Рішення

від 28.02.2024 по справі 359/8573/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" лютого 2024 р. Справа № 359/8573/20

Господарський суд Київської області у складі судді Бацуци В. М.

при секретарі судового засідання Панченко К. О.

за участю представників учасників справи:

від позивача: Ярмак А. М. (паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Бориспільським МРВ ГУ МВС України в Київській області від 28.05.2002 р.), Вітліна М. О. (адвокат - ордер серії АА № 1373775 від 15.11.2023 р.);

від відповідача: Бакало В. М. (керівник відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань), Казак К. І. (адвокат ордер серії АА № 1348402 від 04.09.2023 р.);

від третьої особи-1: Лисов Д. О. (адвокат - ордер серії АА № 1357398 від 27.09.2023 р.);

від третьої особи-2: Лов?як С. С. (самопредставництво відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань);

розглянувши матеріали справи

за позовом ОСОБА_1 , м. Бориспіль, Київська область

до Первинної профспілкової організації „Інженерно-технічних фахівців, м. Бориспіль, Аеропорт, Київська область

за участю третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

1)Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, м. Бориспіль, Аеропорт, Київська область;

2)Міністерства Інфраструктури України, м. Київ;

про скасування рішення профспілкового комітету

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 звернувся у Бориспільський міськрайонний суд Київської області із позовом до Первинної профспілкової організації „Інженерно-технічних фахівців про скасування рішення профспілкового комітету Первинної профспілкової організації „Інженерно-технічних фахівців від 22.04.2020 р. про розірвання трудового договору (контракту) з Виконуючим обов?язки директора Державного підприємства обслуговування повітряного руху України - ОСОБА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовані позивачем тим, що рішення профспілкового комітету Первинної профспілкової організації „Інженерно-технічних фахівців від 22.04.2020 р. про розірвання трудового договору (контракту) з Виконуючим обов?язки директора Державного підприємства обслуговування повітряного руху України - ОСОБА_1 було прийнято відповідачем із порушенням положень чинного законодавства України, оскільки вказане рішення було прийнято за відсутності відповідних правових підстав та із порушенням встановленої процедури його прийняття.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13.10.2021 р. у справі № 359/8573/20 за позовом ОСОБА_1 до Первинної профспілкової організації „Інженерно-технічних фахівців за участю третіх осіб - Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, Міністерства Інфраструктури України про скасування рішення щодо звільнення з посади вирішено позовні вимоги залишити без задоволення.

Постановою Київського апеляційного суду від 14.09.2022 р. рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13.10.2021 р. у справі № 359/8573/20 скасовано і ухвалено нове рішення, яким позов задоволено та вирішено рішення профспілкового комітету Первинної профспілкової організації „Інженерно-технічних фахівців від 22.04.2020 р. про розірвання трудового договору (контракту) з Виконуючим обов?язки директора Державного підприємства обслуговування повітряного руху України скасувати.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10.05.2023 р. скасовано рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13.10.2021 р. та постанову Київського апеляційного суду від 14.09.2022 р. у справі № 359/8573/20, а провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Первинної профспілкової організації „Інженерно-технічних фахівців за участю третіх осіб - Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, Міністерства Інфраструктури України про скасування рішення щодо звільнення з посади закрито.

При цьому, скасовуючи рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13.10.2021 р. та постанову Київського апеляційного суду від 14.09.2022 р. у справі № 359/8573/20, Верховний Суд у своїй постанові від 10.05.2023 р. зазначив, що у справі, що переглядається, першорядним питанням, яке підлягає з`ясуванню, є юрисдикційність цього спору про розірвання трудового договору (контракту) з виконувачем обов`язків директора державного підприємства на вимогу первинної профспілкової організації в порядку, передбаченому статтею 45 КЗпП України.

Касаційна скарга ППО „ІТФ не містить доводів про порушення судами першої та апеляційної інстанцій предметної юрисдикції, проте за приписами частини другої статті 414 ЦПК України порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

Також за змістом частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Поняття „суд, встановлений законом включає в себе, зокрема, такі складові, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежовувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція застосовується для розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно зі статтею 3 КЗпП України до трудових відносин належать відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

За статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається з цього Кодексу та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

У статті 5-1 КЗпП України зазначено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з дотриманням внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Розірвання трудового договору з керівником підприємства, установи, організації на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) передбачено у статті 45 КЗпП України та статті 33 Закону України „Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності.

Після подання касаційної скарги у справі, що переглядається, Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову від 14 грудня 2022 року у справі № 201/909/20 (провадження № 14-34цс22), в якій зробила висновок про те, що правове регулювання питання розірвання трудового договору з керівником підприємства, установи, організації за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення у результаті припинення трудових правовідносин.

Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Хоча такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини. Такі висновки Велика Палата Верховного Суду неодноразово підтверджувала, зокрема, у постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 510/456/17 (провадження № 14-1цс19), від 08 листопада 2019 року у справі № 667/1/16 (провадження № 14-562цс19), від 19 лютого 2020 року у справі № 145/166/18 (провадження № 14-524цс19).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суб`єктного складу такого спору, суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

У справі, що переглядається, для визначення юрисдикції цього спору потрібно з`ясувати, чи належить спір за своєю правовою природою та правовими наслідками до корпоративних спорів, а відтак підлягає вирішенню господарським судом, чи спір є трудовим та підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

За змістом положень статті 167 Господарського кодексу України (далі - ГК України) корпоративні відносини - це відносини, які виникають, змінюються та припиняються щодо права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Корпоративні права характеризуються тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи, має право на участь в управлінні господарською організацією та інші правомочності, передбачені законом і статутними документами.

