Рішення

від 26.09.2023 по справі 758/3718/20

ПОДІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 758/3718/20

Категорія 15

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 вересня 2023 року місто Київ

Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючого - судді Ларіонової Н.М.,

при секретарі судового засідання Волошиній А.М.,

за участю: представника позивача - Гончарова О.В. ,

представника відповідача-1 - адвоката Галатенка Є.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі районного суду в м. Києві за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом Київської міської ради до ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Потапова Михайла Юрійовича, третя особа: Гаражний автокооператив «Вікторія» про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права приватної власності, звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та приведення її у придатний для використання стан,-

В С Т А Н О В И В:

В березні 2020 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій з урахуванням уточнень, просив: 1) визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Потапова М.Ю. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 01.04.2016 року № 29055719 на об`єкт нерухомого майна, що розташований на земельній ділянці, обліковий код: 91:066:0005, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 891446180000 за ОСОБА_2 ; 2) зобов`язати ОСОБА_2 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку на АДРЕСА_1 (код ділянки 91:066:0005), привівши її у придатний для використання стан.

Позов мотивований тим, що за результатами здійснення самоврядного контролю за використанням і охороною земель, що перебувають у власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Потаповим М.Ю. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 01.04.2016 року № 29055719, яким за ОСОБА_2 зареєстровано приватну власність на об`єкт нерухомого майна на АДРЕСА_1 , а саме: гараж № НОМЕР_1 , ряд № НОМЕР_2 . Київська міська рада, як єдиний розпорядник земель комунальної власності міста Києва, жодних рішень щодо передачі земельної ділянки під будівництво ні ОСОБА_2 , ні іншим особам у власність чи користування не приймала. Дані факти дають підстави вважати, що ОСОБА_2 здійснив самочинне будівництво об`єкту нерухомого майна на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності територіальній громаді м. Києва та на підставі неналежних документів здійснив реєстрацію самочинно збудованого нерухомого майна. Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) відповідно до Порядку здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель м. Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 25.09.2003 № 16/890 проведено обстеження земельної ділянки на АДРЕСА_1 (обліковий код земельної ділянки: 91:066:0005), за результатами якого встановлено, що на зазначеній земельній ділянці розташовані індивідуальні збірно-розрібні та цегляні гаражі гаражного автокооперативу «Вікторія» у загальній кількості 327 одиниць, двоповерхова будівля мийки автомобілів та будівля охорони, про що складено акт обстеження від 31.01.2020 № 20-0050-07. Дані факти свідчать про намагання ОСОБА_2 в незаконний спосіб заволодіти землями комунальної власності, які належать територіальній громаді м. Києва згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності». Враховуючи вищевикладені обставини, Київська міська рада не погоджується з діями приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Потапова М.Ю., вважає їх такими, що прийняті у спосіб що суперечить нормам Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон), а запис про реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна таким, що підлягає скасуванню. Щодо неправомірних дій приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Потапова М.Ю. та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 01.04.2016 року № 29055719, то з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що підставою виникнення права власності стала інформаційна довідка, серія та номер: ГЖ-2016 № 1421, видана 18.03.2016, видавник: КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна", довідка, серія та номер: 14, виданий 03.03.2016, видавник: АГК "ВІТОРІЯ"; технічний паспорт, серія та номер: б/н, виданий 18.02.2009, видавник: КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна". З аналізу норм законодавства вбачається, що інститут реєстрації права власності - це за своєю суттю є підтвердження державою права власності на майно за відповідною особою. При цьому, держава наділена повноваженнями підтвердити таке право особи виключно у тому випадку, якщо ця особа набула майно у власність законно. Набуття особою у власність майна в обхід закону та надання державі документів, які не відповідають вимогам законодавства з метою ведення держави в оману задля реєстрації права власності на майно, не може свідчити про правомірне набуття особою майна у власність, а відтак є підставою для скасування відповідної державної реєстрації на це майно. Враховуючи вищевикладене, рішення приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Потаповим М.Ю. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: № 29055719 від 01.04.2016 року є незаконним та таким, що прийняте з порушенням норм законодавства з питань вчинення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і підлягає скасуванню.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 23.04.2020 року провадження у вказаній справі було відкрито в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

На підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу справ від 18.11.2020 р. матеріали вказаної справи передані на розгляд судді Ларіоновій Н.М.

