Постанова

від 18.06.2024 по справі 910/10806/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" червня 2024 р. Справа№ 910/10806/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Михальської Ю.Б.

Іоннікової І.А.

секретар судового засідання: Бендюг І.В.,

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 18.06.2024,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Брікспецбуд"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 28.03.2024 (повний текст складено 08.04.2024)

у справі № 910/10806/23 (суддя Підченко Ю.О.)

за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Брікспецбуд"

до 1. Фермерського Товариства з обмеженою відповідальністю "Кластер Україна"

2. ОСОБА_1

про визнання недійсним акту огляду, договору та визнання фіктивними актів,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Брікспецбуд" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кластер Україна" та ОСОБА_1 , у якому, з урахуванням заяви про зміну предмету позову від 21.11.2023, просить:

- визнати недійсним акт огляду № 1 від 20.06.2022;

- визнати недійсним договір про надання послуг № 3639 від 11.02.2022, укладений між ТОВ "КЛАСТЕР УКРАЇНА" та громадянином ОСОБА_1 ;

- визнати фіктивний акт приймання-передачі наданих послуг № 4176 від 10.06.2022 - недійсним;

- визнати фіктивний акт приймання-передачі послуг № 4187 від 20.06.2022 - недійсним.

Короткий зміст рішення та додаткового рішення місцевого господарського суду та його мотиви

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.03.2024 у справі №910/10806/23 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що матеріали справи містять докази вчинення відповідачами дій на виконання оскаржуваного договору, підстав вважати, що договір про надання послуг № 3639 від 11.02.2022 є фіктивним та укладений без наміру його виконання у суду немає, а позивачем наявності умислу обох сторін (відповідачів) не доведено.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, мотивуючи свої вимоги тим, що оскаржуване рішення було прийнято із суттєвими порушеннями норм процесуального та матеріального права, прийнятого без належного дослідження численних доказів повивача, яким не було надано жодної правової оцінки, а отже воно є таким, що підлягає скасуванню в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на те, що ним були наведені належні та допустимі докази фіктивності оскаржуваних актів, невідповідність наданих відповідачем доказів один одному та іншим доказам по справі, відсутність належних доказів виконання будь-яких робіт відповідачем-2, окрім фіктивних актів, неможливість виконання перелічених робіт в оскаржуваних актах однією особою, без обладнання та матеріалів.

Скаржник також вказує, що ним був наведений порядок фіктивних дій відповідача-1 по складенню актів приймання-передачі робіт, які ані датами, ані сумами, ані видами робіт не збігаються між собою та дійсними обставинами справи. На думку апелянта, тільки невідповідність дат самостійно вказує на фіктивні дії, а позивачем наведено набагато більше підстав, підтверджених належними доказами. Усі ці дані та докази не було взято до уваги судом.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та заперечень проти пояснень відповідача

Як вбачається з матеріалів справи, відзивів на апеляційну скаргу не було надано, що, в свою чергу, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції, відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання, подані учасниками справи до суду апеляційної інстанції

10.052024 та 17.05.2024 через систему Електронний суд позивачем було подано два клопотання про поновлення строку на подання клопотання та витребування:

1) Головного управління ДПС у м. Києві

- інформацію, чи були нараховані, утримані та сплачені податки ТОВ КЛАСТЕР Україна» від імені та за рахунок фізичної особи ОСОБА_1 ;

- копії фінансової звітності, поданої ТОВ КЛАСТЕР Україна» (ЄДРПОУ 41560389) стосовно фізичної особи ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за 2022-2023 рр.;

- копії податкових розрахунків сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску за 2022-2023 рр.;

- копії квитанцій про отримання Головним управлінням ДПС у м. Києві таких документів від ТОВ КЛАСТЕР Україна»

2) Головного управління по м. Києві та Київській області АТ «Ощадбанк» банківські виписки за період 2022 та 2023 років в розрізі всіх взаєморозрахунків між ТОВ «Кластер Україна» та ОСОБА_1 .

Вказаної інформація та докази, на думку позивача, необхідна для дослідження питання реальності виконання договору з боку відповідача-1.

Розглянувши вказане клопотання, колегія суддів дійшла висновку, що воно не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частин 1-3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Частиною 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Нормою статті 2 Господарського процесуального кодексу України до основних принципів (засад) господарського судочинства віднесено принцип диспозивтивності, згідно з яким суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 14 ГПК України).

Колегія суддів наголошує, що заявлення клопотання, в тому числі, про витребування доказів, не кореспондується з автоматичним обов`язком суду задовольнити таке клопотання.

