Постанова

від 27.03.2024 по справі 917/593/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2024 року

м. Київ

cправа № 917/593/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.

секретаря судового засідання - Дерлі І.І.

за участю представників сторін:

позивача - Здебська О.П. (адвокат), Литвиненко А.М. (самопредставництво)

відповідача - Дзюбко О.І. (самопредставництво)

третьої особи - 1 - не з`явився

третьої особи - 2 - не з`явився

третьої особи - 3 - не з`явився

третьої особи - 4 - не з`явився

третьої особи - 5 - Заведій В.І. (самопредставництво)

третьої особи - 6 - не з`явився

розглянувши касаційну скаргу Обслуговуючого кооперативу садівничого товариства "Калина"

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.11.2023 (у складі колегії суддів: Фоміна В.О. (головуючий), Крестьянінов О.О., Шевель О.В.)

та рішення Господарського суду Полтавської області від 11.05.2023 (суддя Кльопов І.Г.)

за позовом Обслуговуючого кооперативу садівничого товариства "Калина"

до Полтавської міської ради

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:

1. Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області,

2. Приватне підприємство "Землі Півдня",

3. Квартирно-експлуатаційний відділ м. Полтави,

4. Полтавське міське Управління земельних ресурсів та земельного кадастру,

5. Міністерство оборони України,

6. Полтавська обласна військова адміністрація

про визнання недійсними та скасування рішення, скасування державної реєстрації земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст та підстави позовних вимог

1.1. 21.06.2022 Обслуговуючий кооператив садівничого товариства "Калина" (далі - ОКСТ "Калина", Позивач, Скаржник) звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовом до Полтавської міської ради (далі - Міськрада, Відповідач) про визнання недійсним та скасування рішення від 12.07.2019 в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки з кадастровим номером 5310136400:03:001:0746 та скасування державної реєстрації цієї земельної ділянки та записів про державну реєстрацію прав на неї.

1.2. В обґрунтування позову Позивач зазначає, що оспорюване рішення Міськради та розпорядження Полтавської обласної державної адміністрації від 01.10.2019 про надання цієї земельної ділянки в постійне користування Квартирно-експлуатаційному відділу м. Полтави (далі - КЕВ м. Полтави), згідно яких земельна ділянка зареєстрована в Державному земельної кадастрі та Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, не відповідають вимогам законодавства та порушують права Позивача як користувача частини спірної земельної ділянки площею 23,8 га.

1.3. За доводами Позивача він є законним користувачем земельної ділянки, яку оспорюваним рішенням у нього протиправно вилучено та у подальшому зареєстровано право на неї за іншою особою.

2. Короткий зміст рішень господарських судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Полтавської області від 11.05.2023, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 07.11.2023 у задоволенні позову відмовлено.

2.2. Судові рішення обґрунтовані тим, що Позивач не довів належними доказами та правовстановлюючими документами свого права на спірну земельну ділянку, у той час як Міськрада прийняла оспорюване рішення в межах своїх повноважень та з дотриманням вимог чинного законодавства.

2.3. Водночас суди виходили з того, що наданими доказами підтверджуються доводи Відповідача, що Міністерство оборони України в особі КЕВ м. Полтави є належним землекористувачем земельної ділянки по АДРЕСА_1, яка відноситься до земель оборони і, відповідно, є державною власністю, тоді як лише власник земельної ділянки або землекористувач, право користування якою оформлено відповідно до чинного законодавства, може вимагати усунення будь-яких порушень його права.

2.4. Суди також врахували, що садівниче товариство "Калина" було засноване лише у 2008 році та за встановлених обставин щодо відсутності правонаступництва від будь-якої іншої юридичної особи не може бути учасником правовідносин, які мали місце з 1960 року. Отже надані Позивачем документи на підтвердження правомірності використання спірної земельної ділянки садівничим товариством, зокрема договір від 12.03.1964, не підтверджують його майнові права на спірну земельну ділянку.

2.5. При цьому саме лише фактичне користування земельною ділянкою без зміни цільового призначення та належного оформлення відповідних прав не створює підстав для наявності законних прав землекористування.

2.6. В такий спосіб суди дійшли висновку, що Позивач не довів наявності порушення його прав чи охоронюваних законом інтересів, що підлягає захисту в судовому порядку.

2.7. Додатково суди зазначили, склад учасників справи не відповідає реальному суб`єктному складу сторін у спірних правовідносинах (зокрема через незалучення у якості співвідповідачів власника та постійного землекористувача земельної ділянки), що також є підставою для відмови у позові.

3. Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

3.1. Касаційне провадження у справі відкрито ухвалою Верховного Суду від 22.02.2024 на підставі пункту 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.2. Касаційна скарга ОКСТ "Калина" обґрунтована порушеннями судами першої та апеляційної інстанцій вимог процесуального права, що виразилися у відмові у прийнятті доказів, що мають значення для справи: листів Міністерства оборони України за 2023 рік та висновку експерта від 03.09.2021 №64, складеного за результатами експертного земельно-технічного дослідження на замовлення Обслуговуючого кооперативу садівниче товариство "Калина".

3.3. Скаржник вважає, що суди при прийнятті оспорюваних рішень дійшли хибних висновків про відсутність у нього правопідтверджуючих документів на право постійного користування спірною земельною ділянкою, а також неправомірно послалися на відсутність підстав ОКСТ "Калина", створеного у 2008 році, бути учасником правовідносин, що тривають з 1960 року.

3.4. При цьому скаржник також стверджує, що надані ним документи підтверджують правомірне використання ним земельної ділянки та його статус як її постійного користувача.

3.5. З урахуванням викладеного Позивач просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд.

3.6. У відзиві на касаційну скаргу Міськрада просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін у зв`язку з неналежністю доказів Позивача, відсутністю у нього права постійного користування земельною ділянкою, а також належністю спірних земель до земель оборони.

3.7. У поясненнях Міноборони викладено клопотання про відмову Позивачу у задоволенні його касаційної скарги та залишення в силі оскаржуваних судових рішень з посиланнями на їх законність та обґрунтованість.

3.8. Інші учасники справи своїм правом надати Суду відзив на касаційну скаргу не скористалися.

4. Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій

4.1. Згідно з рішенням Міськради від 16.06.2017 "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою юридичним та фізичним особам" Міністерству оборони України в особі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Полтави надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель орієнтовною площею 715 га за адресами: АДРЕСА_1, АДРЕСА_2 (землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, код КВЦПЗ-15.01).

4.2. У подальшому на замовлення КЕВ м. Полтава було виготовлено "Технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель державної власності військового містечка № НОМЕР_1 Міністерства оборони України в особі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Полтава на території АДРЕСА_1 для розміщення та постійної діяльності Збройних Сил України" .

4.3. Рішенням Міськради від 12.07.2019 "Про питання постійного користування земельними ділянками" за клопотанням КЕВ м. Полтава затверджено Технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель за адресою АДРЕСА_1 площею 707,6492 га, кадастровий номер 5310136400:03:001:0746 (землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, код КВЦПЗ 15.01), для розміщення та постійної діяльності Збройних Сил України.

4.4. 29.03.2019 до Державного земельного кадастру внесено інформацію про вищевказану земельну ділянку (здійснено її державну реєстрацію). Згідно витягу з Державного земельного кадастру інформація про документацію із землеустрою, на підставі якої здійснена державна реєстрація земельної ділянки - Технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель від 29.10.2018, розроблена Приватним підприємством "Землі Півдня"; орган, який зареєстрував земельну ділянку - відділ у м. Полтаві Міськрайонного управління у Полтавському районі та м. Полтаві Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області.

4.5. 20.05.2020 здійснено державну реєстрацію права власності (номер запису про право власності 36616171) на вказану земельну ділянку із зазначенням: форма власності державна, власник держава Україна в особі Полтавської обласної державної адміністрації, підстава для державної реєстрації: Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності".

4.6. Одночасно внесено і запис про право постійного користування земельною ділянкою за Міністерством оборони України в особі Квартирно - експлуатаційного відділу м. Полтави (зміст, характеристика іншого речового права: право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній власності, без встановлення строку; підстава для державної реєстрації: розпорядження Полтавської ОДА від 01.10.2019 № 747).

4.7. Вищевказані рішення уповноважених органів влади Позивач вважає незаконними та такими, що порушують його права як користувача земельної ділянки площею 23,8 га, яка накладається на земельну ділянку площею 707,6492 га, передану у постійне користування Міноборони.

4.8. Суди при розгляді справи досліджували, серед іншого, наступні доводи та докази Скаржника:

- письмовий дозвіл командира військової частини від 14.04.1960 на відведення земельної ділянки під колективний сад для офіцерів запасу. Підставою був спільний лист заступника командира та начальника аеродромно- експлуатаційної служби вказаної військової частини;

- рішення виконавчого комітету Полтавської міської Ради депутатів трудящих від 21.02.1962 №111 "Про скасування закріплення за робітниками і службовцями в індивідуальне користування земельних ділянок, що відведені під колективні сади" ухвалено довести до відома, зокрема, офіцерів запасу, яким були виділені земельні масиви для організації колективних садів, що Рада Міністрів Союзу РСР постановою від 18.09.1961 № 865 встановила, що землекористувачами ділянок землі, виділених підприємствам, установам і організаціям під колективні сади, повинні бути садівницькі товариства робітників і службовців, а не окремі особи; з метою збереження існуючих садів і здійснення належного догляду за ними зобов`язати керівників підприємств, установ, організацій та заводські і місцеві комітети, зокрема, ліквідувати межі в колективних садах між ділянками окремих осіб і закріпити всю раніше відведену площу за садівницькими товариствами;

- спільний договір командира військової частини, коменданта гарнізону, керівника управління колективу садівників та голови профспілки військової частини від 12.03.1964 про відведення земельних угідь для колективного садівництва та городництва для офіцерів запасу, робітників і службовців гарнізону площею 8,5 га для організації та посадки колективного саду. Відповідно до вказаного договору погоджено відвести зазначену ділянку та не займати її під інші цілі, якщо це не викликано особливою необхідністю; на відведеній ділянці організувати один загальний колектив у відповідності до Статуту колективного садівництва. При цьому схеми виділеної земельної ділянки площею 8,5 га в матеріалах справи немає;

- рішення Господарського суду Полтавської області від 29.08.2013 у справі №917/792/13, згідно якого актом обстеження земельної ділянки від 31.01.2013 № 7 державним інспектором сільського господарства в Полтавській області, інспектором КЕВ м. Полтава, начальником КЕС в/ч 2673 та головою ОКСТ "Браїлки" від 31.01.2013 встановлено, що поряд з територією, яка використовується для дислокації військової частини, розташований масив земель для ведення особистого та колективного садівництва, зокрема ОКСТ "Браїлки", ОКСТ "Калина", ОКСТ "Сокіл". Площа земель складає близько 44,3 га. Документи щодо права власності чи користування земельними ділянками у садівничих товариств відсутні, землевпорядна документація щодо зміни цільового призначення вищезазначеного масиву земель не розроблялась;

- акт перевірки Державної інспекції сільського господарства в Полтавській області від 01.02.2013 про дотримання вимог земельного законодавства при використанні військовою частиною земельної ділянки, яким встановлено, що її частина орієнтовною площею 44,3 га використовується обслуговуючими кооперативами садівничих товариств;

- лист командира військової частини від 28.09.2007 № 683 про те, що дана земельна ділянка перебуває на балансі Квартирно-експлуатаційного відділу Полтавської області, для підтримання бойової готовності та забезпечення повсякденної життєдіяльності не використовується та не планується. Враховуючи фактичне використання земельної ділянки під садівництво та городництво, командування військової частини вважає за доцільне передати її до територіальної громади міста Полтава з подальшим наданням землі садівничому товариству "Калина";

- обставини сплати Позивачем земельного податку та послуг з електропостачання;

- довідку КЕВ м. Полтави від 18.10.2010 № 2611, видану голові правління СТ "Калина" про те, що на території військового містечка розташована частина земельної ділянки площею орієнтовно 10 га, яка протягом багатьох років перебуває у користуванні вказаного товариства та обліковим землекористувачем (військовою частиною) не використовується, але перебуває на обліку та балансі КЕВ м. Полтава Міністерства оборони України;

