Рішення

від 05.04.2024 по справі 701/887/23

МАНЬКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №701/887/23

Номер провадження2/701/25/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 квітня 2024 року Маньківський районний суд, Черкаської області

в складі: головуючого судді - В.Л. Маренюка

за участю секретаря - Н.В. Філіпчак

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Маньківка справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та Маньківської селищноїради третя особа: ОСОБА_4 про визнання рішення Добрянської сільської ради, договорів купівлі - продажу недійсними,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся в суд з позовом до відповідачів та третьої особи про визнання рішень Добрянської сільської ради та договорів купівлі - продажу недійсними.

На підставу своїх вимог спирається на те, що згідно запису в земельно-кадастрових книгах Добрянської сільської ради, Маньківського району батькові позивача ОСОБА_5 належала земельна ділянка 1,08 га, яка розташована по АДРЕСА_1 .

Згідно з рішенням сесії Добрянської сільської Ради № 11-4 від 10 березня 1994 року батькові позивача ОСОБА_5 передано у приватну власність для ведення особистого підсобного господарства земельну ділянку 0,60 га та 0,48 га в тимчасове користування. На даній земельній ділянці розташований житловий будинок, в якому проживав та користувався ним покійний батько, а також господарські будівля та споруди, а саме по АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 батько позивача ОСОБА_5 помер.

Після його смерті позивач прийняла спадщину у встановленому законом порядку, та на деяке майно отримала свідоцтво про право на спадщину за законом, а в будинку став проживати та користуватись будинком син позивача ОСОБА_4 , який став власником даного будинку. Земельними ділянками біля будинку площею 0,60 га та 0,48 га вони стали користуватись спільно, оскільки позивач є спадкоємцем після смерті батька, а син власником будинку, тому у їхньому спільному користуванні знаходяться дані земельні ділянки.

Восени 2022 року відповідач по справі ОСОБА_3 , який став власником будинку АДРЕСА_1 , повідомив їх проте, що вони користуються частиною його земельної ділянки, за допомогою землевпорядної організації встановив межі, захватив частину їхньої земельної ділянки площею 0,2590 га, знищив посіви та став обробляти її.

Після чого вони стали з`ясовувати та встановили проте, що ОСОБА_6 (попередній власник житлового будинку по АДРЕСА_1 ) згідно запису в земельно-кадастрових книгах Добрянської сільської ради, Маньківського району належала земельна ділянка 0,79 га, яка розташована по АДРЕСА_1 , тобто їхні земельні ділянки межують.

Рішенням сесії Добрянської сільської Ради № 11-4 від 10 березня 1994 року ОСОБА_6 передано у приватну власність для ведення особистого підсобного господарства земельну ділянку 0,60 га. Решта земельної ділянки, яка значилась в земельно-кадастрових книгах за ОСОБА_6 , тобто 0,19 га. їй передано не було, і нею вона взагалі не користувалась.

Після смерті ОСОБА_6 , спадщину прийняла її донька ОСОБА_7 , яка отримала дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,2500 га та 0,5400 га по АДРЕСА_1 (рішення Добрянської сільської Ради № 43-22/VІІ від 06.11.2019 року).

Рішенням Добрянської сільської Ради № 46-20/VІІ від 21.12.2019 року технічна документація із землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,54 га за кадастровим номером 7123182001:01:001:0133 та земельної ділянки площею 0,2500 га. за кадастровим номером 7123182001:01:001:0132 затверджена у приватну власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_2 0,54 га, та для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд 0,25 га, тобто ОСОБА_2 , було передано у приватну власність земельні ділянки, яку уже було передано попередньому власнику ОСОБА_6 , в розмірі 0,79 га. тоді коли ОСОБА_6 , було передано лише 0,60 га.

В подальшому за договорами купівлі продажу від 08.12.2020 року ОСОБА_2 продала належні їй земельні ділянки площею 0,54 га та 0,25 га. ОСОБА_3 , який на разі є власником даних земельних ділянок.

Позивач вважає, що такі дії є неправомірними, з огляду на те, що згідно запису в земельно-кадастрових книгах за ОСОБА_6 , значилося 0,79 га, проте в приватну власність їй було передано 0,60 га, про решта 0,19 га. нічого і ніде не зазначено, чи були вони взагалі в наявності, чи їх не було, чи це лише запис в земельно-кадастрових книгах, що і змусило позивача звернутись з відповідним позовом до суду.

Позивачка та її представник позовні вимоги підтримали.

Відповідачка ОСОБА_2 , заперечувала на задоволення позовних вимог.

