Рішення

від 04.04.2024 по справі 922/4947/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.04.2024м. ХарківСправа № 922/4947/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Хотенця П.В.

при секретарі судового засідання Гаврильєву О.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Філії "Центр будівельно - монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "СОЮЗ РЕГІОН", м. Харків про стягнення 1126289,71 грн. за участю представників сторін:

позивача - Штирхун І.В., адвокат, ордер № 1252962 від 09.01.2024 року

відповідача - Підлісний М.О., адвокат, ордер № 1161266 від 18.12.2023 року

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Філії "Центр будівельно - монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Київ звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "СОЮЗ РЕГІОН", м. Харків, в якому просить суд стягнути з відповідача заборгованість за договором оренди нерухомого майна №БМЕС-01/87-ВУМ від 14 квітня 2021 року у розмірі 1126289,71 грн, у тому числі: 794990,24 грн основного боргу, 260282,63 грн пені, 23849,72 грн штрафу, 31287,50 грн інфляційних збитків та 15879,62 грн 3% річних. Також просить покласти на відповідача витрати зі сплати судового збору.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 23 листопада 2023 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін та призначено підготовче засіданні на18 грудня 2023 року о 13 годин.

18 грудня 2023 року через систему "Електронний суд", Акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі Філії "Центр будівельно - монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" Акціонерного товариства "Українська залізниця" подано заяву (вхідний № 34688) про зменшення позовних вимог.

18 грудня 2023 року електронною поштою, Товариством з обмеженою відповідальністю "СОЮЗ РЕГІОН" подано клопотання (вхідний № 34718) про відкладення розгляду справи.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 18 грудня 2023 року прийнято до розгляду заяву (вхідний № 34688 від 18 грудня 2023 року) Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Філії "Центр будівельно - монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" Акціонерного товариства "Українська залізниця", в порядку статті 46 Господарського процесуального кодексу України; клопотання відповідача про відкладення розгляду справи задоволено та підготовче засідання відкладено на 15 січня 2024 року о 12:20 годин.

11 січня 2024 року через систему "Електронний суд", Акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі Філії "Центр будівельно - монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" Акціонерного товариства "Українська залізниця" подано клопотання (вхідний № 925) про долучення доказів, яке суд задовольняє та долучає до матеріалів справи надані докази.

12 січня 2024 року через систему "Електронний суд", Товариством з обмеженою відповідальністю "СОЮЗ РЕГІОН" подано клопотання (вхідний № 992) про відкладення розгляду справи.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 15 січня 2024 року продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів, до 21 лютого 2024 року; клопотання відповідача про відкладення підготовчого засідання задоволено та підготовче засідання відкладено на 08 лютого 2024 року о 14 годин.

07 лютого 2024 року через систему "Електронний суд", Товариством з обмеженою відповідальністю "СОЮЗ РЕГІОН" подано відзив (вхідний № 3571), якому відповідач просить суд поновити процесуальний строк на подачу відзиву.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 08 лютого 2024 року клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "СОЮЗ РЕГІОН" про поновлення процесуального строку для подання відзиву - задоволено; поновлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву; відзив (вхідний № 3571 від 07 лютого 2024 року) Товариства з обмеженою відповідальністю "СОЮЗ РЕГІОН" на позовну заяву прийнято до розгляду; клопотання позивача про відкладення підготовчого засідання задоволено та підготовче засідання відкладено на 29 лютого 2024 року о 13 годин.

15 лютого 2024 року через систему "Електронний суд", Акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі Філії "Центр будівельно - монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" Акціонерного товариства "Українська залізниця" подано відповідь (вхідний № 4398) на відзив, яку суд приймає та долучає до матеріалів справи.

Протокольною ухвалою суду від 29 лютого 2024 року, на підставі пункту 3 частини 2 статті 185, статті 232 Господарського процесуального кодексу України закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 12 березня 2024 року о 13 годин.

Протокольну ухвалу суду від 12 березня 2024 року на підставі частини 2 статті 216, статті 232 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву у судовому засіданні до 21 березня 2024 року до 15:30 годин.