- висновок експерта від 03.09.2021 № 64, виготовлений на замовлення Скаржника, згідно якого земельна ділянка з кадастровим номером 5310136400:03:001:0746 загальною площею 707,6492 га накладається на земельну ділянку, яка перебуває у користуванні ОКСТ "Калина", при цьому площа накладення складає 98 % площі земельної ділянки садівничого товариства та 3,7 % площі земельної ділянки загальною площею 707,6492 га КЕВ м. Полтава.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

5.2. За змістом статті 14 Конституції України, статті 373 Цивільного кодексу України, статті 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

5.3. Земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (частина перша статті 3 Земельного кодексу України).

5.4. Відповідно до частини першої статті 92, частини другої статті 95 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без установлення строку. Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, установленому законом.

5.5. Згідно з частинами першою - третьою статті 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, та відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання угоди недійсною, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, застосування інших, передбачених законом, способів.

5.6. Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права. При цьому у спорах щодо захисту прав на землю при визначенні як предмета позову, так і способу захисту права та законного інтересу, слід враховувати положення спеціальних норми статті 152 Земельного кодексу України.

Подібна правова позиція викладена, зокрема, постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 923/466/17, у постанові Верховного Суду від 09.08.2022 у справі № 921/504/20.

5.7. Підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами відповідного права особи на земельну ділянку, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права (невизнання, оспорювання, перешкоди у користуванні, користування з порушенням законодавства, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо).

До аналогічних висновків Верховний Суд прийшов у постановах від 20.03.2018 у справі № 910/1016/17, від 17.04.2018 у справі № 914/1521/17, від 12.06.2018 у справі № 916/2948/15, від 04.09.2018 у справах № 915/1279/17, № 915/1284/17, від 20.11.2018 у справі № 921/7/18.

5.8. Так у даній справі наявність порушеного права оспорюваним рішенням Відповідача Позивач обґрунтовує тим, що ОКСТ "Калина" є законним землекористувачем частини спірної земельної ділянки, а дії Міськради щодо затвердження технічної документації із землеустрою та, як наслідок, реєстрації земельної ділянки та державної реєстрації прав власності та користування на неї за іншою особою, які вчинені без згоди та відома Позивача як законного землекористувача, фактично позбавляють його права користування земельною ділянкою.

5.9. З приводу наявності/відсутності порушення права на земельну ділянку, на захист якого спрямовано позов про визнання недійсним і скасування рішення органу місцевого самоврядування щодо затвердження технічної документації із землеустрою та скасування державної реєстрації земельної ділянки, колегія суддів зазначає наступне.

5.10. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

5.11. Згідно зі статтею 12 Земельного кодексу України, статтею 19 Закону України "Про землеустрій" до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить, зокрема, організація землеустрою, проведення інвентаризації земель та земельних ділянок усіх форм власності.

5.12. Частиною першою статті 79-1 Земельного кодексу України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) унормовано, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

5.13. Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, шляхом інвентаризації земель державної власності (частина друга вказаної статті).

5.14. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера (частини третя-четверта статті 79-1 Земельного кодексу України).

5.15. Відповідно до статті 35 Закону України "Про землеустрій" інвентаризація земель проводиться з метою встановлення місця розташування об`єктів землеустрою, їхніх меж, розмірів, правового статусу, виявлення земель, що не використовуються, використовуються нераціонально або не за цільовим призначенням, виявлення і консервації деградованих сільськогосподарських угідь і забруднених земель, встановлення кількісних та якісних характеристик земель, необхідних для ведення державного земельного кадастру, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і прийняття на їх основі відповідних рішень органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

5.16. При здійсненні інвентаризації земель розробляється технічна документація із землеустрою, вимоги до якої встановлюються статтею 57 Закону України "Про землеустрій". Так вказана стаття унормовує, що технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель включає: а) завдання на складання технічної документації із землеустрою; б) пояснювальну записку; в) рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про інвентаризацію земель (у разі якщо інвентаризація земель проводиться щодо земель державної чи комунальної власності); в-1) рішення органу місцевого самоврядування, органу виконавчої влади про інвентаризацію земель (у разі проведення інвентаризації масиву земель сільськогосподарського призначення); г) копії документів, що містять вихідні дані, які використовувалися під час інвентаризації земель; ґ) матеріали топографо-геодезичних вишукувань; д) переліки земельних ділянок (земель) у розрізі за категоріями земель та угіддями, наданих у власність (користування) з кадастровими номерами, наданих у власність (користування) без кадастрових номерів, не наданих у власність чи користування, що використовуються без документів, які посвідчують право на них, що використовуються не за цільовим призначенням, невитребуваних земельних часток (паїв), відумерлої спадщини; е) пропозиції щодо узгодження даних, отриманих у результаті проведення інвентаризації земель, з інформацією, що міститься у документах, що посвідчують право на земельну ділянку, та Державному земельному кадастрі; є) робочий і зведений інвентаризаційні плани; ж) матеріали погодження технічної документації із землеустрою, встановлені статтею 186 Земельного кодексу України.

5.17. У разі формування земельної ділянки технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель також включає: а) відомості про обчислення площі земельної ділянки; б) кадастровий план земельної ділянки; в) перелік обмежень у використанні земельних ділянок; г) акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності; ґ) акт приймання-передачі межових знаків на зберігання; д) матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість).

5.18. Технічна документація погоджується та затверджується в порядку, встановленому статтею 186 Земельного кодексу України. Відомості, отримані в результаті інвентаризації земель, підлягають внесенню до Державного земельного кадастру відповідно до Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України від 17.10.2012 № 1051.

5.19. Відповідно до положень Закону України "Про Державний земельний кадастр" на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель до Державного земельного кадастру вносяться відомості про межі земельної ділянки, про цільове призначення земельних ділянок, про угіддя земельної ділянки тощо.

5.20. У даній справі судами встановлено, що оспорюваним рішенням Міськради затверджено Технічну документацію із землеустрою, розроблену приватним підприємством "Землі Півдня", а у подальшому зареєстровано земельну ділянку (у Державному земельному кадастрі) та право власності і право постійного користування на неї (у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно).

5.21. З Технічної документації вбачається, зокрема, що відповідно до рішення Міськради та технічного завдання, погодженого замовником, об`єктом інвентаризації земель є землі військового містечка, розташовані в межах міста Полтави Полтавської області загальною площею 715 га.

5.22. Також з посиланням на приписи статті 14 Закону України "Про Збройні Сили України" зазначено, що держава є власником земель оборони за законом, при цьому наявність чи відсутність у землекористувача документів на користування земельною ділянкою не змінює її правового статусу, оскільки його вже визнано законом.

5.23. При виготовленні Технічної документації з огляду на статті 3, 4 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" також враховано, що згідно з відомостями наявності та використання земельних ділянок, ведення яких здійснюється КЕВ м. Полтава, станом на 01.01.2018 земельні ділянки обліковані на підставі рішення Ради Міністрів УРСР № 906-031рс від 16.04.1948, інших розпоряджень та постанов ради Міністрів СРСР та УРСР, згідно яких КЕВ м. Полтава відведено землі під військове містечко на території м. Полтава загальною площею 715,01 га.

5.24. Також у Технічній документації зазначено, що земельні ділянки військового містечка площею 715,01 відображаються у бухгалтерському обліку КЕВ м. Полтава.

5.25. Згідно з інформацією Головного Управління Держгеокадастру у Полтавській області № 11-16-7777.2-2134/2-16 від 23.03.2016 за Міністерством оборони України на території м. Полтава рахується земельна ділянка площа 715,01 га, що відповідає даним КЕВ м. Полтава.

5.26. У даному технічному звіті розглянутий комплекс робіт по інвентаризації земель обліковою площею 713,0828 га по АДРЕСА_1, а саме ділянка №1 площею 707,6492 га (із них за угіддями: землі під військовими базами, об`єктами, фортецями, фортами укріплення площею 665,5174 га; під садами - 42,1318 га) та ділянка № 2 площею 5,2336 га.

5.27. Тобто Технічний звіт містить інформацію про те, що частину земельної ділянки №1 площею 42,1318 га за згодою керівництва військової частини тимчасово дозволено використовувати колишніми військовослужбовцями та їх сім`ями для ведення садівництва.

5.28. Відповідно до наявного у справі витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 22.02.2021 за № НВ-5317732072021 в Державний земельний кадастр внесена інформація про реєстрацію земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер 5310136400:03:001:0746, площею 707,6492 га, з цільовим призначенням - 15.01 для розміщення та постійної діяльності Збройних Сил України, категорія земель - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, вид використання для розміщення та постійної діяльності Збройних Сил України. Згідно вказаного витягу інформація про документацію із землеустрою, на підставі якої здійснена державна реєстрація земельної ділянки - Технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель від 29.10.2018, розроблена землевпорядником Приватного підприємства "Землі Півдня", дата державної реєстрації земельної ділянки - 29.03.2019.

5.29. З урахуванням вищевказаних обставин справи суди попередніх інстанцій прийшли до висновку, що вони узгоджуються з вимогами чинного земельного законодавства, тому спірна земельна ділянка сформована, класифікована за цільовим призначенням, а саме для розміщення та постійної діяльності Збройних Сил України, відноситься до державної форми власності та перебуває у постійному користуванні Міністерства оборони України в особі КЕВ м. Полтава.

5.30. Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Такі норми містилися у всіх редакціях Земельного кодексу, що діяли за спірних правовідносин.

Так на момент укладення договору про відведення земельних угідь для колективного садівництва та городництва для офіцерів запасу, робітників і службовців гарнізону від 12.03.1964 відповідні відносини регулювались Земельним кодексом УРСР від 29.11.1922, який діяв до 1971 року.

Згідно статті 158 Земельного кодексу УРСР від 29.11.1922, відвід земель спеціального призначення, до яких цей кодекс відносив землі під військовими спорудами, здійснювався за загальними правилами землеустрою.

Відповідно до статті 168 цього кодексу землеустрій мав на меті упорядкування існуючих землеволодінь та створення нових відповідно до прав на землю та вимог господарсько-технічної доцільності.

До землевпорядних дій стаття 169 цього Кодексу відносила, окрім іншого, відвід земель, які надавалися у користування державним організаціям, установам, підприємствам тощо.

Відповідно до вимог статті 180 Земельного кодексу УРСР від 29.11.1922 справи із землеустрою вчиняються у такій послідовності: 1) порушення землевпорядної справи; 2) підготовка землевпорядної справи, складання землевпорядного проекту та пред`явлення його учасникам землеустрою; 3) затвердження проекту землеустрою та виконання його зі встановленням на місці межових знаків; 4) складання і видача сторонам землевпорядних документів.

Складання проекту землеустрою полягає в докладному і точному зазначенні місць відводу земель учасниками землеустрою, із дотриманням їх прав та законних інтересів, а також вимог господарсько-технічних правил землеустрою, із відображенням відводу земель на проектному плані землеустрою (стаття 187 Земельного кодексу УРСР від 29.11.1922).

За змістом статей 192-194 Земельного кодексу УРСР від 29.11.1922 правильно виконаний проект землеустрою остаточно затверджується землевпорядною установою. Після такого затвердження та після державної реєстрації створених землекористувань (земельної реєстрації), учасникам землеустрою видаються належним чином завірені документи, в яких повинні бути означені межі, місцезнаходження, місцевість і склад землекористувань, а також вказані їх назви, найменування землекористувачів, час проведення землеустрою і його підстави, умови землекористування та інші обов`язкові відомості, що містяться в постанові про затвердження проекту землеустрою. Оригінальні землевпорядні плани, акти зберігаються в землевпорядних установах. Інші плани та акти землеустрою, складені не землевпорядними установами або належним чином не затверджені ними, визнаються недійсними і не можуть бути доказами належного землекористування.