Відповідач ОСОБА_3 та його представник заперечували в судовому засіданні на задоволення позовних вимог.

Представник Маньківської селищної ради заперечував на задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Третя особа ОСОБА_4 не заперечував на задоволення позовних вимог позивачки.

Частиною першою статті 15ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Гарантоване статтею 55Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Тому суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до пунктів «г», «е» частини першої статті 91Земельного кодексуУкраїни власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, дотримуватися правил добросусідства.

Згідно зі статтею 391ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частини другої статті 152ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку, є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод в користуванні, користування з порушенням законодавства, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо).

Частиною третьою статті 152ЗК України встановлено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 5 ст.12ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Згідно зі статтею 76ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною першою статті 81ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 вказувала на те, що кінцевий користувач ОСОБА_3 здійснює фактичне використання земельної ділянки більшою площею ніж йому мала би належати, а тому просила суд визнати недійсними:

-рішення № 43-22/УІІ від 06.11.2019 року про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою ОСОБА_2 щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,2500 га у власність ОСОБА_2 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 (з метою приватизації земельної ділянки) та площею 0,5400 га у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1 (з метою приватизації земельної ділянки);

-рішення № 46-20/УІІ від 21.12.2019 про затвердження технічної документації із землеустрою ОСОБА_2 щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі(на місцевості) щодо відведення земельної ділянки площею 0,5400 га за кадастровим номером 7123182001:01:001:0133 у приватну власність гр. ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства АДРЕСА_1 та площею 0,2500 га за кадастровим номером 7123182001:01:001:0132 у приватну власність ОСОБА_2 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 ;

-договір купівлі - продажу земельної ділянки площею 0,54 га (кадастровий номер: 7123182001: 01 :001:0133) серія та номер:1614, виданий 08.12.2020 року укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , видавник:приватний нотаріус Маньківського районного нотаріального округу Черкаської області Завірюха О.В.;

-договір купівлі - продажу земельної ділянки площею 0,25 га (кадастровий номер: 7123182001: 01 :001:0132) серія та номер: 1613, виданий 08.12.2020 року укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , видавник:приватний нотаріус Маньківського районного нотаріального округу Черкаської області Завірюха О.В.

Статтею 41 Конституції України визначено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений правом права власності. Право приватної власності є непорушним.

Правові підстави набуття права власності на земельну ділянку до 1 січня 2002 року визначалися ЗК України 1990 року, які підлягають застосуванню до правовідносин сторін, що виникли на дату прийняття оскаржуваних рішень Добрянської сільської ради №43-22 VII від 06.11.2019 року та №46-20/VІІ від 21.12.2019 про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою ОСОБА_2 та передачу у власність, а відповідно і приймалось згідно до чинного, на той час, законодавства.

Відповідно до ст. 3 ЗК України 1990 року, чинного на момент прийняття оскаржуваних рішень Добрянською сільською радою, розпорядниками землі були Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх. Отже, використовуючи своє право, передбачене ст. 3 ЗК України 1990 року, чинною на момент прийняття оскаржуваних рішень. Добрянська сільська рада своїми рішеннями від 06.11.2019 року та 21.12.2019 року надала можливість приватизувати зазначенні спірні земельні ділянки відповідачці ОСОБА_2 , яка в свою чергу, у відповідності до статті 41 Конституції України розпорядилася своєю власністю на свій розсуд та продала 19.08.2020 року свій житловий будинок і зазначені земельні ділянки, на яких він знаходився, відповідачу ОСОБА_3 . Відповідачі в даному випадку діяли у відповідності до чинного на той час законодавства, а позовна заява не містить будь-яких даних щодо порушення, невизнання або оспорювання її прав та інтересів, оскільки згідно ч. 4 ст. 6 ЗК України 1990 року передача земельних ділянок у власність громадян провадиться місцевими радами народних депутатів відповідно до їх компетенції за плату або безплатно.

Ст. ст. 17, 18 ЗК України 1990 року визначався певний порядок та підстави надання громадянам у власність земельних ділянок із земель державної або комунальної власності за рішенням органів державної влади в межах їх повноважень.

Відповідно до статті 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (чинній на час прийняття оскаржуваних рішень) сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання. Стаття 26 цього Закону визначає виключну компетенцію сільських, селищних, міських рад. Зокрема до виключної компетенції селищних рад відносяться повноваження щодо регулювання земельних правовідносин (пункт 34) та встановлення земельного полота (пункт 35).

Розширений перелік повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин наведено у статті 12 ЗК України, згідно з яким виключно до компетенції сільської ради належить розпорядження землями територіальних громад та передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб.

