Ухвала

від 13.05.2024 по справі 522/1905/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

13 травня 2024 року

м. Київ

справа № 522/1905/17

провадження № 61-6830ск24

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 05 травня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 02 квітня 2024 року в справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Ізокерам» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про солідарне стягнення безпідставно набутих коштів, інфляційних втрат та трьох відсотків річних,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2017 року ТОВ «Ізокерам» звернулося із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання договору недійсним, стягнення безпідставно набутих коштів, інфляційних втрат та трьох процентів річних, в якому просило визнати договір № 1 про надання безпроцентної позики від 12 серпня 2014 року, укладений між ТОВ «Ізокерам», в особі директора ОСОБА_2 , та ОСОБА_1 , недійсним;

стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 безпідставно набуті кошти в розмірі - 120 000,00 грн, 3 % річних в розмірі - 8 100,00 грн, інфляційні втрати в розмірі - 89 760,00 грн.

Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 06 вересня 2018 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 05 вересня 2019 року, позов ТОВ «Ізокерам» задоволено частково. Визнано договір № 1 про надання безпроцентної позики від 12 серпня 2014 року, укладений між ТОВ «Ізокерам», в особі директора ОСОБА_2., та ОСОБА_1 недійсним. В частині позовних вимог ТОВ «Ізокерам» про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , як безпідставно набутих коштів у розмірі - 120 000,00 грн, 3 % річних та інфляційних втрат відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постановою Верховного Суду від 13 січня 2021 року касаційну скаргу ТОВ «Ізокерам» задоволено. Скасовано рішення Приморського районного суду міста Одеси від 06 вересня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 05 вересня 2019 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ТОВ «Ізокерам» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про солідарне стягнення безпідставно набутих коштів у розмірі 120 000,00 грн, 3 % річних у розмірі 8 100,00 грн та інфляційних втрат у розмірі 89 760,00 грн. Передано справу в частині позовних вимог ТОВ «Ізокерам» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про солідарне стягнення безпідставно набутих коштів у розмірі 120 000,00 грн, 3 % річних у розмірі 8 100,00 грн та інфляційних втрат у розмірі 89 760,00 грн на новий розгляд до суду першої інстанції.

25 лютого 2021 року ТОВ «Ізокерам» подало до суду письмові пояснення у яких просив стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «Ізокерам» грошові кошти в розмірі 142 062,40 грн, з яких 78 240,00 грн сума неповернутих коштів, 3 % річних - 5 298,88 грн, інфляційні втрати - 58 523,20 грн.

Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 05 травня 2021 року позов ТОВ «Ізокерам» задоволено частково. Стягнено солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «Ізокерам» суму заборгованості у розмірі 142 062,08 грн, яка складається з заборгованості - 78 240,00 грн, 3 % річних - 5 298,88 грн, інфляційних втрат 58 523,20 грн.

Постановою Одеського апеляційного суду від 02 квітня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 05 травня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов ТОВ «Ізокерам» задоволено частково. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Ізокерам» грошові кошти у розмірі 78 240,00 грн, 3 % річних в сумі 5 298,88 грн, інфляційні втрати в сумі 58 523,20 грн. У задоволенні позовних вимог ТОВ «Ізокерам» до ОСОБА_2 відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

01 травня 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 05 травня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 02 квітня 2024 року у вказаній вище справі.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.

За змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви.

Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур.

У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Згідно з пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

З огляду на положення статті 19 у системному зв`язку з нормами статей 274, 389 та 394 ЦПК України суд вправі віднести справу до категорії малозначних на будь-якій стадії її розгляду.

Предметом спору цій справі є вимоги про солідарне стягнення безпідставно набутих коштів, інфляційних втрат та трьох відсотків річних.

Ціна позову у цій справі станом на 01 січня 2024 року не перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028,00 грн х 250 = 757 000,00 грн) та становить 142 062,40 грн, справа є незначної складності, виходячи із приписів частини четвертої статті 274 ЦПК України, не входить до переліку тих справ, що підлягають обов`язковому розгляду в порядку загального позовного провадження.

Обґрунтовуючи наявність підстав для відкриття касаційного провадження заявник покликається на підпункт «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що справа має виняткове значення для заявника.

Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що дана справа має виняткове для нього значення не є достатніми для застосування пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.

Застосування критерію малозначності у цій справі є передбачуваним, судовий спір було розглянуто судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявник не навів інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

Сама по собі незгода заявника із судовими рішеннями, висновками щодо встановлених обставин та оцінкою доказів не є підставою для відкриття касаційного провадження у малозначній справі.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають статті 129 Конституції України, згідно з якою, основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведене повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі - Суд) згідно з якою умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції), «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії)).

Суд вказує, що важко погодитись з тим, що Верховний Суд, у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять на розгляд до нього, зобов`язаний враховувати помилки, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього. Ухвалення іншого рішення могло б суттєво завадити роботі Верховного Суду і унеможливило б виконання Верховним Судом своєї особливої ролі. У практиці Суду вже підтверджувалося, що повноваження Верховного Суду визначати свою юрисдикцію не можуть обмежуватися у такий спосіб (п. 122 рішення у справі «Zubac v. Croatia» (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Оскільки оскаржувані судові рішення ухвалено у малозначній справі, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.

Керуючись статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 05 травня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 02 квітня 2024 року в справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Ізокерам» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про солідарне стягнення безпідставно набутих коштів, інфляційних втрат та трьох відсотків річних.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подавала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров