Рішення

від 08.04.2024 по справі 360/232/24

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

08 квітня 2024 рокум. ДніпроСправа № 360/232/24

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Тихонов І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області, Державної судової адміністрації України про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

05 березня 2024 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі позивач) до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області (далі відповідач, ТУ ДСА України у Черкаській області), з такими вимогами:

- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області щодо нарахування та виплати судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області, відрядженої до Придніпровського районного суду м. Черкаси, ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 1 грудня 2023 року по 29 лютого 2024 року включно, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 гривні;

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області, відрядженої до Придніпровського районного суду м. Черкаси, ОСОБА_1 :

- за період з 01 грудня 2023 року по 31 грудня 2023 року включно, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 1 січня 2023 року складає 2684 гривні, з утриманням з цієї суми передбачених законом податків і обов`язкових платежів;

- за період з 01 січня 2024 року по 29 лютого 2024 року включно, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 1 січня 2024 складає 3028 гривні, з утриманням з цієї суми передбачених законом податків і обов`язкових платежів.

В обґрунтування вимог зазначено, що позивача Указом Президента України від 28.09.2017 № 295/2017, після закінчення п`ятирічного строку повноважень, призначено на посаду судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області. Наказом голови Придніпровського районного суду м. Черкаси від 07.07.2022 № 2-О із змінами позивача було зараховано до штату Придніпровського районного суду м. Черкаси.

Позивач зазначає, що з 1 грудня 2023 року по 29 лютого 2024 року включно відповідач нарахував їй суддівську винагороду, для визначення сум якої використовувалася величина в розмірі 2102 гривні під назвою розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді. Вказаний факт підтверджуться відомостями про нарахування та виплату за вказані місяці. Однак, позивач вважає, що відповідно до приписів спеціального законодавства, відповідач повинен був нарахувати суддівську винагороду в грудні 2023 році - виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2023 року в розмірі 2684 гривні, та суддівську винагороду і допомогу на оздоровлення у січні, лютому 2024 році - виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2024 року в розмірі 3028 гривні. Внаслідок цього, розмір винагороди позивача протягом періоду з 1 грудня 2023 року по 29 лютого 2024 року не відповідав розміру, установленому спеціальним Законом, у зв`язку із чим позивач не погоджується із сумою виплаченої їй суддівської винагороди і вважає, що відповідачем порушено її право на належне матеріальне забезпечення.

Ухвалою від 11 березня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); відмовлено у залученні Державної судової адміністрації України як третьої особи; залучено Державну судову адміністрацію України (далі ДСА України, відповідач ІІ) до участі у справі як другого відповідача.

Від ТУ ДСА у Черкаській області надійшов відзив, в якому представник відповідача І заперечує проти задоволення позовних вимог з таких підстав.

Діяльність ТУ ДСА України у Черкаській області регламентована статтею 154 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та Положенням про Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області, затвердженим наказом ДСА України від 10.05.2023 №229.

Положенням визначене основне завдання ТУ ДСА України у Черкаській області, що складається з організаційного та фінансового забезпечення діяльності місцевих судів, крім господарських та адміністративних, з метою створення належних умов для діяльності судів, суддів і забезпечення роботи органів суддівського самоврядування.

З посиланням на положення статей 22, 23, 48 Бюджетного кодексу України представник відповідача І зазначив, що розпорядники коштів не наділені правом самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості здійснювати перерахунок посадового окладу та виплату у вищому розмірі, ніж це передбачено чинним законодавством України.

Відповідач І зазначає, що норма частини третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є бланкетною, оскільки встановлює лише кількість прожиткових мінімумів для обчислення базового розміру посадового окладу судді місцевого суду, але не встановлює розміру прожиткового мінімуму, який необхідний для цього.

З огляду на це, відповідач І вважає, що потрібно звернути увагу на інші закони, які встановлюють розмір прожиткового мінімуму для визначення посадового окладу судді. Оскільки такі норми доповнюють частину третю статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і становитимуть єдину спеціальну норму, якою буде визначено розмір посадового окладу судді. Нормативним доповненням до зазначеної статті є відповідні законодавчі положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік».

