Постанова

від 22.01.2024 по справі 361/6284/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

апеляційне провадження №22-ц/824/3756/2024

справа №361/6284/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2024 року м.Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Поліщук Н.В.

суддів Соколової В.В., Шкоріної О.І.,

за участю секретарів судового засідання Чепур Н.К. , Крисіної В.О. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою адвоката Кочіна Геннадія Івановича, який діє в інтересах ОСОБА_3 , на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 09 червня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Сердинського В.С.,

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче об`єднання «Тетерів» до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 про визнання ліцензійної угоди недійсною, -

встановив:

У вересні 2020 року до суду звернулось ТОВ "ВО "Тетерів" з позовом про визнання ліцензійної угоди недійсною.

Позовні вимоги мотивує тим, що 18 вересня 2015 року між ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ТОВ "ВО "Тетерів" укладено ліцензійну угоду за номером 1-2015, предметом якої є передача виключних прав інтелектуальної власності та науково-технічної документації на ліцензійній території.

Уважає, що укладена між позивачем та відповідачами ліцензійна угода від 18 вересня 2015 року №1-2015 з відповідними додатками суперечать приписам ЦК України та іншим законам та підлягає визнанню судом недійною з моменту укладення.

Вказує, що на момент укладання ліцензійної угоди з відповідними додатками відповідачі не були власниками об`єктів інтелектуальної власності, що були предметом угоди, і як наслідок, не могли передати позивачу виключні права використання таких об`єктів інтелектуальної власності.

Оспорювана ліцензійна угода укладена ОСОБА_3 , який діяв на підставі нотаріально посвідчених довіреностей від інших відповідачів з перевищенням наданих йому такими довіреностями повноважень.

Вказує, що під час укладання (підписання) угоди від 18 вересня 2015 року відсутня письмова згода подружжя на укладання даного правочину.

Стверджує, що оскаржена ліцензійна угода від 18 вересня 2015 року з додатками укладена директором від імені ТОВ "ВО "Тетерів" ОСОБА_10 з перевищенням передбачених статутом повноважень.

Зазначає, що як на момент укладання оспорюваної угоди, так і у подальшому, між позивачем та відповідачами не досягнуто згоди щодо істотних умов укладеного правочину, а саме ціни угоди.

Одночасно просить поновити строк звернення до суду.

Мотивуючи наведеним, з посиланням на статті 92, 97-98, 203, частину 1 статті 215, частину 3 статті 238, частину 1 статті 240, частину 5 статті 1109 ЦК України, просить суд визнати недійсною з моменту укладення ліцензійну угоду від 18 вересня 2015 року №1-2015 з додатками 1, 2, 3, 4 ,5 та 6 від 18 вересня 2015 року між ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ТОВ "ВО "Тетерів".

Стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача судовий збір.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 09 червня 2023 року позов задоволено.

Визнано ліцензійну угоду від 18 вересня 2015 року №1-2015 з додатками 1, 2, 3, 4, 5, 6 від 18 вересня 2015 року, укладену між ТОВ «ВО «Тетерів» та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , недійсною.

Стягнуто солідарно із ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 на користь ТОВ «ВО «Тетерів» витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 102 гривні 00 копійок.

Не погодившись з ухваленим рішенням, адвокатом Кочіним Г.І., який діє в інтересах ОСОБА_3 , подано апеляційну скаргу.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи.

Вказує, що цьому позову передували позовні вимоги відповідачів до позивача про стягнення заборгованості за ліцензійною угодою. За результатами розгляду позовних вимог позов задоволено. Стягнуто з ТОВ "ВО "Тетерів" на користь відповідачів 2 013 487,00 гривень.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на обставини, установлені судом під час розгляду цивільної справи № 366/599/19.

Вказує, що відповідачі на підставі окремо укладеного між собою договору між творцями об`єктів права інтелектуальної власності від 04 вересня 2015 року володіли всіма правами на об`єкти права інтелектуальної власності, передача виключних прав на використання яких становить предмет Ліцензійної угоди, що виникли у відповідачів з 16 лютого 2015 року стосовно наявних патентів на винахід та 30 січня 2015 року відносно знаку для товарів і послуг, а в частині переданих "ноу-хау" - сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого складу.

Вказує, що у справі №366/599/19 судом установлено, що на момент укладення Ліцензійної угоди відповідачі володіли всіма правами на об`єкти права інтелектуальної власності.

