Рішення

від 03.04.2024 по справі 161/8329/23

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 161/8329/23

Провадження № 2/161/869/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 квітня 2024 року місто Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області

у складі:

головуючого судді Івасюти Л.В.

за участю секретаря судового засідання Вольської А.А.

позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Колсалтингова фірма «Консул-Плюс», про стягнення заробітної плати, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернулася до суду з вищевказаним позовом.

Позов обгрунтовує тим, що з 23.09.2013 по 30.11.2022 вона працювала бухгалтером у ТОВ КФ «Консул-Плюс». З 05.12.2022 також працювала у відповідача на посаді бухгалтера за сумісництвом. Зазначає, що цей період часу не перебувала у щорічних та додаткових відпустках. 09.05.2023 вона звернулася з письмовою заявою до відповідача в якій просила звільнити її з роботи за власним бажанням, провести остаточний розрахунок та виплатити компенсацію за невикористані відпустки. Вважає, що датою її звільнення є дата вищевказаної заяви з якою вона звернулася до відповідача.

Посилаючись на викладене, позивач просить суд стягнути з відповідача в її користь грошову компенсацію за невикористані щорічні та додаткові соціальні відпустки за період з 24.09.2014 по 09.05.2023 в сумі 70082,12 грн., заробітну плату за період з 01.04.2023 по 09.05.2023 в сумі 8933,33 грн. та компенсацію за час затримки розрахунку при звільненні.

Ухвалою судді від 08.06.2023 відкрито спрощене провадження у справі.

Відзиву від відповідача у встановлений ухвалою строк до суду не надходило.

06.02.2024 позивачем було збільшено позовні вимоги. Відповідно до поданої заяви, ОСОБА_1 просить суд, стягнути з відповідача в її користь грошову компенсацію за невикористані щорічні та додаткові соціальні відпустки за період з 24.09.2014 по 09.05.2023 в сумі 70082,12 грн., заробітну плату за період з 01.04.2023 по 09.05.2023 в сумі 8933,33 грн. та компенсацію за несвоєчасну виплату заробітної плати та відпускних при звільненні в розмірі 40200,00 грн. по основному місцю роботи та 40200,00 грн. при звільненні від 09.05.2023 по роботі за сумісництвом.

Ухвалою судді від 25.03.2024 позовну заяву ОСОБА_1 в частині стягнення середньомісячної заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні залишено без руху.

На виконання вимог ухвали позивачем усунуто зазначені в ній недоліки у визначений строк.

Ухвалою суду від 27.03.2024 продовжено розгляд справи.

02.04.2024 позивачем подано до суду клопотання про відшкодування судових витрат понесених у зв`язку зі сплатою судового збору та витрат на правову допомогу.

В судовому засіданні позивач заявлений позов підтримала та просила задовольнити з наведених у ньому підстав.

Представник відповідача в судовому засіданні позовних вимог не визнав, просив суд відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи та надані суду докази на підтвердження обґрунтованості заявлених вимог та заперечень, суд установив таке.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1ст. 4 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).

За ч. 1ст. 13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Як визначено вст. 8 Конституції Українив Україні визнається і діє принцип верховенства права.Конституція Українимає найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основіКонституції Україниі повинні відповідати їй.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 23.09.2013 по 30.11.2022 працювала бухгалтером у ТОВ Колсалтингова фірма «Консул-Плюс», а з 05.12.2022 бухгалтером по сумісництву.

Наказом № 1 від 23.05.2023, з 24.05.2023 ОСОБА_1 звільнено з займаної посади за ст.38 КЗпП України відповідно до поданої заяви.

У ст. 21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 3 ст. 24 КЗпП України).

У ч. 1 ст. 29 КЗпП України закріплено, що до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором (крім трудового договору про дистанційну роботу) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний:

1) роз`яснити працівникові його права і обов`язки та поінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, на якому він працюватиме, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров`я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і колективного договору;

2) ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором;

3) визначити працівникові робоче місце, забезпечити його необхідними для роботи засобами;

4)проінструктувати працівниказ питаньтехніки безпеки,виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної охорони.

В п. 7 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06.11.1992 роз`яснено, що укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника підприємства, установи, організації чи уповноваженого ним органу. Фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи відома власника або уповноваженого ним органу.

Таким чином, з огляду на допущення ОСОБА_1 до виконання обов`язків бухгалтера в квітні та травні 2023 року, що виразилося у поданні нею податкових звітностей та інших фінансових документів, саме як бухгалтера у фірмі відповідача, дають суду підстави для висновку про те, що між сторонами в квітні та травні 2023 року існували трудові відносини.

При цьому, суд відхиляє доводи представника відповідача про відсутність позивача на робочому місці та не виконання нею трудових обов`язків, оскільки наведене спростовується матеріалами справи, а суду не надано доказів підтвердження прогулів позивача.

Крім цього, суд звертає увагу на те, що з 05.12.2022 ОСОБА_1 працювала бухгалтером по сумісництву, що не зобов`язує її увесь робочий час перебувати саме на робочому місці, яке знаходиться за адресою відповідача.

Таким чином, за час виконання позивачем трудових обов`язків за квітень-травень 2023 року їй не була нарахована та виплачена заробітна плата в сумі 8933,33 грн., а саме за квітень 2023 року в сумі 6700,00 грн. та за травень 2023 року в сумі 2233,33 грн.

Стаття 43 Конституції Українигарантує кожному право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до ст.1 Конвенції про захист заробітної плати № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30.06.1961, відповідно до мети цієї Конвенції термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Згідно ізстаттею 1 Закону України «Про оплату праці»заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану роботу.

Працівник зобов`язується виконувати роботу визначену трудовим договором, який є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, а власник підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (1 ст.21 КЗпП України).

Заробітною платою є винагорода, обчислена як правило у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу, що визначено ч.1 ст.94 КЗпП України.

Відповідно до ч.5 ст.97 КЗпП України та ч.3 ст.15 Закону України «Про оплату праці», оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Згідно з ч.1, 2 ст.115 КЗпП України, ч.1, 2 ст.24 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативними актами роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

Таким чином, невиплачену заробітну плату в сумі 8933,23 грн., слід стягнути з відповідача в користь позивача.

Відповідно дост.24Закону України«Про відпустки»,ст.83КЗпП Україниу разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Законодавство не передбачає терміну давності, після якого працівник втрачає право на щорічні відпустки. Не обмежується строком і право працівника підприємства вимагати виплату йому компенсації за невикористані відпустки

Тривалість основної відпустки за відпрацьований рік не може бути меншою ніж 24 календарні дні. Це мінімум, який встановлено у ст. 75 КЗпП України та у ст. 6 Закону України «Про відпустки».

Компенсація щорічної відпустки за період з 23.09.2014 по 30.11.2022 становить 196 днів*221,47 грн. = 43408,12 грн., а за період з 05.12.2022 по 09.05.2023 становить 10 днів*226,35 грн. = 2263,50 грн.

Проте,суд враховує,що призвільненні ОСОБА_3 їй буланарахована компенсація за невикористані 8 днів щорічної основної відпустки за період роботи з 05.12.2022 по 09.05.2023 в сумі 1832,48 грн., утримано податки в сумі 117,75 грн. та 24.07.2023 перераховано на її карту 1716,70 грн.

Однак, суд дійшов висновку, що кількість днів щорічної основної відпустки ОСОБА_1 за період роботи з 05.12.2022 по 09.05.2023 становить 10 днів, відтак сума компенсації, яка підлягає виплаті становить 452,70 грн.

Таким чином, сума компенсації щорічної відпустки становить 43860,82 грн.

Щодо компенсації за додаткову відпустку працівнику, який має дитину, то суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.19 Закону України «Про відпустки» одному з батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або які усиновили дитину, матері (батьку) особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (ст.73 КЗпП України).

На підтвердження свого статусу позивачем долучено до матеріалів справи копію свідоцтва про народження ОСОБА_4 серія НОМЕР_1 , копію свідоцтва про розірвання шлюбу серія НОМЕР_2 , копію довідки про склад сім`ї від 24.11.2016, копію довідки № 01-16/14 від 27.04.2017 про те, що ОСОБА_3 не зверталася до суду з позовом до ОСОБА_5 про стягнення аліментів в період з 01.01.2009 по 26.04.2017 та акт від 22.08.2014 складений сусідами про те, що ОСОБА_1 сама виховує доньку.

Судом встановлено, що позивач не повідомляла відповідача про те, що має право на додаткову відпустку, як працівник який має дитину та не надавала йому підтверджуючих документів про це.

Доказів того, що позивач надавала відповідачу документи, які підтверджують її право на отримання додаткової відпустки, як працівник який має дитину, суду не надано.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 9 постанови від 06.11.1992 «Про практику розгляду судами трудових спорів», одинокою матір`ю слід вважати жінку, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдову; іншу жінку, яка виховує і утримує дитину сама.

Отже, право на додаткову відпустку мають такі одинокі матері: жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдова; жінка, яка виховує дитину без батька (в тому числі й розлучена жінка, яка виховує дитину без батька).

Тобто, основним критерієм для визначення статусу одинокої матері є: виховання та утримування дитини без участі батька. Одержання жінкою аліментів від батька дитини, ведення з ним спільного господарства позбавляє статусу одинокої матері.

Підставою для отримання статусу одинокої матері є відсутність запису про укладення шлюбу або наявність свідоцтва про розірвання шлюбу. Втім, свідоцтва недостатньо, необхідно також підтвердити факт того, що батько справді не бере участі у вихованні дитини.

Як свідчать матеріали справи, і це не заперечується сторонами, наказом № 1 від 23.05.2023 відповідача звільнено із займаної посади на підставі ст.38 КЗпП України.

09.05.2023 позивач звернулася до відповідача з заявою в якій просила нарахувати та виплатити компенсацію за невикористані додаткові відпустки жінці, яка сама виховує дитину.

Суду не надано доказів того, що при зверненні із вказаною вище заявою до відповідача, позивач надавала підтверджуючі докази про те, що вона виховує дитину самостійно без участі батька.

Однак, суд враховує, що чинне законодавство не містить конкретного переліку документів, які слід пред`явити матері, що виховує дитину без батька, для отримання додаткової соціальної відпустки.

Тому для підтвердження права на зазначену відпустку в цьому випадку роботодавцю має бути пред`явлений будь-який офіційно складений, оформлений та засвідчений в установленому порядку документ, в якому з достатньою достовірністю підтверджується відсутність участі батька у вихованні дитини.

Таким чином, обов`язок оформлення таких документів полягає на працівника, а не на роботодавця.

Зазначений висновок суду повністю узгоджується з правовою позицією Верховного суду, викладеної в постанові ВС від 21.12.2020 у справі №520/2226/19.

Проте, жодного документу для підтвердження свого статусу «одинокої матері» позивач під час перебування у трудових відносинах з ТОВ Колсалтингова фірма «Консул-Плюс», у періоди з 23.09.2013 по 30.11.2022 та з 05.12.2022 по 09.05.2022, не надавала, із заявою про надання такої відпустки не зверталася.

Таким чином, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 не надано беззаперечних, однозначних та достовірних доказів наявності у період з 23.09.2013 по 30.11.2022 та з 05.12.2022 по 09.05.2022 статусу «одинокої матері». Відтак, у компенсації щорічної додаткової відпустки, слід відмовити.

Ст.47 КЗпП України визначено, що роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116)та провестиз нимрозрахунок устроки,визначені статтею116цього Кодексу,а такожна вимогупрацівника внестиналежні записипро звільненнядо трудовоїкнижки,що зберігаєтьсяу працівника. У разі призову роботодавця - фізичної особи на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період такий роботодавець - фізична особа повинен виконати свої обов`язки, визначені цією статтею, протягом місяця після звільнення з такої військової служби без застосування санкцій та штрафів.

Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненніпрацівника виплатавсіх сум,що належатьйому відпідприємства,установи,організації,провадиться вдень звільнення.Якщо працівникв деньзвільнення непрацював,то зазначенісуми маютьбути виплаченіне пізнішенаступного дняпісля пред`явленнязвільненим працівникомвимоги пророзрахунок.Про суми,нараховані тавиплачені працівниковіпри звільненні,із зазначеннямокремо кожноговиду виплати(основната додатковазаробітна плата,заохочувальні такомпенсаційні виплати,інші виплати,на якіпрацівник маєправо згідноз умовамитрудового договоруі відповіднодо законодавства,у томучислі призвільненні)роботодавець повиненписьмово повідомитипрацівника вдень їхвиплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

У ст.117КЗпП України в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цьогоКодексу,при відсутностіспору проїх розмірпідприємство,установа,організація повиннівиплатити працівниковійого середнійзаробіток завесь часзатримки подень фактичногорозрахунку,але небільш якза шістьмісяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Проте, в день звільнення з ОСОБА_1 не було проведено повного розрахунку по заробітній платі.

Пленум Верховного Суду в п.20 Постанови «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 № 13 постановив, що суд на підставіст.117 КЗпПстягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Оскільки трудові відносини між сторонами припинені в травні 2023 року, а остаточну виплату заробітної плати, позивачу станом на момент розгляду цієї справи не проведено, суд приходить до висновку про наявність підстав для застосування до відповідача відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, передбачену ст.117 КЗпП України.

Таким чином, з відповідача на користь позивача слід стягнути 40200,00 грн. середньомісячної заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні.

Разом з тим, суд вважає безпідставним вимогу позивача про стягнення з відповідача, крім зазначених 40200,00 грн. за затримку розрахунку при звільненні, ще 40200,00 грн. середньомісячної заробітної плати за затримку розрахунку при звільненні за сумісництвом, оскільки така відповідальність настала у відповідача при остаточному звільненні позивача і не може застосовуватися двічі.

ОСОБА_1 заявлено вимогу про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 4000,00 грн.

За змістомст. 137 ЦПК Українивитрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно ч. 3ст. 137 ЦПК Українидля визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 4ст. 137 ЦК Українирозмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу позивачем подано до суду наступні документи: договір про надання правничої допомоги від 18.09.2023, акт наданих послуг № 1 від 01.04.2024 на суму 4000,00 грн.

На підставі наведеного, враховуючи обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, час затрачений на їх виконання, а також складність даної справи, з відповідача на користь позивача, слід стягнути 4000,00 грн. судових витрат пов`язаних із наданням професійної правничої допомоги, саме такий розмір на думку суду буде співрозмірним та достатнім.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує, що позивач відповідно до п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», звільнена від сплати судового збору, а тому судовий збір в сумі 1211,20 грн. слід стягнути з відповідача в дохід держави.

Крім цього, позивачем сплачений судовий збір в сумі 1211,20 грн. за позовну вимогу про стягнення середньомісячної заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні, сума якого підлягає стягненню з відповідача на її користь.

Отже, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

На підставі наведеного, керуючись ст. 43 Конституції України, ст.ст.2, 3-5, ч.3 ст.12, 81-82, 263-265, 268, 354 ЦПК України, ст.ст. 115, 116, 117 КЗпП України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Колсалтингова фірма «Консул-Плюс» на користь ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату в сумі 8933 (вісім тисяч дев`ятсот тридцять три) гривні 33 копійки, компенсацію за невикористану відпустку в сумі 43860 (сорок три тисячі вісімсот шістдесят) гривень 82 копійки, 40200 (сорок тисяч двісті) гривень середньомісячної заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Колсалтингова фірма «Консул-Плюс» на користь ОСОБА_1 витрати понесені у зв`язку зі сплатою судового збору в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок та витрати понесені на правничу допомогу в сумі 4000 (чотири тисячі) гривень 00 копійок.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Колсалтингова фірма «Консул-Плюс» в дохід держави судовий збір в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, в разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст судового рішення складений 08 квітня 2024 року.

Позивач: ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ).

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю Колсалтингова фірма «Консул-Плюс» (адреса: вул. Винниченка, 67, м. Луцьк, код ЄДРПОУ 30887394).

Суддя Луцького міськрайонного суду Волинської області Л.В. Івасюта