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» установлено у 2023 році прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня 2023 2684 гривні, для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено у 2024 році прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня 2024 3028 гривень, для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні.

Таким чином, відповідач І вважає, що як територіальний орган Державної судової адміністрації України, виконуючи функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів в межах бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України на відповідний рік, діяв відповідно до вимог чинного законодавства, нараховуючи та здійснюючи виплату суддівської винагороди позивачу з 1 грудня 2023 року по 29 лютого 2024 року включно.

Відповідач І також зауважує, що в Законі України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» законодавцем конкретизовано перелік працездатних осіб та встановлено окремі розміри прожиткового мінімуму для суддів, прокурорів окружної прокуратури та працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, що у спірному випадку (для суддів) не суперечить Конституції України та Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Таким чином, застосовуючи норму статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» » і Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» в частині встановлення розміру прожиткового мінімуму, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01 грудня 2023 року по 29 лютого 2024 року включно відповідач діяв відповідно до вимог чинного законодавства.

На підставі викладеного, відповідач І у задоволенні позовних вимог просить відмовити.

Відповідач ІІ відзив на позовну заяву не надав.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд встановив таке.

ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) Указом Президента України № 200/2010 від 20 лютого 2010 року «Про призначення суддів» призначена на посаду судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області строком на 5 років.

Постановою Верховної Ради України №295/2017 від 28 вересня 2017 року позивач призначена на посаду судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області безстроково.

Згідно із рішенням Голови Верховного Суду від 05 липня 2022 року № 263/0/149-22 суддю Сєвєродонецького міського суду Луганської області ОСОБА_1 відряджено для здійснення правосуддя до Придніпровського районного суду м.Черкаси.

Наказом голови Придніпровського районного суду м. Черкаси № 2-О від 07.07.2022 (із змінами внесеними наказом від 16 серпня 2022 року №5-о) суддю ОСОБА_1 зараховано до штату Придніпровського районного суду м. Черкаси з 12.07.2022.

Вказані обставини сторонами визнаються та підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами.

В розрахунках судді Комплєктової Т.О. за грудень 2023 рік, січень 2024 року та лютий 2024 року відповідачем І вказано, що розмір посадового окладу судді обчислюється виходячи з прожиткового мінімуму працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102 гривні.

Таким чином, судом встановлено, що у вказаний період суддівська винагорода та допомога на оздоровлення позивачу виплачувалася із розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102 грн, встановленого ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 № 1082-ІХ.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

У преамбулі Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі Закон № 1402-VIII) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Частиною першою статті 4 Закону № 1402-VIII встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

Згідно з частиною другою статті 4 Закону № 1402-VIII зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.

Згідно зі ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 №2710-ІХ (далі Закон №2710-ІХ) установлено з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема, працездатних осіб - 2684 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» (далі Закон № 3460-IX) установлено з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: працездатних осіб - 3028 гривень; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні.

Матеріалами справи встановлено, що суддівську винагороду та допомогу на оздоровлення в періоді з 01.12.2023 по 29.02.2024 позивачу обчислено, виходячи з приписів абзаців 5 статей 7 Законів №2710-ІХ, № 3460-IX з розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.

Суд зауважує, що однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.

Конституцією України та спеціальним законодавчим актом - Законом № 1402-VIII гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема, в рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, а також від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018.

Система правового захисту суддів, зокрема, їх матеріального забезпечення встановлена Законом № 1402-VIII, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.

Необхідно також указати, що у пункті 62 висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів підкреслюється, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

Разом із цим розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, напряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України від 15.07.1999 № 966-XIV «Про прожитковий мінімум» (далі - Закон № 966-XIV).

Відповідно до статті 1 цього Закону прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.

У змісті наведеної норми Закону № 966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, відносно яких визначається прожитковий мінімум.

