Рішення

від 08.04.2024 по справі 358/396/22

БОГУСЛАВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 358/396/22 Провадження № 2/358/198/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2024 року м. Богуслав

Богуславський районний суд Київської області в складі :

головуючого судді Тітова М.Б.,

за участю:

секретаря судового засідання Зеленько О.Д.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Богуславі, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів (через підсистему відеоконференцзв`язку ЄСІТС), цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФЕШНМЕДІА» до ОСОБА_2 про встановлення факту розголошення конфіденційної інформації та стягнення неустойки за договором, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «ФЕШНМЕДІА» звернулося до суду з даним позовом, в якому просить встановити факт розголошення ОСОБА_2 відомостей, що віднесені ТОВ «ФЕШНМЕДІА» до конфіденційної інформації. Також просить стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФЕШНМЕДІА» 285 355 (двісті вісімдесят п`ять тисяч триста п`ятдесят п`ять) гривень 00 коп. неустойки та витрати зі сплати судового збору в розмірі 6 761, 32 гривні.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 02.06.2021 року між ТОВ «ФЕШНМЕДІА» та ОСОБА_2 (Далі - Виконавець або Відповідач) було укладено Договір про надання послуг № 929 (Далі - Договір № 929), за умовами якого Виконавець зобов`язався надати Позивачеві послуги, пов`язані з діяльністю ТОВ «ФЕШНМЕДІА» та реалізацією Проекту Brandface, а Товариство зобов`язувалось прийняти надані послуги та оплатити їх в порядку та на умовах, визначених цим Договором. У зв`язку із необхідністю покладених на нього завдань та обов`язків визначених п. 1.1., 1.2. Договору № 929 ОСОБА_2 було отримано доступ до анкетних та контактних даних клієнтів ТОВ «ФЕШНМЕДІА», з якими він повинен був підтримувати комунікацію.

08.12.2021 року до керівництва ТОВ «ФЕШНМЕДІА» звернулась ОСОБА_4 (клієнтка Товариства за договором про надання послуг № 1108 від 08.10.2021 року) з усним повідомленням про звернення до неї ОСОБА_2 з пропозиціями про припинення нею правовідносин з Позивачем та отримання аналогічних послуг від конкуруючої організації в проекті під назвою «ВониРазом» з великими знижками.

У зв`язку із отриманням Товариством інформації, що може містити ознаки порушення режиму комерційної таємниці та/або конфіденційної інформації та тягнути за собою цивільно-правову відповідальність, з метою уточнення обставин вчинення таких дій, причин і умов, що сприяли вчиненню порушень, а також встановлення ступеня вини осіб, що допустили розголошення таких відомостей, ТОВ «ФЕШНМЕДІА», у відповідності до Наказу № 360 від 11.12.2021 року, було проведено службове розслідування на підприємстві.

За результатами проведеного службового розслідування встановлено, що Відповідачем в період чинності Договору № 929, укладеного ним з ТОВ «ФЕШНМЕДІА», було отримано доступ до анкетних та контактних даних клієнтів Товариства, які відповідно до п. 2.1.1., 2.1.2. Положення, віднесено Товариством до конфіденційної інформації та зобов`язання з нерозголошення якої ним було прийнято на себе шляхом підписання вищевказаних документів, заволодів такою конфіденційною інформацією та розпорядився нею на власний розсуд шляхом надання комерційних пропозицій на придбання схожих або тотожних послуг, що пропонуються ТОВ «ФЕШНМЕДІА», за меншу вартість у конкуруючої організації «ВониРазом», організаційно-правову форму якої, в ході проведення службового розслідування, встановити не виявилось можливим.

Своїми умисними діями ОСОБА_2 вчинив протиправні дії, що полягають у протиправному заволодінні та розголошенні конфіденційної інформації Товариства, шляхом її використання на власну користь та користь третіх осіб, зокрема членів команди «ВониРазом» у складі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , інших осіб серед керівництва проекту встановити не виявилось можливим.