У справі, що переглядається, позивач оспорює рішення профспілкового комітету ППО „ІТФ від 22 квітня 2020 року про розірвання трудового договору (контракту) з виконувачем обов`язків директора Державного підприємства обслуговування повітряного руху України.

Державне підприємство обслуговування повітряного руху України відповідно до пункту 1.1 його статуту є державним унітарним підприємством, яке діє як державне комерційне підприємство та входить до сфери управління Міністерства інфраструктури України.

У частині першій статті 62 ГК України визначено, що підприємство є самостійним суб`єктом господарювання, створеним компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Згідно з частиною першою статті 63 ГК України залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні може діяти, зокрема державне підприємство, що діє на основі державної власності.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 63 ГК України залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного капіталу в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні. Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний капітал, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який призначається (обирається) засновником (наглядовою радою такого підприємства у разі її утворення), керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 65 ГК України управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу. Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів. Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) безпосередньо або через уповноважені органи чи наглядова рада такого підприємства (у разі її утворення) призначає (обирає) керівника підприємства, який є підзвітним власнику, його уповноваженому органу чи наглядовій раді. Керівник підприємства, головний бухгалтер, члени наглядової ради (у разі її утворення), виконавчого органу та інших органів управління підприємства відповідно до статуту є посадовими особами цього підприємства. Статутом підприємства посадовими особами можуть бути визнані й інші особи. У разі найму керівника підприємства з ним укладається договір (контракт), в якому визначаються строк найму, права, обов`язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, умови звільнення його з посади, інші умови найму за погодженням сторін.

У частинах п?ятій та шостій статті 65 чинного на момент вирішення спору ГК України зазначено, що керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами. Керівника підприємства може бути звільнено з посади достроково на підставах, передбачених договором (контрактом) відповідно до закону. Особливості управління державним унітарним підприємством визначаються Законом України „Про управління об`єктами державної власності.

Згідно з частинами першою, другою статті 73 ГК України державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління. Орган державної влади, до сфери управління якого входить підприємство, є представником власника і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами.

Органами управління державного унітарного підприємства є керівник підприємства, який призначається (обирається) суб`єктом управління об`єктами державної власності, що здійснює функції з управління підприємством, або наглядовою радою такого підприємства (у разі її утворення) і є підзвітним органу, який його призначив (обрав); наглядова рада підприємства (у разі її утворення), яка в межах компетенції, визначеної статутом підприємства та законом, контролює і регулює діяльність керівника підприємства (частина шоста статті 73 ГК України).

Як зазначалося, Державне підприємство обслуговування повітряного руху України є державним унітарним підприємством.

Тлумачення змісту статті 167 ГК України дає можливість виокремити такі ознаки корпоративних прав, зокрема: суб`єктом (носієм) цих прав є особа, що має частку у статутному капіталі (майні) господарської організації; корпоративні права виникають лише щодо підприємницької юридичної особи; корпоративні права можуть бути передбачені законом і локальними правовими актами такої юридичної особи.

Порівнюючи надані статтею 167 ГК України повноваження власнику корпоративних прав господарської організації з повноваженнями засновника унітарного підприємства, що визначені у частині четвертій статті 63 ГК України, можна зробити висновок, що засновник унітарного підприємства володіє всіма правами, належними власнику корпоративних прав.

Держава набуває і здійснює цивільні права та обов?язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (статті 170 Цивільного кодексу України).

Статтею 1 Закону України „Про управління об?єктами державної власності передбачено, що управління об?єктами державної власності - це здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Об?єктами управління державної власності є, зокрема корпоративні права, що належать державі у статутних капіталах господарських організацій (частина перша статті 3 Закону України „Про управління об`єктами державної власності).

Суб`єктами управління об`єктами державної власності є, зокрема міністерства (частина перша статті 4 Закону України „Про управління об`єктами державної власності).

Отже, саме держава набуває і здійснює корпоративні права у державному унітарному підприємстві опосередковано через уповноважені органи управління, у межах їхньої компетенції, встановленої законом. У цьому випадку таким органом, до сфери управління якого входить Державне підприємство обслуговування повітряного руху України, є Міністерство інфраструктури України.

Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь в управлінні ним шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а саме корпоративних правовідносин, що виникають між товариством та особами, яким довірено повноваження з управління ним (абзац четвертий пункту 3.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 у справі № 1-2/2010).

Відповідно до пунктів 7.2, 7.4 статуту Державного підприємства обслуговування повітряного руху України управління підприємством здійснює директор підприємства, який є підзвітним та підконтрольним уповноваженому органу управління - Міністерству інфраструктури України. Директор підприємства самостійно, в межах своєї компетенції, вирішує питання діяльності підприємства, за винятком тих, що віднесені статутом до компетенції уповноваженого органу управління.

Підстави припинення повноважень (звільнення) керівника державного підприємства можуть бути визначені не тільки у контракті, але й у законі.

Згідно з частинами першою, другою статті 45 КЗпП України на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) роботодавець повинен розірвати трудовий договір з керівником підприємства, установи, організації, якщо він порушує законодавство про працю, про колективні договори і угоди, Закон України „Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності. Якщо роботодавець або керівник, стосовно якого пред?явлено вимогу про розірвання трудового договору, не згоден з цією вимогою, він може оскаржити рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) до суду у двотижневий строк з дня отримання рішення.

Подібну норму права закріплено у статті 33 Закону України „Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності, відповідно до якої профспілкові органи мають право вимагати розірвання трудового договору (контракту) з керівником підприємства, установи або організації, якщо він порушує цей Закон, законодавство про працю, про колективні договори та угоди. Вимога профспілкових органів про розірвання трудового договору (контракту) є обов`язковою для розгляду і виконання. У разі незгоди з нею керівник, стосовно якого прийнято рішення, або орган чи особа, від яких залежить звільнення керівника, можуть у двотижневий строк оскаржити рішення профспілкового органу до місцевого суду. У цьому разі виконання вимоги про розірвання трудового договору зупиняється до винесення судом рішення.

