Постанова

від 08.04.2024 по справі 908/2073/23

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.04.2024 року м.Дніпро Справа № 908/2073/23

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Дарміна М.О. (доповідач),

суддів: Чус О.В., Кощеєв І.М.

розглянувши в порядку письмового провадження без виклику (повідомлення) сторін апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства Авіатехмас на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 04.10.2023 (повний текст складено та підписано 04.10.2023 суддя Проскуряков К.В.) у справі №908/2073/23

за позовом: Заступника керівника Черкаської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону, м. Черкаси, структурний підрозділ Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону, м. Київ, в інтересах держави в особі:

позивача-1: Міністерства оборони України, м. Київ

позивача-2: Військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_1

до відповідача: Приватного акціонерного товариства Авіатехмас, м.Запоріжжя

про визнання недійсним договору №104 від 08.11.2022 в частині та стягнення 85885,33грн.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції:

26.06.2023 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Заступника керівника Черкаської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону, структурний підрозділ Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону в інтересах держави в особі: позивачів: 1 - Міністерства оборони України, 2 - Військової частини НОМЕР_1 до Приватного акціонерного товариства Авіатехмас про визнання недійсним договору №104 від 08.11.2022 в частині та стягнення 85 885,33 грн.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 04.10.2023 у справі №908/2073/23 матеріали справи №908/2073/23 за позовом Заступника керівника Черкаської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону, структурний підрозділ Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону в інтересах держави в особі: позивачів: 1 - Міністерства оборони України, 2 - Військової частини НОМЕР_1 до Приватного акціонерного товариства Авіатехмас про визнання недійсним договору №104 від 08.11.2022 в частині та стягнення 85 885,33 грн. передано за виключною підсудністю до Господарського суду міста Києва (вул. Богдана Хмельницького, буд. 44-В, м. Київ, 01054).

Приймаючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що 29.09.2023р. позивачем 1 надано суду письмове клопотання, підтримане Представником позивача 2 про зупинення провадження у справі до розгляду справи №320/20717/23, яка перебуває на розгляді Київського окружного адміністративного суду. За текстом ухвали Київського окружного адміністративного суду від 02.08.2023 у справі №320/20717/23 за позовом Міністерства оборони України до Державної аудиторської служби України про визнання протиправними дій та скасування пунктів вимоги, якою адміністративну справу №320/20717/23 передано голові Київського окружного адміністративного суду для видання розпорядження про передачу даної справи за підсудністю (до Харківського окружного адміністративного суду) встановлено, що : …що розгляд даної справи передбачає дослідження відомостей, що становлять державну таємницю, що потребує допуску до державної таємниці форми 2 - для роботи з секретною інформацією, що має ступені секретності "цілком таємно" та "таємно". Головуюча суддя Василенко Г.Ю. не має спеціального допуску до державної таємниці. Враховуючи відсутність у суддів Київського окружного адміністративного суду спеціального дозволу на провадження діяльності, пов`язаної з державною таємницею, суд вважає за необхідне адміністративну справу №320/20717/23 передати голові Київського окружного адміністративного суду для складання розпорядження про передачу даної справи за підсудністю до Харківського окружного адміністративного суду.

Враховуючи, що у справі №320/20717/23 до розгляду якої позивач 1 просить суд зупинити провадження у справі №908/2073/23, містяться відомості, які становлять державну таємницю, на думку суду першої інстанції він позбавлений можливості встановити об`єктивну неможливість розгляду цієї справи до вирішення справи №320/20717/23 та розглянути клопотання позивача 1 про зупинення провадження у справі, оскільки для вирішення вказаного клопотання суду необхідно досліджувати та оцінювати документи, які містять державну таємницю. Суддя Проскуряков К.В. не має спеціального допуску до державної таємниці, а тому суд визнав за необхідне справу №908/2073/23 на підставі ч. 5 ст. 30 ГПК України передати за виключною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Підстави, з яких порушено питання про перегляд судового рішення та узагальнені доводи апеляційної скарги:

Не погодившись з вказаною ухвалою, Приватне акціонерне товариство Авіатехмас подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Запорізької області від 04.10.2023 у справі №908/2073/23.

Узагальнення доводів апеляційної скарги:

В обгрунтування апеляційної скарги, Скаржник зазначає на тому, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали від 04.10.2023 про передачу справи №908/2073/23 за виключною підсудністю до Господарського суду міста Києва, - порушив вимоги положень ст.ст.76,77 ГПК України щодо підтвердження належними доказами свого припущення про начебто наявність в матеріалах справи №908/2073/23 інформації, що становить державну таємницю, внаслідок чого було неправильно застосовано положення ч.5 ст.30 ГПК України і як підсумок прийнято незаконне та необґрунтоване судове рішення про передачу справи №908/2073/23 за виключною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Скаржник наголошує, що судом першої інстанції не застосовано положення чинного законодавства України, яким регламентовано порядок віднесення інформації до державної таємниці, а відтак і визначення належних доказів, за яких суд першої інстанцій міг би зробити обґрунтований висновок щодо наявності/відсутності в матеріалах справи №908/2073/23 документів з інформацією, що становить державну таємницю.

Скаржник вважає, що суд першої інстанції не врахував, що судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях, на що неодноразово звертав увагу Верховний Суд в своїх постановах, що за змістом положень ч. 5 ст.30 ГПК України, законодавець чітко визначив, що для їх застосування необхідна фактична наявність конкретних обставин для передачі/розгляду певної категорії справ господарським судом, юрисдикція якого поширюється на місто Київ, а саме, в даному випадку: "... справи, матеріали яких містять державну таємницю..." (саме "містять", а не "можуть містити").

Крім того, Скаржник наголошує на тому, що документи, які подавались Відповідачем до суду в якості доказів по господарській справі №910/7738/22, як на момент отримання документів Відповідачем від представників Міністерства оборони України, так і на момент подання їх до суду не містили жодних грифів щодо обмеження доступу, що підтверджується матеріалами справи.

Узагальнені доводи інших учасників провадження у справі:

Прокуратура та позивачі правом надання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися, про надання строку для вчинення зазначеної дії повідомлялися шляхом направлення ухвали в Електронний кабінет ЄСІТС.

Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді:

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.10.2023 року у даній справі визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Дармін М.О. (доповідач), судді: Чус О.В., Кощеєв І.М.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 01.11.2023 року відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до над №908/2073/23. Доручено Господарському суду Запорізької області надіслати до Центрального апеляційного господарського суду матеріали справи №908/2073/23.

20.11.2023 року матеріали справи №908/2073/23 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.

Ч. 13 ст. 8 ГПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 2 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 8, 9, 12, 18, 31, 32, 33, 34 ч. 1 ст. 256 ГПК України, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Враховуючи те, що предметом апеляційного перегляду наразі є ухвала про передачу справи на розгляд іншого суду ( п. 8 ч. 1 ст. 255 ГПК України), яка входить до визначеного у ч. 2 ст. 271 ГПК України переліку та з огляду на відсутність обставин справи, що зумовлюють необхідність розгляду апеляційної скарги у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, виклик сторін (учасників справи) колегією суддів не здійснювався.

Згідно з ч. 1 ст. 270 ГПК України в суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 28.11.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства Авіатехмас на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 04.10.2023 у справі №908/2073/23.

Призначено розглянути апеляційну скаргу у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, в порядку письмового провадження.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, підтверджено матеріалами справи і не оспорюється сторонами спору:

До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Заступника керівника Черкаської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону, структурний підрозділ Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону в інтересах держави в особі: позивачів: 1 - Міністерства оборони України, 2 - Військової частини НОМЕР_1 до Приватного акціонерного товариства Авіатехмас про визнання недійсним договору №104 від 08.11.2022 в частині та стягнення 85 885,33 грн.

