Постанова

від 04.06.2024 по справі 701/887/23

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/947/24Головуючий по 1 інстанціїСправа №701/887/23 Категорія: 302000000 Маренюк В.Л. Доповідач в апеляційній інстанції Новіков О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2024 року Черкаський апеляційнийсуд в складі колегії:

суддів Новікова О.М., Гончар Н.І., Фетісової Т.Л.,

за участю секретаря Любченко Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Маньківського районного судуЧеркаської областівід 05квітня 2024року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Маньківської селищної ради, третя особа на стороні позивача без самостійних вимог: ОСОБА_4 про визнання рішень Добрянської сільської ради, договорів купівлі-продажу недійсними, -

в с т а н о в и в:

У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом.

В обґрунтуванняпозовних вимогзазначила,що відповідно до запису в земельно-кадастрових книгах Добрянської сільської ради, Маньківського району батькові позивача ОСОБА_5 належала земельна ділянка 1,08 га, яка розташована по АДРЕСА_1 .

Згідно з рішенням сесії Добрянської сільської Ради № 11-4 від 10 березня 1994 року ОСОБА_5 передано у приватну власність для ведення особистого підсобного господарства земельну ділянку 0,60 га та 0,48 га в тимчасове користування. На даній земельній ділянці розташований житловий будинок, в якому проживав та користувався ним покійний батько, а також господарські будівля та споруди, а саме по АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 батько позивача ОСОБА_5 помер.

Після йогосмерті ОСОБА_1 прийняла спадщину у встановленому законом порядку, та на деяке майно отримала свідоцтво про право на спадщину за законом, а в будинку став проживати та користуватись будинком син позивача ОСОБА_4 , який став власником даного будинку. Земельними ділянками біля будинку площею 0,60 га та 0,48 га вони стали користуватись спільно, оскільки позивач є спадкоємцем після смерті батька, а син власником будинку, тому у їхньому спільному користуванні знаходяться дані земельні ділянки.

Восени 2022 року відповідач по справі ОСОБА_3 , який став власником будинку АДРЕСА_1 , повідомив їх проте, що вони користуються частиною його земельної ділянки, за допомогою землевпорядної організації встановив межі, захватив частину їхньої земельної ділянки площею 0,2590 га, знищив посіви та став обробляти її.

Після чого вони стали з`ясовувати та встановили, що ОСОБА_6 (попередній власник житлового будинку по АДРЕСА_1 ) відповідно до запису в земельно-кадастрових книгах Добрянської сільської ради, Маньківського району належала земельна ділянка 0,79 га, яка розташована за вуказаною адресою. Тобто їхні земельні ділянки межують.

Рішенням сесії Добрянської сільської Ради № 11-4 від 10 березня 1994 року ОСОБА_6 передано у приватну власність для ведення особистого підсобного господарства земельну ділянку 0,60 га. Решта земельної ділянки, яка значилась в земельно-кадастрових книгах за ОСОБА_6 , тобто 0,19 га їй передано не було, і нею вона взагалі не користувалась.

Після смерті ОСОБА_6 , спадщину прийняла її донька відповідачка ОСОБА_2 , яка отримала дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,25 га та 0,54 га по АДРЕСА_1 (рішення Добрянської сільської Ради № 43-22/VІІ від 06.11.2019 року).

Рішенням Добрянської сільської Ради № 46-20/VІІ від 21.12.2019 року технічна документація із землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,54 га за кадастровим номером 7123182001:01:001:0133 та земельної ділянки площею 0,25 га за кадастровим номером 7123182001:01:001:0132 затверджена у приватну власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_2 0,54 га, та для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд 0,25 га, тобто ОСОБА_2 , було передано у приватну власність земельні ділянки, яку уже було передано попередньому власнику ОСОБА_6 , в розмірі 0,79 га тоді коли ОСОБА_6 , було передано лише 0,60 га.

В подальшому за договорами купівлі продажу від 08.12.2020 року ОСОБА_2 продала належні їй земельні ділянки площею 0,54 га та 0,25 га ОСОБА_3 , який на разі є власником даних земельних ділянок.

