Ухвала

від 08.04.2024 по справі 460/47578/22

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

08 квітня 2024 року

м. Київ

справа №460/47578/22

адміністративне провадження №К/990/10852/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Соколова В. М., суддів: Загороднюка А. Г., Білак М. В., перевіривши касаційну скаргу Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 13 січня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2023 року у справі №460/47578/22 за позовом ОСОБА_1 до Західного міжрегіональне управління Міністерство юстиції (м. Львів) про зобов`язання вчинити дії,,

УСТАНОВИВ:

17 листопада 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просила зобов`язати видати наказ про присвоєння з 01 травня 2016 року 5-го рангу державної служби, з 01 серпня 2017 року 4-го рангу державної служби.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 13 січня 2023 року позов задоволено.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2023 року апеляційну скаргу Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) задоволено частково. Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 13 січня 2023 року у справі № 460/47578/22 скасовано, а позов залишено без розгляду.

Постановою Верховного Суду від 26 жовтня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, а постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2023 року у справі № 460/47578/22 скасовано та справу направлено для продовження розгляду до апеляційного суду.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2023 року апеляційну скаргу Західного міжрегіональне управління Міністерство юстиції (м.Львів) - залишено без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 13 січня 2023 року - без змін.

Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» з касаційною скаргою.

За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Відповідно до частини третьої статті 332 КАС України касаційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 329 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку.

Згідно з частинами першою-третьою статті 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

З матеріалів касаційної скарги слідує, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції ухвалено у відкритому судовому засіданні 29 листопада 2023 року (повний текст складено 11 грудня 2023 року), а касаційну скаргу подано через підсистему «Електронний суд» 20 березня 2024 року, тобто з пропуском передбаченого статтею 329 КАС України тридцятиденного строку на касаційне оскарження.

Одночасно з касаційною скаргою скаржник порушує питання про поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, яке обґрунтовано тим, що вперше касаційну скаргу було подано до суду касаційної інстанції з дотриманням встановленого законом строку на касаційне оскарження. Проте ухвалою Верховного Суду від 09 січня 2024 року року касаційну скаргу було повернуто скаржнику на підставі пункту 1 частини п`ятої статті 332 КАС України.

10 січня 2024 року повторно подано касаційну скаргу, однак ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2024 року повернуто касаційну скаргу на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України. 05 лютого 2024 року втретє подано до суду касаційної інстанції скаргу, яка ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2024 року повернута з правом повторного звернення. 26 лютого 2024 року вчетверте подав касаційну скаргу, однак ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2024 року скаргу також було повернуто з підстав її невідповідності вимогам пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України. Враховуючи зазначене просить поновити строк на касаційне оскарження.

Вирішуючи клопотання скаржника в частині поновлення строків на касаційне оскарження, колегія суддів виходить з наступного.

Частина друга статті 44 КАС України покладає на учасників справи обов`язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Тобто особа, яка зацікавлена у поданні касаційної скарги, мусить вчиняти усі можливі та залежні від неї дії, цілком використовувати наявні засоби та можливості, передбачені законодавством. Отже, учасники процесу мають діяти вчасно та в належний спосіб, вони не мають допускати затримки та невиправданого зволікання під час виконання своїх процесуальних обов`язків.

Також згідно з частиною першою статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.

Наведеними положеннями КАС України чітко окреслений характер процесуальної поведінки учасників справи, відповідно до якого особа, яка зацікавлена у поданні касаційної скарги, мусить діяти сумлінно, тобто виявляти добросовісне ставлення до наявних у неї прав і здійснювати їхню реалізацію в такий спосіб, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без невиправданих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, передусім щодо дотримання строку на касаційне оскарження. Для цього учасник справи повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати цілком наявні засоби та можливості, передбачені законодавством

Суд зауважує, що строк звернення до суду, як одна із складових гарантії "права на суд", може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин.

Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду.