Позовні вимоги є визнання недійсним п. 4.2. Договору №104 від 08.11.2022 року в частині включення до ціни договору суми ПДВ, що укладений між військовою частиною НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код за ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) та Приватним акціонерним товариством «Авіатехмас» код за ЄДРПОУ 23790832, (69098, м. Запоріжжя, вул. Чарівна, 163/вул. Гіолякова, 1 оф. 3, ), стягнення з Товариства на користь військової частини НОМЕР_1 грошових коштів у розмірі 85 855.33 грн., яких 85 165,50 грн. сплачений ГІДВ (основний борг), 294 грн - 3% річних та 425,83 грн. інфляційних витрат на суму основного боргу, та стягнення з Товариства судових витрат за подання дійсного позову.

Ухвалою суду від 17.07.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 908/2073/23 в порядку загального позовного провадження, присвоєно справі номер провадження 5/199/23 та підготовче засідання призначено на 16.08.2023 об 11 год. 00 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Явку учасників справи визнано обов`язковою.

Ухвалою суду від 16.08.2023 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів, розгляд справи у підготовчому провадженні відкладено на 04.10.2023 на 12 год. 00 хв. з повідомленням (викликом) сторін.

Представник позивача 1 Міністерство обороно України надав суду письмові додаткові пояснення у справі від 11.09.2023, згідно яких пояснив, що у судовому засіданні 16.08.2023 було поставлене питання щодо наявності в матеріалах справи документів, які можуть містити службову інформацію та/aбо державну таємницю. Після попередніх консультацій за спеціалістами режимно-секретного органу за територіальним місцезнаходженням представника повивача Міністерства оборони України було встановлено, що в матеріалах справи наявна інформація (найменування військових частин, їх адреси, зміст договорів), які можуть містити службову інформацію та/aбо державну таємницю та підпадають під дію Закону України Про державну таємницю, Звід відомостей, що містять державну таємницю, затверджений наказом Центрального управління Служби безпеки України 23 грудня 2020 року № 383. Але остаточно встановити можливо тільки після проведення експертної оцінки щодо наявності або відсутності в матеріалах справи документів, які можуть містити службову інформацію та/aбо державну таємницю.

Також позивачем 1 Міністерством оборони України надано суду письмове клопотання про зупинення провадження у справі від 29.09.2023. В обґрунтування цього клопотання посилається на те, що постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2022 року №178 Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану установлювалось обкладення нульовою ставкою ПДВ операцій з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил з метою виконання мобілізаційних завдань умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 "Про введення воєнного стану в Україні". Відповідно до ст. 1 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію визначено поняття мобілізаційні завдання (замовлення), якими є окремі вимоги мобілізаційного плану щодо номенклатури, обсягів виробництва необхідної продукції, утворення і підготовки до розгортання спеціальних формувань, а також затверджені в установленому порядку першочергові заходи мобілізаційної підготовки, які доводяться для виконання до центральних і місцевих органів виконавчої влади, інших державних органів, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування. До підприємств, установ і організацій, що залучаються до виконання мобілізаційних завдань (замовлень), мобілізаційні завдання (замовлення) доводяться на підставі затверджених основних показників мобілізаційного плану і договорів (контрактів), що укладаються в порядку, передбаченому законодавством. Вимоги щодо укладання договорів на виконання мобілізаційних завдань визначені постановою Кабінету Міністрів України від 05.12.2018 № 1043-0039 Про затвердження мобілізаційних завдань (замовлень) на особливий період (далі Постанова КМУ № 1043-0039). Відповідно до зазначеної постанови визначено відповідних виконавців мобілізаційних завдань щодо постачання пально-мастильних матеріалів. Таким чином, операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил України обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою виключно з метою виконання мобілізаційних завдань. Договір, який є предметом розгляду, не є договором на виконання мобілізаційних завдань щодо постачання пально-мастильних матеріалів. Відповідно, застосування нульової ставки ПДВ до ціни на пально-мастильні матеріали за цими договорами не має правових підстав. Міністерством оборони України було подано до Київського окружного адміністративного суду позов щодо оскарження вимоги від 18.05.2023 Державної аудиторської служби України, яка полягала у вжитті заходів реагування в тому числі з приводу надмірно сплаченого податку на додану вартість по зазначених вище контрактах. Київський окружний адміністративний суд ухвалою від 02.08.2023 №320/20717/23 передав зазначену адміністративну справу за підсудністю до Харківського окружного адміністративного суду. Таким чином, питання правомірності застосування ПДВ до операцій з постачання пально-мастильних матеріалів згідно з контрактами, які було укладено Міністерством оборони України під час дії воєнного стану, наразі є предметом судового розгляду. На підставі викладено, керуючись ст. 227 ГПК України, позивач 1 просить зупинити провадження у справі №908/2073/23 до розгляду справи №320/20717/23.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 04.10.2023р. передано справу № 908/2073/23 за виключною підсудністю до Господарського суду м. Києва.