У справі №366/599/19 Верховним Судом щодо тлумачення змісту Ліцензійної угоди зроблено висновок, що Ліцензійна угода цілком відповідає вимогам цивільного законодавства в частині її змісту, форми укладення, суб`єктного складу сторін та відповідає внутрішньому волевиявленню сторін.

Відтак, висновок суду першої інстанції про наявність підстав для визнання ліцензійної угоди недійсною не відповідає дійсним обставинам справи.

Щодо відсутності письмової згоди другого з подружжя вказує, що судом не установлено хто саме з відповідачів на дату укладення Ліцензійної угоди перебував у шлюбі.

Вказує, що створені в результаті спільної творчої та розумової діяльності відповідачами об`єкти права інтелектуальної власності не мають жодного стосунку ані до спільної праці подружжя, ані до участі подружжя в набутті відповідних майнових або немайнових прав.

Ліцензійна угода укладена ОСОБА_3 в межах повноважень, визначених відповідними довіреностями. При цьому, жоден з довірителів не ставив під сумнів правомірність дій ОСОБА_3 . Відтак висновок суду першої інстанції про відсутність у ОСОБА_3 повноважень на укладення ліцензійної угоди є таким, що зроблений без належного з`ясування обставин.

Щодо повноважень директора ОСОБА_10 на укладення ліцензійної угоди вказує, що позивач з моменту укладення ліцензійної угоди виробляв продукцію "ІНФОРМАЦІЯ_1", відповідно пропонував виготовлену продукцію на продаж, від чого отримував дохід, відтак такими діями фактично схвалив укладення оспорюваного правочину.

Мотивуючи наведеним, просить суд рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 06 червня 2023 року скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Стягнути судові витрати.

31 жовтня 2023 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив адвоката Фоменка М.С., який діє в інтересах ТОВ "ВО "Тетерів".

Уважає подану апеляційну скаргу безпідставною та необґрунтованою.

Стверджує, що Броварський міськрайонний суд Київської області надав повну та об`єктивну оцінку наявним у справі доказав, доводам учасника справи, як наслідок, судове рішення відповідає критеріям законності та обґрунтованості, встановлені статтею 263 ЦПК України.

Вказує на безпідставність доводів відповідача про те, що позивач просив визнати ліцензійну угоду недійсною через її невідповідність встановленим законом вимогам до ліцензійних угод. Зазначає, що правовими підставами позову у цій справі були невідповідності (суперечність) укладеної угоди загальним приписам цивільного та іншого законодавства.

На момент укладення ліцензійної угоди з відповідними додатками відповідачі не були власниками об`єктів інтелектуальної власності, як наслідок, не могли передати позивачу виключні права інтелектуальної власності на такі об`єкти.

Сам факт подання заявки до уповноваженої установи не підтверджує виникнення у особи виключних прав на використання винаходу, корисної моделі та знаку на товари і послуги, як наслідок не надає можливості розпоряджатися такими правами шляхом укладення ліцензійного договору. Подання заявки жодним чином не гарантує, що за наслідками її розгляду заявнику обов`язково буде видано патент. Тому, подавши заявку, заявник до одержання ним патенту, не може здійснювати майнові права інтелектуальної власності на винахід та/або корисну модель.

Стверджує, що під час укладання 18 вересня 2015 року ліцензійної угоди з додатками 1-6 сторонами не досягнуто згоди щодо істотних умов укладеного правочину.

Ліцензійна угода від 18 вересня 2015 року з додатками укладена ОСОБА_3 , який діяв на підставі довіреностей з перевищенням наданих йому повноважень.

Стверджує, що ліцензійна угода від 18 вересня 2015 року з додатками 1-6 від 18 вересня 2015 року укладена від імені ТОВ "ВО "Тетерів" директором ОСОБА_10 з перевищенням передбачених статутом повноважень.

Посилається на відсутність письмової згоди подружжя на укладення спірного договору.

Мотивуючи наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення - без змін.

В судовому засіданні адвокат Кочін Г.І., який діє в інтересах ОСОБА_3 , доводи апеляційної скарги підтримав, просив суд її задовольнити.

