Постанова

від 20.03.2024 по справі 300/3649/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2024 року Львів Справа № 300/3649/23 пров. № А/857/21525/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача Шинкар Т.І.,

суддів Іщук Л.П.,

Обрізка І.М.,

секретаря судового засідання Максим Х.Б.,

розглянувши у судовому засіданні в м.Львові апеляційні скарги Головного управління ДПС в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Матуляк Я.П.), ухвалене у відкритому судовому засіданні в м.Івано-Франківськ о 11 год. 05 хв. 03 жовтня 2023 року, повне судове рішення складено 13 жовтня 2023 року, та на додаткове судове рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Матуляк Я.П.), ухвалене у відкритому судовому засіданні в м.Івано-Франківськ о 14 год. 19 хв. 16 жовтня 2023 року, повне судове рішення складено 23 жовтня 2023 року, у справі № 300/3649/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод ДК Орісіл» до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Завод ДК Орісіл» звернулося в суд з позовом до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області, просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомленя-рішення від 22.03.2023 за №001826/0702, за № 001827/0702 та від 10.04.2023 за № 002646/0702, за № 002647/0702, за №002650/0702.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2023 року позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що для отримання права сформувати податковий кредит із сум податку на додану вартість платник податку на додану вартість повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності. Суд першої інстанції вказав, що обов`язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованих витрат та податкового кредиту первинними документами покладається на платника-покупця товарів (робіт, послуг), оскільки саме він виступає суб`єктом, який використовує при обчисленні кінцевої суми податку, що підлягає сплаті до бюджету, суму податкового кредиту з ПДВ, визначену постачальником, та зменшує оподатковуваний дохід на вартість товарів (робіт, послуг), визначену продавцем. Суд першої інстанції зазначив, що обов`язок доведення невідповідності ціни договору рівню звичайних цін у цьому випадку покладається на контролюючий орган. Суд першої інстанції дійшов висновку, що представником позивача підтверджено реальність ціни реалізованих товарів та послуг, а відпускна ціна соляної кислоти визначається на умовах EXW і не включає в себе вартість транспортування. Згідно з долученими до матеріалів справи письмовими доказами, судом першої інстанції встановлено, що послуги комерційного представництва згідно вказаного договору, надавались особами, які мають відповідну кваліфікацію і досвід реалізації продукції на зовнішніх ринках, в той час як працівниками позивача здійснювалась робота по реалізації продукції на внутрішньому ринку. Суд першої інстанції також зазначив, що на підтвердження надання послуг комерційного посередництва, позивачем надано копії актів виконаних робіт, які детально розкривають суть наданих позивачу послуг та містять результати наданих послуг, враховуючи специфічний предмет наданих послуг, подальшим підтвердженням реального використання отриманих послуг є саме діяльність підприємства.

06.10.2023 представник Товариства звернувся в суд з заявою про стягнення з Головного управління ДПС в Івано-Франківській області на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Завод ДК Орісіл» витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 59 400,00 грн., понесених у зв`язку з розглядом справи №300/3649/23.

Додатковим судовим рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2023 року заяву задоволено частково: стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Івано-Франківській області на користь Товариства понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000 (двадцять тисяч) гривень 00 копійок.

Задовольняючи частково заяву, суд першої інстанції виходив з того, що приймаючи до уваги обставини цієї справи, враховуючи значення справи для позивача, обсяг наданих адвокатом послуг, їх складність та час, необхідний для їх надання та позицію відповідача про їх неспівмірність, суд доходить висновку про часткове задоволення заяви про ухвалення додаткового судового рішення та стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн., що відповідає вимогам розумності та співмірності.

Не погоджуючись з рішенням та додатковим рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДПС в Івано-Франківській області подало апеляційну скаргу, просить такі скасувати та в задоволенні позову відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що Товариство реалізувало ТМЦ за цінами нижче ринкових/звичайних/балансової вартості, здійснюючи збиткову діяльність, в якій відсутня ділова мета, з метою мінімізації податку на додану вартість. Скаржник вказує, що Товариство здійснювало постачання бочок металевих бувших у використанні за договірною ціною, яка не відповідає ринковій та є нижчою за звичайну (ринкову) ціну. Скаржник зазначає, що під виглядом укладення Договору на надання послуг комерційного посередництва Товариство безпідставно збільшило податковий кредит за послуги, які фактично надавались працівниками, що перебували з Товариством у трудових відносинах. Скаржник зазначає також, що Товариством безпідставно відображено у податковому обліку податкові накладні за операціями, які фактично не відбулися. Також вважає, що сума судових витрат на професійну правничу допомогу, яка задоволена судом першої інстанції є значно завищеними.

В судовому засіданні представник відповідача подані апеляційні скарги підтримав, представник Товариства щодо апеляційних скарг заперечив, просив залишити в силі рішення та додаткове рішення суду першої інстанції.

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваних рішення та додаткового рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційних скарг, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржувані рішення та додаткове рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідають.

З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Завод ДК Орісіл» зареєстроване як юридична особа, види економічної діяльності: 20.59 Виробництво іншої хімічної продукції (основний); 17.21 Виробництво гофрованого паперу та картону, паперової та картонної тари; 20.13 Виробництво інших основних неорганічних хімічних речовин; 20.14 Виробництво інших основних органічних хімічних речовин; 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля; 52.29 Інша допоміжна діяльність у сфері транспорту.

На підставі направлення від 24.01.2023 за №233 та наказу ГУ ДПС в Івано-Франківській області від 18.01.2023 за №96-п, посадовою особою контролюючого органу проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за листопад 2022 року від`ємного значення з податку на додану вартість, у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету, за наслідками якої складено акт від 15.02.2023 за №846/09-19-07-02/37130116 (т.1 а.с.22-45).

Відповідно до висновків акта перевіркою встановлено такі порушення:

- пп. 14.1.36, пп. 14.1.71, пп. 14.1.80, пп. 14.1.219, пп. 14.1.231 п. 14.1 ст.14, п. 187.1 ст.187, п. 188.1 ст. 188, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.9 підрозділу 8 розділу ХХ, п.201.1 ст.201 ПК України, оскільки ТОВ «Завод ДК Орісіл» завищено податок на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню, в загальній сумі 206 556 грн., в тому числі за листопад 2022 року на суму 206 556 грн. та суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду в загальній сумі 52 800 грн., в тому числі за листопад 2022 року на суму 52 800 грн.

Не погоджуючись із висновками, відображеними в акті перевірки від 15.02.2023 за №846/09-19-07-02/37130116, Товариство 03.03.2023 подало до контролюючого органу заперечення (т.1 а.с.48-54).

За результатами розгляду поданого заперечення, ГУ ДПС в Івано-Франківській області надало відповідь від 20.03.2023, в якій зазначило про встановлення зменшення заниження податкових зобов`язань з податку на додану вартість за листопад 2022 року на суму 4358 грн., та викладено висновки акту перевірки в такій редакції: пп. 14.1.36, пп. 14.1.71, пп. 14.1.80, пп. 14.1.219, пп. 14.1.231 п. 14.1 ст.14, п. 187.1 ст.187, п. 188.1 ст. 188, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.9 підрозділу 8 розділу ХХ, п.201.1 ст.201 ПК України, оскільки ТОВ «Завод ДК Орісіл» завищено податок на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню в загальній сумі 202 098 грн., в тому числі за листопад 2022 року на суму 202 098 грн. та суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду в загальній сумі 52 800 грн., в тому числі за листопад 2022 року на суму 52 800 грн. (т.1 а.с.55-58).

За наслідками виявлених перевіркою порушень, ГУ ДПС в Івано-Франківській області винесло податкові повідомлення-рішення від 22.03.2023 за № 001826/0702, за № 001827/0702 (т.1 а.с.59, 60).

04.04.2023 Товариство подало до Державної податкової служби України скаргу на податкові повідомлення-рішення від 22.03.2023 за № 001826/0702, за № 001827/0702, яка згідно рішення про результати розгляду скарги від 30.05.2023 залишена без задоволення (т.1 а.с.61-71).

На підставі направлення від 15.02.2023 за №288-п та наказу ГУ ДПС в Івано-Франківській області від 15.02.2023 за №288-п, посадовою особою ГУ ДПС в Івано-Франківській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Завод ДК Орісіл» щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за грудень 2022 року від`ємного значення з податку на додану вартість, у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету, за наслідками якої складено акт від 16.03.2023 за №1624/09-19-07-02/37130116 (т.1 а.с.72-92).