Наведене дає підстави для висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання касаційної скарги здійснюється судом касаційної інстанції у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об`єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на касаційне оскарження судового рішення.

Колегія суддів зауважує, що норми КАС України не містять виключень або підстав для звільнення учасників процесу від обов`язку надавати докази до суду та доводи ті обставини, які є підставами для поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження.

Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно з частиною першою статті 77 КАС України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що пропуск такого строку дійсно пов`язаний з об`єктивно непереборними обставинами чи істотними перешкодами.

Водночас Суд звертає увагу, що та обставина, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду не означає наявність у особи безумовного права оскаржувати судові рішення у будь-який момент після повернення вперше поданої касаційної скарги без урахування процесуальних строків, встановлених для цього, а у Суду - обов`язку поновлювати такий строк, у разі його пропуску, тим більше за відсутності поважних причин.

Невиконання скаржником вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та як наслідок, повернення заявнику касаційної скарги не належать до об`єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов`язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку.

При цьому подання первинної касаційної скарги у встановлений законом строк не передбачає зупинення строку на касаційне оскарження для нього та можливості у зв`язку з цим у подальшому свавільно розпоряджатися часом на касаційне оскарження.

Крім того, судом встановлено, що подані касаційні скарги скаржнику повернуто ухвалами Верховного Суду від 09 січня 2024 року, від 21 лютого 2024 року, від 18 березня 2024 року на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України.

Ураховуючи обставини справи, зазначену скаржником причину пропуску строку на касаційне оскарження не можна вважати поважною, тобто такою, що не залежала від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, і пов`язана з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.

Відповідно до приписів статті 44 КАС України позивач, який діє як суб`єкт владних повноважень, однак має однаковий обсяг процесуальних прав та обов`язків поряд з іншими учасниками справи, маючи намір добросовісної реалізації належного йому права на касаційне оскарження судового рішення, повинен забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту, для чого, як особа, зацікавлена в її поданні, повинен вчиняти всі можливі та залежні від нього дії, використовувати всі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.

При попередніх зверненнях із касаційними скаргами скаржником не було дотримано вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, а саме: у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Скаржник не зазначає обставин, які позбавляли його можливості привести свою касаційну скаргу у відповідність із пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України. При цьому, такі дії залежали виключно від скаржника.

Наявність права на повторне звернення до суду з касаційною скаргою не є безумовною підставою для поновлення строку. Окрім реалізації такого права без зайвих зволікань, скаржник повинен довести, що повернення вперше поданої касаційної скарги відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення.

Враховуючи положення частин першої та другої статті 329 КАС України, та з огляду на ненадання скаржником доказів поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для визнання поважними причини пропуску скаржником строку на касаційне оскарження.

Крім того, аналіз матеріалів касаційної скарги свідчить про її невідповідність вимогам статті 330 КАС України.

Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права винятково в тому разі:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У разі ж подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України заявник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

У разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо неналежного дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.

Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

Під час перевірки поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначає пункти 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Окреслюючи підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник вказує про необхідність відступлення від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 23 червня 2022 року в справі №460/2904/20.

Суд указує, що причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, помилковість, незбалансованість, неузгодженість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання.

З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.

Оскільки законодавець вказав саме на вмотивоване обґрунтування необхідності відступлення від висновку Верховного Суду, зазначення у касаційній скарзі в якості підстави касаційного оскарження пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України не може зводитись лише до формального цитування цієї норми та наведення постанови Верховного Суду висновки які застосовані судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Разом з тим вмотивованого обґрунтування необхідності такого відступу та висновку, який на думку скаржника відповідає правильному тлумаченню і застосуванню вказаних норм скаржником не наведено.

З огляду на це Суд уважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України як підставу касаційного оскарження.

В обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження скаржник посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, зазначаючи про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання:

застосування пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2016 року № 306 «Питання присвоєння рангів державних службовців та співвідношення між рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування, військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями» в поєднанні зі статтею 2 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-XІІ та статтею 39 Закону України «Про державну службу» № 889-VIIІ від 10 грудня 2015 року;

передчасного призначення чергового рангу державної служби в тому числі у випадку поновлення особи на відмінній від первинної посаді, у зв`язку зі змінами, які мали наслідком зміну найменування посади з урахуванням зміни структури і штатного розпису органу, в якому поновлено працівника та категорії посади державної служби та врахування попереднього періоду роботи державного службовця при призначенні чергового (наступного рангу);

дострокового присвоєння рангу державної служби особі поновленій на відмінній від первинної посаді у зв`язку зі змінами, які мали наслідком зміну найменування посади та зміни категорії посади державної служби без урахування без врахування пункту 10 порядку № 306 яким передбачено, що строк відпрацювання особи для присвоєння чергового рангу на займаній посаді слід відраховувати з часу зміни найменування такої посади, визначеної штатним розписом.

Водночас у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.

Обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції; висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права; як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.

Заявником викладено суть спору у вказаній справі, обставини справи та фактично висловлено незгоду із прийнятим рішенням судом апеляційної інстанції. Проте, заявник, посилаючись на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та стверджуючи про відсутність правового висновку Верховного Суду, не конкретизує, який, на його думку, правовий висновок повинен бути висловлений у цій справі та який, одночасно, відсутній у рішеннях Верховного Суду та як відповідні норми права необхідно застосовувати, на думку, скаржника, а також не обґрунтував необхідність такого висновку у взаємозв`язку з посиланням на обставини справи, які можливо, на думку скаржника, мають певну своєрідність.

З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.

Також у касаційній скарзі скаржник посилається на підпункти «а», «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, що, на його думку, є підставою для допуску судових рішень судів попередніх інстанцій у цій справі до касаційного перегляду.

Поряд з цим Суд зауважує про те, що зазначення у касаційній скарзі вказаних підпунктів пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України не звільняє особу від обов`язку щодо належного обґрунтування підстав касаційного оскарження у взаємозв`язку із посиланням на частину четверту статті 328 КАС України та не є достатнім для відкриття касаційного провадження у справі.

Крім того, скаржник зазначає підпункт «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України та вказує, що суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Статтею 257 КАС України визначено перелік справ, що розглядаються за правилами спрощеного позовного провадження.

В порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності (частина шоста статті 12 КАС України), а також інші адміністративні справи, щодо яких процесуальний закон не містить імперативних норм про їхній розгляд за правилами загального позовного провадження (частина четверта статті 12 КАС України) або ж про заборону розглядати їх за правилами спрощеного позовного провадження (частина четверта статті 257 КАС України).

У цій справі суд першої інстанції, урахувавши вимоги статті 257 КАС України, розглянув її за правилами спрощеного позовного провадження.

Скаржником не викладено обставин, які свідчили б про необхідність розгляду цієї справи за правилами загального позовного провадження.

Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).

Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.

За таких обставин, відповідно до правил статей 169, 332 КАС України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з установленням скаржнику строку для усунення її недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції: заяви із зазначенням підстав для поновлення строку на касаційне оскарження з відповідними обґрунтуваннями і доказами; та уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань.

Керуючись статтями 169, 330, 332 КАС України,

УХВАЛИВ:

Визнати неповажними причини пропуску Західним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Львів) строку на касаційне оскарження рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 13 січня 2023 року та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2023 року у справі №460/47578/22.

Касаційну скаргу Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 13 січня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2023 року у справі №460/47578/22 залишити без руху.

Надати скаржнику строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, зазначених у мотивувальній частині ухвали.

Роз`яснити, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в установлений судом строк касаційна скарга буде повернута.

Роз`яснити, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в частині виконання вимог частини третьої статті 332 КАС України у відкритті касаційної скарги буде відмовлено.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та не оскаржується.

Суддя-доповідач В. М. Соколов

Судді А. Г. Загороднюк

М. В. Білак