Постанова

від 27.03.2024 по справі 910/7717/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/7717/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І. С. - головуючого, Зуєва В. А., Міщенка І. С.,

секретар судового засідання - Корнієнко О. В.,

за участю представників:

Корпорації «ТСМ ГРУП» - Носика Б. М.,

Акціонерного товариства

«Національна атомна

енергогенеруюча компанія «Енергоатом» - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.01.2024 (у складі колегії суддів: Мальченко А. О. (головуючий), Агрикова О. В., Козир Т. П.),

рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2023 (суддя Стасюк С. В.)

та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2023 (суддя Стасюк С. В.)

та касаційну скаргу Корпорації «ТСМ ГРУП»

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.01.2024 (у складі колегії суддів: Мальченко А. О. (головуючий), Агрикова О. В., Козир Т. П.),

та рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2023 (суддя Стасюк С.В.)

у справі № 910/7717/23

за позовом Корпорації «ТСМ ГРУП»

до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»

про стягнення 3 053 494,94 грн,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2023 року Корпорація «ТСМ ГРУП» звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (далі - ДП «НАЕК «Енергоатом»; правонаступник Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (далі - АТ «НАЕК «Енергоатом»)) про стягнення 3 053 494,94 грн, з яких: 1 466 187,09 грн - основний борг, 847 925,88 грн - пеня, 104 705,06 грн - 3 % річних, 634 676,91 грн - інфляційні втрати.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач послався на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором на виконання комплексу робіт від 01.04.2020 № 07/20 в частині оплати поставленого обладнання та виконаних робіт.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.09.2023 позов задоволено частково. Стягнуто з ДП «НАЕК «Енергоатом» на користь Корпорації «ТСМ ГРУП» 1 466 187,09 грн основного боргу, 99 867,02 грн пені, 104 705,06 грн 3 % річних, 634 676,91 грн інфляційних втрат. В іншій частині позову відмовлено.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 02.11.2023 заяву Корпорації «ТСМ ГРУП» про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з ДП «НАЕК «Енергоатом» на користь Корпорації «ТСМ ГРУП» 43 035,88 грн витрат на професійну правничу допомогу. В іншій частині заяви - відмовлено.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.01.2024 рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2023 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2023 залишені без змін.

Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, у лютому 2024 року АТ «НАЕК «Енергоатом» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.01.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2023 в частині стягнення 3% річних, прийняти в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цієї вимоги; а також скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.01.2024 в частині стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2023, прийняти нове рішення, яким зменшити заявлений Корпорацією «ТСМ ГРУП» до стягнення розмір судових витрат на професійну правничу допомогу до 1 000,00 грн.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.02.2024 відкрито касаційне провадження у справі № 910/7717/23 за касаційною скаргою АТ «НАЕК «Енергоатом» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.01.2024, рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2023 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2023 з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України; касаційну скаргу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 27.03.2024.

Корпорації «ТСМ ГРУП» у відзиві на касаційну скаргу АТ «НАЕК «Енергоатом» зазначає, що оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій в частині стягнення 3% річних відповідають як нормам матеріального права, так і правовим позиціям Верховного Суду щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України); доводи скаржника щодо відсутність документального підтвердження надання правової допомоги суперечать встановленим судами попередніх інстанції обставинам, просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, у лютому 2024 Корпорація «ТСМ ГРУП» подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.01.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2023 в частині зменшення розміру пені та відмови у стягненні 748 058,86 грн, прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача пеню у розмірі 847 925,88 грн.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.02.2024 відкрито касаційне провадження у справі № 910/7717/23 за касаційною скаргою Корпорації «ТСМ ГРУП» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.01.2024, рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2023 з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України; касаційну скаргу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 27.03.2024.

АТ «НАЕК «Енергоатом» у відзиві на касаційну скаргу Корпорації «ТСМ ГРУП» посилається на безпідставність доводів, наведених у касаційній скарзі, та зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій в частині перерахунку розміру заявленої до стягнення пені прийняті з додержанням норм матеріального та процесуального права, просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

АТ «НАЕК «Енергоатом» у касаційній скарзі та у відзиві на касаційну скаргу Корпорації «ТСМ ГРУП» просить розглядати справу за відсутності його представника.

АТ «НАЕК «Енергоатом» в судове засідання свого представника не направило.

Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.

Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК України.

Так, за змістом частини 1 і пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

Ураховуючи положення статті 202 ГПК України, наявність відомостей про направлення АТ «НАЕК «Енергоатом» ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, та клопотання АТ «НАЕК «Енергоатом» про розгляд справи за відсутності його представника, а також те, що явка сторін не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника АТ «НАЕК «Енергоатом».

Заслухавши суддю-доповідача, представника Корпорації «ТСМ ГРУП», дослідивши наведені у касаційних скаргах доводи та заперечення проти них, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Як установлено судами попередніх інстанцій, 01.04.2020 між Корпорацією «ТСМ ГРУП» (генеральний підрядник) та ДП «НАЕК «Енергоатом» (замовник) було укладено договір на виконання комплексу робіт № 07/20, зареєстрований відповідачем 30.04.2020 за номером 20-123-08-20-06399, відповідно до умов якого генеральний підрядник зобов`язався за завданням замовника з дотриманням вимог законодавства виконати комплекс робіт: «ВП Южно-Українська АЕС. Улаштування майданчика розміщення платформ із завантаженими ВЯП контейнерами ТК-13. Комплекс інженерно-технічних засобів системи фізичного захисту. Постачання обладнання та будівельні роботи. ІІІ етап» в цілому або за етапами в обсягах та у строки, що передбачені у Графіку виконання робіт (Додаток № 2) та у Відомостях обсягу робіт (Додаток № 4) до цього договору (пункт 1.1).

Відповідно до пункту 2.1 договору (у редакції Додаткової угоди від 27.11.2020 № 2) договірна ціна робіт, доручених до виконання генеральному підряднику, складає 8 841 135,88 грн, у т. ч. ПДВ 20% - 1 473 522,65 грн.

Остаточна ціна договору визначається з урахуванням фактично виконаного обсягу робіт та фактичних витрат генерального підрядника на придбання матеріальних ресурсів у порядку, визначеному умовами договору, але не може перевищувати договірної ціни, заявленої у договорі (пункт 2.3 договору).

Згідно з пунктом 4.1 договору рахунки за договором виконуються наступним чином:

оплата за виконані роботи здійснюється замовником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок генерального підрядника після підписання сторонами довідки про вартість виконаних робіт за формою КБ-3, складеної на підставі актів виконаних будівельних робіт за формою КБ-2В протягом 45 банківських днів (підпункт 4.1.1);

оплата за поставлене обладнання здійснюється замовником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок генерального підрядника за кожну партію обладнання згідно з видатковою накладною на цю партію протягом 45 банківських днів з дати поставки, після завершення процедури вхідного контролю за кількістю та якістю обладнання. Датою поставки партії обладнання є дата накладної. Оплата поставленого обладнання відбувається згідно і специфікацією до договору, після надання підрядником документа, підтвепджуючого якість товару та приймання товару замовником відповідно до вимог, викладених СОУ НАЕК 038 (підпункт 4.1.2).

На виконання умов договору позивачем було поставлено обладнання та виконано роботи на суму 8 797 122,50 грн, що підтверджується:

1) видатковою накладною від 18.05.2020 № 31 на суму 130 326,00 грн;

2) актом приймання виконаних будівельних робіт за травень 2020 року (форма № КБ-2В) від 28.05.2020 № 1 та довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за травень 2020 року (форма КБ-3) від 28.05.2020 на суму 2 765 489,28 грн;

3) видатковою накладною від 27.10.2020 № 94 на суму 10 080,00 грн;

4) актом приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2020року (форма № КБ-2B) від 09.12.2020 № 2 та довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрати № 2 за грудень 2020 року (форма КБ-3) від 09.12.2020 на суму 700 081,06 грн;

5) актами приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2020 (форма № КБ-2В) від 28.12.2020 № 3, № 4, № 5 та довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за грудень 2020 року (форма КБ-3) від 28.12.2020 № 3 на суму 5 191 146,16 грн.

За твердженнями позивача, замовник свої грошові зобов`язання перед позивачем, як генеральним підрядником, не виконав, жодного платежу по оплаті поставлених товарів чи виконаних робіт за договором не здійснив.

Судами попередніх інстанцій також установлено, що відповідач суму боргу у розмірі 8 797 122,50 грн визнавав в повному обсязі у відповіді (лист від 30.09.2021) на претензію позивача (лист від 09.09.2021).

21.03.2022 на підставі отриманої згоди від відповідача позивач уклав з Товариством з обмеженою відповідальністю «Енергопромбуд» (далі - ТОВ «Енергопромбуд») договір про відступлення права вимоги № 07/20-ЕПБ/П, відповідно до умов якого позивач (первісний кредитор) передає, а ТОВ «Енергопромбуд» (новий кредитор) набуває право вимоги, належне позивачу за договором від 01.04.2020 № 07/20 у розмірі 7 330 935,41 грн.

За умов Додаткової угоди № 1 до договору про відступлення права вимоги від 21.02.2022 № 07/20-ЕПБ/П, зазначене право вимоги складається з:

1) права вимоги до відповідача щодо виконання частини зобов`язання з оплати за видатковою накладною від 18.05.2020 № 31 на суму 108 605,00 грн;

2) права вимоги до відповідача щодо виконання частини зобов`язання з оплати за актом від 28.05.2020 № 1 на суму 2 304 574,40 грн;

3) права вимоги до відповідача щодо виконання частини зобов`язання з оплати за видатковою накладною від 27.10.2020 № 94 на суму 8 400,00 грн;

4) права вимоги до відповідача щодо виконання частини зобов`язання з оплати за актом від 09.12.2020 № 2 на суму 583 400,88 грн;

5) права вимоги до відповідача щодо виконання частини зобов`язання з оплати за актом № 3 від 28.12.2020 на суму 1 042 128,78 грн;

6) права вимоги до відповідача щодо виконання частини зобов`язання з оплати за актом від 28.12.2020 № 4 на суму 2 137 966,85 грн;

7) права вимоги до відповідача щодо виконання частини зобов`язання з оплати за актом від 28.12.2020 № 5 на суму 1 145 859,50 грн.

Після відступлення частини права вимоги за договором від 01.04.2020 № 07/20 на суму 7 330 935,41 грн у позивача залишилось право вимагати від відповідача виконання зобов`язань з оплати на суму 1 466 187,09 грн.

За результатами відступлення права вимоги на користь ТОВ «Енергопромбуд» між позивачем та відповідачем було складено акт звірки взаємних розрахунків за період 04.03.2022-21.03.2022, відповідно до якого відповідач визнав наявність залишку заборгованості перед позивачем на суму 1 466 187,09 грн станом на 21.03.2022.

Однак відповідач зазначену суму боргу не сплатив, що стало підставою для нарахування пені, 3 % річних та інфляційних втрат та звернення позивача до суду з відповідним позовом.

Вирішуючи спір суд першої інстанції встановив порушення відповідачем зобов`язань по оплаті поставлених товарів чи виконаних робіт за договором від 01.04.2020 № 07/20 та, перевіривши наданий позивачем розрахунок основного боргу, 3% річних, інфляційних втрат та пені, дійшов висновку про повне задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу, 3% річних, інфляційних втрат та часткове задоволення позовної вимоги про стягнення пені у зв`язку з наявністю підстав для її стягнення за інший строк.

Відмовляючи у задоволенні клопотання про застосування строку позовної давності щодо вимоги про нарахування пені, суд першої інстанції, встановивши, що позивач звернувся до суду з позовом 16.05.2023, врахував положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», постанов Кабінету Міністрів України ід 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», від 20.05.2020 № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», від 22.07.2020 №641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», від 27.06.2023 № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», та дійшов висновку, що позовна давність не пропущена.

Відмовляючи у задоволенні клопотання про зменшення пені на 99%, суд першої інстанції, виходив із того, що відповідачем не надано доказів та не наведено обставин, які могли б свідчити про поважність причин неналежного виконання зобов`язання, винятковість обставин чи невідповідності розміру стягуваної пені наслідкам порушення зобов`язання.

Частково задовольняючи заяву позивача про ухвалення додаткового рішення та стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 57 000,00 грн, суд першої інстанції, встановивши доведеність та обґрунтованість заявлених позивачем до стягнення витрат, врахував недоведеність відповідачем неспівмірності таких витрат, результат вирішення спору та дійшов висновку про наявність підстав для покладаються на відповідача витрат на професійну правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 43 035,88 грн.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції в частині стягнення 3% річних та відмови у стягненні пені у розмірі 748 058,86 грн, та додаткове рішення суду першої інстанції про часткове задоволення заяви позивача про ухвалення додаткового рішення та стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 43 035,88 грн, дійшов висновку про законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині та додаткового рішення суду першої інстанції, та відсутність підстав для їх скасування.

Зі змісту касаційних скарг АТ «НАЕК «Енергоатом» та Корпорації «ТСМ ГРУП» вбачається, що предметом касаційного перегляду у справі № 910/7717/23, що розглядається, є постанова суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовної вимоги про стягнення 3% річних та відмови у задоволенні позовної вимоги про стягненні пені у розмірі 748 058,86 грн, а також постанова суду апеляційної інстанції в частині стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції та додаткове рішення суду першої інстанції про стягнення зазначених судових витрат.

Так, АТ «НАЕК «Енергоатом» у поданій касаційній скарзі на обґрунтування підстави касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення 3% річних, а також постанови суду апеляційної інстанції в частині стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції та додаткове рішення суду першої інстанції про стягнення зазначених судових витрат, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, послалось на неправильне застосування судами попередніх інстанцій статті 625 ЦК України, статті 126 ГПК України, без урахування висновків щодо застосування цих норми права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, постановах Верховного Суду від 03.05.2018 у справі № 372/1010/16-ц, від 20.07.2021 у справі № 922/2604/20.

За доводами касаційної скарги, суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовну вимогу про стягнення 3% річних не врахували обставини, які мають істотне значення та свідчать про наявність обґрунтованих підстав для зменшення розміру заявлених до стягнення з АТ «НАЕК «Енергоатом» відсотків річних, а також відсутність вини відповідача у несвоєчасній оплаті робіт. Крім того, скаржник також зазначає, що вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, судами попередніх інстанцій залишено поза увагою те, що позивачем не надано доказів на підтвердження і доведення понесення витрат на професійну правничу допомогу, а також їх співмірності з виконаними адвокатом роботами, витраченим часом на їх виконання, обсягом наданих послуг, ціною позову або значенням справи для сторін.

Корпорація «ТСМ ГРУП», обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про стягненні пені у розмірі 748 058,86 грн, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень статті 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та статті 551 ЦК України та неврахування висновків щодо застосування цих норм права, викладених у постановах Верховного суду від 24.05.2022 у справі № 910/10675/21, від 23.11.2023 у справі № 917/991/22, від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21, від 18.10.2022 у справі № 910/9131/21, від 02.07.2019 у справі № 925/1641/17, від 14.07.2021 у справі № 916/878/20.