Ухвалою від 24.01.2023 року залучено до участі в справі як третю особу на стороні відповідача без самостійних вимог, щодо предмету спору - Гаражний автокооператив «Вікторія».

У лютому 2023 р. представником відповідача-1 ОСОБА_2 - адвокатом Галатенко Є.Є. подано відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволені позовних вимог, посилаючись на те, що належний Відповідачу-1 гараж № 13 в 9 ряді був збудований господарчим способом в 1988 році на територій автостоянки на АДРЕСА_1. Рік побудови підтверджується технічним паспортом на гараж. Рішенням виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів "Про деякі питання щодо впорядкування експлуатації гаражів та автостоянок у місті Києві" № 138 від 15.05.1995 року було доручено Київському управлінню земельних ресурсів, управлінню комунального майна разом з райвиконкомами та Харківською райдержадміністрацією вивчити питання щодо законності експлуатації спілок "Автолюбителів України", іншими підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності автостоянок та гаражів на території каста до 01.07.1995 року подати на розгляд міськвиконкому пропозиції щодо передачі в комунальну власність міста та районів збудованих за рахунок їх коштів гаражів та автостоянок. Крім того вказаним рішенням було затверджено правила експлуатації автостоянок і колективних гаражів у місті Києві, а також затверджено зразки облікової документації автостоянок і колективних гаражів у місті Києві. 04.06.1997 року була проведена державна реєстрація гаражного автокооперативу "Вікторія", який фактично створений та існує з 1988 року. В 2014 році на замовлення гаражного автокооперативу "Вікторія" було розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ГА " Вікторія " для експлуатації та обслуговування гаражів та автостоянки за адресою: АДРЕСА_1 (обліковий код земельної ділянки 91:066:005). Земельній ділянці, на якій розташований гаражний автокооператив " Вікторія " присвоєний кадастровий № 8000000000:91:066:0005, площа земельної ділянки складає 14 548 кв.м., цільове призначення: для експлуатації та обслуговування гаражів та автостоянок. Враховуючи вищевказані обставини щодо прийняття відповідних рішень виконавчим комітетом Київської міської ради народних депутатів, з подальшим прийняттям розпорядження, Київським міським головою і прийняттям відповідного рішення Київського міською радою, твердження Позивача у позовній заяві про те, що Київська міська рада жодних рішень щодо передачі земельної ділянки під будівництвом ні відповідачу 1, ні іншим особам у власність чи користування не приймала - не відповідають дійсним обставинам справи. В контексті зазначеного, не відповідає дійсним обставинам і твердження представника Позивача у позовній заяві про те, що земельна ділянка на АДРЕСА_1 не була відведена у відповідності до вимог законодавства для будівництва об`єктів нерухомого майна. Тобто, право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з чинними нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою. Отже, право власності на збудоване до набрання чинності Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (03 серпня 2004 року) нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його будівництва, а не виникає у зв`язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом, як офіційного визнання державою такого права, а не підставою його виникнення. Таким чином, нерухоме майно - гараж, право власності на який оформлене за Відповідачем-1 не є самочинним та самовільним будівництвом так як відповідний дозвіл видавався уповноваженим на це органом (виконавчим комітетом Київської міської ради народних депутатів), відповідно до чинного на час побудови законодавства (1988 рік). Отже, оскільки будівництво гаража за адресою: АДРЕСА_1 проводилось за наявності дозволу виданого компетентними органами, технічний паспорт підтверджує побудову гаража у 1988 році, а чинне на той час законодавство не вимагало обов`язкової реєстрації нерухомого майна, то позовні вимоги Київської міської ради не підлягають задоволенню. Крім того, у відзиві представником відповідача-1 ОСОБА_2 - адвокатом Галатенко Є.Є. також зазначено, що позовна давність за вимогами заявленими Позивачем - спливла, оскільки рішення про державну реєстрації речового права на нерухоме майно було прийняте нотаріусом 28 березня 2016 року, а право власності на гараж в свою чергу, взагалі виникло в 1988 році після закінчення його будівництва, якому передувало відповідне рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів. В той же час з позовною заявою до суду Позивач звернувся 25 березня 2020 року, що підтверджується відбитком календарного штемпеля Укрпошти на конверті в якому до суду була направлена позовна заява. Також зазначив, що визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію речового права проведену приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Потаповим Михайлом Юрійовичем 28 березня 2016 року, по своїй суті, не є підставою для скасування набутого права власності на гараж у 1988 році і відповідно не може бути підставою для звільнення земельної ділянки і приведення її у придатний для використання стан.