Адвокат Фоменко М.С., який діє в інтересах ТОВ "ВО "Тетерів" проти доводів апеляційної скарги заперечував, пославшись на їх безпідставність. Просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, оскаржуване рішення залишити без змін.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Причини неявки не повідомляли.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд ухвалив розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явились.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які з`явились в судове засідання, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі судового рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольнивши позов, суд першої інстанції вказав, що на момент укладення Ліцензійної угоди та Додатків до неї (18 вересня 2015 року) відповідачами не було отримано патенти на корисну модель («ІНФОРМАЦІЯ_3 винахід «ІНФОРМАЦІЯ_4)», а відтак останні не мали статусу власників патентів та, відповідно, не могли розпоряджатись виключними правами інтелектуальної власності, що випливають з патентів. Суд зазначив, що у відповідача ОСОБА_3 , як власника свідоцтва на знак для товарів і послуг «ІНФОРМАЦІЯ_1» за № НОМЕР_1 , право дати дозвіл (видати ліцензію) на використання зазначеного знаку шляхом укладання ліцензійного договору виникло лише 25 квітня 2016 року.

Суд зазначив, що станом на дату укладання ліцензійної угоди відповідачі не були власниками патентів на винахід, корисну модель та свідоцтва на знак для товарів і послуг; не володіли у передбаченому законодавством порядку майновими правами інтелектуальної власності, що, у свою чергу свідчить про відсутність погодженого у Ліцензійній угоді від 18 вересня 2015 року та Додатків №1-6 до неї предмету договору як його істотної умови.

Також суд вказав, що угода укладена 18 вересня 2015 року ОСОБА_3 як уповноваженим представником від імені відповідачів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 без наявних на це повноважень стосовно підписання угод такого роду у зв`язку з відсутністю у довіреностях повноважень на підписання договорів на передачу виключних прав інтелектуальної власності, а не на їх відчуження.

Судом зазначено, що у цій справі відповідачами не доведено та не підтверджено наявність письмової згоди другого з подружжя під час укладання угоди від 18 вересня 2015 року з Додатками №1-6 до неї.

Також суд вказав, що оспорювана Угода від 18 вересня 2015 року з Додатками 1-6 до неї від імені ТОВ «ВО «Тетерів» підписана директором ОСОБА_10 з перевищенням повноважень, оскільки сума майнової відповідальності (сума договору), яку покладено на позивача, значно перевищує суму у 5 000 000 грн, відтак укладання ліцензійної угоди з Додатками 1-6 потребує обов`язкового затвердження загальними зборами учасників позивача.

Судом зроблено висновок, що матеріали справи не містять доказів погодження сторонами ставок роялті на окремий вид продукції, шляхом укладання та підписання відповідних протоколів до Додатку №4, як це передбачено пунктом 2 Додатку 4 від 18 вересня 2015 року, що свідчить про недосягнення згоди щодо істотних умов договору - не погоджено ціну договору.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції та зазначає про таке.

З матеріалів справи установлено, що 18 вересня 2015 року між сторонами у справі укладено Ліцензійну угоду №1-2015.

Відповідно до змісту Ліцензійної угоди 1-2015 від «18» вересня 2015 року слідує, що: власники прав інтелектуальної власності на хімічну гемостатичну композицію (ХГК), хімічні гемостатичний матеріал (ХГМ), хімічні гемостатичні засоби (XГ3) родини «Кровоепас», знак для товарів послуг «ІНФОРМАЦІЯ_1» ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , що діють за власним переконанням на підставі Законодавства України, іменовані далі «ЛІЦЕНЗІАР», представлені в особі ОСОБА_3 , що діє на підставі довіреностей ОСОБА_4 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , іменований далі «ЛІЦЕНЗІАР», з однієї сторони та ТОВ «Виробниче об`єднання «Тетерів», ЄДРПОУ 32783473 ПНІ 327834710111 (Адреса: 07200, Київська обл. Іванівський р-н. смт. Іванків, вуя. Фрунзе, буд. 49) в особі директора ОСОБА_10 , що діє за власним переконанням на підставі Статуту, іменоване далі «ЛІЦЕН3ІАТ» з другої сторони, уклали цей Ліцензійний договір (надалі іменується "Угода") про таке:

1.1. ЛІЦЕНЗІАР на підставі заявки № u201501288 від 16 лютого 2015 року на видачу деклараційного патенту України на корисну модель «ІНФОРМАЦІЯ_5», за якою одержано Рішення від 28.07.2015 №13108/ЗУ/15 про видачу деклараційного патенту України на корисну модель і очікується видача патенту за зазначеною заявкою (Додаток 1) має майнові права на цю корисну модель і супутні їй ноу-хау.

1.2. ЛІЦЕНЗІАР на підставі заявки № а201501285 від 16 лютого 2015 року на видачу патенту України на винахід «ІНФОРМАЦІЯ_5 та засіб. Варіанти», за якою очікується видача патенту України на винахід (Додаток 1), має майнові права на цей винахід і супутні йому ноу-хау.

