Окрема думка

від 06.03.2024 по справі 905/1840/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

06 березня 2024 року

м. Київ

cправа № 905/1840/21

1. Верховний Суд, розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на додаткову ухвалу Господарського суду Донецької області від 19.06.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 23.08.2023 за заявою Приватного акціонерного товариства "Металургійний комбінат "Азовсталь" (далі - ПрАТ "Азовсталь") про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у справі за позовом ОСОБА_1 до ПрАТ "Азовсталь", Компанії "Барленко ЛТД" (Barlenco LTD), Компанії "Метінвест Б.В." (Metinvest B.V.) про визнання правочину недійсним та стягнення збитків, касаційну скаргу задовольнив частково, оскаржувані рішення скасував, у задоволенні заяви ПрАТ "Азовсталь" про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу відмовив.

2. Не можу погодитися з ухваленим колегією суддів рішенням, виходячи з таких міркувань.

3. ОСОБА_1 під час підготовчого провадження у справі подав до суду заяву про відмову від позову в частині вимог до ПрАТ "Азовсталь" та закриття провадження у справі у цій частині.

4. Господарський суд Донецької області ухвалою від 07.03.2023 прийняв відмову позивача від позову та закрив провадження у справі на підставі п.4 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК).

5. ПрАТ "Азовсталь" звернулося з заявою про стягнення з ОСОБА_1 32 105,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу.

6. Господарський суд Донецької області додатковою ухвалою від 19.06.2023, залишеною без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 23.08.2023, заяву ПрАТ "Азовсталь" задовольнив частково, стягнув з ОСОБА_1 24 430,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

7. Суди попередніх інстанцій виходили, зокрема, з того, що

- відмова від позовних вимог відносно ПрАТ "Азовсталь" є виключно свідомим волевиявленням ОСОБА_1 , яке ПрАТ "Азовсталь" не могло передбачити; вчинення цієї дії не нівелює наслідків отримання ПрАТ "Азовсталь" правничої допомоги адвоката, яка потребує оплати;

- приймаючи рішення про відмову від позовних вимог відносно ПрАТ "Азовсталь", позивач мав усвідомлювати ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням ним такої процесуальної дії, у тому числі, передбачених ст.130 ГПК щодо відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу;

- відмова від позовних вимог відносно ПрАТ "Азовсталь" є свідченням необґрунтованості дій позивача, і посилання останнього на тривалу процедуру розгляду справ в межах справи про банкрутство та ризик неотримання відповідних виплат у разі передачі справи для розгляду в межах справи про банкрутство ПрАТ "Азовсталь", які є лише його припущеннями, цей висновок суду не спростовують;

- у разі закриття провадження у справі спір по суті не вирішується, незаконність/неправомірність дій сторони у виникненні спору не встановлюється, що виключає застосування приписів ч.9 ст.129 ГПК у цьому випадку;

- ухвала суду про компенсацію судових витрат після закриття провадження у справі чи залишення позову без розгляду є судовим рішенням про розподіл судових витрат, яке приймається за наслідком розгляду відповідного клопотання відповідача з урахуванням принципів диспозитивності та змагальності сторін;

- компенсація витрат позивачем за надану правничу допомогу відповідачу у випадку закриття провадження у справі здійснюється з дотриманням загальних процесуальних гарантій щодо розподілу судових витрат в порядку ч.5 ст.130 ГПК, а за наслідком розгляду спору по суті, з дотриманням вимог, передбачених ч.8 ст.129 ГПК.

8. ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на додаткову ухвалу Господарського суду Донецької області від 19.06.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 23.08.2023, просив їх скасувати.

9. ОСОБА_1 просив Верховний Суд вирішити такі питання:

- чи існує в ГПК процесуальний документ - "додаткова ухвала"; якщо так, то на якій стадії судового розгляду вона постановляється у випадку закриття провадження у справі за заявою позивача;

- чи мають при постановленні додаткової ухвали враховуватись обґрунтованість та неправомірність дій позивача, зловживання процесуальним правом відповідача;

- який механізм оскарження додаткової ухвали в апеляційному чи касаційному порядку;

- якщо в одному провадженні подано декілька апеляційних скарг, то з метою об`єктивного та справедливого розгляду справи, чи мають вони бути об`єднані в одне провадження.

10. ОСОБА_1 наголошував на тому, що спір у справі виник внаслідок неправильних/неправомірних дій, зокрема, і ПрАТ "Азовсталь", яке систематично зловживало своїми процесуальними правами; відмова від позову обумовлена тим, що під час розгляду справи у суді відносно ПрАТ "Азовсталь" ініційована процедура банкрутства.