Протокольну ухвалу суду від 21 березня 2024 року на підставі частини 2 статті 216, статті 232 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву у судовому засіданні до 01 квітня 2024 року до 14:30 годин.

Протокольну ухвалу суду від 01 квітня 2024 року на підставі частини 2 статті 216, статті 232 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву у судовому засіданні до 04 квітня 2024 року до 15 годин.

Представник позивача у судовому засіданні у відповіді на відзив підтримує заявлені позовні вимоги і просить їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні та у відзиві на позовну заяву проти заявлених позовних вимог заперечує, просить відмовити у задоволенні позову.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, вислухавши пояснення повноважних представників позивача та відповідача, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

14 квітня 2021 року між Акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі Філії "Центр будівельно - монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (позивачем, орендодавцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "СОЮЗ РЕГІОН" (відповідачем, (орендарем) був укладений договір оренди нерухомого майна № БМЕС-01/87 ВУМ відповідно до пункту 1.1. якого орендарю за Актом приймання-передачі майна передано в строкове платне користування нерухоме Майно загальною площею 391,60 кв.м., а саме: частину нежитлового приміщення будівлі пакгаузу 1-6,7-8, літ. М/1-1 нежитлові приміщення № 15,16, що розташоване в м. Харкові та знаходиться за адресою: вул. Плеханівська № 114, М/1-1, загальною площею 2793,20 кв. м. (Майно).

Відповідно до пункту 11.1 договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженим представниками сторін і скріплення їх підписів відбитками печаток сторін (за наявності) і діє до 09 квітня 2024 року, та у будь-якому разі до повного виконання сторонам своїх зобов`язань.

Пунктом 3.9. договору передбачено, що у разі припинення (розірвання) цього договору орендар сплачує орендну плату до дати фактичного повернення Майна за Актом приймання-передачі майна від орендаря до орендодавця включно. Закінчення строку дії цього договору не звільняє орендаря від обов`язку виконання перед орендодавцем всіх грошових зобов`язань за цим договором, враховуючи і відповідальність за порушення умов договору.

Згідно пункту 2.5. договору Майно вважається повернутим орендодавцю з дати підписання уповноваженими представниками сторін Акту приймання-передачі майна від орендаря до орендодавця та скріплення печатками (у разі наявності).

Відповідно до пунктів 3.5. - 3.6. договору нарахування орендної плати здійснюється за весь час фактичного користування Майном.

На підставі викладеного, позивач має правові підстави здійснювати нарахування за оренду Майна за весь час, коли воно перебуває у орендаря.

Факт передачі майна орендарю у користування підтверджується Актом приймання- передачі майна від 14 квітня 2021 року.

Згідно цього Акту, на виконання умов договору № БМЕС-01/87-ВУМ від 14 квітня 2021 року позивач передав, а відповідач прийняв у строкове платне користування нерухоме Майно загальною площею 391,60 кв.м., а саме: частину нежитлового приміщення будівлі пакгаузу 1-6,7-8, літ М/1-1 нежитлові приміщення № 15,16, що розташоване в м. Харкові та знаходиться за адресою: вул. Плеханівська № 114, М/1-1, загальною площею 2 793,20 кв. м.

Відповідно до пунктів 3.1.-3.2. договору розмір орендної плати визначається за результатами електронних торгів (аукціону) і становить за перший базовий місяць березень 2021 року користування за 1 кв. м. Майна 72,67 грн., крім того ПДВ - 14,53 грн., а всього разом з ПДВ 87,20 грн.

Загальний розмір орендної плати за перший базовий місяць березень 2021 року користування Майном становить 28456,20 грн., крім того ПДВ 5 691,24 грн, а всього разом з ПДВ 34 147,44 грн. (орендна плата).

У разі підписання Сторонами Акту приймання-передачі майна від Орендодавця до перший місяць оренди визначається шляхом коригування Орендної плати за базовий місяць, визначений у пункті 3.1. договору, на індекс інфляції за місяць, що передують місяцю підписання та за місяць підписання сторонами Акта приймання-передачі майна від орендодавця до орендаря. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції ж наступний місяць.