1.3. ЛІЦЕНЗІАР на підставі заявки від 30 січня 2015 року на знак для товарів та послуг «ІНФОРМАЦІЯ_1», за якою очікується рішення про встановлення дати подання заявки на знак для товарів і послуг, висновку про відповідність позначення умовам надання правового захисту за результатами кваліфікаційної експертизи знака для товарів і послуг, видача свідоцтва про реєстрацію знака для товарів і послуг (Додаток 1), має типові права на цей знак для товарів і послуг.

1.4. ЛІЦЕНЗІАР має практично реалізовані об`єкти, які захищено патентом на корисну модель, та подано заявки на винахід, а також має супутні ноу-хау (Додаток 1).

1.5. ЛІЦЕНЗІАТ має намір здійснити комерціалізацію ОІВ відповідно до згаданої вище корисної моделі, винаходу й супутніх ноу-хау, знаку для товарів і послуг (Додаток 1), а також наведеної в Додатку 2 науково-технічної документації.

1.6. СТОРОНИ виражають волю до комерційного й науково-технічного співробітництва, й керуючись чинним законодавством України, добровільно уклали дану Угоду про нижченаведене:

2. Предмет Угоди

2.1. Передача виключних прав інтелектуальної власності на об`єкти інтелектуальної власності. Додаток 1, та науково-технічну документацію (Додаток 2) на ліцензійній території.

2.1.1. На зазначених далі умовах ЛІЦЕНЗІАР передає, а ЛІЦЕНЗІАТ отримує на строк дії цього Договору і за винагороду, виключне право користування корисною моделлю, винаходом, й супутніми ноу-хау, знаком для товарів і послуг «ІНФОРМАЦІЯ_1», технічною документацією на ліцензійній території. Зокрема, ЛІЦЕНЗІАТ набуває право на виготовлення, рекламування, пропозицію до продажу й продаж продукції по ліцензії на основі технічної документації.

2.1.2. ЛІЦЕНЗІАР зберігає за собою право самостійно використовувати корисну модель, винахід й супутні ноу-хау, знак для товарів і послуг, а також технічну документацію, при цьому об`єм виробництва обмежується кількістю до 1000 шт. на рік.

2.2. Авторський супровід виробництва ХГК, ХГМ, ХГЗ «ІНФОРМАЦІЯ_1» (Додаток 3).

2.3. Ліцензіат за цим Договором не мас права укладати субліцензійні договори, за якими Ліцензіат надає іншій особі субліцензію на використання об`єкту права інтелектуальної власності.

Ліцензійна угода підписана ОСОБА_3 (представник за довіреністю) та директором ТОВ «Виробниче об`єднання «Тетерів» ОСОБА_10 та скріплено печаткою ТОВ «Виробниче об`єднання «Тетерів» (том 1 а.с. 47-52).

До Ліцензійної угоди № 1-2015 від 18 вересня 2015 року долучено: Додаток 2 (науково-технічна документація та експериментальні зразки ХГК «ІНФОРМАЦІЯ_1» в основних виконаннях), підписано сторонами: ОСОБА_3 та ОСОБА_10 (том 1 а.с.55-56); Додаток 1 (об`єкти інтелектуальної власності і ліцензійні території), підписаний ОСОБА_3 та ОСОБА_10 (том 1 а.с.53-54); Додаток 3 (авторський супровід) від 18 вересня 2015 року, підписаний ОСОБА_3 та ОСОБА_10 (том 1 а.с.57); Додаток №4 (вартість ліцензії, Ставка роялті, платежі та порядок розрахунків, податки і збори, облік і звітність) (том 1 а.с.58); Додатком 5 (особливі умови) (том 1 а.с.59); Додаток 6 (положення про конфіденційність) (том 1 а.с.60-62), патент на корисну модель № 101868 ІНФОРМАЦІЯ_3 та опис до нього (том 1 а.с.63-64); патент на винахід № НОМЕР_2 (том 1 а.с.65).

Згідно пункту 2.1 Додатку 1 від 18 вересня 2015 року до ліцензійної угоди інтелектуальна власність на хімічну гемостатичну композицію (ХГК), хімічний гемостатичний матеріал (ХГМ) і сімейство хімічних гемостатичних засобів (ХГЗ) на основі зазначеної композиції підтверджується:

підпунктом 2.1.1 пункту 2.1 Додатку 1: заявкою на видачу патенту України на корисну модель (заявка u2015 01288 від 16 лютого 2015 року), включаючи рішення від 28 липня 2015 року №13108/ЗУ/15 про видачу деклараційного патенту на корисну модель за вказаною заявкою і патент;

підпунктом 2.1.2 пунктом 2.1 Додатку 1: заявкою на видачу патенту України на винахід (заявка а 2015 01285 від 16 лютого 2015 року), включаючи позитивне рішення про видачу патенту за вказаною заявкою і патент;

підпунктом 2.1.3 пункту 2.1 Додатку 1: заявкою на знак для товарів і послуг «ІНФОРМАЦІЯ_1» (заявка від 30 січня 2015 року), включаючи рішення про встановлення дати подання заявки на знак для товарів і послуг, висновок про відповідність позначення умов надання правового захисту за результатами кваліфікаційної експертизи знака для товарів і послуг, свідоцтво про реєстрацію знаку для товарів і послуг.

Відповідно до пункту 2.1 предметом даної Угоди є передача виключних прав інтелектуальної власності (Додаток 1) - корисна модель «ІНФОРМАЦІЯ_5», винахід «ІНФОРМАЦІЯ_5 та засіб. Варіанти» та знак для товарів і послуг «ІНФОРМАЦІЯ_1» та науково-технічної документації (Додаток 2) на ліцензійний території.

Згідно пункту 2.1.1 пункту 2.1 Ліцензійної угоди відповідачі передають, а позивач отримує на строк дії цього договору і за винагороду, виключне право користування корисною моделлю, винаходом, й супутніми ноу-хау, знаком для товарів і послуг «ІНФОРМАЦІЯ_1», технічною документацією на ліцензійній території. Зокрема, Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробниче об`єднання «Тетерів» набуває право на виготовлення, рекламування, пропозицію до продажу й продаж продукції по ліцензії на основі технічної документації.

Відповідно до підпункту 5.1.2 пункту 5.1 Угоди позивач зобов`язаний розпочати випуск продукції в обсязі 20000 штук на місяць гемостатичних засобів в основних виконаннях не пізніше 6 календарних місяців з дня підписання Угоди, і досягти обсягу 40000 штук на місяць не пізніше ніж через рік після підписання Угоди, а на наступний рік і подальші роки виробляти в обсязі не менше 80000 штук на місяць та виплачувати Ліцензіару винагороду, порядок і обсяги якої регулюються Додатком 4 до угоди (підпункт 5.1.7 пункт 5.1 Угоди).

Згідно із пунктом 3.6 Угоди ставка роялті - в розумінні даної угоди: фіксована відсоткова ставка у відпускній вартості продукції (Додаток 4).

Пунктом 6.1 Угоди передбачено, що порядок розрахунків визначається Додатком 4 до ліцензійної угоди.

Пунктом 1 Додатку 4 від 18 вересня 2015 року до ліцензійної угоди встановлено, що вартість ліцензії складається із суми усіх платежів, отриманих відповідачами від позивача, платежі здійснюються позивачем у вигляді «платежу нетто».

Пунктом 3 Додатку 4 встановлений перелік платежів «нетто»:

перший ліцензійний платіж виплачується Ліцензіатом Ліцензіару в гривнях, у два платежі в розмірах, що відповідають 15000 (п`ятнадцять тисяч) доларів США за курсом НБУ на день платежу кожний і здійснюється, перший протягом 10 календарних днів від дати набрання чинності даною угодою, другий протягом 60 календарних днів від дати набрання чинності даною угодою (підпункт 3.1 пункт 3 Додатку 4);

другий ліцензійний платіж виплачуються Ліцензіатом Ліцензіару в розмірі 70000 (сімдесят тисяч) доларів США за курсом НБУ на день платежу. Виплачується протягом 10 днів від відвантаження 1-ї одиниці продукції, яке встановлюється не пізніше як на «1» березня 2016 року (підпункт 3.2 пункт 3 Додатку 4).

Погодинна ставка роботи відповідачів по авторському супроводу та консультаціям встановлюється в гривнях еквівалентно 45 (сорока п`яти) доларам США на годину. Витрати відповідачів, пов`язані із цим супроводом покриваються позивачем по факту таких витрат (підпункт 3.4 пункт 3 угоди). Усі штрафи, пені та санкції на відповідачів накладаються виключно шляхом зменшення не більш ніж на 50% наступного платежу позивачем (п. 4 Додатку 4 угоди).