Представником третьої особи подано до суду заяву про застосування строків позовної давності, зазначивши, що перебіг строку позовної давності почався у 2013 року враховуючи 3-х річний строк для подачі позову до суду сплинув у 2016 року, але якщо враховувати навіть строк із 01.04.2016 року - дати реєстрації права власності на гараж то строк позовної давності сплинув квітні 2020 року.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 16.03.2023 року підготовче провадження у справі закрито та призначено до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.

У липні 2023 р. представником відповідача-1 ОСОБА_2 - адвокатом Галатенко Є.Є. подано письмові пояснення, в яких зазначив, що розпорядженнями районних в місті Києві державних адміністрацій присвоюються поштові адреси гаражних кооперативам, а не окремо взятим гаражам, які розташовані на територіях гаражних кооперативів. А також те, що на час проведення державної реєстрації права власності законодавством не було визначено конкретного документа, який підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси, а також наявність у поданій нотаріусу довідці № 14, що видана 03.03.2016 року АГК «Вікторія» інформації про місцезнаходження гаражного автокооперативу «Вікторія» із зазначенням гаражу та ряду в якому він знаходиться є достатньою з огляду на положення п.42 та 81 Порядку № 1127.

В судовому засіданні представник Позивача просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представник Відповідача-1 ОСОБА_2 - адвокат Галатенко Є.Є. в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив відмовити з підстав наведених у відзиві.

Відповідач-2 приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Потапов М.Ю. будучи повідомлений про день, час та місце розгляду справи належним чином, в судове засідання повторно не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Представник Третьої особи - гаражний автокооператив «Вікторія» будучи повідомлений про день, час та місце розгляду справи належним чином, в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Суд, встановивши обставини справи та перевіривши їх доказами, яким надана оцінка в їх сукупності, дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 01.04.2016 року, на підставі рішення приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Потапова М.Ю. від 01.04.2016 року, індексний номер: 29055719, про державну реєстрацію прав за ОСОБА_2 , зареєстроване право власності на об`єкт нерухомого майна - гараж № НОМЕР_1 , ряд № НОМЕР_2 , загальною площею 34,6 кв. АДРЕСА_1 .

Як вбачається з матеріалів справи, право власності було зареєстроване на підставі: інформаційної довідки, серія та номер: ГЖ-2016 № 1421, видана 18.03.2016, видавник: КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна", довідка, серія та номер: 14, виданий 03.03.2016, видавник: АГК "ВІТОРІЯ"; технічний паспорт, серія та номер: б/н, виданий 18.02.2009, видавник: КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна".

Відповідно до Довідки гаражного автокооперативу «Вікторія» від 02.02.2009 року № 28 ОСОБА_2 дійсно є членом гаражного автокооперативу «Вікторія» та власником гаражу № НОМЕР_1 , ряд № НОМЕР_2 , за адресою: АДРЕСА_1 , який побудований господарчим способом та введений в експлуатацію 1988 р., сума паю в розмірі 15 000,00 грн. сплачена у повному обсязі.