Скаржник у касаційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції, з висновками якого погодися суд апеляційної інстанції, розглядаючи клопотання відповідача про зменшення пені, дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення, разом з тим частково задовольнив позовну вимогу про стягнення пені та зменшив її розмір на 88% без будь-якого обґрунтування.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд, переглянувши рішення судів попередніх інстанцій у межах доводів і вимог касаційної скарги, виходить із такого.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частиною 1 статті 612 ЦК України).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Неналежне виконання відповідачем зобов`язання з оплати виконаних робіт або наданих послуг є порушенням виконання грошового зобов`язання і передбачає застосування правових наслідків порушення зобов`язання та настання відповідальності, зокрема, за приписами статей 611, 625 ЦК України.

У справі, що розглядається, суд першої інстанції вирішуючи спір встановив порушення відповідачем зобов`язань за договором від 01.04.2020 № 07/20 в частині оплати поставленого обладнання та виконаних робіт, що є підставою для стягнення боргу та застосування встановленої законом або договором відповідальності.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання (частина 1). За прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2).

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Визначене частиною 2 статті 625 ЦК України право на стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які через інфляційні процеси матимуть іншу цінність порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані.

Верховний Суд звертає увагу, що за загальним правилом, закріпленим у частині 1 статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Отже, у випадках порушення грошового зобов`язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов`язання через відсутність необхідних коштів (статті 607 ЦК України) або на відсутність вини (стаття 614, 617 ЦК України чи статті 218 ГК України) (аналогічний висновок, викладено у постановах Верховного Суду від 24.10.2023 у справі № 910/18566/21, від 25.06.2020 у справі № 910/4926/19, від 30.03.2020 у справі № 910/3011/19).

Таким чином, вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18).

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, перевіривши розрахунок заявленої до стягнення суми 3% річних, наведений позивачем, урахувавши порушення відповідачем договірних зобов`язань, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача 3% річних за неналежне виконання зобов`язань за договором.

Відповідно до положень частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України).

Частиною 6 статті 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, сторони у договорі від 01.04.2020 № 07/20 погодили застосування штрафних санкцій у вигляді пені.

Відповідно до пункту 11.4 договору у разі невиконання замовником своїх зобов`язань щодо оплати виконаних робіт при наявності фінансування дирекцією ДП НАЕК, замовник на вимогу генерального підрядника зобов`язаний сплатити останньому пеню у розмірі 0,1% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Ураховуючи наведені вище вимоги законодавства та умови договору, а також прострочення виконання відповідачем зобов`язання за договором, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, здійснив власний перерахунок заявленої до стягнення суми пені та дійшов правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частинні у зв`язку з наявністю підстав для стягнення пені за інший строк.

При цьому, встановивши відсутність обставин для застосування приписів статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України до спірних правовідносин, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання відповідача про зменшення пені.

Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції погоджується з наведеними вище висновками судів попередніх інстанцій.

Доводи Корпорації «ТСМ ГРУП» щодо суперечливості висновків суду першої інстанції про відсутність підстав для зменшення пені та, разом з цим, про часткове задоволення позовної вимоги про стягнення пені і, відповідно, зменшення її розміру на 88%, не приймаються судом касаційної інстанції до уваги, з огляду на те, що суд першої інстанції, врахувавши положення законодавства та умови договору, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення пені за інший строк, та здійснивши перерахунок пені, відповідно стягнув її у іншому розмірі, ніж був завлений позивачем до стягнення.

Щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції, Верховний Суд зазначає наступне.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України).

За змістом статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частиною 1 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

У частині 2 статті 126 ГПК України установлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 ГПК України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 статті 126 ГПК України).

Відповідно до частини 5 статті 126 ГПК України у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 126 ГПК України).

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 ГПК України).

За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

У статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу при розгляді даної справи у суді першої інстанції Корпорацією «ТСМ ГРУП» надано:

- договір про надання правничої допомоги від 05.08.2021;

- специфікацію від 01.05.2023 на суму 57 000,00 грн;

- рахунок на оплату правової допомоги від 01.05.2023 на суму 57 000,00 грн;

- платіжну інструкцію № 914 від 02.05.2023 на суму 57 000,00 грн;

- акт приймання-передачі послуг від 22.09.2023 на суму 57 000,00 грн;

- звіт про надану правничу допомогу;

- ордер серії АІ № 1394503 від 15.05.2023.

ДП «НАЕК «Енергоатом» були подані заперечення на заяву про ухвалення додаткового рішення, у якій відповідач просив зменшити судові витрати на правничу допомогу до 1 000,00 грн.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дослідивши надані позивачем докази на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу, встановив доведеність таких витрат, врахував відсутність доказів їх неспівмірності, а також критерії розумності таких витрат та їх обґрунтованості, результат розгляду цієї справи (часткове задоволення позовних вимог) та дійшов правомірного висновку про наявність підстав для покладення на відповідача судових витрати на професійну правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме у розмірі 43 035,88 грн.

Доводи АТ «НАЕК «Енергоатом» щодо ненадання позивачем доказів на підтвердження і доведення понесення витрат на професійну правничу допомогу спростовуються змістом додаткового рішення суду першої інстанції та наявними у матеріалах справи доказами.

Також, суд касаційної інстанції не приймає до уваги доводи АТ «НАЕК «Енергоатом» щодо недоведеності позивачем заявленої до стягнення суми витрат на професійну правничу допомогу критерію співмірності з виконаними адвокатом роботами, витраченим часом на виконання таких робіт, обсягом наданих послуг, ціною позову або значенням справи для сторін, оскільки процесуальний обов`язок доведення співмірності витрат покладений на сторону, яка заявляє про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, що узгоджується з принципом змагальності господарського судочинства.

Однією з підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Зі змісту зазначеної норми права випливає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Отже, для касаційного перегляду судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається. Тобто застосування правового висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду, залежить від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі за результатом оцінки поданих сторонами доказів. При цьому встановлені судом фактичні обставини у кожній справі можуть бути різними.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

АТ «НАЕК «Енергоатом» у касаційній скарзі підставу касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, обґрунтував тим, що судами попередніх інстанції при вирішенні питання щодо стягнення 3% річних не враховано висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 щодо підстав зменшення, зокрема сум, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України.

Водночас суд касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що цей висновок Великої Палати Верховного Суду сформульований, виходячи з інших фактичних обставин справи, які є відмінними від справи, що розглядається, оскільки в спірних правовідносинах відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку, встановлена в розмірі 3% річних, як це передбачено статтею 625 ЦК України, а не залежить від процентів встановлених договором. Вирішуючи питання, зокрема, про зменшення судом розміру процентів річних у справі № 902/417/18, Велика Палата Верховного Суду врахувала конкретні обставини справи, які мають юридичне значення, компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві та дотримання розумного балансу між інтересами боржника та кредитора.

У справі № 902/417/18 встановлено обставини погодження сторонами в договорі зміни розміру процентної ставки, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК і встановили її у розмірі 40% річних від несплаченої вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути оплачений, та 96% річних від несплаченої ціни товару з моменту спливу дев`яноста календарних днів до дня повної оплати, тому Велика Палата Верховного Суду у справі № 902/417/18 дійшла висновку про те, що фактично визначені договором 96% річних є саме способом отримання кредитором доходу, а тому з метою запобігання такому безпідставному збагаченню розмір належної до стягнення з відповідача у зазначеній справі суми відсотків річних було обмежено.

Отже, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що сума неустойки, штрафу і процентів річних у справі № 902/417/18 перевищують майже в два рази суму прострочення та очевидно є неспівмірними, оскільки наслідки невиконання боржником зобов`язань вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання. За таких обставин, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду у справі № 902/417/18 дійшла висновку щодо обмеження розміру санкцій сумами штрафу і пені, які вже присуджені до стягнення судами попередніх інстанцій, та відмовила у стягненні процентів річних саме з цих підстав.

