Постанова

від 09.09.2024 по справі 140/646/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2024 рокуЛьвівСправа № 140/646/24 пров. № А/857/9888/24Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача Шинкар Т.І.,

суддів Іщук Л.П., Обрізка І.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2024 року (головуючий суддя Каленюк Ж.В.), ухвалене спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін м.Луцьк у справі № 140/646/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

17 січня 2024 року, ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі-Управління), в якому просив визнати протиправними та скасувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску: від 23 липня 2019 року №Ф-2938-55У у сумі 13263,36 грн за період з січня 2017 року по липень 2018 року та з лютого 2019 року по березень 2020 року, від 10 березня 2020 року №Ф-2938-55У у сумі 26539,26 грн, від 13 лютого 2020 року №Ф-2938-55У у сумі 29293,44 грн; зобов`язання здійснити коригування відомостей в інтегрованій картці платника податку (далі ІКП) шляхом виключення з неї нарахувань заборгованості (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (ЄСВ) у сумі 26358,20 грн.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2024 року позов задоволено: визнано протиправними та скасовано вимогу Управління від 23 липня 2019 року №Ф-2938-55У про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску у сумі 14181,42 грн, вимогу Управління від 10 березня 2020 року №Ф-2938-55У про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску у сумі 25621,20 грн, а вимогу від 13 лютого 2020 року №Ф-2938-55У - у сумі 29293,44 грн. Зобов`язано Управління вчинити дії щодо приведення у відповідність інтегрованої картки платника ОСОБА_1 , виключивши інформацію щодо нарахування єдиного внеску та боргу (недоїмки) у сумі 26358,20 грн. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Управління судові витрати у сумі 4937,92 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що фізична особа - підприємець ОСОБА_1 мав обов`язок, однак не сплатив у встановленому порядку та строк за себе єдиний внесок у сумі, не меншій за мінімальний страховий внесок, за серпень - грудень 2018 року у сумі 4095,30 грн (816,06 грн х 5), за січень 2019 року - у сумі 918,06 грн, тобто, 5013,36 грн. Проте йому нараховано в ІКП єдиний внесок у сумі 31371,56 грн, який обліковується як борг (недоїмка). Отже, нарахування єдиного внеску (недоїмки) у сумі 26358,20 грн є безпідставним. При цьому скасування оспорюваних вимог судом (повністю або частково) не вирішує юридичного конфлікту, оскільки в ІКП обліковано також суму недоїмки, яка хоч і не увійшла у ці вимоги (сума останньої - 29293,44 грн), однак обов`язку сплати якої позивач не має. Без проведення коригування в ІКП позивач перебуватиме у стані правової невизначеності. Щодо судових витрат то суд зазначив, що звертаючись до суду із позовом в електронній формі, позивач сплатив судовий збір у сумі 1937,92 грн, що підтверджується квитанцією від 10 січня 2024 року №0.0.3404709996.1. У зв`язку із задоволенням позову на користь позивача належить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати у сумі 4937,92 грн (1937,92 грн - витрати зі сплати судового збору, 3000,00 грн - витрати на правничу допомогу).

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Волинського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2024 року та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що позивач не повідомив орган податкової служби про припинення підприємницької діяльності та не подав заяву про зняття з обліку та ліквідаційну (звітну) декларацію. У період з 2017 по 2022 рік єдиний внесок позивач не сплачував. Станом на 31 грудня 2022 року за даними ІКС «Податковий блок» за ФОП ОСОБА_1 обліковується заборгованість з єдиного внеску у сумі 31371,56 грн. Зазначає, що обов`язок сплачувати мінімальний страховий внесок за себе розповсюджується на фізичних осіб-підприємців з 01 січня 2017 року незалежно від отримання доходів. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи податкового органу у разі, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає.

З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 у період з 17 червня 1998 року був зареєстрований як фізична особа-підприємець та 11 березня 2020 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про припинення підприємницької діяльності за власним рішенням.

Згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу ОСОБА_1 з Реєстру застрахованих осіб Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (довідка форми ОК-5) від 04 грудня 2023 року позивач з квітня 2013 року по липень 2018 року перебував у трудових відносинах із ТОВ «Логістик Груп ЛТД» (ідентифікаційний код 37123140), а з лютого 2019 року по березень 2020 року із ТОВ «Волиньмет» (ідентифікаційний код 38339658), які як страхувальники на суму нарахованої позивачу як застрахованій особі заробітної плати нараховували та сплачували ЄСВ. Вказані періоди включено до страхового стажу позивача.