Рішенням Київської міської ради від 23.10.2013 № 342/9830 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гаражному автокооперативу «Вікторія» надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою на АДРЕСА_1, орієнтовною площею 1,45 га для експлуатації та обслуговування гаражів та автостоянки.

31 січня 2020 року Департаментом земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації було проведено обстеження земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 (обліковий код: 91:066:0005) у Подільському районі міста Києва та за результатами складено Акт обстеження земельної ділянки № 20-0050-07. Обстеження проведено на підставі Порядку здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель в м. Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 25.09.2003 № 16/890.

У ході вказаного обстеження земельної ділянки встановлено, що земельна ділянка площею 1, 4548 га (обліковий код: 91:066:0005) на АДРЕСА_1 згідно з даними міського земельного кадастру обліковується за гаражним автокооперативом «Вікторія»; за поданням Департаменту земельних ресурсів Київська міська рада не приймала рішень щодо передачі (надання) зазначеної земельної ділянки в користування (власність); інформація щодо державної реєстрації вказаної земельної ділянки у державному земельному кадастрі та державної реєстрації речових прав на неї у міському земельному кадастрі відсутня; зазначена земельна ділянка огороджена парканом та охороняється, в її межах розташовано індивідуальні збірно-розбірні та цегляні гаражі у загальній кількості 327 одиниць, двоповерхова будівля мийки автомобілів та будівля охорони.

Таким чином, правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Цивільним кодексом України та Земельним кодексом України.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як стверджує позивач у позовній заяві, Київська міська рада як єдиний розпорядник земель комунальної власності жодних рішень щодо передачі земельної ділянки під будівництво ні ОСОБА_2 , ні іншим особам у власність чи у користування не приймала, дані факти дають підстави вважати, що ОСОБА_2 здійснив самочинне будівництво об`єкту нерухомого майна на земельній ділянці по АДРЕСА_1 , та мав намір у незаконний спосіб заволодіти землями комунальної власності, які належать територіальній громаді міста Києва.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Статтею 2 ЦПК України встановлено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів.

У свою чергу суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є доведена належними доказами наявність певного суб`єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача. Тобто законодавець пов`язує факт звернення до суду з наявністю вже порушених прав та інтересів позивача.

Відповідно до ч.1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Статтею 321 ЦК України закріплено конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом.

Статтею 346 ЦК України передбачені підстави припинення права власності на майно, право власності припиняється у випадках встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання та підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Щодо позовних вимог Київської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої та другої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2021 року в справі № 509/11/17 (провадження № 61-268св21) зазначено, що «вимогу про усунення перешкод у здійснені права користування та розпорядження своїм майном (знесення самочинно збудованого майна) чи про відновлення становища, яке існувало до порушення сторона у справі не пред`являла, а тому в задоволенні позовних вимог необхідно було відмовити у зв`язку з тим, що визнання незаконними та скасування рішень державних реєстраторів та визнання недійсними договорів купівлі-продажу не є ефективним способом захисту та не забезпечує усунення порушень спричинених самочинним будівництвом. Крім того, в задоволенні позовних вимог до державних реєстраторів про визнання незаконними та скасування рішень державних реєстраторів слід відмовити, оскільки державні реєстратори не є належними відповідачами».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 квітня 2022 року у справі № 521/21538/19 (провадження № 61-204св22) вказано, що «позовні вимоги про визнання незаконними та скасування рішень про державну реєстрацію прав, визнання недійсним свідоцтва про право власності, визнання недійсними договорів, які заявлені саме у зв`язку з здійсненням на думку прокурора самочинного будівництва є неефективними способами захисту, а позовні вимоги про знесення самочинно збудованих будинків, зобов`язання привести земельну ділянку до попереднього стану є недоведеними».

