Постанова

від 01.04.2024 по справі 907/380/23

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" квітня 2024 р. Справа №907/380/23

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддяО.В. Зварич

суддіВ.М. Гриців

Н.М. Кравчук,

секретар судового засідання Р.А. Пишна,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства Альфа б/н від 06.11.2023 року (вх. № 01-05/3448/23 від 09.11.2023 року)

на рішення господарського суду Закарпатської області від 12.10.2023 року (суддя Р.М. Лучко; повний текст рішення складено 16.10.2023 року)

у справі № 907/380/23

за позовом: Виконавчого комітету Ужгородської міської ради

до відповідача: Приватного підприємства Альфа (надалі ПП Альфа)

про стягнення 1070482,50 грн безпідставно збережених коштів,

за участю:

від позивача: не з`явився;

від відповідача (в режимі відеоконференції): Гончаров В.В. адвокат (ордер серії АО №1054531 від 07.02.2022 року),

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

05.05.2023 року Виконавчий комітет Ужгородської міської ради звернувся до господарського суду Закарпатської області з позовом до ПП Альфа про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі пайової участі замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста в сумі 1070482,50 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані безпідставним збереженням грошових коштів у зв`язку з невиконанням відповідачем обов`язку зі сплати пайової участі замовника будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Ужгорода у розмірі 1070482,50 грн під час будівництва багатоквартирного житлового будинку за адресою: м. Ужгород, вул. Лінтура, поз. 4.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 12.10.2023 року у справі №907/380/23 частково задоволено позов Виконавчого комітету Ужгородської міської ради. Стягнуто з ПП Альфа на користь Виконавчого комітету Ужгородської міської ради 858433,50 грн безпідставно збережених грошових коштів та 12876,50 грн в повернення сплаченого судового збору. Відмовлено в решті позову.

В ході розгляді справи суд першої інстанції встановив, що відповідач зберіг (заощадив) у себе майно - кошти, котрі у вигляді пайового внеску у створенні та розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Ужгорода повинен був сплатити на користь Виконавчого комітету Ужгородської міської ради, подавши протягом 10 робочих днів після 01.01.2020 заяву про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва та здійснивши оплату такої пайової участі до введення об`єкта в експлуатацію. Суд вказав, що у спірних правовідносинах, з урахуванням положень п.п. 1 п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності, розмір пайової участі слід розраховувати, виходячи з наявних відомостей про загальну площу квартир в будинку, яка відповідно до наданого позивачем Витягу з Реєстру будівельної діяльності №ЗК083161260452-1 від 25.07.2022 становить 3815,26 кв.м. Беручи до уваги наведене, розмір (величина) пайової участі замовника будівництва, виходячи з загальної площі квартир в багатоквартирному будинку в м. Ужгород, вул. Лінтура, поз. 4,00 та на підставі опосередкованої вартості спорудження житла в Закарпатській області, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування - для житлових будинків (наказ Міністерства розвитку громад та територій України №151 від 26.06.2020) 11 250,00 грн за 1 кв.м становить 858433,50 грн (3815,26 кв.м * 11250,00 грн за 1 кв.м * 2%). З огляду на вищевикладене, суд визнав такими, що ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, а відтак, підлягають задоволенню, позовні вимоги про стягнення з ПП Альфа 858433,50 грн безпідставно збережених коштів у вигляді пайової участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Ужгород. В частині вимог про стягнення з відповідача 212049,00 грн безпідставно збереженого внеску на пайову участь суд відмовив, позаяк вимоги в цій частині невірно розраховані позивачем.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Відповідач подав апеляційну скаргу на рішення господарського суду Закарпатської області від 12.10.2023 року у справі №907/380/23, в якій просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. Скаржник вважає рішення суду першої інстанції прийнятим при неповному з`ясуванні обставин, які мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи та при допущенні судом першої інстанції норм процесуального права і неправильному застосуванні норм матеріального права. Зокрема зазначає, що відповідно до п.2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №132-ІХ від 20.09.2019 року, з 01.01.2020 року у замовника будівництва відсутній як обов`язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, так і обов`язок перераховувати кошти (пайовий внесок) до місцевого бюджету для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, за виключенням тих замовників будівництва, які уклали такі договори до 01.01.2020 року. Натомість, договір пайової участі укладений сторонами вже після 01.01.2020 року, а саме 03.08.2020 року, тобто коли в Україні на законодавчому рівні було скасовано інститут пайової участі замовника будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту. Враховуючи висновок Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 року у справі № 643/21744/19 та факт укладення договору пайової участі вже після 01.01.2020, тобто після припинення дії ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», вважає, що правовідносини між сторонами з приводу сплати пайового внеску на розвиток інфраструктури населеного пункту не виникали і не тривають. На переконання скаржника, у ПП Альфа не виникав і не існує обов`язок із сплати пайового внеску на розвиток інфраструктури населеного пункту, у зв`язку з чим не порушені жодні права як Ужгородської міської ради, так і її Виконавчого комітету на отримання коштів у якості такого внеску. Зазначене зумовлює відсутність підстав для стягнення з Підприємства в порядку ст. 1212 ЦК України будь-яких коштів як безпідставно збереженого пайового внеску на розвиток інфраструктури населеного пункту. Стверджує, що суд першої інстанції помилково врахував позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 20.07.2023 року (правильна дата - « 22.07.2022») у справі №910/9548/21, оскільки обставини даної справи відмінні від обставин справи №910/9548/21. Звертає увагу на те, що між сторонами був укладений договір пайової участі від 03.08.2020, який визнано недійсним рішенням господарського суду Закарпатської області від 17.02.2023 року у справі № 907/1003/21. Таким чином, ПП Альфа не ухилялось від укладення відповідного договору, а сам факт його укладення унеможливлює застосування правової позиції Верховного Суду, на яку покликається суд першої інстанції. Вважає, що згаданим рішенням господарського суду Закарпатської області встановлено відсутність обумовлених законом підстав для стягнення з ПП Альфа на користь Виконавчого комітету Ужгородської міської ради 1020482,50 грн. заборгованості, 128169,08 грн. інфляційних нарахувань та 36737,00 грн. 3% річних; наведені обставини у відповідності до ч. 4 ст. 75 ГПК України мають преюдиціальне значення і не підлягають доведенню у даній справі.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Позивач не надавав письмового відзиву на апеляційну скаргу.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи, наведені в апеляційній скарзі.

