Постанова

від 20.03.2024 по справі 910/5371/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/5371/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Мачульського Г. М., Чумака Ю. Я.,

секретаря судового засідання - Денисевича А. Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Міністерства юстиції України та Офісу Генерального прокурора на постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.12.2023 (колегія суддів: Гончаров С. А., Тищенко О. В., Станік С. Р.) та рішення Господарського суду міста Києва від 25.07.2023 (суддя Ярмак О. М.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Готель Поділля Про"

до Міністерства юстиції України

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Офіс Генерального прокурора,

про визнання незаконним та скасування наказу,

за участю представників:

позивача - Марача В. В. (адвокат),

відповідача - Барановської А. М. (у порядку самопредставництва),

третьої особи - Васківнюка С. М. (за посвідченням),

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Готель Поділля Про" (далі - ТОВ "Готель Поділля Про", Товариство, позивач) звернулося до суду з позовом до Міністерства юстиції України (далі - Мін`юст, Міністерство, відповідач), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Офісу Генерального прокурора, про визнання незаконним і скасування наказу Мін`юсту від 20.02.2023 № 665/7 (далі - наказ № 665/7, оспорюваний наказ) у частині скасування рішення державного реєстратора Шаргородської міської ради Вінницької області Бернацької Лесі Вікторівни (далі - реєстратор) від 07.10.2022 № 65064778.

2. На обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що наказ № 665/7 суперечить вимогам пункту 5 абзацу 2 частини 6 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та положенням Порядку розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів, затвердженого наказом Міністерства від 25.12.2015 № 1128 (далі - Порядок № 1128).

Фактичні обставини справи, встановлені судами

3. 07.10.2022 реєстратор прийняв рішення № 65064778, згідно з яким за ТОВ "Готель Поділля Про" зареєстровано право приватної власності на 339/500 нежитлової будівлі та споруд туристичного комплексу "Поділля" загальною площею 5982,5 м2, розташованих за адресою: м. Вінниця, вул. Пушкіна, 4.

4. 11.01.2023 Офіс Генерального прокурора звернувся до Мін`юсту зі скаргою № 31/1/2-43546-20, аргументувавши її тим, що в результаті досудового розслідування в кримінальному провадженні від 20.08.2019 № 62019100000001170 установлено обставини незаконної розтрати державного майна, що перебувало у віданні загальносоюзної громадської організації та не могло бути відчужено без згоди держави в особі Фонду державного майна України (далі - ФДМУ), оскільки 20.10.2021 Печерський районний суд міста Києва постановив ухвалу в справі № 757/55407/21-к, якою (ухвалою) було накладено арешт на 339/500 часток у праві власності на будівлю, що належала Приватному Вінницькому обласному акціонерному товариству по турах та екскурсіях "Вінницятурист" (далі - ПрАТ "Вінницятурист").

5. 20.02.2023 Міністерство видало наказ № 667/5 про задоволення зазначеної скарги, яким скасувало рішення реєстратора від 07.10.2022 № 65064778. Підставою видачі оспорюваного наказу є висновок центральної Колегії Мін`юсту з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації територіальних органів Міністерства від 07.02.2023, складений за результатами розгляду вказаної скарги.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

6. 25.07.2023 Господарський суд міста Києва ухвалив рішення про задоволення позову повністю, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.12.2023.

7. Рішення та постанова мотивовані тим, що: 1) виходячи зі змісту положень пункту 7 частини 4 статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній з 04.02.2019), наявність обтяження (арешту іпотечного майна), зареєстрованого 14.12.2021 на підставі ухвали Печерського районного суду міста Києва від 20.10.2021 у справі № 757/55407/21-к, тобто вже після проведення державної реєстрації іпотеки на підставі іпотечного договору від 16.08.2021, не є перешкодою для позасудового задоволення вимог Товариства як іпотекодержателя шляхом реєстрації права власності на предмет іпотеки; 2) відповідач і третя особа належними та допустимими доказами не довели належності предмета іпотеки до державної власності, тоді як норми статей 2, 8 Закону України "Про прокуратуру" не наділяють Офіс Генерального прокурора повноваженнями подавати до Мін`юсту скарги з метою захисту інтересів недержавних суб`єктів господарювання, натомість закон передбачає можливість представництва прокурором інтересів держави виключно у суді; 3) оскільки відповідно до пункту 5 абзацу 2 частини 6 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" Міністерство має залишати скаргу на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав без розгляду по суті, якщо скаргу подано особою, яка не має на це повноважень, то висновок центральної Колегії Мін`юсту з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства від 07.02.2023 за результатами розгляду скарги Офісу Генерального прокурора від 11.01.2023 № 31/1/2-43546-20, зареєстрованої в Мін`юсті 13.01.2023 за № 5958-7-23, не відповідає нормам законодавства в сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, а отже, є незаконним.

