Постанова

від 08.04.2024 по справі 580/12641/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 580/12641/23 Суддя (судді) першої інстанції: Петро ПАЛАМАР

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2024 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Безименної Н.В.

суддів Бєлової Л.В. та Кучми А.Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 15 січня 2024 року у справі за адміністративним позовом приватного акціонерного товариства "Азот" до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправними та скасування постанови,

В С Т А Н О В И В

Позивач звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 19.12.2023 НОМЕР_1 про стягнення виконавчого збору.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 15 січня 2024 року позов задоволено.

Не погодившись із вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що у зв`язку в поверненням виконавчого документа стягувачу на підставі поданої ним заяви у державного виконавця виник обов`язок із винесення постанови про стягнення виконавчого збору, оскільки він стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що відповідач виніс постанову про стягнення виконавчого збору без проведення фактичного стягнення суми заборгованості за виконавчим документом. Також позивач зазначає, що виконавче провадження з примусового виконання судового наказу було відкрито в період, коли положення Закону України «Про виконавче провадження» передбачало стягнення виконавчого збору у розмірі 10% фактично стягнутої суми, то винесення спірної постанови без вжиття реальних дій, які б призвели до стягнення суми заборгованості є протиправним.

Відповідно до ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Беручи до уваги, що в суді першої інстанції розгляд справи здійснювався в порядку спрощеного провадження, введення в Україні воєнного стану, відсутність клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю та враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, керуючись приписами ст.311 КАС України, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів доходить наступних висновків.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, на примусовому виконанні у відповідача перебував судовий наказ №925/965/16, виданий 03.07.2018 Господарським судом Черкаської області про стягнення з ПАТ "АЗОТ" на користь ПрАТ "Черкасиобленерго" 1091346413,08 грн за спожиту активну електричну енергію; 126 659 691,64 грн - інфляційних витрат, 18 113 773,23 грн - 3% річних; 24 854 321,29 грн - пені та 204 237,59 грн - судового збору.

Постановою старшого державного виконавця ВПВР Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Башіловим В.О. від 03.08.2018 ВП НОМЕР_1 було відкрито виконавче провадження з примусового виконання наказу Господарського суду Черкаської області №925/965/16 від 03.07.2018 (а.с.12).

28.11.2023 старшим державним виконавцем ВПВР Департаменту ДВС на підставі п.1 ч.1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу ВП НОМЕР_1 на підставі письмової заяви від ПАТ «Черкасиобленерго» (вх.167912-33-23 від 31.10.2023) про повернення виконавчого документу. У вказаній постанові зазначено, що ПАТ «Азот» добровільно було сплачено стягувачу до моменту відкриття виконавчого провадження 45278675,98 грн, а в примусовому порядку стягнуто 5104143,76 грн заборгованості та 510473,25 грн виконавчого збору (а.с.13).

Постановою старшого державного виконавця ВПВР Департаменту ДВС від 19.12.2023 ВП НОМЕР_1 стягнуто з позивача виконавчий збір у розмірі 117149894,88 грн (а.с.14-15).

Вважаючи вказану постанову протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку про відсутність у відповідача правових підстав для стягнення з позивача виконавчого збору.

За наслідками перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, в межах вимог та обґрунтувань апеляційної скарги, колегія суддів доходить наступних висновків.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про виконавче провадження», який визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Завданням адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно, у випадку звернення зацікавленої особи з позовом до суду, адміністративний суд повинен надати правову оцінку діям суб`єкта владних повноважень при прийнятті того чи іншого рішення та перевірити його відповідність критеріям правомірності, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та які закріплені у ст. 2 КАС України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зазначені критерії, хоч і адресовані суду, одночасно є й вимогами для суб`єкта владних повноважень, який приймає на виконання приписів закону відповідне рішення та вчиняє дії.

Згідно з ч.1 ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

У ч.1 ст.5 наведеного Закону зазначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Згідно зі ст.10 цього Закону заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з п.1 ч.1 ст.26 цього Закону виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у ст. 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Частиною 5 вказаної статті встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому ст. 27 цього Закону.

Відповідно до ч.1, 2 ст.27 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції чинній до 28 серпня 2018 року) виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

За приписами п.п.1-6 ч.5 ст.27 цього Закону виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.