Сторони погодили, що для розрахунків приймається індекс інфляції розрахований Державною службою статистики України, та опублікований на офіційному ресурсі http://index.minfin.com.ua/economy/index/inflation/.

Згідно пунктів 3.3.-3.4. договору орендна плата нараховується починаючи з дати передачі Майна за Актом приймання-передачі Майна від орендодавця до орендаря та сплачується орендарем щомісяця, шляхом перерахування у безготівковій формі на поточний банківський рахунок орендодавця до 20 числа поточного місяця, за попередній місяць, за який здійснюється розрахунок. Невиставлення рахунку орендодавцем не звільняє орендаря від сплати орендної плати за договором. Орендна плата не включає вартість комунальних послуг (послуг з електропостачання, теплопостачання, газопостачання, водопостачання та водовідведення), експлуатаційних та інших витрат, що безпосередньо пов`язані з Майном. Відшкодовування вартості комунальних послуг (послуг з електропостачання, теплопостачання, газопостачання, водопостачання та водовідведення), експлуатаційних та інших витрат, що безпосередньо пов`язані з Майном, відшкодування земельного податку здійснюється орендарем орендодавцю щомісячно на підставі окремого підписаного сторонами договору про відшкодування витрат на утримання Майна та надання комунальних послуг. Договір про відшкодування витрат утримання Майна та надання комунальних послуг орендарем та орендодавцем укладається протягом 5 робочих днів з дня підписання сторонами Акта приймання-передачі Майна від орендодавця до орендаря.

Відповідно до пункту 3.6. договору, нарахування орендної плати здійснюється за весь час фактичного користування Майном.

Порядок та термін розрахунків за оренду визначений сторонами договору у пункті 3.3. договору щомісячно, шляхом перерахування у безготівковій формі до 20 числа поточного місяця. Не виставлення рахунку орендодавцем не звільняє орендаря від сплати орендної плати за договором.

Згідно пункту 3.8. договору, у разі, якщо орендар не може використовувати орендоване Майно у зв`язку з необхідністю проведення ремонтних робіт, за його клопотанням орендодавець на період виконання ремонтних робіт може зменшити розмір орендної плати, визначений пунктом 3.1. договору, на 50 відсотків для об`єктів площею до 150 кв. м. на строк не більше трьох місяців, а для об`єктів площею більше 150 кв. м. на строк не більше шести місяців. Інформація щодо неможливості використовування орендованого Майна підтверджується відповідним актом, складеним та підписаним орендарем та орендодавцем. Передбачений цим пунктом зменшений розмір Орендної плати може бути встановлений один раз протягом строку дії цього договору. Про таке зменшення розміру орендної плати, сторони укладають додаткову угоду до договору.

Пунктом 3.9. договору передбачено, що у разі припинення (розірвання) цього договору орендар сплачує орендну плату до дати фактичного повернення Майна за Актом приймання-передачі майна від орендаря до орендодавця включно.

Приймаючи до уваги те, що Майно орендодавцю від орендаря не повернуто і продовжує перебувати у користуванні відповідача, позивач має право для здійснення нарахувань за оренду Майна згідно договору.

За період з 30 червня 2022 року до 31 липня 2023 року позивачем було виставлено 18 рахунків на суму 794990,24 грн, які не оплачені Товариством з обмеженою відповідальністю "СОЮЗ РЕГІОН" до теперішнього часу.

Таким чином станом на 01 вересня 2023 року сума заборгованості відповідача перед Акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі Філії "Центр будівельно - монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" Акціонерного товариства "Українська залізниця" складає 794 990,24 грн.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 2018 року №938 "Деякі питання діяльності акціонерного товариства "Українська залізниця" затверджено Статут АТ "Укрзалізниця" (Статут) в новій редакції. Відповідно до зазначеної редакції Статуту змінено тип та назву публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" на акціонерне товариство "Українська залізниця".

Згідно пункту 2 Статуту АТ "Укрзалізниця" товариство утворене як акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності.

Відповідно до пункту 15 Статуту товариство має право від свого імені вчиняти будь-які правочини та укладати будь-які договори, набувати майнові та немайнові права, нести обов`язки, виступати позивачем та відповідачем у суді, крім випадків, передбачених законодавством та цим Статутом.

Згідно пунктів 31, 32 Статуту майно товариства складається з основних фондів, обігових коштів, майнових прав, зокрема права господарського відання майном, переданим товариству на праві господарського відання, та права постійного користування земельними ділянками, наданими для розміщення підприємств залізничного транспорту, акцій (часток) у статутному (складеному) капіталі господарських товариств, цінних паперів, а також інших активів, відображених у самостійному балансі товариства. Майно товариства формується за рахунок, зокрема, майна, внесеного засновником до статутного капіталу товариства.

Відповідно до статті 33 Статуту здійснюючи право власності, товариство володіє, користується та розпоряджається належним йому майном і вчиняє стосовно нього будь-які дії, що не суперечать законодавству, цьому Статуту та меті діяльності товариства.

Згідно частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарський договір є підставою виникнення господарських зобов`язань.

Згідно статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Цивільного кодексу України).

Згідно статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, в тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до частини 1 статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно статті 179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно частини 1 статті 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до частини 6 статті 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом

Згідно частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Частиною 1 ст. 763 ЦК України передбачено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до статті 795 Цивільного кодексу України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Згідно статті 762 Цивільного кодексу України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за найм (оренду) майна може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за найм (оренду) майна встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за найм (оренду) майна. Наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Частинами 1, 4 статті 286 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до частини 1 статті 286 Господарського кодексу України істотними умовами договору оренди є: об`єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.

Згідно статтей 526 та 525 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено законом або договором.

За таких обставин, суд вважає за необхідне позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 794990,24 грн основного боргу слід задовольнити.

Щодо стягнення із відповідача заявлених позивачем суми пені у розмірі 260282,63 грн та суми штрафу у розмірі 23849,72 грн у відповідності до договору, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 8.2. договору у разі порушення строків виконання грошових зобов`язань за цим договором, орендар сплачує пеню від суми простроченого зобов`язання в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення грошового зобов`язання.

Згідно пункту 8.4. договору у разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість орендаря по її сплаті становить загалом більше ніж три місяці, орендар також зобов`язується сплатити штраф у розмірі 3 % від суми заборгованості.

Відповідно до пункту 14. 7 договору, сторони дійшли згоди, що строк позовної давності, в тому числі з питань відповідальності, відшкодування збитків та щодо стягнення та нарахування штрафних санкцій за цим Договором, складає три роки.

За приписами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. (частина 2 статті 549 Цивільного кодексу України)

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 Цивільного кодексу України).

Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Отже, відповідно до статті 230 Господарського кодексу України, пеня та штраф є видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності.

Згідно статтей 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до частини 1 статті 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Схоже правило міститься в частині третій статті 551 Цивільного кодексу України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Згідно частин 2, 3 статті 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки (до якої віднесено штраф і пеню) встановлюється договором або актом цивільного законодавства і може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступінь виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання; строк прострочення виконання; наслідки порушення зобов`язання, відповідність / невідповідність розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінку винної особи (в тому числі, вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Відповідно до пункту 13 постанови Верховного Суду від 08 травня 2018 року у справі №924/709/17 зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу та розмір, до якого підлягає зменшенню. При цьому, відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Таким чином, законом надано право суду зменшити неустойку, яка є надмірною порівняно з наслідками порушення грошового зобов`язання, що спрямовано на встановлення балансу між мірою відповідальності і дійсного (а не можливого) збитку, що завданий правопорушенням, а також проти зловживання правом.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (частина 2 статті 224 Господарського кодексу України).

При цьому, обов`язково варто розмежовувати вимоги про стягнення основної суми боргу і збитків. Аналіз судової практики дає підстави для висновку про недопустимість ототожнення збитків з несплаченими за товар грошовими сумами, які іменуються заборгованістю.

Цивільні та господарські відносини у країні ґрунтуються на засадах справедливості, добросовісності, розумності як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми в якості неустойки спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (Постанова Верховного Суду від 21 жовтня 2019 року по справі №910/1005/19).

