Ухвала

від 04.04.2024 по справі 904/2761/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

УХВАЛА

за результатами розгляду заяви про грошові вимоги до боржника

04.04.2024м. ДніпроСправа № 904/2761/23

за заявою Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" (03087, місто Київ, вулиця Єреванська, будинок 1; ідентифікаційний код 23697280)

до боржника ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 )

про визнання грошових вимог на суму 9 779 322,43 грн та 5 368,00 грн судового збору

Суддя Примак С.А.

при секретарі судового засідання Скорик Н.О.

За участі представників сторін:

від заявника ПАТ АБ "Укргазбанк": Артемов А.О.

від боржника ОСОБА_1 : не з`явився

від керуючого реструктуризацією боргів: Тущенко С.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Ухвалою господарського суду від 13.07.2023 відкрито провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 . Введено процедуру реструктуризації боргів фізичної особи ОСОБА_1 . Введено мораторій на задоволення вимог кредиторів строком на 120 днів. Призначено керуючим реструктуризацією боргів фізичної особи ОСОБА_1 арбітражного керуючого Тущенко Сергія Васильовича. Призначено попереднє засідання суду на 02.11.2023 на 10:20.

На Веб-сайті Верховного Суду 14.07.2023 оприлюднено оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 для заявлення кредиторами грошових вимог до боржника.

До господарського суду 05.10.2023 від Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" надійшла заява до боржника ОСОБА_1 про визнання грошових вимог на суму 9 779 322,43 грн та 5 368,00 грн судового збору.

Ухвалою господарського суду від 16.10.2023 прийнято заяву Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" до боржника ОСОБА_1 про визнання грошових вимог на суму 9 779 322,43 грн та 5 368,00 грн судового збору до розгляду.

Ухвалою господарського суду від 17.01.2024 призначено розгляд заяви Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" до боржника ОСОБА_1 про визнання грошових вимог у судовому засіданні на 15.02.2024 на 12:40.

До господарського суду 12.02.2024 від представника боржника за допомогою системи "Електронний суд" надійшло клопотання (вх. суду №7180/24 від 12.02.2024) про витребування інформації та документів.

Крім того, 12.02.2024 до господарського суду від представника боржника за допомогою системи "Електронний суд" надійшла заява (вх. суду №7218/24 від 12.02.2024) про застосування строків позовної давності.

До господарського суду 14.02.2024 від керуючого реструктуризацією боргів за допомогою системи "Електронний суд" надійшло повідомлення про розгляд грошових вимог (вх. суду №7730/24 від 14.02.2024).

Ухвалою господарського суду від 15.02.2024 відкладено розгляд заяви Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" про визнання грошових вимог (вх. суду №26-1035/23) на 14.03.2024. Призначено розгляд заяви про застосування строків позовної давності (вх. суду №7218/24 від 12.02.2024) на 14.03.2024. Призначено розгляд клопотання про витребування інформації та документів (вх. суду №7180/24 від 12.02.2024) на 14.03.2024. Зобов`язано Публічне акціонерне товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" надати до господарського суду до 05.03.2024 письмові пояснення стосовно заяви боржника про застосування строків позовної давності (вх. суду №7218/24 від 12.02.2024); письмові пояснення стосовно клопотання боржника про витребування інформації та документів (вх. суду №7180/24 від 12.02.2024); письмові пояснення стосовно повідомлення керуючого реструктуризацією боргів про розгляд грошових вимог (вх. суду №7730/24 від 14.02.2024).

До господарського суду 29.02.2024 від Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" надійшли заперечення №118/20551/2024 від 26.02.2024 на результати розгляду заяви про грошові вимоги до боржника керуючого реструктуризацією ОСОБА_2 та представника ОСОБА_3 (вх. суду №10300/24 від 29.02.2024).

Також, 29.02.2024 до господарського суду від Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" надійшли заперечення на клопотання представника боржника ОСОБА_3 (вх. суду №10305/24 від 29.04.2024).

До господарського суду 13.03.2024 від керуючого реструктуризацією боргів за допомогою системи "Електронний суд" надійшли додаткові письмові пояснення (повідомлення про розгляд даних вимог) (вх. суду №12674/24 від 13.03.2024).

Ухвалою господарського суду від 14.03.2024 відкладено розгляд заяви Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" про визнання грошових вимог (вх. суду №26-1035/23), а також розгляд заяви про застосування строків позовної давності (вх. суду №7218/24 від 12.02.2024) на 04.04.2024 об 10:20. Залишено без розгляду клопотання про витребування інформації та документів (вх. суду №7180/24 від 12.02.2024).