Також ч.9 вказаної статті передбачено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.

За правилами ч.5 вказаної статті повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених ст. 12 цього Закону.

Приписами ст.40, 42 наведеного Закону передбачено порядок винесення постанови про стягнення виконавчого збору.

Частиною 3 ст.40 цього Закону встановлено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених п.1, 3, 4, 6 ч.1 ст.37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених п.1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого ч.9 ст.27 цього Закону), 11, 14 і 15 ч.1 ст.39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з ч.4 ст.42 Закону України «Про виконавче провадження» на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження (до яких ч.1 ст.42 Закону відносить також виконавчий збір) виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

Отже, з аналізу вищенаведених норм Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції чинній до 28 серпня 2018 року) слідує, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми.

З 28 серпня 2018 року ч. 2 ст.27 Закону України «Про виконавче провадження» змінено, (Законом України №2475-VIII від 03 липня 2018 року) та визначено, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Тобто, з урахуванням редакцій Закону України «Про виконавче провадження», які були чинними у період існування заборгованості позивача, база обрахунку виконавчого збору змінювалась.

Так, у період до 28 серпня 2018 року розмір виконавчого збору становив - 10 відсотків фактично стягнутої суми, тоді як, у період після 28 серпня 2018 року розмір виконавчого збору складав - 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі заяви стягувача вх.167912-33-23 від 31.10.2023 постановою старшого державного виконавця ВПВР Департаменту ДВС від 28.11.2023 ВП НОМЕР_1 виконавчий документ було повернуто стягувачу, а сума виконавчого збору в розмірі 510473,25 грн за частину фактично стягнутої з боржника суми в розмірі 5104143,76 вже була стягнута з ПАТ «Азот» (а.с.13).

Положення ст.27 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції чинній у період до 28 серпня 2018 року) зменшували відповідальність позивача, як боржника, в порівнянні з нормами ст.27 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції чинній з 28 серпня 2018 року), оскільки розмір виконавчого збору обраховувався як 10 відсотків від фактично стягнутої суми, а не з суми що підлягає примусовому стягненню.

Таким чином, з урахуванням того, що зміни внесені Законом №2475-VIII від 03 липня 2018 року погіршили становище боржника, а також те, що виконавчою службою фактично не стягнуто з боржника всієї заборгованості за наказом Господарського суду Черкаської області №925/965/16 від 03.07.2018, колегія суддів вважає, що у державного виконавця були відсутні правові підстави для стягнення з позивача виконавчого збору.

Суд звертає увагу на те, що за своїм призначенням виконавчий збір є своєрідною винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи призвели до виконання рішення.

З огляду на наведене, у державного виконавця не було підстав для стягнення виконавчого збору в тому розмірі, який визначений у спірній постанові, а отже, така постанова не відповідає вимогам ст.27 Закону України «Про виконавче провадження».

Крім того, при стягненні виконавчого збору відповідно до ч.3 ст.40 Закону України «Про виконавче провадження» без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.

Зазначене дає підстави для висновку, що державний виконавець приймаючи спірну постанову не врахував принципу пропорційності, спрямованого на забезпечення у правовому регулюванні розумного балансу приватних і публічних інтересів, відповідно до якого цілі обмежень прав мають бути істотними, а засоби їх досягнення обґрунтованими і мінімально обтяжливими для осіб, чиї права обмежуються.

Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладені в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 травня 2020 року у справі №640/685/19, від 03 грудня 2020 року у справі №824/171/18-а та від 31 березня 2021 року у справі №420/1536/19, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі №2540/3203/18, який має бути врахований судом при виборі та застосування норм права до спірних правовідносин.

З огляду на викладені обставини, з урахуванням наведених норм права, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції стосовно наявності підстав для визнання протиправною та скасування постанови про стягнення виконавчого збору від 19.12.2023 ВП НОМЕР_1.

Інші доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують. При цьому, колегія суддів звертає увагу на ті обставини, що відповідно до правил п.41 «Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.

Керуючись ст.243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія судді

П О С Т А Н О В И Л А

Апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України - залишити без задоволення.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 15 січня 2024 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.

Текст постанови складено 08 квітня 2024 року.

Головуючий суддя Н.В.Безименна

Судді Л.В.Бєлова

А.Ю.Кучма