При цьому апеляційний суд відхилив викладені в постанові Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 910/2529/22 висновки як нерелевантні, позаяк не можна ототожнювати визначені відповідно до Закону України "Про санкції" (спеціального закону) повноваження Служби безпеки України (далі - СБУ) на звернення до Мін`юсту зі скаргами на реєстраційні дії, вчинені стосовно підсанкційних осіб, і повноваження Офісу Генерального прокурора.

Короткий зміст касаційних скарг

8. Мін`юст та Офіс Генерального прокурора в поданих касаційних скаргах просять скасувати рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

9. Касаційне провадження за касаційною скаргою Мін`юсту відкрито на підставах, визначених у пунктах 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), а за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора - на підставі, визначеній в пункті 3 частини 2 цієї ж статті.

10. Міністерство наголошує на ухваленні судових рішень без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 18.11.2019 у справі № 902/761/18 та від 20.08.2020 у справі № 914/1680/18 (щодо принципу змагальності сторін), від 13.04.2022 у справі № 757/62043/18-ц і від 06.03.2019 у справі № 317/3272/16-ц (щодо недопустимості вчинення дій із зловживання правом з метою уникнення обмежувальних заходів публічно-правового характеру), від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 (щодо обов`язку суду визначати належні норми права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин), від 27.01.2023 у справі № 380/25365/21 (щодо дії закону в часі).

11. На думку відповідача, суди помилково відхилили доводи Офісу Генерального прокурора та Мін`юсту про право прокурора на оскарження реєстраційних дій шляхом подання скарги до Міністерства за аналогією з правом СБУ, що було підтверджено Верховним Судом у постанові від 21.06.2023 у справі № 910/2529/22.

12. У зв`язку з цим Мін`юст зазначає про відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування положень пунктів 4, 5 абзацу 2 частини 6 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та абзацу 7 пункту 5 Порядку № 1128, а саме в контексті встановлення наявності в Офісу Генерального прокурора права звертатися до Міністерства зі скаргою на реєстраційні дії.

13. Крім того, Мін`юст вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій, які при застосуванні норми пункту 7 частини 4 статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" послалися на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 08.06.2021 у справі № 346/1305/19, оскільки правовідносини в справах не є подібними.

14. Узагальнено доводи Міністерства зводяться до того, що Офіс Генерального прокурора забезпечує представництво інтересів держави, а відчужене майно належить державі, тому він мав право на звернення до Мін`юсту з такою скаргою, що відбулося у межах наведеного вище кримінального провадження, та спрямоване на захист прав держави на збереження речових доказів відповідно до статті 100 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України). Також відповідач наполягає на законності оспорюваного наказу.

15. В свою чергу, на думку Офісу Генерального прокурора, його дії, пов`язані зі зверненням до Мін`юсту, спрямовані на захист саме інтересів держави шляхом реагування на наявні та потенційні загрози втрати речових доказів у кримінальному провадженні та мають на меті запобігання протиправним діям окремих осіб, а тому третя особа вважає, що має право на звернення з такою скаргою до Міністерства. В цьому контексті Офіс Генерального прокурора зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм статей 2, 36, частини 1 та пункту 1 частини 2 статті 170, частин 1, 4 статті 174 КПК України з урахуванням частин 1- 3 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та пункту 5 Порядку № 1128 (в контексті наявності в прокурора права на звернення до Міністерства зі скаргою на реєстраційні дії державних реєстраторів).

16. Крім того, не погоджуючись із позицією судів попередніх інстанцій, які послалися на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 08.06.2021 у справі № 346/1305/19, Офіс Генерального прокурора просить надати висновок щодо питання застосування положень пункту 7 частини 4 статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", оскільки вважає, що реєстратор мав відмовити в реєстрації права власності позивача на спірне майно в силу того, що Товариство не є фінансовою установою.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

17. ТОВ "Готель Поділля Про" не скористалося правом на подання відзиву на касаційні скарги.

Позиція Верховного Суду

18. Перед судом касаційної інстанції постали питання щодо наявності в прокурора права на оскарження до Мін`юсту реєстраційних дій, спрямованих на реєстрацію за Товариством права власності на предмет іпотеки та щодо застосування положень пункту 7 частини 4 статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" в спірних правовідносинах.

Щодо відсутності в прокурора права (повноважень) на оскарження наказу Мін`юсту

19. Колегія суддів погоджується з покладеним в основу оскаржуваних судових рішень висновком судів попередніх інстанцій про відсутність в Офісу Генерального прокурора повноважень оскаржувати до Мін`юсту реєстраційні дії, спрямовані на реєстрацію за ТОВ "Готель Поділля Про" права власності на предмет іпотеки, що належав ПрАТ "Вінницятурист" (позичальнику та іпотекодавцю), з огляду на таке.

20. 16.08.2021 між Товариством (іпотекодержатель) і ПрАТ "Вінницятурист" (позичальник, іпотекодавець) укладено іпотечний договір, предметом іпотеки за яким є належна іпотекодавцю на праві приватної власності частка в спільній частковій власності в розмірі 339/500 нежитлової будівлі та споруд туристичного комплексу "Поділля" загальною площею 5982,5 м2, розташованих за адресою: м. Вінниця, вул. Пушкіна, 4.

21. Відповідач і третя особа в поданих касаційних скаргах зазначають, що Офіс Генерального прокурора подав до Мін`юсту скаргу про скасування рішення реєстратора, яким було зареєстровано перехід від ПрАТ "Вінницятурист" до ТОВ "Готель Поділля Про" права власності на 339/500 часток у праві спільної часткової власності на нерухоме майно, оскільки вказане рішення реєстратора прийнято за наявності заборони вчинення реєстраційних дій. Скарга спрямовувалася на запобігання незаконної розтрати державного майна, що перебувало у володінні загальносоюзної громадської організації та не могло бути відчужене без згоди держави в особі ФДМУ, що розслідується в межах досудового розслідування у кримінальному провадженні від 20.08.2019 № 62019100000001170.

22. Із витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань (а. с. 180- 185, т. 1) убачається, що керівництво ПрАТ "Укрпрофоздоровниця", ПрАТ "Укрпрофтур" та Федерація професійних спілок України, діючи за попередньою змовою групи осіб із працівниками правоохоронних органів, бажаючи збагатитися за рахунок чужого майна, у невстановленому законом порядку, згідно із відведеною кожному роллю здійснюють умисні дії, спрямовані на відчуження об`єктів нерухомості, які перебувають у державній власності, у тому числі Туристичного комплексу "Поділля" ПрАТ "Вінницятурист", розташованого у м. Вінниці, на вул. Пушкіна, 4.

23. У цьому кримінальному провадженні Печерський районний суд міста Києва постановив ухвалу від 20.10.2021 у справі № 757/55407/21-к, залишену без змін ухвалою Київського апеляційного суду від 21.12.2021, і за клопотанням прокурора відділу Офісу Генерального прокурора наклав арешт на майно, власником якого є ПрАТ "Вінницятурист", а саме: 339/500 частки за реєстраційним номером 748348205101, розташованої за адресою: м. Вінниця, вул. Пушкіна, 4, та 33/100 частки земельної ділянки, кадастровий номер 0510100000:02:055:0135, за реєстраційним номером 1491236705101, розташованої за цією ж адресою, заборонивши відчуження та розпорядження вказаним майном.

24. Відомості про накладення цього арешту внесено 14.12.2021 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Півень Р. О. за №№ 45659670, 45660116 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.

25. Скарга Офісу Генерального прокурора до Міністерства аргументується відчуженням майна, що належить до державної власності, без згоди ФДМУ і вона подавалася саме у межах зазначеного вище кримінального провадження й обтяження накладалося з метою недопущення зникнення предмета іпотеки як речового доказу.

26. Проте колегія суддів звертає увагу скаржників на те, що згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

27. Частинами 1, 2 статті 1311 Конституції України передбачено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

28. Відповідно до частин 1, 3 статті 2 Закону України "Про прокуратуру" на прокуратуру покладаються такі функції: 1) підтримання державного обвинувачення в суді; 2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III Цивільного процесуального кодексу України; 3) нагляд за додержанням законів органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; 4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов`язаних з обмеженням особистої свободи громадян. На прокуратуру не можуть покладатися функції, не передбачені Конституцією України.

29. В свою чергу, повноваження Офісу Генерального прокурора конкретизовано в статті 8 Закону України "Про прокуратуру", згідно з якою Офіс Генерального прокурора організовує та координує діяльність усіх органів прокуратури, забезпечує належне функціонування Єдиного реєстру досудових розслідувань та його ведення органами досудового розслідування, визначає єдиний порядок формування звітності про стан кримінальної протиправності і роботу прокурора з метою забезпечення ефективного виконання функцій прокуратури, а також здійснює управління об`єктами державної власності, що належать до сфери управління Офісу Генерального прокурора.

30. Таким чином, повноваження Офісу Генерального прокурора вичерпно врегульовано Конституцією України та Законом України "Про прокуратуру", якими не передбачено можливості оскарження ним до Мін`юсту рішень, дій або бездіяльності державного реєстратора в інтересах органу досудового розслідування або суб`єктів господарювання недержавного сектору економіки.

31. Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснувала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема, цивільних правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. постанови від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11 (пункти 6.21, 6.22), від 26.02.2019 у справі № 915/478/18 (пункти 4.19, 4.20), від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 26), від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 (пункт 8.5), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 80)).

32. Згідно з абзацом 1 частини 3 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Мін`юсту, його територіальних органів особою, права якої порушено, протягом двох місяців з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення своїх прав, але не пізніше одного року з дня прийняття відповідного рішення, здійснення дії або бездіяльності.

33. Відповідно до пунктів 4, 5 абзацу 2 частини 6 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" Мін`юст, його територіальні органи залишають скаргу на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав без розгляду по суті, якщо: скаргу подано особою, права якої у зв`язку з оскаржуваним рішенням, дією або бездіяльністю у сфері державної реєстрації прав не порушено; скаргу подано особою, яка не має на це повноважень.

34. Виходячи із системного аналізу змісту імперативних положень статей 19, 1311 Конституції України, статей 2, 8 Закону України "Про прокуратуру" та частин 3, 6 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", Верховний Суд із урахуванням недоведеності відповідачем і третьою особою належності предмета іпотеки до державної власності не може не погодитися з висновком суду апеляційної інстанції про те, що чинне законодавство, зокрема норми статей 2, 8 Закону України "Про прокуратуру" не наділяють Офіс Генерального прокурора повноваженнями подавати до Мін`юсту (тобто в позасудовому порядку) скарги з метою захисту інтересів як органу досудового розслідування, так і суб`єктів господарювання державної комунальної чи приватної форм власності, які не є суб`єктами владних повноважень, натомість закон передбачає можливість представництва прокурором інтересів держави виключно у суді у визначених законом випадках.

35. За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій, керуючись пунктом 5 абзацу 2 частини 6 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", дійшли обґрунтованого висновку про те, що Міністерство мало залишити скаргу Офісу Генерального прокурора від 11.01.2023 № 31/1/2-43546-20 на рішення реєстратора від 07.10.2022 № 65064778 без розгляду по суті як таку, що подана особою, яка не має на це повноважень, а висновок центральної Колегії Мін`юсту з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства від 07.02.2023 за результатами розгляду вказаної скарги, зареєстрованої в Мін`юсті 13.01.2023 за № 5958-7-23, не відповідає нормам законодавства в сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, а отже є незаконним.

36. Тим більше, що чинними нормами КПК України також не передбачено можливості оскарження прокурором до Мін`юсту реєстраційних дій в інтересах органу досудового розслідування, зокрема з метою виконання ухвал суду про арешт майна в межах кримінального провадження.

37. У зв`язку з наведеним колегія суддів відхиляє передчасні доводи скаржників про необхідність формування Верховним Судом у спірних правовідносинах як висновків щодо питання застосування положень статей 2, 36, частини 1 та пункту 1 частини 2 статті 170, частин 1, 4 статті 174 КПК України, частин 1- 3, пунктів 4, 5 абзацу 2 частини 6 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та абзацу 7 пункту 5 Порядку № 1128 (в контексті встановлення наявності в Офісу Генерального прокурора права звертатися до Міністерства зі скаргою на реєстраційні дії державних реєстраторів), так і висновку щодо питання застосування норми пункту 7 частини 4 статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в контексті обов`язку реєстратора відмовити в реєстрації права власності позивача на спірне майно в силу того, що Товариство не є фінансовою установою).

Адже з огляду на вимоги пункту 5 абзацу 2 частини 6 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" звернення до Мін`юсту зі скаргою особи, яка не має на це повноважень, виключає подальший розгляд відповідної скарги по суті, а саме на предмет законності оскаржуваних реєстраційних дій, пов`язаних із ймовірним помилковим застосуванням реєстратором норм законодавства про іпотеку.

38. Колегія суддів також вважає цілком правомірним відхилення апеляційним судом викладених у постанові Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 910/2529/22 висновків як нерелевантних для цього господарського спору, позаяк не можна ототожнювати визначені відповідно до Закону України "Про санкції" (як спеціального закону) повноваження СБУ на звернення до Мін`юсту зі скаргами на реєстраційні дії, вчинені стосовно підсанкційних осіб, і повноваження Офісу Генерального прокурора, які врегульовано статтею 8 Закону України "Про прокуратуру", а зовсім різне правове регулювання спірних правовідносин у справі № 910/2529/22 та в справі, що наразі розглядається, вочевидь виключає як подібність правовідносин, так і можливість застосування Закону України "Про санкції" за аналогією, на чому помилково наполягає Міністерство (див. пункт 11 цієї постанови).

39. Що стосується посилань відповідача на обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 18.11.2019 у справі № 902/761/18 та від 20.08.2020 у справі № 914/1680/18 (щодо принципу змагальності сторін), від 13.04.2022 у справі № 757/62043/18-ц і від 06.03.2019 у справі № 317/3272/16-ц (щодо недопустимості вчинення дій із зловживання правом з метою уникнення обмежувальних заходів публічно-правового характеру), від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 (щодо обов`язку суду визначати належні норми права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин), від 27.01.2023 у справі № 380/25365/21 (щодо дії закону в часі), то зазначені доводи Міністерства зводяться передусім до намагань здійснити переоцінку наявних у справі доказів, тоді як згідно з імперативними положеннями частини 2 статті 300 цього Кодексу суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

40. Таким чином, наведені скаржниками підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1 і 3 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримали підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень із зазначених підстав.

41. Отже, суди першої та апеляційної інстанцій, дослідивши зібрані в справі докази в їх сукупності, зважаючи на недотримання відповідачем порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності у сфері державної реєстрації прав, передбаченого статтею 37 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", що зумовлено відсутністю в третьої особи повноважень на звернення до Мін`юсту зі скаргою на рішення реєстратора від 07.10.2022 № 65064778, дійшли правильного висновку щодо обґрунтованості позовних вимог про визнання незаконним і скасування наказу № 665/7.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

42. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

43. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли правильного висновку про обґрунтованість позову, як наслідок, оскаржувані рішення та постанова не підлягають скасуванню, оскільки ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

44. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

45. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

46. Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів вважає, що викладені в касаційних скаргах доводи не отримали підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновку судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог, у зв`язку з чим немає підстав для задоволення касаційних скарг.

Судові витрати

47. Судовий збір за подання касаційних скарг у порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржників.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги Міністерства юстиції України та Офісу Генерального прокурора залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.12.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 25.07.2023 у справі № 910/5371/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Суддя Є. В. Краснов

Суддя Г. М. Мачульський

Суддя Ю. Я. Чумак

З окремою думкою судді Краснова Є. В.

Відповідно до частини 3 статті 314 Господарського процесуального кодексу України постанова оформлена суддею Чумаком Ю. Я.