У судове засідання 04.04.2024 з`явилися повноважні представники заявника та керуючий реструктуризацією боргів. Боржник, а також його повноважний представник у вказане судове засідання не з`явилися; про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином.

Згідно із положеннями частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, встановлено що учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до положень частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України, встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у cтатті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів, у зв`язку з чим підстави для відкладення розгляду грошових вимог по суті відсутні.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи, заслухано пояснення присутніх сторін (учасників справи).

У судовому засіданні 04.04.2024 проголошено вступну та резолютивну частини ухвали господарського суду.

Господарський суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується заява з грошовими вимогами до боржника,

ВСТАНОВИВ:

Грошові вимоги Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" до боржника ОСОБА_1 , обґрунтовані наступним.

Як вбачається зі змісту заяви та матеріалів грошових вимог, 11.09.2008 між Відкритим акціонерним товариством акціонерний банк "Укргазбанк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк "Укргазбанк" (далі - банк, кредитор) та ОСОБА_1 (далі - боржник, позичальник) укладено кредитний договір № 425/ф/6 (далі - кредитний договір; а.с. 12-15), відповідно до умов пункту 1.1 якого банк зобов`язався надати позичальнику кредит у сумі 92 300,00 доларів США на строк з 11.09.2008 по 10.09.2018, із сплатою процентів за користування кредитом, виходячи із 14,4% річних у валюті кредиту.

На виконання умов даного договору, 11.09.2008 банком видано позичальнику кошти в сумі 92 300,00 доларів США, що підтверджується меморіальним валютним ордером №ТR.5488.1.18 від 11.09.2008 (а.с. 16).

Згідно пункту 3.3.3 кредитного договору, позичальник зобов`язався повернення суми кредиту здійснювати щомісячно з 1-ого по 10-е число кожного місяця, починаючи з місяця, наступного за місяцем отримання кредиту, в розмірі не менше 1/120 від суми отриманого кредиту що становить 769,00 доларів США, а останній платіж сплачується в сумі 789,00 доларів США не пізніше 10.09.2018.

Відповідно до пункту 3.3.4 кредитного договору, позичальник зобов`язався щомісячно, один раз на місяць, не пізніше 10-го числа наступного місяця та в день закінчення строку, на який надано кредит, у відповідності з пунктом 1.1 цього договору, сплачувати проценти за користування кредитом, виходячи і процентної ставки, зазначеної в пункті 1.1. кредитного договору.

В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 11.09.2008 між банком та позичальником укладено договір іпотеки без оформлення заставної № 425/ф/6/1з, посвідчений 11.09.2008 приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кулінічем А.С., зареєстровано в реєстрі за №1111/140 (далі - договір іпотеки, а.с. 16а-19).

Згідно із положеннями пункту 2.1 договору іпотеки предметом іпотеки є: нерухоме майно - земельна ділянка, кадастровий номер 1221455800:02:013:0145, площею 0,1145 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , (далі - предмет іпотеки), та належала боржнику на праві приватної власності.

Всупереч умовам кредитного договору, відповідач протягом строку користування кредитом допускав порушення строків повернення кредиту та сплати відсотків.

У зв`язку з невиконанням позичальником договірних зобов`язань за вказаним кредитним договором, банк звернувся до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області з позовною заявою до боржника та ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, а також звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором.

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 22.12.2010 по справі №2-1391/10 (а.с. 20-21), яке набрало законної сили 04.01.2011, задоволено позов банку, а також вирішено:

- стягнути з боржника ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на користь банку заборгованість за кредитним договором в сумі 94 829,01 доларів США та пеню в сумі 2 534,30 грн.;

- в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу банком;

- стягнуто судовий збір у розмірі 1700,00 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 30,00 грн.

Господарський суд зазначає, що відповідно постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 13.08.2019 по справі №910/11164/16 визначено, що преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Згідно із частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Між тим, на виконання рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 22.12.2010 по справі №2-1391/10, яке набрало законної сили 04.01.2011 органами державної виконавчої служби в процесі примусового виконання вказаного рішення предмет іпотеки реалізовано шляхом проведення прилюдних торгів, що підтверджується протоколом №08/509/13/І-10н-1 від 27.08.2013 (а.с. 22).

Станом на момент звернення банка із вказаними грошовими вимогами до боржника, заборгованість боржника перед банком за вказаним кредитним договором та рішенням суду погашена не в повному обсязі.