На думку колегії суддів означені документи не стосуються предмету спору, у зв`язку чим відсутні підстави для їх витребування.

Явка представників у судове засідання

Представники позивача та відповідача-2 в судове засідання 18.06.2024 не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, представник відповідача-2 про причини неявки суд не повідомив.

Водночас 18.06.2024 через систему Електронний суд ТОВ «Брікспецбуд» подано клопотання про відкладення розгляду справи, обґрунтоване тим, що сторонами ведуться переговори щодо комплексного врегулювання конфлікту та уникнення подальших судових спорів. Враховуючи вказане, та необхідність певного часу для завершення перемовин, що можуть призвести до мирного врегулювання, в тому числі і даного спору, просимо відкласти розгляд апеляційної скарги та відповідно судове засідання на іншу дату для надання можливості сторонам мирним шляхом врегулювати спір.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 120 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи ( його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (частина третя статті 202 Господарського процесуального кодексу України).

Застосовуючи згідно статті 3 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії»(«Alimentaria Sanders S.A. v. Spain») від 07.07.1989).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Стаття 43 ГПК України зобов`язує сторін добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Частиною 11 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає порядок розгляду апеляційної скарги, встановлено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

В той же час за положеннями статті 129 Конституції України та статті 2 Господарського процесуального кодексу України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України).

Наведена правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.07.2020 у справі №924/369/19.

Водночас, позивач не надав доказів на підтвердження викладених у клопотанні обставин, а також не навів строків можливого врегулювання спору між сторонами та його наслідків. Крім того, представник відповідача-1 у судовому засіданні не зазначав суду про наявність переговорів щодо врегулювання конфлікту, який виник між сторонами.

З огляду на викладене, оскільки неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, явка представників учасників справи в судове засідання не була визнана обов`язковою, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, серед іншого, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими ним процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників позивача та відповідача-2.

Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вбачається з матеріалів справи, 22.11.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Кластер Україна» (як замовником) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Брікспецбуд» (як виконавцем) укладений договір на виконання робіт № 3140 (далі - договір), за умовами 2.1. якого виконавець зобов`язався на власний ризик виконати роботи з поточного ремонту камер зберігання № 6, № 7 ПрАТ «Оріль-Лідер» в с. Єлисаветівка Петриківського району, а замовник зобов`язався прийняти та оплатити виконані роботи.

22.11.2021 сторони склали та підписали замовлення № 4419 (далі - замовлення) за яким виконавець зобов`язався виконати, а замовник прийняти та оплатити роботи, а саме: «Поточний ремонт камер зберігання № 6, № 7 ПрАТ «Оріль-Лідер» в с. Єлисаветівка Петриківського району» на загальну суму 3 250 002, 58 грн.

Відповідно до п. 3 замовлення сторони погодили умови оплати робіт, а саме:

- до 30% вартості робіт, обумовленої замовленням, сплачується замовником у якості попередньої оплати за мотивованою вимогою виконавця, шляхом надання рахунку фактури;

- остаточний розрахунок (70% вартості Робіт) здійснюється замовником протягом 14 календарних днів з моменту прийняття робіт та підписання акту приймання-передачі виконаних робіт. Виконавець має право поетапного приймання-передачі та оплати виконаних робіт (поставки матеріалів) відповідно до погодженого замовником календарного план-графіку.

Згідно з п. 4 замовлення строки виконання робіт: 112 календарних днів з моменту підписання сторонами Замовлення.

Виконання робіт передбачено згідно дефектного акта, а також договірної ціни, які є невід`ємною частиною цього замовлення. (п. 7 замовлення)

Як вбачається з договірної ціни, яка є додатком №1 до замовлення, сторони визначали, зокрема, найменування робіт та витрат, їх кількість та вартість, яка становить 3 250 002,58 грн.

З матеріалів справи слідує, що позивач звертався до відповідача з листом №1-14.02.2022 від 14.02.2022 про перегляд умов договору.

Відповідачем було направлено позивачу лист-запит № 010322-1 від 01.03.2022, у якому відповідач просив у триденний строк направити на електронну адресу перелік, використаних матеріалів та обсяг фактично виконаних робіт станом на 14.02.2022.

25.04.2022 ТОВ «Кластер Україна» звернулося до ТОВ «Брікспецбуд» з листом № 250422-1, у якому ТОВ «Кластер Україна» вказало, що оскільки виконавцем не надано замовнику переліку використаних матеріалів та даних про обсяг фактично виконаних робіт та станом на 14.02.2022 виконано лише 10% від загального обсягу робіт, ТОВ «Кластер Україна» повідомила ТОВ «Брікспецбуд» про припинення дії договору та вимагало повернення 100% сплаченого авансу без урахування проведених затрат та витрачених матеріалів у семиденний строк.