Не погоджуючись з ухвалою господарського суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану ухвалу місцевого господарського суду скасувати та залишити розгляд судової справиу Господарському суду Запорізької області.

Обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції та оцінка апеляційним господарським судом доводів учасників провадження у справі і висновків суду першої інстанції:

Заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту судового рішення, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази у справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила, що апеляційна скарга підлягає задоволенню в силу наступного:

Предметом апеляційного перегляду є ухвала суду першої інстанції про передачу справи за підсудністю до Господарського суду міста Києва за виключною.

Положеннями ст. 125 Конституції України передбачено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Аналогічні положення закріплені в ч. 1 ст. 17 Закону України Про судоустрій і статус суддів.

Підвідомчість - це визначена законом сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції.

Підсудність визначається колом справ у спорах, вирішення яких віднесено до підвідомчості певного господарського суду.

Згідно п. 3 ст. 22 Закону України Про судоустрій і статус суддів місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції.

Відповідно до ст. 1 ГПК України, цей Кодекс визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах.

Положеннями ч.1 ст.3 ГПК України визначено, що судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно зі ст. 4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Як передбачено ст. 20 ГПК України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.

Положеннями Господарського процесуального кодексу України визначено такі види юрисдикції (підсудності): предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів (ст. 20-23 ГПК України), інстанційна юрисдикція (ст.ст. 24-26 ГПК України) та територіальна юрисдикція (підсудність) (ст.ст. 27-31 ГПК України).

Під територіальною підсудністю розуміється властивість певної справи належати до відання одного з однорідних судів в залежності від просторових меж його юрисдикції, або, простіше, просторова компетенція однорідних судів.

Отже, територіальна підсудність господарських справ фактично зумовлює відмежування компетенції із розгляду цих справ однорідними судами за просторовою характеристикою, тобто залежно від території, на яку поширюється їх юрисдикція.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 27 ГПК України, позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи-підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Зазначений припис поширює свою дію абсолютно на всі випадки, коли процесуальне законодавство не обумовлює будь-якого відмінного варіанту стосовно конкретного виду справ, а тому іменується загальним, адже діє як загальне правило, на відміну від інших видів підсудності, що застосовуються як спеціальне правило підсудності.

Вищевказане обумовлене тим, що на противагу іншим правовим положенням про підсудність, норма ст. 27 ГПК України не обмежується директивою про певну категорію справ, які необхідно розглядати за цим правилом підсудності, у той час як всі інші правові норми кореспондуються із характеристиками справи за предметною або суб`єктною ознакою, а тому підлягають застосуванню виключно у випадку кореляції конкретної справи з цими ознаками.

Водночас, за умовами ч. 1 ст. 29 ГПК України, право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, належить позивачу, за винятком виключної підсудності, встановленої ст.30 цього Кодексу.

Порядок розгляду справ за виключною підсудністю визначено у ст. 30 ГПК України.

Виключна підсудність - це правило, відповідно до якого справа має бути розглянута тільки певним господарським судом. Виключна підсудність означає, що деякі категорії справ не можуть розглядатися за загальними правилами підсудності, а також за правилами альтернативної підсудності. У цих категоріях справ не допускається також договірна підсудність.

Відповідно до ч. 5 ст. 30 ГПК України, спори, у яких відповідачем є Кабінет Міністрів України, міністерство чи інший центральний орган виконавчої влади, Національний банк України, Рахункова палата, Верховна Рада Автономної Республіки Крим або Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні. Київська та Севастопольська міські ради або обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, а також справи, матеріали яких містять державну таємницю, розглядаються місцевим господарським судом, юрисдикція якого поширюється на місто Київ, незалежно від наявності інших визначених цією статтею підстав для виключної підсудності такого спору іншому господарському суду.

В постанові Верховного Суду від 27.11.2019р. у справі № 923/236/19, викладено наступний правовий висновок:

« Верховний Суд зауважує, що відповідно до п.п. 4, 5 ч. 3 ст. 162 ГПК України позовна заява повинна містити в т.ч. зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

Предмет спору - це об`єкт спірних правовідносин, щодо якого виник спір між позивачем і відповідачем. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Підстава позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Підставу позову становлять фактична й правова підстава. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача. Правильне встановлення підстави позову визначає межі доказування, є гарантією прав відповідача на захист проти позову».

Отже підставою позову є юридичні факти, які наводяться позивачем на обґрунтування своєї матеріально-правової вимоги, а саме факти, які мають значення для судового захисту суб`єктивного цивільного права.

Не вдаючись до теоретичних дискусій з надмірно ускладненою проблемою поняття про підставу позову, колегія суддів зауважу, що для потреб практичної діяльності, позивачу досить усвідомлювати, що на підтвердження своїх вимог потрібно подати фактичні дані (відомості про факти), тобто те, що можна назвати матеріально-правовою складовою підстави позову. Але при цьому такі дані мають встановлюватись передбаченими та дозволеними процесуальним законом засобами, вичерпний перелік яких вміщено в Главі 5. «Докази та доказування» Господарського процесуального кодексу України.

Так, 11.09.2023р. представником Міністерства оборони України подані додаткові пояснення у справі за текстом яких : « … після попередніх консультацій за спеціалістами режимно-секретного органу за територіальним місцезнаходженням представника повивача - Міністерства оборони України, було встановлено, що в матеріалах справи наявна інформація (найменування нових частин, їх адреси, зміст договорів), які можуть містити службову інформацію та/або державну таємницю та підпадають під дію Закону України «Про і державну таємницю», Звід відомостей, що містять державну таємницю, затверджений Наказом Центрального управління Служби безпеки України 23 грудня 2020 року № 383, але остаточно встановити можливо тільки після проведення експертної оцінки наявності або відсутності в матеріалах справи документів, які можуть містити службову та/або державну таємницю…» (а.с. 140),

Відповідно до частин 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (статті 13, 74 ГПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (частини перша, друга статті 73 ГПК України).

Верховний Суд неодноразово наголошував, що дотримання фундаментального принципу змагальності господарського судочинства забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Подібний висновок є усталеним і викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, від 16.11.2021 у справі №904/2104/19, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 18.01.2021 у справі № 915/646/18).

Колегія суддів констатує, що до вищенаведених письмових пояснень представником Міністерства оборони України не надано належних і допустимих в розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України доказів, які б підтверджували його твердження про те, що матеріали справи № 908/2073/23 можуть містити « … службову інформацію та/або державну таємницю та підпадають під дію Закону України « Про державну таємницю»» (а.с. 139-140).

Звертаючись з клопотанням про зупинення провадження у справі № 908/2073/23 Київським окружним адміністративним судом справи №320/20717/23 представник Міністерства оборони України обґрунтовував його наступним:

« … Вимоги щодо укладання договорів на виконання мобілізаційних завдань визначені постановою Кабінету Міністрів України від 05.12.2018 № 1043-0039 «Про затвердження мобілізаційних завдань (замовлень) на особливий період» (далі - Постанова КМУ № 1043-0039). Відповідно до зазначеної постанови визначено відповідних виконавців мобілізаційних завдань щодо постачання пально-мастильних матеріалів.

Таким чином, операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил України обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою виключно з метою виконання мобілізаційних завдань.

Договір, який є предметом розгляду, не є договором на виконання мобілізаційних завдань щодо постачання пально-мастильних матеріалів. Відповідно, застосування нульової ставки ПДВ до ціни на пально-мастильні матеріали за цими договорами не має правових підстав…».

Відповідно до ст.21 Закону України "Про інформацію", інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація. Порядок віднесення інформації до таємної або службової, а також порядок доступу до неї регулюються законами.