Позивач вважає, що такі дії є неправомірними, з огляду на те, що згідно із записом в земельно-кадастрових книгах за ОСОБА_6 , значилося 0,79 га, проте в приватну власність їй було передано 0,60 га, про решта 0,19 га нічого і ніде не зазначено, що і змусило позивача звернутись з відповідним позовом до суду.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просила суд:

-визнати недійсним рішення № 43-22/УІІ від 06.11.2019 року про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою ОСОБА_2 щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,2500 га у власність ОСОБА_2 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 (з метою приватизації земельної ділянки) та площею 0,5400 га у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1 (з метою приватизації земельної ділянки);

- визнати недійсним рішення № 46-20/УІІ від 21.12.2019 про затвердження технічної документації із землеустрою ОСОБА_2 щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі(на місцевості) щодо відведення земельної ділянки площею 0,5400 га за кадастровим номером 7123182001:01:001:0133 у приватну власність гр. ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства АДРЕСА_1 та площею 0,2500 га за кадастровим номером 7123182001:01:001:0132 у приватну власність ОСОБА_2 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 ;

- визнати недійсним договір купівлі - продажу земельної ділянки площею 0,54 га (кадастровий номер: 7123182001: 01 :001:0133) серія та номер:1614, виданий 08.12.2020 року укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , видавник: приватний нотаріус Маньківського районного нотаріального округу Черкаської області Завірюха О.В.;

- визнати недійсним договір купівлі - продажу земельної ділянки площею 0,25 га (кадастровий номер: 7123182001: 01 :001:0132) серія та номер: 1613, виданий 08.12.2020 року укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , видавник: приватний нотаріус Маньківського районного нотаріального округу Черкаської області Завірюха О.В.

Рішенням Маньківського районного суду Черкаської області від 05 квітня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачка ОСОБА_1 , не надала суду доказів того, що вона була чи є землекористувачем земельної ділянки суміжної з земельними ділянками ОСОБА_3 , оскільки власником житлового будинку, за яким закріплена земельна ділянка є третя особа на стороні позивача яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_4 .

В рішенні Добрянської сільської рад № 11-4 від 10.03.1994 року про передачу у приватну власність її батькові ОСОБА_5 для ведення особистого підсобного господарства земельної ділянки 0,60 га, та 0,48 га в тимчасове користування, зазначено прізвище « ОСОБА_7 » а не « ОСОБА_5 » як вказує позивачка. Разом з цим, у рішенні Добрянської сільської ради №11-4 від 10.03.1994 року зазначено про передачу у приватну власність ОСОБА_7 , земельної ділянки 0,60 га, для ведення особистого підсобного господарства, а також 0.48 га в тимчасове користування.

Крім того, у вказаному рішенні органу місцевого самоврядування не зазначено, де саме знаходиться на місцевості передана у приватну власність ОСОБА_7 , земельна ділянки 0.60 га для ведення особистого підсобного господарства.

Питання про приватизацію позивачкою в порядку спадкування після смерті свого батька, земельної ділянки в розмірі 0.48 га, яка була передана ОСОБА_7 в тимчасове користування, не може ставитись, оскільки після його смерті особи, якій вона надавалась в тимчасове користування, рішення органу місцевого самоврядування про надання в тимчасове користування цієї земельної ділянки втратило свою юридичну силу.

На час судового розгляду даної справи та на підставі наданих сторонами суду та досліджених судом доказів не є можливим визначити на місцевості де знаходиться земельна ділянка 60 га, для ведення особистого підсобного господарства, яка на підставі рішення Добрянської сільської ради №11-4 від 10.03.1994 року передана у приватну власність ОСОБА_7 , та чи дійсно частина цієї земельної ділянки в розмірі 0,19 га, незаконно була приватизована відповідачкою ОСОБА_2 , а потім незаконно відчужена відповідачу ОСОБА_3 .

Суд визнав, що надані позивачем докази не підтверджують обґрунтованість та підставність позовних вимог ОСОБА_1 .

Обставин, які б вказували на те, що оспорювані рішення органу місцевого самоврядування про надання дозволу на виготовлення технічної документації та передачу у власність відповідачці ОСОБА_2 , спірних земельних ділянок за формою і змістом не відповідає вимогам земельного законодавства, виданий за відсутності правових підстав або на підставі визнаних недійсними підстав, не встановлено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухваленим при неповному з`ясуванні обставин у справі, невідповідності висновків суду встановленим обставинам у справі, з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просила його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов.

Апеляційна скарга мотивована тим, що спадкодавці ОСОБА_6 та ОСОБА_5 за життя не оформили у встановленому законом порядку право власності на земельні ділянку, які є суміжними, але розпочали процедуру приватизації земельних ділянок.

Відповідач, як спадкоємець, не зверталася до органів місцевого самоврядування щодо завершення процедури приватизації. В цьому випадку до складу спадщини входить право спадкоємця завершити процедуру приватизації земельної ділянки, яку спадкодавець розпочав за життя у встановленому порядку та не завершив у зв`язку зі смертю. Відповідач з вимогами про визнання права на завершення процедури приватизації земельної ділянки до суду не зверталася.

Крім того, щодо рішення органу місцевого самоврядування про надання в тимчасове користування земельної ділянки в розмірі 0,48 га, яка була передана ОСОБА_5 в тимчасове користування, висновки суду, що воно втратило свою юридичну силу, вважає помилковими, оскільки розпорядження земельними ділянками є компетенцією органів місцевого самоврядування.

Згідно з матеріалів справи вбачається, що в користуванні ОСОБА_5 була земельна ділянка площею 1,08 га по АДРЕСА_1 з 0,60 га передана в приватну власність, а 0,48 га в тимчасове користування, а у користуванні ОСОБА_6 була земельна ділянка 0,79 га, з них 0,60 га надана в приватну власність, а 0,19 га вибуло з користування ОСОБА_6 . Будь-які рішення про надання ОСОБА_6 даної земельної ділянки відсутні.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 вказує, що відповідно до вимог ст. 3 ЗК України 1990 року, чинного на момент прийняття оскаржуваних рішень Добрянською сільською радою розпорядниками землі були Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх.

Отже, використовуючи своє право, передбачене ст. 3 ЗК України 1990 року, чинного на момент прийняття оскаржуваних рішень, Добрянська сільська рада своїми рішеннями від 06.11.2019 року та 21.12.2019 року надала можливість приватизувати зазначені спірні земельні ділянки відповідачці ОСОБА_2 , яка в свою чергу, у відповідності до статті 41 Конституції України розпорядилася своєю власністю на свій розсуд та продала 19.08.2020 року свій житловий будинок і зазначені земельні ділянки, на яких він знаходився, відповідачу ОСОБА_3 .

В такому разі відповідачі в даному випадку діяли у відповідності до чинного на той час законодавства, ніяким чином його не порушуючи, а позовна заява позивачки ОСОБА_1 не містить будь-яких даних щодо порушення, невизнання або оспорювання її прав та інтересів.

Зазначає, що будинок АДРЕСА_1 , який є суміжним із будинком відповідача ОСОБА_3 не був спадковим майном після смерті ОСОБА_5 , а третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_4 , набув право власності на зазначений житловий будинок не із підстав спадкування, а 20.07.2022 року, через більш ніж сім років після відкриття спадщини, внаслідок рішення Виконавчого комітету Іванівської сільської ради Маньківського району Черкаської області.

Тому посилання позивача ОСОБА_1 про те, що вона користувалася спадковим майном у вигляді частини земельної ділянки в розмірі 0,19 га чи 0,2590 га після смерті свого батька, не знайшли свого підтвердження.

Крім того, у рішенні Добрянської сільської ради №11-4 від 10.03.1994 року зазначено про передачу у приватну власність ОСОБА_7 земельної ділянки 0,60 га для ведення особистого підсобного господарства, а також 0,48 га в тимчасове користування.

Зазначає, що позивачка не має права на приватизацію в порядку спадкування після смерті свого батька земельної ділянки в розмірі 0,48 га, яка була передана ОСОБА_7 в тимчасове користування, оскільки після його смерті рішення органу місцевого самоврядування про надання в тимчасове користування цієї земельної ділянки втратило свою юридичну силу.

У відзиві на апеляційну скаргу Маньківська селищна рада вказує, що позивачем не доведено, що у ОСОБА_5 виникло право власності на земельні ділянки площею 0,60 га та 0,48 га. Відповідно до частини 1 статті 22 ЗК України від 18.12.1990 року №561-ХІІ, що діяв на момент прийняття рішення Добрянської сільської Ради народних депутатів від 10.03.1994 року право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Відповідно до ч. 1 ст. 23 цього кодексу право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Однак, у матеріалах справи відсутні копії таких державних актів.

Позивачем не доведено, що земельні ділянки площею 0,60 га та 0,48 га прийнято позивачем в якості спадщини ОСОБА_5 , оскільки відповідно до витягу від 25.03.2017 року №47216979 та свідоцтво про на спадщину за законом НМА 292157, спадщина ОСОБА_5 складається з земельної ділянки площею 2,9883 га, цільове призначення якої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а відповідно до рішення Добрянської сільської ради народних депутатів від 10.03.1994 року виділялися земельні ділянки площею 0,60 га та 0,48 га з цільовим призначенням для ведення особистого підсобного господарства.

Позивачем не доведено, що оскаржуваними нею рішеннями Добрянської сільської ради та договорами купівлі-продажу порушено її права та законні інтереси.

Заслухавши учасників справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів доходить наступних висновків.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення відповідає вказаним вимогам.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, рішенням Добрянської сільської ради народних депутатів від 12 січня 1993 року виділено ОСОБА_6 земельні ділянки площею 0,25 га та 0,54 га (т. 1 а.с. 104).

Із земельно-кадастрової книги за 2015 рік Добрянської сільської ради Маньківського району Черкаської області та рішення Добрянської сільської ради народних депутатів від 10 березня 1994 року вбачається, що ОСОБА_7 передано у приватну власність земельні ділянки безплатно для ведення особистого підсобного господарства 0,60 га та 0,48 га в тимчасове користування, а також цим же рішенням виділено у власність ОСОБА_6 0,60 га.

Позивач ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 (т. 1 а.с. 12) та свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 (т. 1 а.с. 14).

Після смерті батька ОСОБА_1 успадкувала земельну ділянку площею 2,9883 га, що розташована в адмінмежах Добрянської сільської ради Маньківського району Черкаської області, кадастровий номер 7123182000:02:002:0326 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що підтверджується Свідоцтвом про право на спадщину за законом (т. 1 а.с. 25).

При зверненні до суду із позовом ОСОБА_1 зазначала, що ОСОБА_5 , який був власником домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 та ОСОБА_6 , яка була власником домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 є суміжними землекористувачами.

Домоволодіння АДРЕСА_1 з 20.07.2022 року належить на праві власності сину позивача ОСОБА_4 . Підставою для внесення державної реєстрації права власності є виписка із погосподарської книги (т. 1 а.с.24).

Рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 15 серпня 2019 року визнано за ОСОБА_2 право власності на житловий будинок з надвірними спорудами та будівлями, розташований в АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті її матері ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 1 а.с. 68 -70).

Рішенням Добрянської сільської ради Маньківського району Черкаської області від 06.11.2019 року №43-22/VII:

- надано дозвіл на виготовлення технічної документації із змелеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,25 га у власність ОСОБА_2 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд АДРЕСА_1 (з метою приватизації земельної ділянки);

- надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,54 га у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1 (з метою приватизації земельної ділянки).

Рішенням Добрянської сільської ради Маньківського району Черкаської області від 21.12.2019 року №46-20/VII:

-затверджено технічну документацію із землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,54 га, за кадастровим номером 7123182001:01:001:0133 у приватну власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1 ;

-затверджено технічну документацію із землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,25 га, за кадастровим номером 7123182001:01:001:0132 у приватну власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1 ;

-передано земельну ділянку площею 0,54 га, за кадастровим номером 7123182001:01:001:0133 у приватну власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1 ;

-передано земельну ділянку площею 0,25 га, за кадастровим номером 7123182001:01:001:0132 у приватну власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1 .

08.12.2020 року ОСОБА_3 придбав у ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0.2500 га за кадастровим номером 7123182001:01:001:0132, цільове призначення якої: «...для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд», право власності на яку було зареєстровано за продавцем в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 20 січня 2020 року за №35206447, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2016440971231, що підтверджується Витягом з Державною реєстру речових прав на нерухоме майно від 27.01.2020 року за індексом №197824425, яка зареєстрована у Маньківському районі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області 17.12.2019 року.

08 грудня 2020 року ОСОБА_3 придбав у ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,5400 га за кадастровим номером 7123182001:01:001:0133, цільове призначення "якої: «...для ведення особистого селянського господарства», право власності на яку було зареєстровано за продавцем в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 21 січня 2020 р. за №35206827, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2016459971231, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 27.01.2020 року за індексом №197827802, яка зареєстрована у Маньківському районі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області 17.12.2019 р.

Позивач, звертаючись до суду із даним позовом вказувала, що її права як землекористувача порушені, оскільки частина земельної ділянки, яка була передана у власність її батьку ОСОБА_5 , наразі перебуває у власності ОСОБА_3 .

Відповідно до матеріалів обстеження від 11.01.2023 року землекористування ОСОБА_4 за адресою АДРЕСА_1 , згідно висновку якого виконавець робіт ОСОБА_8 зазначив, що, відповідно до даних, отриманих під час обстеження земельної ділянки ОСОБА_4 за адресою АДРЕСА_1 , встановлено, що на момент обстеження 11.01.2023 р. площа землекористування ОСОБА_4 становить 0,8264 га.

Вважає, що ОСОБА_2 незаконно виділені фактично за рахунок земельної ділянки позивача, у власність земельні ділянки в розмірі більшому, ніж були виділені її матері ОСОБА_6 .

При цьому, ОСОБА_2 , на думку позивача, повинна була завершити процедуру приватизації земельної ділянки розпочату її матір`ю, а не звертатися до органів місцевого самоврядування про виділення їй у власність земельних ділянок.

Відповідно до довідки Маньківської селищної ради №152 від 31.05.2022 року за гр. ОСОБА_7 рахується земельна ділянка площею 1,08 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , згідно кадастрової книги №2 с. 37.

Згідно з довідкою Виконавчого комітету Маньківської селищної ради №222 від 26.10.2022 року, житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що розташований на земельній ділянці площею 1,08 га, згідно по господарської книги №13 ст. 16, особовий номер НОМЕР_3 рахується за гр. ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Крім того, позивачем долучено надану Маньківською селищною радою від 26.12.2022 №02-25/1333 довідку, в якій вказано, що за участі начальника відділу земельних відносин, екологічних питань та благоустрою Т. Чепелянської, начальника відділу юридичного забезпечення В. Попика, старости старостинського округу Н. Колісник 06 грудня 2022 року комісійно обстежено земельну ділянку, яка розташована по АДРЕСА_1 та присутність при встановленні межі спірної ділянки, яка розташована за адресою по АДРЕСА_2 за заявою ОСОБА_3 .

Відповідно до земельно-кадастрової книги за 2015 рік, земельна ділянка по АДРЕСА_1 рахується 1,08 га за гр. ОСОБА_7 та земельна ділянка по АДРЕСА_2 рахується площею 0,79 га за ОСОБА_6 (приватизована).

В ході обстеження земельної ділянки ФОП ОСОБА_9 здійснювалось встановлення межових знаків приватизованої земельної ділянки по АДРЕСА_2 , де частина земельної ділянки входить у приватизовану земельну ділянку, яка за інформацією гр. ОСОБА_4 належить йому та незаконно приватизована.

Статтею 41Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

У статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом Українивід 17липня 1997року№475/97-ВР«Про ратифікаціюКонвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод1950року,Першого протоколута протоколів№ 2,4,7та 11до Конвенції» зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з положеннями статей 386, 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Підставою для задоволення позову власника є встановлення факту порушення прав власника і об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні ним цих прав.

Частина перша статті 15ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке суд захищає у спосіб, встановлений частиною другою статті 16ЦК України або іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно з частиною другою статті 152ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до положень частини першоїстатті 116 ЗК Українигромадяни набувають права власності на земельні ділянки із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування у межах їх повноважень.

Частиною п`ятоюстатті 116ЗК України визначено, що надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьоюстатті 152 ЗК Українишляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту (стаття 16 ЦК України).

Частиною першою статті 81ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Згідностатті 77 ЦПК Україниналежними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третястатті89 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14-ц (провадження № 14-552цс18) зазначено, що «у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження, що право ОСОБА_3 порушене, оскільки для таких висновків мають бути надані належні та допустимі докази, які б беззаперечно вказували, яка саме земельна ділянка перебувала у власності позивачки, де проходить її межа, чи порушена межа її земельної ділянки відповідачем. Такі докази зазвичай можуть підтверджуватися висновками експерта чи спеціаліста».

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції підставно керувався тим, що остання не довела, що земельна ділянка, передана ОСОБА_2 у власність оскаржуваним рішенням органу місцевого самоврядування, накладається на земельну ділянку позивача, на якій розташований житловий будинок з надвірними спорудами, як і не довела, що саме та частина земельної ділянки, якою вона користується, передана відповідачу у приватну власність на підставі вказаного рішення органу місцевого самоврядування.

Колегія суддів також враховує, що не надавши належних та допустимих доказів накладення земельних ділянок сторін, позивач не зверталась до суду із клопотанням про призначення судової земельно-технічної експертизи з метою з`ясування питання щодо накладення цих ділянок.

Колегія суддів доходить висновку про те, що рішення Добрянської сільської ради народних депутатів від 10 березня 1994 року не є документом, який підтверджує право користування земельною ділянкою спадкодавця. На підставі цього рішення та у разі дотримання відповідної процедури (встановлення меж земельної ділянки в натурі, внесення запису до земельно-кадастрових документів та отримання державного акта на землю) ОСОБА_5 та ОСОБА_6 могли реалізовувати права власника вказаних земельних ділянок.

Установлено, що за життя ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не виконали відповідну процедуру приватизації переданих їм земельних ділянок.

У свою чергу ОСОБА_2 скористалася своїм правом на приватизацію земельних ділянок з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,25 га та з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства площею 0,54 га, які в подальшому були нею відчужені на користь ОСОБА_3 .

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведення позивачем належними і допустимими доказами того, що у неї виникло право користування конкретною земельною ділянкою площею 0,60 га та площею 0,48 га, розташованою на в АДРЕСА_1 .

Відповідно до положень статей 22, 23Земельного КодексуУкраїни 1990року право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право державного акта, який видається і реєструється сільською, селищною, міською, районною Радою народних депутатів.

Таким чином, уЗК України 1990 рокузаконодавець визначив, що право власності на земельну ділянку виникає лише після обов`язкового настання двох умов: 1) встановлення землевпорядною організацією меж земельної ділянки в натурі і 2) одержання документа, що посвідчує право власності на земельну ділянку.

Документи, що посвідчують право на земельну ділянку, визначеністаттею 23 ЗК України 1990 року(державними актами). Проте дію статті 23 зупинено щодо власників земельних ділянок, визначенихДекретом від 26 грудня 1992 року № 15-92.

Пунктом 3 вказаного Декретувстановлено, що право приватної власності громадян на земельні ділянки, передані їм для цілей, передбаченихстаттею 1 цього Декрету, а саме: ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва, посвідчується відповідною Радою народних депутатів, про що робиться запис у земельно-кадастрових документах, з наступною видачею державного акта на право приватної власності на землю.

Отже, пунктом 3 Декрету визначено порядок посвідчення права приватної власності громадян на земельні ділянки та документи, що посвідчують право на земельну ділянку. Таким документом може бути відповідний запис у земельно-кадастрових документах.

Таким чином, рішення сільської ради про передачу у власність земельної ділянки саме по собі не є правовстановлюючим документом, а лише створює правову підставу для оформлення речового права на землю у встановленому законодавством порядку.

ЗК України 1990 рокувтратив чинність з 01 січня 2002 року та набрав чинностіЗК України 2001 року, відповідно до пункту 7 розділу X «Перехідні положення» якого за громадянами та юридичними особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше чинним законодавством, зберігалися права на ці ділянки.

З 01 січня 2002 року відповідно до статті 125ЗК України право користування земельною ділянкою виникало після одержання її власником або землекористувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування або укладення договору оренди, їх державної реєстрації та встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), а з 02 травня 2009 року у відповідності із Законом України від 05 березня 2009 року № 1066-VI(1066-17) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

З огляду на те, що право власності земельною ділянкою виникає після одержання її землекористувачем документа, що посвідчує право власності, погосподарська книга не є доказом, який підтверджує перебування у власності особи земельної ділянки та її розмір.

Крім того, слід зауважити, що ОСОБА_5 передано у власність земельну ділянку для ведення особистого підсобного господарства площею 0,60 га, інша земельна ділянка площею 0,48 га надана в тимчасове користування.

При цьому у відповідності до частини 2 статті 7 Земельного Кодексу України (1990 року) тимчасове користування землею може бути короткостроковим до трьох років і довгостроковим від трьох до двадцяти п`яти років.

Статтею 24 ЗК України (1990 року) передбачено, що право тимчасового користування землею, в тому числі на умовах оренди, оформляється договором. Форма і порядок його реєстрації встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Договору про надання у тимчасове користування земельної ділянки площею 0,48 га ОСОБА_5 , позивачем надано до суду також не було.

Як видно із матеріалів обстеження від 11.01.2023 року у землекористуванні ОСОБА_4 наразі перебуває земельна ділянка 0,8264 га, тобто площею більшою ніж надано у власність ОСОБА_5 .

Колегія суддів доходить висновку, що матеріали справи не містять підтверджень того, що право позивача порушене, оскільки для таких висновків мають бути надані належні та допустимі докази, які б беззаперечно вказували, яка саме земельна ділянка перебувала у власності/користуванні батька позивача, де проходить її межа, чи порушена межа такої земельної ділянки відповідачами.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скарги без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 35, 258, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Маньківського районного судуЧеркаської областівід 05квітня 2024року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 07 червня 2024 року.

Судді: