Ухвала

від 08.04.2024 по справі 554/7669/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

08 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 554/7669/21

провадження № 61-5805сво23

Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду:

Червинської М. Є. (суддя - доповідач), Грушицького А. І., Гулька Б. І., Крата В. І., Луспеника Д. Д., Синельникова Є. В., Фаловської І. М.,

розглянув справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», третя особа - Первинна профспілкова організація співробітників Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», про скасування наказу та поновлення на роботі, за касаційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Октябрського районного суду м. Полтави в складі судді Чуванової А. М. від 27 грудня 2022 року та постанову Полтавського апеляційного суду в складі колегії суддів: Одринської Т. В., Абрамова П. С., Панченка О. О. від 16 березня 2023 року,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі ? АТ КБ «ПриватБанк»), третя особа - Первинна профспілкова організація співробітників Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», про скасування наказу та поновлення на роботі.

Позов мотивований тим, що він займав посаду директора Полтавського регіонального управління АТ КБ «ПриватБанк», а також є членом Первинної профспілкової організації співробітників АТ КБ «ПриватБанк». 09 липня 2021 року він прийшов на роботу, але на вході в банк його зустріла охорона, та його повідомили, що є наказ про його звільнення. Після розмови з керівником Дирекції з управління регіональною мережею АТ КБ «ПриватБанк» він дізнався, що 08 липня 2021 року його було звільнено з займаної посади в АТ КБ «ПриватБанк» на підставі частини першої статті 40 КЗпП України відповідно до наказу від 11 лютого 2021 року № Е.17.U.0.0/4-6593725. Йому було повідомлено лише номер наказу про звільнення, проте не вручили зазначений наказ.

Зі змісту наказу про зміни в організації праці вбачається, що директорам філій, вказаних у цьому наказі, не надали права залишення на роботі на аналогічній посаді, на відмінну від інших працівників, яких переведено на інші посади, а сама структура підрозділів не змінюється. Дії відповідача свідчать про штучне створення роботодавцем причин та умов для розірвання трудового договору з власної ініціативи з неугодними працівниками (директорами філій) під виглядом скорочення штату працівників, без ліквідації певних посад або зменшення кількості штатних одиниць за певними посадами.

У порушення вимог частини третьої статті 49-2 КЗпП України відповідач у попередженні про скорочення штату працівників повідомив його про звільнення у зв`язку із скороченням штату працівників та посад, при цьому не запропонував рівнозначні та аналогічні для його кваліфікації і досвіду посади. Саме попередження про скорочення штату не було йому вручено, так як він в цей час перебував на лікарняному, хоча й деякий час знаходився на робочому місці. Відповідач формально надав список вакантних посад по всій Україні, але по жодній з посад не було надано посадової інструкції, які передбачені чинним законодавством та є обов`язковими до кожної з посад. Також АТ КБ «ПриватБанк» не надав доказів того, що ОСОБА_1 відмовився від вакантних посад.

Посади директора Центрального, Північного або Південно-Східного макрорегіональних управлінь позивачу не були запропоновані. При цьому для того, щоб якось приховати його незаконне звільнення, відповідач вирішив провести конкурс на зазначені посади директорів, в якому він приймав участь, але йому було відмовлено, що також вчинено протиправно. Внаслідок цього він звернувся до суду за захистом своїх прав, у зв`язку з чим рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 16 березня 2021 року у справі № 554/619/21, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 15 червня 2021 року, визнано недійсними результати конкурсу на зайняття вакантної посади керівника Центрального макрорегіонального управління.

Наказ про звільнення був винесений з порушенням статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», а саме Первинною профспілковою організацією співробітників АТ КБ «ПриватБанк» обґрунтовано відмовлено у наданні згоди на його звільнення, що підтверджується листом від 28 травня 2021 року. Крім того, відповідачем не проведено консультацій з професійними спілками про заходи щодо запобігання звільненню чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несправедливих наслідків звільнення.

ОСОБА_1 просив суд:

визнати незаконним та скасувати наказ АТ КБ «ПриватБанк» від 08 липня 2021 року № Е.17.U.0.0/4-7035282 про його звільнення;

поновити його на роботі в АТ КБ «ПриватБанк» на посаді директора Полтавського головного регіонального управління АТ КБ «ПриватБанк»;

стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на його користь середній заробіток за увесь час вимушеного прогулу.

Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 30 вересня 2021 року в задоволенні клопотання представника АТ КБ «ПриватБанк» про передачу справи за підсудністю відмовлено.

Ухвала мотивована тим, що Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначено, що громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом. Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Отже, фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, встановлених законом. Право на місце проживання передбачене Конституцією України (ст. 33), Загальною декларацією прав людини (ст. 13), Протоколом N 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини (ст. 2) та Міжнародним пактом про громадянські та політичні права (ст. 12).

Частина перша статті 28 ЦПК України встановлює випадки альтернативної підсудності, згідно з якою позов за вибором позивача може бути пред`явлений в одному з двох і більше судів. Суд не має право обмежувати вибір позивача для розгляду справи у конкретному суді. Справи що виникають з трудових правовідносин є справами позовного провадження, тому ця категорія справ підлягає розгляду за загальними правилами підсудності, також відповідно до статті 27 ЦПК України такий позов може подаватися за вибором позивача згідно з частиною першою статті 28 ЦПК України.

На підтвердження місця свого проживання позивачем надано договір оренди житлового приміщення від 10 червня 2020 року із зазначенням адреси місця проживання ОСОБА_1 - АДРЕСА_1 . Доводи позивача про його проживання за спірною адресою належним чином не спростовані. Оскільки позов виник з трудових правовідносин, позивач працював у відповідача на посаді директора Полтавського головного регіонального управління АТ КБ «ПриватБанк» та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , суд дійшов висновку, що вимоги ЦПК України щодо визначення підсудності вказаної цивільної справи позивачем були дотримані. Крім того, справа позивача до АТ КБ «ПриватБанк» про визнання недійсними результатів конкурсу на посаду керівника макрорегіонального управління АТ КБ «ПриватБанк» та про зобов`язання провести конкурс на посаду керівника макрорегіонального управління АТ КБ «ПриватБанк» була предметом розгляду як в Октябрському районному суді м. Полтави, так і в Полтавському апеляційному суді, де місце проживання позивача підтверджено вказаним договором оренди житла. Посилання представника АТ КБ «ПриватБанк» на постанову Верховного Суду та рішення апеляційних та місцевих судів, викладені у інших справах, суд вважає необґрунтованими, оскільки вони є відмінними від обставин, встановлених судом у даній справі.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 27 грудня 2022 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 16 березня 2023 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ АТ КБ «ПриватБанк» від 08 липня 2021 року № Е.17.U.0.0/4-7035282 про звільнення ОСОБА_1 .

Поновлено ОСОБА_1 на роботі в АТ КБ «ПриватБанк» на посаді директора Полтавського головного регіонального управління АТ КБ «ПриватБанк».

Стягнено з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 1 723 519,20 грн.

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення на його користь з АТ КБ «ПриватБанк» середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць допущено до негайного виконання.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач повідомив позивача про можливість ознайомлення із переліком вакантних посад, який щоденно оновлюється на офіційному сайті банку: privatbank.ua/work, запропонував позивачу розглянути список вакантних посад та самостійно обрати актуальну посаду відповідно до своєї спеціальності кваліфікації та досвіду і в разі бажання зайняти вакантну посаду зв`язатися з ОСОБА_2 . Посилання відповідача на інтернет-ресурс та зазначення, що позивач може ознайомитись із актуальним списком вакантних посад та обрати посаду відповідно до спеціальності, кваліфікації та досвіду за відповідним посиланням, не є належним доказом виконання відповідачем своїх обов`язків, що передбачені статтею 40, частиною третьою статті 49-2 КЗпП України, оскільки неможливо встановити, які саме вакансії на той період перебували на вказаному відповідачем інтернет-ресурсі, чи були там всі наявні в той час вакантні посади, чи ознайомився позивач з вказаним переліком вакансій і взагалі, чи мав позивач доступ до вказаного інтернет-ресурсу.

Крім того, ОСОБА_1 звертав увагу на те, що посади директора Центрального, Північного або Південно-Східного макрорегіонального управлінь йому не були запропоновані. Більш того, відповідач вирішив провести протиправно конкурс на зазначені посади директорів, в якому позивач взяв участь та не пройшов його. Отже, вакантні посади були, але перейти на них фактично неможливо, адже для цього потрібно брати участь у конкурсі на ці посади на загальних умовах разом із кандидатами, які не працюють в банку, а сама процедура відбору була фактично працевлаштуванням на нову посаду.

Судом встановлено, що первинна профспілкова організація співробітників АТ КБ «ПриватБанк» відмовила відповідачеві в наданні згоди на звільнення позивача. Рішення мотивоване, зокрема, тим, що відсутні докази того, що роботодавець запропонував ОСОБА_1 нові посади, та він відмовився від них. У свою чергу рішення профспілки за своїм змістом є досить обґрунтованим, а протилежні твердження відповідача з цього приводу є неспроможними.

Враховуючи викладене та зважаючи на відсутність згоди профспілки на звільнення позивача, відповідач не дотримався вимог КЗпП України, а тому є підстави для скасування наказу про звільнення та поновлення його на роботі.

При цьому відповідач не надав власний розрахунок розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу з обґрунтуванням його правильності та повноти, а тому суд зробив висновок про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 в цій частині.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, що вказана форма повідомлення про наявність в установі вакантних посад не відповідає вимогам частини третьої статті 49-2 КЗпП України. Позивача лише повідомлено про його право взяти участь у відборі на вакантні посади за загальною процедурою прийому на роботу разом іншими кандидатами, тобто роботодавець фактично висунув умову про проходження позивачем конкурсу на зайняття таких посад (посади) на загальних умовах, що за своєю суттю є процедурою нового прийому на роботу. Відповідачем не було доведено належними та допустимими доказами, що позивачу було запропоновано вакантні посади за відповідною професією (спеціальністю), як того вимагає закон. Оскільки вимога позивача про стягнення на його користь середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу є похідною від вимоги про поновлення на роботі, вона також підлягає до задоволення у розмірі, який вірно встановлений судом першої інстанції.

Апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» щодо порушення судом правил територіальної підсудності. Виходив із того, що, ураховуючи положення частини другої статті 27, частини першої статті 28 ЦПК України, позивач мав альтернативне право пред`явити позов як за місцезнаходженням відповідача, так і за місцем свого проживання. Згідно з договором оренди від 10 червня 2020 року ОСОБА_1 на час звернення до суду з цим позовом проживав за адресою: АДРЕСА_1 . Тобто, на момент звернення до суду позивач перебував на території, яка підсудна Октябрському районному суду м. Полтави. Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду, зазначеною в постанові від 17 червня 2022 року у справі № 556/1395/21. Крім того, проживаючи за вказаною адресою, позивач вже звертався до Октябрського районного суду м. Полтави з позовною заявою до АТ КБ «ПриватБанк» про визнання результатів конкурсу недійсними, за наслідками розгляду якої ухвалено рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 16 березня 2021 року, що набрало законної сили, та яким позов задоволено.

24 квітня 2023 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просило скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що в частині висновків судів щодо неможливості переведення працівника на посаду з проходженням відбіркових процедур суди не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування положень статті 49-2 КЗпП України. Приписами цієї статті не передбачено обов`язку роботодавця переводити працівника на будь-яку обрану ним посаду без проходження відбору/співбесіди, визначених внутрішніми процедурами. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. До того ж позивач не висловлював бажання перевестись на жодну із запропонованих йому вакантних посад, а питання правомірності організації банком процедури відбору на зайняття вакантної посади не є предметом цього спору.

Висновки судів щодо обов`язку банку перевести позивача на будь-яку обрану ним посаду без проходження порівняльного аналізу рівня кваліфікацій працівників в рамках конкурсних чи будь-яких інших процедур не відповідають вимогам статті 42, частин другої і третьої статті 49-2 КЗпП України.

Суди дійшли висновку, що посилання на інтернет-ресурс банку є неналежним способом ознайомлення працівника із наявними вакантними посадами банку, однак частина третя статті 49-2 КЗпП України не визначає належні чи неналежні форми та способи повідомлення працівника про наявні на підприємстві вакантні посади та не вказує, що здійснення посилання на інтернет-ресурс є неналежним та недопустимим способом повідомлення про актуальні вакансії. Неознайомлення позивача з переліком вакантних посад, розміщених на інтернет-ресурсі банку, не є підставою вважати, що банк порушив обов`язок, визначений частиною третьою статті 49-2 КЗпП України, оскільки важливим є сам факт пропозиції ознайомитись з переліком посад.

Факт проведення конкурсу на посаду директора Центрального макрорегіонального управління та визнання його недійсним за результатами розгляду справи № 554/619/21 не зумовлює вакантність посад директорів макрорегіональних управлінь і обов`язок банку запропонувати такі посади позивачу. Конкурс на посади директорів цих управлінь було проведено ще у 2020 році, тобто до прийняття рішення про реорганізацію підрозділу, в якому працював позивач, та до його ознайомлення із попередженням. Позивач брав участь у конкурсі на посаду директора Центрального макрорегіонального управління, однак не був обраний переможцем. Після встановлення результатів конкурсів, переможці були призначені на відповідні посади та постійно займали їх у подальшому (в тому числі у період з дати ознайомлення позивача із попередженням до дати його звільнення).

Аргументи судів щодо відмови профспілки у наданні згоди на звільнення позивача базуються на припущеннях, які не відповідають тексту відповіді профспілки від 30 квітня 2021 року. Суд апеляційної інстанції не дослідив витяги з наказів про переведення переможців конкурсів на посади директорів та довідку банку щодо зайняття вказаних посад в період з 18 березня 2021 року по 08 липня 2021 року. Тоді як суд першої інстанції в судовому рішенні зазначив необґрунтовані висновки щодо наявності вакантних посад, чим вийшов за межі предмета та підстав позову, адже позивач не посилався на обставину наявності вакантних посад у цей період. Суд апеляційної інстанції зробив висновок, що позивачу не було запропоновано вакантні посади за відповідною професією, однак наведене спростовується попередженням, до якого було додано список вакантних посад станом на 18 березня 2021 року.

Судові рішення у справі ухвалені з порушенням правил територіальної підсудності. 02 вересня 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» подало клопотання про передачу справи за підсудністю до Миргородського міськрайонного суду Полтавської області. Клопотання було мотивовано тим, що договір оренди, наданий позивачем, не є належним доказом, який підтверджує його зареєстроване місце проживання. Однак ухвалою від 30 вересня 2021 року у задоволенні клопотання відмовлено з посиланням на те, що зазначений договір оренди підтверджує місце проживання позивача. Разом з тим, суд проігнорував наявну у матеріалах справи копію паспорта з відміткою зареєстрованого місця проживання. Відповідно до положень частини першої статті 28 ЦПК України позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред`являтися за зареєстрованим місцем проживання позивача. Реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції. Правила альтернативної підсудності передбачають прив`язку не просто до будь-якого місця проживання позивача, а саме до зареєстрованого, яке відповідно до законодавства України може бути лише одним з декількох на вибір позивача. Договір оренди не є належним доказом, який може підтвердити обставину зареєстрованого місця проживання. Позивач жодним чином не обмежений в укладенні цілої низки договорів оренди по всій території України, що, однак, не підтверджує його реального проживання у визначених такими договорами місцях. При цьому, використовуючи різні договори оренди, позивач таким чином може фактично маніпулювати правилами підсудності розгляду справи на власний розсуд.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд першої інстанції стягнув з банку судовий збір у розмірі 24 526,27 грн, тоді як згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Також суди розглянули у спрощеному позовному провадженні справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, оскільки ціна позову перевищує 250 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Ухвалою Верховного Суду від 10 травня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, відмовлено у задоволенні клопотання про зупинення виконання оскаржених судових рішень.