Відповідно до частини 1 статті "1. Визначення термінів" Закону України "Про державну таємницю", у цьому Законі терміни вживаються у такому значенні:

- державна таємниця (далі також - секретна інформація) - вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані у порядку, встановленому цим Законом, державною таємницею і підлягають охороні державою;

-віднесення інформації до державної таємниці - процедура прийняття (державним експертом з питань таємниць) рішення про віднесення категорії відомостей або окремих відомостей до державної таємниці з установленням ступеня їх секретності шляхом обгрунтування та визначення можливої шкоди національній безпеці України у разі розголошення цих відомостей, включенням цієї інформації до Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, та з опублікуванням цього Зводу, змін до нього;

- гриф секретності - реквізит матеріального носія секретної інформації, що засвідчує ступінь секретності даної інформації;

- засекречування матеріальних носіїв інформації - введення у встановленому законодавством порядку обмежень на поширення та доступ до конкретної секретної інформації шляхом надання відповідного грифу секретності документам, виробам або іншим матеріальним носіям цієї інформації;

Відповідно до статті 15 Закону України " Про державну таємницю",

Засекречування матеріальних носіїв інформації здійснюється шляхом надання на підставі Зводу відомостей, що становлять державну таємницю (розгорнутих переліків відомостей, що становлять державну таємницю), відповідному документу, виробу або іншому матеріальному носію інформації грифа секретності посадовою особою, яка готує або створює документ, виріб або інший матеріальний носій інформації. Засекречування документів здійснюється лише в частині відомостей, що становлять державну таємницю. У разі подання запиту на документ, частина якого засекречена, доступ до такого документа забезпечується в частині, що не засекречена.

Гриф секретності кожного матеріального носія секретної інформації повинен відповідати ступеню секретності інформації, яка у ньому міститься, згідно із Зводом відомостей, що становлять державну таємницю, - "особливої важливості", "цілком таємно" або "таємно". Реквізити кожного матеріального носія секретної інформації складаються із:

- грифа секретності;

- номера примірника;

Колегія суддів контатує відсутність в матеріалах справи носієв інформації з грифами секретності в розумінні Закону України "Про державну таємницю" , а висновок суду першої інстанції в частині того, що відсутність на документах відповідного грифу секретності не є достатньою підставою стверджувати про те, що матеріали не містять державну таємницю, що підтвердив також й представник Міністерства оборони України, носять характер припущень.

Твердження суду першої інстанції про те, що в умовах широкомасштабної військової агресії Російської Федерації проти України, в умовах наступу Збройних Сил України, інформація, яка міститься у матеріалах справи відповідає визначенню, яке наведене у ст. 8 Закону України Про державну таємницю не підтверджено фактичними обставинами справи.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Відповідно до пунктів3, 4 частини 1 статті 280 Господарського процеуального кодексу України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права, згідно частини 2 статті 277 Господарського процесуального кодексу України, вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню

Не застосування судом першої інстанції положень частини 1 статті 1, статті 15 Закону України "про державну таємницю" призвело до невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи.

Враховуючи вищевикладене, ухвала Господарського суду Запрізької області від 04.10.2023 у справі №908/2073/23 підлягає скасуванню, а справа №908/2073/23, відповідно, направленню для продовження розгляду до Господарського суду Запорізької області. Апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства Авіатехмас відповідно, підлягає задоволенню.

Розподіл судових витрат:

Оскільки в даному випадку справа не розглядалася та не вирішувалася по суті, то відповідно до положень ст.129 ГПК України суд апеляційної інстанції не здійснює розподіл судового збору.

Керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства Авіатехмас на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 04.10.2023 у справі №908/2073/23 - задовольнити.

Ухвалу Господарського суду Запорізької області від 04.10.2023 у справі №908/2073/23 скасувати.

Справу №908/2073/23 направити для продовження розгляду до Господарського суду Запорізької області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, за винятком випадків передбачених п. 2 ч. 1 ст. 286 ГПК України.

Повний текст постанови складено 08.04.2024.

Головуючий суддя М.О. Дармін

Суддя О.В. Чус

Суддя І.М. Кощеєв