Рішення

від 28.03.2024 по справі 910/10806/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28.03.2024Справа № 910/10806/23

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Брікспецбуд"до1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Кластер Україна" 2) ОСОБА_1 провизнання недійсним акту огляду, договору та визнання фіктивними актів Суддя Підченко Ю.О. Секретар судового засідання Лемішко Д.А.Представники сторін:

від позивача: Камишева К.В.;

від відповідача-1: Цурка Н.О.;

від відповідача-2: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні Господарського суду міста Києва знаходиться справа № 910/10806/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Брікспецбуд" (далі також - позивач, ТОВ "Брікспецбуд") до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кластер Україна" (далі також - відповідач-1, ТОВ "Кластер Україна") та ОСОБА_1 (далі також - відповідач-2, ОСОБА_1 ) відповідно до якого позивач просить:

- визнати недійсним акт огляду № 1 від 20.06.2022;

- визнати недійсним договір про надання послуг № 3639 від 11.02.2022, укладений між ТОВ "КЛАСТЕР УКРАЇНА" та громадянином ОСОБА_1 ;

- визнати фіктивний Акт приймання-передачі наданих послуг № 4176 від 10.06.2022 - недійсним;

- визнати фіктивний Акт приймання-передачі послуг № 4187 від 20.06.2022 - недійсним.

Зважаючи на те, що в підготовчому провадженні здійснено дії передбачені ст. 182 Господарського процесуального кодексу України, суд вирішив закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 28.03.2024.

13.03.2023 від позивача надійшли додаткові пояснення по справі.

Представник позивача безпосередньо в судовому засіданні 28.03.2024 наполягав на задоволенні заявленого позову та надав усні пояснення по справі.

Представник відповідача-1, у свою чергу, проти позову заперечив у повному обсязі.

Відповідач-2 явку уповноваженого представника в судове засідання 28.03.2024 не забезпечив, відзив на позов не надав, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Крім того, представник відповідача-1 повідомив, що у матеріалах справи відсутні докази надсилання заяви про зміну предмету позову на його адресу.

Суд встановив. що у переліку «найменування предметів» в описах вкладення, які позивач надав разом із заявою про зміну предмета позову дійсно відсутній запис про саму заяву.

У той же час, в підготовчому засіданні 23.11.2023 судом було оголошено зміст всіх заяв та клопотань, у тому числі й заяви про зміну предмету позову. Представник відповідача-1 проти такої заяви не заперечував та наголосив, що зміна предмету позову є правом позивача.

Тож, з огляду на те, що заява позивача про зміну предмета позову була задоволена судом у підготовчому провадженні, а представник відповідача-1 був ознайомлений зі змістом такої заяви, то суд не вбачає підстав для встановлення обставин надсилання такої заяви на адресу відповідачів під час вирішення справи по суті.

Суд долучив до справи додаткові пояснення, які позивач подав 13.03.2024 керуючись ст. 207 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, суд вважає за необхідне наголосити, що під час розгляду справи не знайшли свого підтвердження доводи відповідача-1 про наявність підстав вважати дії позивача із подання позовної заяви (завідомо безпідставного позову на думку відповідача-1) зловживанням процесуальними правами.

У судовому засіданні 28.03.2024 відповідно до приписів ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Також враховано, що суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Відповідно до ст. 114 Господарського процесуального кодексу України суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій.

Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальних дій, та відповідає завданню господарського судочинства.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Судом встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Кластер Україна» (як замовником) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Брікспецбуд» (як виконавцем) виникли господарські правовідносини у зв`язку з укладенням договору на виконання робіт № 3140 від 22.11.2021 (далі також - договір на виконання робіт, договір підряду), за умовами якого виконавець зобов`язався на власний ризик виконати роботи з поточного ремонту камер зберігання № 6, № 7 ПрАТ «Оріль-Лідер» в с. Єлисаветівка Петриківського району, а замовник зобов`язався прийняти та оплатити виконані роботи.

22.11.2021 сторони склали та підписали Замовлення № 4419 (далі також - Замовлення) за яким виконавець зобов`язався виконати, а замовник прийняти та оплатити роботи, а саме: «Поточний ремонт камер зберігання № 6, № 7 ПрАТ «Оріль-Лідер» в с. Єлисаветівка Петриківського району» на загальну суму 3 250 002, 58 грн.

