Постанова

від 22.02.2024 по справі 910/3432/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" лютого 2024 р. Справа№ 910/3432/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коробенка Г.П.

суддів: Козир Т.П.

Кравчука Г.А.

за участю секретаря судового засідання Огірко А.О.

за участю представника(-ів): згідно з протоколом судового засідання від 22.02.2024

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника керівника Київської міської прокуратури

на рішення Господарського суду міста Києва

від 01.06.2023 (повний текст складено та підписано 21.06.2023)

у справі №910/3432/23 (суддя С.В.Стасюк)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Молодіжний житловий комплекс "Оболонь"

до Київської міської ради

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Голосіївські Вежі"

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

третя особа-3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Міністерство освіти і науки України

третя особа-4, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Національний університет біоресурсів і природокористування України

про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Молодіжний житловий комплекс "Оболонь" (надалі по тексту - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради (надалі по тексту - відповідач) про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки № 79-6-00332, зареєстрованого 15.07.2005.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Молодіжний житловий комплекс "Оболонь" вчинило дії, передбачені статтею 33 Закону України "Про оренду землі", звернувшись до відповідача із листом щодо поновлення дії договору оренди, до якого долучило проект додаткової угоди про поновлення дії договору, підписаний та скріплений печаткою позивача. Після закінчення строку дії договору позивач продовжив користуватися земельною ділянкою, жодних повідомлень про заперечення у поновленні договору позивач від відповідача у встановлений законом строк не отримував, рішень про відмову у поновленні договору відповідачем не приймалось, отже додаткова угода про поновлення договору оренди має бути визнана укладеною, а договір поновленим в силу положень частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.06.2023 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Молодіжний житловий комплекс "Оболонь" до Київської міської ради про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки - задоволено повністю.

Визнано укладеною додаткову угоду про поновлення договору оренди земельної ділянки, зареєстрованого 15 липня 2005 року за № 79-6-00332, в редакції, викладеній в резолютивній частині рішення.

Рішення місцевого суду мотивовано тим, що позивач, який продовжив користуватись спірною земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди, за відсутності заперечень відповідача проти поновлення, мав підстави розраховувати на можливість поновлення договору оренди землі в силу закону, а саме на підставі частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", на тих самих умовах та на той самий строк. Враховуючи, що позивач належно виконує свої обов`язки за договором, він повідомив орендодавця в установлені законом строки про намір поновити договірні відносини на новий строк, до листа-повідомлення додав проєкт додаткової угоди про поновлення договору оренди землі, продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою, орендодавець упродовж місяця після закінчення строку договору оренди землі письмово не повідомив орендаря про заперечення у поновленні договору, відтак, у позивача виникли "правомірні очікування" та "законні сподівання" щодо продовження користування земельною ділянкою на праві оренди, які підлягають захисту відповідно до статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з огляду на вищевикладені обставини.

Не погодившись з прийнятим рішенням, заступник керівника Київської міської прокуратури звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 01.06.2023 та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення прийняте місцевим судом з невідповідністю викладених у ньому висновків обставинам справи, з неправильним застосуванням норм матеріального та з порушенням норм процесуального права. При цьому скаржник стверджував, що 15.07.2020 набрав чинності Закон України від 05.12.2019 №340-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щоди протидії рейдерству" в частині змін до ЗУ "Про оренду землі", якими ст. 33 означеного закону, що регламентувала порядок поновлення договорів оренди, викладено у новій редакції. Також скаржник зазначив, що позивачем неналежно виконувались умови договору оренди земельної ділянки, що на думку прокурора призвело до втрати позивачем переважного права на поновлення спірного договору. Таке порушення за твердженням апелянта полягало в укладенні договору суборенди без надання згоди відповідача та у використанні земельної ділянки не за її цільовим призначенням. До того ж апелянт зазначив, що на спірній земельній ділянці знаходиться водонапірна башта, яка на праві власності належить Міністерству освіти і науки України, перебуває на праві господарського відання Національного університету біоресурсів і природокористування України та є об`єктом культурної спадщини міста Києва згідно наказу Департаменту охорони культурної спадщини від 13.02.2023 №10.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.11.2023 апеляційну скаргу у справі №910/3432/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Коробенко Г.П., судді: Козир Т.П., Кравчук Г.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.11.2023 витребувано матеріали справи з суду першої інстанції та відкладено вирішення питання щодо подальшого руху справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2023 поновлено заступнику керівника Київської міської прокуратури строк для подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 01.06.2023 у справі №910/3432/23. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 01.06.2023 у справі №910/3432/23. Зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 01.06.2023 у справі №910/3432/23 до винесення Північним апеляційним господарським судом судового акту за результатами розгляду апеляційної скарги та призначено судове засілання на 16.01.2024.