У зв`язку із невиконанням вказаного кредитного договору, відсутністю погашень боргу з боку боржника за даним кредитним договором та рішенням суду, банком додатково нараховано проценти за прострочення кредитного договору та 3% річних за несвоєчасне погашення кредиту та процентів.

Таким чином, грошові вимоги Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" до боржника ОСОБА_1 на суму у загальному розмірі 9 779 322,43 грн, на момент звернення до господарського суду (05.10.2023) складаються з наступних сум:

- 2 620 010,74 грн (що еквівалентно 71 646,46 доларів США за офіційним курсом НБУ долара до гривні - 36,5686 станом на 03.10.2023) - заборгованість за кредитним договором;

- 6 092 373,38 грн (що еквівалентно 166 601,22 доларів США за офіційним курсом НБУ долара до гривні - 36,5686 станом на 03.10.2023) - заборгованість по процентах за кредитним договором;

- 1 062 674,01 (що еквівалентно 29 059,74 доларів США за офіційним курсом НБУ долара до гривні - 36,5686 станом на 03.10.2023) - 3% річних за несвоєчасне погашення кредиту та процентів;

- 2 534,30 грн - пеня (за рішенням Дніпропетровської області від 22.12.2010 по справі №2-1391/10);

- 1 730,00 грн - судові витрати понесені під час розгляду справи (судовий збір у розмірі 1 700,00 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 30,00 грн, за рішенням Дніпропетровської області від 22.12.2010 по справі №2-1391/10).

За результатами розгляду заявлених грошових вимог, боржником подано клопотання про застосування строків позовної давності, відповідно до якого боржник просить суд застосувати позовну давність до вимог банку в частині процентів за користування кредитом, нарахованих понад сумою, стягнутою Дніпропетровським районним судом Дніпропетровської області, а також до вимог банку в частині процентів за користування грошовими коштами понад встановлений договором термін (стаття 625 Цивільного кодексу України) за період до 05.10.2020, з огляду на наступне.

Боржник зазначає, що відповідно до вимог Цивільного кодексу України позовна давність до вимог складає три роки. При цьому, заява банку з грошовими вимогами до боржника подана до суду 05.10.2023. Отже, за твердженням боржника проценти за користування грошовими коштами понад встановлений договором термін (стаття 625 Цивільного кодексу України) можуть бути стягнути із застосуванням строку позовної давності лише за період, починаючи з 05.10.2020.

Крім того, боржник вказує, що пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України передбачає ненарахування процентів, передбачених частою 2 статті 625 Цивільного кодексу України як відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань, в період дії воєнного стану, тобто з 24.02.2022.

Таким чином, боржник вважає, що строк, в межах якого може бути стягнуто проценти за користування грошовими коштами понад встановлений договором термін (статті 625 Цивільного кодексу України) із застосуванням вказаних обмежень, складає з 05.10.2020. по 23.02.2022.

Також боржник зазначив, що з огляду на зміст пунктів 1.1 та 1.6. кредитного договору №425/ф/6 від 11.09.2008 та з урахуванням правових висновків, вказаних у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 по справі №910/4518/16, вбачається що строк повернення суми кредиту та сплати процентів припиняється з моменту пред`явлення відповідної вимоги банку у зв`язку з порушенням умов кредитного договору. В такому випадку Банк має право нарахування штрафних санкцій не на підставі умов договору, а на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, якою врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання.

Так, відповідно до рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 22.12.2010 по справі №2-1391/10 розрахунок заборгованості по кредитному договору №425/ф/6 від 11.09.2008 банк здійснив станом на 12.03.2009, скориставшись правом дострокового стягнення всієї суми кредиту та припинивши дію вказаного кредитного договору.

Отже, як вказує боржник у своєму клопотанні, нарахування банком процентів після 12.03.2009 згідно з умовами кредитного договору не відповідає судовій практиці та правовим позиціям Верховного Суду. Натомість, у банку залишається право нараховувати проценти за статтею 625 Цивільного кодексу України та стягувати їх в межах строку позовної давності.

Таким чином, за твердженням боржника грошові вимоги в частині процентів за користування кредитом можуть бути визнані лише в сумі, стягнутої за рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 22.12.2010 по справі №2-1391/10, у розмірі 4 067,01 дол. США.

Крім того, грошові вимоги щодо процентів, нарахованих понад сумою, стягнутою Дніпропетровським районним судом Дніпропетровської області, також нараховані поза строком позовної давності, що також виключає їх визнання.