Отже, у даній справі, позовні вимоги Київської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, на думку суду не є ефективним способом захисту та не забезпечує усунення порушень спричинених самочинним будівництвом. Тому у задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Щодо позовних вимог Київської міської ради до приватного нотаріуса.

Відповідно до ст. 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Згідно з ст. 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 вересня 2021 року в справі № 335/5136/19 (провадження № 61-18942св20) зазначено, що: «пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 лютого 2023 року по справі № 431/7386/19 (провадження № 61-8694св21) зазначено, що: «Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. Спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно має розглядатись як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою. Державний реєстратор не може виступати належним відповідачем у такому спорі.

Зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлений судом, підтверджує, що цей спір виник між міською радою та ОСОБА_2 , тому приватний нотаріус є неналежним відповідачем, і у зв`язку з цим у задоволенні позовної вимоги міської ради до приватного нотаріуса необхідно відмовити із зазначеної підстави.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання ОСОБА_2 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, привівши її у придатний для використання стан.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Можливі способи захисту прав особи - власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, прямо визначені статтею 376 ЦК України, яка регулює правовий режим самочинно побудованого майна.

Частинами третьою - п`ятою статті 376 ЦК України, відповідно, встановлено таке:

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Отже, знесення самочинно побудованого спірного об`єкта нерухомості відповідно до частини четвертої статті 376 ЦК України є належним та ефективним способом захисту прав власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво. Також потрібно враховувати положення частини третьої та п`ятої статті 376 ЦК України.

Відповідно до частини другої статті 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

При цьому формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Тож, як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила таке будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті (пункти 6.31-6.33 постанови від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13; пункти 53-56 постанови від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц; пункт 46 постанови від 20.07.2022 у справі № 923/196/20).

Тобто відповідно до приписів частин третьої та п`ятої статті 376 ЦК України як особа, що здійснила самочинне будівництво, так і власник земельної ділянки, на якій здійснили самочинне будівництво, можуть набути самочинно збудоване майно у власність. Однак для цього їм необхідно дотримуватись чіткого алгоритму дій, передбаченого в зазначеній статті.

Якщо нерухоме майно є самочинним будівництвом, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно у будь-який інший спосіб, окрім визначеного статтею 376 ЦК України (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за особою, яка його побудувала, або за власником земельної ділянки), є такою, що не відповідає вимогам цієї статті. Можливість настання інших правових наслідків, ніж передбачені статтею 376 ЦК України, як у випадку самочинного будівництва, здійсненого власником земельної ділянки, так і у випадку самочинного будівництва, здійсненого іншою особою на чужій земельній ділянці, виключається.

За обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.

Отже, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.

В той же час, позовними вимогами у цій справі є визнання протиправним та скасування рішення рішення приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Потапова М.Ю. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 01.04.2016 року № 29055719 на об`єкт нерухомого майна (гараж), що розташований на земельній ділянці, обліковий код: 91:066:0005, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 891446180000 за ОСОБА_2 та зобов`язання ОСОБА_2 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку на АДРЕСА_1 , привівши її придатний для використання стан. При цьому в обґрунтування позову позивач зазначив, що ОСОБА_2 здійснив самочинне будівництво об`єкту нерухомого майна - гаража, на земельній ділянці на АДРЕСА_1 яка належить на праві власності територіальній громаді м. Києва та на підставі неналежних документів здійснив реєстрацію самочинно збудованого нерухомого майна. Отже, оскільки земельна ділянка на АДРЕСА_1 (код ділянки 91:066:0005) у Подільському районі м. Києва не була відведена у відповідності до вимог законодавства для будівництва об`єктів нерухомого майна, таке майно підлягає знесенню, а рішення про державну реєстрацію нерухомого майна - скасуванню.