ТОВ «Брікспецбуд» у відповідь на лист № 250422-1 надіслав лист №02/05/22-1 від 02.05.2022, у якому послався на форс-мажорні обставини, спричинені збройною агресією рф та вказав, що виконання взятих на себе зобов`язань за договором є неможливим з 24.02.2022.

Вказані обставини були встановлені у рішенні Господарського суду міста Києва від 22.12.2022 у справі № 910/4318/22, яке залишене без змін Постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.04.2023. За цим рішенням, зокрема, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Брікспецбуд» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кластер Україна» заборгованість у розмірі 614 359, 53 грн за договором № 3140 від 22.11.2021.

Звертаючись з позовом у даній справі позивач зазначає, що акт огляду № 1 від 20.06.2022, яким встановлена загальна вартість виконаних за договором № 3140 від 22.11.2021 робіт складений з порушеннями та має бути визнаний недійсним.

За доводами позивача, в жовтні 2022 ТОВ «Кластер Україна» спираючись на акт огляду № 1 від 20.06.2022 та договір про надання послуг № 3639 від 11.02.2022 зменшило вимоги щодо повернення коштів до 614 359, 53 грн.

Дійсно, 11.02.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Кластер Україна» (як замовником) та громадянином ОСОБА_1 (як виконавцем) було укладено договір про надання послуг № 3639 (далі - договір про надання послуг №3639), за умовами якого виконавець зобов`язується надати послуги з будівництва та монтажу згідно заявки замовника, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити надані послуги. Послуги які надаються за договором, а також їх вартість, умови надання, порядок оплати та інші умови визначаються у замовленнях, які підписується уповноваженими представниками сторін.

У розділі 3 договору про надання послуг №3639 сторони погодили, що ціна цього договору складається з вартості всіх послуг, які буде надано виконавцем замовнику на підставі замовлень, які є невід`ємною частиною цього договору. Умови здійснення оплати за надані послуги визначаються у замовленнях.

Позивач вважає, що укладений між відповідачами договір про надання послуг №3639 від 11.02.2022 та акти приймання-передачі наданих послуг № 4176 від 10.06.2022, № 4187 від 20.06.2022 є фіктивними та мають бути визнані судом недійсними.

На думку позивача, договір про надання послуг №3639 від 11.02.2022 укладений без наміру створення правових наслідків, а у ТОВ «Кластер Україна» відсутні докази вчинення ОСОБА_1 дій, спрямованих на виконання умов договору.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, заслухавши пояснення представника відповідача-1, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (стаття 6 Цивільного кодексу України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими, відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Стаття 202 Цивільного кодексу України встановлює, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частин 1-3, 5, 6 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Разом з тим, положеннями статті 204 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину, а саме передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом (нікчемний правочин) або якщо він визнаний судом недійсним оспорюваний правочини).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Щодо позовної вимоги про недійсність акту огляду № 1 від 20.06.2022, слід зазначити наступне.

Оспорюваний акт не є правочином в розумінні статті 202 Цивільного кодексу України, оскільки його підписання не створює, не змінює та не припиняє прав та обов`язків сторін договору. Акт лише засвідчує певні обставини, фіксує наявність/відсутність порушень.

Відповідно, до Акту огляду № 1 від 20.06.2022 не можуть застосовуватися положення статей 203 та 215 Цивільного кодексу України, які визначають підстави недійсності правочину.

Положеннями статті 20 Господарського кодексу України та статті 16 Цивільного кодексу України визначені способи захисту прав і законних інтересів суб`єктів господарювання.

Так, пунктом 10 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем.

Таким чином, за змістом вказаних норм, господарські суди розглядають на загальних підставах справи у спорах про визнання недійсними актів, прийнятих органами, які відповідно до закону чи установчих документів мають обов`язковий характер для учасників правовідносин, що виникають чи припиняються з прийняттям такого акту.

Акти ненормативного характеру (індивідуальні акти) породжують права і обов`язки тільки того суб`єкта (чи визначеного ними певного кола суб`єктів), якому вони адресовані. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.10.2018 у справі № 904/10545/17, від 07.03.2018 у справі № 916/611/17.