23 липня 2019 року ГУ ДФС у Волинській області сформувало ФОП ОСОБА_1 вимогу №Ф-2938-55У про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску у сумі 18276,72 грн.

10 березня 2020 року ГУ ДПС у Волинській області сформувало позивачу вимогу №Ф-2938-55У про сплату боргу (недоїмки) у сумі 26539,26 грн (станом на 10 березня 2020 року).

Також, сформовано вимогу ГУ ДПС у Волинській області від 13 лютого 2020 року №Ф-6128-13-У про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску у сумі 29293,44 грн (станом на 15 серпня 2022 року), що адресована ОСОБА_1 .

Доказів надіслання (вручення) ОСОБА_1 вимог про сплату боргу (недоїмки) від 23 липня 2019 року №Ф-2938-55У, від 10 березня 2020 року №Ф-2938-55У, від 13 лютого 2020 року №Ф-2938-55У суду не надано.

Як це встановлено судом першої інстанції, в ІКП за ФОП ОСОБА_1 обліковується заборгованість зі сплати єдиного внеску станом на 31 грудня 2018 року у сумі 15819,54 грн, станом на 31 грудня 2019 року у сумі 26539,26 грн, станом на 31 грудня 2020 року у сумі 31371,56 грн.

Зі змісту ІКП ФОП ОСОБА_1 видно, що нарахована розрахункова сума єдиного внеску на 09 лютого 2018 року становить 8448,00 грн за 2017 рік (704,00 грн х 12 місяців). У 2019 році розрахункова сума єдиного внеску становить 819,06 грн на місяць (9828,72 грн за рік). Всього за 2017 - 2018 роки нараховано в ІКП 18276,72 грн.

Розрахункова сума у 2019 році становила 918,06 грн на місяць (11016,72 грн за рік). Тож разом за 2017 2019 роки позивачу за даними ІКП нараховано 29293,44 грн.

У 2020 році місячна сума єдиного внеску, нарахована позивачу в ІКП, становить 1039,06 грн (2078,12 грн за січень лютий 2020 року). Тобто, за період 2017 2019 роки та січень лютий 2020 року нараховано 31371,56 грн.

Усі вимоги направлені відповідачем для примусового виконання у державну виконавчу службу.

Так, постановою державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби міста Луцьк Головного територіального управління юстиції у Волинській області від 04 жовтня 2019 року №60227876 було відкрито виконавче провадження з примусового виконання вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 23 липня 2019 року №Ф-2938-55У (а.с.27-28), постановою державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) від 23 березня 2020 року №61617357 відкрито виконавче провадження з примусового виконання вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 10 березня 2020 року №Ф-2938-55У (а.с.34-35), а постановою від 04 жовтня 2022 року №69986622 - виконавче провадження з примусового виконання вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 13 лютого 2020 року №Ф-2938-55У (а.с.25-26). Усі ці вимоги про сплату боргу (недоїмки) перебувають на примусового виконанні на час розгляду справи.

Не погоджуючись з такими вимогами позивач звернувся до суду з даним позовом.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з таких мотивів.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Так, порядок обчислення і сплати єдиного соціального внеску встановлено положеннями Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VІ (далі - Закон №2464-VІ).

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 14 Закону №2464-VI податкові органи зобов`язані здійснювати контроль за дотриманням платниками єдиного внеску вимог цього Закону.

Як передбачено п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Частиною 1 статті 5 Закону №2464-VI визначено, що облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування, а щодо застрахованих осіб, які є учасниками накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування (далі - учасниками накопичувальної пенсійної системи), - з національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та Пенсійним фондом.

Вимогами ч. 2 ст. 5 Закону №2464-VI передбачено, що взяття на облік платників єдиного внеску, зазначених у пунктах 4, 5, 5-1, 15 та 16 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів з внесенням відповідних відомостей до реєстру застрахованих осіб.

Пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2464-VI передбачено, що з дня набрання чинності цим Законом платники страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, загальнообов`язкове державне соціальне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, вважаються платниками єдиного внеску.

Згідно з ч.ч. 2, 3, 4 ст. 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний: 1) своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; 2) вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; 4) подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Обов`язки, передбачені частиною другою цієї статті, поширюються на платників, зазначених у пунктах 1, 4, 5, 5-1 та 16 частини першої статті 4 цього Закону.