Позивач не делегував свого представника в судове засідання, про причини неявки не повідомив.

З`ясовуючи обставини про ознайомлення позивача з датою, часом та місцем розгляду справи №907/380/23, суд встановив, що ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 07.03.2024 року про призначення судового засідання у справі №907/380/23 на 01.04.2024 року о 10 год. 00 хв. доставлено до електронного кабінету позивача 08.03.2024 року. Наведене підтверджується наявною у справі довідкою відповідального працівника суду.

Враховуючи те, що суд не визнавав обов`язковою явку в судове засідання сторін у справі, участь у судовому засіданні є правом, а не обов`язком сторони справи, тому відповідно до частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України справу може бути розглянуто за відсутності позивача.

Обставини справи

Як вбачається з копії витягу з Реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва №ЗК083161260452-1, ПП Альфа є замовником будівництва багатоквартирного житлового будинку на власній земельній ділянці (вид будівництва: нове будівництво; код будівлі за ДК018: 1122.2. Будинки багатоквартирні підвищеної комфортності, індивідуальні) за адресою: Закарпатська обл., м. Ужгород, вул.Лінтура, поз., 4,00 на підставі декларації про початок будівельних робіт №2768 від 04.05.2016 року (а.с.20-27).

Також у вказаному документі відображено інформацію про містобудівні умови та обмеження: MU01:6488-8208-4328-3791 №109/20-16 від 2015-07-20, видані Управлінням містобудування та архітектури Ужгородської міської ради.

Об`єктом будівництва є багатоквартирний житловий будинок площею 4756,3 кв.м, з яких загальна площа квартир 3815,26 кв.м, площа забудови 670,46 кв.м.

03 серпня 2020 року між Виконавчим комітетом Ужгородської міської ради та ПП Альфа (замовник) укладено договір про пайову участь замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста, предметом якого є пайовий внесок замовника на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста, при здійсненні будівництва об`єкта містобудування на умовах, зазначених цим договором (а.с.28-29).

Назва та місце розташування об`єкта містобудування - будівництво багатоквартирного житлового будинку по вул. Петра Лінтура, поз. 4. Цільове призначення об`єкта містобудування - об`єкт житлового призначення (п. 1.2, 1.3 договору).

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 17.02.2023 року у справі №907/1003/21, яке набрало законної сили, визнано недійсним договір про пайову участь замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста від 03.08.2020 року, укладений між Виконавчим комітетом Ужгородської міської ради та ПП Альфа (а.с.35-41).