Статтею 4 зазначеного Закону встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Слід зауважити, що Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді».

Водночас цим Законом судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

Натомість статтями 7 Законів № 2710-ІХ, № 3460-IX введено такий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить: 2102,00 грн.

Варто зазначити, що зміни до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірному періоді, а також в Закон № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.

Суд зазначає, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII.

Водночас Закони № 2710-ІХ та № 3460-IX фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII.

Однак, означені Закони не повинні містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

На такі аспекти законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Згідно із позицією Верховного Суду у цій категорії спорів Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом № 1402-VIII (постанови від 10 листопада 2021 року у справі № 400/2031/21, від 30 листопада 2021 року у справі № 360/503/21, від 02 червня 2023 року у справі № 400/4904/21, від 13 липня 2023 року у справі № 280/1233/22, від 24 липня 2023 року у справі № 280/9563/21, від 25 липня 2023 року у справі № 120/2006/22-а, від 26 липня 2023 року у справі № 240/2978/22, від 27 липня 2023 року у справі № 240/3795/22, від 20 листопада 2023 року у справі № 120/709/22-а).

Отже, Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, перший відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу, застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.

З огляду на викладене суд вважає, що зміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2023 року (2684,00 грн), на 01 січня 2024 року (3028,00 грн) на іншу розрахункову величину, яка Законом № 1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102,00 грн), на підставі положень статті 7 Закону № 2710-ІХ, 3460-IX є неправомірним.

Зважаючи, що виплата суддівської винагороди, а також допомоги на оздоровлення регулюється статтями 135 та 136 Закону № 1402-VIII, а норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть, суд дійшов висновку про неправильне обчислення з 1 грудня 2023 року по 29 лютого 2024 року суддівської винагороди ОСОБА_1 .

Щодо обраного позивачем способу захисту її порушених прав суд зазначає таке.

За правилами частин третьої, четвертої статті 148 Закону № 1402-VIII ДСА України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.

Відповідно до статті 149 Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

В силу частин першої, другої статті 22 Бюджетного кодексу України за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Головними розпорядниками бюджетних коштів є Державна судова адміністрація України.

Пунктами 2 та 4 частини п`ятої статті 22 Бюджетного кодексу України передбачено, що головний розпорядник бюджетних коштів: організовує та забезпечує на підставі Бюджетної декларації (прогнозу місцевого бюджету) та плану діяльності на середньостроковий період складання проекту кошторису та бюджетного запиту і подає їх Міністерству фінансів України (місцевому фінансовому органу); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.

Згідно із частиною першою статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну судову адміністрацію України, що затверджене Рішенням Вищої ради правосуддя від 17 січня 2019 року № 141/0/15-19 (далі -Положення), Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом.

Пунктом 2 Положення визначено, що ДСА України здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів.

Пунктом 3 Положення передбачено, що ТУ ДСА України є територіальними органами ДСА України.

Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону № 1402-VIII у зіставленні з положеннями частин першої, другої, п`ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України.

Відповідач І, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисах на 2023, 2024 роки.

Відповідачі, як розпорядники бюджетних коштів, мали першочергово забезпечити виплату суддівської винагороди у повному обсязі за рахунок видатків Державного бюджету України на 2023, 2024 роки на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя та під час розрахунку річного фонду суддівської винагороди судів визначити необхідний та достатній розмір річного фонду суддівської винагороди із застосуванням прожиткового мінімуму в розмірі: у 2023 році - 2684,00 грн, у 2024 році 3028,00 грн.

Такий обов`язок та пріоритетність виплати суддівської винагороди у порівнянні з іншими виплатами, крім згаданого вище, випливає також із особливого статусу судді, необхідності неухильного дотримання гарантій його незалежності.

Натомість відповідачами зазначений обов`язок не виконаний через помилкове застосування до спірних правовідносин норм абзацу п`ятого статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік».