Відповідно до пункту 6 Додатку 4 до ліцензійної угоди Ліцензійні виплати виплачуються позивачем на рахунки співавторів «ІНФОРМАЦІЯ_1» ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_9 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 згідно з вказаним у таблиці розподілом цієї винагороди (Договір між творцями об`єктів права інтелектуальної власності).

Пунктом 9.1 передбачено, що Угода набуває чинності після підписання сторонами Угоди й Додатків 1-6 до неї й діє протягом 5 (п`яти) років. За автоматичною пролонгацією на наступні 3 (три) роки, якщо жодна зі сторін не виразила бажання про припинення дії цієї угоди за 12 місяців до кінця поточного терміну.

12 жовтня 2015 року в Державному реєстрі патентів України на корисні моделі зареєстровано патент на корисну модель НОМЕР_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 (том 1 а.с. 63).

Згідно опису до патенту на корисну модель власниками вказано ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 (том 1 а.с.64).

11 грудня 2017 року в Державному реєстрі патентів України на винаходи зареєстровано винахід НОМЕР_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 ІНФОРМАЦІЯ_2), чинність патенту підтримано до 16 лютого 2020 року (том 1 а.с.65,66).

25 квітня 2016 року в Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів і послуг зареєстровано Свідоцтво на знак для товарів і послуг НОМЕР_6 (том 1 а.с.67).

Відповідно до даних довідки про дію свідоцтва України на знак для товарів і послуг, виданої Державним підприємством «Український інститут інтелектуальної власності» (УКРПАТЕНТ), номер свідоцтва НОМЕР_1, номер заявки НОМЕР_3 , дата подання заявки 30 січня 2015, дата продовження строку дії свідоцтва 30 січня 2025, видана станом на 13 березня 2019 року (том 1 а.с.68).

04 вересня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу посвідчено довіреності, відповідно до змісту яких ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , уповноважили ОСОБА_3 представляти їх інтереси в усіх державних органах та недержавних підприємствах, установах, організаціях та органах України, незалежно від підпорядкування, форм власності, та галузевої приналежності, у тому числі в органах державної влади та управління, перед фізичними особами, в Україні та за її межами у ведені справ щодо комерціалізації родини гемостатичних засобів «ІНФОРМАЦІЯ_1». Для чого надано право: підписувати та подавати документи, заяви, подавати та отримувати необхідні довідки та документи, розписуватися в документах та в їх отриманні, вести переговори та підписувати відповідні угоди з третіми сторонами про відчуження прав на об`єкти інтелектуальної власності, щодо комерціалізації родини гемостатичних засобів «ІНФОРМАЦІЯ_1», про організацію виробництва та реалізацію продукції, яка виготовлена з використанням об`єктів інтелектуальної власності, про одержання роялті та інших видів авторської винагороди та виконувати всі інші дії, пов`язані з цими дорученнями (том 1 а.с.69-74).

З Акту приймання-передачі науково-технічної документації та експериментальних зразків ХГЗ «ІНФОРМАЦІЯ_1» в основних виконаннях згідно Угоди від 18 вересня 2015 року 1-2015, підписаної ОСОБА_3 та директором ТОВ «ВО «Тетерів» ОСОБА_10 убачається, що відповідачі у відповідності до додатку 2 вказаної Угоди передали науково-технічну документацію та експериментальні зразки згідно переліку (том 1 а.с. 205-208).

Зі змісту Розділу 2 Ліцензійної угоди вбачається, що її предмет становить передача виключних прав на об`єкти інтелектуальної власності (Додаток 1) та науково-технічну документацію (Додаток 2) на ліцензійній території.

Статтею 203 ЦК України визначено вичерпний перелік загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, серед яких, зокрема так: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України, для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

За змістом пункту 2 частини 1 статті 1107, статті 1108 ЦК України розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності здійснюється на підставі, зокрема, ліцензійного договору. Особа, яка має виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності (ліцензіар), може надати іншій особі (ліцензіату) письмове повноваження, яке надає їй право на використання цього об`єкта в певній обмеженій сфері (ліцензія на використання об`єкта права інтелектуальної власності). Ліцензія на використання об`єкта права інтелектуальної власності може бути оформлена як окремий документ або бути складовою частиною ліцензійного договору. Таким чином, дозвіл на використання об`єкта права інтелектуальної власності і є ліцензією в розумінні статтею 1108, 1109 ЦК України.

Відповідно до частини 1 статті 1109 ЦК України за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об`єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого Закону. Частиною 5 установлено, що предметом ліцензійного договору не можуть бути права на використання об`єкта інтелектуальної власності, які на момент укладення договору не були чинними.

Колегія суддів визнає обґрунтованими доводи апеляційної скарги та зазначає про таке.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 13 квітня 2022 року при розгляді касаційної скарги у справі № 366/599/19 (провадження № 61-7142св21) за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_13 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 до ТОВ «ВО «Тетерів» про стягнення заборгованості за ліцензійною угодою, яка є предметом оспорювання у справі, що переглядається апеляційним судом, установив такі обставини та навів такі висновки:

«В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Предметом ліцензійного договору не можуть бути права на використання об`єкта права інтелектуальної власності, які на момент укладення договору не були чинними (частина п`ята статті 1109 ЦК України).

Умови ліцензійного договору, які суперечать положенням цього Кодексу, є нікчемними (частина дев`ята статті 1109 ЦК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що вимоги частини п`ятої та дев`ятої статті 1109 ЦК України розраховані на їх застосування до тих ситуацій, якщо між сторонами вчинено ліцензійний договір. У разі, якщо вчинено непонайменований договір, то положення частини п`ятої та дев`ятої статті 1109 ЦК України не підлягають застосуванню.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

У справі, що переглядається:

установлені судами попередніх інстанцій факти, зміст договору від 18 вересня 2015 року та тлумачення його змісту (значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів, порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину) дозволяють зробити висновок про те, що між сторонами вчинено непонайменований договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності (зокрема, щодо майнових прав на винахід, та щодо розкриття ноу-хау, розпорядження правами на торговельну марку під відкладальною умовою);

суди при задоволенні позову, та відхиленні аргументів відповідача вважали, що відповідачем не було поставлено під сумнів її дійсність та чинність, про що свідчить відсутність судових спорів щодо визнання ліцензійного договору недійсним або нікчемним;

суди не звернули увагу, що якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину;

суди не врахували, що вимоги частини п`ятої та дев`ятої статті 1109 ЦК України розраховані на їх застосування до тих ситуацій, якщо між сторонами вчинено ліцензійний договір. У разі, якщо вчинено непонайменований договір, то положення частини п`ятої та дев`ятої статті 1109 ЦК України не підлягають застосуванню;

з урахуванням того, що між сторонами вчинено непонайменований договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності, то підстави для його нікчемності відсутні. Тому судові рішення належить змінити в мотивувальній частині;

суди зробили обґрунтований висновок про задоволення позову, оскільки відповідач не виконав зобов`язання, що виникло на підставі договору від 18 вересня 2015 року.

Колегія суддів відхиляє посилання відповідача на те, що у ОСОБА_3 були відсутні повноваження на укладення договору від 18 вересня 2015 року в інтересах інших позивачів» .

Таким чином, у справі № 366/599/19 установлено, що 18 вересня 2015 року між сторонами вчинено непонайменований договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності (зокрема, щодо майнових прав на винахід, та щодо розкриття ноу-хау, розпорядження правами на торговельну марку під відкладальною умовою); на момент укладення оспорюваної угоди відповідачі володіли всіма правами на об`єкти інтелектуальної власності, ОСОБА_3 мав повноваження на укладення договору від 18 вересня 2015 року в інтересах інших відповідачів. Окрім того, Верховний Суд зробив висновок, що у цьому випадку вчинено непонайменований договір, відтак положення частини п`ятої та дев`ятої статті 1109 ЦК України не підлягають застосуванню.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається також на положення статей 92,97-98, частини 3 статті 238, частини 1 статті 240 ЦК України.

За змістом частини 1, 3 статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Відповідно до частини 3 статті 238 ЦК України представник не може вчиняти правочин від імені особи, які він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Відповідно до частини 1 статті 240 ЦК України представник зобов`язаний вчиняти правочин за наданими йому повноваженнями особисто. Він може передати своє повноваження частково або в повному обсязі іншій особі, якщо це встановлено договором або законом між особою, яку представляють, і представником, або якщо представник вимушений був до цього з метою охорони інтересів особи, яку він представляє.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів, які давали б підстави для визнання правочину недійсним з огляду на вказані приписи ЦК України.

Зокрема, зміст довіреностей від 04 вересня 2015 року, виданих на ім`я ОСОБА_3 іншими відповідачами свідчить, що ОСОБА_3 надано повноваження не на вчинення окремого правочину, а на вчинення дій та укладення угод з метою реалізації прав відповідачів щодо об`єктів інтелектуальної власності. При цьому, укладення ліцензійної угоди 18 вересня 2015 року охоплюється обсягом повноважень згідно наданих довіреностей.

Окрім того, апеляційний суд погоджується з доводами апеляційної скарги в тій частині, що висновки суду першої інстанції про перевищення директором позивача ОСОБА_10 своїх повноважень при укладення оспорюваної угоди не відповідають фактичним обставинам справи.

Статтею 239 ЦК України передбачено, що правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.

Правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання (частина 1 статті 241 ЦК України).

Відповідно до статті 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

В постанові Верховного суду від 05 липня 2023 року у справі №547/1161/20 (провадження № 61-5740св22) наведено такі висновки про застосування норм права:

«Правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину (стаття 241 ЦК України).

Якщо ж схвалення не відбудеться, то зазначений правочин правових наслідків для того, кого представляють, не тягне і має бути визнаний недійсним відповідно до частини першої статті 241, статей 239, 215 ЦК України.

На захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі укладають з юридичними особами договори різних видів, частиною третьою статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язані діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Отже, у частині третій статті 92 ЦК України передбачено загальну презумпцію того, що дії органів юридичної особи або її представників у відносинах із третіми особами розглядаються як дії самої юридичної особи. Саме цим зумовлений обов`язок таких органів чи осіб вчиняти дії в інтересах юридичної особи, діяти добросовісно і розумно, а також не перевищувати своїх повноважень.

Положення частини третьої статті 92 ЦК України встановлюють виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником з перевищенням повноважень (статті 203, 241 ЦК України). Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору.

Таке обмеження повноважень набуває юридичної сили для третьої особи у тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність в органу юридичної особи чи її представника необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа.

З огляду на приписи статей 92, 237-239, 241 ЦК України для визнання недійсним договору, укладеного юридичною особою з третьою особою, з підстави порушення установленого обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, не має самостійного юридичного значення факт перевищення повноважень органом чи особою, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, як і сам по собі факт скасування довіреності представнику, який у період її чинності здійснював свої права та виконував обов`язки за цією довіреністю.

Такий договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно. Тобто третя особа знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи чи про припинення дії довіреності, виданої представнику юридичної особи, який укладає договір від її імені.

Для визнання недійсним договору з тієї підстави, що його було укладено представником юридичної особи з перевищенням повноважень, потрібно встановити, по-перше, наявність підтверджених належними і допустимими доказами обставин, які свідчать про те, що контрагент такої юридичної особи діяв недобросовісно або нерозумно. При цьому тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці контрагента за договором несе юридична особа. По-друге, дії сторін такого договору мають свідчити про відсутність реального наміру його укладення і виконання».

Разом з тим, матеріалами справи підтверджено, що позивачем вчинено дії по схваленню оспорюваного правочину, зокрема позивач виробляв продукцію «ІНФОРМАЦІЯ_1», недобросовісність дій відповідача ОСОБА_3 не установлено, відтак відсутні підстави для визнання правочину недійсним з тієї підстави, що його було укладено представником юридичної особи з перевищенням повноважень.

Окрім того, твердження позивача про визнання угоди недійсною з підстав відсутності письмової згоди подружжя на укладення такого правочину не мотивовано та не підтверджено доказами.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції наведеного не врахував та зробив помилковий висновок про задоволення позовних вимог, оскільки відсутні підстави для визнання угоди недійсною із заявлених позивачем підстав.

Відповідно до статті 376 ЦПК України невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права є підставами для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення.

Відповідно до статті 141 ЦПК України із ТОВ «ВО «Тетерів» на користь ОСОБА_3 підлягає стягненню судовий збір, пов`язаний із розглядом справи в суді апеляційної інстанції, в сумі 3153 гривні.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу адвоката Кочіна Геннадія Івановича, який діє в інтересах ОСОБА_3 , задовольнити.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 09 червня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення такого змісту.

В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче об`єднання «Тетерів» до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 про визнання ліцензійної угоди недійсною - відмовити.

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче об`єднання «Тетерів» на користь ОСОБА_3 судовий збір, пов`язаний із розглядом справи в суді апеляційної інстанції, в сумі 3153 гривні.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на постанову може бути подана протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повну постанову складено 08 квітня 2024 року.

Суддя-доповідач Н.В. Поліщук

Судді В.В. Соколова

О.І. Шкоріна