Отже, акт огляду № 1 від 20.06.2022 є документом, на підставі якого ТОВ «Кластер Україна» встановлений обсяг виконаних за договором підряду робіт. Позовна вимога про визнання недійсним акту огляду № 1 від 20.06.2022 є вимогою про встановлення певних фактичних обставин та надання їм правової оцінки на підставі поданих позивачем документів.

Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (вказане положення відображено в Законі України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" і поширенням на Україну юрисдикції Європейського суду з прав людини, прийняттям Закону України "Про ратифікацію Протоколів № 12 та № 14 до Конвенції).

Так, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Норми статті 124 Конституції України визначають обов`язковість виконання усіма суб`єктами прав судового рішення у вказаній справі.

Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Таким чином, рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/4318/22 від 22.12.2022, яке набрало законної сили, не може бути поставлене під сумнів, а інші рішення, в тому числі й у даній справі, не може йому суперечити.

У рішенні по справі № 910/4318/22 від 22.12.2022 встановлений, зокрема, факт невиконання ТОВ «Брікспецбуд» на користь ТОВ «Кластер Україна» робіт за договором № 3140 від 22.11.2021 на суму 614 359, 53 грн та завдання збитку на вказану суму.

Під час розгляду справи № 910/10806/23 позивачем не спростовано належними та допустимими доказами обставин, які викладені в акті огляду № 1 від 20.06.2022 та обрано неналежний спосіб захисту шляхом визнання такого акту недійсним, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Стосовно вимог про визнання недійсним договору про надання послуг № 3639 від 11.02.2022, укладеного між ТОВ "Кластер Україна" та громадянином ОСОБА_1 ; визнання фіктивних актів приймання-передачі наданих послуг № 4176 від 10.06.2022 та № 4187 від 20.06.2022 недійсними, колегія суддів зазначає таке.

Підставою визнання недійсними договору про надання послуг №3639 від 11.02.2022 та актів приймання-передачі наданих послуг № 4176 від 10.06.2022, № 4187 від 20.06.2022 позивач вказує, що даний договір укладений без наміру створення правових наслідків, а у ТОВ «Кластер Україна» відсутні докази вчинення ОСОБА_1 дій, спрямованих на виконання умов договору.

В силу припису статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується. Отже, обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Як зазначалось вище, за приписом статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна з сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків, а не визнання правочину недійсним.

Таким чином, вирішуючи спори про визнання правочинів (договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що фіктивні оскаржувані договір та акти не мали на меті настання реальних правових наслідків між відповідачами 1, 2 (виконання робіт), адже ці роботи вже були виконані позивачем. Отже, використавши шахрайську схему із фіктивною угодою з відповідачем 2, відповідач 1 уникнув повної оплати за договором позивачу, отримав виконані позивачем роботи, використавши фіктивну угоду також отримав кошти від генерального замовника ПрАТ «ОРІЛЬ ЛІДЕР» не розрахувавшись із субпідрядником, більш того за допомогою фіктивної схеми повернув авансовий платіж від позивача за виконані та прийняті роботи, адже від основного замовника робіт (ПрАТ «Оріль лідер») додаткову винагороду не отримав, і різниця між замовленням та вартістю робіт сплачених позивачу повністю збігається, отже є факт здійснення шахрайства.

Згідно чинного законодавства та існуючої судової практики оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину на час його укладення. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку намагається визнати правочин недійсним, мають бути спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину.

Власний інтерес заінтересовані особи повинен полягати в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебували у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Частинами 1, 2 статті 234 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином є фіктивним. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для вигляду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Причому такі цілі можуть бути протизаконними, або фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

Сам по собі факт невиконання сторонами умов правочину не робить його фіктивним. Для визнання правочину фіктивним ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не можна визнати фіктивним.

Якщо на виконання правочину було передано майно такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Встановивши у розгляді справи, що певний правочин вчинено з метою приховати інший правочин (удаваний правочин), господарський суд на підставі частини другої статті 235 ЦК України має виходити з того, що сторонами вчинено саме той правочин, який вони мали на увазі, і розглянути справу по суті із застосуванням правил, що регулюють цей останній правочин. Якщо він суперечить закону, господарський суд має прийняти рішення про визнання його недійсним із застосуванням, за необхідності, відповідних правових наслідків.

В підтвердження заявлених позовних вимог ТОВ «Брікспецбуд» посилається також на висновок експерта з технічного обстеження будівель та споруд № 1412/23-ТО від 22.11.2023 за результатами якого встановлено:

1) Роботи зазначені в актах №№ 4176, 4187 не можуть бути виконані однією людиною.