Між тим, відповідно до повідомлення (вх. суду №7730/24 від 14.02.2024) керуючого реструктуризацією боргів боржника - арбітражного керуючого Тущенко Сергія Васильовича про розгляд вимог кредитора, з урахуванням доповнення (вх. суду №12674/24 від 13.03.2024), господарським судом встановлено, що керуючим реструктуризацією боргів боржника грошові вимоги Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" визнані у наступному розмірі:

- 2 620 010,74 грн (що еквівалентно 71 646,46 доларів США за офіційним курсом НБУ долара до гривні - 36,5686 станом на 03.10.2023) - заборгованість за кредитним договором;

- 148 724,86 грн (що еквівалентно 4 067,01 доларів США за офіційним курсом НБУ долара до гривні - 36,5686 станом на 03.10.2023) - заборгованість по процентах;

- 2 534,30 грн - пеня (за рішенням Дніпропетровської області від 22.12.2010 по справі №2-1391/10);

- 1 730,00 грн - судові витрати понесені під час розгляду справи (судовий збір у розмірі 1 700,00 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 30,00 грн, за рішенням Дніпропетровської області від 22.12.2010 по справі №2-1391/10).

- 5 386,00 грн - судовий збір сплачений за подання даних грошових вимог до боржника.

Вказана позиція керуючого реструктуризацією боргів боржника обґрунтована правових висновків, вказаних у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі №910/4518/16. Відповідно до наведеної позиції Великої палати Верховного Суду після настання строку, визначеного кредитним договором для повернення кредиту та сплати процентів, банк має право нарахування процентів лише на підставі статті 625 Цивільного кодексу України.

Крім того керуючий реструктуризацією боргів зазначив, що заявник скористався своїм правом, передбаченим статтею 1050 Цивільного кодексу України, вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати належних йому процентів. Відповідно до пункту 1.6. кредитного договору строк (термін) виконання зобов`язань позичальника перед банком щодо повернення всієї суми кредиту, нарахованих процентів, можливої неустойки, комісій та інших видатків, передбачених цим договором вважається таким, що настав.

Також, відповідно до вказаного повідомлення, керуючим реструктуризацією підтримано заяву боржника про застосування позовної давності до вимог банку в частині процентів за користування кредитом, нарахованих понад сумою, стягнутою Дніпропетровським районним судом Дніпропетровської області, а також до вимог Банку в частині процентів за користування грошовими коштами понад встановлений договором термін (статті 625 Цивільного кодексу України) за період до 05.10.2020.

У відповідь на вказане, заявником - Публічним акціонерним товариством Акціонерний банк "Укргазбанк" подано заперечення на результати розгляду грошових вимог та клопотання про застосування строків позовної давності, відповідно до яких заявник просив заявлені грошові вимоги до боржника визнати у повному обсязі, з огляду на правову позицію Великої Палати Верховного суду викладеної в постанові від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц, а також враховуючи те що строк позовної давності не є пропущеним з огляду на Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (Covid-19)".

Розглянувши грошові вимоги Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" до боржника ОСОБА_1 на суму 9 779 322,43 грн та 5 368,00 грн судового збору, господарський суд дійшов до висновку про їх часткове визнання з огляду на наступне.

Як вказано вище, рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 22.12.2010 по справі №2-1391/10, яке набрало законної сили 04.01.2011, задоволено позов банку, а також вирішено: стягнути з боржника ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на користь банку заборгованість за кредитним договором в сумі 94 829,01 доларів США та пеню в сумі 2 534,30 грн.; в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу банком; стягнуто судовий збір у розмірі 1700,00 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 30,00 грн.

В процесі примусового виконання вказаного рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 22.12.2010 по справі №2-1391/10, предмет іпотеки реалізовано шляхом проведення прилюдних торгів.

Таким чином, грошові вимоги Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" до боржника ОСОБА_1 , за результатами реалізації предмета іпотеки склали:

- 2 620 010,74 грн (що еквівалентно 71 646,46 доларів США за офіційним курсом НБУ долара до гривні - 36,5686 станом на 03.10.2023) - заборгованість за кредитним договором;

- 2 534,30 грн - пеня (за рішенням Дніпропетровської області від 22.12.2010 по справі №2-1391/10);

- 1 730,00 грн - судові витрати понесені під час розгляду справи (судовий збір у розмірі 1 700,00 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 30,00 грн, за рішенням Дніпропетровської області від 22.12.2010 по справі №2-1391/10).

Вказані вимоги є безспірними та визнаються сторонами у повному обсязі.