11. У межах строку на касаційне оскарження ОСОБА_1 подав також доповнення до касаційної скарги, в яких, зокрема, зазначив:

- мають бути враховані висновки Верховного Суду у справах №905/671/19, №910/12591/18, №910/2483/18;

- приймаючи позитивне рішення у справі по суті позовних вимог, суд першої інстанції визнав неправомірність/неправильність дій наглядової ради ПрАТ "Азовсталь";

- за тривалий час розгляду справи відбулась велика кількість подій, які спонукали прийняти рішення про відмову від позовних вимог до ПрАТ "Азовсталь", оскільки в протиправному випадку це сприяло б подальшому затягуванню справи та склало б ризики взагалі не отримати будь-яких виплат з урахуванням того, що наразі відносно ПрАТ "Азовсталь" відкрито провадження про банкрутство;

- оскільки додаткова угода до договору на представництво в суді підписана поза строком дії договору, то усі послуги, зазначені в акті приймання-передачі наданих послуг, надані ПрАТ "Азовсталь" без діючого Договору.

12. Верховний Суд ухвалою від 08.11.2023 передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновків Верховного Суду щодо застосування частин 3, 5 ст.130 ГПК (частин 3, 5 ст.142 ЦПК), викладених в ухвалі Верховного Суду від 22.12.2021 у справі №754/2880/20 (колегія суддів КЦС) та додатковій ухвалі від 02.09.2021 у справі №922/2568/20 (колегія суддів КГС) про те, що у разі закриття провадження у справі відповідач має право на компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, лише за умови доведення відповідачем необґрунтованості дій позивача у ході розгляду справи. На думку колегії суддів у разі закриття провадження внаслідок відмови позивача від позову застосуванню підлягає саме ч.3 ст.130 ГПК, яка передбачає право відповідача на компенсацію витрат як загальне правило; відповідач не зобов`язаний доводити необґрунтованість дій позивача. Також колегія суддів наголосила на наявності виключної правової проблеми, яка полягає у тому, чи підлягає застосуванню ч.5 ст.130 ГПК до випадків стягнення судових витрат внаслідок відмови позивача від позову.

13. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 10.01.2024 повернула справу на розгляд Верховного Суду, вказавши, що висновки Верховного Суду, від яких пропонується відступити, сформульовані КАС, КГС, КЦС у складі Верховного Суду у справах за інших фактичних обставин, тому правове регулювання цих відносин не є подібним до правовідносин у цій справі, а в ухвалі від 08.11.2023 не обґрунтовано існування якісних показників щодо вирішення порушеного питання у подібних правовідносинах та існування виключної правової проблеми.

14. Верховний Суд постановою від 06.03.2024 касаційну скаргу задовольнив частково, оскаржувані рішення скасував, у задоволенні заяви ПрАТ "Азовсталь" про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу відмовив, виходячи з такого:

- у випадку відмови позивача від позову і закриття провадження у справі на підставі п.4 ч.1 ст.231 ГПК у відповідача згідно з ч.3 ст.130 ГПК виникає право на відшкодування йому понесених витрат (і судового збору, і пов`язаних з розглядом справи), при цьому розподіл витрат, пов`язаних з розглядом справи, здійснюється у відповідності до вимог ч.5 ст.130 ГПК;

- стягнення з позивача компенсації понесених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи (зокрема, витрат на професійну правничу допомогу), у разі закриття провадження у справі, можливе лише у випадку доведення стороною та встановлення судом необґрунтованості дій позивача;

- поняття "необґрунтованість дій позивача" не є тотожнім таким поняттям як "зловживання правом", "неправомірність дій" або ж "встановлення того, що спір виник внаслідок необґрунтованих дій позивача";

- необґрунтованими є посилання судів попередніх інстанцій на те, що відмова від позовних вимог відносно ПрАТ "Азовсталь" є виключно свідомим волевиявленням позивача, яке ПрАТ "Азовсталь" не могло передбачити, вчинення позивачем цієї дії не нівелює наслідків отримання ПрАТ "Азовсталь" правничої допомоги адвоката, яка потребує оплати, і що позивач мав усвідомлювати ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням ним такої процесуальної дії, зокрема, передбачених ст.130 ГПК щодо відшкодування судових витрат;

