Рішення

від 08.04.2024 по справі 140/646/24

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2024 року ЛуцькСправа № 140/646/24

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Каленюк Ж.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі ГУ ДПС у Волинській області) про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску: від 23 липня 2019 року №Ф-2938-55У у сумі 13263,36 грн за період з січня 2017 року по липень 2018 року та з лютого 2019 року по березень 2020 року, від 10 березня 2020 року №Ф-2938-55У у сумі 26539,26 грн, від 13 лютого 2020 року №Ф-2938-55У у сумі 29293,44 грн; зобов`язання здійснити коригування відомостей в інтегрованій картці платника податку (далі ІКП) шляхом виключення з неї нарахувань заборгованості (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (ЄСВ) у сумі 26358,20 грн.

Позов обґрунтований тим, що з 17 червня 1998 року по 11 березня 2020 року ОСОБА_1 був зареєстрований фізичною особою-підприємцем. Проте, починаючи з 2016 року позивач підприємницької діяльності не здійснював та доходу від такої діяльності не отримував. Головне управління ДФС у Волинській області (правонаступником якої є ГУ ДПС у Волинській області) сформувало ОСОБА_1 вимогу від 23 липня 2019 року №Ф-2938-55У про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску у сумі 18276,72 грн. Надалі ГУ ДПС у Волинській області сформувало позивачу вимоги від 10 березня 2020 року №Ф-2938-55У про сплату боргу (недоїмки) у сумі 26539,26 грн та від 13 лютого 2020 року №Ф-2938-55У про сплату боргу (недоїмки) у сумі 29293,44 грн. За усіма вимогами на загальну суму 74109,42 грн відкрито виконавче провадження. Згідно з даними Інформаційно-комунікаційної системи ДПС «Податковий блок» (далі - ІКС «Податковий блок») за фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (далі ФОП ОСОБА_1 ) обліковується заборгованість з єдиного внеску у сумі 31371,56 грн. Заборгованість виникла внаслідок щоквартальних нарахувань за період з січня 2017 року по лютий 2020 року. Водночас у період з січня 2017 року по липень 2018 року ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах - спочатку із Товариством з обмеженою відповідальністю «Логістик Груп ЛТД» (далі - ТзОВ «Логістик Груп ЛТД»), а з лютого 2019 року по березень 2020 року із Товариством з обмеженою відповідальністю «Волиньмет» (ТзОВ «Волиньмет») та упродовж цього часу за позивача як найманого працівника (застрахована особа) роботодавці (страхувальники) сплачували єдиний внесок у розмірі не меншому за мінімальний страховий внесок, що виключає обов`язок сплати у цей період єдиного внеску ще і позивачем як фізичною особою-підприємцем, який мав право провадити господарську діяльність, проте її не здійснював та дохід від неї не отримував. З огляду на це позивач вважає законним лише вимогу ГУ ДПС у Волинській області про сплату боргу (недоїмки) у сумі 5013,36 грн (за період з серпня 2018 року по січень 2019 року) і тому вимога про сплату боргу (недоїмки) від 23 липня 2019 року №Ф-2938-55У підлягає скасуванню у сумі 13263,36 грн (за період з січня 2017 року по липень 2018 року та з лютого 2019 року по березень 2020 року), вимога від 10 березня 2020 року №Ф-2938-55У у сумі 26539,26 грн та вимога від 13 лютого 2020 року №Ф-2938-55У - повністю.

Позивач з метою ефективного захисту прав також просив суд зобов`язати відповідача провести коригування шляхом виключення в ІКП відомостей про нарахуванння заборгованості (недоїмки) з єдиного внеску у сумі 26358,20 грн.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 22 січня 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України).