Через систему "Електронний суд" 19.12.2023 від позивача до Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечив доводи викладені в ній, просив апеляційну скаргу заступника керівника Київської міської прокуратури залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Через систему "Електронний суд" 26.12.2023 від третьої особи-1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечив доводи викладені в ній, просив апеляційну скаргу заступника керівника Київської міської прокуратури залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Через систему "Електронний суд" 08.01.2024 від позивача надійшло клопотання про врахування висновків Верховного Суду викладені у постанові від 23.11.2023 у справі №906/1314/21.

Перед судовим засіданням 16.01.2024 від ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надійшли заяви про вступ у справу в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

За результатами судового засідання 16.01.2024, колегія суддів вирішила за необхідне залучити до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Міністерство освіти і науки України та Національного університету біоресурсів і природокористування України.

Розгляд апеляційної скарги заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 01.06.2023 у справі №910/3432/23 відкладено на 22.02.2024.

Через систему "Електронний суд" 19.02.2024 від позивача надійшли заперечення проти залучення до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

На адресу суду 21.02.2024 від третьої особи-4 надійшли письмові пояснення щодо позову, в яких останній зазаначив, що після включення водонапірної башти до переліку об`єктів культурної спадщини, ТОВ "МЖК "Оболонь" та ТОВ "Голосіївські вежі" звертались до Университету зі спільним листом від 09.05.2023 з пропозицією співпраці у збереженні та відновленні будівлі водонапірної башти, пошуку оптимальних шляхів її використання у рамках проекту будівництва житлового комплексу та висловлювали готовність участі у фінансуванні відповідних витрат, і намір щодо довгостроковї оренди башти.

22.02.2024 через систему "Електронний суд" до Північного апеляційного господарського суду від третьої особи-4 надійшли письмові пояснення щодо позову, які за своїм змістом тотожні поясненням поданим до суду 21.02.2024.

Через канцелярію суду 22.02.2024 позивачем подано клопотання про долучення до матеріалів справи передпроектні пропозиції по об`єкту "Будівництво житлового комплексу за адресою: вул. Генерала Родимцева у Голосіївському районі м. Києва".

У судовому засіданні 22.02.2024 колегія суддів, з огляду на приписи частини третьої статті 269 ГПК України, відхилила клопотання позивача про долучення до матеріалів справи доказів, оскільки позивачем не наведено вагомої причини неподання відповідних доказів у суді першої інстанції. Також колегією суддів відмовлено у задоволенні заяв ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про вступ у справу в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, з огляду на їх необгрунтованість.

У судове засідання 22.02.2024 з`явився прокурор, представники позивача, відповідача, третьої особи-1, третьої особи-2, третьої особи-3 та надали пояснення по справі. Представник третьої особи-4 у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 06002 49955458 , наявним у матеріалах справи.

Оскільки явка представників учасників справи в судове засідання не була визнана обов`язковою, зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення третьої особи-4 про місце, дату і час судового розгляду, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, серед іншого, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими ним процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника третьої особи-4.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, надані учасниками справи пояснення, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, вважає, що рішення підлягає зміні з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Положеннями частин першої, другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно із частиною третьою статті 4 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" Конституцію України доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до частини третьої статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження в якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Згідно із частиною третьою статті 24 Закону про прокуратуру право подання апеляційної чи касаційної скарги на судове рішення в цивільній, адміністративній, господарській справі надається прокурору, який брав участь у судовому розгляді, а також незалежно від участі в розгляді справи прокурору вищого рівня: Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних та окружних прокуратур, першим заступникам та заступникам керівників обласних прокуратур, керівнику, заступникам керівника, керівникам підрозділів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.