Відтак, враховуючи вищевказані положення закону, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно, та враховуючи, що позивач вказував на те, що ОСОБА_2 здійснив самочинне будівництво об`єкту нерухомого майна на земельній ділянці на АДРЕСА_1, яка належить на праві власності територіальній громаді м. Києва та на підставі неналежних документів здійснив реєстрацію самочинно збудованого нерухомого майна, і таке майно підлягає знесенню, суд приходить до висновку, що в контексті спірних правовідносин, враховуючи зміст позовних вимог та їх обґрунтування, вбачається неможливість повернення власнику земельної ділянки з приведенням її у придатний для використання стан без знесення самочинно побудованого нерухомого майна, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог Київської міської ради в цій частині, через обрання позивачем неефективного способу захисту порушеного права.

Крім того, щодо позовної вимоги про зобов`язання ОСОБА_2 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, привівши її у придатний для використання стан, суд також констатує наступне.

Згідно з частинами першою та третьою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці, зокрема рішенні від 04.07.2019 у справі «Світлана Ільченко проти України» (Заява № 47166/09) вказує, що: «право власності заявниці на гараж та його постійний характер не ставилися під сумнів двадцять років, поки не почалося нове дороговартісне будівництво на ділянці, яка збіглася з місцем розташування гаража заявниці. «Самовільний» характер користування заявницею земельною ділянкою у цій справі виник не в результаті порушення законодавства на момент будівництва її гаража, а, насамперед, у результаті розвитку українського законодавства в рамках переходу від радянського законодавства, яке не визнавало право приватної власності на землю та оренду у класичному сенсі, до системи, що ґрунтувалася на праві власності та наданні землі в оренду, які наразі характеризують українське земельне законодавство. Усталеним принципом практики суду є те, що умови надання компенсації згідно з положеннями відповідного законодавства є важливими для оцінки, чи зберігає оскаржуваний захід необхідний справедливий баланс, і, зокрема, чи покладає він на заявника непропорційний тягар.

До заявниці ставилися як до особи, яка самовільно зайняла земельну ділянку та не мала права не лише на відшкодування, але, у принципі, була зобов`язана відшкодувати владі міста витрати, понесені у зв`язку зі знесенням її гаража. Специфічний характер її ситуації до уваги взято не було. У такій ситуації, коли проект будівництва був, насамперед, спрямований на розбудову житла з метою отримання приватної комерційної вигоди, хоча він також оцінювався національними органами державної влади з точки зору інтересів суспільства через сприяння збільшенню та оновленню наявного житлового фонду, відповідати вимогам статті 1 Першого протоколу до Конвенції могло б лише відшкодування, визначене порядком, який гарантує загальну оцінку наслідків експропріації, у тому числі присудження компенсації, яка відповідатиме ринковій вартості відчуженого майна. Жодної такої компенсації разом із належними гарантіями заявниці запропоновано не було».

Європейський суд з прав людини зазначає, що: «за обставин цієї справи, беручи до уваги прецедентне право та наведений нижче аналіз, суд вважає, що застосовною є норма про позбавлення власності. Повертаючись до питання законності втручання, суду важко прийняти твердження уряду про те, що будівлі, які належали компаніям-заявникам, були законно знищені з наступних причин. У зв`язку з цим суд зазначає, що ЦК України чинна на той час, передбачала, що будівництво будівлі вважається самовільним, якщо воно було збудовано на ділянці, яка не була відведена особі, яка вів будівництво; або воно було виділено з іншою метою; або якщо не було відповідного документа на право виконання будівельних робіт або робіт згідно із затвердженим проектом; або якщо це суттєво порушувало будівельні стандарти та правила. Цією ж статтею передбачено, що особа, яка здійснила самовільне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Однак будівлі були викуплені у держави в 1990-х роках; вони вже були побудовані, і влада ніколи не припускала, що під час будівництва будинків було порушено будь-який закон. Державні органи видали компаніям-заявникам майнові сертифікати, що підтверджують їх приватну власність на будівлі, і ці сертифікати ніколи не були анульовані. Більше того, у договорах оренди конкретно вказувалося, що землю було надано компаніям-заявникам з метою обслуговування та експлуатації кафе та магазину, які розташовані в будівлях (див. пункт 3 вище). Таким чином, на момент винесення рішення № 679 міська рада усвідомлювала, що компанії-заявники є законними власниками будівель, про які йде мова, і що знищення будівель порушить їхні права власності та завдасть шкоди компаніям-заявникам. За таких обставин важко зрозуміти, як на момент видання рішення міської ради від 7 листопада 2012 року могло належним чином кваліфікувати будівлі, що належали компаніям-заявникам, як «самовільне будівництво». Той факт, що земля перебувала у муніципальній власності, а договір оренди закінчився, не скасовував права власності компаній-заявників на будівлі, яке було встановлено належним чином і не залежало від права власності на земельну ділянку. У зв`язку з цим суд зауважує, що ані Уряд, ані національні суди не посилалися на будь-яке національне правове положення, яке визначає міську раду як орган чи один із органів влади, уповноважених приймати рішення щодо експропріації приватної власності. Суд не зміг визначити будь-яке таке національне законодавство самостійно» (CASE OF AZALIYA, TOV AND OTHERS v. UKRAINE, № 31211/14 та № 31338/14, § 20-22, ЄСПЛ, від 09 березня 2023 року).

Європейський суд з прав людини вказує, що «принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником» (MALA v. UKRAINE, № 4436/07, § 48, ЄСПЛ, від 03 липня 2014 року).

Так, з матеріалів справи вбачається, що рішення про організацію відкритої автостоянки, зблокованих одно-дво поверхових кооперативних гаражів було прийнято виконкомом Київської міської ради 03 жовтня 1986 року № 985, в якому була зазначена адреса: АДРЕСА_1 на 300 машиномісць.

Рішення про відведення земельної ділянки та зобов`язання забудовників завершити до 1990 року організацію відкритої автостоянки, будівництво та здачу в експлуатацію зблокованих одно-дво поверхових кооперативних гаражів на 300 машиномісць на АДРЕСА_1 було прийнято виконкомом Київської міської ради 31 березня 1988 року № 316.

Крім того, розпорядженням Київського міського голови від 03.08.2001 року № 969-г про погодження місць розташування об`єктів, зокрема пунктом 10 погоджено гаражному кооперативу місце розташування автостоянки на АДРЕСА_1, на землях міської забудови орієнтовною площею 1,045 га та приєднано об`єкт до інженерних мереж міста.

Рішенням Київської міської ради № 342/9830 від 232/10/2013 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою про відведення земельної ділянки гаражному автокооперативу «Вікторія» на проспекті, АДРЕСА_1 у місті Києві для експлуатації та обслуговування гаражів та автостоянки.

Отже, гаражний автокооператив « Вікторія » з 1988 року є користувачем земельної ділянки площею 1,4548 га (обліковий код 91:066:0005) на АДРЕСА_1 у Подільському районі м. Києва, для обслуговування існуючих гаражів та автостоянки. Користування зазначеною ділянкою є безперервним та відкритим, а докази зворотного, зокрема будь-яких порушень законодавства щодо використання земельної ділянки не за цільовим призначенням не зафіксовано.

Відповідно до довідки ГА «Вікторія» від 02.02.2009 року гаражний бокс № 13 ряд 9 побудований господарським способом та введений в експлуатацію у 20.12.1988 році, а Відповідач 1 - ОСОБА_2 є власником гаражного боксу № НОМЕР_1 (ряд № НОМЕР_2 ).

Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна було проведено інвентаризацію гаражного боксу № НОМЕР_1 (ряд № НОМЕР_2 ) по АДРЕСА_1 , про що складено технічний паспорт на гаражний бокс.