Відповідно до статті 195 Земельного кодексу УРСР від 29.11.1922 державний запис землекористувань (земельна реєстрація) має на меті загальнодержавне управління землями та земельна реєстрація, окрім іншого, містить відомості про кожну земельну ділянку, такі як: місцерозташування, назва земельної ділянки, площа землі загалом та по окремим угіддям, відомості щодо будівель; найменування землекористувачів і підстави надання їм земельних ділянок тощо. При здійсненні реєстрації усі землекористувачі і установи зобов`язані надавати всі необхідні для реєстрації документи та відомості.

Відповідно до правового висновку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, що викладений у постанові від 15.05.2019 у справі № 914/1420/18, Земельним кодексом УРСР, затвердженим постановою ВЦВК від 29.11.1922 (із змінами та доповненнями від 27.02.1927), передбачалась обов`язковість оформлення, державної реєстрації та видачі землекористувачам правопідтверджуючих документів на землю.

Тобто діюче на момент підписання договору 1964 року земельне законодавство визначало порядок проведення обов`язкової процедури оформлення права на землю із видачею правопідтверджуючих документів.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 04.02.2021 у справі № 910/8502/17.

Дотримання порядку надання земельних ділянок у користування, який включає не тільки прийняття рішення про її надання, а й проведення відповідних землевпорядних робіт, у тому числі розроблену землевпорядних планів, винесення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), а також підтвердження права користування відповідними державними актами було визначено як обов`язкові умови землекористування як у Земельному кодексі УСРР від 29.11.1922 (статті 158, 193, 194), так і Земельному кодексі Української РСР від 08.07.1970 (статті 20-21).

Схожі за змістом положення щодо підтвердження права користування земельними ділянками були викладені у Земельному кодексі УРСР (18.12.1990). Право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та одержання документа, що посвідчує це право. Розпочинати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Форми державних актів затверджуються Верховною Радою України. Аналогічні положення містяться і в Земельному кодексі України (25.10.2001).

5.31. Таким чином, право землекористування має бути підтверджено правовстановлюючими документами незалежно від періоду його виникнення. Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 08.08.2019 у справі № 910/21468/17.

5.32. В такий спосіб суди дійшли обґрунтованого висновку, що всі надані суду Позивачем документи та відомості не є належними доказами на підтвердження будь-яких його майнових прав на земельну ділянку, а фактичне користування ОКСТ "Калина" землями оборони, навіть упродовж тривалого часу, яке не заперечується Відповідачем та іншими учасниками справи, не є правовстановлюючим фактом та не свідчить про наявність у Позивача права користування земельною ділянкою у розумінні вимог цивільного та земельного законодавства.

5.33. Водночас колегія суддів звертає увагу, що це не свідчить про наявність у Скаржника відповідного юридичного титулу на таке користування.

5.34. Зазначене не суперечить статті 4 Закону України "Про використання земель оборони", згідно якої військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування. Водночас це не породжує права постійного користування в поза встановлений законодавством порядок.

5.35. За таких обставин суди дійшли висновку про відсутність факту порушення прав чи охоронюваних законом інтересів Позивача оспорюваним рішенням Міськради про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації спірної земельної ділянки, оскільки останнім не доведено будь-яких прав неї.

5.36. Колегія суддів також відхиляє посилання Скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій доданого до позовної заяви висновку експерта від 03.09.2021 №64 з огляду на наступне.

5.37. Частинами першою та другою статті 98 Господарського процесуального кодексу України визначено, що висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Відповідно до статті 104 вказаного кодексу висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу.

5.38. Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

5.39. Щодо оцінки доказів Верховний Суд неодноразово зазначав, що вона має свій зміст: визнання допустимості, належності, достовірності, вірогідності, достатності та взаємозв`язку всієї сукупності доказів (постанови Верховного Суду від 03.10.2023 у справі № 922/1653/21, від 26.09.2023 у справі № 904/3440/22, від 01.11.2022 у справі № 910/7853/21, від 06.09.2022 у справі № 924/898/21).

5.40. Перевіривши та надавши оцінку доводам Скаржника, наведеним у висновку експерта, щодо накладення (перетинання) земельних ділянок (площею 707,6492 га та площею 23,8 га), судами було досліджено узгодженість таких висновків з нормами частини восьмої статті 79-1 Земельного кодексу України, абзацу 2 пункту 2 розділу VІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державний земельний кадастр", з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 31.10.2023 у справі № 908/722/20, а саме щодо необхідності проведення землекористувачем, який звертається до суду за захистом своїх порушених прав шляхом визнання недійсними рішень органу місцевого самоврядування для встановлення факту накладення (перетинання) земельної ділянки, з розробленням відповідної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

5.41. Так, за змістом частини восьмої статті 79-1 Земельного кодексу України у разі встановлення (відновлення) меж земельних ділянок за їх фактичним використанням у зв`язку з неможливістю виявлення дійсних меж, формування нових земельних ділянок не здійснюється, а зміни до відомостей про межі земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру.

5.42. Абзацом 2 пункту 2 розділу VІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державний земельний кадастр" передбачено, що у разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) або технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель за заявою їх власників (користувачів).

5.43. За змістом статті 55 Закону України "Про землеустрій" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів та здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками встановленого зразка. У разі якщо на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) передбачається здійснити передачу земельних ділянок державної чи комунальної власності у власність чи користування, така технічна документація розробляється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України (у випадках, передбачених законом).

5.44. Як вбачається з аналізу наведених норм закону, у таких випадках з огляду на приписи частини 8 статті 79-1 Земельного кодексу України та абзацу 2 пункту 2 розділу VІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державний земельний кадастр", встановлення факту накладення (перетинання) земельних ділянок можливе у разі встановлення меж цих земельних ділянок в натурі (на місцевості).

5.45. Таким чином, оцінюючи наведений висновок експерта, суд апеляційної інстанції зазначив, що цей висновок про накладення земельних ділянок ґрунтується на підставі наданих Позивачем доказів, які не включають технічну документацію з відновлення меж земельної ділянки в натурі.

5.46. Тобто зважаючи на те, що встановлення факту накладення (перетинання) земельних ділянок може мати місце у разі встановлення меж цих ділянок в натурі (на місцевості) лише за наявності законного права на земельну ділянку, то за висновку судів про відсутність у Позивача права постійного користування земельною ділянкою, у даній справі висновок експерта про наявність/відсутність факту накладення не має значення для вірного вирішення спору.

5.47. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції зазначив, що залишення висновку експерта поза увагою не призвело до ухвалення помилкового рішення.

5.48. Щодо доводів касаційної скарги про відмову суду апеляційної інстанції у долученні до справи та дослідженні листування Позивача з Міноборони упродовж 2023 року колегія суддів зазначає наступне.

5.49. Пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

5.50. Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

5.51. Скаржник в обґрунтування вказаної підстави касаційного оскарження зазначив, що суди попередніх інстанцій необґрунтовано відхилили його клопотання про долучення до матеріалів справи листів Міноборони у відповідь на його звернення щодо ініціювання питання про поділ спірної земельної ділянки нібито на підтвердження того, що спір не може бути вирішений шляхом мирного врегулювання спору.

5.52. При цьому Верховний Суд відхиляє наведені доводи Скаржника, оскільки підстави касаційного оскарження, передбачені частинами першою, третьою статті 310 Господарського процесуального кодексу України не знайшли свого підтвердження, оскільки всі надані ним документи не є правовстановлюючими та не спростовують відсутність права Позивача на користування землею.

5.53. Наведені доводи касаційної скарги не свідчать про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних рішень, тому підстав для їх скасування колегія суддів не вбачає.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

6.2. Так відповідно до частин першої-п`ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.3. Згідно з частинами першою, другою статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.4. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.5. Згідно з частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.6. При цьому частина друга вказаної статті забороняє скасовувати правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

6.7. За таких обставин колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення у справі - без змін.

7. Розподіл судових витрат

Судовий збір за подання касаційної скарги відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на заявника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Обслуговуючого кооперативу садівничого товариства "Калина" залишити без задоволення.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.11.2023 та рішення Господарського суду Полтавської області від 11.05.2023 у справі №917/593/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв

Судді І. Берднік

І. Міщенко