Перевіркою встановлено такі порушення: - пп. 14.1.36, пп. 14.1.71, пп. 14.1.80, пп. 14.1.219, пп. 14.1.231 п. 14.1 ст.14, п. 187.1 ст.187, п. 188.1 ст. 188, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.9 підрозділу 8 розділу ХХ, п.201.1 ст.201 ПК України, оскільки ТОВ «Завод ДК Орісіл» занижено до сплати податкове зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 751375 грн., в тому числі за грудень 2022 року на суму 751 375 грн. та завищено податок на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню в загальній сумі 426 286 грн., в тому числі за грудень 2022 року на суму 426 286 грн.

Не погоджуючись із висновками відображеними в акті перевірки від 16.03.2023 за №1624/09-19-07-02/37130116, Товариство 22.03.2023 подало до контролюючого органу заперечення (т.1 а.с.95-100).

За результатами розгляду вказаного заперечення, ГУ ДПС в Івано-Франківській області надало відповідь від 06.04.2023, в якій викладено висновки акту перевірки в такій редакції: пп. 14.1.36, пп. 14.1.71, пп. 14.1.80, пп. 14.1.219, пп. 14.1.231 п. 14.1 ст.14, п. 187.1 ст.187, п. 188.1 ст. 188, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.9 підрозділу 8 розділу ХХ, п.201.1 ст.201 ПК України, оскільки ТОВ «Завод ДК Орісіл» у декларації з податку на додану вартість за грудень 2022 року: занижено до сплати податкове зобов`язання з податку на додану вартість сумі 751 375 грн., завищено податок на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню в загальній сумі 426 286 грн. та завищено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного податкового періоду у сумі 170 грн. (т.1 а.с.101-104).

За наслідками виявлених перевіркою порушень, ГУ ДПС в Івано-Франківській області прийняло оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 10.04.2023 за № 002646/0702, за № 002647/0702, за № 002650/0702 (т.1 а.с.105-107).

25.04.2023 Товариство подало до Державної податкової служби України скаргу на податкові повідомлення-рішення від 10.04.2023 за № 002646/0702, за № 002647/0702, за № 002650/0702, яка згідно рішення про результати розгляду скарги від 01.06.2023 залишена без задоволення (т.1 а.с.113-119).

Не погоджуючись із податковими повідомленнями-рішеннями від 22.03.2023 за 001826/0702, за № 001827/0702 та від 10.04.2023 за № 002646/0702, за № 002647/0702, за № 002650/0702, Товариство звернулося з позов до суду.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Положеннями статті 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до підпункту 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, в редакції чинній у період, який перевірявся, (далі - ПК України) податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Підпунктом 14.1.18 пункту 14.1 ПК України встановлено, що бюджетне відшкодування - відшкодування від`ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника.

Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Положеннями статті 185 ПК України встановлено, що об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу у володіння та користування лізингоодержувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Згідно з пунктом 187.1 статті 187 ПК України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на рахунок платника податку в банку/небанківському надавачу платіжних послуг як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг, оплата яких здійснюється електронними грошима, - дата зарахування електронних грошей платнику податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, на електронний гаманець, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. Для документів, складених в електронній формі, датою оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку, вважається дата, зазначена у самому документі як дата його складення відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», незалежно від дати накладення електронного підпису.

Пунктом 188.1 статті 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв`язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних від простроченої суми та інфляційні витрати, відшкодування шкоди, у тому числі відшкодування упущеної вигоди за рішеннями міжнародних комерційних та інвестиційних арбітражів або іноземних судів, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов`язань.

До бази оподаткування включаються вартість товарів/послуг, які постачаються (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету та/або суми відшкодування орендодавцю - бюджетній установі витрат на утримання наданого в оренду нерухомого майна, на комунальні послуги та на енергоносії), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо отримувачем товарів/послуг, поставлених таким платником податку.

У статті 198 ПК України встановлено підстави за яких у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит; визначено умови, дату, час та порядок його формування; визначено права і обов`язки платників податку в цій сфері податкових правовідносин; підстави, що унеможливлюють віднесення сплаченого (нарахованого) податку до податкового кредиту.

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи; ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні засоби почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 200.1 статті 200 ПК України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до пункту 200.4 статті 200 ПК України при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу - б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету; в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

В акті перевірки від 15.02.2023 за №846/09-19-07-02/37130116 зазначено, що аналізом даних єдиного реєстру податкових накладних та даних бухгалтерського обліку із відповідним підтвердженням первинними документами (договори, видаткові накладні, інші) встановлено, що Товариство протягом періоду з 01.11.2022 по 30.11.2022 реалізувало попутню продукцію соляну кислоту технічну марки «Б» в кількості 47,8 тон за договірною ціною в діапазоні від 6486 грн. до 15000 грн. за тону продукції без ПДВ на загальну суму 795200 грн.

Згідно з проведеним аналізом порівняння цін, які склались на ринку на соляну кислоту технічну протягом періоду з 01.11.2022 по 30.11.2022, контролюючим органом встановлено продаж ідентичної продукції іншим суб`єктам господарювання у вищому діапазоні цін. Контролюючий орган дійшов висновку, що Товариство здійснювало постачання соляної кислоти технічної марки «Б» за договірною ціною, яка не відповідає ринковій і є нижчою за звичайну (ринкову) ціну, яка становить 35000 грн.

Аналогічні порушення за грудень 2022 року зафіксовані актом від 16.03.2023 №1624/09-19-07-02/37130116.

Контролюючим органом зроблено висновок, що Товариство здійснювало постачання соляної кислоти технічної марки «Б» за договірною ціною, яка не відповідає ринковій та є нижчою за звичайну (ринкову) ціну.

Згідно з підпунктом 14.1.71 пункту 14 статті 14 ПК України звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін. Це визначення не поширюється на операції, що визнаються контрольованими відповідно до статті 39 цього Кодексу.

Ринкова ціна - ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах (підпункт 14.1.219 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Згідно із статтею 10 Закону України «Про ціни і ціноутворення» суб`єкти господарювання під час провадження господарської діяльності використовують: вільні ціни; державні регульовані ціни. Ціни на товари, які призначені для реалізації на внутрішньому ринку України, установлюються виключно у валюті України, якщо інше не передбачено міжнародними угодами, ратифікованими Україною, та постановами Кабінету Міністрів України.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про ціни і ціноутворення» вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

Враховуючи викладене, у розумінні норм Податкового кодексу України звичайною ціною для здійснення розрахунку бази оподаткування ПДВ операцій з постачання самостійно виготовлених товарів є ціна, визначена зацікавленими сторонами у цивільно-правовому договорі, яка водночас повинна відповідати ринковій ціні. При визначенні цін у господарських зобов`язаннях сторони мають враховувати економічні чинники та рівень ринкових цін, виходячи з яких і визначається звичайна ціна для цілей оподаткування. Вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін, якщо не доведено зворотного, тобто діє встановлена законом презумпція, що звичайна ціна (визначена сторонами в договорі) відповідає рівню ринкових цін.

Разом з тим, положення Податкового кодексу України не містять норм щодо визначення формалізованої процедури доведення факту, що договірні ціни не відповідають ринковим цінам.

Суб`єкти господарювання здійснюють реалізацію продукції за цінами, що самостійно визначаються сторонами договору, і вказана у договорі ціна, якщо не доведено зворотне, вважається такою, що відповідає рівню ринкових цін.

Водночас при визначенні бази оподаткування ПДВ операцій з постачання продукції власного виробництва враховується рівень звичайних цін на продукцію, який не може бути нижчим звичайних цін, що відповідають ринковим. При цьому доведення факту реалізації суб`єктом господарювання самостійно виготовлених товарів/послуг за цінами, які не відповідають ринковим, покладається на особу, яка вважає, що ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, не відповідає ринковим, а у спірному випадку такою особою є контролюючий орган.

Суб`єкт господарювання при укладенні договорів на постачання виробленої продукції виходить із наявних пропозицій покупців та тенденцій на ринках, а ціни на готову продукцію формуються на ринкових умовах шляхом переговорів з покупцями.