При цьому, будь-які зауваження зі сторони Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, у вигляді відповідних відміток у технічному паспорті, за результатом здійсненої інвентаризації гаража, щодо його самочинного будівництва - відсутні.

Зазначені документи в своїй сукупності підтверджують, що предмет спору - гаражний бокс № НОМЕР_1 (ряд № НОМЕР_2 ) по проспекту АДРЕСА_1, ГА «Вікторія» був збудований господарським способом та введений в експлуатацію в 1988 році на підставі діючих на той час дозвільних документів.

Ураховуючи вищевказане, доводи позивача стосовно того, що Київська міська рада жодних рішень щодо передачі оскаржуваної земельної ділянки у власність або користування, ні ОСОБА_2 , ні іншій особі не приймала, відповідач ОСОБА_2 начебто самочинно здійснив будівництво гаражного боксу, спростовується наявними матеріалами справи, наданими суду представником відповідача, а також документами, які перебувають у володінні ГК «Вікторія».

Позивачем не наведено жодного обґрунтування тієї обставини, що державна реєстрація права власності на збудований та введений в експлуатацію в 1988 році гаражний бокс на відведеній позивачем для цієї мети земельній ділянці порушує його права та охоронювані законом інтереси.

Щодо решти доводів представника позивача суд дійшов наступних висновків.

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Новоселецький проти України» від 11 березня 2003 року, «Федоренко проти України» від 1 червня 2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті 1. Зокрема, необхідно щоб було дотримано обґрунтовану пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності. Таким чином, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Стороною позивача не надано суду належних доказів на підтвердження обставин, у чому саме полягає суспільний інтерес, який би виправдовував позбавлення права власності відповідача.

Крім того, в контексті зазначеного, суд зауважує, що у позовній заяві Київської міської ради не було зазначено такої підстави для задоволення позову, як суспільний інтерес і відповідно обґрунтування необхідності задоволення позову з цієї підстави також було відсутнє.

Усні доводи представника позивача про будівництво метрополітену через зазначену земельну ділянку не підтверджені жодними доказами, які долучені до матеріалів справи, а твердження представника позивача, що така інформація є загальновідомою та розпорядження позивача міститься на сайті Київської міської ради не є доказом у розумінні ст. 76 ЦПК України, такі відомості не зазначалися стороною позивача у заявах позивача по суті справи, а тому підлягають доведенню у відповідності до вимог ст. 81 ЦПК України.

Будь-яких клопотань позивача про огляд доказів за їх місцезнаходженням відповідно до ст. 85 ЦПК України стороною позивача не заявлялося.

Підсумовуючи викладене, повно та всебічно з`ясувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази, суд вважає, що позовні вимоги Київської міської ради є безпідставними та необґрунтованими, які не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, а тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги Київської міської ради задоволенню не підлягають.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує, що у задоволенні позову відмовлено, а відповідачами не заявлено клопотань про відшкодування будь-яких судових витрат, а отже у цій справі відсутні судові витрати, які підлягають розподілу.

На підставі викладеного та керуючись ст. 2, 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України,-

У Х В А Л И В:

В позові Київської міської ради до ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Потапова Михайла Юрійовича, третя особа: Гаражний автокооператив «Вікторія» про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права приватної власності, звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та приведення її у придатний для використання стан - відмовити в повному обсязі.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому копія повного судового рішення не була вручена в день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому копії повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування учасників справи:

Позивач - Київська міська рада (місцезнаходження: м. Київ, вул. Хрещатик, 36; код ЄДРПОУ 22883141);

Відповідач-1 - ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 );

Відповідач-2 - приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Потапов Михайло Юрійович (місцезнаходження: 03150, м.Київ, вул.Анрі Барбюса, буд.60 літ.«Б», оф.65);

Третя особа - Гаражний автокооператив «Вікторія» (місцезнаходження: м. Київ, просп. Правди, 39, код ЄДРПОУ 24927279).

Суддя Н. М. Ларіонова