Рішення

від 08.04.2024 по справі 280/677/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

08 квітня 2024 року Справа № 280/677/24 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), Військової частини НОМЕР_4 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_2 (далі відповідач), в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24 травня 2020 року по день фактичного розрахунку;

- стягнути з Військової частини НОМЕР_2 (СДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у сумі 107 411 грн. ( сто сім тисяч чотириста одинадцять грн.).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що станом на день звільнення (24 травня 2020 року) із позивачем не проведено розрахунків з виплати додаткових видів грошового забезпечення (матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2018 рік). Остаточний розрахунок з позивачем, на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 15 листопада 2022 року у справі № 280/12418/21, було здійснено лише 19 грудня 2023 року. Позивач вважає, що має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Просить позов задовольнити.

Ухвалою суду від 29 січня 2024 року відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

15 лютого 2024 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву у якому представник позивача заперечує проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 з огляду на наступне. ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_4 (спецпідрозділ « ІНФОРМАЦІЯ_1 »), у якої відкрито особовий рахунок у єдиній Казначейській системі України для забезпечення грошовими коштами військовослужбовців даної військової частини, та всі виплати ОСОБА_1 отримував у військовій частині НОМЕР_4 . У відповідності з пунктом 8.1.10 «Положення про військове (корабельне) господарство, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 16 липня 1997 року № 300 та на підставі спільної директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних сил України від 22 липня 2014 року № Д 322/1/7ДСК про формування спеціального відділу ВСП (військова частина НОМЕР_4 ) вказана частина прикріплюється до військової частини НОМЕР_2 на забезпечення лише по продовольчій, речовій, квартирно-експлуатаційній службі та службі ПММ на правах підрозділу. Грошове забезпечення та інші види грошових виплат позивач отримував у військовій частині НОМЕР_4 , та військова частина НОМЕР_2 ніякого відношення к цим виплатам не має. У задоволенні позову просить відмовити.

Ухвалою суду від 04 березня 2024 року залучено до участі у справі №280/677/24 у якості співвідповідача Військову частини НОМЕР_4 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_5 ).

Ухвалою суду від 11 березня 2024 року у Військової частини НОМЕР_4 витребувано довідку про грошове забезпечення за останні два місяці перед звільненням ОСОБА_1 , із зазначенням середнього заробітку, та середньоденного розміру грошового забезпечення.

14 березня 2024 року Військовою частиною НОМЕР_4 на виконання вимог ухвали від 11 березня 2024 року до суду надано витребувані докази.

18 березня 2024 року представником Військової частини НОМЕР_4 через особистий кабінет в підсистемі «Електронний суд» до суду подано відзив на позовну заяву, в якій останній заперечує проти задоволення позову та зазначає що, виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачена нормативно-правовими актами, якими у повсякденній діяльності керуються військові посадові особи при здійсненні фінансово-господарської діяльності, а так сомо ненарахування та невиплата цієї виплати не може бути протиправною бездіяльністю. Також, звертає увагу суду на те, що з урахуванням положень статті 117 КЗпП України середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільнені може бути стягнуто виключно за 6 місяців до звернення до суду із позовом. В задоволенні позову просить відмовити.

25 березня 2024 року позивачем через особистий кабінет в підсистемі «Електронний суд» до суду надано відповідь на відзив у якій останній вказує, про те, що відповідачі як суб`єкти владних повноважень, зобов`язані керуватись дати проведення остаточного розрахунку при звільненні (18 грудня 2023 року), середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні просить має бути проведений з 25 травня 2020 року по 18 грудня 2023 року включно. Позов просить задовольнити.

Відповідачем 2 до суду надано заперечення на відповідь на відзив у яких, зокрема, відповідач 2 не погоджується із розрахунком середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, наведеним позивачем у позовній заяві.

25 березня 2024 року позивачем до суду подано заяву про уточнення позовних вимог.

Ухвалою суду від 08 квітня 2024 року позивачу відмовлено у прийнятті уточненого позову.

Дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, суд встановив такі обставини.

ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_4 у період з 23 червня 2016 року по 24 травня 2020 року.

Станом на дату звільнення відповідачем 2 ОСОБА_1 не було здійснено виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2018 рік, у зв`язку із чим позивач звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовною заявою в адміністративній справі №280/12418/21.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 15 листопада 2022 року по справі 280/12418/21, яке набрало законної сили 01 серпня 2023 року, позовну заяву позивача задоволено частково.

Вказаним судовим рішенням:

- визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_4 щодо невиплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2018 рік;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_4 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2018 рік;

- у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

18 грудня 2023 року військовою частиною НОМЕР_4 виконано рішення суду у справі № 280/12418/21, нараховано та виплачено позивачу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2018 рік у розмірі 8139 гривень 15 копійок.

Позивач, вважаючи наявним у нього права на отримання середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку (з 25 травня 2020 року по 18 грудня 2023 року), звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає таке.

Відповідно до статті 47 КЗпП України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Згідно статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з частиною 2 статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Таким чином, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Отже, частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Водночас частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).

У цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Зазначені правові висновки щодо застосування статті 117 КЗпП України викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року по справі №821/1083/17.

Рішенням суду від 15 листопада 2022 року у справі №280/12418/21 підтверджено, що при звільненні з військової служби позивач мав право на отримання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2018 рік.

Отже, після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Враховуючи наведене, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2020 року по справі №813/356/16.

Враховуючи наведене, позивач має право на виплату їй середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні згідно статті 117 КЗпП України. Підставою цього є те, що при звільненні відповідач не провів повного розрахунку. Як наслідок, бездіяльність військової частини НОМЕР_4 щодо не проведення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є протиправною. Тому позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Що стосується позовної вимоги про нарахування та виплату середнього заробітку, суд зазначає наступне.

Позивач просить зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період 25 травня 2020 року по день фактичного розрахунку (18 грудня 2023 року). Водночас згідно матеріалів справи позивача виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_4 та усіх видів грошового забезпечення з 24 травня 2020 року.

Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

День звільнення є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року по справі № 821/1226/16).

Саме в цей день (день звільнення, або день виключення зі списків частини для військовослужбовців) на підставі статті 116 КЗпП України роботодавець повинен був виплатити звільненому працівнику всі суми, що належать йому від підприємства. А тому строк затримки по виплаті заробітної плати слід рахувати з 25 травня 2020 року, оскільки відповідальність за порушення зазначених норм починається з наступного дня після не проведення зазначених виплат.

При цьому, суд враховує правові висновки Верховного Суду (зокрема, які викладені у постанові від 06 серпня 2020 року у справі № 813/851/16), відповідно до яких суд, що приймає рішення про стягнення на користь особи суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, має вказати не лише період, а і конкретну суму, яка підлягає стягненню.

Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.

Абзацом 3 пункту 2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

За правилами пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.

Відповідно до довідки про грошове забезпечення позивача за березень квітень 2020 року, відповідачем 2 за такий період нараховано 22849,58 грн. Сукупна кількість календарних днів за цей період складає 61 день.

Таким чином середньоденне грошове забезпечення позивача складає 374,58 грн. грн (22849,58 грн : 61 календарний день).

Враховуючи встановлені статтею 117 КЗпП України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX від 01 липня 2022 року обмеження шестимісячним строком виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку, позивач має право на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні починаючи з 25 травня 2020 року але не більш як за шість місяців - 182 календарні дні (з 25 травня 2020 року по 22 листопада 2022 року).

Сума, яка підлягає відшкодуванню позивачу, становить: 374,58 грн (середньоденна заробітна плата позивача) * 182 (кількість днів затримки розрахунку) = 68173,56 грн.

Суд звертає увагу на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 39-41 постанови від 18 березня 2020 року по справі №711/4010/13-ц, згідно яких встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:

1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.

2. Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.

3. Ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Аналогічні висновки викладені також Верховним Судом у постанові від 20 травня 2020 року у справі №816/1640/17.

У пунктах 77-78 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі № 761/9584/15-ц також зазначено, що законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

У пункті 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі №761/9584/15-ц викладено правову позицію, відповідно до якої з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

З урахуванням принципу справедливості та співмірності середній заробіток за час затримки розрахунку має бути розрахований з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком позивача.

Такий висновок узгоджується також з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 24 липня 2019 року у справі № 805/3167/18-а, від 03 квітня 2019 року у справі №662/1626/17 та від 30 жовтня 2019 року у справі №806/2473/18.

Згідно з інформацією військової частини НОМЕР_4 при звільненні позивачу виплачено 8139,15 грн, на виконання рішення суду від 15 листопада 2022 року у справі № 280/12418/21.

Тобто, до виплати на момент виключення зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_4 позивачу належало виплатити кошти у розмірі 8139,15 грн.

Отже, сума виплаченого із затримкою грошового забезпечення складає 11,94% від загальної суми, яка підлягала виплаті в день звільнення.

Виходячи з принципу пропорційності, на користь позивача необхідно стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 8139,15 грн, тобто 11,94% від 68177, 56 грн.

Зазначене відповідає правовій позиції вкладеній у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19.

За приписами частини 5 статті 242 КАС України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на вищевикладене, враховуючи встановлений розмір заборгованості, характер цієї заборгованості, дії позивача та відповідача 2, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача 2 за прострочення ним належних при звільненні позивача виплату у сумі 8139,15 грн.

Вимоги, заявлені до Військової частини НОМЕР_2 задоволенню не підлягають, оскільки остаточний розрахунок при звільненні, з урахуванням наявних в матеріалах справи доказів, здійснено Військовою частиною НОМЕР_4 на підставі судового рішення в адміністративній справі № 280/12418/21.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до вимог Закону України "Про судовий збір" позивач звільнений від сплати судового збору, тому розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_4 щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25 травня 2020 року по 22 листопада 2022 року.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_4 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25 травня 2020 року по 22 листопада 2022 року в сумі 8139 (вісім тисяч сто тридцять дев`ять) грн. 15 коп., з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач 1 Військова частина НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 )

Відповідач 2 - Військова частина НОМЕР_4 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_5 )

Повне судове рішення складено 08 квітня 2024 року.

Суддя Д.В. Татаринов