За змістом статей 116, 118 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності на земельні ділянки із земель державної або комунальної власності, у тому числі в порядку безоплатної приватизації, за рішенням органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

Враховуючи викладене вище, вимоги позивачки про незаконність рішення Добрянеької сільської ради №43-22/VII від 06.11.2019 року та №46-20/VІІ від 21.12.2019 про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою ОСОБА_2 та передачу у власність спірних земельних ділянок є необґрунтованими, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 373 ЦК України право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Згідно п.п. «а», «б» ч. 1 ст. 81 ЗК України громадяни України набувають право власності на земельну ділянку на підставі придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Згідно ч. 2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власні судом..

Як встановленопіл чассудового розглядупозову ОСОБА_1 ,за договоромкупівлі-продажуземельної ділянкиплощею 0,54га (кадастровийномер 7123182001:01:001:0133)та задоговором купівлі-продажуземельної ділянкиплощею 0,25га (кадастровийномер 7123182001:01:001:0132)відповідачка ОСОБА_2 ,правомірно набувшиу приватнувласність зазначеніземельні ділянки,на законнихпідставах відчужилаїх відповідачу ОСОБА_3 , який придбав у відповідачки ОСОБА_8 житловий будинок під АДРЕСА_2 , що побудований на земельній ділянці площею 0.2500 га., за кадастровим номером 7123182001:01:001:0132, цільове призначення: «...для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд», а також і на земельній ділянці площею 0,5400 га за кадастровим номером 7123182001:01:001:01323. цільове призначення якої: «...для ведення особистого селянського господарства», що підтверджується Витягом №235922139 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 08.12.2020 року, де зазначено, що відповідачу ОСОБА_3 належить на праві власності вказаний житловий будинок на підставі Договору купівлі-продажу, серія та номер 1612, виданий 08.12.2020 року, видавник приватний нотаріус Маньківського районного нотаріального округу Черкаської області Завірюха О.В.

Зазначені вище земельні ділянки є суцільні, одним масивом та невіддільні між собою, і на яких фактично розташований придбаний відповідачем ОСОБА_3 житловий будинок.

08.12.2020 року відповідач ОСОБА_3 придбав у відповідачки ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0.2500 га за кадастровим номером 7123182001:01:001:0132, цільове призначення якої: «...для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд», право власності на яку було зареєстровано за продавцем в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 20 січня 2020 року за №35206447, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2016440971231, що підтверджується Витягом з Державною реєстру речових прав на нерухоме майно від 27.01.2020 року за індексом №197824425, яка зареєстрована у Маньківському районі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області 17.12.2019 року.

08 грудня 2020 року відповідач ОСОБА_3 придбав у відповідачки ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,5400 га за кадастровим номером 7123182001:01:001:0133, цільове призначення "якої: «...для ведення особистого селянського господарства», право власності на яку було зареєстровано за продавцем в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 21 січня 2020 р. за №35206827, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2016459971231, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 27.01.2020 року за індексом №197827802, яка зареєстрована у Маньківському районі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області 17.12.2019 р.

Позивачка ОСОБА_1 , не надала суду доказів того, що вона була чи є землекористувачем земельної ділянки суміжної з земельними ділянками ОСОБА_3 , оскільки власником житлового будинку, за яким закріплена земельна ділянка є третя особа на стороні позивача яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_4 .

В рішенні Добрянської сільської рад № 11-4 від 10.03.1994 року про передачу у приватну власність її батькові ОСОБА_5 для ведення особистого підсобного господарства земельної ділянки 0,60 га., та 0,48 га в тимчасове користування, зазначено прізвище « ОСОБА_9 » а не « ОСОБА_5 » як вказує позивачка. Разом з цим, у рішенні Добрянської сільської ради №11-4 від 10.03.1994року зазначено про передачу у приватну власність ОСОБА_9 , земельної ділянки 0,60 га., для ведення особистого підсобного господарства, а також 0.48 га в тимчасове користувач.

Крім того, у вказаному рішенні органу місцевого самоврядування не зазначено, де саме знаходиться на місцевості передана у приватну власність ОСОБА_9 , земельна ділянки 0.60 га., для ведення особистого підсобного господарства.

Крім того, питання про приватизацію позивачкою в порядку спадкування після смерті свого батька, земельної ділянки в розмірі 0.48 га. яка була передана ОСОБА_9 в тимчасове користування, не може ставитись, оскільки після його смерті особи, якій вона надавалась в тимчасове користування, рішення органу місцевого самоврядування про надання в тимчасове користування цієї земельної ділянки втратило свою юридичну силу.