Отже, підставою розірвання трудового договору з керівником підприємства, установи, організації є, зокрема, порушення ним законодавства про працю, про колективні договори і угоди, Закону України „Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності. Таке розірвання проводиться роботодавцем на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

У справі, що переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ППО „ІТФ 22 квітня 2020 року ухвалила рішення, відповідно до якого вимагає від Міністерства інфраструктури України розірвання трудового договору (контракту) із виконувачем обов`язків директора Державного підприємства обслуговування повітряного руху України ОСОБА_1 з підстав численних порушень законодавства України, допущених адміністрацією підприємства.

ОСОБА_1 звернувся з позовом до ППО „ІТФ про скасування рішення ППО „ІТФ від 22 квітня 2020 року про розірвання з ним трудового договору (контракту).

Отже, цей спір пов?язаний з діяльністю підприємства й управлінням ним. Наслідки його вирішення можуть впливати на трудові правовідносини з виконувачем обов`язків директора Державного підприємства обслуговування повітряного руху України ОСОБА_1 , що не змінює корпоративного характеру такого спору.

Доцільним є збереження єдиної юрисдикційної належності спорів про припинення повноважень керівника та/або членів виконавчого органу господарського товариства для формування стабільної та послідовної судової практики щодо належності таких спорів до господарської юрисдикції, що узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 09 листопада 2022 року у справі № 761/25659/21 (провадження № 14-4цс22).

Такі висновки щодо застосування норм права, а саме щодо визначення господарської юрисдикції спорів про розірвання трудового договору з керівником господарської організації на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації в порядку, передбаченому статтею 45 КЗпП України, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 201/909/20 (провадження № 14-34цс22), ухваленій після подання касаційної скарги.

В ухвалі від 05 квітня 2023 року у справі № 201/2885/20 (провадження № 14-18цс23), якою повернуто справу для продовження розгляду до Верховного Суду у складі відповідної колегії Касаційного цивільного суду, Велика Палата Верховного Суду не встановила недоліків та вад у її постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 201/909/20 (провадження № 14-34цс22), які б зумовлювали потребу відступу від сформульованого у ній висновку щодо юрисдикційної належності відповідного спору.

Отже, існують підстави для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги як на підставі частини третьої статті 400, так і на підставі частини другої статті 414 ЦПК України, зумовлені потребою у врахуванні висновків Великої Палати Верховного Суду, зроблених у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 201/909/20 (провадження № 14-34цс22), щодо юрисдикції господарських судів на вирішення подібних спорів.

У справі, що переглядається, позивач оспорює рішення профспілкового комітету про розірвання з ним як з виконувачем обов`язків директора державного підприємства трудового договору (контракту) за статтею 45 КЗпП України, тому спір належить розглядати за правилами господарського судочинства.

З огляду на викладене Бориспільський міськрайонний суд Київської області та Київський апеляційний суд не є „судами, встановленими законом для розгляду спору у справі, що переглядається, адже спір є підвідомчим судам не цивільної, а господарської юрисдикції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31.05.2023 р. справу № 359/8573/20 за позовом ОСОБА_1 до Первинної профспілкової організації „Інженерно-технічних фахівців за участю третіх осіб - Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, Міністерства Інфраструктури України про скасування рішення щодо звільнення з посади передано до Господарського суду Київської області.

У відповідності до ст. ст. 6, 32 Господарського процесуального кодексу України справу № 359/8573/20 передано для розгляду судді Бацуці В. М.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 28.07.2023 р. відкрито провадження у справі № 359/8573/20 за позовом ОСОБА_1 до Первинної профспілкової організації „Інженерно-технічних фахівців про скасування рішення профспілкового комітету, визначено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження і призначено її розгляд у підготовчому засіданні із викликом та за участю представників учасників справи на 06.09.2023 р. Також даною ухвалою суду залучено до участі у справі у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, - Державне підприємство обслуговування повітряного руху України, Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України.

22.08.2023 р. до канцелярії суду від третьої особи-1 надійшли пояснення № 1-17.7/2664/23 від 18.08.2023 р. на позовну заяву про скасування рішення щодо звільнення з посади, що долучені судом до матеріалів справи.

28.08.2023 р. до канцелярії суду від третьої особи-2 надійшли пояснення б/н від 21.08.2023 р., що долучені судом до матеріалів справи.

05.09.2023 р. через систему „Електронний суд від відповідача надійшов відзив б/н від 05.09.2023 р., у якому він просить суд відмовити позивачу у задоволенні позову повністю.

06.09.2023 р. за наслідками підготовчого засідання судом винесено ухвалу, якою відкладено його проведення на 27.09.2023 р.

20.09.2023 р. через систему „Електронний суд від відповідача надійшло клопотання б/н від 20.09.2023 р. про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Всеукраїнську профспілку „Федерація профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації і зв?язку України, клопотання б/н від 20.09.2023 р. про долучення доказів із доданими до нього документами, що долучені судом до матеріалів справи.

27.09.2023 р. у підготовчому засіданні за наслідками розгляду вищевказаного клопотання відповідача про залучення третьої особи судом було відмовлено в його задоволенні за безпідставністю і необґрунтованістю, оскільки суд вважає, що рішення з даного спору жодним чином не може вплинути на права, обов`язки і інтереси вказаної особи.

27.09.2023 р. у підготовчому засіданні судом оголошено перерву до 11.10.2023 р.