Відповідно до п. 3 Замовлення, сторони погодили умови оплати Робіт, а саме:

- до 30% вартості Робіт, обумовленої Замовленням, сплачується Замовником у якості попередньої оплати за мотивованою вимогою виконавця, шляхом надання рахунку фактури;

- остаточний розрахунок (70% вартості Робіт), здійснюється Замовником протягом 14 календарних днів з моменту прийняття Робіт та підписання Акту приймання-передачі виконаних робіт. Виконавець має право поетапного приймання-передачі та оплати виконаних робіт (поставки матеріалів) відповідно до погодженого Замовником календарного план-графіку.

Згідно з п. 4 Замовлення строки виконання Робіт: 112 календарних днів з моменту підписання сторонами Замовлення.

Виконання робіт передбачено згідно Дефектного акта, а також договірної ціни, які є невід`ємною частиною цього Замовлення. (п. 7 Замовлення)

Як вбачається з договірної ціни, яка є Додатком №1 до Замовлення, сторони визначали, зокрема, найменування робіт та витрат, їх кількість та вартість, яка становить 3 250 002,58 грн.

З матеріалів справи слідує, що позивач звертався до відповідача з листом №1-14.02.2022 від 14.02.2022 про перегляд умов договору.

Відповідачем було направлено позивачу лист-запит № 010322-1 від 01.03.2022, у якому відповідач просив у триденний строк направити на електронну адресу перелік, використаних матеріалів та обсяг фактично виконаних робіт станом на 14.02.2022.

25.04.2022 ТОВ «Кластер Україна» звернулося до ТОВ «Брікспецбуд» з листом № 250422-1, у якому ТОВ «Кластер Україна» вказало, що оскільки виконавцем не надано замовнику переліку використаних матеріалів та даних про обсяг фактично виконаних робіт та станом на 14.02.2022 виконано лише 10% від загального обсягу робіт, ТОВ «Кластер Україна» повідомила ТОВ «Брікспецбуд» про припинення дії договору та вимагало повернення 100% сплаченого авансу без урахування проведених затрат та витрачених матеріалів у семиденний строк.

ТОВ «Брікспецбуд» у відповідь на лист № 250422-1 надіслав лист №02/05/22-1 від 02.05.2022 у якому послався на форс-мажорні обставини, спричинені збройною агресією рф та вказав, що виконання взятих на себе зобов`язань за договором є неможливим з 24.02.2022.

Вказані обставини були встановлені у рішенні Господарського суду міста Києва від 22.12.2022 у справі № 910/4314/23, яке залишене без змін Постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.04.2023. За цим рішенням, зокрема, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Брікспецбуд» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кластер Україна» заборгованість у розмірі 614 359, 53 грн за договором № 3140 від 22.11.2021.

Звертаючись із позовом до суду в справі № 910/ 10806/23 позивач наголошував, що Акт огляду № 1 від 20.06.2022, яким встановлена загальна вартість виконаних за договором № 3140 від 22.11.2021 робіт складений з порушеннями та має бути визнаний недійсним.

Як стверджує позивач, в жовтні 2022 ТОВ «Кластер Україна» спираючись на Акт огляду № 1 від 20.06.2022 та договір про надання послуг № 3639 від 11.02.2022 зменшило вимоги щодо повернення коштів до 614 359, 53 грн.

Дійсно, 11.02.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Кластер Україна» (як замовником) та громадянином ОСОБА_1 (як виконавцем) було укладено договір про надання послуг № 3639 (далі також - договір про надання послуг), за умовами якого виконавець зобов`язується надати послуги з будівництва та монтажу згідно заявки замовника, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити надані послуги. Послуги які надаються за договором, а також їх вартість, умови надання, порядок оплати та інші умови визначаються у замовленнях, які підписується уповноваженими представниками сторін.

У розділі 3 договору сторони погодили, що ціна цього договору складається з вартості всіх послуг, які буде надано виконавцем замовнику на підставі замовлень, які є невід`ємною частиною цього договору. Умови здійснення оплати за надані послуги визначаються у замовленнях.