Стосовно грошових вимог банку до боржника на суму 6 092 373,38 грн (що еквівалентно 166 601,22 доларів США за офіційним курсом НБУ долара до гривні - 36,5686 станом на 03.10.2023) - заборгованість по процентах за кредитним договором та 1 062 674,01 (що еквівалентно 29 059,74 доларів США за офіційним курсом НБУ долара до гривні - 36,5686 станом на 03.10.2023) - 3% річних за несвоєчасне погашення кредиту та процентів, господарський суд зазначає наступне.

Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 Цивільного кодексу України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України.

Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно "користуватися кредитом", натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за "користування кредитом") за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.

Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України.

Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за "користування кредитом" поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.

Господарський суд зазначає, що зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов`язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов`язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України.

За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.

Господарський суд зазначає, що боржник не звільняється від зобов`язань зі сплати нарахованих у межах строку кредитування, зокрема до пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, процентів за "користування кредитом". Установлений кредитним договором строк кредитування лише визначає часові межі, в яких проценти за "користування кредитом" можуть нараховуватись, не скасовуючи при цьому обов`язок боржника щодо їх сплати.

Отже, якщо позичальник прострочив виконання зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів за "користування кредитом", сплив строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту не може бути підставою для невиконання такого зобов`язання. Зазначене також є підставою для відповідальності позичальника за порушення грошового зобов`язання.

Регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак якщо позичальник порушує зобов`язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні.

Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.28)).

На період після прострочення виконання зобов`язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України; натомість настає відповідальність боржника - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України у розмірі, встановленому законом або договором.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання. Тому наслідки порушення грошового зобов`язання не можуть залежати від того, з яких підстав виникло грошове зобов`язання: з позадоговірних чи договірних відносин, або з якого саме договору.

Якщо грошове зобов`язання виникло з договірних відносин, то прострочення його виконання призводить до відповідальності боржника перед кредитором, зокрема - настання обов`язку зі сплати процентів річних у розмірі, встановленому законом або договором, але саме грошове зобов`язання залишається при цьому незмінним. Наприклад, якщо боржник не сплатив суму боргу, яка складається з тіла кредиту та процентів, нарахованих в певній сумі на час закінчення строку кредитування чи на час пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, то прострочення такого грошового зобов`язання не призводить до подальшої зміни його розміру, але в боржника виникає додатковий обов`язок щодо сплати річних процентів, нарахованих відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України.

Підхід, за якого проценти за "користування кредитом" могли нараховуватися та стягуватися за період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, не тільки не відповідає правовій природі таких процентів, а й призводить до вочевидь несправедливих результатів.

Викладене вище свідчить, що наслідки порушення грошового зобов`язання є однаковими незалежно від того, з якого договору таке зобов`язання виникло.

Отже, у разі порушення позичальником зобов`язання з повернення кредиту настає відповідальність - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України у розмірі, встановленому законом або договором.

Відповідно до постанов Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, встановлено що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Також, відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, встановлено що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (пункт 8.22)).

При цьому компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 Цивільного України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за "користування кредитом" (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за "користування кредитом", до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Також слід мати на увазі, що, на відміну від розміру процентів за "користування кредитом", розмір процентів як відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання може бути зменшений судом (пункт 8.38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18).

Отже, в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Вказаний висновок сформульований в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункт 54) та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19). Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстав для відступу від цього висновку немає.

Слід зазначити, що особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.

Приписи частин другої та третьої статті 6 і статті 627 Цивільного кодексу України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства та договором, зокрема ситуації, коли сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд і коли вони не вправі цього робити.

Указані висновки викладені в пунктах 22, 23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17.

У частині третій статті 6 Цивільного кодексу України зазначено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Тобто частина третя статті 6 Цивільного кодексу України не допускає встановлення договором умов, які не відповідають закону.

У статті 627 Цивільного кодексу України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, ця стаття також не допускає свободу договору в частині порушення, зокрема, вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства.

Тому сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини виходячи з правової природи останніх.

Зазначене не означає, що сторони не можуть домовитися про те, що в разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти саме як міру відповідальності, зокрема в тому ж розмірі, в якому він сплачував проценти як плату за наданий кредит, або в іншому розмірі. Водночас така домовленість за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, і цей розмір може зменшити суд.

Тобто твердження заявника про те, що проценти за "користування кредитом" нараховуються не лише в межах строку кредитування, а й після спливу такого строку, тобто до моменту повного фактичного повернення кредитних коштів, свідчать про помилкове розуміння заявником правової природи процентів, які сплачуються позичальником у випадку прострочення грошового зобов`язання. Проценти, які можуть бути нараховані поза межами строку кредитування (чи після вимоги про дострокове погашення кредиту), є мірою цивільно-правової відповідальності та сплачуються відповідно до положень статті 625 Цивільного кодексу України.