Оскільки судом встановлено, що позивачу суддівська винагорода у розмірі, визначеному статтями 135, 136 Закону № 1402-VIII, не нарахована та не виплачена ТУ ДСА України у Черкаській області, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання протиправними дій відповідача І щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за спірний період з 1 грудня 2023 року по 29 лютого 2024 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 грн та похідні від них вимоги про зобов`язання відповідача І вчинити дії для відновлення порушених прав позивача, підлягають задоволенню.

При цьому судом встановлено, що ТУ ДСА України у Черкаській області є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, який здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі на відповідний рік.

Тому невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі пов`язана з діяльністю відповідача - ДСА України, як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону № 1402-VIII), відповідно, як суб`єкта владних повноважень, діями якого порушено право позивача.

Із урахуванням статусу ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів та учасника бюджетного процесу у питаннях фінансування судової системи Верховний Суд у постанові від 24 вересня 2020 року у справі № 280/788/19 дійшов висновку про правильність рішення судів у спорі «щодо розміру суддівської винагороди» яким зобов`язано Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування розпорядника коштів нижчого рівня з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого для виконання рішень судів на користь суддів, для проведення виплати судді недоотриманих сум суддівської винагороди.

Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З урахуванням правового висновку Верховного Суду, предмету позову та встановлених у цій справі обставин суд вважає, що для правильного вирішення цієї справи та обрання ефективного способу захисту порушених прав позивача слід також визнати протиправною бездіяльності ДСА України щодо не забезпечення ТУ ДСА України у Черкаській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями на проведення видатків з виплати позивачу суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 1 грудня 2023 року по 29 лютого 2024 року, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2023 році - 2684,00 грн, у 2024 році 3028,00 грн та, як наслідок, зобов`язання ДСА України забезпечити ТУ ДСА України у Черкаській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 1 грудня 2023 року по 29 лютого 2024 року, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2023 році - 2684,00 грн, у 2024 році 3028,00 грн.

Правомірність обрання такого способу захисту підтверджена Верховним Судом у постанові від 15 серпня 2023 року у справі № 120/19262/21-а.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Щодо вимоги позивача про звернення рішення суду до негайного виконання у межах одного місяця суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 371 КАС України суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення, у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті.

З аналізу вище викладених правових норм слідує, що негайно виконуються рішення про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць. Тобто умовою для негайного виконання судового рішення є задоволення вимог позивача про стягнення певної суми заробітної плати, з якої можна виокремити її місячний розмір.

Враховуючи обраний спосіб захисту порушених прав позивача, суд дійшов висновку про відмову позивачу у зверненні рішення суду до негайного виконання.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

При вирішенні цієї справи судом були враховані положення частини другої статті 2 та частини другої статті 77 КАС України.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Ruiz Toriya v. Spaine», рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

З урахуванням зазначеного суд не надає оцінку іншим доводам сторін, оскільки вони не мають суттєвого впливу на рішення суду за результатами вирішення цього спору.

Питання про розподіл судових витрат у вигляді судового збору, відповідно до вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судом не вирішується, оскільки позивач згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VІ «Про судовий збір» від сплати судового збору звільнений.

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області (місцезнаходження: 18000, Черкаська область, м. Черкаси, вул. Гоголя, буд. 316, код ЄДРПОУ 26255795), Державної судової адміністрації України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії, задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 1 грудня 2023 року по 29 лютого 2024 року, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2023 році - 2684,00 грн, у 2024 році 3028,00 грн.

Зобов`язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01 грудня 2023 року по 29 лютого 2024 року, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2023 році - 2684,00 грн, у 2024 році 3028,00 грн.

Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01 грудня 2023 року по 29 лютого 2024 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102,00 грн.

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області здійснити перерахунок та виплату належної ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01 грудня 2023 року по 29 лютого 2024 року, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2023 році - 2684,00 грн, у 2024 році 3028,00 грн, з урахуванням раніше виплачених сум та утриманням з цих сум передбачених законом податків і обов`язкових платежів при їх виплаті.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.В. Тихонов