Постанова

від 09.04.2024 по справі 335/4646/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 335/4646/22

провадження № 61-18604св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Журавльова Дениса Ігоровича на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 29 травня 2023 року у складі судді Рибалко Н. І. постанову Запорізького апеляційного суду від 22 листопада 2023 року у складі колегії суддів Бєлки В. Ю.,Онищенка Е. А., Трофимової Д. А.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Наполеон» про стягнення 50 відсотків річних за договором позики, договором поруки та

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Наполеон» (далі - ТОВ «Наполеон»), у якому просив стягнути солідарно з відповідачів 50 відсотків річних за несвоєчасне повернення позики в розмірі 1 017 877,46 грн за період з 15 вересня 2020 року по 23 лютого 2022 року.

Вказував, що 25 березня 2019 року між ним та ОСОБА_2 укладено договір позики, відповідно до якого останній отримав 1 357 168,00 грн, що еквівалентно 50 080,00 доларів США, та підтверджується відповідною розпискою.

Цього ж дня, 25 березня 2019 року між ТОВ «Наполеон» в особі директора ОСОБА_2 та ним укладено договір поруки, відповідно до якого поручитель зобов`язується відповідати перед позикодавцем за виконання усіх зобов`язань громадянина ОСОБА_2 , що виникли з договору позики між фізичними особами. Поручитель та боржник несуть солідарну відповідальність перед позикодавцем за неналежне виконання боржником забезпеченого зобов`язання.

25 березня 2019 року ухвалено рішення № 2019-25/03/1 єдиного учасника ТОВ «Наполеон» про його згоду виступити фінансовим поручителем фізичної особи ОСОБА_2 перед фізичною особою ОСОБА_1 за договором позики між фізичними особами від 25 березня 2019 року, погодити укладення договору поруки від 25 березня 2019 року та підтвердити повноваження директора ТОВ «Наполеон».

27 квітня 2021 року Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя у справі № 335/7868/20 ухвалено рішення про задоволення позовних вимог та стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ТОВ «Наполеон» на його користь 1 410 753,60 грн, що еквівалентно 50 080,00 доларів США за курсом продажу, встановленим Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» (далі - ПАТ КБ «Приватбанк») станом на 14 вересня 2020 року (1 долар США = 28,17 грн); 50 % річних за несвоєчасне повернення суми позики у розмірі 294 870,63 грн за період з 15 квітня по 14 вересня 2020 року, штраф за порушення строків повернення позики у розмірі 20 000,00 грн, а всього 1 725 624,23 грн.

Вказане рішення суду перебуває на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Безмагоричних М. А., однак на день звернення з позовом до суду не виконано.

Відсотки за користування грошовими коштами за період з 15 вересня 2020 року по 23 лютого 2022 року становлять 1 017 877,46 грн.

Короткий зміст судових рішень

29 травня 2023 року рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ТОВ «Наполеон» на користь ОСОБА_1 3 % річних за несвоєчасне повернення позики за період з 15 вересня 2020 року по 23 лютого 2022 року у сумі 61 072,64 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції керувався тим, що вимоги позивача про стягнення з боржника процентів за частиною другою статті 625 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України є законними та обґрунтованими, з огляду на несвоєчасне виконання ним своїх зобов`язань за договором позики. Вимога про стягнення вказаних процентів у розмірі 50 % річних є необґрунтованою, оскільки рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 27 квітня 2021 року у справі № 335/7868/20 з відповідачів вже було стягнуто солідарно 50 % річних за несвоєчасне повернення суми позики, у зв`язку з чим судом було вирішено стягнути 3 % річних відповідно до загальних правил.

22 листопада 2023 року постановою Запорізького апеляційного суду апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Журавльова Д. І. залишено без задоволення. Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 29 травня 2023 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач просить стягнути з відповідачів 1 017 877,46 грн у якості річних процентів за прострочене зобов`язання, що складає більше, ніж 72 % від суми заборгованості за договором позики. Апеляційний суд визнав, що такий розмір річних є неспівмірним до стягнутої суми заборгованості, а стягнення 3 % річних - справедлива компенсація за неналежне виконання відповідачами своїх зобов`язань.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

27 грудня 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Журавльов Д. І. через систему «Електронний Суд» звернувся з касаційною скаргою на постанову Запорізького апеляційного суду від 22 листопада 2023 року, в якій просить її скасувати, рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 29 травня 2023 року змінити, позовні вимоги задовольнити.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди, стягуючи суми за частиною другою статті 625 ЦК України, фактично застосували підстави зменшення розміру неустойки за статтею 551 ЦК України. Наведена норма незастосовна до вирішення спору, адже нарахування відсотків річних та втрат від інфляції не є штрафними санкціями.

Суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц, від 19 червня 2019 року у справі № 703/2718/16-ц, від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19, від 25 травня 2021 року у справі № 149/1499/18, від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16, у постановах Верховного Суду від 05 березня 2019 року у справі № 5017/1987/2012, від 23 березня 2023 року у справі № 920/505/22, від 17 травня 2023 року у справі № 341/416/20, від 18 травня 2023 року у справі № 910/4176/22, від 15 жовтня 2023 року у справі № 914/235/19, від 14 грудня 2023 року у справі № 916/2550/22, про те, що 3 % річних від простроченої суми застосовуються у випадку, якщо сторони у договорі не передбачили іншого розміру процентів. Суди зменшили відсоток процентів до мінімуму, що порушує баланс інтересів сторін.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи

25 березня 2019 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір позики між фізичними особами, відповідно до якого позикодавець (позивач) передав, а позичальник (відповідач ОСОБА_2 ) прийняв у власність 1 357 168,00 грн, що еквівалентно 50 080,00 доларів США за курсом продажу, встановленим ПАТ КБ «Приватбанк» станом на день укладнння договору (1 долар США = 27,10 грн).

Також 25 березня 2019 року між ТОВ «Наполеон» в особі директора ОСОБА_2 (далі - поручитель) та позивачем ОСОБА_1 був укладений договір поруки, відповідно до якого поручитель зобов`язується відповідати перед позикодавцем за виконання усіх зобов`язань ОСОБА_2 , що виникли з договору позики між фізичними особами, який був укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Строк виконання зобов`язання за основним договором встановлено до 14 квітня 2020 року.

У зв`язку із невиконанням умов основного договору ОСОБА_1 звернувся до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя з позовом до ОСОБА_2 , ТОВ «Наполеон» про стягнення грошових коштів, штрафу та відсотків за неналежне виконання зобов`язань за договорами позики та поруки.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 27 квітня 2021 року у справі № 335/7868/20 з відповідачів солідарно на користь позивача стягнуто 1 410 753,60 грн позики, що еквівалентно 50 080 доларів США за курсом, встановленим ПАТ КБ «Приватбанк» станом на 14 вересня 2020 року, 50 % річних за несвоєчасне повернення позики розміром 294 870,63 грн за період з 15 квітня 2020 року по 14 вересня 2020 року, штраф за порушення строків повернення позики у розмірі 20 000 грн, а всього 1 725 624,23 грн.

Рішення набрало законної сили 27 травня 2021 року.

За вказаним рішенням видані виконавчі листи, які 06 серпня 2021 року були звернуті до примусового виконання приватному виконавцю Безмагоричних М. А. У цей же день вказаним приватним виконавцем були відкриті відповідні виконавчі провадження щодо боржників ОСОБА_2 та ТОВ «Наполеон».

Рішення суду виконане 01 серпня 2022 року шляхом перерахування грошових коштів на рахунок приватного виконавця, у зв`язку із чим останнім у цей же день винесено постанови про закінчення виконавчих проваджень щодо боржників ОСОБА_2 та ТОВ «Наполеон».

Позиція Верховного Суду

Касаційне провадження у справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Згідно з частинами першою, другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості (абзац перший частини першої статі 1046 ЦК України).

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором (речення перше та друге абзацу першого частини першої статті 1048 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України зобов`язання припиняються на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Згідно із статтею 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Стаття 625 ЦК України визначає загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання. Тобто дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що регулює окремі види зобов`язань (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (пункт 26)).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).

Отже, позичальник отримує «чужі» грошові кошти в борг, який зобов`язується повернути в майбутньому.

Термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Регулятивні відносини між сторонами кредитного договору (позики) обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак якщо позичальник порушує зобов`язання з повернення кредиту (позики), в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні.

Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (пункт 6.28)).

Отже, в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до частини третьої статті 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

У статті 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до пункту 9 договору позики, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити на вимогу позикодавця суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 50 % процентів річних від простроченої суми.

Позикодавець у касаційній скарзі оспорює зменшення судами передбачених частиною другою статті 625 ЦК України відсотків річних із 50 % (за договором) до 3 %. Вказує, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду

від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц,

від 19 червня 2019 року у справі № 703/2718/16-ц, від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц,

від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19,

від 25 травня 2021 року у справі № 149/1499/18, від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16, у постановах Верховного Суду від 05 березня 2019 року у справі № 5017/1987/2012, від 23 березня 2023 року у справі № 920/505/22,

від 17 травня 2023 року у справі № 341/416/20, від 18 травня 2023 року у справі № 910/4176/22, від 15 жовтня 2023 року у справі № 914/235/19, від 14 грудня 2023 року у справі № 916/2550/22.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18), від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19), від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц (провадження № 14-360цс19), вказано, що передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19), постановах Верховного Суду від 23 березня 2023 року у справі № 920/505/22, від 18 травня 2023 року у справі № 910/4176/22, сформульовано висновок про те, що інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання. Тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою.

У постанові Верховного Суду від 14 грудня 2023 року у справі № 916/2550/22зазначено, що відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора,

У постанові від 15 жовтня 2023 року у справі № 914/235/19 Верховний Суд вказав, що статтею 625 ЦК України передбачено право сторін за домовленістю погодити у договорі інший розмір процентів річних, ніж встановлений цією нормою. Як свідчать встановлені судами обставини (справи № 914/235/19) пунктом 11 договору сторони погодили нарахування відсотків за весь час прострочення платежу у розмірі 30 % річних. Передбачені частиною другою статті 625 ЦК України наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов`язання у вигляді відсотків річних, що нараховуються на суму основного боргу, не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредитору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 149/1499/18 (провадження № 14-48цс21) сформульовано правовий висновок про те, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (частини друга та третя статті 6 ЦК України). Ці приписи визначають співвідношення між актами цивільного законодавства та договором. За змістом частини третьої статті 6 ЦК України сторони у договорі на власний розсуд можуть урегулювати у договорі відносини, диспозитивно врегульовані в актах цивільного законодавства та не можуть відступати від імперативних його положень.

У постанові від 17 травня 2023 року у справі № 341/416/20 (провадження № 61-5611св22) Верховний Суд вказав, що апеляційний суд не врахував, що на період після прострочення виконання зобов`язання з повернення кредиту боржник не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України, натомість настає відповідальність боржника - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором; ТОВ «Кредитні Ініціативи» у позовній заяві при розрахунку сум, передбачених статтею 625 ЦК України, посилалось на пункт 6.5 договору про іпотечний кредит від 18 березня 2008 року № 316, яким визначено сплату відсотків у розмірі 24 % річних від простроченої суми згідно з частиною другою статті 625 ЦК України.

У постанові від 05 березня 2019 року у справі № 5017/1987/2012 Верховний Суд виснував, що згідно з умовами кредитного договору проценти занеправомірне користування кредитом - це плата, яка встановлюється банком за користування кредитом після настання строку його погашення, та сплачується позичальником у розмірі та у строки, передбачені договором. При сплаті процентів за неправомірне користування кредитом проценти за користування кредитом не сплачуються. Відповідно до пункту 3.5 кредитного договору, на якому ґрунтуються зазначені позовні вимоги банку, у випадку порушення позичальником встановленого пунктом 2.2 договору строку погашення отриманого кредиту позичальник надалі сплачує проценти за неправомірне користування кредитом, виходячи із процентної ставки у розмірі 36 % річних, порядок нарахування та сплати яких встановлюється згідно з пунктами 3.3, 3.4 цього договору. Банк не позбавляється права на отримання належних йому процентів занеправомірне користування кредитом, нарахованих за підвищеною ставкою на підставі пунктів 1.4, 3.3, 3.5, 6.7 кредитного договору у зв`язку з простроченням виконання позичальником грошового зобов`язання, оскільки ці проценти охоплюються диспозицією норми частини другої статті 625 ЦК України.

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду у постановах від 19 червня 2019 року у справі № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19), від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16(провадження № 12-16гс19) зазначено, що банк не позбавляється права на отримання належних йому процентів за неправомірне користування кредитом, оскільки ці проценти охоплюються диспозицією норми частини другої статті 625 ЦК України.

Посилання на різні постанови Верховного Суду як таке із вказівкою про неоднакове застосування норм права у різних справах, хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм права.

Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.

Підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.

Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд нижчої інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

Отже, для касаційного перегляду справи з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається, а судом вона (норма права) застосована без урахування такого висновку.

У справі не встановлено невідповідності оскаржуваних судових рішень висновкам Верховного Суду, які наведені у касаційній скарзі.

Оскаржувані судові рішення не містять висновків про те, що сторони не можуть домовитися про сплату процентів річних на підставі статті 625 ЦК України у більшому розмірі, ніж визначений цієї нормою (3 % річних), судами не ототожнено проценти на підставі статті 625 ЦК України з неустойкою, не змінено правову кваліфікацію стягнення коштів у порядку наведеної норми (компенсаційний, а не штрафний характер,), тобто не сформульовано протилежні від правових позицій Верховного Суду висновки.

Жодним із наведених заявником судових рішень Верховного Суду не обумовлено неможливість зменшення судом процентів річних як відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання, натомість сформульовано протилежні такому твердженню заявника висновки.

У пунктах 105-107 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-16гс19) зазначено, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою.

При цьому компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за «користування кредитом» (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за «користування кредитом», до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Також слід мати на увазі, що, на відміну від розміру процентів за «користування кредитом», розмір процентів як відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання може бути зменшений судом.

Сторони не можуть домовитися про те, що в разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти саме як міру відповідальності, зокрема в тому ж розмірі, в якому він сплачував проценти як плату за наданий кредит, або в іншому розмірі. Водночас така домовленість за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі статті 625 ЦК України, і цей розмір може зменшити суд.

Аналогічні висновки містить постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

У пункті 8.33 наведеної постанови вказано, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

У пункті 8.38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуваннямконкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Критерії зменшення процентів річних, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, у господарській справі № 902/417/18 Велика Палата Верховного Суду визначила з посиланням на частину першу статті 233 Господарського кодексу (далі - ГК) України, відповідно до якої у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Відповідною частині першій статті 233 ГК України нормою є частина третя статті 551 ЦК України, за якою розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Велика Палата Верховного Суду конкретизувала критерій, на підставі якого суд застосовує частину третю статті 551 ЦК України, в постанові від 28 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18, пункти 83-85), зазначивши, що одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Зокрема, такими правилами є правила про неустойку (статті 549 - 552 ЦК України). Аби неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина 1 статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а носить саме компенсаційний характер. По-перше, вона стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. По-друге, для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Колегія суддів у цій справі не відступає від висновків Верховного Суду про те, що статтею 625 ЦК України передбачено право сторін за домовленістю погодити у договорі інший розмір процентів річних, ніж встановлений цією нормою, чи від висновків, що проценти річних відповідно до частини другої статті 625 ЦК України не є неустойкою, а підтверджує попередні висновки Верховного Суду про те, що розмір указаних процентів (визначених договором у тому числі) може бути зменшено, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 27 квітня 2021 року у справі № 335/7868/20 виконане 01 серпня 2022 року, тобто до ухвалення у цій справі рішення судом першої інстанції, вказаним рішенням позивач отримав компенсацію за прострочення повернення позики за період з 15 квітня 2020 року по 14 вересня 2020 року у вигляді 50 % річних розміром 294 870,63 грн.

За новий період прострочення повернення боргу (15 вересня 2020 року - 23 лютого 2022 року) позивач нарахував 50 % річних у розмірі 1 017 877,46 грн, що з урахуванням присудженої попереднім рішенням суду суми процентів річних складає 1 312 748,09 грн і фактично зрівнюється із сумою позики 1 410 753,60 грн.

Стягнення заявленої суми процентів річних за таких умов є нерозумним з огляду на непропорційність наслідкам правопорушення, адже матиме наслідком не компенсацію майнових втрат позикодавця, а його збагачення за рахунок позичальника, що несправедливо відносно боржника.

З огляду на неспівмірність заявлених до стягнення сум процентів річних, Верховний Суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідає обставинам цієї справи, висновок судів про обмеження стягнення процентів річних та їх присудження у розмірі 61 072,64 грн (3 %).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Колегія суддів таких порушень норм процесуального права судами попередніх інстанцій не вбачає.

Інші доводи касаційної скарги на висновки судів не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог(частина перша статті 141 ЦПК України).

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 141, 389, 400, 401, 402, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргупредставника ОСОБА_1 - адвоката Журавльова Дениса Ігоровича залишити без задоволення.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 29 травня 2023 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 22 листопада 2023 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:О. М. Ситнік А. І. Грушицький Є. В. Петров