Рішення

від 09.04.2024 по справі 924/98/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"09" квітня 2024 р. Справа № 924/98/24

м. Хмельницький

Господарський суд Хмельницької області у складі судді Заверухи С.В., за участю секретаря судового засідання Тлустої У.О., в залі судового засідання № 204 розглянувши справу

за позовом Красилівської районної спілки споживчих товариств, м. Красилів Хмельницького району Хмельницької області

до Красилівської міської ради, м. Красилів Хмельницького району Хмельницької області

про визнання незаконним та скасування рішення тридцять сьомої чергової сесії Красилівської міської ради восьмого скликання № 43 від 14.07.2023р. "Про припинення права постійного користування земельними ділянками Красилівською районною спілкою споживчих товариств"

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: ОСОБА_1 , м. Красилів Хмельницького району Хмельницької області; ОСОБА_2 , с.Дружне Хмельницького району Хмельницької області; міськкоопторгу Красилівської райспоживспілки, м. Красилів Хмельницького району Хмельницької області

представники:

позивача: не з`явився;

відповідача: Слободянюк М.О., Білоконь В.А. - згідно з випискою;

третіх осіб: не з`явились.

У судовому засіданні 09.04.2024р. відповідно до ст. 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі.

Процесуальні дії по справі.

15.01.2024р. до господарського суду Хмельницької області надійшла позовна заява Красилівської районної спілки споживчих товариств до Красилівської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення тридцять сьомої чергової сесії Красилівської міської ради восьмого скликання № 43 від 14.07.2023р. "Про припинення права постійного користування земельними ділянками Красилівською районною спілкою споживчих товариств", яким, зокрема, вирішено припинити право постійного користування Красилівської районної спілки споживчих товариств: земельною ділянкою, яке посвідчується Державним актом на право постійного користування землею серії ІІ-ХМ №002366 від 14.10.1996р.; земельними ділянками, яке посвідчується Державним актом на право постійного користування землею серії ІІ-ХМ № 002367 від 14.10.1996р.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.01.2024 року позовну заяву передано для розгляду судді Заверусі С.В.

22.01.2024р. ухвалою суду позовну заяву Красилівської районної спілки споживчих товариств залишено без руху, надавши позивачу строк для усунення недоліків - 5 днів з дня вручення даної ухвали.

05.02.2024р ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі.

19.03.2024р. судом залучено до участі в справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та міськкоопторг Красилівської райспоживспілки; закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Виклад позицій учасників судового процесу, заяви, клопотання.

Позивач просить суд задовольнити позов про визнання незаконним та скасування рішення тридцять сьомої чергової сесії Красилівської міської ради восьмого скликання № 43 від 14.07.2023р. "Про припинення права постійного користування земельними ділянками Красилівською районною спілкою споживчих товариств", яким, зокрема, вирішено припинити право постійного користування Красилівської районної спілки споживчих товариств: земельною ділянкою, яке посвідчується Державним актом на право постійного користування землею серії ІІ-ХМ №002366 від 14.10.1996р.; земельними ділянками, яке посвідчується Державним актом на право постійного користування землею серії ІІ-ХМ № 002367 від 14.10.1996р.

Обґрунтовуючи позов, позивач вказує, що про існування оспорюваного рішення Красилівській районній спілці споживчих товариств не було нічого відомо аж до січня 2024 року. Крім того, посилаючись на окремі положення Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", зміст рішення Конституційного Суду України у справі N 1-17/2005 від 22 вересня 2005 року, а також обставини, встановлені судами при розгляді справи № 6/331-10, позивач вказує, що Красилівській районній спілці споживчих товариств 27 вересня 1996 року виконавчим комітетом Красилівської міської ради було затверджено матеріали інвентаризації земель площею 22,03 га, в тому числі 3,71 га під будівлями, 9,57 га під дворами і т.п., що підтверджується рішенням виконавчого комітету Красилівської міської Ради народних депутатів Красилівського району Хмельницької області № 360 від 27.09.1996 року.

Як зазначив позивач, на виконання рішення виконавчого комітету Красилівської міської Ради народних депутатів Красилівського району Хмельницької області № 360 від 27.09.1996 року (щодо затвердження матеріалів інвентаризації земель площею 22,03 га) 14 жовтня 1996 року головою Красилівської міської Ради народних депутатів Красилівській райспоживспілці як землекористувачу у постійне користування надано: земельну ділянку, площею 1,71 га для центрального базару, що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею серії ІІ-ХМ № 002366; земельні ділянки, загальною площею 9,91 га для виробничої бази, що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею серії ІІ-ХМ № 002367. Право користування земельними ділянками належним чином зареєстроване за позивачем як речове право, що підтверджується витягами з Державного земельного кадастру.

Позивач вважає, що припинення позивачу права постійного користування земельними ділянками, посвідченого Державними актами на право постійного користування землею серії ІІ-ХМ №002366 та серії ІІ-ХМ №002367 від 14 жовтня 1996 року, з причин наявних зареєстрованих прав власності третіх осіб у даній справі на частини будівель, розташованих на цих земельних ділянках, відбулось всупереч вимогам статей 12, 122 та 141 Земельного кодексу України та норм Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

За таких обставин, враховуючи, що Красилівська районна спілка споживчих товариств вважає себе законним постійним землекористувачем вказаних земельних ділянок комунальної і державної власності, який належним чином їх утримує та використовує за цільовим призначенням, а тому не бажає в добровільному порядку відмовлятись від свого речового права - права постійного користування землею, відповідач у справі був зобов`язаний для розв`язанням вказаного спору звернутись до суду за захистом своїх, як вони вважають, порушених прав, чого не було зроблено, а тому прийняття оскаржуваного рішення органом місцевого самоврядування, відбулось в незаконний спосіб з перевищенням повноважень, визначених Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» та вимог Конституції України, відзначив позивач.

Як наголошує позивач, державні акти на право постійного користування земельними ділянками, які видані Красилівській райспоживспілці як землекористувачу, не містить ознак акту органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, що породжує певні права та обов`язки, оскільки вказаний акт є виключно посвідчувальним документом в розумінні ст. 23 Земельного кодексу України в редакції від 18.12.1990 р., автоматично виданим на підставі та на виконання рішення від 27.09.1996 року за № 360. Отже, саме зазначене рішення є актом місцевого самоврядування, що породжує набуття особою прав та обов`язків землекористувача, і тому саме попереднє визнання недійсним цього рішення у судовому порядку може бути правовою підставою для припинення дії державного акту на право постійного користування земельною ділянкою, який має похідний характер від рішення компетентного органу місцевого самоврядування, вважає позивач, вказуючи при цьому, що зазначена правова позиція висвітлена у постанові ВГСУ від 27.05.2008 року за № 30/207-07-6004. Також позивач вважає, що Красилівською міською радою не доведено, що позивачем (Красилівською райспоживспілкою) земельна ділянка використовується з порушенням земельного законодавства, зокрема, не за цільовим призначенням.

Як зазначив позивач, порушення майнових прав позивача відповідачем має триваючий характер, а тому порушені права підлягають безумовному захисту судом, оскільки державою Україна гарантується захист усіх форм власності від незаконних посягань, вказує позивач.

Враховуючи вищевикладене, позивач просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Відповідач проти позову заперечує, вважаючи його безпідставним. Зокрема, відповідачем, з посиланням на окремі положення Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" відзначено, що в обґрунтування законності користування земельними ділянками позивач посилається на державні акти, які видані на підставі рішення виконавчого комітету Красилівської міської ради від 27.09.1996 року № 360 «Про затвердження матеріалів інвентаризації земель». Водночас, вказаним рішенням виконавчий комітет провів лише інвентаризацію земельних ділянок та затвердив їх матеріали та не приймав рішення щодо надання у постійне користування земельних ділянок.

Відповідачем вказано, що позивач не підтвердив належними та допустимими доказами наявність у нього законного права на користування земельними ділянками, оскільки рішення органу місцевого самоврядування про надання у постійне користування земельних ділянок не приймалося. У зв`язку з цим вважає, що інтереси позивача взагалі не порушуються.