Позивач вважає, що укладений між відповідачами договір № 3639 від 11.02.2022 та Акти приймання-передачі наданих послуг № 4176 від 10.06.2022, № 4187 від 20.06.2022 є фіктивними та мають бути визнані судом недійсними.

На думку позивача, договір № 3639 від 11.02.2022 укладений без наміру створення правових наслідків, а у ТОВ «Кластер Україна» відсутні докази вчинення ОСОБА_1 дій, спрямованих на виконання умов договору.

Заперечуючи проти первісного позову відповідач-1 посилався, зокрема, на таке:

- заявляючи вимогу про визнання недійсним Акту огляду № 1 від 20.06.2022 позивач не наводить підстав недійсності та незгоди з даними, які містяться в акті;

- Акт огляду № 1 від 20.06.2022 не є правочином в розумінні ст. 202 Цивільного кодексу України, ним встановлений лише обсяг виконаних за договором підряду робіт, які прийняті замовником;

- позивачем не наведено жодного доводу на доведення фіктивності правочину між відповідачами.

Відповідач-2 відзиву на позов не надав, викладених у позовній заяві доводів не спростував.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України (далі також - ЦК України) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 ст. 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно із статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим до виконання сторонами. Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. У відповідності до статті 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

В силу ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін мас бути досягнуто згоди.

Згідно чинного законодавства та існуючої судової практики оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину на час його укладення. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку намагається визнати правочин недійсним, мають бути спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину.

Власний інтерес заінтересовані особи повинен полягати в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебували у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Враховуючи доводи позивача про недійсність Акту огляду № 1 від 20.06.2022, то суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Оспорюваний Акт не є правочином в розумінні ст. 202 Цивільного кодексу України, оскільки його підписання не створює, не змінює та не припиняє прав та обов`язків сторін договору. Акт лише засвідчує певні обставини, фіксує наявність/відсутність порушень.

Відповідно, до Акту огляду № 1 від 20.06.2022 не можуть застосовуватися положення статей 203 та 215 Цивільного кодексу України, які визначають підстави недійсності правочину.

Положеннями статті 20 Господарського кодексу України та статті 16 Цивільного кодексу України визначені способи захисту прав і законних інтересів суб`єктів господарювання.

Пунктом 10 ч. 20 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем.

Таким чином, за змістом вказаних норм, господарські суди розглядають на загальних підставах справи у спорах про визнання недійсними актів, прийнятих органами, які відповідно до закону чи установчих документів мають обов`язковий характер для учасників правовідносин, що виникають чи припиняються з прийняттям такого акту.

Акти ненормативного характеру (індивідуальні акти) породжують права і обов`язки тільки того суб`єкта (чи визначеного ними певного кола суб`єктів), якому вони адресовані. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.10.2018 у справі № 904/10545/17, від 07.03.2018 у справі № 916/611/17.

Отже, Акт огляду № 1 від 20.06.2022 є документом на підставі якого ТОВ «Кластер Україна» встановлений обсяг виконаних за договором підряду робіт. Позовна вимога про визнання недійсним Акту огляду № 1 від 20.06.2022 є вимогою про встановлення певних фактичних обставин та надання їм правової оцінки на підставі поданих позивачем документів.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (вказане положення відображено в Законі України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" і поширенням на Україну юрисдикції Європейського суду з прав людини, прийняттям Закону України "Про ратифікацію Протоколів № 12 та № 14 до Конвенції).

Так, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Норми статті 124 Конституції України визначають обов`язковість виконання усіма суб`єктами прав судового рішення у вказаній справі.

Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Таким чином, рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/4318/22 від 22.12.2022, яке набрало законної сили, не може бути поставлене під сумнів, а інші рішення, в тому числі й у даній справі, не може йому суперечити.

У рішенні по справі № 910/4318/22 від 22.12.2022 встановлений, зокрема, факт невиконання ТОВ «Брікспецбуд» на користь ТОВ «Кластер Україна» робіт за договором № 3140 від 22.11.2021 на суму 614 359, 53 грн та завдання збитку на вказану суму.

