Постанова

від 02.04.2024 по справі 522/1905/17

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/380/24

Справа № 522/1905/17

Головуючий у першій інстанції Косіцина В.В.

Доповідач Лозко Ю. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.04.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Лозко Ю.П.,

суддів: Кострицького В.В., Коновалової В.А.,

за участю секретаря судового засідання Пересипка Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження

апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 травня 2021 року

у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ізокерам» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про солідарне стягнення безпідставно набутих коштів, інфляційних втрат та трьох відсотків річних

встановив:

У січні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Ізокерам» (далі ТОВ «Ізокерам») звернулось до суду із вказаним вище позовом у якому з урахуванням уточнення позовних вимог, просило:

-визнати договір № 1 про надання безпроцентної позики від 12 серпня 2014 року, укладений між ТОВ «Ізокерам», в особі директора Соколова Ю. Г., та ОСОБА_2 , недійсним;

-стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 безпідставно набуті кошти в розмірі 120 000 грн, 3% річних в розмірі 8 100 грн, інфляційні втрати в розмірі 89 760 грн.

Позов обгрунтований тим, що ОСОБА_1 у період з 25 червня 2014 року по 04 березня 2015 року обіймав посаду директора ТОВ «Ізокерам». Рішенням господарського суду Одеської області від 12 листопада 2014 року в справі № 916/3494/14 призначення ОСОБА_1 на посаду директора товариства визнано недійсним з 25 червня 2014 року, тобто з дати призначення, тому ОСОБА_1 незаконно обіймав посаду директора та вчиняв дії від імені товариства. 12 серпня 2014 року ОСОБА_2 та ТОВ «Ізокерам», в особі директора ОСОБА_1 , уклали договір № 1 про надання безпроцентної позики на суму 120 000 грн. 12 серпня 2014 року з рахунку ТОВ «Ізокерам» на картку відповідачки було перераховано грошові кошти у сумі - 120 000 грн волевиявлення позивача (позикодавця) не було вільним при вчиненні вищевказаного договору, оскільки з боку ТОВ «Ізокерам» уповноважена особа вказаний договір не підписувала і не погоджувала його умови.

Відповідної ліцензії у ТОВ «Ізокерам» на благодійність не має, оскільки основним видом діяльності є надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна. Крім того, як на підставу для визнання правочину недійсним, товариство посилалось на те, що 24-25 червня 2014 року відбулось рейдерське захоплення ТОВ «Ізокерам». 26 червня 2014 року Реєстраційною службою ОМУЮ було внесено зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців проведено зміни в переліку засновників (учасників) юридичної особи виключено учасника ТОВ «Кераміт», дані зміни були внесені на підставі протоколу №3/2014 загальних зборів учасників ТОВ «Ізокерам» від 25 червня 2014 року, тобто, фактичним власником було повністю втрачено контроль над діяльністю ТОВ «Ізокерам». За даним фактом ТОВ «Кераміт» звернулось до правоохоронних органів та до господарського суду. Рішенням господарського суду Одеської області від 11.12.2014 року по справі № 916/3243/14 визнано недійсним рішення загальних зборів ТОВ «Ізокерам» від 25 червня 2014 року, оформлене протоколом № 3/2014 від 25 червня 2014 року, про виключення ТОВ «Кераміт» з числа учасників товариства. Рішення господарського суду набрало законної сили 05 лютого 2015 року. Також, рішенням Господарського суду Одеської області від 12 листопада 2014 року призначення ОСОБА_1 на посаду директора товариства по суті визнано недійсним з 25 червня 2014 року, тобто з самого призначення, а тому останній незаконно обіймав посаду директора та вчиняв дії від імені товариства. І саме між ОСОБА_1 , як директором ТОВ, та ОСОБА_2 12 серпня 2014 року було укладено оспорюваний договір №1 про надання безпроцентної позики від 12 серпня 2014 року. Між тим, згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, директором товариства на час укладення цього договору був ОСОБА_3 . У свою чергу, ОСОБА_1 не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності на вчинення вказаного вище правочину, оскільки не був призначений на посаду директора у встановлений законом та установчими документами товариства порядку. Отже, договір позики не відповідає вимогам статті 203 ЦК України, а саме - відсутня у сторін необхідна цивільна дієздатність; відсутнє волевиявлення учасника правочину та невідповідність його внутрішній волі учасника; форма вчинення правочину не відповідає вимогам закону.

Кошти згідно договору № 1 про надання безпроцентної позики ОСОБА_2 отримала без належної на те правової підстави. Датою безпідставного набуття коштів є 12 серпня 2014 року, а тому за період з дати укладення оспорюваного договору по 12 грудня 2016 року товариство просило стягнути з відповідачів 3% річних у розмірі 8 100 грн та інфляційні втрати у розмірі 89 760 грн.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 06 вересня 2018 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 05 вересня 2019 року, позов ТОВ «Ізокерам» задоволено частково. Визнано договір № 1 про надання безпроцентної позики від 12 серпня 2014 року, укладений між ТОВ «Ізокерам», в особі директора Соколова Б. Г., та ОСОБА_2 недійсним. В частині позовних вимог ТОВ «Ізокерам» про стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , як безпідставно набутих коштів у розмірі - 120 000 грн, 3% річних та інфляційних втрат відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Додатковим рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 11 грудня 2018 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення у справі додаткового рішення відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 13 січня 2021 року касаційну скаргу ТОВ «Ізокерам» задоволено. Скасовано рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 вересня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 05 вересня 2019 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ТОВ «Ізокерам» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про солідарне стягнення безпідставно набутих коштів у розмірі 120 000 грн, 3% річних у розмірі 8 100 грн та інфляційних втрат у розмірі 89 760 грн. Передано справу № 522/1905/17 в частині позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Ізокерам» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про солідарне стягнення безпідставно набутих коштів у розмірі 120 000 грн, 3% річних у розмірі 8 100 грн та інфляційних втрат у розмірі 89 760 грн на новий розгляд до суду першої інстанції.

25 лютого 2021 року засобами поштового зв`язку представник ТОВ «Ізокерам» подав до суду письмові пояснення у яких просив стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ТОВ «Ізокерам» грошові кошти в розмірі 142062,40 грн, з яких 78240 грн сума неповернутих коштів, 3% річних 5298,88 грн, інфляційні втрати 58523,20 грн.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 05 травня 2021 року позов ТОВ «Ізокерам» задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ТОВ «Ізокерам» суму заборгованості у розмірі 142062,08 грн, яка складається з: заборгованості - 782440 грн, 3 % річних 5298,88 грн, інфляційних втрат 58523,20 грн.

Не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою у якій просить скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 травня 2021 року, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, оскільки висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи, крім того під час нового розгляду справи, суд не з`ясував усіх обставин, що мають значення для справи, в тому числі і тих, на які вказав Верховний Суд у постанові від 13 січня 2021 року.

Після передачі на новий розгляд, справа у порушення вимог ст. ст.19, 274 ЦПК України, розглянута судом в спрощеному порядку без виклику сторін, втім до скасування судових рішень попередніх інстанції, цю справу розглянуто судом за правилами загального позовного провадження.

Після касаційного перегляду, під час нового судового розгляду, суд першої інстанції у порушення вимог ч.1 ст. 417 ЦПК України, не вчинив жодної процесуальної дії з метою виконання вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 13 січня 2021 року.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Приймаючи участь в судовому засіданні представник ОСОБА_1 , ОСОБА_4 підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги.

Представник ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , не заперечував проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 .

У судове засідання представник ТОВ «Ізокерам»нез`явився,про дату,час імісце розглядусправи повідомлявсяналежним чином,що відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи за доводами апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія судів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як убачається з мотивувальної частини постанови Верховного Суду від 13 січня 2021 року, прийнятної у межах цієї справи, підставою для скасування рішень судів попередніх інстанції, суд касаційної інстанції мотивував тим, що до спірних відносин не підлягає застосуванню ч.7 ст. 43 ЦПК України. Суд першої інстанції, прийнявши від відповідача ОСОБА_2 нові докази, не обговорив причини пропуску строку для їх подачі, не навів мотивів для поновлення строку їх подачі. Також касаційний суд зазначив, що суд апеляційної інстанції помилково послався на те, що 29 серпня 2018 року фактично зазнав змін предмет позову.

Отже, суд касаційної інстанції у зазначеній вище постанові, виклав вказівки, які під час нового розгляду справи є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанції, що кореспондується з положеннями ч.1 ст. 417 ЦПК України.

Однак, суд першої інстанції, наведеного вище не врахував, залишив поза увагою висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 13 січня 2021 року, зокрема щодо необхідності обговорення причин пропуску строку на подачу відповідачкою ОСОБА_2 доказів у справі, оскільки ухвалою від 29 січня 2021 року, місцевий суд вирішив проводити розгляд справи в спрощеному порядку без виклику сторін (т.3.а.с. 228-232).

Положення ч.5 ст. 279 ЦПК України хоча і уповноважують суд на розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, однак у даному конкретному випадку, це не сприяє правовій меті та перешкоджає виконанню вказівок, зроблених судом касаційної інстанції, а саме з`ясуванню обставин справи, які мають вагоме значення, зокрема щодо поважності причин пропуску строку відповідачкою ОСОБА_2 , при подачі доказів у справі.

Доводи скаржника про те, що судом першої інстанції не дотримано вимог процесуального закону у зв`язку з чим рішення місцевого суду підлягає скасуванню на підставі п.7 ч.3 ст. 376 ЦПК України, колегія суддів вважає слушними та обґрунтованими.

Водночас, в апеляційній скарзі скаржник порушує питання про скасування рішення суду першої інстанції та направлення справи для належного розгляду до суду першої інстанції, що не передбачено процесуальним законом ( ст. ст. 374, 376 ЦПК України).

Відповідно до ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

За положеннями ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для скасування рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 травня 2021 року та ухвалення нового судового рішення.

Вирішуючи справу в межах заявлених позовних ТОВ «Ізокерам», ураховуючи вказівки, викладені у постанові Верховного Суду від 13 січня 2021 року, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з такого.

Як убачається з резолютивної частини постанови Верховного Суду від 13 січня 2021 року, касаційний суд передав справу на новий розгляд лише в частині позовних вимог ТОВ «Ізокерам» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про солідарне стягнення безпідставно набутих коштів у розмірі 120000 грн, 3% річних у розмірі 8100 грн та інфляційних втрат у розмірі 89760 грн.

25 лютого 2021 року засобами поштового зв`язку представник ТОВ «Ізокерам» подав до суду письмові пояснення у яких просив стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ТОВ «Ізокерам» грошові кошти в розмірі 142062,40 грн, з яких 78240 грн сума неповернутих коштів, 3% річних 5298,88 грн, інфляційні втрати 58523,20 грн.

Як на підставу для відмови у задоволенні зазначених вище позовних вимог, відповідачка ОСОБА_2 посилається на те, що частину грошових коштів від загальної суми заборгованості (120000 грн), а саме 41760 грн нею було повернуто позивачу, шляхом переказу на рахунок ТОВ «Ізокерам», що підтверджується первинними бухгалтерськими документами, які містяться в матеріалах справи, інша частина боргу, а саме 78240 грн, за твердженням відповідачки були повернуті позивачу, шляхом внесення готівки до каси ТОВ «Ізокерам», про що свідчать копії квитанцій до прибуткових касових ордерів, які подані відповідачкою до суду 06 вересня 2018 року (т.2 а.с.5-11).

Під час апеляційного перегляду справи, колегією суддів заслухано аргументи представників відповідачів щодо строку подачі зазначених вище доказів відповідачкою ОСОБА_2 .

Так, у судовому засіданні 26 березня 2024 року представник скаржника ОСОБА_1 , ОСОБА_4 зазначив, що відповідачкою ОСОБА_2 були своєчасно подані копії квитанцій до прибуткових касових ордерів, які обґрунтовано прийняті судом протокольною ухвалою від 06 вересня 2018 року. Також зазначив, що є незрозумілими мотиви, якими керувався касаційний суд скасовуючи рішення судів попередніх інстанції з підстав, викладених у постанові Верховного Суду від 13 січня 2021 року.

Представник ОСОБА_2 , ОСОБА_5 в судовому засіданні 26 березня 2024 року також акцентував увагу апеляційного суду на тому, що зазначеною вище протокольною ухвалою суду від 06 березня 2018 року місцевий суд цілком правомірно прийняв докази подані ОСОБА_2 . Також зазначав, що заперечення проти долучення цих доказів іншими учасниками справи не подавалися.

З урахуванням вказаних вище пояснень представників відповідачів, колегія суддів доходить таких висновків.

Копія відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи повинна бути надіслана (надана) одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду (частина четверта статті 178 ЦПК України).

До відзиву додаються: 1) докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем; 2) документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи (частина п`ята статті 178 ЦПК України).

У строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, відповідач має право надіслати суду відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову (пункт 1 частини першої статті 191 ЦПК України).

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини третя, четверта, п`ята, восьма статті 83 ЦПК України).

Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони правовідношення.

Не допускаютьсядії особи,що вчиняютьсяз наміромзавдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

Як убачається з матеріалів справи, ухвалою суду першої інстанції від 07 квітня 2017 року відкрито провадження у справі. При цьому роз`яснено учасникам справи їх право на подання доказів до початку розгляду по суті. Докази, що подані з порушенням вказаних вище вимог судом, як належні не приймаються, якщо сторона не доведе, що докази подано своєчасно з поважних причин (т.1 а.с. 32).

Матеріалами справи підтверджується, що відповідачка ОСОБА_2 15 червня 2017 року скористалася правом подачі заперечень на позовну заяву, у яких зазначала, що нею повернуті на користь позивача грошові кошти у розмірі 41760 грн (т.1 а.с. 46-48).

Після зміни складу суду, Приморським районним судом у м. Одеси у складі судді Домусчі Л.В. постановлено ухвалу від 25 жовтня 2017 року про прийняття справи до провадження, у якій серед іншого, запропоновано відповідачу подати до 13 листопада 2017 року письмові заперечення проти позову із зазначенням доказів, що підтверджують його заперечення (т.1 а.с. 59).

07 лютого 2018 року відповідачі скористалися правом подачі відзиву на позовну заяву, у якому серед іншого зазначили, що ОСОБА_2 через банківську установу повернула на рахунок ТОВ «Ізокерам» кошти у розмірі 41760 грн. На підтвердження доводів, викладених у відзиві, відповідачами долучено документи в якості доказів, за переліком зазначеним у додатках до відзиву (т.1 а.с.89-198).

Як убачається з протоколу судового засідання від 20 березня 2018 року, судом з`ясовувалася думка представників учасників справи про те чи надали сторони докази на які вони посилаються, зокрема у відзиві, на що представники відповідачів, які приймали участь у судовому засіданні ОСОБА_5 та ОСОБА_4 повідомили суду, що такі докази відповідачами надані суду (т.1 а.с.200-201).

Суд першої інстанції, заслухавши думку учасників справи, дійшов висновку про наявність підстав для закриття підготовчого засідання та призначення справи до судового розгляду справи про що постановив ухвалу від 20 березня 2018 року (т.1 а.с. 202-203).

06 вересня 2018 року, тобто під час розгляду справи по суті, ОСОБА_2 надано розрахунок із додатками копій квитанцій до прибуткових касових ордерів, якими відповідачка, вважає підтверджується факт повернення позивачу грошових коштів у повному обсязі, у тому числі на суму 78 240 грн. Цей рахунок не містить обґрунтувань поважності подання цього доказу на цій стадії розгляду справи, тобто під час вирішення судом справи по суті (Т. 2, а. с. 5-11).

ТОВ «Ізокерам» 06 вересня 2018 року звернулося до суду із клопотанням про відмову у задоволенні клопотання про долучення додаткових доказів (Т.2, а.с. 2, 3).

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 13 січня 2021 року, зазначені вище докази, були подані відповідачкою з пропуском строку для їх подачі, питання щодо причин пропуску цього процесуального строку суд не обговорив, не навів мотивів для поновлення строку для їх подачі. При цьому у даному випадку не підлягають застосування положення ч.8 ст. 83 ЦПК України, якими керувався місцевий ухвалюючи рішення про прийняття цих доказів.

Колегія суддів зауважує, що відповідачка ОСОБА_2 подала до суду нові докази (квитанції до прибуткових касових ордерів ТОВ «Ізокерам») вже під час розгляду справи по суті, через один рік сім місяців після подання позову та зі сплином п`яти місяців від дня закриття судом підготовного судового засідання та призначення справи до судового розгляду по суті.

Також апеляційний суд звертає увагу, і на ту обставину, що відповідачка ОСОБА_2 , подавала до суду письмові заяви по суті справи (заперечення, відзив), однак впродовж часу, протягом якого тривало підготовче судового засідання, відповідачка не повідомляла суд про існування інших доказів, зокрема квитанцій до прибуткових касових ордерів, які були подані ОСОБА_2 лише 06 вересня 2018 року. Будь-якого обґрунтування неможливості вчасно подати ці докази відповідачка не навела.

Звертаючись до суду із запереченнями та відзивом, відповідачка не повідомляла суд про те, що у неї існують перешкоди у подачі доказів у встановлений законом строк з об`єктивних причин; причини, з яких ці докази (квитанції до прибуткових касових ордерів) не можуть бути подані у зазначений строк; докази, які підтверджують, що ОСОБА_2 здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання цих доказів, як це передбачено частиною четвертою статті 83 ЦПК України.

Приймаючи участь в судовому засіданні 26 березня 2024 року та 02 квітня 2024 року, представник відповідачки ОСОБА_2 , ОСОБА_5 не навів аргументованих обґрунтувань, в якості підстав для визнання поважними причини, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення відповідачки, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили або ускладнили можливість своєчасного подання відповідачкою зазначених вище доказів у строк, визначений законом.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для прийняття вказаних вище документів в якості доказів у справі, поданих відповідачкою ОСОБА_2 06 вересня 2018 року та надання їм оцінки під час апеляційного перегляду справи.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

У пункті 3 частини третьої статті 1212 ЦК України передбачено, що положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У пунктах58-60постанови ВеликоїПалати ВерховногоСуду від07лютого 2024року усправі №910/3831/22(провадженняN12-45гс23)зазначено:«за статтею1212ЦК Україниособа,яка набуламайно абозберегла йогоу себеза рахунокіншої особи(потерпілого)без достатньоїправової підстави(безпідставнонабуте майно),зобов`язанаповернути потерпіломуце майно.Особа зобов`язанаповернути майноі тоді,коли підстава,на якійвоно булонабуте,згодом відпала.Положення цієїглави застосовуютьсянезалежно відтого,чи безпідставненабуття абозбереження майнабуло результатомповедінки набувачамайна,потерпілого,інших осібчи наслідкомподії.Положення цієїглави застосовуютьсятакож довимог про:1)повернення виконаногоза недійснимправочином;2)витребування майнавласником ізчужого незаконноговолодіння;3)повернення виконаногооднією ізсторін узобов`язанні;4)відшкодування шкодиособою,яка незаконнонабула майноабо збереглайого усебе зарахунок іншоїособи. Знаведених нормубачається,що особа,яка набуламайно (кошти)без достатньоїправової підстави(абопідстава набуттяцього майна(коштів)згодом відпала),зобов`язанаповернути набутемайно (кошти)потерпілому. Означене недоговірне зобов`язання виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Це зобов`язання виникає в особи з моменту безпідставного отримання нею такого майна (коштів) або з моменту, коли підстава їх отримання відпала».

З матеріалів справи убачається, що 12 серпня 2014 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Ізокерам» в особі директора ОСОБА_1 було укладено договір № 1 про надання безпроцентної позики, предметом якого є передання у власність позичальниці ( ОСОБА_2 ) грошових коштів на безпроцентній основі у розмірі 120 000 грн.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 06 вересня 2018 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 05 вересня 2019 року, зазначений вище договір про надання безпроцентної позики визнано недійсним. У цій частині рішення судів першої та апеляційної інстанції в касаційному порядку не оскаржувалося.

Таким чином, позивач наділений правом вимоги до відповідачки ОСОБА_2 про повернення безпідставно отриманих нею грошових коштів, які були надані на підставі правочину, що визнаний судом недійсним.

Зазначені грошові кошти були отримані відповідачкою ОСОБА_2 у повному обсязі, а саме у сумі 120000 грн, що не заперечується сторонами, як і відсутні заперечення з боку позивача стосовно повернення відповідачкою частини цих грошових коштів, а саме у розмірі 41760 грн, про що свідчить бухгалтерська довідка ТОВ «Ізокерам» №1/0409 від 04 вересня 2018 року та виписка з банківського рахунку позивача ТОВ «Ізокерам».

Ураховуючи викладені обставини у справі, колегія суддів доходить висновку, що сума грошових коштів, які безпідставно отримані ОСОБА_2 , та не повернуті останньою позивачу ТОВ «Ізокерам» становить 78240 грн, а тому наявні правові підстави для їх стягнення з відповідачки на користь позивача.

Водночас, колегія суддів зауважує, що відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог ТОВ «Ізокерам» до ОСОБА_1 , як солідарного боржника, зважаючи на те, що за встановленими у справі обставинами, останній не є особою, яка набула вказане вище майно у вигляді грошових коштів, зокрема за правочином, який визнаний недійсним, у розумінні наведених вище норм.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що у задоволенні позовних вимог ТОВ «Ізокерам» до ОСОБА_1 потрібно відмовити.

Згідно зі статтею 625ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.

У пунктах66,69-70постанови ВеликоїПалати ВерховногоСуду від07лютого 2024року усправі №910/3831/22(провадженняN12-45гс23)зазначено:«передбачений частиноюдругою статті625ЦК Україниобов`язокборжника,який прострочиввиконання грошовогозобов`язання,сплатити сумуборгу зурахуванням встановленогоіндексу інфляціїза весьчас прострочення,а такожтри процентирічних відпростроченої сумивиникає виходячиз наявностісамого фактупрострочення,який уцій справімає місцез моментубезпідставного одержаннявідповідачем грошовихкоштів позивача.Зобов`язанняповернути безпідставнонабуте майновиникає уособи безпосередньоз нормистатті 1212ЦК Українина підставіфакту набуттянею майна(коштів)без достатньоїправової підставиабо фактувідпадіння підставинабуття цьогомайна (коштів)згодом.Це зобов`язанняне виникаєз рішеннясуду.Судове рішенняв цьомувипадку ємеханізмом примусовоговиконання відповідачемсвого обов`язкуз поверненнябезпідставно отриманихкоштів,який вінне виконуєдобровільно. В іншому випадку (за позицією відповідача) без судового рішення зобов`язання з повернення безпідставно отриманих коштів не виникало б узагалі, тобто якби позивач не звернувся до суду, то відповідач не мав би обов`язку повернути йому безпідставно отримані кошти. Такий підхід суперечив би засадам добросовісності, розумності та справедливості зобов`язання, передбаченим у частині третій статті 509 ЦК України».

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Окрім вимоги про повернення безпідставно набутих коштів, позивач також порушує питання про стягнення 3 % річних та інфляційних витрат, обраховуючи їх з 12 серпня 2014 року (момент безпідставного одержання відповідачкою грошових коштів позивача) по 12 грудня 2016 року.

Обраховуючи розмір інфляційних витрат, у межах заявлених позовних вимог за період 12 серпня 2014 року 12 грудня 2016 року, колегія суддів виходить із такого розрахунку: сума заборгованості (78240 грн)*сукупний індекс інфляції за період 12 серпня 2014 року 12 грудня 2016 року (1,77909438)-78240 грн=60956,34 грн у той час як позивачем заявлено суму інфляційних втрат у розмірі 58 523,20 грн.

При розрахунку 3% річних у межах заявлених позовних вимог за період 12 серпня 2014 року 12 грудня 2016 року, колегія суддів виходить із такого розрахунку: 78240х3%*853/365/100=5479,29 грн, тоді як позивачем заявлено до стягнення 3% річних у сумі, що становить 5 298,88 грн.

Відтак, керуючись засадами диспозитивності, зважаючи на межі заявлених позовних вимог, суд апеляційної інстанції доходить висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ізокерам» грошових кошти у розмірі 78 240 грн, а також 3% річних в сумі 5 298,88 грн, та інфляційних втрат в сумі 58 523,20 грн.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

На підставі викладеного, враховуючи, що позовні вимоги, пред`явлені до ОСОБА_2 задоволені у повному обсязі, то з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Ізокерам» належить стягнути судовий збір, сплачений позивачем за подання позовної заяви у розмірі 3786,41 грн (т.1 а.с. 2,71), апеляційної скарги у розмірі 5679,61 грн (т.2 а.с. 59), касаційної скарги 6292,80 грн (т.3 а.с. 104), а разом 15 758,82 грн.

Зважаючи на те, що за наслідками апеляційного перегляду, судом ухвалено рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, пред`явлених ТОВ «Ізокерам» до ОСОБА_1 , на користь останнього з ТОВ «Ізокерам» належить стягнути судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 4719,60 (т.4, а.с.66 а).

Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381-384 ЦПК України

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 травня 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Ізокерам» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ізокерам» (ЄДРПОУ 32970934) грошові кошти у розмірі 78 240 грн, 3% річних в сумі 5 298,88 грн, інфляційні втрати в сумі 58 523,20 грн.

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Ізокерам» до ОСОБА_1 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ізокерам» (ЄДРПОУ 32970934) судовий збір за подання позову, апеляційної та касаційної скарги в сумі 15 758,82 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ізокерам» (ЄДРПОУ 32970934) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 4719,60 грн.

Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.

Повний текст постанови складено 08 квітня 2024 року.

Головуючий Ю.П. Лозко

Судді: В.В. Кострицький

В.А. Коновалова