Товариство вказує, що наданими бухгалтерською довідкою про реалізацію соляної кислоти технічної марки «Б» за листопад-грудень 2022 року, податковими деклараціями з податку на прибуток підприємств за 2022 рік, фінансовою звітністю за 2022 рік, даними бухгалтерського обліку, висновком експерта за результатами проведення економічної експертизи №06/06-23 від 06.06.2023 підтверджено, що вся готова продукція (як основна так і попутна) протягом 2022 року (в тому числі у листопаді-грудні 2022 року) реалізовувалась за звичайними цінами, які відповідали ринковим, вищими за виробничу собівартість, відповідно, в результаті отриманий економічний ефект у вигляді прибутку та збільшення чистих активів підприємства.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що реалізована соляна кислота технічної марки «Б» є попутною продукцією, яка утворюється в технологічному процесі виробництва діоксиду кремнію - основної продукції підприємства, а об`єм ємностей, призначених для її зберігання, є обмежений. Повне заповнення таких ємностей може призвести до зупинки виробництва основної продукції, що зумовлює необхідність швидкої реалізації максимальної кількості соляної кислоти задля забезпечення стабільного процесу виробництва основної продукції.

Окрім того, відпускна ціна соляної кислоти визначається на умовах EXW і не включає в себе вартість транспортування, яке відбувається спеціалізованими транспортними засобами із додатковими вимогами щодо відповідності тари під залив (кубові ємності або автоцистерна мають відповідати відповідним вимогам УкрСЕПРО), відповідності для перевезення небезпечних вантажів (автомобіль має відповідати 8 класу перевезення небезпечних вантажів), що має значну питому вагу у кінцевій ціні для споживача вказаного товару.

Великий вплив на формування кінцевої ціни для споживача вказаного товару, становить вартість його транспортування, що обумовлено тим, що до транспортних засобів для перевезення кислоти висуваються додаткові вимоги щодо відповідності тари під залив (кубові ємності або автоцистерна мають відповідати відповідним вимогам УкрСЕПРО), відповідності для перевезення небезпечних вантажів (автомобіль має відповідати 8 класу перевезення небезпечних вантажів).

Отже, контролюючий орган при оцінці дотримання суб`єктом господарювання рівня звичайних цін має співставити не лише вид та якість товару, але і порівняти економічні (комерційні) умови поставки товару, його кількість, строки поставки та оплати товару, можливі знижки, зумовлені сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари, однак відповідачем не наведено доказів врахування таких критеріїв при здійсненні ним відповідного розрахунку.

Окрім того, на переконання суду апеляційної інстанції, при оцінці господарської діяльності суб`єкта господарювання не можна виходити із того, що кожна його операції обов`язково має бути прибутковою, оскільки така діяльність може включати і окремі збиткові операції, здійснення яких викликано об`єктивними причинами, а продаж продукції за ціною, нижчою собівартості, не можна розглядати як операцію, здійснену поза межами господарської діяльності.

Підприємництво - це самостійна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (стаття 42 ГК України).

Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку (які є формою здійснення господарської діяльності), то розумна економічна причина має бути в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатися вчиненою в межах господарської діяльності платника податків. І лише за таких умов платник податків має право на врахування у податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій.

Відповідно до підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 ПК України розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Отже, зміст поняття розумної економічної причини (ділової мети) передбачає обов`язкову спрямованість будь-якої операції платника на отримання позитивного економічного ефекту, тобто на приріст (збереження) активів платника (їх вартість), а так само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому.

Водночас, при оцінці господарської діяльності суб`єкта господарювання не можна виходити із того, що кожна його операції обов`язково має бути прибутковою, оскільки така діяльність може включати і окремі збиткові операції, здійснення яких викликано об`єктивними причинами, а продаж продукції за ціною, нижчою собівартості, не можна розглядати як операцію, здійснену поза межами господарської діяльності.

З`ясування наміру платника податку на отримання економічного ефекту від господарської операції передбачає аналіз умов та обставин її здійснення. При цьому економічний ефект не повинен полягати виключно в зменшенні податкового навантаження на хоча б одного з учасників операції.

При цьому варто виходити з того, якою в тій чи іншій ситуації має бути поведінка добросовісного суб`єкта господарювання, що за звичайних умов ведення господарської діяльності зацікавлений у найбільшому скороченні своїх витрат.

При вирішенні податкових спорів презюмується добросовісність платника податку, і, відповідно, обґрунтованість отриманої ним податкової вигоди (тобто зменшення податкового зобов`язання).

З огляду на вказане у сукупності, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованими доводи позивача, що ним враховано рівень звичайних цін на таку продукцію, які відповідають ринковим, при цьому, висновок відповідача про заниження позивачем рівня звичайних цін зроблено всупереч вимог пункту 188.1 статті 188 ПК України, які діяли в період, який перевірявся, з огляду на недоведеність податковим органом факту заниження позивачем рівня звичайних цін.

На підставі викладеного суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідачем не доведено, що договірна ціна продажу позивачем власної продукції не відповідала рівню звичайних (ринкових) цін, і така невідповідність була встановлена шляхом дотримання суб`єктом владних повноважень процедури та вчинення дій, що визначені законодавством України.

Також контролюючий орган встановив, що Товариство протягом періоду з 01.11.2022 по 30.11.2022 здійснило постачання ПП «ІННОКС» бочок металевих (200л) бувших у використанні в кількості 140 шт. за договірною ціною 50 грн. за штуку без ПДВ на загальну суму 8400 грн. Контролюючий орган вказує, що в зазначених бочках ввезено від нерезидента сировину (метилтрихлорсилан), згідно умов договору вартість упаковки включена у вартість сировини, а упаковка є безповоротною.

Контролюючий орган дійшов висновку, що Товариство здійснювало постачання бочок металевих (200л) бувших у використанні за договірною ціною 50 грн., без ПДВ, яка не відповідає ринковій та є нижчою за звичайну (ринкову) ціну, яка становить 0,26 $ США за кг в перерахунку по курсу НБУ на дату постачання 209,2 грн.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що в спірному випадку бочки, які використовувались Товариством фактично є одноразовою тарою в якій поставляється основна сировина, яка віднесена до класу небезпечних речовин та після їх опорожнення, вони підлягають утилізації, що в свою чергу, спростовує доводи відповідача про факт імпорту позивачем бочок, як окремого товару. Вказане, на думку суду, є нічим не підтвердженими та необґрунтованими припущеннями податкового органу.

Таким чином, в даному випадку встановлено, що утилізація відбувається шляхом здачі бочок на металобрухт, що не враховано відповідачем при винесенні оскарженого рішення та, як наслідок, суд констатує, що відповідачем не доведено, що ціни реалізації позивачем металобрухту (бочок металевих б/в) не відповідають рівню ринкових цін, що також підтверджує, що ТОВ «Завод ДК Орісіл» не порушувало вимоги пункту 188.1 статті 188 ПК України, а тому висновки контролюючого органу по цих операціях є безпідставними.

Окрім того, контролюючий орган зазначив, що під виглядом укладання Договору на надання послуг комерційного посередництва Товариство безпідставно збільшило податковий кредит на суму 52800 грн. за послуги, які фактично надавались працівниками, що перебували з Товариством у трудових відносинах, отримуючи при цьому заробітну плату за виконану роботу.

З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що 01.10.2010 між ТзОВ «Завод ДК Орісіл» (замовник) та ТзОВ «Орісіл» (виконавець) укладено Генеральний договір комерційного представництва (надалі - Генеральний договір), згідно п.1.1. якого замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов`язання протягом дії даного договору надавати замовнику за винагороду послуги, пов`язані з укладенням від імені та за рахунок замовника правочинів, та сприяти укладенню таких правочинів.

Господарські операції між ТзОВ «Завод ДК Орісіл» та ТзОВ «Орісіл», що були предметом перевірки, належать до безтоварних операцій, які укладаються з метою покращення господарської діяльності підприємства.

Висновки контролюючого органу щодо безпідставності відображення позивачем у своєму податковому обліку наслідків виконання укладеного 01 жовтня 2010 року із та ТОВ «ОРІСІЛ» генерального договору комерційного представництва ґрунтуються на наявності у штаті ТОВ «Завод ДК ОРІСІЛ» двох посад, на яких працівники відповідно до своїх посадових обов`язків здійснюють таку ж діяльність, яка передбачена умовами вказаного договору. Тому, на думку відповідача, позивачем відображено у податковому обліку придбання послуг за операціями, які фактично не відбулися, а лише відображені у первинних документах, що призвело до завищення податкового кредиту по операціях із ТОВ «ОРІСІЛ» у сумі 52800 грн за вересень 2022 року.

Контролюючий орган вважає, що первинні документи за вказаним договором оформлені неналежним чином, а отже не підтверджують реальності такої господарської операції.

Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України (далі ГК України) підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Частиною 1 статті 43 ГК України визначено, що підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

За приписами статті 44 ГК України підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд .

Податковий орган не наділений повноваженнями втручатися у підприємницьку діяльність платника податків, а тому у разі недостатності або неможливості отримання підприємством економічного ефекту від штатних працівників, підприємство, яке здійснює підприємницьку діяльність на власний ризик, проводить будь-які заходи по просуванню продукції, що потребує збільшення кількості продажів та оптимізації закупівлі, для досягнення цілей підприємницької діяльності - отримання прибутку.

До перевірки на підтвердження надання послуг комерційного посередництва, Товариство надало копії актів виконаних робіт, які детально розкривають суть наданих позивачу послуг та містять їх результати. Первинні документи, якими позивач доводить здійснення господарських операцій з ТОВ «Орісіл», оформлені належним чином, містять необхідні реквізити, повністю відображають зміст господарських операцій і не мають недоліків, які б свідчили про їх невідповідність вимогам до первинних документів.

Суд апеляційної інстанції погоджується із доводами позивача про те, що податковий орган не наділений повноваженнями втручатися у підприємницьку діяльність платника податків, а тому право вибору методів здійснення підприємницької діяльності, збільшення прибутку шляхом просування своєї продукції та стимулювання закупівлі сировини за низькою ціною на ринку належить виключно суб`єкту господарювання. У разі недостатності або неможливості отримання підприємством економічного ефекту від штатних працівників, підприємство, яке здійснює підприємницьку діяльність на власний ризик, проводить будь-які заходи по просуванню продукції, що потребує збільшення кількості продажів та оптимізації закупівлі, для досягнення цілей підприємницької діяльності - отримання прибутку.

Наявність у штаті підприємства працівників збуту (постачання) не обмежує права підприємства в особі його керівника у прийнятті рішень щодо здійснення тих чи інших заходів, направлених на стимулювання збуту продукції (постачання сировини), зокрема, отримання послуг комерційного посередництва, маркетингу тощо, від сторонніх організацій шляхом укладення відповідних договорів.

Як зазначив представник позивача у ході судового розгляду, наявні у штаті підприємства працівники займаються реалізацією продукції на внутрішньому ринку, а послуги комерційного представництва згідно із договором ТОВ «ОРІСІЛ» надавались особами, які мають відповідну кваліфікацію і досвід реалізації продукції на зовнішніх ринках.

До того ж, як зазначено представником Товариства в судовому засіданні суду апеляційної інстанції та не спростовано відповідачем, послуги комерційного посередництва надаються Товариству протягом тривалого часу і попередні податкові періоди, які обревізовуваличь відповідачем, за аналогічних умов не викликали зауважень контролюючого органу.

Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, суд апеляційної інстанції вважає помилковими висновки контролюючого органу щодо завищення Товариством податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню та завищення суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного податкового періоду, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення є такими, що не відповідають встановленим у статті 2 КАС України вимогам щодо обґрунтованості, є протиправними та підлягають скасуванню.

Щодо правомірності та обґрунтованості додаткового рішення суду першої інстанції, то суд апеляційної інстанції зауважує, що статтею 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Зазначені вимоги кореспондуються з положеннями частини 3 статті 143 КАС України, якими передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Таким чином, необхідною умовою для відшкодування витрат на правничу допомогу є подання стороною детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Згідно з положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз вищенаведених положень дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка в силу приписів частини 2 статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» застосовується судами як джерело права, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України».

Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Водночас, адвокат самостійно визначається зі стратегією захисту інтересів свого клієнта та алгоритмом дій задля задоволення вимог останнього та найкращого його захисту.

Разом з тим, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (частина 1 статті 72 КАС України).

З огляду на зміст спірних правовідносин та правове регулювання таких, з врахуванням наданих позивачем документів, враховуючи критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката, критерії, з врахуванням яких визначається розмір витрат на оплату послуг адвоката, встановлені частиною 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що витрати на правничу допомогу адвоката в загальному розмірі 20 000 грн. є співмірними із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що при винесені оскаржуваних рішення та додаткового рішення суд першої інстанції повно з`ясував обставини, що мають значення для справи, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційних скарг висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність рішення та додаткового рішення суду першої інстанції не впливають.

Керуючись статтями 229, 241, 243, 252, 308, 310, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги Головного управління ДПС в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2023 року та додаткове судове рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2023 року у справі № 300/3649/23 без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Т. І. Шинкар судді Л. П. Іщук І. М. Обрізко Повне судове рішення оформлене суддею-доповідачем 01.04.2024 згідно з ч.3 ст.321 КАС України