до 31.12.2022.

Згідно п. 6.1. Договору цей Договір припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; банкрутства Орендаря, Орендодавця; загибелі орендованого майна; за погодженням сторін; у випадках, передбачених п. 6.2. Договору.

За приписами ч.ч. 1, 4 ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Позивач заперечує існування у нього повідомлення від 21.03.2022 № 10 про розірвання договору оренди з 01.04.2022, копію якого надав Відповідач. При цьому Відповідач не надав належних доказів направлення саме Позивачем наведеного Повідомлення, у Договорі сторони не зазначили електронних адрес для листування та не погодили можливість листування за допомогою електронної пошти.

Також Позивач заперечує фактичне повернення Відповідачем орендованого майна, а Відповідач не спростував твердження Позивача, що протягом спірного періоду майно Відповідача перебувало на орендованій території Позивача, а навіть визнав це. Також не довів факт перешкоджання Позивачем в користуванні Відповідачем орендованим майном.

Суд констатував, що виходячи зі змісту орендних відносин, для їх дострокового припинення потрібна згода обох сторін, необхідно звільнити орендоване майно і передати його орендодавцеві за відповідним актом.

Натомість скаржник зазначає, що а ні судом, а ні представником ТОВ «АТП 31» не ставилось під сумнів повідомлення ТОВ «АТП 31» від 21.03.2022р. (вих. № 10), як доказ по справі; суд в порушення положень ГПК України, умисно підіймаючи питання лише після дослідження доказів, без наявних на те підстав самостійно поставив під сумнів наданий ТОВ «ДБ» доказ; суд першої інстанції не витребував відповідні докази направлення електронного листа, не здійснив ні огляду відповідних інтернет ресурсів, де зберігаються відомості, на які посилався Відповідач (в тому числі із залученням спеціаліста), ні фіксування змісту таких ресурсів (в тому числі із залученням експерта) для встановлення того, чи дійсно надані позивачем роздруківки (паперові копії електронних доказів) можуть підтвердити існування даного доказу; наданий ТОВ «БД» лист (повідомлення) про розірвання договору, чітко зазначає, що договір буде припинений з 30.03.2022р. Подання Позивачем повідомлення про розірвання договору було здійснено на підставі Договору укладеного між сторонами та саме з ініціативи Позивача.

Щодо цього слід зауважити, що згідно ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).

Тобто, обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосований ЄСПЛ у рішенні від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

ЄСПЛ у рішенні від 21.10.2011 у справі "Дія-97" проти України" зазначив, що процесуальні правила призначені для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, а також, що учасники судового провадження повинні мати право розраховувати на те, що ці правила застосовуватимуться. Цей принцип застосовується до усіх - не лише до сторін провадження, але й до національних судів.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Так, правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму ЦК України.

Частиною першою статті 785 ЦК України передбачено, що в разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Водночас, Відповідач після 31.03.2022 займані ним орендовані приміщення не звільнив, акт приймання-передачі не складав та відповідно не направляв Позивачу (докази в матеріалах справи відсутні), свій обов`язок щодо повернення орендованого майна не виконував, а його транспортні засоби продовжували перебувати на території об`єкту оренди.

Доказів об`єктивної неможливості вчинити відповідні дії та того, що допущена бездіяльність не є наслідком вини Відповідача, суду не надано.

При цьому Відповідач не довів належними і допустимими доказами факту перешкоджання Позивачем у використанні орендованого майна, оскільки, як вже було зазначено, заява до правоохоронних органів про вчинення кримінального правопорушення була ним подана 02.12.2022, тобто поза межами спірного періоду, та стосувалася іншого складу кримінального правопорушення, не пов`язаного зі створення протиправних перешкод у веденні господарської діяльності, користуванні майном тощо.

Також, Відповідачем не було погоджено з Позивачем дострокове припинення Договору оренди і з цього приводу не укладалось жодних угод.

В свою чергу, дії Позивача щодо невисунення вимог про повернення орендованих приміщень та нарахування орендної плати, в сукупності з вищенаведеним, свідчать про те, що сторонами не було досягнуто згоди щодо дострокового припинення Договору оренди, відповідний спір не було передано на вирішення суду, а відтак Договір був діючим у спірному періоді.

Тобто Відповідач не довів належними і допустимими доказами фактів перешкоджання Позивачем у використанні орендованого майна і дострокового припинення Договору оренди.

Поряд з цим, ТОВ "Дніпробас" звернувся до суду з позовною вимогою про визнання Договору оренди нежитлових приміщень № 33 від 04.01.2022 таким, що є припиненим з 31.03.2022, посилаючись при цьому на те, що відповідний договір вже припинив дію ще до звернення з позовом у даній справі з підстав, прямо передбачених договором оренди.

За змістом статей 15 та 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.

Частина 2 статті 16 ЦК України передбачає, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, який встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Способу захисту у формі визнання факту розірвання договору цивільне законодавство не передбачає, а встановлює в якості такого способу можливість зміни або припинення правовідношення судом (а не визнання судом факту припинення правовідношення, яке відбулося до моменту звернення з позовом до суду), який реалізовується шляхом розірвання чинного договору в судовому порядку, що має інший правовий зміст.

Колегія суддів звертається до подібних за змістом правових висновків Великої Палати Верховного Суду в постанові від 27.11.2018 у справі № 905/2260/17, Верховного Суду у постановах від 05.02.2020 у справі № 914/393/19, від 28.02.2023 у справі № 909/899/21.

Заявлений у даній справі позов фактично містить у собі вимогу про встановлення судом факту, що має юридичне значення (припинення договору на вимогу орендодавця) та не стосується захисту права цивільного.

Вимога про встановлення певних фактів не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, який порушує провадження у справі за позовом, в основі якого правова вимога - спір про право, що виникає з матеріальних правовідносин.

Відповідний правовий висновок наведений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16.

Апеляційний суд наголошує, що відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством/договором, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Аналогічний висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 43); постановах Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/1972/17, від 23.05.2019 у справі № 920/301/18, від 25.06.2019 у справі №922/1500/18, від 31.10.2019 у справі № 916/1134/18, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19, від 02.04.2020 у справі № 910/7160/19, від 01.07.2021 у справі № 910/7029/20.

Обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19 (пункт 6.56), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.46), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)).

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 378/596/16-ц).

За таких умов, зважаючи на те, що до матеріалів справи не надано доказів погодження сторонами дострокового припинення спірного Договору чи рішення суду про його розірвання, а їх поведінка вказує на існування між ними орендних правовідносин, зокрема, у період дії Договору, а саме у березні-жовтні 2022, враховуючи обрання ТОВ "Дніпробас" неправильного способу захисту прав, слід погодитися з висновком господарського суду, що зустрічна позовна не підлягає задоволенню.

Доводи апелянта про те, що судом першої інстанції було прийнято помилкове рішення з тих підстав, що судовий розгляд справи та встановлення обставин по справі було проведено односторонньо, оскільки ТОВ «АТП 31» було задоволено всі клопотання, прийнято до уваги всі пояснення, здійснено розрахунок суми заборгованості, 3% річних та інфляційних збитків замість Позивача, самостійно встановлено докази, які не приймаються до розгляду за відсутності заперечень Позивача, відмовлено Відповідачу у всіх клопотаннях та заявах, при підготуванні рішення не прийнято до уваги пояснення Відповідача та надані ним докази, тощо, свого підтвердження не знайшли та спростовуються вищевикладеним.

Щодо аргументів апеляційної скарги в частині оскарження ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 18.04.2023р. по справі № 904/4339/22, якою було продовжено процесуальний строк ТОВ «АТП 31» на надання відзиву на зустрічний позов.

За приписами ч. 3 ст. 255 ГПК України заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

Так, з матеріалів справи слідує, що ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 01.02.2023 прийнято зустрічну позовну заяву ТОВ "Дніпробас" про визнання договору таким, що є припиненим до розгляду та об`єднано вимоги за зустрічним позовом в одне провадження з первісним позовом ТОВ "Автотранспортне підприємство 31".

Іншою ухвалою від 01.02.2023, суд, зокрема, ухвалив перейти від спрощеного позовного провадження до розгляду справи №904/4339/22 за правилами загального позовного провадження. Призначити підготовче засідання на 11:30 год. 28.02.2023. Відповідачеві (за зустрічним позовом) протягом 15 днів з дня вручення ухвали суду від 01.02.2023, надати відзив на зустрічну позовну заяву, який має відповідати вимогам ст.165 ГПК України, а також докази на його обґрунтування, відповідно до вимог ч. 6 ст. 165 ГПК України, копію відзиву завчасно направити/вручити Позивачеві, докази направлення/вручення надати суду.

13.04.2023 до Господарського суду Дніпропетровської області від Позивача надійшов відзив на зустрічну позовну заяву до якого була долучена заява про продовження процесуального строку на надання відзиву на зустрічний позов.

В обґрунтування заяви вказував на те, що ухвала від 01.02.2023 ним не отримувалась, а про прийняття зустрічного позову до розгляду він дізнався в судовому засіданні 21.03.2023.

Відповідно до ст. 113 ГПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Строки, встановлені законом або судом, обчислюються роками, місяцями і днями, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати (ст. 115 ГПК України).

Як передбачено ч. 1 ст. 116. ГПК України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За змістом положень ч. 8 ст. 165 ГПК України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.

Водночас, згідно ч.ч. 1, 2, 6 ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Про поновлення або продовження процесуального строку суд постановляє ухвалу.

Дійсно, як вбачається з матеріалів справи, ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 01.02.2023 не направлялися засобами поштового зв`язку через відсутність фінансування, а тому причини, з яких ТОВ «АТП 31» просило продовжити процесуальний строк для подання відзиву, знайшли своє підтвердження.

Ухвалою від 18.04.2023 Господарський суд Дніпропетровської області продовжив процесуальний строк Товариству з обмеженою відповідальністю "Автотранспортне підприємство 31" (Позивачеві за первісним позовом) на надання відзиву на зустрічний позов.

Вочевидь, приймаючи ухвалу суд визнав наведені заявником підстави обґрунтованими та погодився з можливістю продовження процесуального строку, що є правом господарського суду.

І хоча ухвала не містить зазначення мотивів, з яких виходив суд, наведене не вплинуло на правильність вирішення справи в цілому та не є підставою для зміни чи скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.07.2023 у справі № 904/4339/22, яке оскаржується.

Посилання скаржника на те, що судове засідання 18.04.2023 відбувалося за відсутності Відповідача є безпідставним, оскільки за приписами ч. 3 ст. 119 ГПК України якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи.

Щодо ненаправлення копії вищезазначеної ухвали ТОВ «ДБ», то вказане не є підставою, в розумінні приписів процесуального закону, для скасування судового рішення.

Враховуючи у даному випадку сукупність встановлених обставин, підтверджених відповідними доказами, з огляду на положення ст.ст. 74-80, 86 ГПК України та норми законодавства, які застосовуються у спірних правовідносинах, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність правових підстав для часткового задоволення первісного позову у відповідній частині та відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог.

Порушень або неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, апеляційним судом під час перегляду справи в апеляційному порядку не встановлено.

З огляду на все вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що доводи скаржника, наведені ним в апеляційній скарзі, свого підтвердження не знайшли, не спростовують мотивів та висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, у зв`язку з чим, відхиляються судом апеляційної інстанції, внаслідок чого відсутні підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.07.2023 у справі № 904/4339/22.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на її заявника.

Керуючись ст.ст. 123, 129, 236, 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДНІПРОБАС" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.07.2023 у справі № 904/4339/22 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.07.2023 у справі №904/4339/22 залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "ДНІПРОБАС".

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 08.04.2024

Головуючий суддя В.Ф. Мороз

Суддя Т.А. Верхогляд

Суддя Ю.Б. Парусніков


Суд	Центральний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення	07.03.2024
Оприлюднено	10.04.2024
Номер документу	118196068
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів Невиконання або неналежне виконання зобов’язань оренди

Юзіков Станіслав Георгійович

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 07.03.2024 по справі 904/4339/22ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —904/4339/22

Постанова від 07.03.2024

Постанова
від 07.03.2024 по справі 904/4339/22
ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД