Постанова

від 20.08.2024 по справі 280/677/24

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

20 серпня 2024 року м. Дніпросправа № 280/677/24

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач),

суддів: Суховарова А.В., Головко О.В.,

розглянувши в письмовому провадженні в м. Дніпрі адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Військової частини НОМЕР_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 08 квітня 2024 року (суддя Татаринов Д.В.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_2 ), в якому позивач просить суд:

визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24 травня 2020 року по день фактичного розрахунку;

стягнути з Військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у сумі 107 411 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що станом на день звільнення (24 травня 2020 року) із позивачем не проведено розрахунків з виплати додаткових видів грошового забезпечення (матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2018 рік). Остаточний розрахунок з позивачем, на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 15 листопада 2022 року у справі № 280/12418/21, було здійснено лише 19 грудня 2023 року. Позивач вважає, що має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Просить позов задовольнити.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 08 квітня 2024 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25 травня 2020 року по 22 листопада 2022 року.

Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25 травня 2020 року по 22 листопада 2022 року в сумі 8 139 (вісім тисяч сто тридцять дев`ять) грн. 15 коп., з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивач та відповідач оскаржили його в апеляційному порядку, вважають, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню.

Позивач у доводах апеляційної скарги покликається на те, що рішенням суду від 15 листопада 2022 року у справі №280/12418/21 підтверджено, що при звільненні з військової служби позивач мав право на отримання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2018 рік. Отже, після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум. Згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період. Відповідно до довідки про грошове забезпечення позивача за березень квітень 2020 року, відповідачем 2 за такий період нараховано 22849,58 грн. Сукупна кількість календарних днів за цей період складає 61 день. Вважаю, що судом було безпідставно стягнуто лише 8139,15грн., замість 107411,00 грн., які у позовній заяві просив стягнути позивач.

Відповідач у доводах апеляційної скарги покликається на те, що відповідно до абзацу 3 пункту 7 розділу І Порядку №260. військовослужбовцям, які виключаються зі списків особовою складу військової частини, грошове забезпечення виплачується до дня виключення включно. З огляду на зазначені норми можна дійти висновку, що виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачена нормативно-правовими актами, якими у повсякденній діяльності керуються військові посадові особи при здійсненні фінансово-господарської діяльності, а так само ненарахування та невиплата цієї виплати не може бути протиправною бездіяльністю. Отже, відповідач вважає, що при прийняті рішення в чашині задоволення позовних вимог позивача про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції з`ясував обставини справи не в повному обсязі, а рішення прийнято без врахування норм матеріального права. Крім зазначеного вище, судом не враховано лист Департаменту заробітної плати за умов праці Міністерства соціальної політики України від 24.07.2013 № 774/13/84-13 щодо поширення КЗпП України на військовослужбовців, зазначено, що військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а проходять службу. Таким чином на військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, Кодекс законів про працю України не поширюється. Тобто, проходження військової служби та соціальних і правовий захист військовослужбовців врегульовано спеціальним законодавством, а саме Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» та Законом про соціальний захист. Просить рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити нове судове рішення в цій частині, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до вимог статті 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів дійшла таких висновків.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 у період з 23 червня 2016 року по 24 травня 2020 року.

Станом на дату звільнення Військовою частиною НОМЕР_1 ОСОБА_1 не було здійснено виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2018 рік, у зв`язку із чим позивач звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовною заявою в адміністративній справі № 280/12418/21.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 15 листопада 2022 року по справі 280/12418/21, яке набрало законної сили 01 серпня 2023 року, позовну заяву позивача задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2018 рік.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2018 рік.

18 грудня 2023 року військовою частиною НОМЕР_1 виконано рішення суду у справі № 280/12418/21, нараховано та виплачено позивачу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2018 рік у розмірі 8139 гривень 15 копійок.

Позивач, вважаючи наявним у нього права на отримання середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку (з 25 травня 2020 року по 18 грудня 2023 року), звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним відносинам, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Згідно ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з ч. 2 ст. 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Таким чином, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Отже, частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Водночас, частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).

Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Зазначені правові висновки щодо застосування статті 117 КЗпП України викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 по справі №821/1083/17.

З матеріалів справи встановлено, що рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 15 листопада 2022 року по справі 280/12418/21, яке набрало законної сили 01 серпня 2023 року, позовну заяву позивача задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2018 рік.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2018 рік.

Отже, після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Враховуючи наведене, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2020 року по справі №813/356/16.

Як наслідок, бездіяльність відповідача щодо непроведення своєчасного повного розрахунку при звільненні позивача є протиправною. Тому, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Що стосується позовної вимоги про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24 травня 2020 року по день фактичного розрахунку, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

День звільнення є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року по справі №821/1226/16).

Саме в цей день (день звільнення, або день виключення зі списків частини для військовослужбовців) на підставі ст. 116 КЗпП України роботодавець повинен був виплатити звільненому працівнику всі суми, що належать йому від підприємства.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 15.05.2020 №98, позивача виключено зі списків особового складу частини та усіх видів грошового забезпечення з 24.05.2020.

А тому строк затримки по виплаті заробітної плати слід рахувати з 25.05.2020, оскільки відповідальність за порушення зазначених норм починається з наступного дня після не проведення зазначених виплат.

При цьому суд враховує правові висновки Верховного Суду (зокрема, які викладені у постанові від 06.08.2020 у справі № 813/851/16), відповідно до яких суд, що приймає рішення про стягнення на користь особи суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, має вказати не лише період, а і конкретну суму, яка підлягає стягненню.

Таким чином, для повного і належного захисту порушених прав та інтересів позивача суд вважає за необхідне стягнути з відповідача конкретну суму такої компенсації.

Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100.

Абзацом 3 п.2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

За правилами п. 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, відповідач провів остаточний розрахунок з позивачем 19.12.2023, виплативши на виконання рішень суду кошти в сумі 8139,15 грн.

Згідно з наданою відповідачем довідкою про заробітну плату позивача, йому нараховано за березень квітень 2020 - 22 849,58 грн. Сукупна кількість календарних днів за цей період складає 61 день.

Таким чином середньоденне грошове забезпечення позивача складає 374,58 грн (22 849,58 грн : 61 календарних дні).

Водночас, колегія суддів враховує, що з 19.07.2022 набрав чинності Закон України від 01.07.2022 № 2352-ІХ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин, яким викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України, а саме встановлено обмеження, згідно з яким виплата працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюється не більш як за шість місяців.

З огляду на дату проведення остаточного розрахунку з позивачем (18.12.2023) до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-ІХ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин.

Зміни у ст.116 та 117 КЗпП України підкреслюють намір законодавця не допустити випадків, за яких порушення прав працівника на своєчасний розрахунок при звільненні триває впродовж значного періоду часу. З урахуванням цих змін працівник повинен бути зацікавленим у швидкому ініціюванню та вирішенню спору, оскільки зволікання з тих чи інших причин у зверненні до суду не даватиме підстави в подальшому претендувати на виплату суми середнього заробітку за весь період, впродовж якого триває порушення його права на своєчасне отримання грошового забезпечення.

З огляду на приписи ст. 117 КЗпП України, період затримки розрахунку при звільненні обмежено шістьма місяцями, у зв`язку із чим позивачу належить до виплати компенсація у вигляді середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку за період з 25.05.2020 по 22.11.2022, тривалістю 182 календарних дні.

Сума, яка підлягає відшкодуванню позивачу, становить: 374,58 грн (середньоденна заробітна плата позивача) * 182 (кількість днів затримки розрахунку) = 68 173,56 грн.

Колегія суддів, звертає увагу на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 39-41 постанови від 18.03.2020 по справі №711/4010/13-ц, згідно яких встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до ст. 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:

1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.

2. Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.

3. Ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Аналогічні висновки викладені також Верховним Судом у постанові від 20 травня 2020 року у справі №816/1640/17.

У п.77-78 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі № 761/9584/15-ц також зазначено, що законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

У пункті 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі №761/9584/15-ц викладено правову позицію, відповідно до якої з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

З врахуванням принципу справедливості та співмірності середній заробіток за час затримки розрахунку має бути розрахований з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком позивача.

Такий висновок узгоджується також з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 24.07.2019 у справі №805/3167/18-а, від 03.04.2019 у справі №662/1626/17 та від 30.10.2019 у справі №806/2473/18.

У даному випадку, суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.

З матеріалів справи встановлено, що загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 68177,56 грн, з яких: кошти виплачені на виконання рішення суду у справі №280/12418/21 8139,15 грн (11,94%).

Як уже зазначалось, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 68177,56 грн.

Виходячи з принципу пропорційності, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача є стягнення на його користь 8139,15 грн як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (11,94 від 68177,56 грн).

Зазначене відповідає правовій позиції вкладеній у постанові Верховного Суду від 30.11.2020 у справі №480/3105/19.

Оцінюючи позицію скаржників, колегія суддів вважає, що обставини, наведені в апеляційних скаргах, були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, у апеляційній скарзі не зазначено.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду має ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

0Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та надано їм належну юридичну оцінку, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.

Керуючись статтями 241-245, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 08 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий - суддяТ.І. Ясенова

суддяА.В. Суховаров

суддяО.В. Головко