Відповідно до частини четвертої статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Статтею 23 Закону про прокуратуру визначено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини (абзаци 1, 2 частини третьої).

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії (абзаци 1- 4 частини четвертої статті 23 Закону про прокуратуру).

Отже, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц).

Звертаючись із апеляційною скаргою у цій справі №910/3432/23 до суду апеляційної інстанції в інтересах держави в особі Київської міської ради, прокурор обґрунтовував наявність підстав для представництва вказаного органу в суді зазначивши, що у даному випадку порушення інтересів держави полягає в тому, що спірна земельна ділянка потрапляє до зони, визначеної рішенням Київської міської ради від 08.07.2021 №1583/1624 (зі змінами та доповненнями) "Про затвердження показників розвитку зеленої зони м. Києва до 2022 року та концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста" (назва зони: "Боярська ЛДС"), а також межує з теориторією Національного природного парку "Голосіївський" та знаходиться у безпосередній близькості біля парку-пам`ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення "Голосіївський парк ім. М.Т. Рильського"; крім того, земельна ділянка знаходиться біля зсувонебезпечних схилів; також на спірній земельній ділянці розташована водонапірна башта загальною площею 66,7 кв.м., яка на праві власності належить Міністерству освіти і науки України, перебуває на праві господарського відання Національного університету біоресурсів і природокористування України та є щойно виявленим об`єктом культурної спадщини міста Києва згідно наказу Департаменту охорони культурної спадщини від 13.02.2023 №10.

Прокурор стверджув, що всупереч зазначеним обставинам, волі власника земельної ділянки - територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради та встановленому законодавством порядку рішенням Господарського суду міста Києва від 01.06.2023 у даній справі поновлено договір оренди землі орендарю, чим фактично здійснено втручання у дискреційні повноваження Київської міської ради щодо розпорядження земельними ділянками комунальної власності.

Беручи до уваги зазначене, апеляційний господарський суд погоджується з доводами прокурора, що у спірних правовідносинах наявний, як державний, так і суспільний інтерес, що є підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді у даній справі.

Прокурор в апеляційній скарзі зазначив, що на виконання вимог ч. 4 ст.23 ЗУ "Про прокуратуру", Київська міська прокуратура листом від 01.11.2023 повідомила Київську міську раду про намір оскаржити в апеляційному порядку рішення Господарського суду міста Києва від 01.06.2023 у справі №910/3432/23.

Ураховуючи, що інтереси держави до цього часу залишаються не захищеними, а Київською міською радою допущено бездіяльність, суд приходить до висновку, що вбачаються підстави для представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах.

З матеріалів справи слідує та встановлено судом, що рішенням Київської міської ради від 27.05.2004 №281/1491 "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею" передано Закритому акціонерному товариству "Молодіжний житловий комплекс "Оболонь" (нова назва Товариство з обмеженою відповідальністю "Молодіжний житловий комплекс "Оболонь"), за умови виконання пункту 17.1. цього рішення, в короткострокову оренду на 3 роки земельну ділянку площею 0,5268 га для будівництва житлового комплексу на вул. Генерала Родимцева в Голосіївському районі м. Києва за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови.

На виконання вказаного рішення між Київської міською радою (орендодавцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Молодіжний житловий комплекс "Оболонь" (орендарем) був укладений Договір оренди земельної ділянки від 07.07.2005, який зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 15.07.2005 за №79-6-00332 (далі, Договір), відповідно до умов якого орендодавець за актом приймання-передачі передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку за адресою вул. Генерала Родимцева в Голосіївському районі м. Києва, площею 0,5268 га для будівництва житлового комплексу, кадастровий номер 8000000000:79:301:0013.

Відповідно до пункту 3.1. Договору його укладено на три роки.

Згідно пункту 11.7. Договору після закінчення строку дії договору, орендар за умови належного виконання своїх обов`язків має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору, у зв`язку з чим повинен не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору повідомити орендодавця про намір продовжити дію договору. У разі поновлення договору на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін.