Крім того, за результатами проведеного службового розслідування встановлено, що Виконавцем після припинення правовідносин з ТОВ «ФЕШНМЕДІА» за Договором № 929, було здійснено поширення відомостей про його доходи та фінансову мотивацію, отриману ним від Товариства за період дії Договору № 929, а також було поширено відомості про спірні та конфліктні ситуації, що виникли між ним, як персоналом Товариства, та Товариством, які відповідно до п. 2.1.4. Положення віднесено до конфіденційної інформації та зобов`язання з нерозголошення якої ним було прийнято на себе шляхом підписання відповідних документів.

Своїми умисними діями, ОСОБА_2 вчинив протиправні дії, що полягають у протиправному розголошенні конфіденційної інформації, шляхом розміщення такої інформації 26.01.2022 року на власній акаунт-сторінці ІНФОРМАЦІЯ_1 веб-ресурсу https://www.instagram.com/ та доведенні її до необмеженого кола осіб, щонайменше 134 особи, тим самим вчинив протиправні дії, що полягають у порушенні режиму комерційної таємниці та/або комерційної інформації встановленого Товариством. Після розголошення конфіденційної інформації, продовжив користуватись вказаною сторінкою в особистих цілях шляхом розміщення на ній публікацій з зображеннями, в тому числі зі власними фотознімками.

За результатами проведеного службового розслідування дії Відповідача було визнано протиправними та вирішено за вчинені правопорушення, стягнути з ОСОБА_2 неустойку передбачену п. 7.2. Договору № 929 від 02.06.2021 року в розмірі 10 000, 00 доларів США. Стягнення штрафу вирішено здійснювати в національній грошовій одиниці України - гривні, за курсом встановленим НБУ на дату направлення Вимоги.

В судовому засіданні представник позивача - адвокат Котенко Ю.Ю. позовні вимоги підтримала, посилаючись на вищевказані факти та докази.

Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Чайка О.В. позов не визнала та вказала на те, що основним доказом своєї правоти позивач вважає результати службової перевірки вчинені на підставі заяв клієнтів ТОВ «ФЕШНМЕДІА» та скріншоти із соціальних мереж та особистого листування. Однак варто зауважити, що ані заяви, ані скріншоти не можна вважати належними доказами, оскільки самі заяви без безпосереднього допиту свідків не можуть підтвердити факт того, що їх особисто писали зазначені особи, а якщо й писали, то неможливо підтвердити те, що це було вчинено без жодного примусу стосовно них.

Стосовно додатків у вигляді скріншотів, представник відповідача звернув увагу на те, що скріншот - не оригінал документу, а лише форма фіксування електронного доказу. Тому така копія має бути засвідчена електронним цифровим підписом особи, яка її подає. Також можна подавати роздрукований скріншот, як паперову копію електронного доказу - посвідчений підписом і з вказаною датою. На підставі цього додані до позовної заяви скріншоти не можуть бути доказами у цій справі.

Скріншоти із соціальної мережі Instagram сторона відповідача вважає недостовірними доказами, оскільки ця соціальна мережа перебуває у відкритому доступі, у ній може зареєструватися будь-яка людина під будь-яким іменем, тому перевірити інформацію про те, що саме відповідач вів сторінку, скріншоти якої додані до матеріалів справи- неможливо, тому ці скріншоти є недопустимим та неналежним доказом. Такого висновку дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 27.11.2019 р. у справі №667/266/15-ц.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 21 березня 2019 року у справі № 568/879/17 (провадження № 61 -45041 св 18), «місцевим судом, на виконання вимог частини п`ятої статті 100 ЦПК України, обґрунтовано не було взято до уваги надані відповідачем паперові копії електронного доказу - знімків вмісту екрана монітора, у зв`язку із неподанням їх оригіналів та поставлення позивачем під сумнів відповідність таких копій оригіналу».

Верховний Суд у постанові від 30 жовтня 2019 року у справі № 711/9146/16-ц (провадження № 61-20453св18) зазначив про таке: «Посилаючись у спростування доводів апеляційних скарги на те, що факт здійснення публікації відповідного змісту підтверджується роздруківкою із веб-сайту, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що згідно з положеннями глави 5 «Докази» розділу І «Загальні положення» ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи апеляційним судом, роздруківки Інтернет-сторінок (веб- сторінок), які є паперовим відображенням електронного документа, самі по собі не можуть бути доказом у справі. Такі роздруківки визнаються доказом у разі, якщо вони виготовлені, видані і засвідчені власником відповідного Інтернет-ресурсу або провайдером, тобто набувають статусу письмового доказу. Веб- сторінки є електронними документами, які фізично не можуть надаватися суду, однак вони можуть містити відомості про обставини, які мають значення для справи, тому суд може провести огляд і дослідження таких документів у місці їх знаходження (на відповідному Інтернет-ресурсі за вказаним стороною справи посиланням) з фіксацією таких процесуальних дій у протоколі. Суди першої і апеляційної інстанцій не перевіряли наявність за посиланням ІНФОРМАЦІЯ 2 статті із назвою «ІНФОРМАЦІЯ 5», тобто не встановили з належних і допустимих доказів факт поширення ОСОБА_2 оспорюваної інформації, що є обов`язковим при вирішенні справи про захист честі, гідності і ділової репутації».

Також представник відповідача зазначила, що відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Згідно з частиною першою статті 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».

Отже, відповідно до наведених положень Закону оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора, проте у справі, що переглядається, наведені докази позивачем до суду не надані.

У постанові від 28.12.2019 р. у справі №922/788/19 Верховний Суд дійшов висновку, що роздруківка електронного листування не може вважатись електронним документом, зважаючи на те, що електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа і використовується для ідентифікації автора та/або підписання електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Аналогічні висновки містяться в постановах ВС від 11.06.2019 р. у справі №904/2882/18, від 24.09.2018 р. у справі №922/1151/18.

У постанові від 07.11.2019 р. при розгляді справи №908/1264/18 Верховний Суд вказав на недопустимість доказів у зв`язку з тим, що документи, які надходили на електронну скриньку позивача, не містять електронного цифрового підпису особи, яка їх відправила, а електронна адреса відправника не є офіційною електронною адресою; ідентифікувати особу, яка є відправником електронних документів, неможливо; умовами договору не передбачено листування або обмін документами засобами електронного зв`язку.

У постанові від 14.01.2020 р. у справі №925/1082/18 Верховним Судом прийнято в якості належних доказів електронні листи, направлені на офіційну електронну пошту, яка зазначена в укладеному між сторонами договорі. У постанові Верховного Суду від 11.06.2019 р. у справі №904/2882/18 вказано, що для надання електронному листуванню юридичної сили в якості доказу необхідним є погодження сторонами договору порядку електронного документообігу з погодженням відповідних адрес та переліку осіб, уповноважених вести зазначене листування.

Враховуючи вищевказане сторона відповідача вважає, що задоволення позовних вимог, ґрунтуючись на доказах, доданих позивачем до позовної заяви, неможливе, та стане причиною винесення незаконного та необгрунтованого рішення, а тому просять відмовити у задоволенні позову.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, відповідача і його представника, дослідивши письмові докази по справі, вважає за необхідне відмовити в задоволенні позову, виходячи із наступних підстав.

Згідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно положень ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно положень ч.ч. 1-5 ст. 100 ЦПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.

Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Згідно ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Статтями 77-80 ЦПК України встановлено критерії доказів, а саме їх належність, допустимість, достовірність та достатність.

Згідно ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч. 2 ст. 80 ЦПК України).

Вирішуючи позов по суті, суд також, звертає увагу на те, що відповідно до положень ст. ст. 12, 13, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Суд констатує той факт, що позивачем не доведено факт розголошення відповідачем ОСОБА_2 відомостей, що віднесені ТОВ «ФЕШНМЕДІА» до конфіденційної інформації.

Позивач стверджує, що основним доказом факту розголошення відповідачем ОСОБА_2 відомостей, що віднесені ТОВ «ФЕШНМЕДІА» до конфіденційної інформації, є акт службового розслідування від 10.02.2022, який зроблено на підставі заяв клієнтів ТОВ «ФЕШНМЕДІА» та скріншоти із соціальних мереж та особистого листування ОСОБА_2 .

Так, до акту службового розслідування від 10.02.2022 додано письмові пояснення ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_4 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 .

Натомість, суд не може прийняти до уваги вказані письмові пояснення свідків, оскільки відповідно до положень ч. 2 ст. 76 ЦПК України лише показання свідків в судовому засіданні, які попереджаються про кримінальну відповідальність по ст.ст. 384, 385 КК України, можуть враховуватись як докази та суд може надавати їм оцінку в сукупності із іншими доказами.

Щодо додатків до акту службового розслідування у вигляді скріншотів, суд звертає увагу на те, що скріншот - не оригінал документу, а лише форма фіксування електронного доказу. Тому така копія має бути засвідчена електронним цифровим підписом особи, яка її подає.

Скріншоти із соціальної мережі Instagram, на які посилається сторона позивача, не являються достовірними доказами, оскільки ця соціальна мереже перебуває у відкритому доступі, у ній може зареєструватися будь-яка людина під будь-яким іменем, тому перевірити інформацію про те, що саме відповідач вів сторінку, скріншоти якої додані до матеріалів справи- неможливо, тому ці скріншоти є недопустимим та неналежним доказом. Такого висновку дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 27.11.2019 р. у справі №667/266/15-ц.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 заперечив належність йому сторінки в мережі Instagram, на яку посилається позивач та вказав на те, що таку сторінку могла створити будь-яка інша особа, використавши його дані з мережі Інтернет.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 21 березня 2019 року у справі № 568/879/17 (провадження № 61 -45041 св 18), «місцевим судом, на виконання вимог частини п`ятої статті 100 ЦПК України, обґрунтовано не було взято до уваги надані відповідачем паперові копії електронного доказу - знімків вмісту екрана монітора, у зв`язку із неподанням їх оригіналів та поставлення позивачем під сумнів відповідність таких копій оригіналу».

Верховний Суд у постанові від 30 жовтня 2019 року у справі № 711/9146/16-ц (провадження № 61-20453св18) зазначив про таке: «Посилаючись у спростування доводів апеляційних скарги на те, що факт здійснення публікації відповідного змісту підтверджується роздруківкою із веб-сайту, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що згідно з положеннями глави 5 «Докази» розділу І «Загальні положення» ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи апеляційним судом, роздруківки Інтернет-сторінок (веб- сторінок), які є паперовим відображенням електронного документа, самі по собі не можуть бути доказом у справі. Такі роздруківки визнаються доказом у разі, якщо вони виготовлені, видані і засвідчені власником відповідного Інтернет-ресурсу або провайдером, тобто набувають статусу письмового доказу. Веб-сторінки є електронними документами, які фізично не можуть надаватися суду, однак вони можуть містити відомості про обставини, які мають значення для справи, тому суд може провести огляд і дослідження таких документів у місці їх знаходження (на відповідному Інтернет-ресурсі за вказаним стороною справи посиланням) з фіксацією таких процесуальних дій у протоколі. Суди першої і апеляційної інстанцій не перевіряли наявність за посиланням ІНФОРМАЦІЯ 2 статті із назвою «ІНФОРМАЦІЯ 5», тобто не встановили з належних і допустимих доказів факт поширення ОСОБА_2 оспорюваної інформації, що є обов`язковим при вирішенні справи про захист честі, гідності і ділової репутації».

Верховний суд у постанові від 28.12.2019 у справі №922/788/19 дійшов висновку, що роздруківка електронного листування не може вважатись електронним документом, зважаючи на те, що електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа і використовується для ідентифікації автора та/або підписання електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Аналогічні висновки містяться в постановах ВС від 11.06.2019 р. у справі №904/2882/18, від 24.09.2018 р. у справі №922/1151/18.

Також, у постанові від 07.11.2019 р. при розгляді справи №908/1264/18 Верховний Суд вказав на недопустимість доказів у зв`язку з тим, що документи, які надходили на електронну скриньку позивача, не містять електронного цифрового підпису особи, яка їх відправила, а електронна адреса відправника не є офіційною електронною адресою; ідентифікувати особу, яка є відправником електронних документів, неможливо; умовами договору не передбачено листування або обмін документами засобами електронного зв`язку.