Зваживши на фактичні обставини спору, поведінку відповідача у спірних правовідносинах, взявши до уваги інтереси обох сторін, з огляду на приписи статей 253, 509, 525, 526, 549, 551, 610, 611, 627, 629 Цивільного кодексу України та статей 231-233 Господарського кодексу України, з метою уникнення зупинення роботи підприємства відповідача, спираючись на принципи справедливості та розумності, суд дійшов висновку про доцільність зменшення розміру пені на 95 %, а саме до суми у розмірі 13014,14 грн та зменшення розміру штрафу на 95% до суми у розмірі 1192,48 грн у зв`язку з порушенням відповідачем своїх договірних зобов`язань.

Щодо стягнення із відповідача заявлених позивачем суми інфляційних збитків в розмірі 31287,50 грн та 3% річних в розмірі 15879,62 грн, суд зазначає наступне.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

Разом з тим за частиною третьою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 Цивільного кодексу України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 Цивільного кодексу України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною другою статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 Господарського кодексу України).

За частинами першою та другою статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Відповідно до статті 611 та частини третьої статті 692, статті 625 Цивільного кодексу України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов`язання, стягувана позивачем з відповідача сума річних у визначеному за договором розмірі від несплаченої заборгованості є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц. Суд зауважує, що відповідна позиція Великої Палати Верховного Суду inter alia вказує на однопорядковість правової природи трьох процентів річних та інфляційних нарахувань, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України.

Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов`язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.

Згідно частини першої статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі 902/417/18 дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання. При цьому суд враховує усталений в практиці Верховного Суду підхід щодо однопорядковості правової природи трьох процентів річних та інфляційних нарахувань, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, як особливих видів відповідальності й вважає необхідним застосувати mutatis mutandis правову позицію щодо припустимості зменшення за рішенням суду процентів річних, викладену в постанові від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, також і до інфляційних нарахувань. При цьому суд також враховує засади розумності та справедливості (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України), які послідовно оцінюються в практиці Верховного Суду як фундаментальні принципи, норми прямої дії, які визначають зміст усіх інших норм цивільного законодавства та підходи до їх тлумачення і застосування (постанова Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 04 серпня 2022 року у справі № 607/5148/20 тощо). З цих причин, зокрема, суд не вважає розумним та справедливим покладати на відповідача в конкретних умовах спірної правової ситуації, що дають підстави для зменшення як неустойки, так і трьох процентів річних, що підлягають стягненню з відповідача, тягар сплати повної суми інфляційних нарахувань, природа яких як особливого виду відповідальності нічим кардинально не відрізняється від трьох процентів річних.

За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми інфляційних збитків та 3% річних слід задовольнити частково, зменшити розмір цих нарахувань та стягнути з відповідача суми інфляційних збитків в розмірі 15643,75 грн та 3% річних в розмірі 7939,81 грн.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується статтею 129 Господарського процесуального кодексу України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином на відповідача покладається судовий збір у розмірі 12491,70 грн.

На підставі викладеного та керуючись статтями 1-5, 10, 11, 12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, 129, 183, 194, 195, 196, 201, 208-210, 217, 218, 219, 220, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СОЮЗ РЕГІОН" (61050, м. Харків, пров. Поштовий, 5, код ЄДРПОУ 36987543) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вул.. Єжи Гедройця, 5, код ЄДРПОУ 40075815) в особі Філії "Центр будівельно - монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03035, м. Київ, вул. Гетьмана Павла Скоропадського, 61 (колишня назва вул. Льва Толстого), I код ЄДРПОУ 41149437, BAN №UA053226690000026001300706169 в ТВБВ № 10026/0159 в філії Головного Управління по м. Києву та Київській області АТ «ОЩАДБАНК», МФО 322669) 794 990,24 грн основного боргу, 13014,14 грн пені, 1192,48 грн штрафу, 15643,75 грн інфляційних збитків, 7939,81 грн 3% річних за договором оренди нерухомого майна № БМЕС-01/87ВУМ від 14 квітня 2021 року та 12491,70 грн судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Кодексу.

Повне рішення складено "05" квітня 2024 р.

СуддяП.В. Хотенець