На виконання умов Договору оренди орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку (кадастровий номер 8000000000:79:301:0013) площею 0,5268 га за адресою: вул. Генерала Родимцева в Голосіївському районі м. Києва за актом приймання-передачі від 15.07.2005.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.09.2008 у справі №28/277 поновлено на три роки договір оренди земельної ділянки від 15.07.2005 №79-6-00332, вважаючи укладеною додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 15.07.2005 №79-6-00332 (про поновлення) в редакції, яка підписана ТОВ "Молодіжний житловий комплекс "Оболонь".

Угодою від 28.10.2008, що зареєстрована Головним управлінням земельних ресурсів Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 28 жовтня 2008 року за № 79-6-00668, Договір оренди поновлено на три роки.

Таким чином, строк дії Договору оренди було узгоджено сторонами до 28.10.2011.

У подальшому рішенням Господарського суду міста Києва від 24.03.2014 №5011-75/12367-2012 визнано поновленим на три роки Договір оренди земельної ділянки, який зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 15.07.2005 за №79-6-00332, визнано укладеною додаткову угоду (про поновлення) до договору оренди в редакції, яка підписана ТОВ "Молодіжний житловий комплекс "Оболонь".

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2020 по справі № 910/13031/19 договір оренди був продовжений на три роки до 28.01.2023. Визнано укладеною угоду до договору оренди земельної ділянки від 15.07.2005, зареєстрованого за № 79-6-00332, в редакції, яка підписана ТОВ "Молодіжний житловий комплекс "Оболонь".

Право оренди земельної ділянки зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що посвідчується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, індексний номер витягу 208318240 від 06.05.2020, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 860886580000.

Оскільки договір оренди продовжено до 28.01.2023 та у зв`язку з необхідністю поновлення дії договору оренди на новий строк, 27.10.2022 позивач, на підставі п. 11.7 договору оренди та відповідно до ст. 33 Закону України "Про оренду землі" звернувся до Київської міської ради з листом-повідомленням про поновлення договору оренди земельної ділянки за адресою: м. Київ, вул. Генерала Родимцева у Голосіївському районі м. Києва, площею 0,5268 га, цільове призначення - для будівництва житлового комплексу, кадастровий номер: 8000000000:79:301:0013.

У листі позивач підтвердив повне виконання умов договору оренди земельної ділянки, відсутність заборгованості з орендної плати за земельну ділянку та надав згоду, у разі необхідності, на приведення розміру орендної плати у відповідності до вимог чинного законодавства.

Разом із вказаним листом - повідомленням позивач надав, зокрема, проект додаткової угоди про поновлення Договору оренди земельної ділянки, підписаний та скріплений печаткою орендаря.

Однак, за твердження позивача, останній станом на дату звернення з позовом до місцевого господарського суду у даній справі жодної мотивованої відповіді від Київської міської ради у встановлені законом строки щодо поновлення договору оренди не отримав та після спливу строку дії договору оренди орендар продовжив користуватись земельною ділянкою, сплачуючи за її використання орендну плату, що дає підстави позивачу поновити договір відповідно до ч. 6 ст. 33 ЗУ "Про оренду землі".

За змістом частини другої статті 792 Цивільного кодексу України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі визначає Закон про оренду землі.

Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі (статті 1, 2 Закону про оренду землі).

Земельний кодекс України визначає основні засади регулювання земельних відносин, зокрема, порядок передачі земельних ділянок в оренду (стаття 124). Проте саме Законом про оренду землі врегульовано відносини, що виникають між власником земельної ділянки та іншими особами у зв`язку з передачею її в користування та володіння, у тому числі конкретизовано та деталізовано особливості та порядок укладення договору оренди землі, його істотні умови, основні права та обов`язки його сторін, порядок зміни, припинення та поновлення такого договору.

Так, згідно статті 58 Конституції України 1996 року закріплено один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.

Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

Відповідно за змістом статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Стаття 33 Закону про оренду землі у редакції, чинній до 16.07.2020, мала назву "Поновлення договору оренди землі" та передбачала, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі) (частина перша цієї статті).

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі (частина друга статті 33 зазначеного Закону).

До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди (частина третя статті 33 цього Закону).

При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється (частина четверта статті 33 вказаного Закону).

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення (частина п`ята статті 33 Закону про оренду землі).