Відповідач у відзиві на позовну заяву (а.с.54-58) заперечив, зазначивши, що позивач зареєстрований фізичною особою-підприємцем 17 червня 1998 року та 11 березня 2020 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про припинення його підприємницької діяльності. Проте ОСОБА_1 не повідомив орган податкової служби про припинення підприємницької діяльності та не подав заяву про зняття з обліку та ліквідаційну (звітну) декларацію. У період з 2017 по 2022 рік жодного разу єдиний внесок позивач не сплачував. Станом на 31 грудня 2022 року за даними ІКС «Податковий блок» за ФОП ОСОБА_1 обліковується заборгованість з єдиного внеску у сумі 31371,56 грн. Відповідач зауважив, що обов`язок сплачувати мінімальний страховий внесок за себе розповсюджується на фізичних осіб-підприємців з 01 січня 2017 року незалежно від отримання доходів. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи податкового органу у разі, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.

На думку відповідача, позивачу правомірно було сформовано вимоги про сплату боргу (недоїмки), а тому він просив у задоволенні позову відмовити повністю.

У відповіді на відзив (а.с.68-69) представник позивача ОСОБА_2 підтримала доводи позову, наголосивши, що позивачем не заперечується несплата ним єдиного внеску в 2018 році з серпня по грудень (5 місяців), у січні 2019 року (1 місяць) та у цей час він у трудових відносинах не перебував. Згідно з даними ІКП «Податковий блок» за ФОП ОСОБА_1 станом на квітень 2020 року обліковується заборгованість з єдиного внеску, яка виникла внаслідок щоквартальних нарахувань за період з січня 2017 по лютий 2020 року, а 11 березня 2020 року позивачем у встановленому порядку припинено підприємницьку діяльність.

Відповідач заперечення на відповідь на відзив не подав.

Від сторін також не надходили клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.

Суд перевіривши доводи сторін у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази, встановив такі обставини.

ОСОБА_1 у період з 17 червня 1998 року був зареєстрований як фізична особа-підприємець та 11 березня 2020 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про припинення підприємницької діяльності за власним рішенням (а.с.22-23).

Згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу ОСОБА_1 з Реєстру застрахованих осіб Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (довідка форми ОК-5) від 04 грудня 2023 року позивач з квітня 2013 року по липень 2018 року перебував у трудових відносинах із ТзОВ «Логістик Груп ЛТД» (ідентифікаційний код 37123140), а з лютого 2019 року по березень 2020 року із ТзОВ «Волиньмет» (ідентифікаційний код 38339658), які як страхувальники на суму нарахованої позивачу як застрахованій особі заробітної плати нараховували та сплачували ЄСВ та вказані періоди включено до страхового стажу позивача (а.с.18-21).

23 липня 2019 року ГУ ДФС у Волинській області сформувало ФОП ОСОБА_1 вимогу №Ф-2938-55У про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску у сумі 18276,72 грн (а.с.29).

10 березня 2020 року ГУ ДПС у Волинській області сформувало позивачу вимогу №Ф-2938-55У про сплату боргу (недоїмки) у сумі 26539,26 грн (станом на 10 березня 2020 року) (а.с.30).

В матеріалах справи наявна також вимога ГУ ДПС у Волинській області від 13 лютого 2020 року №Ф-6128-13-У, адресована ОСОБА_1 , про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску у сумі 29293,44 грн (станом на 15 серпня 2022 року) (а.с.31).

Доказів надіслання (вручення) ОСОБА_1 вимог про сплату боргу (недоїмки) від 23 липня 2019 року №Ф-2938-55У, від 10 березня 2020 року №Ф-2938-55У, від 13 лютого 2020 року №Ф-2938-55У суду не надано.

В ІКП за ФОП ОСОБА_1 обліковується заборгованість зі сплати єдиного внеску станом на 31 грудня 2018 року у сумі 15819,54 грн, станом на 31 грудня 2019 року у сумі 26539,26 грн, станом на 31 грудня 2020 року у сумі 31371,56 грн (а.с.38-45; 60-66).

Зі змісту ІКП ФОП ОСОБА_1 видно, що нарахована розрахункова сума єдиного внеску на 09 лютого 2018 року становить 8448,00 грн за 2017 рік (704,00 грн х 12 місяців). У 2019 році розрахункова сума єдиного внеску становить 819,06 грн на місяць (9828,72 грн за рік). Всього за 2017 - 2018 роки нараховано в ІКП 18276,72 грн.