Натомість у справі № 910/7717/23, що розглядається, позивач заявив до стягнення з відповідача відсотки річних у розмірі, передбаченому законом, а саме частиною 2 статті 625 ЦК України - 3%.

При цьому, суди попередніх інстанцій у справі № 910/7717/23 не встановили відповідних до справи № 902/417/18 обставин очевидної неспівмірності заявленої до стягнення суми процентів річних.

У зв`язку з наведеним Верховний Суд зазначає, що справа № 902/417/18 не є подібною зі справою, що розглядається, з огляду на конкретні обставини справ, встановлені судами попередніх інстанцій.

Крім того, за доводами касаційної скарги АТ «НАЕК «Енергоатом», судами попередніх інстанцій при вирішення питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції не враховано висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 03.05.2018 у справі № 372/1010/16-ц, від 20.07.2021 у справі № 922/2604/20, відповідно до яких відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв`язку з їх недоведеністю.

Разом з тим, у справі № 910/7717/23, що розглядається, суди попередніх інстанцій вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу встановили, що позивачем документально підтверджено та доведено заявлений до стягнення розмір судових витрат.

Таким чином, Верховний Суд зазначає, що наведені судами попередніх інстанцій висновки не суперечать правовим висновкам, викладеним у зазначених вище постановах Верховного Суду, на які посилається АТ «НАЕК «Енергоатом» у касаційній скарзі.

Корпорація «ТСМ ГРУП» обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про стягненні пені у розмірі 748 058,86 грн, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного суду від 24.05.2022 у справі № 910/10675/21, від 23.11.2023 у справі № 917/991/22, від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21, від 18.10.2022 у справі № 910/9131/21, від 02.07.2019 у справі № 925/1641/17, від 14.07.2021 у справі № 916/878/20 щодо застосування положень статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України.

У справі № 910/7717/23, що розглядається, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, частково задовольняючи позовну вимогу про стягнення пені, врахував вимоги законодавства, умови договору та дійшов висновку про наявність підстав для стягнення пені за інший строк, а тому здійснив перерахунок заявленої до стягнення пені та стягнув її у розмірі 99 867,02 грн.

При цьому, суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання відповідача про зменшення пені, встановивши відсутність обставин для застосування приписів статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України до спірних правовідносин.

Отже, суд першої інстанції частково задовольнив позовну вимогу про стягнення пені у зв`язку з наявністю підстав для її стягнення за інший строк, а не зменшив її розмір на підставі положень статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України, як стверджує у касаційній скарзі скаржник - Корпорація «ТСМ ГРУП».

За таких обставин, висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, наведеним у зазначених вище постановах Верховного Суду, на які посилається Корпорація «ТСМ ГРУП» у касаційній скарзі.

Інших доводів незгоди з розміром стягнутої пені Корпорація «ТСМ ГРУП» не навела у касаційній скарзі.

Суд касаційної інстанції зауважує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини 3 статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», а не «суду факту», отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

Верховний Суд неодноразово вказував та наголошував, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Враховуючи викладене, наведені АТ «НАЕК «Енергоатом» та Корпорацією «ТСМ ГРУП» у касаційних скаргах доводи не отримали свого підтвердження під час касаційного провадження, що виключає можливість скасування оскаржуваних судових рішень.

Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційних скарг.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи наведене, суд касаційної інстанції, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційних скарг АТ «НАЕК «Енергоатом» та Корпорації «ТСМ ГРУП», дійшов висновку про залишення касаційних скарг без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції, рішення суду першої інстанції та додаткового рішення суду першої інстанції - без змін.

Судовий збір за подання касаційних скарг в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржників.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» та Корпорації «ТСМ ГРУП» залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.01.2024, рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2023 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2023 у справі № 910/7717/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. С. Берднік

Судді: В. А. Зуєв

І. С. Міщенко