Господарський суд вважає за необхідне зазначити, що надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за "користування кредитом", так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов`язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов`язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування.

Несправедливість цього підходу стає особливо очевидною у випадках, коли ринковий розмір процентів за "користування кредитом" за час після укладення кредитного договору істотно знизився. У таких випадках кредитор стає навіть більше зацікавлений у невиконанні договору, ніж у задоволенні своїх вимог. За такого підходу кредитор може продовжувати нарахування процентів за "користування кредитом" (який при цьому навіть не надавався на новий строк) у розмірі, якого вже не існує на ринку. Цим самим створюються штучні передумови для банкрутства підприємств та збільшення кількості фізичних осіб, які не мають надії повернутися до нормального життя інакше, як через банкрутство, що негативно відбивається на економіці та підвищує соціальну напруженість.

Такий підхід вочевидь не відповідає балансу інтересів сторін кредитного договору та призводить до того, що кредитор не використовує ефективні способи захисту своїх прав (звернення стягнення на заставне майно боржника, стягнення боргу з поручителя тощо) одразу після порушення боржником умов договору.

У цивільних та господарських відносинах, які регулює глава 71 Цивільного кодексу України, важливо дотримати баланс інтересів позичальника та позикодавця в межах кредитних відносин, так само як і банку та вкладника у межах відносин за договором банківського вкладу.

Принципи справедливості, добросовісності та розумності передбачають, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість і добросовісно вести переговори. Отже, сторони повинні сумлінно та добросовісно співпрацювати з метою належного виконання укладеного договору. Кредитор у зобов`язанні має створити умови для виконання боржником свого обов`язку, для чого вчиняє не тільки дії, визначені договором, актами цивільного законодавства, але й ті, які випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту.

Для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з`ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Встановивши, що умова договору передбачає нарахування процентів як міри відповідальності після закінчення строку кредитування, тобто за період прострочення виконання грошового зобов`язання, слід застосовувати як статтю 625 Цивільного кодесу України, так і інше законодавство, яке регулює наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.03.2019 у справі №5017/1987/2012 (на неврахування якої судом апеляційної інстанції посилається АТ "МР Банк") суд здійснив відповідне тлумачення умов кредитного договору.

Зокрема, суд установив, що кредитним договором були передбачені проценти за неправомірне користування кредитом - це плата, яка встановлюється банком за користування кредитом після настання строку його погашення та сплачується позичальником у розмірі та у строки, передбачені договором. При сплаті процентів за неправомірне користування кредитом проценти за користування кредитом не сплачуються. У випадку порушення позичальником установленого пунктом 2.2 договору строку погашення отриманого кредиту позичальник надалі сплачує проценти за неправомірне користування кредитом виходячи із процентної ставки у розмірі 36 % річних, порядок нарахування та сплати яких встановлюється згідно з пунктами 3.3, 3.4 цього договору (пункти 42, 43 вказаної вище постанови).

Здійснивши тлумачення умов кредитного договору, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку, що банк не позбавляється права на отримання належних йому процентів за неправомірне користування кредитом, оскільки ці проценти охоплюються диспозицією норми частини другої статті 625 Цивільного кодексу України (пункт 50 вказаної вище постанови).

Тобто у справі № 5017/1987/2012 сторони чітко та недвозначно визначили, що поза межами строку кредитування позичальником сплачуються проценти, які при цьому не є процентами за "користування кредитом", а є відповідальністю за порушення зобов`язання, та погодили їх розмір. Встановивши зазначене, суд дійшов висновку про задоволення вимог щодо стягнення таких процентів.

Отже, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

З доданих заявником розрахунків слідує, що за період поза межами строку кредитування скаржник одночасно нараховує як проценти за "користування кредитом", так і три проценти річних на підставі статті 625 Цивільного кодексу України.

Вказане вище унеможливлює тлумачення нарахованих заявником процентів за "користування кредитом" поза межами строку кредитування як міри відповідальності на підставі статті 625 Цивільного кодексу України та, як наслідок - унеможливлює визнання заявлених грошових вимог в частині заявлених процентів, нарахованих поза межами строку кредитування.