11.10.2023 р. через систему „Електронний суд від третьої особи-2 надійшли пояснення б/н від 10.10.2023 р., клопотання б/н від 10.10.2023 р. проти клопотання відповідача про долучення доказів, що долучені судом до матеріалів справи.

11.10.2023 р. у підготовчому засіданні судом оголошено перерву до 01.11.2023 р.

31.10.2023 р. через систему „Електронний суд від відповідача надійшло клопотання б/н від 30.10.2023 р. про долучення доказів із доданими до нього документами, що долучені судом до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 01.11.2023 р. закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті із викликом та за участю представників учасників справи на 15.11.2023 р.

15.11.2023 р. у судовому засіданні судом оголошено перерву до 13.12.2023 р.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 18.12.2023 р. постановлено, що 13.12.2023 р. судове засідання у призначений судом час відповідно до протоколу Господарського суду Київської області від 15.11.2023 р. не відбулось у зв`язку із тимчасовою втратою працездатності судді і призначено проведення судового засідання із викликом та за участю представників учасників справи на 17.01.2024 р.

17.01.2024 р. за наслідками судового засідання судом винесено ухвалу, якою відкладено розгляд справи на 01.02.2024 р.

01.02.2024 р. за наслідками судового засідання суд вийшов до нарадчої кімнати для ухвалення рішення у справі, після виходу з якої судом постановлено про повернення на стадію розгляду справи по суті (з?ясування обставин справи і перевірки їх доказами) та оголошено перерву до 08.02.2024 р.

08.02.2024 р. у судовому засіданні судом оголошено перерву до 28.02.2024 р.

28.02.2024 р. у судовому засіданні позивач та представник позивача надали усні пояснення щодо своїх позовних вимог, позовні вимоги підтримали, вважають їх обґрунтованими і правомірними та такими, що підлягають задоволенню з підстав, зазначених в позовній заяві.

Представники відповідача у судовому засіданні надали усні пояснення щодо своїх заперечень проти позову, просили суд відмовити в задоволенні позову повністю з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву.

Представник третьої особи-1 у судовому засіданні надав усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав, вважає їх обґрунтованими і правомірними та такими, що підлягають задоволенню з підстав, зазначених в позовній заяві.

Представник третьої особи-2 у судовому засіданні надав усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав, вважає їх обґрунтованими і правомірними та такими, що підлягають задоволенню з підстав, зазначених в позовній заяві.

За наслідками судового засідання судом оголошено вступну і резолютивну частини рішення у даній справі.

Заслухавши пояснення представників учасників справи, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач - Первинна профспілкова організація „Інженерно-технічних фахівців (ППО „ІТФ) утворена 15 липня 2014 року, що підтверджується протоколом № 1 установчих зборів щодо створення первинної профспілкової організації в головному офісі Украероруху, наявним у матеріалах справи.

Відповідно до зазначеного протоколу відповідач - Первинна профспілкова організація „Інженерно-технічних фахівців приймає статут Всеукраїнської профспілки „Федерації профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації і зв?язку України (ВП „ФПАРРіЗУ).

05.01.2018 р. Міністерством соціальної політики України було зареєстровано Галузеву угоду між Міністерством інфраструктури України, Федерацією роботодавців транспорту України та профспілками працівників цивільної авіації України на 2018 2020 роки, укладену між Міністерством інфраструктури України, Федерацією роботодавців транспорту України, Професійною спілкою авіапрацівників України, Професійною спілкою Асоціацією льотного складу цивільної авіації України, Всеукраїнською профспілкою „Федерації профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації і зв?язку України, Всеукраїнською профспілкою „Федерації профспілок авіаційних диспетчерів України.

Наказом Міністерства інфраструктури України від 10 жовтня 2019 року № 10-Ос ОСОБА_1 призначено виконувачем обов?язків директора Державного підприємства обслуговування повітряного руху України з 15 жовтня 2019 року на період до прийняття відповідного рішення уповноваженим органом управління, з посадовим окладом згідно зі штатним розписом для керівника цього підприємства.

22.04.2020 р. профспілковим комітетом Первинної профспілкової організації „Інженерно-технічних фахівців було прийнято рішення, відповідно до якого вимагає від Міністерства інфраструктури України розірвання трудового договору (контракту) із виконувачем обов?язків директора Державного підприємства обслуговування повітряного руху України ОСОБА_1 з причин численних порушень адміністрацією підприємства законодавства України, а саме:

- нездійснення на вимогу ВП „ФПАРРіЗУ об?єктивного аналізу дій посадових осіб підприємства, що призвели до порушення пункту 1.4 колективного договору Украероруху та нездійснення відповідних заходів згідно з частиною другою пункту 11.6 колективного договору, що є невиконанням пунктів 11.3 та 11.6 цього договору та порушенням статті 18 Закону України „Про колективні договори і угоди;

- ненадання працівникам штатного розпису, введеного в дію 03 лютого 2020 року наказом від 08 січня 2020 року № 9;

- ненадання можливості працівникам підприємства претендувати на посади, зазначені в цьому штатному розписі, що призвело до порушення статті 42 КЗпП України стосовно працівників, які згодом отримали попередження про скорочення;

- прийняття на роботу сторонніх осіб у період з 03 до 11 лютого 2020 року, зокрема сторонні особи працевлаштовані у цей період на посади, на які звільнені 13 квітня 2020 року працівники могли бути працевлаштовані;

- ненадання на запити ВП „ФПАРРіЗУ штатного розпису підприємства, введеного в дію 03 лютого 2020 року наказом від 08 січня 2020 року № 9;

- ненадання на запити ВП „ФПАРРіЗУ чинного штатного розпису підприємства, що припиняє дію 12 травня 2020 року, та переліку осіб, прийнятих на посади в підрозділи підприємства у період з 03 до 12 лютого 2020 року;

- звільнення 18 грудня 2019 року начальника служб інформаційних технологій Кузнєцова Я. В.;

- звільнення 05 грудня 2019 року без законних підстав головного радника з питань виробництва групи радників департаменту персоналу Поліщук К. А.;

- звільнення 13 квітня 2020 року керівника виборного профспілкового органу Бакала В. М. без попередньої згоди виборного органу, членом якого він є, та вищого виборного органу, а також без додержання строків надання такої згоди;

- ненадання матеріальної допомоги при виході на пенсію та скороченні;

- надіслання на адресу профспілки подання про розірвання трудового договору з працівником підприємства в порушення вимог постанов Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 „Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 та від 02 квітня 2020 року № 255 „Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211.

У квітні 2020 р. відповідач звернувся до Міністра інфраструктури України із листом № ІТФ-330 від 23.04.2020 р. про розірвання трудового договору, у якому повідомив та надав Рішення профспілкового комітету Первинної профспілкової організації „Інженерно-технічних фахівців від 22.04.2020 р.

Як було зазначено вище, позивач у своїй позовній заяві просить суд скасувати рішення профспілкового комітету Первинної профспілкової організації „Інженерно-технічних фахівців від 22.04.2020 р. про розірвання трудового договору (контракту) з Виконуючим обов?язки директора Державного підприємства обслуговування повітряного руху України - ОСОБА_1 .

З приводу вказаної позовної вимоги позивача суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Регулювання відносин, що виникають у зв`язку із створенням, функціонуванням і діяльністю профспілкових організацій здійснюється Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України, Кодексом законів про працю України, Законом України „Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності, Законом України „Про колективні угоди та договори, іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з ст. 87 Цивільного кодексу України для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлений інший порядок їх затвердження.

Юридична особа приватного права може створюватися та здійснювати діяльність на підставі модельного статуту, затвердженого Кабінетом Міністрів України, а у випадках, передбачених законом, - Національним банком України, що після його прийняття учасниками стає установчим документом.

Засновники (учасники) юридичної особи, утвореної на підставі модельного статуту, можуть у встановленому законом порядку затвердити статут, який є установчим документом, та провадити діяльність на його підставі.

2. Установчим документом товариства є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками, якщо інше не встановлено законом.

Товариство, створене однією особою, діє на підставі статуту, затвердженого цією особою.

3. Установа створюється на підставі індивідуального або спільного установчого акта, складеного засновником (засновниками). Установчий акт може міститися також і в заповіті. До створення установи установчий акт, складений однією або кількома особами, може бути скасований засновником (засновниками).

4. Юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації.

Згідно з ст. 1 Закону України „Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) професійна спілка (профспілка) - добровільна неприбуткова громадська організація, що об`єднує громадян, пов`язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання);

первинна організація профспілки - добровільне об`єднання членів профспілки, які, як правило, працюють на одному підприємстві, в установі, організації незалежно від форми власності і виду господарювання або у фізичної особи, яка використовує найману працю, або забезпечують себе роботою самостійно, або навчаються в одному закладі освіти;

Відповідно до ст. 12 цього ж закону (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) професійні спілки, їх об`єднання у своїй діяльності незалежні від державних органів та органів місцевого самоврядування, роботодавців, інших громадських організацій, політичних партій, їм не підзвітні і не підконтрольні.

Профспілки самостійно організовують свою діяльність, проводять збори, конференції, з`їзди, засідання утворених ними органів, інші заходи, які не суперечать законодавству.

Забороняється втручання державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, роботодавців, їх об`єднань у статутну діяльність профспілок, їх організацій та об`єднань.

Статтею 13-1 цього ж закону (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) передбачено, що професійні спілки, їх об`єднання визнають організації роботодавців, їх об`єднання повноважними представниками роботодавців і захисниками їх законних прав і інтересів, сприяють їх діяльності.

Професійні спілки, їх об`єднання взаємодіють з організаціями роботодавців, їх об`єднаннями на принципах соціального діалогу.

Спори (конфлікти), які виникають між ними, вирішуються в порядку, передбаченому законом.

Професійним спілкам, їх об`єднанням забороняється втручатися у діяльність організацій роботодавців, їх об`єднань.

Статтею 19 цього ж закону (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) передбачено, що профспілки, їх об`єднання здійснюють представництво і захист трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілок в державних органах та органах місцевого самоврядування, у відносинах з роботодавцями, а також з іншими об`єднаннями громадян.

У питаннях колективних інтересів працівників профспілки, їх об`єднання здійснюють представництво та захист інтересів працівників незалежно від їх членства у профспілках.

У питаннях індивідуальних прав та інтересів своїх членів профспілки здійснюють представництво та захист у порядку, передбаченому законодавством та їх статутами.

Профспілки, їх об`єднання мають право представляти інтереси своїх членів при реалізації ними конституційного права на звернення за захистом своїх прав до судових органів, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також міжнародних судових установ.

Представництво інтересів членів профспілки у взаємовідносинах з роботодавцями, державними органами та органами місцевого самоврядування здійснюється на основі системи колективних договорів та угод, а також відповідно до законодавства.

Статтею 33 цього ж закону (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) передбачено, що профспілкові органи мають право вимагати розірвання трудового договору (контракту) з керівником підприємства, установи або організації, якщо він порушує цей Закон, законодавство про працю, про колективні договори та угоди.