Під час розгляду справи № 910/10806/23 позивачем не спростовано належними та допустимими доказами обставин, які викладені в Акті огляду № 1 від 20.06.2022 та обрано неналежний спосіб захисту шляхом визнання такого Акту недійсним, тож позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Стосовно вимог про визнання недійсним договору про надання послуг № 3639 від 11.02.2022, укладеного між ТОВ "Кластер Україна" та громадянином ОСОБА_1 ; визнання фіктивних Актів приймання-передачі наданих послуг № 4176 від 10.06.2022 та № 4187 від 20.06.2022 недійсними, то необхідно звернути увагу на таке.

Фіктивний правочин (стаття 234 ЦК України) є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.

З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним.

У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

Встановивши у розгляді справи, що певний правочин вчинено з метою приховати інший правочин (удаваний правочин), господарський суд на підставі частини другої статті 235 ЦК України має виходити з того, що сторонами вчинено саме той правочин, який вони мали на увазі, і розглянути справу по суті із застосуванням правил, що регулюють цей останній правочин. Якщо він суперечить закону, господарський суд має прийняти рішення про визнання його недійсним із застосуванням, за необхідності, відповідних правових наслідків.

На доведення заявленого позову ТОВ «Брікспецбуд» долучило Висновок експерта з технічного обстеження будівель та споруд № 1412/23-ТО від 22.11.2023 за результатами якого встановлено:

1) Роботи зазначені в Актах №№ 4176, 4187 не можуть бути виконані однією людиною.

2) В зазначених Актах виконаних робіт №№ 4176, 4187 зазначені роботи, для виконання яких необхідно залучати спеціальну техніку, обладнання, а для подачі та монтажу перелічених конструкцій, необхідна участь кількох (від 2-3 і більше) осіб. Одна людина не зможе виконати перелічені роботи.

3) Для виконання робіт, визначених в Актах виконаних робіт №№ 4176, 4187 необхідна спеціалізована техніка (наводиться в додатку) та від 2-3 і більше людей.

Згідно з ч. 1 ст. 98 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права (ч. 2 ст. 98 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з ч. 3 ст. 98 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

Відповідно до положень ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права та обов`язки, що і експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду.

Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (ст. 104 Господарського процесуального кодексу України).

Наданий позивачем Висновок не є підставою вважати, що передбачені договором про надання послуг № 3639 від 11.02.2022 послуги/роботи не надавалися/не виконувалися. У долученому висновку скорочено викладена дослідна частина та немає посилань на конкретні норми, які б визначали виконання тих чи інших робіт саме певною кількістю осіб.

Крім того, позивачем було надано заяву свідка ОСОБА_2 у якій зазначено, зокрема, що ТОВ «Брікспецбуд» виконало роботи за договором підряду належним чином, а ОСОБА_1 не міг самостійно, без залучення інших осіб виконати вказаний в оскаржуваних актах обсяг в такі короткі строки.

У той же час, як вже було вказано вище, визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний.

Матеріали справи містять докази вчинення відповідачами дій на виконання оскаржуваного договору, саме:

- Замовлення № 4735 від 11.02.2022;

- Замовлення № 4772 від 13.06.2022;

- платіжне доручення № 4160 від 15.06.2022 на суму 285 860, 77 грн;

- платіжне доручення № 4173 від 23.06.2022 на суму 59 682, 42 грн.

Підстав вважати, що договір про надання послуг № 3639 від 11.02.2022 є фіктивним та укладений без наміру його виконання у суду немає, а позивачем наявності умислу обох сторін (відповідачів) не доведено.

З огляду на наведені вище обставини, суд відмовляє ТОВ «Брікспецбуд» у задоволенні вимог про визнання недійсним договору про надання послуг № 3639 від 11.02.2022, укладеного між ТОВ "Кластер Україна" та громадянином ОСОБА_1 ; визнання фіктивних Актів приймання-передачі наданих послуг № 4176 від 10.06.2022 та № 4187 від 20.06.2022 недійсними.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог з покладенням судового збору на позивача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 75, 76, 77, 86, 129, 232, 233, 237, 238, ст. ст. 240, 241, ч. 1 ст. 256, 288 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "БРІКСПЕЦБУД" до Товариства з обмеженою відповідальністю "КЛАСТЕР УКРАЇНА" та ОСОБА_1 відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили згідно зі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 08.04.2024 року.

Суддя Ю.О.Підченко