Рішення

від 02.04.2024 по справі 918/145/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" квітня 2024 р. м. РівнеСправа № 918/145/24

Господарський суд Рівненської області у складі судді Горплюка А.М., розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тінтекс Груп"

до відповідача Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція"

про стягнення заборгованості в розмірі 649 853, 10 грн

Секретар судового засідання Сідлецька Ю.Р.

за участю представників сторін:

Від позивача: Пипа А.О. (в режимі відеоконференції);

Від відповідача: Шолом С.В.(в режимі відеоконференції).

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Тінтекс Груп" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" (далі - відповідач) про стягнення заборгованості в розмірі 649 853,10 грн, що виникла в результаті неналежного виконання договору поставки № 53-122-01-23-12954 від 21.02.2023 (далі - договір).

Позивач зазначає, що відповідач несвоєчасно виконав свої зобов`язання по оплаті за поставлений товар у визначений договором строк, чим порушив умови господарського зобов`язання. За несвоєчасне виконання зобов`язань з оплати поставленого товару у відповідача виник перед позивачем борг в сумі 538 260, 00 грн - основної заборгованості, 98 499, 75 грн - пені, 7 263, 98 грн 3% річних та 5 829, 37 грн - інфляційних втрат, який останній просить суд стягнути на його користь з відповідача.

Ухвалою суду від 13.02.2024 прийнято позовну заяву за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи призначено на 05.03.2024.

05.03.2024 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Зокрема вказано, що відповідач визнає суму основної заборгованості в сумі 494 820, 00 грн, оскільки позивачем не враховано платіж на суму 43 440, 00 грн, здійснений 06.02.2024 згідно платіжної інструкції №334. Зазначає, що в частині стягнення пені в сумі 98 499, 75 грн вважає їх безпідставними та необгрунтованими, оскільки такий вид відповідальності як пеня за порушення строку поставленої продукції договором не передбачено. Стосовно вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних відповідач не визнає та просить відмовити. Також, враховуючи часткове визнання позовних вимог відповідач просить суд застосувати норму ст. 130 ГПК України та повернути 50% сплаченого судового збору позивачу. Окрім того, відповідач вказав, що сума судового збору заплачена позивачем є надмірною, оскільки згідно підпункту 1 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру підлягає сплаті судовий збір в розмірі 1, 5 % ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028, 00 грн). Таким чином, враховуючи, що ціна позову становить 649 853, 10 грн, тому судовий збір за його подання підлягав сплаті в сумі 9 747, 80 грн (649 853, 10 *1, 5%) і як наслідок, судовий збір в сумі 1 354, 10 грн сплачений позивачем надмірно.

В судовому засіданні 05.03.2024 оголошено перерву до 02.04.2024.

В судовому засіданні 02.04.2024 представник позивача підтримала позовні вимоги, підтвердила сплачену суму 43 440, 00 грн, здійснену 06.02.2024 згідно платіжної інструкції №334. Зазначила, що протягом 5-ти днів після ухвалення рішення надасть докази понесених судових витрат.

В судовому засіданні 02.04.2024 представник відповідача зазначив, що у зв`язку з визнанням суми основного боргу просить повернути 50% судового збору з Державного бюджету позивачу. Розмір пені, 3% річних, та інфляційні втрати не визнає через відсутність правових підстав.

У судовому засіданні 02.04.2024, відповідно до ст. 240 ГПК України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, викладені в позові, об`єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Тінтекс Груп" (постачальник) та Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" (замовник) укладено договір №53-122-01-23-12954 від 21 лютого 2023 року (далі - договір) на поставку продукції згідно специфікації № 1. Предметом поставки є продукція: 44110000-4 Євроруберойд.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2023 р. № 1420 утворено акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" шляхом перетворення державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом". Згідно пункту 3 цієї Постанови товариство є правонаступником усіх майнових і немайнових прав та обов`язків державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", починаючи із дня державної реєстрації Товариства. Відокремлені підрозділи державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" із дня державної реєстрації Товариства продовжують функціонувати як відокремлені підрозділи Товариства (філії, представництва).

11.01.2024 року проведено державну реєстрацію акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом". Таким чином, на даний час товариство є правонаступником усіх майнових і немайнових прав та обов`язків державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом".

Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов`язується поставити та передати у власність продукцію, а замовник зобов`язується оплатити її.

Пунктом 1.4 договору визначено місце виконання договору місто Вараш Рівненської області.

Відповідно до п.п. 2.1. договору, ціна продукції, що поставляється за цим договором складає: 1 259 820, 00 (Один мільйон двісті п`ятдесят дев`ять тисяч вісімсот двадцять гривень) 00 коп., у тому числі ПДВ 20 % 209 970, 00 грн.

Відповідно до п.п. 2.3. договору, кількість продукції та ціна за одиницю продукції вказана у специфікації №1 (додаток №1 до даного договору).

Відповідно до п.п. 2.4. договору, ціна на продукцію є остаточною і змінам не підлягає, за виключенням умов передбачених в п. 13.10. даного договору.

Згідно до п. п. 3.1 п. 3 договору, сторонами погоджено, що продукція поставляється в період по 30.11.2023 р. Строк поставки продукції по даному договору вказаний у специфікації № 1 (120 календарних днів) та визначається кількістю календарних днів з дати оприлюднення даного договору на веб - порталі Уповноваженого органу згідно ЗУ "Про публічні закупівлі". Продукція поставляється постачальником на умовах DDP згідно "Інкотермс-2010". Місце поставки та вантажоодержувач - 34400, м. Вараш, склад Рівненського відділення ВП "Складське господарство" ДП "НАЕК" "Енергоатом".

Відповідно до п.п. 4.2. договору, якість та комплектність продукції повинна відповідати умовам договору, технічній специфікації (додаток №2 до даного договору).

Згідно п.п. 6.1. п. 6 договору, оплата за поставлену продукцію здійснюється замовником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника протягом 45 календарних днів з дати оформлення Ярлика на придатну продукцію згідно СОУ НАЕК 038:2021 "Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції для ВП Компанії" за умови реєстрації Постачальником належним чином оформленої та незаблокованої податкової накладної в ЄРПН. Початок перебігу строку оплати починається з дня, наступного за днем оформлення Ярлика на придатну продукцію.

Відповідно до п.п. 8.3. п. 8 договору, успішне проходження продукцією вхідного контролю ВК-1 підтверджується відповідним актом та Ярликом на придатну продукцію, згідно Стандарту ДП "НАЕК "Енергоатом", "Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції для ВП Компанії" СОУ НАЕК 038:2021.

Згідно п.п. 12.1. договору, договір вважається укладеним з моменту його підписання Сторонами та скріплення печатками (для контрагентів які застосовують печатку). Строк дії даного договору по 31.12.2023р., а в частині виконання гарантійних зобов`язань Постачальника, що передбачені даним договором до спливу гарантійних строків.

Договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений відтиском печаток.

До договору укладено специфікацію №1 загальною вартістю 1 259 820, 00 грн.

На виконання умов договору, постачальником були здійснені відповідно до специфікації №1 наступні поставки продукції: видаткова накладна №1 від 19.04.2023 на суму 36 000, 00 грн (ярлик на придатну продукцію №Я 4,5-080 від 21.04.2023); видаткова накладна №11 від 29.05.2023 на суму 72 000, 00 грн (ярлик на придатну продукцію №Я 4,5-131 від 05.06.2023); видаткова накладна №59 від 28.06.2023 на суму 657 000, 00 грн (ярлик на придатну продукцію №Я 4,5-175 від 04.07.2023); видаткова накладна №60 від 30.06.2023 на суму 494 820, 00 грн (ярлик на придатну продукцію №Я 4,5-179 від 07.07.2023).

Податкові накладні за фактом зазначених поставок зареєстровані у ЄПРН у строки, передбачені чинним законодавством, а саме: податкові накладні №2 від 19.04.2023 року; №18 від 29.05.2023; №35 від 28.06.2023 року; №37 від 30.06.2023 року.

Таким чином поставка продукції на загальну суму 1 259 820,00 грн с ПДВ (36 000,00 грн + 72 000,00 грн + 441 000,00 грн + 216 000,00 грн + 386 820,00 грн + 108 000,00 грн) була здійснена декількома партіями в обумовлені у договорі строки, в межах строку дії договору та до граничного строку поставки зазначеного у Договорі 30.11.2023 року.

Факт транспортування продукції підтверджується видатковими та товарно- транспортними накладними від 19.04.2023 № Р1, від 29.05.2023 № Р11, від 28.06.2023 № Р59, від 30.06.2023 №Р 60, які підписані представниками обох сторін без зауважень та які містять їх печатки і штампи.

Якість товару постачальником підтверджено технічною специфікацією якості від 21.02.2023 року.

Ярлики на придатну продукцію по всім партіям поставки погоджені та підписані уповноваженими особами без зауважень.

Листами відповідача про оформлення ярлика на придатну продукцію від 12.07.2023 №13347/041, від 05.07.2023 №12852/041, від 07.06.2023 №11014/041, підтверджено отримання всіх партій поставленої продукції відповідно до видаткових накладних належної якості, що свідчить про відсутність дефектів продукції та претензій зі сторони замовника та належне виконання умов договору виконавцем.

Позивач вказує, що станом на подання позову в порушення умов договору, оплата за поставлену продукцію здійснена частково на суму 721 560, 00 грн та з порушенням строків оплати.

Таким чином, не оплачено позивачу за поставлену та прийняту продукцію кошти в розмірі 538 260, 00 грн.

Окрім того, судом встановлено, що 06.02.2024 згідно платіжної інструкції №334 був здійснений платіж в розмірі 494 820, 00 грн.

Враховуючи порушення відповідачем термінів виконання грошових зобов`язань за договором, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 98 499, 75 грн - пені, 7 263, 98 грн - 3% річних та 5 829, 37 грн - інфляційних втрат.

Наведені обставини стали причиною звернення позивачем з позовом та є предметом спору у даній справі.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Між сторонами у справі виникли цивільно-правові відносини з поставки товару на підставі укладеного договору в силу статті 11 Цивільного кодексу України, судом враховано законодавство, що встановлює та регулює договірні зобов`язання, які виникають на підставі договору поставки.

Згідно з ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 14 ЦК України визначено, цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 179 ГК України визначено, що майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України та ч. 1 ст. 173 ГК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України).

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Положеннями ст. 525, ч. 1 ст. 526 ЦК України, ч. 1 ст. 193 ГК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За частиною 1 статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання (ч. 1 та ч. 2 ст. 614 ЦК України).

Як унормовано положеннями частини 2 статті 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст. 617 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до ч. 1 ст. 191 ГПК України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд (ч. 4 ст. 191 ГПК України).

Таким чином, враховуючи визнання відповідачем суми основного боргу в розмірі 494 820, 00 грн позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо нарахування позивачем 7 263, 98 грн - 3% річних та 5 829, 37 грн - інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми Закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та сплати неустойки за прострочення виконання зобов`язання. Ці нарахування не є штрафними санкціями (неустойкою). Тому до них не застосовуються відповідні положення ГК України та ЦК України.

Отже, у розумінні наведених приписів, позивач вправі вимагати стягнення в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

За своїми ознаками, 3% річних є платою за користування чужими коштами в період прострочення виконання відповідачем його договірного зобов`язання.

У свою чергу, індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв`язку з девальвацією грошової одиниці України.

За таких обставин, суд вважає, що заявлені позивачем вимоги щодо стягнення інфляційного збільшення, трьох процентів річних відповідають умовам укладеного договору та чинного законодавства України, відтак є правомірними та обґрунтованим.

Суд здійснивши перерахунок 3% річних встановив, що останні є арифметично вірними та підлягають задоволенню в розмірі 7 263, 98 грн.

Також суд здійснивши перерахунок інфляційних втрат встановив, що останні є арифметично вірними та підлягають задоволенню в розмірі 5 829, 37 грн.

Щодо нарахування позивачем пені в сумі 98 499, 75 грн, суд зазначає наступне.

Дослідивши умови договору суд встановив, що останній не містить норм щодо відповідальності за не оплату поставленого товару у вигляді пені.

Відповідно до п. 9.1. договору визначено, що у випадку порушення строків поставки "Постачальник" (позивач) зобов`язується сплатити "Замовнику" пеню в розмірі 0,1% вартості непоставленої (недопоставленою) продукції за кожен день прострочення, при цьому, у випадку прострочення поставки (недопоставки) продукції понад тридцять діб, "Постачальник" додатково сплачує "Замовнику" штраф у розмірі 7% вказаної вартості.

Тобто, договір містить норму яка передбачає право нарахування пені замовником у зв`язку із порушенням строків поставки постачальником, однак вказана норма не наділяє будь-яку сторону договору правом на нарахування пені за несвоєчасне виконання саме грошового зобов`язання у вигляді оплати за поставлену продукцію.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Відповідно до норм частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Мотивуючи нарахування пені позивач посилається на ст. 231 ГК України, оскільки розмір пені за прострочення оплати товару договором не передбачений.

За ст. 231 ГК України законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміни якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовується в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми не виконаної частини зобов`язання або у певній, визначені грошові сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов`язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу (ч. 5 ст. 231 ГК України)

Частиною шостою зазначеної статті Кодексу унормовано, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

3 аналізу положень статті 231 ГК України вбачається, що нею передбачено можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов`язань штрафних санкцій, що мають імперативний характер (тобто розмір таких санкцій не може бути змінений за згодою сторін та не залежить від їх волевиявлення), а також штрафних санкцій, розмір яких може бути змінений сторонами за умовами договору.

Так, частина друга статті 231 ГК України визначає уніфікований розмір штрафних санкцій за певні види правопорушень (порушення вимог щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг), порушення строків виконання негрошового зобов`язання) у господарському зобов`язанні, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або в разі, коли порушення пов`язане з виконанням державного контракту або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, якщо інше не передбачено законом або договором. Частина третя цієї статті передбачає можливість законодавчого встановлення розміру штрафних санкцій і за інші види правопорушень в окремих видах господарських зобов`язань, перелічених у частині другій статті 231 ГК України.

Частиною четвертою статті 231 ГК України передбачено застосування штрафних санкцій у розмірі, встановленому умовами господарського договору, якщо їх розмір законом не визначено, а також надано сторонам право встановлювати різні способи визначення у відсотковому відношенні до суми штрафних санкцій: зобов`язання (виконаної чи невиконаної його частини) або у певній визначеній грошовій сумі, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Положення частини шостої статті 231 ГК України регулюють виключно правовідносини сторін щодо їх відповідальності за невиконання грошових зобов`язань, передбачаючи їх встановлення у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. На відміну від частини другої статті 231 ГК України, у частині шостій цієї статті не сказано про застосування штрафної санкцій у певному розмірі, а йдеться про спосіб її визначення.

Відповідно до частини другої статті 343 ГК України, яка є спеціально нормою, що регулює відповідальність за порушення строків розрахунків, платник за прострочення платежу сплачує на користь одержувача пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За змістом наведених положень законодавства розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить умов щодо розміру та бази нарахування пені або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Водночас частина шоста статті 231 ГК України не встановлює розміру штрафної санкції за порушення грошового зобов`язання, а визначає певний спосіб її формування (у відсотковому відношенні, розмір відсотків визначається через облікову ставку Національного банку України), а тому не може бути застосована як законна підстава для визначення розміру стягуваної пені.

Отже, якщо умовами договору не встановлено розміру пені за порушення виконання грошового зобов`язання з посиланням на частину шосту статті 231 ГК України і водночас зазначена норма не передбачає конкретного розміру (відсотку) належної до стягнення пені, то немає підстав для застосування такої міри відповідальності як договірна санкція.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №904/4156/18.

З огляду на зазначене, оскільки сторонами у договорі не погоджено штрафної санкції у вигляді пені за порушення строків оплати товару, зобов`язання відповідача є грошовим, що виключає застосування абз. 3 ч. 2 ст. 231 ГК України, вимоги позивача про стягнення 98 499, 75 грн пені задоволенню не підлягають.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків суду не спростовує.

Слід також зазначити, що відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010р. у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд, за результатами з`ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні, із наданням оцінки всім аргументам учасників справи у їх сукупності та взаємозв`язку, як це передбачено вимогами ст. ст. 75-79, 86 ГПК України, суд дійшов висновку про порушення майнових прав позивача, а тому, позов слід задоволити частково та стягнути з відповідача основну заборгованість в сумі 494 820, 00 грн, 7 263, 98 грн - 3% річних та 5 829, 37 грн - інфляційних втрат.

Згідно ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивачем по справі у якості судових витрат заявлено сплату судового збору в розмірі 11 101, 90 грн та 10 000, 00 грн витрат на правову допомогу.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно задоволених позовних вимог.

З матеріалів справи вбачається, що у відзиві на позовну заяву відповідач визнав суму основного боргу на суму 494 820, 00 грн по договору та просив суд, в порядку ч. 1 ст. 130 ГПК України, вирішити питання щодо повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору сплаченого при поданні позову.

В силу ч. 3 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Окрім того, судом встановлено, що сума судового збору заплачена позивачем є надмірною, оскільки згідно підпункту 1 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру підлягає сплаті судовий збір в розмірі 1, 5 % ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028, 00 грн).

Таким чином, враховуючи, що ціна позову становить 649 853, 10 грн, тому судовий збір за його подання підлягав сплаті в сумі 9 747, 80 грн (649 853, 10 *1, 5%) і як наслідок, судовий збір в сумі 1 354, 10 грн сплачений позивачем надмірно.

Суд роз`яснює позивачу, що сума судового збору в сумі 5 163, 45 грн, може повернена останньому на підставі відповідного клопотання.

Враховуючи часткове задоволення позову та застосовуючи положення ч. 1 ст. 130 ГПК України сума судового збору яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 3 809, 35 грн.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 91, 120, 123, 129, 233, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, м. Київ, вул. Назарівська 3, код ЄДРПОУ 24584661) в особі філії "Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" (34400, Рівненська область, м. Вараш, код ЄДРПОУ 05425046) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тінтекс Груп" (51931, Дніпропетровська обл., м. Кам`янське, вул. Республіканська, 9А, код ЄДРПОУ 44464689) 494 820 (чотириста дев`яносто чотири тисячі вісімсот двадцять) грн 00 коп. - основного боргу; 7 263 (сім тисяч двісті шістдесят три) грн 98 коп. - 3 % річних, 5 829 (п`ять тисяч вісімсот двадцять дев`ять) грн 37 коп. - інфляційних втрат та 3 809 (три тисячі вісімсот дев`ять) грн 35 коп. - судового збору.

3. У решті позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набранням рішення законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення через господарський суд, що прийняв рішення або безпосередньо до апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 09 квітня 2024 року.

Суддя А.М. Горплюк