Рішення

від 09.04.2024 по справі 924/187/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"09" квітня 2024 р. Справа № 924/187/24

м. Хмельницький

Господарський суд Хмельницької області у складі судді Виноградової В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін матеріали справи

за позовом фізичної особи-підприємця Корякіна Дмитра Вадимовича

до фермерського господарства "Віра"

про стягнення 155051,27 грн

встановив: фізична особа-підприємець Корякін Дмитро Вадимович звернувся до суду з позовом до фермерського господарства "Віра" про стягнення 155051,27 грн, з яких 25754,04 грн 3% річних та 129297,23 грн інфляційних втрат.

В обґрунтування позову посилається на те, що рішенням Господарського суду міста Києва від 29.07.2021 у справі №910/11384/20 (910/9258/21) стягнуто з фермерського господарства "Віра" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Насіння" суму основного боргу в розмірі 341459,68 грн, три відсотки річних в розмірі 4799,12 грн, інфляційні втрати в розмірі 17980,13 грн та судовий збір в розмірі 5463,58 гривні. У подальшому ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.04.2023 у справі №910/11384/20 (910/9258/21) стягувача - товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Насіння" за наказом Господарського суду міста Києва від 13.09.2021 у справі №924/11384/20 (910/9258/21) замінено на правонаступника позивача. Заміну стягувача здійснено й у відкритому на виконання наказу Господарського суду міста Києва від 13.09.2021 у справі №924/11384/20 (910/9258/21) виконавчому провадженні, яке закінчене у зв`язку з фактичним виконанням рішення лише 07.02.2024. Правовою підставою позовних вимог зазначає положення ст. ст. 11, 509, 526, 625 ЦК України, ст. 193 ГК України.

Ухвалою суду від 15.02.2024 відкрито провадження у справі для її розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено строк для подання суду відзиву на позов до 05.03.2024.

Ухвалою суду від 26.03.2024 відмовлено у задоволенні клопотання ФГ "Віра" про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін; поновлено для ФГ "Віра" строк для подання відзиву на позов.

ФГ "Віра" у відзиві на позов (від 24.03.2024) проти позовних вимог заперечило. Зокрема повідомило, що заборгованість по ВП №67063064 в сумі 356673,24 грн була погашена 06.02.2024 шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок приватного виконавця. Зауважило, що позивачем не подано доказів фактичного набуття права вимоги, а подання до суду заяви про заміну сторони виконавчого провадження не підтверджують набуття ним права вимоги в порядку ст. 625 ЦК України на суми, які не стосуються періоду та сум, присуджених до стягнення рішенням суду.

При цьому зазначив, що під час воєнного стану вжиття заходів примусового стягнення поставить під загрозу функціонування фермерського господарства; розмір неустойки значно перевищує розмір збитків, є надмірно великими порівняно із погашеною сумою боргу, майновий стан ФГ "Віра" є вкрай важким, а напередодні посівної компанії боргові зобов`язання можуть призвести до повного припинення діяльності підприємства, неможливості виплати заробітної плати працівникам. Фермерське господарство погасило власними коштами наявні боргові зобов`язання, намагається відновити роботу. Факт стягнення заборгованості суттєво вплине на господарський та фінансовий стан, призведе до значних фінансових збитків. Посилаючись на положення ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України у разі прийняття рішення про задоволення позову просить зменшити розмір неустойки (3% річних, інфляційних нарахувань) до її розумного розміру.

Позивач у відповіді на відзив на позов (від 27.03.2024) просить поновити строк для її подання, посилаючись на несвоєчасне подання відзиву відповідачем.

Суд з урахування обставин щодо подання відповідачем відзиву 24.03.2024, поновлення відповідачу ухвалою суду від 26.03.2024 строку на подання відзиву, з метою всебічного, об`єктивного розгляду та вирішення спору, забезпечення змагальності (ст. 13 ГПК України) та виконання завдань господарського судочинства (ст. 2 ГПК України) вважає за необхідне клопотання позивача задовольнити та поновити йому строк на подання відповіді на відзив відповідно до ст. 119 ГПК України.

У відповіді на відзив на позов (від 27.03.2024) позивач зазначив, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми та інфляційні нарахування не мають характеру штрафних санкцій, тому суд не наділений правом зменшувати їх розмір. Просить не брати до уваги твердження відповідача про те, що вжиття заходів примусового стягнення поставить під загрозу функціонування господарства, призведе до припинення його діяльності, неможливості виплати зарплати працівникам тощо, оскільки вони не підтверджені доказами. Акцентує увагу, що відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідач у письмових поясненнях (від 06.04.2024) стверджує, що розраховані у позові суми процентів та інфляційних втрат є надмірно великими порівняно зі збитками кредитора і стягнення заявлених штрафних санкцій призведе до тяжких фінансових наслідків для підприємства. Зазначає, що невиконання зобов`язання було спричинено виїздом за кордом засновника, а при зміні засновника було вжито заходів для погашення заборгованості. Звертає увагу на те, що головним інтересом відповідача є відновлення роботи та платоспроможності господарства, натомість інтересом позивача є збагачення. Акцентує увагу, що завданням застосування ст. 625 ЦК України є як дисциплінування та покарання боржника, так і захист майнових прав та інтересів кредитора, однак її застосування повинно здійснюватись із дотриманням принципу розумності та справедливості. Вважає, що наявність у кредитора можливості стягувати надмірні грошові суми як неустойку спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника неустойка перетворюється на непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих прибутків кредитора. Посилаючись на положення ст. 80 ГПК України, зазначив, що доказ фактичного набуття права вимоги, наданий позивачем з відповіддю на відзив, не може бути прийнятий, оскільки позивач мав можливість подати його разом з позовною заявою.

Розглядом матеріалів справи встановлено:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.07.2021 у справі №910/11384/20 (910/9258/21) з фермерського господарства "Віра" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Насіння" стягнуто суму основного боргу в розмірі 341459,68 грн, три відсотки річних в розмірі 4799,12 грн, інфляційні втрати в розмірі 17980,13 грн та судовий збір в розмірі 5463,58 гривні.

Як зазначив суд, позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Насіння" були обґрунтовані укладеним між позивачем та відповідачем договором №2-2002/пр420 від 20.02.2020 на поставку насіння сільськогосподарських культур та засобів захисту рослин, згідно з яким позивач зобов`язався поставити відповідачу товар у строк, визначений сторонами, а відповідач - прийняти та оплатити його вартість.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Хмельницької області від 06.10.2021 відкрито виконавче провадження №67063064 з виконання наказу Господарського суду міста Києва від 13.09.2021, виданого у справі №910/11384/20, про стягнення з ФГ "Віра" на користь ТОВ "ТД "Насіння" 341459,68 грн основного боргу, 4799,12 грн 3% річних, 17980,13 грн інфляційних втрат та 5463,58 грн судового збору.

Заявником у матеріали справи надано копію договору купівлі-продажу права вимоги від 08.02.2023 №BRD001-UA-20230124-10164, укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Насіння" (в особі ліквідатора арбітражного керуючого Косякевича С.О., що діє на підставі ухвали Господарського суду міста Києва від 27.07.2021 у справі №910/11384/20) як Первісним кредитором та фізичною особою-підприємцем Корякіним Дмитром Вадимовичем як Новим кредитором (далі - договір), а також копію договору про внесення до нього змін від 09.02.2023.

Відповідно до п. 1.1 договору (в редакції договору про внесення змін від 09.02.2023) на умовах договору та на підставі протоколу електронного аукціону від 03.02.2023 №BRD001-UA-20230124-10164 з продажу активів товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Насіння" по лоту №30674952-147 Первісний кредитор відступає Новому кредитору, а Новий кредитор набуває належне Первісному кредитору право вимоги основного боргу у ФГ "Віра" за договором №2-2002/пр420 на поставку насіння сільськогосподарських культур та засобів захисту рослин від 20.02.2020 у розмірі 341459,68 грн та судового збору у розмірі 5463,58 грн, три відсотки річних у розмірі 4799,12 грн, інфляційних втрат у розмірі 17980,13 грн, стягнутих рішенням Господарського суду міста Києва від 29.07.2021 у справі №910/11384/20 (910/9258/21).

За цим договором Новий кредитор набуває право вимагати від ФГ "Віра" належного виконання зобов`язання щодо сплати основного боргу за договором №2-2002/пр420 на поставку насіння сільськогосподарських культур та засобів захисту рослин від 20.02.2020 у розмірі 341459,68 грн та судового збору у розмірі 5463,58 грн, три відсотки річних у розмірі 4799,12 грн, інфляційних втрат у розмірі 17980,13 грн, стягнутих рішенням Господарського суду міста Києва від 29.07.2021 у справі №910/11384/20 (910/9258/21), в обсязі і на умовах, що існують на момент переходу цих прав, включаючи: право вимоги основної суми заборгованості, право вимоги додатково нарахованих сум (три відсотки річних, інфляційні втрати тощо) (п. 2.1 договору в редакції договору про внесення змін від 09.02.2023).

За умовами п. п. 2.2, 3.1 договору перехід права вимоги до фізичної особи-підприємця Корякіна Дмитра Вадимовича здійснюється після повної сплати ціни реалізації лоту на електронному аукціоні. Згідно протоколу електронного аукціону від 03.02.2023 №BRD001-UA-20230124-10164 з продажу активів товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Насіння" по лоту №30674952-147, ціна продажу визначеного цим договором права вимоги складає 17219,22 грн та на момент підписання цього договору повністю сплачена Новим кредитором.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.04.2023 у справі №910/11384/20 (910/9258/21) за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Насіння" до фермерського господарства "Віра" про стягнення 364238,93 грн задоволено заяву фізичної особи-підприємця Корякіна Дмитра Вадимовича; замінено стягувача - товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Насіння" за наказом Господарського суду міста Києва від 13.09.2021 у справі №910/11384/20(910/9258/21) на правонаступника - фізичну особу-підприємця Корякіна Дмитра Вадимовича.

У вищенаведеній ухвалі зазначено, що рішенням Господарського суду міста Києва від 29.07.2021 позов задоволено повністю; 13.09.2021 на виконання рішення було видано наказ. Судом встановлено, що фізична особа-підприємець Корякін Дмитро Вадимович є правонаступником товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Насіння" за наказом Господарського суду міста Києва від 13.09.2021 у справі №910/11384/20 (910/9258/21).

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Хмельницької області від 19.06.2023 у виконавчому провадженні №67063064 з виконання наказу Господарського суду міста Києва від 13.09.2021 у справі №910/11384/20 (910/9258/21) замінено стягувача з товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Насіння" на фізичну особу-підприємця Корякіна Дмитра Вадимовича.

Відповідно до платіжних інструкцій від 29.09.2023 №4575 на суму 9090,47 грн, від 02.10.2023 №4723 на суму 18181,82 грн, від 06.10.2023 на суму 18181,82 грн та від 07.02.2024 №350 на суму 324248,40 грн приватним виконавцем перераховано фізичній особі-підприємцю Корякіну Д.В. кошти в загальній сумі 369702,51 грн в якості стягнення по виконавчому провадженню №67063064, боржник ФГ "Віра".

07.02.2024 приватним виконавцем виконавчого округу Хмельницької області винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №67063064 з виконання наказу Господарського суду міста Києва від 13.09.2021 у справі №910/11384/20 (910/9258/21) з огляду на сплату боргу у повному обсязі.

Аналізуючи подані докази, оцінюючи їх у сукупності, суд до уваги бере таке.

Статтями 15, 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства; кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з ч. 2 п. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

З положень ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України вбачається, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтями 526 Цивільного кодексу України, 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Статтею 510 ЦК України визначено, що сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги за своєю правовою суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

Згідно зі ст. 514 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Статтею 516 ЦК України передбачено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Як убачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду міста Києва від 29.07.2021 у справі №910/11384/20 (910/9258/21) з фермерського господарства "Віра" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Насіння" стягнуто суму основного боргу за договором №2-2002/пр420 від 20.02.2020 на поставку насіння сільськогосподарських культур та засобів захисту рослин в розмірі 341459,68 грн, три відсотки річних в розмірі 4799,12 грн, інфляційні втрати в розмірі 17980,13 грн та судовий збір в розмірі 5463,58 гривні.

За змістом договору купівлі-продажу права вимоги від 08.02.2023 №BRD001-UA-20230124-10164 товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Насіння" відступило фізичній особі-підприємцю Корякіну Д.В. право вимоги основного боргу у ФГ "Віра" за договором №2-2002/пр420 на поставку насіння сільськогосподарських культур та засобів захисту рослин від 20.02.2020 у розмірі 341459,68 грн та судового збору у розмірі 5463,58 грн, три відсотки річних у розмірі 4799,12 грн, інфляційних втрат у розмірі 17980,13 грн, стягнутих рішенням Господарського суду міста Києва від 29.07.2021 у справі №910/11384/20 (910/9258/21); новий кредитор набув право вимагати від ФГ "Віра" належного виконання зобов`язання щодо сплати вищенаведених зобов`язань (п. п. 1.1, 2.1 договору зі змінами).

При цьому товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Насіння" - стягувача за наказом Господарського суду міста Києва від 13.09.2021 у справі №910/11384/20(910/9258/21) ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.04.2023 у цій справі замінено на правонаступника - фізичну особу-підприємця Корякіна Дмитра Вадимовича.

Частинами 4, 5 ст. 75 ГПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Крім того, відповідну заміну стягувача здійснено й у виконавчому провадженні №67063064 з виконання рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2021 у справі №910/11384/20 (910/9258/21) (наказ від 13.09.2021) згідно з постановою приватного виконавця виконавчого округу Хмельницької області від 19.06.2023.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.02.2021 у справі №911/3411/14, правонаступництво як інститут цивільного процесуального права нерозривно пов`язане з правонаступництвом як інститутом цивільного права, адже зміни у матеріально-правових відносинах зумовлюють необхідність привести процесуальний стан осіб як учасників таких матеріально-правових відносин у відповідність з їх дійсною юридичною зацікавленістю у перебігу та результаті судового провадження, в тому числі у виконанні рішення суду.

Правонаступництво як інститут цивільного процесуального права має універсальний характер. У разі вибуття правопопередника з виконавчого провадження до правонаступника переходить весь комплекс процесуальних прав та обов`язків, притаманних для сторони виконавчого провадження, і, відповідно, комплекс процесуальних прав та обов`язків, притаманних стороні судового провадження, враховуючи стадію, на якій відбулося правонаступництво.

Також Верховний Суд у постанові від 06.09.2021 у справі №923/484/18 зауважив, що процесуальне правонаступництво - це перехід процесуальних прав та обов`язків від однієї особи до іншої. Виникнення процесуального правонаступництва безпосередньо пов`язане з переходом матеріальних прав між такими особами. Заміна сторони правонаступником відбувається, як правило, у випадках зміни суб`єкта права або обов`язку у правовідношенні, коли новий суб`єкт права повністю або частково приймає на себе права чи обов`язки попередника.

Отже, з огляду на набуття позивачем права вимоги щодо заборгованості за договором №2-2002/пр420 від 20.02.2020, присудженої до стягнення рішенням Господарського суду міста Києва від 29.07.2021 у справі №910/11384/20 (910/9258/21) та набуття ним статусу стягувача в процесі правонаступництва за виданим на виконання цього рішення наказом відповідно до ухвали Господарського суду міста Києва від 04.04.2023, суд доходить висновку, що до позивача як правонаступника товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Насіння" перейшли права відповідної сторони судового та виконавчого провадження, у тому числі передбачені ст. 625 ЦК України, та про необгрунтованість доводів відповідача про відсутність доказів набуття позивачем права вимоги за відповідними зобов`язаннями.

При цьому з приводу доводів відповідача про неприйняття судом доказів фактичного набуття права вимоги, поданих позивачем з відповіддю на відзив, строк на подання якого був поновлений, суд звертає увагу на надання таких доказів з огляду на висловлені відповідачем у відзиві заперечення щодо відсутності доказів виникнення цивільних прав та договору уступки права вимоги, а також на завдання господарського судочинства, серед яких - справедливе, неупереджене і своєчасне вирішення судом спорів (ст. 2 ГПК), змагальність сторін (ст. 13 ГПК), диспозитивність господарського судочинства (ст. 14 ГПК України), критерії обґрунтованості судового рішення (ч. 5 ст. 236 ГПК України), які передбачають повне і всебічне з`ясування обставин справи.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах №703/2718/16-ц (провадження №14-241цс19) та №646/14523/15-ц (провадження №14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі №922/3095/18 (провадження №12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18 (провадження №12-79гс19)).

Зі місту позовної заяви слідує, що позивач просить стягнути з відповідача 25754,04 грн 3% річних (за період з 29.07.2021 по 07.02.2024) та 129297,23 грн інфляційних втрат (за період з серпня 2021 року по січень 2024 року), нарахованих у зв`язку з порушенням відповідачем строків виконання зобов`язання зі сплати 341459,68 грн основного боргу за договором №2-2002/пр420 на поставку насіння сільськогосподарських культур, що був стягнутий рішенням Господарського суду міста Києва від 29.07.2021 у справі №910/11384/20 (910/9258/21).

Суд, перевіривши заявлені до стягнення інфляційні втрати в сумі 129297,23 грн з використанням ІПС "Законодавство", зазначає, що обгрунтованими є інфляційні нарахування в сумі 126567,76 грн (за період з серпня 2021 року по вересень 2023 року на заборгованість в сумі 341459,68 грн 118717,12 грн інфляційних втрат; за період з жовтня 2023 року по січень 2024 року на заборгованість в сумі 324248,40 грн 7850,64 грн інфляційних втрат).

З огляду на зазначене, позовні вимоги в частині стягнення 2729,47 грн інфляційних втрат заявлені неправомірно.

Також під час здійснення перевірки нарахування 3% річних в сумі 25754,04 грн судом встановлено, що до періоду існування заборгованості з 29.07.2021 по 06.10.2023, на яку здійснюються нарахування, позивачем включено 06.10.2023, тобто дату, в яку позивачу надійшла часткова оплата заборгованості згідно з платіжною інструкцією від 06.10.2023 №4723; до періоду існування заборгованості з 29.07.2021 по 07.02.2024 включено 07.02.2024, тобто дату остаточного погашення заборгованості згідно з платіжною інструкцією від 07.02.2024 №350.

Разом з тим, суд зауважує, що нарахування 3% річних по день оплати заборгованості включно є безпідставним, оскільки в цей день заборгованість існувала вже у меншому розмірі або ж взагалі перестала існувати.

Провівши перерахунок заявлених до стягнення 3% річних з урахуванням наведеного за допомогою ІПС "Законодавство", суд вважає обґрунтованим розмір 3% річних в сумі 25726,05 гривні. Відповідно, у позові в частині стягнення 27,99 грн 3% річних необхідно відмовити.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З урахуванням вищенаведеного, оцінюючи надані у матеріали справи докази в їх сукупності та враховуючи положення законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, а саме: в частині стягнення 126567,76 грн інфляційних втрат та 25726,05 грн 3% річних. У позові в частині стягнення 2729,47 грн інфляційних втрат і 27,99 грн 3% річних необхідно відмовити.

При цьому з приводу клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки (3% річних, інфляційних нарахувань) суд зауважує, що ст. 230 ГК України передбачено обов`язок учасника господарських відносин сплатити неустойку, штраф, пеню у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Таким чином, 3% річних та інфляційні нарахування, передбачені ст. 625 ЦК України, не є неустойкою, штрафними санкціями, як слушно зауважив позивач, а є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання.

Судом береться до уваги, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ГПК України).

Так, у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК України, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених у постанові Великої Палати Верховного Суду критеріїв.

Такого висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла з урахуванням того, що у справі №902/417/18 умовами договору сторони передбачили відповідальність за прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання у вигляді пені та штрафу, змінили розмір процентної ставки, передбаченої в ч. 2 ст. 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 40% від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем, та 96% від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев`яносто календарних днів.

Отже, відповідне зменшення відсотків річних Велика Палата Верховного Суду допустила з урахуванням конкретних обставин справи №902/417/18, а саме - встановлення відсотків річних на рівні 40% та 96%, і їх явну невідповідність принципу справедливості, в той час як у справі №924/187/24, яка розглядається, відсотки річних нараховані за встановленою у ст. 625 ЦК України ставкою у розмірі 3%, порушення принципів розумності, справедливості та пропорційності під час нарахування позивачем відповідачу трьох процентів річних судом не встановлено.

Ці висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 07.09.2022 у справі №910/9911/21, 21.06.2022 у cправі №910/9905/21.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 07.03.2023 у справі №910/17556/21, визначене частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити свої інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).

З приводу можливості зменшення інфляційних нарахувань суд зауважує, що такі нарахування в силу свого компенсаційного характеру спрямовані на відшкодування втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, які лежать в неконтрольованій сторонами площині. Їхній розмір залежить від встановленого у передбаченому законодавством порядку індексу інфляції, а не погоджується сторонами в договірному порядку, з чого оцінка такого розміру не може здійснюватися з точки зору дотримання сторонами принципів розумності, справедливості та пропорційності. Одночасно можливість зменшення відповідних нарахувань судом чинним законодавством не передбачена.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду, який у постановах від 20.10.2021 у справі №910/8396/21, від 07.09.2022 у cправі №910/9911/21 зауважив, що інфляційна складова боргу не підлягає зменшенню на підставі ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України, оскільки інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

При цьому з приводу посилань відповідача на те, що позивачем не надано доказів, які би підтверджували факт заподіяння йому збитків у зв`язку із несвоєчасним виконання грошових зобов`язань відповідачем, суд зауважує, що шкода кредитору, завдана порушенням зобов`язання, презюмується (її не треба доводити), що узгоджується із позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 10.06.2021 у справі №910/6471/20, від 14.07.2021 у справі №916/878/20.

Таким чином, виходячи з наведених положень законодавства та позицій Верховного Суду, враховуючи відсутність обставин очевидної неспівмірності заявленої до стягнення суми процентів річних та інфляційних нарахувань, оскільки їх розмір відповідає розміру, встановленому законом, суд вважає помилковими доводи відповідача про наявність підстав для зменшення відсотків річних та інфляційних втрат, які підлягають стягненню.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 18.01.2024 у справі №914/2994/22, від 15.06.2023 у справі №921/94/21, від 31.05.2023 у справі №914/2453/21, від 20.02.2023 у справі №910/15411/21, від 07.03.2023 у справі №910/17556/21.

Судом зауважується, що вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (аналогічний висновок викладено і у постанові Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).

Одночасно з приводу доводів відповідача про його важкий майновий стан та те, що вжиття заходів примусового стягнення поставить під загрозу функціонування фермерського господарства та призведе до завдання йому значних збитків, суд звертає увагу, що відповідно до частини 1 статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Стаття 42 Господарського кодексу України передбачає, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Як вказано у частині 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Тобто юридична особа самостійно, на власний ризик здійснює свою господарську діяльність, в тому числі укладає господарські договори і відповідає за наслідки їх невиконання.

Відповідно до ст. 218 ГК України, ст. 617 ЦК України, практики Європейського суду з прав людини (справа "Бурдов проти Росії" від 07.05.2002 (заява №59498/00), справа "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997 (заява № 18357/91) та інші) відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов`язань контрагентами правопорушника не може бути підставою відмови від виконання грошових зобов`язань та не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов`язання.

Також для господарсько-правових відносин характерна юридична рівність сторін, а частиною 2 ст. 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Скрутне фінансове становище відповідача є результатом його господарської діяльності як самостійного суб`єкта господарювання, а тому вказані обставини не є безумовними самостійними та достатніми підставами для зменшення заявлених до стягнення нарахувань.

Судом враховується, що Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору у зв`язку із частковим задоволенням позову покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог з урахуванням положень ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", оскільки позовна заява подана в електронній формі.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 74, 86, 129, 233, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов фізичної особи-підприємця Корякіна Дмитра Вадимовича до фермерського господарства "Віра" про стягнення 155051,27 грн, з яких 25754,04 грн 3% річних та 129297,23 грн інфляційних втрат, задовольнити частково.

Стягнути з фермерського господарства "Віра", Хмельницька область, Шепетівський район, м. Шепетівка, проспект Миру, буд. 28 (код 30157037) на користь фізичної особи-підприємця Корякіна Дмитра Вадимовича, АДРЕСА_1 (код НОМЕР_1 ) 126567,76 грн (сто двадцять шість тисяч п`ятсот шістдесят сім гривень 76 коп.) інфляційних втрат, 25726,05 грн (двадцять п`ять тисяч сімсот двадцять шість гривень 05 коп.) 3% річних, 2379,32 грн (дві тисячі триста сімдесят дев`ять гривень 32 коп.) витрат зі сплати судового збору.

Видати наказ.

У решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).

Апеляційна скарга подається в порядку, передбаченому ст. 257 ГПК України.

СуддяВ.В. Виноградова