У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця така фізична особа користується правами, виконує обов`язки та несе відповідальність, що передбачені для платника єдиного внеску, в частині діяльності, яка здійснювалася нею як фізичною особою - підприємцем.

Пунктом 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII), який набрав чинності з 01.01.2017) передбачено, що єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідно до частини 5 статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

Відповідно до частин 2, 3, 4, 5 статті 9 Закону №2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску за минулі періоди, крім випадків сплати єдиного внеску згідно з частиною п`ятою статті 10 цього Закону, здійснюється виходячи з розміру єдиного внеску, що діяв на день нарахування (обчислення, визначення) заробітної плати (доходу), на яку відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті розташованими за межами України підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними) за працюючих у них громадян України та громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - договір про добровільну участь).

Згідно з абзацом 3 частини 8 статті 9 Закону №2464-VI (у редакції, яка діяла до 01.01.2018) платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Згідно з цією ж нормою (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 №2148-VIII, чинній з 01.01.2018) платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Відповідно до абзацу 5 частини 8 статті 9 Закону №2464-VI періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.

Частиною 11 статті 9 Закону №2464-VI установлено, що у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Як визначено пунктами 5, 6 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI: мінімальний страховий внесок - це сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця; недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Місячний розмір мінімальної заробітної плати відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» у 2017 році становив 3200 грн, відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» у 2018 році - 3723 грн, відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» у 2019 році - 4173 грн, відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» у 2020 році 4723 грн.

Враховуючи ставку, визначену частиною 5 статті 8 Закону №2464-VI у розмірі 22 %, мінімальний страховий внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону (фізичних осіб підприємців), у 2017 році складав 704 грн (3200 грн х 22 %) у місяць, у 2018 році - 819,06 грн (3723 грн х 22 %) у місяць, у 2019 році - 918,06 грн (4173 грн х 22%) у місяць, у 2020 році 1039,06 грн (4723 грн х 22%).

Такі платники (крім тих, які обрали спрощену систему оподаткування) зобов`язані були сплатити єдиний внесок за 2017 рік не пізніше 10.02.2018, а у 2018 - 2020 роках - щоквартально, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Відповідно до частин 2, 3, 4 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

В свою чергу, пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю працівник. Ним є фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

У підпункті 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України дано визначення: самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції, що відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано.

Так, відповідач наполягає на іншому тлумаченні норм Закону №2464-VI, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які таку діяльність фактично не здійснюють, а одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та її роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

За визначеннями, наведеним у пунктах 3, 10 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI, застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Апеляційний суд зазначає, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного внеску. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою нарахування, проте за будь-яких умов сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. У разі відсутності бази нарахування єдиного внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір якої не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Апеляційний суд зазначає, що з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати фізичними особами-підприємцями мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Таке застосування норм Закону №2464-VI відповідає позиції, висловленій Верховим Судом у постанові від 04.12.2019 №440/2149/19. У цій постанові сформульовано правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують) та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 23 січня 2020 року у справі №480/4656/18, від 18 березня 2020 року у справі №140/1777/19, від 03 квітня 2020 року у справі №140/642/19, від 18 листопада 2021 року у справі №520/6094/19, від 19 грудня 2022 року у справі №640/9262/19, від 07 лютого 2023 року у справі №440/1408/19, яку суд враховує до спірних правовідносин відповідно до положень частини п`ятої статті 242 КАС України.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач у 2017-2018 роках перебував у трудових відносинах з ТзОВ «Логістик Груп ЛТД» (ідентифікаційний код юридичної особи 37123140); про сплату за позивача єдиного внеску у розмірі, не меншому за мінімальний страховий внесок, свідчить зарахування останньому страхового стажу за всі місяці 2017 року, січень - липень 2018 року, що стверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу ОСОБА_1 з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (форма ОК-5).

У лютому 2019 року березні 2020 року позивач перебував у трудових відносинах із ТзОВ «Волиньмет» (ідентифікаційний код юридичної особи 38339658) та роботодавець (страхувальник) також сплачував за ОСОБА_1 єдиний внесок у вказаний період, про що свідчить зарахування йому страхового стажу у повному обсязі.

В свою чергу, ГУ ДПС у Волинській області доказів щодо безпосереднього здійснення позивачем підприємницької діяльності у період січень 2017 року - липень 2018 року, лютий 2019 року березень 2020 року, отримання ним інших доходів, ніж від трудової діяльності як найманим працівником, не надало, як суду першої, так і апеляційної інстанції.

Відтак, суд першої інстанції правильно вважав, що оскільки позивач у вказаний період був найманим працівником та застрахованою особою у розумінні Закону №2464-VI і єдиний внесок за нього в період його працевлаштування щомісяця нараховував та сплачував роботодавець у розмірі не менше мінімального, тому за відсутності доказів здійснення ним підприємницької діяльності з отриманням відповідного доходу від такої діяльності у ці періоди, він не має обов`язку по сплаті єдиного внеску ще і як фізична особа-підприємець у розмірі мінімального страхового внеску.

З урахуванням наведеного, апеляційний суд вважає також правильним висновок суду першої інстанції, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 23 липня 2019 року №Ф-2938-55У є протиправною в частині нарахування боргу (недоїмки) з єдиного внеску за січень 2017 року - липень 2018 року у сумі 14181,42 грн (8448,00 грн за 2017 рік, 5733,42 грн за 2018 рік) підлягає скасуванню як протиправна.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідно до приписів пункту 5 статті 8, абзацу третього частини восьмої, частини дванадцятої статті 9 Закону №2464-VI ФОП ОСОБА_1 мав обов`язок сплатити єдиний внесок у розмірі не менше мінімального страхового внеску за серпень 2018 року грудень 2018 року у сумі 4095,30 грн (819,06 х 5) незалежно від отримання доходу від підприємницької діяльності. Несплачена сума єдиного внеску у встановлений строк є боргом (недоїмкою).

Слід зауважити, що Наказом Міністерства доходів і зборів України №449 від 20.04.2015, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за №508/26953, затверджено Інструкцію про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Інструкція № 449), відповідно до пунктів 1, 2, 3, 4 розділу VІ якої до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

У разі виявлення платником своєчасно не нарахованих сум єдиного внеску такі платники зобов`язані самостійно обчислити ці внески, відобразити у звітності, що подається платником до органів доходів і зборів, та сплатити їх. До такого платника застосовуються штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції. У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.

Податкові органи надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вимога від 23 липня 2019 року №Ф-2938-55У є правомірною лише на суму боргу (недоїмки) 4095,30 грн, а на суму 14181,42 грн є протиправною та підлягає скасуванню (18276,72 грн 4095,30 грн).

Судом першої інстанції зазначено, що позивачем не заперечується наявність обов`язку щодо сплати єдиного внеску у сумі 918,06 грн за січень 2019 року. Однак оскільки у період з лютого 2019 року по вересень 2019 року включно за позивача роботодавцем сплачено єдиний внесок у розмірі, не меншому за мінімальний страховий внесок, то суд першої інстанції, і з таким погоджується апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що сформована ГУ ДПС у Волинській області вимога від 10 березня 2020 року №Ф-2938-55У про сплату боргу (недоїмки) у сумі 26539,26 грн (розрахункова сума за 2017 2018 роки становить 18276,72 грн, а за перший-третій квартали 2019 року - 8262,54 грн) є протиправною у сумі 7344,48 грн (918,06 грн х 8), а також у сумі 18276,72 грн (вже наявна вимога від 23 липня 2019 року №Ф-2938-55У).

Не зменшена відповідно до приписів пункту 7 розділу VI Інструкції №449 сума боргу у новій вимозі на суму боргу (недоїмки) у раніше пред`явленій до органу виконавчої служби вимозі від 23 липня 2019 року №Ф-2938-55У призводить до подвійного стягнення органами державної виконавчої служби тих самих сум.

Отже, як це правильно констатував суд першої інстанції, вимога від 10 березня 2020 року №Ф-2938-55У про сплату боргу (недоїмки) підлягає скасуванню як протиправна у сумі 25621,20 грн.

Щодо вимоги від 13 лютого 2020 року №Ф-2938-55У про сплату боргу (недоїмки) у сумі 29293,44 грн яка сформована станом на 15 серпня 2022 року, то судом першої інстанції правильно зазначено, що дата формування вимоги (13 лютого 2020 року) та визначення розрахункової суми боргу на дату 15 серпня 2022 року вказує на порушення відповідачем правил формування вимоги. Дана вимога, як видно з ІКП, фактично містить ту ж розрахункову суму єдиного внеску, що і вимога від 10 березня 2020 року №Ф-2938-55У (тобто, за 2017 2018 роки, перший третій квартали 2019 року, що становить 26539,26 грн, та розрахункову суму за четвертий квартал 2019 року 2754,18 грн (918,06 грн х 3).

Апеляційний суд також погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога від 13 лютого 2020 року №Ф-2938-55У про сплату боргу (недоїмки) у сумі 29293,44 грн є безпідставною в частині визначення боргу (недоїмки) у сумі 2754,18 грн за жовтень - грудень 2019 року (918,06 грн х 3) та до неї повторно включено суму боргу (недоїмки) з єдиного внеску за січень 2017 року вересень 2019 року, тобто 26539,26 грн, при тому, що вимога на цю суму вже перебуває на виконанні в органі державної виконавчої служби, а, відтак, ця вимога підлягає скасуванню як протиправна повністю.

Щодо позовних вимог про зобов`язання ГУ ДПС у Волинській області провести коригування відомостей в ІКП шляхом виключення з неї нарахувань заборгованості (недоїмки) з єдиного внеску у сумі 26358,20 грн, то апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції, зазначає таке.

Судом першої інстанції встановлено, що в ІКП ФОП ОСОБА_1 обліковується борг (недоїмка) з єдиного внеску, виходячи з розрахункової суми мінімального страхового внеску за 2017 2019 роки (29293,44 грн) та січень лютий 2020 року у сумі 2078,12 грн (1039,06 грн х 2), а всього 31371,56 грн. Ця сума недоїмки значиться і станом на 31 грудня 2022 року.

Судом першої інстанції правильно враховано, що правила ведення в податкових органах оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування визначає затверджений наказом Міністерства фінансів України від 12.01.2021 № 5 Порядок ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Порядок № 5).

Згідно пункту 2 Розділу І Порядку № 5 інтегрована картка платника (далі - ІКП) - форма оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску (далі - платежі), що ведеться за кожним видом платежу; інформаційна система - інтегрований комплекс процесів, компонентів та засобів апаратного і програмного забезпечення для виконання цільової функції; коректність даних інформаційної системи - відповідність інформації, що зберігається у підсистемах інформаційної системи, первинним показникам та встановленим алгоритмам (правилам) логічного і арифметичного контролю; облікова операція - дія в ІКП, яка призводить до змін облікових показників; облікові показники - показники в ІЬСП, які породжуються у процесі перетворення у підсистемах інформаційної системи первинних показників; оперативний облік - процес відображення, систематизації та узагальнення облікових показників в ІКП, який ґрунтується на принципах бухгалтерського обліку.

Відповідно до пунктів 4, 5 Розділу І Порядку № 5 відображення/занесення первинних показників у підсистемах інформаційної системи здійснюється працівниками структурних підрозділів територіальних органів ДПС за напрямами роботи. Моніторинг повноти та своєчасності внесення первинних показників у підсистеми інформаційної системи забезпечується керівниками структурних підрозділів територіального органу ДПС за напрямами роботи. Загальний контроль за достовірністю відображення в ІКП облікових показників забезпечується підрозділом, що здійснює облік платежів.

Пунктом 1 Розділу II Порядку № 5 передбачено, що з метою обліку нарахованих і сплачених, повернутих та відшкодованих сум платежів територіальними органами ДПС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які мають сплачуватися такими платниками на рахунки, відкриті в розрізі адміністративно-територіальних одиниць. ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та фондами загальнообов`язкового державного соціального і пенсійного страхування за відповідним видом платежу та відповідною адміністративно-територіальною одиницею.

Виходячи з аналізу наведених правових норм, у платника податків наявний матеріально-правовий інтерес в тому, щоб дані інтегрованих карток правильно відображали фактичний стан розрахунків з бюджетом, реальну структуру податкових вигод та податкових зобов`язань платника податків.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 28.02.2020 у справі № 813/7097/14, від 06.08.2020 у справі № 805/834/16-а.

Враховуючи наведене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з метою належного захисту прав позивача необхідно також зобов`язати ГУ ДПС у Волинській області здійснити коригування відомостей в ІКП шляхом виключення відомостей щодо нарахування єдиного внеску та боргу (недоїмки) у сумі 26358,20 грн (31371,56 грн 5013,36 грн).

Оскільки в апеляційній скарзі не наведено аргументів щодо оскарження рішення Волинського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2024 року в частині стягнення судових витрат, то відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції в цій частині оцінку рішенню не надає.

Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

Так, у п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29)

З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні викладено підстави задоволення позовних вимог, на основі встановлених фактичних обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головне управління ДПС у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2024 року у справі № 140/646/24 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Т. І. Шинкар судді Л. П. Іщук І. М. Обрізко