В ухвалі вказано, що як підстави касаційного оскарження цих судових рішень скаржник визначив те, що:

(1) суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 13 грудня 2018 року у справі № 577/256/18, від 20 лютого 2019 року у справі № 359/8899/17, від 24 липня 2019 року у справі № 607/2852/17, від 16 січня 2019 року у справі № 804/16509/15, від 27 червня 2022 року у справі № 227/2755/20, щодо застосування статті 49-2 КЗпП України;

(2) суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 23 грудня 2019 року у справі № 761/7096/16-ц, від 16 березня 2020 року у справі № 554/9520/17, від 13 січня 2021 року у справі № 641/5023/17, від 23 березня 2023 року у справі № 344/13848/21 у постанові Верховного Суду України від 13 грудня 2017 року у справі № 183/3123/15, щодо застосування статті 40 та частини третьої статті 49-2 КЗпП України;

(3) суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 336/5828/16, від 27 листопада 2019 року у справі № 459/3444/17, від 08 червня 2022 року у справі № 465/5654/16-ц, згідно з якими за відсутності у матеріалах справи доказів вакантних посад чи інших посад, роботодавець вважається таким, що виконав вимоги статті 49-2 КЗпП України;

(4) суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19, щодо застосування статті 141 ЦПК України та пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір»;

(5) суд першої інстанції порушив правила територіальної юрисдикції;

(6) суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у матеріалах справи докази.

Отже, серед підстав касаційного оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій заявником зазначена та підстава, яка згадана у пункті 1 частини другої статті 389 ЦПК України, у пункті 6 частини першої та пункті 1 частини третьої статті 411 ЦПК України, що свідчить про виконання ним вимог пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України щодо форми та змісту касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 31 травня 2023 року клопотання АТ КБ «ПриватБанк» про зупинення дії судових рішень задоволено частково. Зупинено дію рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 27 грудня 2022 року та постанови Полтавського апеляційного суду від 16 березня 2023 року в частині стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 1 723 519, 20 грн до закінчення касаційного провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 12 лютого 2024 року зупинено касаційне провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справи № 638/14165/21 (провадження № 61-13363св23).

Ухвалою Верховного Суду від 11 березня 2024 року поновлено касаційне провадження у справі; призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою складі Верховного Суду від 29 березня 2024 року зазначену справу передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Відповідно до частини другої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

У справі, що переглядається:

10 серпня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Октябрського районного суду м. Полтави з позовом про скасування наказу та поновлення на роботі. Вказував, що цей позов виник із трудових правовідносин, а тому на підставі частини першої статті 28 ЦПК України, враховуючи, що він проживає за адресою: АДРЕСА_1 , яка є його місцем постійного перебування, справа підсудна саме Октябрському районному суду м. Полтави. До позовної заяви додано копію 12 сторінки паспорта з відміткою про зареєстроване місце проживання за адресою: « АДРЕСА_2 »; договір про оренду житлового приміщення від 10 червня 2020 року, укладений між ОСОБА_3 (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар), укладений в простій письмові формі, відповідно до умов якого орендодавець зобов`язується передати орендареві у строкове платне користування квартиру за адресою: АДРЕСА_1 ;

01 вересня 2021 року до Октябрського районного суду м. Полтави надійшло клопотання АТ КБ «ПриватБанк» про передачу справи за підсудністю. Клопотання мотивовано тим, що наданий позивачем договір оренди не підтверджує його зареєстроване місце проживання/перебування відповідно до вимог частини другої статті 27 та частини першої статті 28 ЦПК України;

ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 30 вересня 2021 року відмовлено у задоволенні клопотання АТ КБ «ПриватБанк» про передачу справу за підсудністю з посиланням на вказаний договір оренди житлового приміщення від 10 червня 2020 року;

в апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» оскаржував рішення суду першої інстанції в тому числі з підстав порушення судом правил територіальної підсудності, вказував на безпідставну відмову у задоволенні клопотання про передачу справи до Миргородського міськрайонного суду Полтавської області.

Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважала обґрунтованими доводи касаційної скарги відповідача в частині порушення судами правил територіальної юрисдикції, який при розгляді справи судами першої та апеляційної інстанцій заявляв про непідсудність справи Октябрському районному суду м. Полтави.

Разом з тим, апеляційний суд відхилив відповідні доводи апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» та послався на висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2022 року у справі № 556/1395/21 (провадження № 61-3887св22) про поновлення на посаді, в якій зазначено, що «згідно з довідкою від 13 липня 2021 року №13/04-1677/21, виданою Городецьким старостинським округом № 4 Сарненської міської ради, позивач на час звернення до суду з цим позовом проживав, але не був зареєстрований, за адресою: АДРЕСА_1 . Тобто на момент звернення до суду позивач перебував на території, яка підсудна Володимирецькому районному суду Рівненської області. На підставі викладеного, доводи касаційної скарги щодо порушення територіальної юрисдикції (підсудності) не знайшли свого підтвердження, оскільки відповідно до частини першої статті 28 ЦПК України справу розглянуто належним судом за місцем проживання позивача».

Крім того, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 лютого 2020 року у справі № 161/1246/18 (провадження № 61-35403св18) про стягнення аліментів також вказано, що «звертаючись до Луцького міськрайонного суду із цим позовом позивач підтвердила місце свого разом з дочкою перебування у м. Луцьку, а саме: договором оренди житлового приміщення від 18 січня 2018 року та довідкою школи № 10 м. Луцька про навчання дочки у цьому навчальному закладі. Верховний Суд зазначає, що згідно з матеріалами справи договір оренди житлового приміщення укладений 18 січня 2018 року, до суду позивач звернулася за місцем свого перебування 25 січня 2018 року. Згідно з абзацом третім, четвертим частини першої статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місце перебування - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік; місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини. Доводи касаційної скарги не спростовують місце перебування позивача у м. Луцьку. Посилання в касаційній скарзі, що ОСОБА_1 звернулась з позовом до суду не за місцем своєї реєстрації (м. Миколаїв) не спростовують висновків суду апеляційної інстанції про місце перебування позивача».

Ухвала колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду мотивована наявністю підстав для відступу від висновку щодо застосування частини першої статті 28 ЦПК України, викладеного у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2022 року у справі № 556/1395/21 (провадження № 61-3887св22), Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 лютого 2020 року у справі № 161/1246/18 (провадження № 61-35403св18) щодо визначення підсудності за фактичним місцем проживання або перебування позивача, відмінним від зареєстрованого, та зробити висновок про те, що:

«положення частини першої статті 28 ЦПК України імперативно встановлюють, що визначення територіальної юрисдикції (підсудності) здійснюється з урахуванням зареєстрованого місця проживання або перебування фізичної особи - позивача. Тому позови, наведені у частині першої статті 28 ЦПК України, не можуть пред`являтися за фактичним місцем проживання або перебування позивача, відмінним від зареєстрованого».

З огляду на викладене, касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 27 грудня 2022 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 16 березня 2023 року підлягає прийняттю до розгляду Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

З огляду на вказане справа розглядатиметься Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами та без проведення судового засідання (у письмовому провадженні).

Керуючись частиною тринадцятою статті 7, частиною першою статті 402 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Прийняти до розгляду справу за позовом ОСОБА_1 до Акцілнерного товариств Комерційний банк «ПриватБанк», третя особа - Первинна профспілкова організація співробітників Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», про скасування наказу та поновлення на роботі, за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 27 грудня 2022 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 16 березня 2023 року.

Призначити справу до розгляду Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Ухвала оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:А. І. Грушицький Б. І. Гулько В. І. Крат Д. Д. Луспеник Є. В. Синельников І. М. Фаловська