Також відзначено, що на підставі договорів купівлі-продажу частина нерухомого майна перейшла до інших власників, а саме на земельній ділянці, кадастровий номер 6822710100:01:002:1395, яка надана в постійне користування Красилівській райспоживспілці, розташовані належні на праві часткової власності ОСОБА_1 (81/1000 частки) та Спільному підприємству «Міськкоопторг» ЄДРПОУ 01786793 (919/1000 частки) нежитлова будівля: магазин « ІНФОРМАЦІЯ_1 » у АДРЕСА_1 , що підтверджує також і позивач. Крім того, на іншій земельній ділянці, кадастровий номер 6822710100:01:002:0775, яка також надана в постійне користування Красилівській райспоживспілці, розташовані належні на праві часткової власності ОСОБА_2 (97/1000 частки) нежитлова будівля: магазину універмаг «ІНФОРМАЦІЯ_3» у АДРЕСА_5, що також підтверджує позивач. Відповідно, частково перейшло право власності на окремі будівлі або їх частини, водночас, не перейшло право користування земельними ділянками. Згідно принципу цілісності земельної ділянки із будівлею, яка на ній розташована, право особи на користування припиняється із припиненням права власності цієї особи на будівлю. Тобто, склалася ситуація, при якій власники окремих об`єктів нерухомого майна, набувши право власності на них, користуються комунальними земельними ділянками безкоштовно без правовстановлюючих документів.

За таких обставин, беручи до уваги також правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16, відповідач просить відмовити у позові.

Присутні представники відповідача підтримали доводи викладені в заявах по суті справи.

Головою правління Красилівської районної спілки споживчих товариств подано клопотання від 08.04.2024р., у якому просить суд відкласти судове засідання на іншу дату у зв`язку з неможливістю завершити організаційну процедуру внесення змін до реєстраційних документів Красилівської районної спілки споживчих товариств з приводу самопредставництва в судах, в зв`язку із моїм тривалим перебуванням за межами міста Красилова та області.

З приводу поданого клопотання суд зазначає, що згідно п. 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", що у випадку нез`явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв`язку з відсутністю його представника (з причин, пов`язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов`язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах, причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Окрім того, щодо поданого клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи суд зазначає, що за змістом ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, розумні строки розгляду справи судом.

Наведені конституційні засади означають серед іншого неприпустимість таких дій суду щодо строку розгляду справи, що не мають об`єктивного та розумного обґрунтування.

Згідно ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави; суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі; розумність строків розгляду справи судом є одним з основних засад (принципів) господарського судочинства.

Відповідно до ст. 114 ГПК України суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій; строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02 вересня 2010 року, "Смірнова проти України" від 08 листопада 2005 року, "Матіка проти Румунії" від 02 листопада 2006 року, "Літоселітіс проти Греції" від 05 лютого 2004 року та інші).

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною. Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів. При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (див. рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України). Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26.05.2020р. у справі № 922/1200/18 та від 04.06.2020р. у справі № 914/6968/16.

Також судом зауважується, що на підтвердження обставин викладених у клопотанні від 08.04.2024р. щодо неможливості завершення процедури внесення змін до реєстраційних документів та перебуванням представника позивача за межами м. Красилова останнім не подано жодних доказів.

Таким чином, враховуючи розумність строків розгляду судового спору (розгляд справи по суті протягом 30 днів), права і можливості позивачем забезпечити участь у судовому засіданні іншого представника з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов`язаних з ним трудовими відносинами, беручи до уваги відсутність клопотань сторін про долучення додаткових доказів, викладення остаточних позицій сторін по суті спору, а також зважаючи на необґрунтованість клопотання від 08.04.2024р., клопотання позивача про відкладення розгляду справи не підлягає задоволенню.

Представником міськкоопторгу Красилівської райспоживспілки зазначено, зокрема, що третя особа у справі погоджується з вимогами позивача та заперечує проти аргументів відповідача, викладених у їх відзиві.

Підтримуючи доводи позивача у справі, третя особа відзначила, що у справі №6/331-10 судами трьох інстанцій підтверджено принцип законності постійного землекористування позивача, який зводиться до того, що визначальним для обґрунтованості зазначених позовних вимог є наявність рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки, оскільки його відсутність суперечить вимогам п.5 ч.4 ст. 15 Закону України «Про оренду землі» та пункту 3 «Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок», затвердженого постановою КМУ №677 від 26.5.2004 року. Рішенням виконкому Красилівської міської ради №360 від 27.09.1996 року, яке слугувало правовою підставою видачі Державних актів на право постійного користування землею, лише затверджувались матеріали інвентаризації земель, що повністю відповідало чинному на той час законодавству України, а тому право постійного землекористування Красилівською райспоживспілкою набуто законно і підлягає судовому захисту від протиправних посягань з боку відповідача.

Як вважає представник міськкоопторгу Красилівської райспоживспілки, відповідачем ухвалено рішення в односторонньому порядку, без достатніх та належних доказів наявного порушення земельного законодавства з боку позивача (зокрема, нецільове використання земельною ділянкою та набуття іншою особою права власності на будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці).

Відтак, представник міськкоопторгу Красилівської райспоживспілки просить суд задовольнити позов.

Перелік обставин, які є предметом доказування; та доказів, якими сторони підтверджують або спростовують наявність даних обставин.

Як встановлено при розгляді даної справи, а також під час розгляду справи № 6/331-10, Красилівська міська рада як юридична особа зареєстрована Печерською районною у місті Києві державною адміністрацією 16.02.2010р., про що видано свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи № 648598 серія А01, включено до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України згідно довідки Головного міжрегіонального управління статистики у м. Києві № 342146 від 16.02.2010р.

Красилівська районна спілка споживчих товариств як юридична особа зареєстрована Красилівською районною адміністрацією Хмельницької області 12.09.1995р., про що видано свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи № 494910 серія АОО, включено до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України згідно довідки Головного управління статистики в Хмельницькій області № 11 від 26.02.2007р.

27.09.1996р. рішенням виконавчого комітету Красилівської міської ради № 360 затверджені матеріали інвентаризації земель Красилівської райспоживспілки площею 22,03 га.

Красилівською міською радою видано Державний акт на право постійного користування землею серія ІІ-ХМ № 002366 від 14.10.1996 року, зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 160, як вказано в акті, на підставі рішення Красилівської міської ради народних депутатів від 27.09.1996 року за № 360; надано Красилівській райспоживспілці для центрального базару у постійне користування.

Красилівською міською радою видано Державний акт на право постійного користування землею серія ІІ-ХМ № 002367 від 14.10.1996 року, зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 161, як вказано в акті, на підставі рішення Красилівської міської ради народних депутатів від 27.09.1996 року за № 360; надано Красилівській райспоживспілці для виробничої бази у постійне користування.

10.09.2004р. відповідно до рішення Красилівської міської ради № 4 за заявою Красилівської райспоживспілки в зв`язку із зміною власника будівлі вилучено з користування земельну ділянку площею 0,0079 га по вул. Ціолковського, 6-а.

14.02.2008 р. рішенням № 8 Красилівської міської ради вилучено з постійного користування земельну ділянку площею 0,600 га по вул. Ціолковського , 5 „а" у Красилівської райспоживспілки, в зв`язку з продажем будівлі магазину.

10.07.2008р. рішенням № 11 Красилівської міської ради вилучено з постійного користування земельну ділянку площею 0,0120 га по вул. Ціолковського, 6 у Красилівської райспоживспілки , в зв`язку з продажем будівлі магазину.

Також, як встановлено рішенням господарського суду Хмельницької області від 19 липня 2010 року у справі № 6/331-10, фактично у користуванні Красилівської райспоживспілки згідно Державного акту на право постійного користування землею серія ІІ-ХМ № 002366 від 14.10.1996 року знаходиться земельна ділянка площею 1,3627 га.

03.12.2008р. між Міськкоопторгом Красилівської райспоживспілки та Красилівською райспілкою укладено договір доручення про надання послуг по обслуговуванню ринку в м. Красилів по вул. Ціолковського, 6.

Відповідно до Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, видане 09.09.2004р. Красилівською міською радою, магазин „Господарські товари" м. Красилів, вул. Ціолковського загальною площею 340,2 кв.м. належить на праві власності Красилівській районній спілці споживчих товариств.

Відповідно до листа КП „Красилівське районне бюро технічної інвентаризації" від 28.04.2010р. № 64 за адресою м. Хмельницький вулиця Ціолковського, 6 за Міськкоопторгом Красилівської споживспілки зареєстровано, з видачею свідоцтва про право власності наступні об`єкти нерухомості: торговий ряд ( АДРЕСА_1 ) свідоцтво про право власності, видане 25.03.2009р. на підставі рішення Красилівської міської ради № 278-а від 24.01.2007р.; магазин „ М`ясо " (м. Красилів вул. Ціолковського,6) свідоцтво на право власності видано 15.06.2004р., на підставі рішення Красилівської міської ради № 516 від 26.02.2004р., магазин „ Ветеран (вул. Ціолковського,6/2 , свідоцтво про право власності від 15.06.2004р., встановлено рішенням господарського суду Хмельницької області від 19 липня 2010 року у справі № 6/331-10.

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 19 липня 2010 року у справі № 6/331-10, залишеним без змін постановами Житомирського апеляційного господарського суду від 26 жовтня 2010 року та Вищого господарського суду України від 15 березня 2011 року, у позові Красилівської міської ради м. Красилів до 1. Красилівської районної спілки споживчих товариств м. Красилів 2. Міськкоопторгу Красилівської райспоживспілки м. Красилів про припинення права постійного користування земельною ділянкою, яке належить Красилівській райспоживспілці на підставі державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ХМ № 002366 від 14.10.1996 р., зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право користування землею за № 160 (39); зобов`язання Міськкоопторг Красилівської райспоживспілки розробити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки по вул. Ціолковського, 6 в м. Красилів , яка використовується ним для розміщення ринку та подати його на розгляд Красилівської міської ради Хмельницької області для передачі вказаної земельної ділянки в оренду Міськкопторгу Красилівської райспоживспілки відмовлено.

08 січня 2024 року на адресу міського голови м. Красилів Островської Н.В. було направлено листа №2 за підписом голови правління Красилівської районної спілки споживчих товариств, зі змісту якого вбачалось прохання надати належним чином завірену копію рішення 37 чергової сесії міської ради 8 скликання №43 від 14 липня 2023 року.

Відповідачем, разом із супровідним листом за № 104/08-10/2024 від 09 січня 2024 року копію такого рішення було надано представнику позивача.

Рішенням тридцять сьомої чергової сесії Красилівської міської ради восьмого скликання № 43 від 14.07.2023р. "Про припинення права постійного користування земельними ділянками Красилівською районною спілкою споживчих товариств", зокрема, вирішено припинити право постійного користування Красилівської районної спілки споживчих товариств: земельною ділянкою, яке посвідчується Державним актом на право постійного користування землею серії ІІ-ХМ №002366 від 14.10.1996р.; земельними ділянками, яке посвідчується Державним актом на право постійного користування землею серії ІІ-ХМ № 002367 від 14.10.1996р.

Крім того, учасниками справи на підтвердження своїх доводів надано суду також, зокрема, копії договору купівлі - продажу №2022 від 16 травня 2007 року з гр. ОСОБА_2 , договору купівлі - продажу №499 від 29 січня 2008 року з гр. ОСОБА_1 ; інформації про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно №361142497 від 08.01.2024 року, №361143219 від 08.01.2024 року тощо, судових рішень у справі № 6/331-10, рішень відповідача від 14.12.2023р, 07.03.2024р., розпорядження виконкому Красилівської районної ради народних депутатів Хмельницької області №108-р від 15.06.1987 року, акту приймання - передачі колгоспного ринку від 25.06.1987 року, подання Генпрокуратури Президенту України від 11.08.1997 року, розпорядження Представника Президента України №603 від 28 грудня 1993 року тощо.

Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, не визнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.

Судом відзначається, що позовом у процесуальному розумінні є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Виходячи зі змісту предмета та підстав позову, даний спір щодо права користування земельними ділянками виник саме із земельних правовідносин, які згідно зі статтею 3 Земельного кодексу України регулюються Конституцією України, цим кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно - правовими актами.

Способи захисту прав на земельні ділянки передбачено положеннями статті 152 Земельного кодексу України, згідно з частиною 2 якої власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь - яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до положень частини 3 статті 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Зазначений у частині 3 статті 152 Земельного кодексу України перелік способів захисту у земельних спорах не є вичерпним.

Відповідно до статті 5 ГПК України, який встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах (ст. 1 ГПК України) здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Таким чином, процесуальним законом господарському суду надано право здійснювати захист порушених прав і законних інтересів у земельних правовідносинах іншими, ніж передбачено у статті 152 Земельного кодексу України, способами захисту виходячи із їх ефективності.

Отже, у спорах щодо захисту прав на землю у визначенні предмета позову, як способу захисту права та законного інтересу, слід враховувати положення спеціальної норми статті 152 Земельного кодексу України, а також частини 1 та 2 статті 5 ГПК України.

З аналізу наведених норм частини 2 статті 5 ГПК України слід дійти висновку, що порушення прав на земельну ділянку чи законного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, який може бути і не передбачений законом, але який є ефективним способом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання чи оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (при цьому, зокрема, враховано правові позиції, наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 тощо).

Крім того, у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що коли особа звернулася до суду за захистом її порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або інтересу, а суд позов задовольнив, виконання його рішення має настільки, наскільки це можливо, відновити стан позивача, який існував до порушення його права та інтересу, чи не допустити таке порушення. Судове рішення не повинне породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту.

Спосіб захисту права або інтересу повинен бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20)).

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5)). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункт 14)). Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання акту недійсним, спрямовані на приведення до того стану, який був до вчинення такого акту.

Як встановлено судом, позивач просить суд задовольнити позов про визнання незаконним та скасування рішення тридцять сьомої чергової сесії Красилівської міської ради восьмого скликання № 43 від 14.07.2023р. "Про припинення права постійного користування земельними ділянками Красилівською районною спілкою споживчих товариств", яким, зокрема, вирішено припинити право постійного користування Красилівської районної спілки споживчих товариств: земельною ділянкою, яке посвідчується Державним актом на право постійного користування землею серії ІІ-ХМ №002366 від 14.10.1996р.; земельними ділянками, яке посвідчується Державним актом на право постійного користування землею серії ІІ-ХМ № 002367 від 14.10.1996р., вказуючи, що означеним рішенням відповідача порушено вищевказані права Красилівської районної спілки споживчих товариств на постійне користування зазначеними земельними ділянками.

Судом відзначається, що статтею 140 чинного Земельного кодексу України передбачено, що підставами припинення права власності на земельну ділянку є: а) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; б) смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця; в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника; г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; ґ) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; д) конфіскація за рішенням суду; е) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом; є) примусове вилучення земельних ділянок з мотивів суспільної необхідності.

Разом з тим, згідно з ч. 1 ст. 4 Земельного кодексу України (у редакції, чинній станом на час видання Державних актів на право постійного користування землею серії ІІ-ХМ № 002366 та серії ІІ-ХМ № 002367 від 14.10.1996р.) у державній власності перебували всі землі України, за винятком земель, переданих у колективну і приватну власність.

Частина 5 ст. 7 Земельного кодексу України (у редакції, чинній станом на час видання Державних актів на право постійного користування землею серії ІІ-ХМ № 002366 та серії ІІ-ХМ № 002367 від 14.10.1996р.) встановлювала, що у постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності: громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства; сільськогосподарським підприємствам і організаціям; громадським об`єднанням; релігійним організаціям; промисловим, транспортним та іншим несільськогосподарським підприємствам, установам і організаціям; організаціям, зазначеним у статті 70 цього Кодексу, для потреб оборони; для ведення лісового господарства спеціалізованим підприємствам; житловим, житлово-будівельним, гаражно-будівельним і дачно-будівельним кооперативам; спільним підприємствам, міжнародним об`єднанням і організаціям з участю українських, іноземних юридичних і фізичних осіб, підприємствам, що повністю належать іноземним інвесторам.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 10 Земельного кодексу України (у редакції, чинній станом на час видання Державних актів на право постійного користування землею серії ІІ-ХМ № 002366 та серії ІІ-ХМ № 002367 від 14.10.1996р.) до відання міських Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить, зокрема, передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування, в тому числі на умовах оренди, у порядку, встановленому статтями 17 і 19 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 Земельного кодексу України (у редакції, чинній станом на час видання Державних актів на право постійного користування землею серії ІІ-ХМ № 002366 та серії ІІ-ХМ № 002367 від 14.10.1996р.) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

З вищенаведеного випливає, що станом на час видання Державних актів на право постійного користування землею серії ІІ-ХМ № 002366 та серії ІІ-ХМ № 002367 від 14.10.1996р. в даних правовідносинах необхідним актом, з прийняттям якого закон пов`язував виникнення права постійного користування землею та можливість вчинення подальших дій похідного характеру, пов`язаних з посвідченням наявності такого права (видача державного акту, реєстраційні дії тощо), було визначено саме рішення відповідної ради (в даному разі - міської) про надання земельних ділянок у користування.

Однак, ні в матеріалах даної справи, ані при розгляді справи № 6/331-10 не встановлено наявності рішень Красилівської міської ради про надання в постійне користування позивачеві земельних ділянок, визначених в Державних актах на право постійного користування землею серії ІІ-ХМ № 002366 та серії ІІ-ХМ № 002367 від 14.10.1996р., які би могли засвідчити волевиявлення територіальної громади міста Красилова, спрямоване на передання у встановленому законом порядку таких ділянок у постійне користування позивачеві. При цьому, відсутні будь-які докази на підтвердження наявності правових підстав використання означених земельних ділянок у період, що передував виданню Державних актів на право постійного користування землею серії ІІ-ХМ № 002366 та серії ІІ-ХМ № 002367 від 14.10.1996р.

Більше того, як наголошує сам позивач, державні акти на право постійного користування земельними ділянками, які видані Красилівській райспоживспілці як землекористувачу, не містить ознак акту органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, що породжує певні права та обов`язки, оскільки вказаний акт є виключно посвідчувальним документом в розумінні ст. 23 Земельного кодексу України в редакції від 18.12.1990 р.

Водночас, сам позивач стверджує, що 14 жовтня 1996 року головою Красилівської міської Ради народних депутатів Красилівській райспоживспілці як землекористувачу у постійне користування надано земельні ділянки (земельну ділянку, площею 1,71 га для центрального базару, що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею серії ІІ-ХМ № 002366; земельні ділянки, загальною площею 9,91 га для виробничої бази, що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею серії ІІ-ХМ № 002367) на виконання саме рішення виконавчого комітету Красилівської міської Ради народних депутатів Красилівського району Хмельницької області № 360 від 27.09.1996 року щодо затвердження матеріалів інвентаризації земель площею 22,03 га (а не на виконання того чи іншого рішення Красилівської міської Ради народних депутатів Красилівського району Хмельницької області про надання в постійне користування позивачеві земельних ділянок).

Крім того, у відзиві на позов уповноваженим представником Красилівської міської ради стверджується, що відповідне рішення Красилівської міської ради про надання в постійне користування позивачеві вищевказаних земельних ділянок не приймалося.

При цьому, в жодному разі з таким рішенням не може бути ототожнено рішення виконавчого комітету Красилівської міської Ради народних депутатів Красилівського району Хмельницької області № 360 від 27.09.1996 року (щодо затвердження матеріалів інвентаризації земель площею 22,03 га).

Таким чином, суд відзначає, що оскільки станом на час видання Державних актів на право постійного користування землею серії ІІ-ХМ № 002366 та серії ІІ-ХМ № 002367 від 14.10.1996р. в даних правовідносинах необхідним актом, з прийняттям якого закон пов`язував виникнення права постійного користування землею та можливість вчинення подальших дій похідного характеру, пов`язаних з посвідченням наявності такого права (видача державного акту, реєстраційні дії тощо), було визначено саме рішення відповідної ради (в даному разі - міської) про надання земельних ділянок у користування, а таке рішення відсутнє, судом констатується, що позивачем не доведено факту виникнення у нього права постійного користування земельними ділянками (у розмірі та конфігурації, наведених в означених Державних актах від 14.10.1996р.), про припинення права користування якими прийнято відповідачем оспорюване рішення.

При цьому, враховуючи висновки, сформовані, зокрема, у постанові Верховного Суду від 30 серпня 2022 року у справі 904/1427/21, суд відзначає, що частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов`язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків суб`єктів спірного матеріального правовідношення.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта (правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 24.05.2018 у справі № 922/2391/16).

Також преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин. Важливим видається те, що обставини, встановлені у першій справі, що є преюдиційною, мають належати до предмета доказування, тобто їх встановлення має бути необхідне для вирішення тієї справи. Оскільки предмет доказування спочатку визначається підставами позову, а потім обґрунтовується нормами матеріального права, які підлягають застосуванню при вирішенні спору, то питання про те, чи належав певний факт до предмета доказування, є питанням права, а не факту.

Питання факту - це питання про те, чи була наявна/відсутня певна обставина, що має значення для вирішення певного спору. Фактичні обставини встановлюються через доказування. Доказування дає змогу відтворити той чи інший фрагмент дійсності в асортименті значущості для справи (предмет доказування). Юридична ж кваліфікація фактичних обставин здійснюється через співвіднесення певної обставини з певними юридичними нормами. Отже, юридичний факт передбачена нормами права конкретна життєва обставина (дія, подія), котра є підставою для настання певних юридичних наслідків. Життєвий факт набуває ознак юридичного внаслідок юридичної кваліфікації, правозастосування. Таким чином, юридичний (правовий) факт - це той же самий життєвий факт, але в контексті наявності його правової регламентації. Аналогічний висновок щодо застосування статті 75 Господарського процесуального кодексу України викладено у постанові Верховного Суду від 16.12.2020р. у справі № 914/554/19.

Зважаючи на наведене, суд наголошує на тому, що ні в матеріалах даної справи, ані при розгляді справи № 6/331-10 не встановлено обставин, які би слугували підставами для задоволення позовних вимог у справі № 924/98/24 (зокрема, незалежно від наявності фактичного користування тими чи іншими земельними ділянками в тій чи іншій частині, не встановлено обставин щодо наявності рішень Красилівської міської ради про надання в постійне користування позивачеві земельних ділянок, визначених в Державних актах на право постійного користування землею серії ІІ-ХМ № 002366 та серії ІІ-ХМ № 002367 від 14.10.1996р., які би могли засвідчити волевиявлення територіальної громади міста Красилова, спрямоване на передання у встановленому законом порядку таких ділянок у постійне користування позивачеві).

Судом відзначається, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Згідно із ч. 1 ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Як передбачено ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 13, ст. 74 ГПК України).

Таким чином, беручи до уваги вищевикладене, встановлені судом факти та зміст позовних вимог, оскільки позивачем не доведено факту виникнення у нього права постійного користування земельними ділянками (у розмірі та конфігурації, наведених в означених Державних актах від 14.10.1996р.), про припинення права користування якими прийнято відповідачем оспорюване рішення, суд констатує, що визнання недійсним рішення тридцять сьомої чергової сесії Красилівської міської ради восьмого скликання № 43 від 14.07.2023р. "Про припинення права постійного користування земельними ділянками Красилівською районною спілкою споживчих товариств" (яким, зокрема, вирішено припинити право постійного користування Красилівської районної спілки споживчих товариств: земельною ділянкою, яке посвідчується Державним актом на право постійного користування землею серії ІІ-ХМ №002366 від 14.10.1996р.; земельними ділянками, яке посвідчується Державним актом на право постійного користування землею серії ІІ-ХМ № 002367 від 14.10.1996р.) не може призвести до відновлення права користування позивача земельними ділянками (у розмірі та конфігурації, наведених в означених Державних актах від 14.10.1996р.), що є самостійною підставою для відмови у позові (незалежно від обґрунтованості чи необґрунтованості доводів стосовно дотримання вимог щодо цільового використання земельних ділянок; щодо фактів реєстрації на окремих частинах земельних ділянок об`єктів нерухомості тощо). Доводи позивача та третьої особи не можуть слугувати підставами для задоволення позову.

Також судом при вирішенні спору взято до уваги, що у справі "Трофимчук проти України" Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін; Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа "Руїс Торіха проти Іспанії").

За таких обставин, беручи до уваги наведене вище, суд відзначає, що підстави для задоволення позову відсутні, тому в позові слід відмовити.

Розподіл судових витрат між сторонами.

Відповідно до ст.ст. 123, 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача у зв`язку з відмовою у позові.

Керуючись ст.ст. 2, 20, 24, 73, 74, 129, 232, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У позові відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 09.04.2024р.

Суддя С.В. Заверуха

Віддруковано 4 примірника:

1 - до справи;

2 - 4 третім особам ( ОСОБА_1 : АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ; ОСОБА_2 : АДРЕСА_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ; міськкоопторг Красилівської райспоживспілки: 31000, Хмельницька обл., м. Красилів, вул. Ціолковського, 6, ідентифікаційний код 01786793).

Всім реком. з повідом. про вручення.

Електронні адреси:

позивача - krsst@i.ua

відповідача - gromada@krasyliv-rada.gov.ua

Позивачу та відповідачу - до кабінетів електронного суду.