Розрахункова сума у 2019 році становила 918,06 грн на місяць (11016,72 грн за рік). Тож разом за 2017 2019 роки позивачу за даними ІКП нараховано 29293,44 грн.

У 2020 році місячна сума єдиного внеску, нарахована позивачу в ІКП, становить 1039,06 грн (2078,12 грн за січень лютий 2020 року). Тобто, за період 2017 2019 роки та січень лютий 2020 року нараховано 31371,56 грн.

Як слідує з матеріалів справи, усі вимоги направлені відповідачем для примусового виконання у державну виконавчу службу. Так постановою державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби міста Луцьк Головного територіального управління юстиції у Волинській області від 04 жовтня 2019 року №60227876 було відкрито виконавче провадження з примусового виконання вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 23 липня 2019 року №Ф-2938-55У (а.с.27-28), постановою державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) від 23 березня 2020 року №61617357 відкрито виконавче провадження з примусового виконання вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 10 березня 2020 року №Ф-2938-55У (а.с.34-35), а постановою від 04 жовтня 2022 року №69986622 - виконавче провадження з примусового виконання вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 13 лютого 2020 року №Ф-2938-55У (а.с.25-26). Усі ці вимоги про сплату боргу (недоїмки) перебувають на примусового виконанні на час розгляду справи (а.с.87).

Предметом спору у цій справі є оцінка правомірності зазначених вимог з огляду на наявність у позивача як фізичної особи-підприємця обов`язку сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі у той час, коли він був найманим працівником та його роботодавець сплачував за нього єдиний внесок у сумі, не меншій за мінімальний страховий внесок.

При вирішенні спору суд керується такими нормативно-правовими актами.

За приписами частини четвертої статті 8 Закону України від 08 липня 2010 року №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VI) порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 14 Закону №2464-VI податкові органи зобов`язані здійснювати контроль за дотриманням платниками єдиного внеску вимог цього Закону.

Як визначено частиною першою статті 3 вказаного Закону, збір та ведення обліку єдиного внеску здійснюються за принципами, зокрема, обов`язковості сплати; відповідальності платників єдиного внеску та органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов`язків.

Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування (пункт 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI).

Приписами пунктів 3, 10 частини першої статті 1 Закону №2464-VI надано визначення таким поняттям: застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також фізичних осіб-підприємців, у тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування (крім електронних резидентів (е-резидентів).

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску.

Згідно з абзацом першим пункту 1, пунктами 2, 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 01 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами»; для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідно до пункту 5 статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

За визначенням, наведеним у пункті 5 частини першої статті 1 Закону №2464-VI, мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Із врахуванням зазначеного мінімальний страховий внесок у 2017 році становив 704,00 грн на місяць (3200,00 грн х 22%, де 3200,00 грн - розмір мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2017 року); мінімальний страховий внесок у 2018 році становив 819,06 грн на місяць (3723,00 грн х 22%, де 3723,00 грн розмір мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2018 року); мінімальний страховий внесок у 2019 році становив 918,06 грн на місяць (4173,00 грн х 22%, де 4173,00 грн розмір мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2019 року); мінімальний страховий внесок у 2020 році з 01 січня по 31 серпня становив 1039,06 грн (4723,00 грн х 22%, де 4723,00 грн розмір мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2020 року).

Як зазначено в абзаці третьому частини восьмої статті 9 Закону №2464-VI (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій»), з 01 січня 2018 року платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. До 01 січня 2018 року платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, мали обов`язок сплатити єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які повинні сплачувати єдиний внесок за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Частиною дванадцятою статті 9 Закону №2464-VI передбачено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Згідно з частиною другою статті 25 цього Закону у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Абзацом першим частини четвертої цієї статті визначено, що податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного внеску. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому за відсутності бази для нарахування єдиного внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Ця норма Закону дає змогу зараховувати до страхового стажу підприємця ті місяці, в яких не було отримано дохід (прибуток), оскільки відповідно до статті 9 Основ законодавства про соціальне страхування від 14 січня 1998 року №16/98-ВР страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню та сплачуються внески (нею, роботодавцем) на страхування, якщо інше не передбачено законодавством. Метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за чинними видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можна зробити висновок, що з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

При цьому за визначенням, наведеним у підпункті 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Разом з тим, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано.

Інше тлумачення норм Закону №2464-VI, на якому наполягає ГУ ДПС у Волинській області, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які таку діяльність фактично не здійснюють, а одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та її роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року у справі №160/3114/19 та надалі підтримана у постановах від 04 грудня 2019 року у справі №440/2149/19, від 23 січня 2020 року у справі №480/4656/18, від 18 березня 2020 року у справі №140/1777/19, від 03 квітня 2020 року у справі №140/642/19, від 18 листопада 2021 року у справі №520/6094/19, від 19 грудня 2022 року у справі №640/9262/19, від 07 лютого 2023 року у справі №440/1408/19, яку суд враховує до спірних правовідносин відповідно до положень частини п`ятої статті 242 КАС України.

Як уже було зазначено судом, позивачу нараховано єдиний внесок за 2017 рік в сумі 8448,00 грн, за 2018 рік в сумі 9828,72 грн, за 2019 рік в сумі 11016,72 грн, за 2020 рік 2078,12 грн, що підтверджується ІКП (а.с.60-66).

Водночас індивідуальними відомостями про застраховану особу ОСОБА_1 з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (форма ОК-5) (а.с.18-21) підтверджується, що позивач у 2017-2018 роках перебував у трудових відносинах з ТзОВ «Логістик Груп ЛТД» (ідентифікаційний код юридичної особи 37123140); про сплату за позивача єдиного внеску у розмірі, не меншому за мінімальний страховий внесок, свідчить зарахування останньому страхового стажу за всі місяці 2017 року, січень - липень 2018 року.

У лютому 2019 року березні 2020 року позивач перебував у трудових відносинах із ТзОВ «Волиньмет» (ідентифікаційний код юридичної особи 38339658) та роботодавець (страхувальник) також сплачував за ОСОБА_1 єдиний внесок у вказаний період, про що свідчить зарахування йому страхового стажу у повному обсязі.

Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю працівник. Ним є фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

ГУ ДПС у Волинській області доказів щодо безпосереднього здійснення позивачем підприємницької діяльності у період січень 2017 року - липень 2018 року, лютий 2019 року березень 2020 року, отримання ним інших доходів, ніж від трудової діяльності як найманим працівником, суду не надало.

Таким чином, оскільки єдиною метою збору з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою і єдиний внесок за нього у січні 2017 року - липні 2018 року, лютому 2019 року березні 2020 року нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального страхового внеску, що виключає обов`язок сплати у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка мала право провадити господарську діяльність, проте її не здійснювала та дохід від неї не отримувала (доказів протилежного суду не надано).

Трактування законодавства відповідачем призводить до необхідності виплати додаткових коштів (зайвих витрат) позивачем із заробітної плати за умови відсутності доходу від відповідної підприємницької діяльності, що не відповідає критерію пропорційності, адже не дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами особи позивача, при тому, що мета сплати єдиного внеску до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в цих правовідносинах досягається сплатою єдиного внеску роботодавцем.

За обставин цієї справи сформована відповідачем вимога про сплату боргу (недоїмки) від 23 липня 2019 року №Ф-2938-55У є протиправною в частині нарахування боргу (недоїмки) з єдиного внеску за січень 2017 року - липень 2018 року у сумі 14181,42 грн (8448,00 грн за 2017 рік, 5733,42 грн за 2018 рік).