Позивач вважає, що так як договір про пайову участь ПП «Альфа» рішенням суду визнаний недійсним, то права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними, у зв`язку з чим виникло право на стягнення коштів, обов`язок сплати яких був встановлений законом. У такому разі замовник будівництва без достатньої правової підстави зберіг у себе кошти, які мав сплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов`язаний повернути на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України пайовий внесок в розмірі 1070482,50 грн. (11205 * 4757,70 * 2/100 = 1070482,50 грн., де 11250 опосередкована вартість спорудження житла за регіонами України відповідно до наказу Міністерства розвитку громад та територій України № 151від 26.06.2020; 4757,70 загальна площа об`єкта; 2/100 розміри відсотку вартості будівництва об`єкта).

З урахуванням викладеного, предметом судового розгляду в даній справі є встановлення наявності чи відсутності підстав для сплати замовником будівництва у 2020 році пайової участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури з урахуванням змін до Закону України Про регулювання містобудівної діяльності, що внесені з 01.01.2020 Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності.

Норми права та мотиви, якими керується суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та висновки суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності встановлені Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності", який спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

На час отримання відповідачем дозволу на виконання будівельних робіт (04.05.2016 року) на будівництво багатоквартирного житлового будинку за адресою: Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Лінтура, поз., 4,00 та початку відповідного будівництва частина 2 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачала, що замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Згідно з частинами 3, 5, 8, 9 Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури. Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. При цьому не враховуються витрати на придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх і позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій. У разі якщо загальна кошторисна вартість будівництва об`єкта не визначена згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами, вона визначається на основі встановлених органом місцевого самоврядування нормативів для одиниці створеної потужності. Розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається протягом десяти робочих днів з дня реєстрації органом місцевого самоврядування звернення замовника про укладення договору про пайову участь та доданих до нього документів, що підтверджують вартість будівництва об`єкта, з техніко-економічними показниками. Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію.

В постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019 у справі №911/594/18, від 14.12.2021 у справі №643/21744/19 викладено наступний правовий висновок.

Перерахування замовником об`єкта будівництва у передбачених законом випадках коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту до відповідного місцевого бюджету є обов`язком, а не правом забудовника. Тому укладення в таких випадках договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який опосередковує відповідний платіж, є обов`язковим на підставі закону. Строк, визначений Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" для укладення договору пайової участі - протягом 15 днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію, встановлено саме для добровільного виконання стороною такого обов`язку, і закінчення цього строку не припиняє цього обов`язку замовника та не звільняє замовника від обов`язку укласти договір. Адже невиконання особою положень законодавства не повинно призводити до настання бажаного для неї внаслідок такого невиконання результату у вигляді звільнення від платежу та надавати майнові переваги порівняно із законослухняною особою. Тобто, відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не усуває зобов`язання забудовника сплатити визначені суми, таке зобов`язання повинне бути виконане до прийнятті новозбудованого об`єкта в експлуатацію і спір у правовідносинах щодо сплати таких сум може виникнути лише щодо їх розміру.

За приписами частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 17.02.2023 року у справі №907/1003/21 встановлено, що ПП "Альфа" 25.09.2019 було видано технічний паспорт на будинок квартирного типу (гуртожиток) за адресою: м. Ужгород, вул. Лінтура, б/н, поз. 4, що, у свою чергу, вказує на факт завершення будівництва означеного об`єкта нерухомого майна. 19.02.2020 ПП Альфа звернулось до Ужгородської міської ради з листом за вих. №2054-Б, у якому просило прийняти на баланс міста в комунальну власність об`єкти інженерних мереж, збудовані за власний кошт замовника, поза межами земельної ділянки в рахунок пайової участі ПП "Альфа" у розвитку інфраструктури м. Ужгорода.

Згідно з частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, станом на вересень 2019 року замовник будівництва ПП Альфа фактично завершив будівництво багатоквартирного будинку за адресою: м. Ужгород, вул. Лінтура, б/н, поз. 4 та станом на лютий 2020 року об`єкт будівництва був готовий до його прийняття в експлуатацію.

Однак, на момент готовності спірного об`єкта відповідача до його прийняття в експлуатації статтю 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" виключено на підставі Закону №132-ІХ (з 01.01.2020).

Натомість, Закон №132-ІХ врегулював відповідні правовідносини у пункті 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення", яким установлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) у такому розмірі та порядку: розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом): для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта; для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування. Замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об`єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об`єкта будівництва. Пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію.

При цьому договори про сплату пайової участі, укладені до 1 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання (п. 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-ІХ).

Тобто, відповідно до внесених Законом №132-ІХ змін з 01.01.2020 у замовників будівництва відсутній обов`язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх повного виконання, є лише договори про сплату пайової участі, укладені до 1 січня 2020 року (ч. 1 п. 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-ІХ).

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07.09.2023 року у cправі №916/2709/22.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 року у справі №643/21744/19 виклала висновок щодо вирішення правової проблеми, пов`язаної з застосуванням норм права до правовідносин, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов`язку замовника будівництва укласти відповідний договір:

« 37. Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

38. Зовнішнім виразом зміни правового регулювання суспільних відносин є процес втрати чинності одними нормами та/або набуття чинності іншими.

39. Так, при набранні чинності новою нормою права передбачається розповсюдження дії цієї норми на майбутні права і обов`язки, а також на правові наслідки, які хоча й випливають із юридичних фактів, що виникли під час чинності попередньої норми права, проте настають після набрання чинності новою нормою права.

40. Водночас зміна правових норм і врегульованих ними суспільних відносин не завжди збігаються. У певних випадках після скасування нормативного акта має місце його застосування компетентними органами до тих відносин, які виникли до втрати ним чинності та продовжують існувати у подальшому. Такі правовідносини є триваючими. При цьому триваючі правовідносини повинні виникнути під час дії норми права, що їх регулює, та існувати після втрати нею чинності.

41. Стаття 40 № 3038-VI визначала зобов`язання замовника будівництва, який має намір забудови земельної ділянки, шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, де здійснюється будівництво, у строк до прийняття об`єкта в експлуатацію. Прийняття об`єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов`язання. Одночасно з прийняттям об`єкта в експлуатацію у відповідності із частиною другою статті 331 ЦК України забудовник стає власником забудованого об`єкта, а відтак і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються.

42. Аналізуючи правову природу цих правовідносин, можна зробити висновок, що з моменту завершення будівництва та прийняття новозбудованого об`єкта в експлуатацію правовідносини забудови припиняються, а тому не можна вважати, що на них поширюються положення статті 40 Закону № 3038-VI після втрати нею чинності.

43. Крім того, пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» визначено, що ця норма права застосовується лише до договорів, які підписані до 1 січня 2020 року. Саме у цьому випадку правовідносини з оплати участі в інфраструктурі населеного пункту є триваючими та до них можуть застосовуватись положення норми права, що втратила чинність. Якщо ж договори під час дії цієї норми укладено не було, то немає підстав вважати, що такі правовідносини виникли та тривають.

64. У зв`язку з відмовою забудовника від укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов`язок сплати яких був встановлений законом.

65. У такому разі суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов`язаний повернути ці кошти на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

66. При цьому у відповідності із частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.

67. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина друга статті 1212 ЦК України).

68. Відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

69. Тобто зобов`язання з повернення безпідставно набутого або збереженого майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.

70. Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдносин i їх юридичному змісту. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

71. Аналогічні правові висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17, від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц, від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17.

72. Таким чином, замовник будівництва, який без достатньої правової підстави за рахунок власника земельних ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити у вигляді пайового внеску у розвиток інфраструктури населеного пункту, зобов`язаний повернути ці кошти органу місцевого самоврядування на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

73. За таких обставин у разі порушення зобов`язання з боку замовника будівництва щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у правовідносинах, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов`язку замовника будівництва укласти відповідний договір, орган місцевого самоврядування вправі звертатись з позовом до замовника будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів. Саме такий спосіб захисту буде ефективним та призведе до поновлення порушеного права органу місцевого самоврядування».

Законодавець під час внесення змін до Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (шляхом виключення статті 40 вказаного Закону на підставі Закону №132-IX) чітко визначив підстави та порядок пайової участі замовників будівництва у розвитку інфраструктури населеного пункту щодо об`єктів, будівництво яких було розпочато до внесення законодавчих змін, а саме:

- договори пайової участі, укладені до 01.01.2020 на підставі вимог статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", залишались дійсними та підлягали до їх повного виконання і після виключення вказаної статті (абзац 1 пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX). Тобто істотні умови, зокрема щодо розміру пайової участі, строку сплати пайової участі, відповідальності сторін, які відповідно до закону підлягали врегулюванню у таких договорах, залишались незмінними;

- якщо станом на 01.01.2020 такі об`єкти не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені та, оскільки з 01.01.2020 встановлений статтею 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" обов`язок щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів пайової участі, як і обов`язок щодо укладення відповідного договору, перестав існувати, тому законодавець визначив нормативне регулювання таких правовідносин, зокрема, абзацом 2 пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 20.07.2022 у справі №910/9548/21, який вірно врахований судом першої інстанції при вирішенні спору між сторонами у даній справі.

Розмір та порядок пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту без відповідної вказівки у законі не можуть по-новому визначатись нормами абзацу 2 пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX, якщо відповідні істотні умови були визначені укладеним до 01.01.2020 договором про пайову участь, який згідно з абзацом 1 вказаного пункту розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX є дійсним та продовжує свою дію до моменту його повного виконання.

Передбачений вказаною нормою порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для: (1) об`єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені; (2) об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.

У вказаних двох випадках, ураховуючи вимоги підпунктів 3, 4 абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX, замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об`єкта в експлуатацію.

Обов`язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва виникає: для об`єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020; для об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.

Отже, для об`єктів, будівництво яких розпочато раніше (однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію і якщо договори про сплату пайової участі до 01.01.2020 не були укладені) або будівництво яких розпочате у 2020 році, абзацом 2 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX визначено обов`язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об`єкта в експлуатацію.

Такі висновки відповідають загальним принципам рівності та справедливості, є націленими на те, щоб замовник будівництва, який розпочав його до 01.01.2020 та добросовісно виконав встановлений законом (статтею 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності") обов`язок щодо пайової участі, був у однакових ринкових умовах із забудовником, який аналогічно розпочав будівництво у попередні роки до 01.01.2020, але до цієї дати такого обов`язку не виконав, можливо навіть свідомо затягуючи процес здачі об`єкта будівництва в експлуатацію до 01.01.2020 з метою уникнення сплати пайової участі.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07.09.2023 року у cправі №916/2709/22.

Враховуючи вищеописані правові положення та висновки Верховного Суду щодо їх застосування, суд першої інстанції обгрунтовано відхилив заперечення відповідача про те, що правовідносини між сторонами з приводу сплати пайового внеску на розвиток інфраструктури населеного пункту не виникли і не тривають.

Згідно з частинами 1, 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

За змістом положень глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов`язаннях. Натомість, для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

В ході розгляду апеляційної скарги суд встановив, що відповідач зберіг (заощадив) у себе майно - кошти, котрі у вигляді пайового внеску у створенні та розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Ужгорода повинен був сплатити на користь Виконавчого комітету Ужгородської міської ради, подавши протягом 10 робочих днів після 01.01.2020 заяву про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва та здійснивши оплату такої пайової участі до введення об`єкта в експлуатацію.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що невчинення відповідачем вказаних дій з метою визначення розміру пайового внеску та несплата пайового внеску свідчить про збереження (заощадження) відповідачем належних до сплати коштів у вигляді, визначеного п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності розміру пайової участі.

Колегія суддів констатує, що відповідач зберіг майно саме за рахунок позивача, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать залучення на договірних засадах коштів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, розташованих на відповідній території, та коштів населення, а також бюджетних коштів на будівництво, розширення, ремонт і утримання на пайових засадах об`єктів соціальної і виробничої інфраструктури та на заходи щодо охорони навколишнього природного середовища.

Вказані дії відповідача (збереження/заощадження) коштів у вигляді внеску на пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Ужгород призвело до збільшення (накопичення) цих коштів у відповідача за рахунок їх неодержання позивачем.

З позовної заяви вбачається, що розмір безпідставно збережених коштів розраховано відповідно до п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності, з огляду на встановлену Міністерством розвитку громад та територій в наказі №151 від 26.06.2020 опосередковану вартість спорудження житла за регіонами України, зокрема, для Закарпатської області 11250,00 грн та виходячи з загальної площі об`єкту будівництва 4757,70 кв.м.

Однак, наказом Міністерства розвитку громад та територій України №151 від 26.06.2020 Про показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України станом на 01.04.2020 року для Закарпатської області визначено опосердковану вартість 1 кв.м загальної площі квартир будинку 11250,00 грн, тому помилковим є здійснення розрахунку спірного внеску на пайову участь, виходячи з загальної площі об`єкту будівництва 4757,7 кв.м.

Отже, суд першої інстанції правильно виснував у рішенні, що розмір пайової участі необхідно розраховувати, виходячи з наявних відомостей про загальну площу квартир в будинку, яка відповідно до Витягу з Реєстру будівельної діяльності № ЗК083161260452-1 від 25.07.2022 року становить 3815,26 кв.м.

Розмір пайової участі замовника будівництва відповідно до п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності, виходячи з загальної площі квартир в багатоквартирному будинку в м. Ужгород, вул. Лінтура, поз. 4,00 та на підставі опосередкованої вартості спорудження житла в Закарпатській області (наказ Міністерства розвитку громад та територій України №151 від 26.06.2020) становить 858433,50 грн (3815,26 кв.м. * 11250,00 грн * 2% = 858433,50 грн).

З врахуванням вищеописаних норм права та обставин даної справи, колегія суддів констатує наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача 858433,50 грн безпідставно збережених коштів у вигляді пайової участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м.Ужгород.

Апелянт звертає увагу на те, що між сторонами був укладений договір пайової участі від 03.08.2020, який визнано недійсним рішенням господарського суду Закарпатської області від 17.02.2023 року у справі № 907/1003/21. Згаданим рішенням було встановлено відсутність обумовлених законом підстав для стягнення з ПП Альфа на користь Виконавчого комітету Ужгородської міської ради 1020482,50 грн. заборгованості, 128169,08 грн. інфляційних нарахувань та 36737,00 грн. 3% річних, а наведені обставини у відповідності до ч. 4 ст. 75 ГПК України мають преюдиціальне значення та не підлягають доведенню у даній справі.

Так, відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

В оскарженому судовому рішенні суд врахував обставини, встановлені Господарським судом Закарпатської області у рішенні від 17.02.2023 в справі №907/1003/21, про те, що 19.02.2020 ПП Альфа звернулося до Ужгородської міської ради з листом за вих.№2054 - Б, у якому просило прийняти на баланс міста в комунальну власність об`єкти інженерних мереж, збудовані за власний кошт замовника, поза межами земельної ділянки в рахунок пайової участі ПП "Альфа" у розвитку інфраструктури м. Ужгорода, які відповідно до частини 4 статті 75 ГПК України є преюдиційними для даної справи та підтверджують, що станом на вересень 2019 року ПП Альфа як замовником будівництва було фактично завершене будівництво багатоквартирного будинку за адресою: м. Ужгород, вул. Лінтура, б/н, поз. 4 та станом на лютий 2020 року означений об`єкт будівництва був готовий до його прийняття в експлуатацію.

Згідно з частиною 7 статті 75 ГПК України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду.

У справі № 907/380/23 позивач обґрунтовує свої позовні вимоги безпідставним збереженням грошових коштів у зв`язку з невиконанням відповідачем обов`язку зі сплати пайової участі замовника будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Ужгорода під час будівництва багатоквартирного житлового будинку за адресою: м. Ужгород, вул. Лінтура, поз. 4, обов`язок зі сплати яких був встановлений законом, про що наголошено вище.

Тому визнання недійсним укладеного між сторонами договору пайової участі від 03.08.2020 року жодним чином не впливає на здійснену судом першої інстанції правильну кваліфікацію спірних правовідносин у цій справі.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, наведених в рішенні господарського суду Закарпатської області від 12.10.2023 року у справі № 907/380/23.

За приписами частин 1, 2, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, у господарському процесі обов`язок сторін довести ті обставини, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог чи заперечень, коригується (співвідноситься) з правом суду прийняти чи не прийняти докази в контексті їхнього значення для справи, що і є предметом оцінки господарського суду.

Відповідно до ч.ч. 1-5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов`язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи. Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Підсумовуючи вищевказане, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції вірно встановив обставини, що мають значення для справи, надав належну оцінку дослідженим доказам, прийняв законне обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права, тому його необхідно залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Судові витрати

З огляду на те, що суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись, ст. ст. 86, 197, 269, 270, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства Альфа б/н від 06.11.2023 року (вх. № 01-05/3448/23 від 09.11.2023 року) залишити без задоволення, рішення господарського суду Закарпатської області від 12.10.2023 року у справі № 907/380/23 без змін.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.

Справу повернути в господарський суд Закарпатської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Строки та порядок оскарження постанов (ухвал) апеляційного господарського суду визначені в § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.

Веб-адреса судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень: http//reyestr.court.gov.ua.

Головуючий суддя О.В. Зварич

Суддя В.М. Гриців

Суддя Н.М. Кравчук