На час судового розгляду даної справи та на підставі наданих сторонами суду та досліджених судом доказів не є можливим визначити на місцевості знаходиться земельна ділянка 60 га., для ведення особистого підсобного господарства, яка на підставі рішення Добрянської сільської ради №11-4 від 10.03.1994 року передана у приватну власність ОСОБА_9 , та чи дійсно частина цієї земельної ділянки в розмірі 0,19 га., незаконно була приватизована відповідачкою ОСОБА_2 , а потім незаконно відчужена відповідачу ОСОБА_3 .

В обґрунтування заявлених позовних вимог, позивачка надала матеріали обстеження від 11.01.2023р. землекористування ОСОБА_4 за адресою АДРЕСА_1 , згідно висновку якого виконавець робіт ОСОБА_10 зазначив, що відповідно до даних, отриманих під час обстеження земельної ділянки ОСОБА_4 за адресою АДРЕСА_1 , встановлено, що на момент обстеження 11.01.2023р. площа землекористування ОСОБА_4 становить 0,8264га. (а.с. 35)

Суд вважає, що вказані докази не підтверджують обґрунтованість та підставність позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки у самих матеріалах обстеження від 11.01.2023р. при огляді земельних ділянок, було встановлено, зі слів ОСОБА_4 , що частина земельної ділянки площею 0,2590га. за адресою АДРЕСА_1 , була включена під час приватизації до земель, що перебувають у власності ОСОБА_3 , а тому, на момент обстеження 11.01.2023р. площа землекористування ОСОБА_4 становить 0,8264га., однак при обстеженні земельних ділянок сторін, не обстежувалися і не було зроблено висновку щодо інших суміжних землекористувачів.

Обставин, які б вказували на те, що оспорювані рішення органу місцевого самоврядування про надання дозволу на виготовлення технічної документації та передачу у власність відповідачці ОСОБА_2 , спірних земельних ділянок за формою і змістом не відповідає вимогам земельного законодавства, виданий за відсутності правових підстав або на підставі визнаних недійсними підстав, учасниками судового розгляду справи, не встановлено.

Відповідач ОСОБА_3 набув право власності на спірні земельні ділянки на підставі цивільно-правових угод, які відповідають вимогам ст. ст. 82, 132 ЗК України та ст. 203 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Статтею 330 ЦК України встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

Статтею 396 ЦК України встановлено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права відповідно до положень глави 29 ЦК України, в тому числі і на витребування цього манна від добросовісного набувача.

До спірних правовідносин щодо земельних ділянок із вимог витребування із володіння набувачів та повернення їх у власність держави або комунальної власності підлягає застосуванню стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція), відповідно до якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року. «Сорков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року. «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «Еаst/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно, «суспільний», «публічний» інтерес: чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Прийняття рішення про передачу в приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції У країни, або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевої самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Отже правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальна власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Описану вище правову позицію висловив Верховний Суд України у справі № 6- 1376цс-16, з якою суд погоджується і обов`язково враховує при застосуванні вказаних норм права у цьому спорі в силу приписів п.2 ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України.

Як вбачається із обставин справи, відповідач ОСОБА_3 , є добросовісним набувачем спірних земельних ділянок, оскільки придбав їх у відповідачки ОСОБА_2 , на підставі чинних правочинів у передбачений законом спосіб, при цьому не допускав будь-якої неправомірної поведінки.

Конституція України (ст. ст. 13, 14) визначає, що земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно ст. ст. 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави: невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Стаття 80 ЗК України закріплює суб`єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб`єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб`єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб`єктом права власності на землі державної власності.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а отже, розпоряджаючись своїми процесуальними правами на власний розсуд, позивачка не представила суду належні, допустимі та достатні докази, які би підтверджували обґрунтованість її позовних вимог, тому суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають до задоволення.

На підставівикладеного,керуючись ст.ст.12,76-78,81,89,263,265ЦПК України, ст. ст. 4-6, 12, 17, 18, 81, 82, 116, 118, 132, 152 ЗК України, ст. ст. 15, 330, 328, 387, 391, 396 ЦК України суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та Маньківської селищноїради третя особа: ОСОБА_4 про визнання рішення Добрянської сільської ради, договорів купівлі - продажу недійсними ВІДМОВИТИ.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Черкаського апеляційного суду впродовж тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження.

Повний текст рішення складено 10.04.2024 року.

Суддя В.Л. Маренюк