2) В зазначених актах виконаних робіт №№ 4176, 4187 зазначені роботи, для виконання яких необхідно залучати спеціальну техніку, обладнання, а для подачі та монтажу перелічених конструкцій, необхідна участь кількох (від 2-3 і більше) осіб. Одна людина не зможе виконати перелічені роботи.

3) Для виконання робіт, визначених в актах виконаних робіт №№ 4176, 4187 необхідна спеціалізована техніка (наводиться в додатку) та від 2-3 і більше людей.

Положеннями статті 98 Господарського процесуального кодексу України визначено, що висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права.

Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

Висновок експерта викладається у письмовій формі і приєднується до справи.

Суд має право за заявою учасників справи або з власної ініціативи викликати експерта для надання усних пояснень щодо його висновку.

У висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (прізвище, ім`я, по батькові, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав. Інші вимоги до висновку експерта можуть бути встановлені законодавством.

У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом, також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків.

Якщо експерт під час підготовки висновку встановить обставини, що мають значення для справи, з приводу яких йому не були поставлені питання, він має право включити до висновку свої міркування про ці обставини.

Відповідно до частини 5 статті 101 Господарського процесуального кодексу України у висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (стаття 104 Господарського процесуального кодексу України).

З наданого позивачем висновку експерта від 22.11.2023 №1412/23-ТО вбачається, що він виконаний на підставі листа адвоката Фукс Анни Василівни. Водночас, що він виконаний для подання до суду у даній господарській справі у висновку не зазначено.

Разом з тим, положеннями статті 101 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права та обов`язки, що і експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду.

Крім того, відповідно до статті 9 Закону України "Про судову експертизу" атестовані відповідно до цього Закону судові експерти включаються до державного Реєстру атестованих судових експертів, ведення якого покладається на Міністерство юстиції України.

Особа або орган, які призначають або замовляють судову експертизу, можуть доручити її проведення тим судовим експертам, яких внесено до державного Реєстру атестованих судових експертів, або іншим фахівцям з відповідних галузей знань, якщо інше не встановлено законом.

Експертизу від 22.11.2023 №1412/23-ТО виконано експертом з технічного обстеження будівель і споруд, свідоцтво №003456 від 09.10.2014 видане на підставі рішення Атестаційної архітектурно-будівельної комісії Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України.

Отже, експертиза, на яку посилається позивач, виконана не атестованим судовим експертом, у зв`язку з чим експертний висновок від 22.11.2023 №1412/23-ТО не є висновком судової експертизи у розумінні норм ГПК України та Закону України «Про судову експертизу», а відтак оцінюється судом на загальних підставах у порядку статті 86 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, дослідивши висновок від 22.11.2023 №1412/23-ТО, суд зазначає, що у ньому скорочено викладена дослідна частина та немає посилань на конкретні норми, які б визначали виконання тих чи інших робіт саме певною кількістю осіб. А відтак, не можна встановити чи передбачені договором про надання послуг № 3639 від 11.02.2022 послуги/роботи не надавалися/не виконувалися.

Крім того, позивачем було надано заяву свідка ОСОБА_2 , у якій зазначено, зокрема, що ТОВ «Брікспецбуд» виконало роботи за договором підряду належним чином, а ОСОБА_1. не міг самостійно, без залучення інших осіб виконати вказаний в оскаржуваних актах обсяг в такі короткі строки.

У той же час, як вже було вказано вище, визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, матеріали справи містять докази вчинення відповідачами дій на виконання оскаржуваного договору, саме:

- замовлення № 4735 від 11.02.2022;

- замовлення № 4772 від 13.06.2022;

- платіжне доручення № 4160 від 15.06.2022 на суму 285 860, 77 грн;

- платіжне доручення № 4173 від 23.06.2022 на суму 59 682, 42 грн.

За сукупністю наявних у справі доказів, підстав вважати, що договір про надання послуг № 3639 від 11.02.2022 є фіктивним та укладений без наміру його виконання у суду немає, а позивачем наявності умислу обох сторін (відповідачів) не доведено.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).

Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

При цьому, слід зазначити, що іншим доводам апелянта оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 28.03.2024 у справі №910/10806/23 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв`язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Враховуючи ви ще викладене та керуючись статтями керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Брікспецбуд" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.03.2024 у справі №910/10806/23 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 28.03.2024 у справі №910/10806/23 залишити без змін.

Матеріали справи №910/10806/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено: 04.07.2024.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді Ю.Б. Михальська

І.А. Іоннікова