- сам по собі факт подання заяви/клопотання про залишення позову без розгляду, чи то відмову від позову у справі не підтверджує ані відсутність спору позивача з відповідачем, ані відсутність предмета спору, ані свідоме порушення позивачем охоронюваних законом прав та інтересів відповідача та не свідчить про наявність безумовних підстав для компенсації судових витрат відповідачу

- суди попередніх інстанцій не мотивували як надане законом право, зокрема, на відмову від позову, може автоматично свідчити про необґрунтованість дій позивача;

- суди попередніх інстанцій не встановили того, що позивач від моменту звернення до суду із позовною заявою до закриття провадження у справі відносно ПрАТ "Азовсталь" діяв недобросовісно, зловживав процесуальними правами, протидіяв вирішенню спору, чи мав на меті ущемлення прав та інтересів ПрАТ "Азовсталь"; ПрАТ "Азовсталь" не довело необґрунтованості дій позивача;

- суди попередніх інстанцій помилково відхилили доводи позивача, які спонукали його подати заяву про відмову від позову відносно ПрАТ "Азовсталь" (зокрема, обставини початку процедури банкрутства відносно ПрАТ "Азовсталь" під час проведення підготовчого засідання у справі, яке, у свою чергу, тривало майже 2 роки).

15. Не можу погодитися з цими висновками з огляду на таке.

16. Передаючи цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів вказувала на розбіжність судової практики щодо застосування ч.5 ст.130 ГПК у поєднанні з ч.3 ст.130 ГПК: у справах №910/12016/17, №910/15430/17, №917/742/18, №203/1876/19 суд касаційної інстанції відшкодував судові витрати на підставі ч.3 ст.130 ГПК без застосування ч.5 ст.130 ГПК; водночас в ухвалі від 22.12.2021 у справі №754/2880/20 та додатковій ухвалі від 02.09.2021 у справі №922/2568/20 суд касаційної інстанції відмовив у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат з тих підстав, що заявник не довів, та суд не встановив, що спір виник внаслідок неправильних дій позивача.

17. Оскільки Велика Палата Верховного Суду повернула справу на розгляд колегії суддів Верховного Суду, то ухвалене рішення залежало виключно від тієї позиції Верховного Суду щодо застосування ст.130 ГПК, яку така колегія вважала більш прийнятною.

18. Так, у цій справі колегія суддів звернулась до висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду від 18.06.2019 у справі №922/3787/17, від 09.07.2019 у справі №922/592/17, додатковій ухвалі Верховного Суду від 20.05.2021 у справі №910/14162/17, додатковій ухвалі Верховного Суду від 12.07.2021 у справі №903/254/20, щодо обов`язку суду у разі закриття провадження у справі, застосовувати положення ч.5 ст.130 ГПК, оскільки вказана норма є спеціальною.

19. Однак, в ухвалі від 08.11.2023, обґрунтовуючи підстави передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів вказувала таке:

- на думку колегії суддів у разі закриття провадження внаслідок відмови позивача від позову застосуванню підлягає саме ч.3 ст.130 ГПК, яка передбачає право відповідача на компенсацію витрат як загальне правило; відповідач не зобов`язаний доводити необґрунтованість дій позивача;

- ч.5 ст.130 ГПК не підлягає застосуванню у випадку закриття провадження у зв`язку із відмовою позивача від позову, втім позивач не позбавлений права доводити наявність підстав для застосування приписів ч.9 ст.129 ГПК, аргументуючи покладення витрат саме на відповідача.

20. З огляду на це, вважаю, що у цій справі колегія суддів повинна була застосувати позицію, викладену, зокрема, в ухвалах від 25.04.2018 у справі №910/12016/17, від 23.05.2018 у справі №910/15430/17, 23.10.2019 у справі №917/742/18, про те, що у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Тобто, позицію Верховного Суду про те, що у разі відмови позивача від позову, питання про розподіл судових витрат має вирішуватись відповідно до ч.3 ст.130 ГПК.

21. З огляду на наведене, вважаю, що Верховний Суд у справі №905/1840/21 повинен був відмовити у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 , а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

22. Також звертаю увагу на те, що допоки Велика Палата Верховного Суду не вирішить зазначену проблему, будуть існувати розбіжності у правозастосуванні, адже ухвалене у конкретній справі рішення буде визначатися персональним складом суду (тобто якої саме з двох протилежних правових позицій притримуються суддя/судді колегії), що порушує принцип верховенства права.

Окрему думку складено відповідно до ч.3 ст.34 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя О. Кібенко