Вимога профспілкових органів про розірвання трудового договору (контракту) є обов`язковою для розгляду і виконання. У разі незгоди з нею керівник, стосовно якого прийнято рішення, або орган чи особа, від яких залежить звільнення керівника, можуть у двотижневий строк оскаржити рішення профспілкового органу до місцевого суду. У цьому разі виконання вимоги про розірвання трудового договору зупиняється до винесення судом рішення.

Згідно з п. 9) ч. 1 ст. 38 цього ж закону (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) виборний орган первинної профспілкової організації на підприємстві, в установі або організації приймає рішення про вимогу до роботодавця розірвати трудовий договір (контракт) з керівником підприємства, установи, організації, якщо він порушує цей Закон, законодавство про працю, ухиляється від участі у переговорах щодо укладення або зміни колективного договору, не виконує зобов`язань за колективним договором, допускає інші порушення законодавства про колективні договори.

Згідно з ст. 10 Кодексу законів про працю України (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Відповідно до ст. 11 цього ж Кодексу (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) колективний договір укладається на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності і господарювання, які використовують найману працю і мають права юридичної особи.

Колективний договір може укладатися в структурних підрозділах підприємства, установи, організації в межах компетенції цих підрозділів.

Статтею 18 цього ж Кодексу (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) передбачено, що положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства, установи, організації незалежно від того, чи є вони членами професійної спілки, і є обов`язковими як для власника або уповноваженого ним органу, так і для працівників підприємства, установи, організації.

Статтею 19 цього ж Кодексу (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) передбачено, що контроль за виконанням колективного договору проводиться безпосередньо сторонами, які його уклали у порядку, визначеному цим колективним договором.

Якщо власник або уповноважений ним орган (особа) порушив умови колективного договору, профспілки, що його уклали, мають право надсилати власнику або уповноваженому ним органу (особі) подання про усунення цих порушень, яке розглядається у тижневий строк. У разі відмови усунути порушення або недосягнення згоди у зазначений строк профспілки мають право оскаржити неправомірні дії або бездіяльність посадових осіб до суду.

Статтею 45 цього ж Кодексу (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) передбачено, що на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір з керівником підприємства, установи, організації, якщо він порушує законодавство про працю, про колективні договори і угоди, Закон України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності".

Якщо власник або уповноважений ним орган, або керівник, стосовно якого пред`явлено вимогу про розірвання трудового договору, не згоден з цією вимогою, він може оскаржити рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) до суду у двотижневий строк з дня отримання рішення. У цьому разі виконання вимоги про розірвання трудового договору зупиняється до винесення судом рішення.

У разі, коли рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) не виконано і не оскаржено у зазначений строк, виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) у цей же строк може оскаржити до суду діяльність або бездіяльність посадових осіб, органів, до компетенції яких належить розірвання трудового договору з керівником підприємства, установи, організації.

Відповідно до п. 9) ч. 1 ст. 247 цього ж кодексу (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) виборний орган первинної профспілкової організації на підприємстві, в установі, організації приймає рішення про вимогу до власника або уповноваженого ним органу розірвати трудовий договір (контракт) з керівником підприємства, установи, організації, якщо він порушує Закон України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", законодавство про працю, ухиляється від участі в переговорах щодо укладення або зміни колективного договору, не виконує зобов?язань за колективним договором, допускає інші порушення законодавства про колективні договори.

Згідно з ст. 1 Закону України „Про колективні договори і угоди (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) колективний договір, угода укладаються на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів працівників та роботодавців.

Відповідно до ст. 2 цього ж закону (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) колективний договір укладається на підприємствах, в установах, організаціях (далі - підприємства) незалежно від форм власності і господарювання, які використовують найману працю і мають право юридичної особи.

Колективний договір може укладатися в структурних підрозділах підприємства в межах компетенції цих підрозділів.

Угода укладається на національному, галузевому, територіальному рівнях на двосторонній або тристоронній основі:

на національному рівні - генеральна угода;

на галузевому рівні - галузеві (міжгалузеві) угоди;

на територіальному рівні - територіальні угоди.

Статтею 4 цього ж закону (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) передбачено, що право на ведення переговорів і укладення колективних договорів, угод надається сторонам соціального діалогу, склад яких визначається відповідно до законодавства про соціальний діалог.

За наявності на підприємстві кількох профспілок чи їх об`єднань або інших уповноважених трудовими колективами на представництво органів вони повинні сформувати спільний представницький орган для ведення переговорів і укладення колективного договору.

У разі недосягнення згоди щодо колективного договору у спільному представницькому органі загальні збори (конференція) трудового колективу приймають найбільш прийнятний проект колективного договору і доручають профспілці або іншому уповноваженому трудовим колективом органу, який розробив проект, на його основі провести переговори і укласти затверджений загальними зборами (конференцією) колективний договір від імені трудового колективу з роботодавцем.

У разі недосягнення згоди у спільному представницькому органі угода вважається укладеною, якщо її підписали представники профспілок чи їх об`єднань, до яких входить більшість найманих працівників держави, галузі, території.

За наявності на національному, галузевому, територіальному рівнях кількох репрезентативних відповідно до законодавства України про соціальний діалог суб`єктів профспілкової сторони та сторони роботодавців для ведення переговорів і укладення угоди відповідного рівня вони повинні сформувати спільний представницький орган.

Ініціювати укладення угоди про утворення спільного представницького органу суб`єктів профспілкової сторони та сторони роботодавців відповідного рівня може будь-який репрезентативний відповідно до законодавства України про соціальний діалог суб`єкт профспілкової сторони та сторони роботодавців.

Професійні спілки та їх об`єднання, організації роботодавців та їх об`єднання, що не відповідають критеріям репрезентативності, за рішенням своїх виборних органів можуть надавати повноваження репрезентативним організаціям та об`єднанням відповідного рівня для представлення своїх інтересів під час ведення колективних переговорів та укладення угод відповідного рівня.

Спільний представницький орган сторони профспілок, роботодавців може вести переговори та укладати колективні угоди відповідного рівня за дорученням його членів, які є репрезентативними відповідно до законодавства України про соціальний діалог.

Згідно з п. 2.6. Галузевої угоди сторони зобов?язуються не приймати в односторонньому порядку рішень з питань, що стосуються трудових і соціально-економічних прав та інтересів працівників, без попереднього узгодження таких рішень шляхом переговорів та консультацій.

Відповідно до приписів ч. 3 ст. 13 та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У процесі розгляду справи позивачем у відповідності до ч. 3 ст. 13 та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України не було надано суду жодних належних, допустимих та достатніх доказів, що б спростували всі обставини та факти порушення трудового законодавства, викладені у Рішенні профспілкового комітету Первинної профспілкової організації „Інженерно-технічних фахівців від 22.04.2020 р.

Крім того, у процесі розгляду справи судом встановлено, що обставини та факти порушення трудового законодавства, викладені у Рішенні профспілкового комітету Первинної профспілкової організації „Інженерно-технічних фахівців від 22.04.2020 р., в подальшому були підтверджені також рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 02.12.2020 р., залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 14.04.2021 р., у справі № 295/463/20 (справа за позовом ОСОБА_2 ); рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11.06.2020 р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 24.09.2020 р. в частині визнання незаконним та скасування наказу про звільнення ОСОБА_3 з посади начальника служби інформаційних технологій Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на підставі п. 5 ч.1 ст. 41 КЗпП України, у справі № 359/490/20 (справа за позовом ОСОБА_3 ); рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18.08.2020 р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 03.03.2021 р. та постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22.09.2021 р., у справі № 359/3506/20 (справа за позовом ОСОБА_4 ); рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 02.11.2020 р., залишеним без змін постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 15.02.2023 р., у справі № 359/3098/20 (справа за позовом ОСОБА_5 ); рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24.05.2021 р., залишеним без змін постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26.01.2022 р., у справі № 359/3507/20 (справа за позовом ОСОБА_6 ); рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22.11.2021 р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 29.06.2022 р. в частині визнання незаконним та скасування наказу в.о. директора державного підприємства обслуговування повітряного руху України № 409/о від 13 квітня 2020 року про звільнення ОСОБА_7 , головного інженера Украероруху, з роботи з 13 квітня 2020 року у зв?язку з скороченням штату працівників, на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України та поновлення ОСОБА_7 на роботі в державному підприємстві обслуговування повітряного руху України на посаді головного інженера „Украероруху з 13 квітня 2020 року, у справі № 359/3773/20 (справа за позовом ОСОБА_7 ); рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 04.11.2021 р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 08.06.2022 р. в частині визнання незаконним та скасування наказу в.о. директора державного підприємства обслуговування повітряного руху України №403/о від 13 квітня 2020 року про звільнення ОСОБА_8 , начальника служби інформаційних технологій та інформаційної безпеки, з роботи з 13 квітня 2020 року у зв`язку з скороченням штату працівників, на підставі п. 1 ст.40 КЗпП України та поновлення ОСОБА_8 на роботі в державному підприємстві обслуговування повітряного руху України на посаді начальника служби інформаційних технологій та інформаційної безпеки з 13 квітня 2020 року, у справі № 359/3766/20 (справа за позовом ОСОБА_8 ); рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 02.11.2020 р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 07.04.2021 р. та постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29.07.2021 р. в частині стягнення з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на користь ОСОБА_9 заборгованості з невиплаченої матеріальної допомоги відповідно п. 6.25.2 Колективного договору між адміністрацією Украероруху та профспілками в розмірі 716 100, 00 грн, у справі № 359/3250/20 (справа за позовом ОСОБА_9 ); рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17.12.2020 р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 14.09.2021 р., у справі № 359/3247/20 (справа за позовом ОСОБА_10 ); рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 25.01.2021 р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 14.04.2021 р. в частині стягнення з державного підприємства обслуговування повітряного руху України на користь ОСОБА_11 матеріальну допомогу при звільненні працівника за власним бажанням у зв?язку з виходом на пенсію у розмірі 570 800 гривень, у справі № 359/3262/20 (справа за позовом ОСОБА_11 ); рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 04.11.2020 р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 24.02.2021 р. в частині стягнення з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на користь ОСОБА_12 заборгованості по виплаті матеріальної допомоги при звільненні в розмірі 764 300 гривень, у справі № 753/7856/20 (справа за позовом ОСОБА_12 ); рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 30.10.2020 р., залишеним без змін постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23.11.2022 р., у справі № 359/3256/20 (справа за позовом ОСОБА_13 ); та підтверджуються іншими документами, наявними у матеріалах справи.

Заперечення позивача та третіх осіб щодо того, що рішення профспілкового комітету Первинної профспілкової організації „Інженерно-технічних фахівців від 22.04.2020 р. було прийнято із порушенням положень чинного законодавства України за відсутності відповідних правових підстав є необґрунтованими та не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки оспорюване рішення було прийнято відповідачем внаслідок допущення позивачем, як керівником Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, порушень трудового законодавства по відношенню до працівників останнього, які в подальшому були підтверджені та встановлені вищевказаними судовими рішеннями, при цьому положення законодавства про працю, у тому числі, статтей 33 Закону України „Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності, статтей 45, 247 Кодексу законів про працю України не вимагають встановлення і підтвердження таких порушень законодавства про працю відповідними органами у досудовому чи судовому порядках станом на момент прийняття такого рішення.

Заперечення позивача та третіх осіб щодо того, що рішення профспілкового комітету Первинної профспілкової організації „Інженерно-технічних фахівців від 22.04.2020 р. було прийнято із порушенням положень чинного законодавства України так як відповідач - Первинна профспілкова організація „Інженерно-технічних фахівців не підписував колективний договір із Державним підприємством обслуговування повітряного руху України, а тому не наділений та має права, встановленого і передбаченого положеннями статтей 33 Закону України „Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності, статтей 45, 247 Кодексу законів про працю України є необґрунтованими, оскільки положення законодавства про працю передбачають, що на підприємстві можуть діяти декілька профспілок, які є рівними перед законом і мають рівні права щодо здійснення представництва та захисту прав і інтересів членів профспілки, при цьому такі положення не передбачають, що вимога про звільнення у разі порушення законодавства про працю, умов колективного договору керівником може бути заявлена лише тією профспілкою, яка було стороною колективного договору.

Вищевказаний висновок суду узгоджується із правовим висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеним у його постанові від 26.05.2021 р. у справі № 201/1426/20-ц.

Заперечення позивача та третіх осіб щодо того, що рішення профспілкового комітету Первинної профспілкової організації „Інженерно-технічних фахівців від 22.04.2020 р. було прийнято із порушенням визначеного способу та встановленої процедури, передбачених Галузевою угодою та колективним договором, так як було прийнято в односторонньому порядку без попереднього узгодження такого рішення шляхом проведення переговорів і консультацій (п. 2.6. Галузевої угоди) є необґрунтованими, оскільки відповідні положення Галузевої угоди та колективного договору передбачають обов?язок не приймати в односторонньому порядку рішень з питань, що стосуються трудових і соціально-економічних прав та інтересів працівників, без попереднього узгодження таких рішень шляхом переговорів і консультацій тобто не приймати рішень, які встановлюють загальні правила регулювання трудових відносин, і не стосуються узгодження і реалізації права профспілкового органу, встановленого і передбаченого положеннями статтей 33 Закону України „Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності, статтей 45, 247 Кодексу законів про працю України.

Заперечення позивача та третіх осіб щодо того, що рішення профспілкового комітету Первинної профспілкової організації „Інженерно-технічних фахівців від 22.04.2020 р. було прийнято із порушенням визначеного способу та встановленої процедури, передбачених Галузевою угодою та колективним договором, так як було прийнято без узгодження із іншими представниками трудового колективу та із іншими профспілковими органами є необґрунтованими, оскільки відповідні положення Галузевої угоди та колективного договору прямо не передбачають такого обов?язку, а положення статтей 33 Закону України „Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності, статтей 45, 247 Кодексу законів про працю України встановлюють право кожної (будь-якої) профспілки на підприємстві вимагати розірвання трудового договору (контракту) з керівником підприємства, установи або організації, якщо він порушує закон, законодавство про працю, про колективні договори та угоди.

Заперечення позивача та третіх осіб щодо того, що рішення профспілкового комітету Первинної профспілкової організації „Інженерно-технічних фахівців від 22.04.2020 р. було прийнято із порушенням положень статуту такої профспілкової організації є необґрунтованими, оскільки оспорюване рішення було прийнято профспілковим комітетом Первинної профспілкової організації „Інженерно-технічних фахівців на підставі та із дотриманням положень 6.1.-6.16. та інших чинного Статуту Всеукраїнської профспілки „Федерації профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації і зв?язку України.

Заперечення позивача та третіх осіб щодо того, що рішення профспілкового комітету Первинної профспілкової організації „Інженерно-технічних фахівців від 22.04.2020 р. було прийнято із порушенням положень чинного законодавства України так як станом на момент його прийняття позивач ОСОБА_1 був виконувачем обов?язки керівника, а не керівником Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, із яким не було укладено трудового договору (контракту), а тому щодо нього не застосовуються положення статтей 33 Закону України „Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності, статтей 45, 247 Кодексу законів про працю України є необґрунтованими, оскільки вказані положення законодавства, права та механізм, закріплені в них, розповсюджується та застосовується щодо будь-якої особи, яка у встановлений спосіб і формі займає (призначена на) посаду керівника підприємства, установи або організації як із підписанням письмового трудового договору (контракту) так і без підписання останнього.

Отже, враховуючи вищевикладене та те, що, як було встановлено судом у процесі розгляду справи, позивачем не було надано суду жодних належних, допустимих та достатніх доказів, що б спростували всі обставини та факти порушення трудового законодавства, викладені у рішенні профспілкового комітету Первинної профспілкової організації „Інженерно-технічних фахівців від 22.04.2020 р., і оспорюване рішення профспілкового комітету Первинної профспілкової організації „Інженерно-технічних фахівців від 22.04.2020 р. було прийнято відповідачем із дотриманням положень Кодексу законів про працю України, Закону України „Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності, Закону України „Про колективні угоди та договори, інших нормативно-правових актів, прийняття рішення по якому щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення відноситься до компетенції відповідного повноважного органу управління, а тому позовна вимога позивача до відповідача про його скасування є такою, що не ґрунтується на нормах законодавства України, а тому суд не вбачає підстав для задоволення позову.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, обставини, викладені у позовній заяві позивача, не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, його позовні вимоги є такими, що не ґрунтуються на нормах законодавства України, а тому суд не вбачає підстав для задоволення позову.

Судові витрати відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 123, 129, 233, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1.Відмовити у задоволенні позову повністю.

2.Судові витрати покласти на позивача.

3.Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його апеляційне оскарження, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення може бути оскаржено протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Північного апеляційного господарського суду.

Суддя В.М.Бацуца

Повний текст рішення складено і підписано

09 квітня 2024 р.