У постанові від 14.01.2020 р. у справі №925/1082/18 Верховним Судом прийнято в якості належних доказів електронні листи, направлені на офіційну електронну пошту, яка зазначена в укладеному між сторонами договорі. У постанові Верховного Суду від 11.06.2019 р. у справі №904/2882/18 вказано, що для надання електронному листуванню юридичної сили в якості доказу необхідним є погодження сторонами договору порядку електронного документообігу з погодженням відповідних адрес та переліку осіб, уповноважених вести зазначене листування.

Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог. Саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції.

Отже, позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість.

Згідно з цивільним процесуальним законом тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача; за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов`язків.

При цьому, однією з засад судочинства, регламентованих п.4 ч.3 ст.129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (зазначену правову позицію викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

З урахуванням наведеного суд констатує, що стороною позивача в судовому засіданні не доведено факт розголошення відповідачем ОСОБА_2 відомостей, що віднесені ТОВ «ФЕШНМЕДІА» до конфіденційної інформації.

Крім того, під час судового розгляду справи при огляді оригіналу Договору про надання послуг № 929 від 02.06.2021 року укладеного між ТОВ «ФЕШНМЕДІА» та ОСОБА_2 , відповідач заперечив наявність у цьому договорі його підпису та пояснив, що цей договір він не підписував.

В той же час, при огляді заяви від 02.06.2021 (а.с. 40), в якій ОСОБА_2 зобов`язувався дотримуватись умов конфіденційності, регламенту співпраці з ТОВ «Фешнмедіа» (а.с. 41), додатку до Положення про комерційну таємницю та конфіденційну інформацію (а.с. 42), відповідач пояснив, що на даних документах підписи схожі на його підпис.

При візуальному огляді в судовому засіданні вищевказаних документів та копії паспорту відповідача (а.с.12-13) судом встановлено, що підпис від імені ОСОБА_2 на Договорі про надання послуг № 929 від 02.06.2021 року зовсім інший, ніж на копії паспорта, заяві від 02.06.2021, регламенту співпраці з ТОВ «Фешнмедіа», додатку до Положення про комерційну таємницю та конфіденційну інформацію, на яких підписи візуально схожі та визнанні відповідачем, як схожі на його підписи.

Суд також констатує той факт, що представник позивача не проявив необхідну, для такого випадку, наполегливість у доведенні перед судом своїх заперечень, обмежуючись лише твердженнями про те, що підпис в спірному договорі належить відповідачу. При цьому представник позивача не пояснив очевидної різниці підписів, що містяться у різних документах, складених приблизно у один період.

З огляду на те, що представник позивача на спростування зазначених доводів відповідача жодних процесуальних дій не вчинив, суд виходить з того, що обставини, на які посилається відповідач є встановленими та враховує їх при прийнятті рішення.

Отже, в контексті розглядуваних правовідносин та обставин справи, суд погоджується із твердженням відповідача про те, що він не підписував Договір про надання послуг № 929 від 02.06.2021 року між ТОВ «ФЕШНМЕДІА» та ОСОБА_2 .

Отже, оцінка судом зібраних у справі доказів за своїм внутрішнім переконанням, дозволяє дійти суду висновку про більшу вірогідність факту саме не вчинення (укладання) Договору про надання послуг № 929 від 02.06.2021 року між ТОВ «ФЕШНМЕДІА» та ОСОБА_2 , ніж того факту, що такий правочин сторонами вчинявся.

Тому, за наведених вище підстав суд дійшов до висновку про відмову позивачу у задоволенні позову у повному обсязі.

З урахуванням викладеного та керуючись ст.ст. 4, 5, 10, 11, 76, 77-80, 81, 89, 100, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, суд-

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ФЕШНМЕДІА» до ОСОБА_2 про встановлення факту розголошення конфіденційної інформації та стягнення неустойки за договором.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження:

1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Головуючий: суддя М. Б. Тітов