Водночас відповідно до приписів пункту 5 статті 8, абзацу третього частини восьмої, частини дванадцятої статті 9 Закону №2464-VI ФОП ОСОБА_1 мав обов`язок сплатити єдиний внесок у розмірі не менше мінімального страхового внеску за серпень 2018 року грудень 2018 року у сумі 4095,30 грн (819,06 х 5) незалежно від отримання доходу від підприємницької діяльності. Несплачена сума єдиного внеску у встановлений строк є боргом (недоїмкою).

Відповідно до пунктів 1-3 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року №449 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 07 травня 2015 року за №508/26953; далі Інструкція №449, в редакції, чинній на момент формування спірних вимог), до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.

Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.

Органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), зокрема, якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Отже, встановлені у справі обставини дозволяють дійти висновку, що вимога від 23 липня 2019 року №Ф-2938-55У є правомірною лише на суму боргу (недоїмки) 4095,30 грн, а в решті (на суму 14181,42 грн) вона є протиправною та підлягає скасуванню (18276,72 грн 4095,30 грн).

Згідно з пунктом 7 розділу VI Інструкції №449 якщо протягом наступного базового звітного періоду сума боргу (недоїмки) платника зросла, після проходження відповідних процедур узгодження та оскарження вимога про сплату боргу (недоїмки) подається до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства тільки на суму зростання боргу (недоїмки). Під сумою зростання боргу (недоїмки) для цілей цього пункту необхідно розуміти: позитивне значення різниці між сумою боргу платника за даними ІКС станом на кінець календарного місяця та сумою боргу, зазначеною у пред`явленій до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства вимозі, зменшене на суму сплат(и) після такого пред`явлення, якщо сума сплат(и) не більша за суму боргу, зазначену у пред`явленій до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства вимозі; позитивне значення різниці між сумою боргу платника за даними ІКС станом на кінець календарного місяця та сумою сплат(и) після пред`явлення до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства вимоги, зменшене на суму боргу, зазначену в такій вимозі, якщо сума сплат(и) менша за суму боргу, зазначену у пред`явленій до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства вимозі.

Наявність обов`язку щодо сплати єдиного внеску у сумі 918,06 грн за січень 2019 року не заперечується позивачем. Однак оскільки у період з лютого 2019 року по вересень 2019 року включно за позивача роботодавцем сплачено єдиний внесок у розмірі, не меншому за мінімальний страховий внесок, то суд дійшов висновку, що сформована ГУ ДПС у Волинській області вимога від 10 березня 2020 року №Ф-2938-55У про сплату боргу (недоїмки) у сумі 26539,26 грн (розрахункова сума за 2017 2018 роки становить 18276,72 грн, а за перший-третій квартали 2019 року - 8262,54 грн) є протиправною у сумі 7344,48 грн (918,06 грн х 8), а також у сумі 18276,72 грн (вже наявна вимога від 23 липня 2019 року №Ф-2938-55У). Не зменшена відповідно до приписів пункту 7 розділу VI Інструкції №449 сума боргу у новій вимозі на суму боргу (недоїмки) у раніше пред`явленій до органу виконавчої служби вимозі від 23 липня 2019 року №Ф-2938-55У призводить до подвійного стягнення органами державної виконавчої служби тих самих сум.

Таким чином, вимога від 10 березня 2020 року №Ф-2938-55У про сплату боргу (недоїмки) підлягає скасуванню як протиправна у сумі 25621,20 грн.

Вимога від 13 лютого 2020 року №Ф-2938-55У про сплату боргу (недоїмки) у сумі 29293,44 грн сформована станом на 15 серпня 2022 року. Як бачимо, дата формування вимоги (13 лютого 2020 року) та визначення розрахункової суми боргу на дату 15 серпня 2022 року вже вказує на те, що відповідач порушив правила формування вимоги.

Ця вимога, як видно з ІКП, фактично містить ту ж розрахункову суму єдиного внеску, що і вимога від 10 березня 2020 року №Ф-2938-55У (тобто, за 2017 2018 роки, перший третій квартали 2019 року, що становить 26539,26 грн, та розрахункову суму за четвертий квартал 2019 року 2754,18 грн (918,06 грн х 3).

Суд повторює, що позивач у жовтні грудні 2019 року (четвертий квартал) був працевлаштований та за нього як застраховану особу у цей період, а також у січні березні 2020 року єдиний внесок сплачував роботодавець ТзОВ «Волиньмет». Обов`язку повторної сплати єдиного внеску ще й як фізичною особою-підприємцем позивач не має, бо фактично він підприємницьку діяльність у цей період не здійснював й докази про отримання доходів від такої діяльності відсутні.

Тому вимога від 13 лютого 2020 року №Ф-2938-55У про сплату боргу (недоїмки) у сумі 29293,44 грн є безпідставною в частині визначення боргу (недоїмки) у сумі 2754,18 грн за жовтень - грудень 2019 року (918,06 грн х 3) та до неї повторно включено суму боргу (недоїмки) з єдиного внеску за січень 2017 року вересень 2019 року, тобто 26539,26 грн, при тому, що вимога на цю суму вже перебуває на виконанні в органі державної виконавчої служби. Отже, ця вимога підлягає скасуванню як протиправна повністю.

Загалом спірні вимоги є протиправними та підлягають скасуванню у такий спосіб: вимога від 23 липня 2019 року №Ф-2938-55У - у сумі 14181,42 грн, вимога від 10 березня 2020 року №Ф-2938-55У - у сумі 25621,20 грн, а вимога від 13 лютого 2020 року №Ф-2938-55У - у сумі 29293,44 грн. Тобто, всього на загальну суму 69096,06 грн, як і просив позивач, який, однак, помилково провів розрахунок суми, на яку слід скасувати вимоги від 23 липня 2019 року №Ф-2938-55У та від 10 березня 2020 року №Ф-2938-55У.

Вирішуючи спір в частині позовних вимог про зобов`язання ГУ ДПС у Волинській області провести коригування відомостей в ІКП шляхом виключення з неї нарахувань заборгованості (недоїмки) з єдиного внеску у сумі 26358,20 грн, суд зазначає про таке.

В ІКП ФОП ОСОБА_1 обліковується борг (недоїмка) з єдиного внеску, виходячи з розрахункової суми мінімального страхового внеску за 2017 2019 роки (29293,44 грн) та січень лютий 2020 року у сумі 2078,12 грн (1039,06 грн х 2), а всього 31371,56 грн (а.с.63). Ця сума недоїмки значиться і станом на 31 грудня 2022 року (а.с.66).

Згідно із пунктом 2 розділу І Порядку ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 12 січня 2021 року №5 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15 березня 2021 року за №321/35943; далі Порядок №5), терміни в цьому Порядку вживаються в таких значеннях:

інтегрована картка платника (далі - ІКП) - форма оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску (далі - платежі), що ведеться за кожним видом платежу;

коректність даних інформаційної системи - відповідність інформації, що зберігається у підсистемах інформаційної системи, первинним показникам та встановленим алгоритмам (правилам) логічного і арифметичного контролю;

первинні документи - документи, що складені платниками та/або податковими органами, отримані від інших органів влади згідно з чинним законодавством (податкові декларації, уточнюючі розрахунки, податкові повідомлення-рішення, рішення податкового органу, вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску, судові рішення, рішення про розстрочення (відстрочення) грошових зобов`язань (податкового боргу), інформація Казначейства про надходження податків і зборів та єдиного внеску тощо);

перекручення (викривлення) показників - неповне та/або несвоєчасне відображення показників у відповідних підсистемах інформаційної системи.

Пунктом 3 розділу І Порядку №5 передбачено, що оперативний облік платежів здійснюється податковими органами в інформаційній системі. Метою ведення оперативного обліку і складання звітності податкових органів є забезпечення користувачів повною, достовірною та неупередженою інформацією щодо стану розрахунків платників з бюджетами та фондами загальнообов`язкового державного соціального і пенсійного страхування для прийняття оптимальних управлінських рішень.

Відповідно до пункту 4 розділу І Порядку №5 відображення/занесення первинних показників у підсистемах інформаційної системи здійснюється працівниками структурних підрозділів територіальних органів ДПС за напрямами роботи.

Згідно з пунктом 1 глави 1 розділу ІІ Порядку №5 з метою обліку нарахованих і сплачених, повернутих та відшкодованих сум платежів територіальними органами ДПС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які мають сплачуватися такими платниками на рахунки, відкриті в розрізі адміністративно-територіальних одиниць. ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та фондами загальнообов`язкового державного соціального і пенсійного страхування за відповідним видом платежу та відповідною адміністративно-територіальною одиницею. Облік платежів ведеться в ІКП окремими обліковими операціями в хронологічному порядку. При цьому кожна операція фіксується в окремому рядку із зазначенням виду операції та дати її проведення.

Відповідно до пункту 3 розділу ІІ Порядку №5 за наявності нарахованих та/або несплачених сум єдиного внеску або боргу (недоїмки) з єдиного внеску, податковий орган не здійснює подальші процедури щодо зняття платника єдиного внеску з обліку до їх сплати (погашення) або списання такого боргу (недоїмки) у порядку, визначеному Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Верховний Суд, неодноразово, зокрема, у постановах від 19 лютого 2019 року (справа №825/999/17), від 26 лютого 2019 року (справа №805/4374/15-а), від 25 березня 2020 року (справа №826/9288/18), вказував, що відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо своєчасного нарахування та сплати податкових зобов`язань створює певні наслідки для платника податків та наявність у останнього матеріально-правового інтересу, щоб дані інтегрованих карток правильно відображали фактичний стан розрахунків з бюджетом. Відповідно, належним способом захисту, що відновить порушені права, є вимога про зобов`язання відповідача здійснити дії по відображенню/коригуванню у особовій картці платника податків дійсного стану зобов`язань перед бюджетом, в тому числі, і шляхом виключення неправомірно нарахованих і відображених сум.

Тут необхідно нагадати, що 11 березня 2020 року внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 Єдиний внесок у січні 2017 липні 2018 року, лютому 2019 березні 2020 року за позивача сплачували його роботодавці, про що свідчать відомості про застраховану особу ОСОБА_1 з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (форма ОК-5) (а.с.18-21).

Як встановлено судом, ФОП ОСОБА_1 мав обов`язок, однак не сплатив у встановленому порядку та строк за себе єдиний внесок у сумі, не меншій за мінімальний страховий внесок, за серпень - грудень 2018 року у сумі 4095,30 грн (816,06 грн х 5), за січень 2019 року - у сумі 918,06 грн, тобто, 5013,36 грн. Проте йому нараховано в ІКП єдиний внесок у сумі 31371,56 грн, який значиться як борг (недоїмка). Отже, нарахування єдиного внеску (недоїмки) у сумі 26358,20 грн є безпідставним. При цьому скасування оспорюваних вимог судом (повністю або частково) не вирішує юридичного конфлікту, оскільки в ІКП обліковано також суму недоїмки, яка хоч і не увійшла у ці вимоги (сума останньої - 29293,44 грн), однак обов`язку сплати якої позивач не має. Без проведення коригування в ІКП позивач перебуватиме у стані правової невизначеності.

Частина перша статті 2 КАС України встановлює, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд у цій ситуації виходить з того, що ефективним засобом (способом) захисту, який належить застосувати при вирішенні спору, слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект та є гарантією на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений. Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

З огляду на наведене та наявність у платника права на відображення в ІКП дійсного стану зобов`язань перед бюджетом суд погоджується із позивачем, що з метою ефективного захисту його прав необхідно зобов`язати ГУ ДПС у Волинській області здійснити коригування відомостей в ІКП шляхом виключення відомостей щодо нарахування єдиного внеску та боргу (недоїмки) у сумі 26358,20 грн (31371,56 грн 5013,36 грн).

З урахуванням встановлених обставин, правових норм, що регулюють спірні правовідносини, висновків Верховного Суду у справах такої категорії, суд дійшов висновку про задоволення позову.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач просив стягнути з відповідача понесені судові витрати зі сплати судового збору у сумі 1937,92 грн та 3500,00 грн - витрати на правничу допомогу адвоката (а.с.9, 72-73).

Частинами першою, третьою статті 132 КАС України установлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно із частинами третьою - п`ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Виходячи з аналізу вказаних правових норм, склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника сторони за договором. При визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи та не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним чи необґрунтованим щодо іншої сторони спору.

Разом з тим, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо є неспівмірним (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 26 серпня 2022 року у справі №520/6658/21).

Для підтвердження витрат на професійну правничу допомогу суду надано копії таких документів: договору про надання правничої допомоги від 30 листопада 2023 року №30/11/23, укладеного між Адвокатським бюро «Дзюрило Анастасії» (далі - Адвокатське бюро) та ОСОБА_1 (а.с.15-16), додаткової угоди від 30 листопада 2023 року №2 до договору (а.с.17), акта про надання послуг професійної правничої допомоги від 11 березня 2024 року №45 (а.с.75), калькуляції вартості наданих послуг професійної правничої допомоги (а.с.76), квитанції від 14 березня 2024 року №0.0.3528109474.1 (а.с.72) про оплату послуг правничої допомоги.

Відповідно до акта про надання послуг професійної правничої допомоги від 11 березня 2024 року №45 (а.с.75), Адвокатським бюро надано такі послуги: підготовка та подання адміністративного позову до ГУ ДПС про визнання протиправними та скасування вимог про плату боргу (недоїмки) з єдиного внеску, в тому числі аналіз судової практики та чинного законодавства, збір доказів (5 год) 2500,00 грн; підготовка та подання відповіді на відзив (2 год) 1000,00 грн. Квитанція від 14 березня 2024 року №0.0.3528109474.1 (а.с.72) підтверджує оплату послуг.

Відповідач заперечив щодо стягнення витрат на правничу допомогу у зв`язку з їх неспівмірністю із категорією справи і предметом позову (а.с.79-81).

При вирішенні питання обґрунтованості розміру витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу цієї справи, суд виходить із того, що ця справа належить до справ незначної складності та її розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Зважаючи на складність справи, значення справи для сторін, час, який об`єктивно був витрачений адвокатом на надання кожної із послуг (зокрема, враховуючи обсяг та зміст відповіді на відзив, яка по суті дублює основні аргументи позовної заяви), суд, виходячи із принципів співмірності витрат, обґрунтованості та пропорційності їх розміру, зважаючи на заперечення представника відповідача співмірності витрат на оплату правничої допомоги адвоката, дійшов висновку про те, що на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути 3000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Звертаючись до суду із позовом в електронній формі, позивач сплатив судовий збір у сумі 1937,92 грн, що підтверджується квитанцією від 10 січня 2024 року №0.0.3404709996.1, випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету (а.с.12, 50).

У зв`язку із задоволенням позову на користь позивача належить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати у сумі 4937,92 грн (1937,92 грн - витрати зі сплати судового збору, 3000,00 грн - витрати на правничу допомогу).

Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 243-246, 255, 262, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Волинській області (43010, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, будинок 4, ідентифікаційний код відокремленого підрозділу 44106679) про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) та зобов`язання вчинити дії задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Волинській області від 23 липня 2019 року №Ф-2938-55У про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску у сумі 14181,42 грн, вимогу Головного управління ДПС у Волинській області від 10 березня 2020 року №Ф-2938-55У про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску у сумі 25621,20 грн, а вимогу від 13 лютого 2020 року №Ф-2938-55У - у сумі 29293,44 грн.

Зобов`язати Головне управління ДПС у Волинській області вчинити дії щодо приведення у відповідність інтегрованої картки платника ОСОБА_1 , виключивши інформацію щодо нарахування єдиного внеску та боргу (недоїмки) у сумі 26358,20 грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області судові витрати у сумі 4937,92 грн (чотири тисячі дев`ятсот тридцять сім грн 92 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ж.В. Каленюк