Частина шоста статті 33 Закону про оренду землі (яку застосував суд першої інстанції) встановлювала, що у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).

За приписами частини восьмої цієї статті у попередній редакції додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку, а положення частини одинадцятої цієї статті зазначали, що відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді.

16.01.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" (а відповідні положення пункту 8, з урахуванням прикінцевих та перехідних положень - з 16.07.2020), яким стаття 33 Закону про оренду землі, що регламентувала порядок поновлення договорів оренди, викладена у новій редакції, та стосується лише переважного права орендаря (частини перша-п`ята статті 33 Закону про оренду землі). Поновлення ж договору (частина шоста попередньої редакції статті 33) тепер регулюється статтею 126-1 ЗК.

При цьому відповідно до абзацу 4 Розділу Перехідні положення Закону України "Про оренду землі" правила, визначені статтею 126-1 ЗК України щодо поновлення договорів оренди землі, поширюються на договори оренди землі, укладені або змінені після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", а поновлення договорів оренди землі, укладених до набрання чинності зазначеним Законом, здійснюється на умовах, визначених такими договорами, за правилами, чинними на момент їх укладення.

Покладені в основу апеляційної скарги твердження прокурора зводяться до необхідності застосування до спірних правовідносин положення статті 33 ЗУ «Про оренду землі», до яких на підставі Закону України від 05.12.2019 №340-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щоди протидії рейдерству" було внесено зміни, в частині того, що поновлення договорів оренди землі, в даному випадку, здійснюється на умовах, визначених договором, за правилами/, чинними на момент його укладення.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів зазначає наступне.

Розділ IX "Перехідні положення" Закону про оренду землі доповнений абзацами третім і четвертим такого змісту:

"Договори оренди земельних ділянок приватної власності, а також земельних ділянок державної або комунальної власності, на яких розташовані будівлі, споруди, що перебувають у власності орендаря, укладені до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", у разі їх продовження (укладення на новий строк) мають містити умови, передбачені статтею 33 цього Закону та статтею 126-1 Земельного кодексу України.

Згідно з частиною другою статті 126-1 ЗК України, якщо договір містить умову про його поновлення після закінчення строку, на який його укладено, цей договір поновлюється на такий самий строк і на таких самих умовах. Поновленням договору вважається поновлення договору без вчинення сторонами договору письмового правочину про його поновлення в разі відсутності заяви однієї із сторін про виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про поновлення договору. Вчинення інших дій сторонами договору для його поновлення не вимагається.

Також відповідно до частини першої статті 126-1 ЗК умова щодо поновлення договору не може встановлюватися в договорі оренди землі, договорі про встановлення земельного сервітуту, договорах про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови щодо земельних ділянок державної та комунальної власності, крім випадків, якщо на таких земельних ділянках розташовані будівлі або споруди, що перебувають у власності користувача або набувача права користування земельною ділянкою.

Набрання чинності відповідними законодавчими змінами означає, що вимога про укладення додаткового договору (угоди) в порядку поновлення договору не є належною, адже стаття 126-1 ЗК передбачає для процедури поновлення інший механізм, за якого правочин щодо поновлення не укладається взагалі (натомість договір вважається поновленим, якщо жодна із сторін не заявила до реєстру про виключення відомостей про поновлення).

Разом з тим, як вже вказано вище, умова про поновлення договору взагалі не може встановлюватися в договорі оренди землі щодо земельних ділянок державної та комунальної власності, крім випадків, визначених частиною першою статті 126-1 ЗК України. Тобто, поновлення договорів оренди земель державної та комунальної власності в процедурі, зазначеній в статті 126-1 ЗК України, за загальним правилом заборонено.

З наведеного вбачається, що зміст поняття "поновлення договору оренди", про яке йдеться у абзаці 4 розділу Перехідних положень Закону про оренду землі базується саме на положеннях стаття 126-1 ЗК України, що пов`язує можливість поновлення існуючого договору з наявністю у цьому договорі обов`язкової умови про його поновлення. У разі наявності такої умови договір поновлюється на такий самий строк і на таких саме умовах.

Натомість укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі), яке передбачене частиною першою статті 33 Закону про оренду землі у редакції, чинній до внесення змін Законом України від 05.12.2019 № 340-IX, базується на встановленому законом переважному праві добросовісного орендаря та надає сторонам при застосуванні цієї процедури можливість змінювати істотні умови договору.

Тому поняття "поновлення договору оренди", про яке йдеться у абзаці 4 Розділу Перехідні положення Закону про оренду землі та поняття "поновлення договору оренди", яке містилось у Законі про оренду землі у попередній редакції, є змістовно різними.

Відповідно до правовідносин щодо процедури укладення договору оренди землі на новий строк в порядку реалізації переважного права орендаря на укладення договору оренди на новий строк шляхом судового розгляду такої вимоги не є застосовними положення абзацу 4 Розділу Перехідні положення Закону України "Про оренду землі". Натомість за загальним правилом дії законів у часі застосуванню підлягає стаття 33 Закону про оренду в редакції, чинній на момент звернення з такою вимогою, адже вказівки про інше положення законодавства не містять.

Такого правового висновку Верховний Суд дійшов у постанові від 23.11.2023 у справі №906/1314/21, з огляду на який апеляційний суд вважає, що до спірних правовідносин у даній справі підлягають застосуванню положення статті 33 Закону України "Про оренду землі" в редакції, чинній на момент звернення з такою вимогою (06.03.2023).

Так, за частинами першою-п`ятою статті 33 Закону про оренду землі в редакції, чинній на момент звернення з позовом у даній справі (06.03.2023), після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк.

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до закінчення строку дії договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніш як за один місяць до закінчення строку дії договору оренди землі. У разі смерті орендодавця до закінчення строку дії договору оренди землі орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це спадкоємця земельної ділянки протягом одного місяця з дня, коли йому стало відомо про перехід права власності на земельну ділянку.

До листа-повідомлення про укладення договору оренди землі на новий строк орендар додає проект договору.

При укладенні договору оренди землі на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Орендодавець у місячний строк розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом договору оренди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і в разі відсутності заперечень укладає договір оренди. У разі оренди земель державної та комунальної власності укладення договору здійснюється на підставі рішення органу, уповноваженого здійснювати передачу земельних ділянок у власність або користування згідно із статтею 122 Земельного кодексу України. За наявності заперечень орендодавця щодо укладення договору оренди землі на новий строк орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Відмова, а також наявне зволікання в укладенні нового договору оренди землі можуть бути оскаржені в суді.

Як вище встановлено судом, Товариство з обмеженою відповідальністю "Молодіжний житловий комплекс "Оболонь" як орендар земельної ділянки з метою використання свого переважного права на поновлення дії договору оренди на новий строк відповідно до части першої-п`ятої статті 33 ЗУ "Про оренду землі" звернувся до Київської міської ради з листом-повідомленням про поновлення договору оренди земельної ділянки за адресою: м. Київ, вул. Генерала Родимцева у Голосіївському районі м. Києва, площею 0,5268 га, цільове призначення - для будівництва житлового комплексу, кадастровий номер: 8000000000:79:301:0013.

У листі позивач підтвердив повне виконання умов договору оренди земельної ділянки, відсутність заборгованості з орендної плати за земельну ділянку та надав згоду, у разі необхідності, на приведення розміру орендної плати у відповідності до вимог чинного законодавства.

До листа-повідомлення надав, зокрема, проект додаткової угоди про поновлення Договору оренди земельної ділянки від 07.07.2005, який зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 15.07.2005 за №79-6-00332.

Суд зазначає, що стаття 33 Закону про оренду землі (як у попередній, так і у чинній редакції) встановлює алгоритм дій орендаря та орендодавця за наявності наміру поновити договір оренди землі та передбачає певні правові запобіжники для захисту орендаря від умисного й безпідставного ухилення орендодавця від продовження орендних правовідносин за відсутності для цього підстав та за наявності добросовісної поведінки орендаря.

У постановах Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 905/650/19, від 15.05.2019 у справі № 912/1984/17, від 15.05.2019 у справі № 912/3810/16 суд касаційної інстанції акцентував увагу на необхідності врахування під час розгляду спорів у подібних правовідносинах презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних правовідносин.

Суд зауважував, що відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права.

При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що, зокрема, підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу.

Отже, законодавець, задекларувавши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

У межах розумної та добросовісної поведінки орган державної влади чи місцевого самоврядування як орендодавець, що представляє власника у спірних правовідносинах, може взагалі відмовити орендарю в укладенні договору, повідомивши його про наявність належних підстав для цього, зокрема про рішення орендодавця як власника більш розумно розпорядитись землею (в тому числі виставити право оренди на торги), чи вказавши на неналежне виконання орендарем умов договору.

Якщо ж власник такого рішення не прийняв, то за змістом статті 3 ЦК України та статті 33 Закону про оренду землі орган державної влади чи місцевого самоврядування власник зобов`язаний провести з орендарем добросовісні переговори, тобто добросовісно спробувати досягти домовленостей з орендарем: запропонувати, наприклад, конкретний розмір орендної плати, інший строк оренди тощо.

Адже орендар, який добросовісно виконував свої обов`язки за договором оренди землі, має законодавчо передбачене переважне право перед іншими особами на продовження цих орендних правовідносин, а також право укласти договір оренди на новий строк.

Якщо орган державної влади чи місцевого самоврядування знехтував обов`язком добросовісно провести переговори (наприклад, не розглянув протягом місяця лист-повідомленням про поновлення договору оренди земельної ділянки), то слід виходити з того, що такий орган зловживає своїм правом, порушуючи цим законні права орендаря (аналогічний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 23.11.2023 у справі №906/1314/21).

Колегією суддів встановлено, що після закінчення строку дії спірного договору оренди, у встановлений частиною 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі" місячний строк, Київська міська рада жодних заперечень проти поновлення договору не висловила, лист-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі позивачу не направляла.

Натомість, скаржник стверджує, що на розгляді Київської міської ради перебуває проект рішення від 03.02.2023 про відмову ТОВ "МЖК "Оболонь" у поновленні договору оренди землі від 15.07.2005, яке обґрунтоване тим, що земельна ділянка межує з територією Національного природного парку "Голосіївський" та знаходиться у безпосередній близькості біля парку-пам`ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення "Голосіївський парк ім. М.Т. Рильського", у зв`язку з чим заплановане будівництво житлового комплексу може призвести до негативного впливу та змін екосистеми і становити загрозу дотримання екологічної рівноваги Києва. При цьому скаржник зазначив, що підготовлений проект рішення від 03.02.2023 свідчить про дотримання орендодавцем процедури та строків, передбачених ст. 33 ЗУ "Про оренду землі" щодо надання заперечень у поновленні договору оренди землі.

З приводу вказаного, колегія суддів зазначає, що проект рішення від 03.02.2023, направлений на розгляд до Київської міської ради, про відмову ТОВ "МЖК "Оболонь" у поновленні договору оренди землі від 15.07.2005, на який посилається апелянт, не є належним доказом на підтвердження наявності заперечень орендодавця (Київської міської ради) про відмову у поновленні спірного договору, оскільки не є кінцевим рішенням Київської міської ради (орендодавця) з цього питання.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, після закінчення строку дії спірного договору позивач продовжує користуватися земельною ділянкою відповідно до умов договору, своєчасно та в повному обсязі сплачує орендні платежі.

За наведених обставин, оскільки позивач дотримався вимог законодавства, які регламентують його поведінку, необхідну для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, останній може вважатись таким, що набув право "правомірного очікування", натомість орендодавець знехтував своїм обов`язком, зокрема, розглянути в строки визначені законом лист орендаря про поновлення договору оренди, не пропонуючи жодних умов орендарю, господарський суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки № 79-6-00332, зареєстрованого 15.07.2005 у редакції позивача.

Колегія суддів вважає помилковим посилання позивача, викладені у позовній заяві, на необхідність застосування п. 6 ст. 33 ЗУ «Про оренду землі», яка на момент подачі позову була виключена, на підставі Закону України від 05.12.2019 №340-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щоди протидії рейдерству", однак вказане не є перепоною при вирішенні даної справи.

Поряд з цим, колегія суддів зазначає, що у процесуальному законодавстві діє принцип "jura novit curia" ("суд знає закони"), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на "норму права", що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, з огляду на положення ГПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходять своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах.

Отже, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia.

Зважаючи на вищенаведені положення законодавства та правові висновки Верховного Суду викладені в постанові від 23.11.2023 у справі №906/1314/12, враховуючи обставини встановлені місцевим господарським судом, та беручи до уваги те, що помилкове застосування позивачем та судом першої інстанції положень статті 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції до набрання 16.01.2020 чинності ЗУ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" в частині змін до ЗУ "Про оренду землі") у наведеному випадку не призвело до неправильного вирішення спору в даній справі та до прийняття незаконного судового рішення, а також з огляду на те, що доводи апеляційної скарги заступника керівника Київської міської прокуратури не отримали підтвердження, апеляційний господарський суд вбачає за необхідне змінити мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, виклавши її в редакції цієї постанови.

Щодо тверджень скаржника викладених в апеляційній скарзі про неналежне виконання позивачем договору оренди земельної ділянки від 07.07.2005, який зареєстрований 15.07.2005 за №79-6-00332, що полягає в передачі земельної ділянки в суборенду без надання згоди Київської міської ради, колегія суддів зазначає наступне.

У відповідності до частини першої статті 8 Закону України "Про оренду землі", орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця (крім випадків, визначених законом). Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду.

Судом встановлено, що позивач, на виконання вищезазначених приписів закону про оренду, звернувся до відповідача з листом від 13.07.2021 №103 щодо надання згоди на передачу в суборенду спірної земельної ділянки.

У відповідь на лист позивача Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради направив лист від 30.07.2021 №05716-18827 в якому повідомив ТОВ "МЖК "Оболонь", що забезпечить підготовку відповідного проєкту рішення Київської міської ради щодо надання згоди на передачу в суборенду земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:79:301:0013) для подальшого його розгляду Київською міською радою.

В подальшому, ТОВ "МЖК "Оболонь" повторно звернулось до відповідача з листом від 18.08.2021 №139 з проханням надати інформацію чи приймалося рішення Київською міською радою про надання дозволу чи відмови щодо передачі в суборенду земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:79:301:0013).

Листом №05716-24173 від 02.09.2021, Департмаент земельних ресурсів надав позивачу відповідь, що наразі рішення Київською міською радою про надання дозволу чи відмову на передачу в суборенду означеної земельної ділянки не приймалось.

Таким чином, враховуючи, що позивач, у строк встановлений ч. 1 ст. 8 ЗУ "Про оренду землі", звернувся до орендодавця (Київської міської ради) про надання згоди на передачу спірної земельної ділянки в суборенду, враховуючи відсутність заперечень відповідача в строк встановлений цією ж нормою закону (протягом одного місяця), орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду, а тому доводи скаржника в цій частині є безпідставними та відхиляються апеляційним судом.

Усі інші доводи (як то, порушення строків забудови земельної ділянки, зміну цільового призначення земельної ділянки, розташування на земельній ділянці водонапірної башти), на які посилався прокурор під час розгляду даної справи, не приймаються до уваги, як безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо задоволення позову.

Відповідно до ст.ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 277 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної частини та (або) резолютивної частини (ч.4 ст.277 Господарського процесуального кодексу України).

З огляду на викладене, колегія судів дійшла висновку, що доводи викладені в апеляційній скарзі, не підтвердилися, не спростовують в цілому висновків суду першої інстанції, а тому апеляційна скарга заступника керівника Київської міської прокуратури не підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанцій підлягає зміні шляхом викладення мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Колегія суддів погоджується із здійсненим судом першої інстанції розподілом судових витрат.

Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги відповідно до статті 129 ГПК України покладається судом на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 267-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу заступника керівника Київської міської прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 01.06.2023 у справі №910/3432/23 змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В решті рішення Господарського суду міста Києва від 01.06.2023 у справі №910/3432/23 залишити без змін.

Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на Київську міську прокуратуру.

Матеріали справи №910/3432/23 повернути Господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено та підписано 25.03.2024 після виходу з відпустки головуючого судді Коробенка Г.П. та судді Козир Т.П.

Головуючий суддя Г.П. Коробенко

Судді Т.П. Козир

Г.А. Кравчук