З огляду на умови кредитного договору нарахування процентів за користування кредитом припиняється у день фактичного повернення кредиту незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів. У разі порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за "користування кредитом" (стаття 1048 Цивільного кодексу України), а проценти за порушення грошового зобов`язання (стаття 625 Цивільного кодекс України) у розмірі, визначеному законом або договором.

Крім того, рішенням Конституційного Суду України від 22.06.2022 у справі №3-188/2020(455/20), зазаночено, що приписи частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, першого речення частини першої статті 1050 Цивільного кодлексу України та частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України регулюють різні за змістом правовідносини, які не є взаємовиключними, адже за загальним правилом (частина перша статті 622 цього Кодексу), якщо інше не встановлено в договорі або законі, застосування заходів цивільної відповідальності не звільняє боржника від виконання зобов`язань за договором у натурі.

Таке обґрунтування Рішення Конституційного Суду України збігається з висновками Великої Палати Верховного Суду. Саме тому, що приписи частини другої статті 625 та частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України регулюють різні за змістом відносини, які не є взаємовиключними, кредитор після прострочення повернення кредиту може вимагати як сплати процентів за прострочення виконання грошового зобов`язання (які нараховуються за статтею 625 Цивільного кодексу України як наслідок неправомірної поведінки боржника), так і сплати кредиту та процентів за наданий кредит, нарахованих до настання строку повернення кредиту (які нараховуються за статтею 1048 Цивільного кодексу України як наслідок правомірної поведінки сторін).

Вирішуючи питання щодо застосування наслідків пропуску строку позовної давності до грошових вимог Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк", господарський суд враховує наступне.

Положеннями частини третьої статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Таким чином, законодавцем встановлено право зацікавленої сторони заявити про застосування позовної давності та розраховувати на позитивні наслідки для боржника у випадку подання заяви про застосування позовної давності.

На особливості застосування позовної давності на стадії попереднього засідання господарського суду у справі про банкрутство (неплатоспроможність фізичної особи) Верховний Суд звертав увагу у постанові палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 09.09.2021 у справі № 916/4644/15. Зокрема Суд дійшов висновку, що положення про позовну давність поширюються і на майнові вимоги кредиторів, заявлені до боржника у справі про його банкрутство. Для цілей застосування частин третьої, четвертої статті 267 Цивільного кодексу України під час розгляду таких вимог стороною, яка може зробити заяву про застосування позовної давності, слід розуміти інших кредиторів, боржника та розпорядника майна боржника (пункт 90, 137).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення від 22.10.1996 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства", рішення від 20.09.2011 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії") позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

Перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем (подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 904/3405/19).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Зокрема, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку (статті 257, 261 Цивільного кодексу України).

Із вказаними грошовими вимогами до боржника банк звернувся до суду 05.10.2023. Таким чином, враховуючи наведені правові норми, проценти за користування грошовими коштами понад встановлений договором термін можуть бути стягнути із застосуванням строку позовної давності лише за період, починаючи з 05.10.2020.

Крім того, відповідно до пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України передбачає ненарахування процентів, передбачених частою 2 статті 625 Цивільного кодексу України як відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань, в період дії воєнного стану, тобто з 24.02.2022.

Таким чином, боржник вважає, що строк, в межах якого може бути стягнуто проценти за користування грошовими коштами понад встановлений договором термін (статті 625 Цивільного кодексу України) із застосуванням вказаних обмежень, складає з 05.10.2020. по 23.02.2022.

Суд зазначає, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини 5 статті 267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Водночас, як встановлено судами попередніх інстанцій, у цій справі про наявність поважних причин пропуску строку позовної давності заявником суду не повідомляло, натомість останній вважає, що даний строк ним не пропущено в посилання на прикінцеві положення Цивільного кодексу України, де Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (Covid-19)" продовжено процесуальні строки на час дії карантину, в тому числі і щодо застосування строків позовної давності.

Господарський суд зазначає, що саме посилання на карантинні заходи викликані респіраторною коронавірусною хворобою Covid-19 не є підставою для застосуванням прикінцевих положень Цивільного кодексу України з петою продовження відповідних процесуальних строків. У даному випадку заявник повинен довести та підтвердити відповідними документальними доказами факт у зв`язку з чим карантинні заходи викликані респіраторною коронавірусною хворобою Covid-19 стали підставою неможливості використати своє процесуальне право в строк, внаслідок чого винекла необхідність у їх продовженні.

Крім того , господарський суд зазначає, що у справі № 916/626/18 від 19.03.2019, у справі 910/9167/19 від 19.05.2020 Верховним Судом було наведено висновок про те, що закінчення строку дії договору не припиняє зобов`язань, які виникли внаслідок його укладання та не були виконані на момент припинення договору, не звільняє від виконання зобов`язань за договором щодо надання відповідних послуг.

Суд звертає увагу, що з урахуванням положень статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу. Зокрема, суд не має права застосовувати позовну давність інакше, як за заявою сторін, і без такої заяви може задовольнити позов за спливом строку позовної давності (частина третя цієї статті). У разі пропущення позовної давності та наявності заяви сторони про її застосування суд може визнати причини пропущення поважними та прийняти рішення про задоволення позову (частина п`ята цієї статті). Крім того, навіть після спливу позовної давності боржник може добровільно виконати зобов`язання і таке виконання закон визнає правомірним, здійсненим за наявності достатньої правової підстави (частина перша цієї статті), установлюючи для особи, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, заборону вимагати повернення виконаного.

Отже, Цивільний кодекс України не визнає сплив позовної давності окремою підставою для припинення зобов`язання. Виконання боржником зобов`язання після спливу позовної давності допускається та визнається таким, що має достатню правову підставу. Пропущення позовної давності також не породжує права боржника вимагати припинення зобов`язання в односторонньому порядку (частина друга статті 598 Цивільного кодексу України), якщо таке його право не встановлено договором або законом окремо.

Зі спливом позовної давності, навіть за наявності рішення суду про відмову в позові з підстави пропущення позовної давності, зобов`язання не припиняється.

Поряд з цим, позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб`єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов`язаної особи.

Зі спливом позовної давності в цих відносинах кредитор втрачає можливість у судовому порядку примусити боржника до виконання обов`язку. Так само й боржник зі спливом позовної давності одержує вигоду - захист від можливості застосування кредитором судового примусу до виконання обов`язку.

Отже застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Таким чином, господарський суд дійшов висновку про застосування заявленої боржником позовної давності до даних грошових вимог.

Відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 № 132-IX, яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України і змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У розумінні положень наведеної норми на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Таким чином, обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів, що запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановляння законного й обґрунтованого рішення.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

За змістом положень статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства конкурсними кредиторами є кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника.

Відповідно до частини 2 статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства витрати, пов`язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов`язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об`єктів, що підлягають продажу, а також витрати на проведення аукціону), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.

За змістом частини 4 статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства, вимоги кредиторів, включені до реєстру вимог кредиторів, задовольняються у такій черговості:

1) у першу чергу задовольняються вимоги до боржника щодо сплати аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи, сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування;

2) у другу чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) та проводяться розрахунки з іншими кредиторами;

3) у третю чергу сплачуються неустойки (штраф, пеня), внесені до реєстру вимог кредиторів.

Вимоги кожної наступної черги задовольняються за рахунок коштів від продажу майна боржника після повного задоволення вимог попередньої черги, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У разі недостатності коштів, одержаних від продажу майна банкрута, для повного задоволення всіх вимог однієї черги вимоги задовольняються пропорційно до суми вимог, що належить кожному кредиторові однієї черги.

Зазначені вимоги є конкурсними, оскільки виникли до дати відкриття провадження у справі про банкрутство.

Станом на 28.06.2022 грошові вимоги Акціонерного товариства "Укрсиббанк" залишаються повністю неоплаченими збоку боржника.

Враховуючи вищевикладене, господарський суд вважає за необхідне визнати частково грошові вимоги Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" до боржника ОСОБА_1 на суму 5 368,00 грн (судовий збір) - позачергово, 2 770 465,60 грн - 2 черга задоволення вимог кредиторів та 2 534,30 грн - 3 черга задоволення вимог кредиторів, в іншій частині грошових вимог на суму 7 006 322,53 грн слід відхилити.

Вказані вимоги в силу положень статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства є конкурсними, однак не мають права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів.

Керуючись статтями 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, статтями 59,60 Кодексу України з процедур банкрутства, господарський суд, -

УХВАЛИВ:

Визнати частково грошові вимоги Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" до боржника ОСОБА_1 на суму 5 368,00 грн (судовий збір) - позачергово, 2 770 465,60 грн - 2 черга задоволення вимог кредиторів та 2 534,30 грн - 3 черга задоволення вимог кредиторів.

В іншій частині грошових вимог на суму 7 006 322,53 грн відхилити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення - 04.04.2024 та може бути оскаржена у 10-ти денний строк до Центрального апеляційного господарського суду.

Повний текст рішення складено та підписано - 08.04.2024.

Суддя С.А. Примак