Постанова

від 21.03.2024 по справі 523/11337/19

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/3192/24

Справа № 523/11337/19

Головуючий у першій інстанції Аліна С.С.

Доповідач Заїкін А. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.03.2024 року м. Одеса

Єдиний унікальний номер судової справи: 523/11337/19

Номер апеляційного провадження: 22-ц/813/3192/24

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

- головуючого судді Заїкіна А.П. (суддя-доповідач),

- суддів: - Погорєлової С.О., Таварткіладзе О.М.,

- за участі секретаря судового засідання Лупши В.В.,

учасники справи:

- позивач ОСОБА_1 ,

- відповідач Акціонерне товариство «Українська залізниця»,

- третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Первинна профспілкова організація Виробничого підрозділу «Незалежна профспілка працівників вагонної дільниці Станції Київ-Пасажирський» Філії Публічного Акціонерного товариства «Українська залізниця»,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 доАкціонерного товариства«Українська залізниця»,третя особа,яка незаявляє самостійнихвимог щодопредмету спору Первиннапрофспілкова організаціяВиробничого підрозділу«Незалежна профспілкапрацівників вагонноїдільниці СтанціїКиїв-Пасажирський»Філії ПублічногоАкціонерного товариства«Українська залізниця»,про визнаннянезаконним таскасування наказупро звільнення,поновлення нароботі,стягнення середньомісячногозаробітку зачас вимушеногопрогулу,за апеляційноюскаргою адвокатаДригіної ІриниМихайлівни,діючої відімені Акціонерноготовариства «Українськазалізниця»,на заочнерішення Суворовськогорайонного судум.Одеси,ухвалене ускладі суддіАліної С.С.11травня 2023року, повний текст рішення складений 19 травня 2023 року,

встановив:

2. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вищезазначеним уточненим у подальшому позовом, в якому остаточно просить: 1) визнати незаконним, протиправним та скасувати наказ Філії «Пасажирська компанія» Акціонерного товариства «Українська Залізниця» №481/ос від 21.06.2019 року «По особовому складу; 2) поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника депо Виробничого підрозділу Пасажирське вагонне депо станції Одеса-Головна філії «Пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» з дати звільнення - 21 червня 2019 року; 3) стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 21 червня 2019 року до дня поновлення на посаді заступника начальника депо Виробничого підрозділу Пасажирське вагонне депо станції Одеса-Головна філії «Пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» із врахуванням розміру середньої заробітної плати у розмірі 732,04 грн..

ОСОБА_1 обґрунтовує позовні вимоги тим, що на підставі Наказу по особовому складу ФІЛІЇ «ПАСАЖИРСЬКА КОМПАНІЯ» АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» №481/ос від 21.06.2019 року ОСОБА_1 , заступника начальника депо виробничого підрозділу «Пасажирське вагонне депо станції Одеса-Головна» філії «Пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця», звільнено з роботи 21.06.2019.

В якості правової підставизвільнення в оскаржуваному наказі вказано п.1 ст.41 КЗпП - за одноразове грубе порушення трудових обов`язків.В графі узгодження звільнення з профспілковою організацією відмітки відсутні. Ознайомившись з текстом наказу позивачка власноручно виконала напис «не погоджуюсь, вважаю протиправним, буду оскаржувати у встановленому законом порядку, у тому числі до суду».

Позивачка вказує про те, що вищевказаний наказ є незаконним, протиправним, необгрунтованим, таким, що підлягає скасуванню повністю з наступних обставин і правових підстав.

Відповідачем під час оформлення оскаржуваного наказу не було зазначено, в чому конкретно проявилось порушення трудових обов`язків ОСОБА_1 та, що саме стало приводом до її звільнення. Не вбачається, яке саме одноразове, нетриваюче грубе порушення трудових обов`язків було вчинено позивачкою.

Позивачка жодного разу не порушувала вимоги трудової дисципліни, до дисциплінарної відповідальності раніше не притягувалася. Натомість роботодавцем, не зважаючи на неодноразові усні та письмові звернення ОСОБА_1 , не були забезпечені належні умови праці. Штучно й навмисно створювалися перешкоди в організації її роботи. Так, у своїх доповідних записках на ім`я начальника ПКВЧД-3 ОСОБА_2 від 29.01.2019р. від 05.02.2019р., від 07.02.2019р., від 27.02.2019р. та на ім`я директора філії «Пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця» ОСОБА_3 від 12.04.2019р.позивачка повідомляла керівництво про відсутність у неї фактичного робочого місця, відсутність зв`язку та ПЕОМ. Просила забезпечити їй належні умови праці. Проте усі її звернення, всупереч вимог ст. 21 КЗпП України, залишилися без відповіді.

Відповідачемне було: - виявлено проступку позивачкою. Жодна інформація щодо нібито допущеного порушення трудових обов язків не зазначена в наказі; - запропоновано ОСОБА_1 дати письмові пояснення з приводу порушення трудової дисципліни; - забезпечено належні умови праці ОСОБА_1 ; - враховано обставини та не визначено підстави для застосування до позивачки стягнення у вигляді звільнення.

Позивачка вказує про те, що вона на дату її незаконного звільнення з роботи була та залишається членом профспілкового комітету ППО ВП «НПП ВД СТ.КИЇВ- ПАСАЖИРСЬКИЙ» ФІЛІЇ ПАТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ(код ЄДРПОУ: 41738929), на неї розповсюджуються гарантії, передбачені ст. 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності». У зв`язку із чим, розірвання трудового договору з нею за ініціативою роботодавця за п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпПУ, без одержання на те попередньої на згоди виборного органу профспілки, членом якого вона є, не можливе.

Вказані обставини на думку позивачки свідчать про грубе порушення роботодавцем порядку притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності у формі звільнення, та незаконність і протиправність оскаржуваного Наказу №481/ос від 21.06.2019.

Позивачка зазначає, що вона у розумінні п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпПУ, п. 20 ч. 2 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», офіційних актуальних відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 1005543808 станом на 13.07.2019 не є заступником керівника філії, представництва, відділення або іншого відокремленого підрозділу АТ «Українська залізниця».

На протиправність, необґрунтованість та незаконність звільнення позивачки за п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпПУ вказує й той факт, що вона призначалася на посаду заступника начальника виробничого підрозділу вагонна дільниця станції Одеса-Головна філії «Пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» на підставі Наказу (розпорядження)ПАТ «Українська залізниця» про призначення на посаду, власної посадової інструкції, а не на підставі довіреності, виданої юридичною особою в порядку ч. 4 ст. 95 ЦК України, як керівнику, заступнику керівника філії, представництва АТ «Українська залізниця» (Т. 1, а. с. 1 4, 53 54).

Позиція відповідача в суді першої інстанції

АТ «Укрзалізниця» у відзиві на позовну заяву просить у її задоволенні відмовити. Вказує на те, що законодавством не передбачена обов`язковість зазначення у наказі конкретного порушення трудової дисципліни, конкретного виявлення, прояву порушення трудових обов`язків або будь-якої іншої інформації.

Щодо звільнення позивачки, вказує на те, що нарада постановила звільнити із займаної посади заступника начальника депо ОСОБА_1 за одноразове грубе порушення трудових обов`язків п. 1 ст. 41 КЗпП України, що призвело до не готовності адміністративного ресурсу до перевезення пасажирів залізничним транспортом та напрацювання понаднормових годин постійними працівниками поїзного штату депо.

Вказані дії з боку заступника начальника депо ОСОБА_1 є невиконанням п. 2.1 посадової інструкції, оскільки відповідно до цього пункту, на заступника начальника депо покладено завдання та обов`язок із забезпечення виробничого підрозділу працівниками професій, спеціальностей і кваліфікації згідно з рівнем та профілем отриманої ними підготовки, ділових якостей.

Позивачка відмовилась від надання письмових пояснень з приводу вказаних обставин, про що було складено відповідний акт.

Позивачка займала посаду заступника начальника пасажирського вагонного депо станції Одеса-Головна. У п. 1.1. Посадової інструкції заступника начальника депо визначено, що посада заступника начальника виробничого підрозділу «Пасажирське вагонне депо станції Одеса-Головна» філії «Пасажирська компанія» ПАТ «Укрзалізниця» належить до категорії «керівники». На ОСОБА_1 посадовою інструкцією покладалися завдання та обов`язки, притаманні керівнику, заступнику керівника (Т. 1, а. с. 163 167).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції, мотивування його висновків

Заочним рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 11 травня 2023 року задоволено вищевказані позовні вимоги ОСОБА_1 ..

Визнано незаконним та скасовано наказ Філії «Пасажирська компанія» Акціонерного товариства «Українська Залізниця» №481/ос від 21.06.2019 року «По особовому складу» про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника депо виробничого підрозділу пасажирське вагонне депо станції Одеса-Головна філії «Пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця», за одноразове грубе порушення трудових обов`язків, п. 1 ст. 41 КЗпП України.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника депо Виробничого підрозділу Пасажирське вагонне депо станції Одеса-Головна філії «Пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» з дати звільнення - з 21 червня 2019 року.

Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі -720327,36 грн..

Допущено негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та виплати середнього заробітку за вимушений прогул за один місяць.

Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі - 3220,80 грн..

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що в оскарженому наказі не зазначено, яке саме грубе порушення трудових обов`язків стало підставою для звільнення ОСОБА_1 ..

Вбачається, що позивачка не порушувала своїх трудових обов`язків, звільнення позивачки відбулось з порушенням нормКЗпП України, а тому суд дійшов до висновку про необхідність скасування наказу про звільнення.

Попереднє звернення при звільненні до профспілкової організації є засобом захисту прав працівника, і це право на захист не може бути обмежено. При таких обставинах, відмовапрофспілкового органув наданнізгодина звільнення позивачки ОСОБА_1 є підставою для поновлення позивачки (працівника) на роботі.

Представником відповідача не було надано суду належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_1 грубо порушила свої трудові обов`язки, а також того, що зазначене порушення є достатнім приводом для її звільнення та неможливості застосувати до неї дисциплінарного стягнення у вигляді догани. Відповідачем не доведено, що мало місце одноразове, нетриваюче грубе порушення конкретних трудових обов`язків, не доведено наявність причинного зв`язку між невиконанням позивачкою трудових обов`язків і негативними наслідками, які настали внаслідок такого порушення, Не було відібрано письмових пояснень від позивачки, не надано доказів відмови від таких пояснень.

Виходячи з вищенаведеного, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для звільнення позивачки за п. 1 ст. 41 КЗпП України, тобто за одноразове грубе порушення трудових обов`язків, покладених трудовим договором або правилами внутрішнього розпорядку.

Оскільки суд дійшов висновку про незаконність звільнення позивачки, тому в порядкуст. 235 КЗпП України, позивачка має право на стягнення на свою користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу (Т. 2, а. с. 165 188).

Короткий зміст заяви про перегляд заочного рішення та результати її розгляду

Адвокат Дригіна І.М., діюча від імені АТ «Українська залізниця», у заяві про перегляд заочного рішення просила скасувати заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 11 травня 2023 року. Призначити справу до розгляду за правилами загального позовного провадження (Т. 3, а. с. 2 8).

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 07.11.2023 року залишено без задоволення заяву АТ «Українська залізниця» про перегляд заочного рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 11 травня 2023 року (Т. 3, а. с. 49 51).

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Адвокат Дригіна І.М., діюча від імені АТ «Українська залізниця», в апеляційній скарзі просить заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 11 травня 2023 року скасувати. Ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скаргаобґрунтована тим,що судпершої інстанціїухвалив рішенняпри неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права, неправильному застосуванні норм матеріального права.

Апелянт зазначає, що: 1) в матеріалах справи відсутня ухвала суду про заочний розгляд справи; 2) позивачкою не надано доказів, коли її було обрано членом виборного органу профспілки, сплату нею членських внесків та відповідні підтвердження утримання таких членських внесків. Позивачкою не було повідомлено відповідача про обрання її до виборного профспілкового органу; 3) помилковими є висновки про не відібрання пояснень у позивачки з приводу допущених нею порушень; 4) помилковими є висновки суду першої інстанції, що: - позивачка не підлягала звільненню за п. 1 ст. 41 КЗпП, оскільки не обіймала керівну посаду; - що виробничий підрозділ пасажирське вагонне депо Одеса-Головна не є філією; - відсутня згода профспілки на звільнення позивачки за однократне грубе порушення; - відсутня система порушень, передбачена ч. 3 ст. 40 КЗпП, як підстава для звільнення по п. 1 ст. 41 КЗпП; 5) судом не було враховано, що справа розглядалась майже 3,7 рока, при цьому позивач неодноразово не з`являвся у судове засідання без поважних причин, штучно затягувала судовий процес шляхом подання уточненого позову після спливу процесуальних строків (Т. 3, а. с. 68 74).

Позиція позивачки в апеляційному суді

Адвокат Боярський В.С., діючий від імені ОСОБА_1 , у відзиві на апеляційну скаргу просить її залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Адвокат вказує на те, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та недоведеними. Обставини викладені в апеляційній скарзі не відповідають дійсності та не підтверджуються належними доказами (Т. 3, а. с. 117 120).

Рух справи в апеляційному суді

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 28.11.2023 року залишено без руху апеляційну скаргу адвоката Дригіної Ірини Михайлівни, діючої від імені Акціонерного товариства «Українська залізниця», на заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 11 травня 2023 року (Т. 3, а. с. 99 100).

На виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, апелянтом було подано заяву якою усунуто недоліки апеляційної скарги.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 13.12.2023 року відкрито апеляційне провадження (Т. 3, а. с. 112 112 зворотна сторона).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 14.02.2024 року закінчено підготовку справи до розгляду. Справу призначено до розгляду в приміщенні Одеського апеляційного суду (Т. 3, а. с. 129).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 20.02.2024 року відмовлено у задоволені клопотання адвоката Дригіної Ірини Михайлівни, діючої від імені Акціонерного товариства «Українська залізниця», про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції (Т. 3, а. с. 137 137 зворотна сторона).

Адвокат Сіткевич Є.П., діючий від імені АТ «Українська залізниця», у судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Адвокат Боярський В.С., діючий від імені ОСОБА_1 , у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явились. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином. Причини неявки не повідомили.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін,а неможливістьвирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, час знаходження справи на розгляді апеляційного суду, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатню наявність у справі матеріалів для її розгляду, думку учасників справи, які прийняли участь в судовому засіданні, про можливість слухання справи за відсутності її інших учасників, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її інших учасників.

3. Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Заслухавши суддю-доповідача,вислухавши поясненняучасників справи,які прийнялиучасть усудовому засіданні,обговоривши доводиапеляційної скаргита відзивуна неї,дослідивши докази,що стосуютьсяфактів,на якіапелянт посилаєтьсяв апеляційнійскарзі,перевіривши правильністьзастосування судомпершої інстанціїнорм матеріальногота процесуальногоправа приухваленні рішення,колегія суддіввважає,що апеляційнаскарга адвоката Дригіної І.М., діючої від імені АТ «Українська залізниця», не підлягає задоволенню.

Встановлені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин

Відповідно до копії трудової книжки серія НОМЕР_1 ,яка видана позизачці ОСОБА_1 від 22.05.2018 року, вбачається що 23.05.2018 року ОСОБА_1 була прийнята на посаду заступника начальника депо за переведенням із виробничого підрозділу «Український центр по обслуговуванню пасажирів на залізничому транспорті» філія «Пасажирська компанія» ПАТ «Укрзалізниця». 21.06.2019 року позивачка ОСОБА_1 була звільнена за одноразове грубе порушення трудових обов`язків, відповідно до п. 1 ст. 41 КЗпП України, на підставі наказу від 21.06.2019 року № 481/ОС ( Т. 2, а. с.157 - 158).

Відповідно до наказу №481/ос від 21.06.2019 року, виданого Філією «Пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» «По особовому складу», який видано та підписано директором філії «Пасажирська компанія» ОСОБА_3 (Т.1, а. с. 8) позивачка ОСОБА_1 була звільнена з посади заступника начальника депо виробничого підрозділу пасажирське вагонне депо станції Одеса-Головна філії «Пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця», за одноразове грубе порушення трудових обов`язків, п. 1 ст. 41 КЗпП України (Т. 1, а. с. 8).

21.06.2019 року ОСОБА_1 письмово ознайомилась з наказом, про що нею було зроблено відповідну відмітку нижче тексту наказу разом із відміткою про непогодження з ним.

З тексту наказу №481/ос від 21.06.2019 року вбачається, що підставою звільнення ОСОБА_1 є - одноразове грубе порушення трутових обовязків, п. 1 ст. 41 КЗпП України.

У графі «Узгодження звільнення з профспілковою організацією» оскарженого наказу відмітка узгодження звільнення з профспілкою відсутня.

У Протоколі № ПКВЧД-З-16/279 оперативної наради при заступнику директора філії «Пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця» ОСОБА_4 від 21.06.2019 зазначено, що згідно розрахунків щодо чисельності поїзного штату для забезпечення літніх пасажирських перевезень на 2019 рік необхідно було здійснити прийом на роботу 273 провідників пасажирських вагонів, 11 начальників поїзд: (пасажирських), 11 поїзних електромеханіків. Однак, станом на 21.06.2019року прийнято на роботу всього 57 провідників пасажирських вагонів, 0 начальників поїздів (пасажирських), 0 поїзних електромеханіків.

Зазначене вище стало можливим, через ігнорування своїх посадових обов`язків щодо укомплектування додаткового штату депо на період літніх пасажирських перевезень 2019 року з боку заступника начальника депо ОСОБА_1 ..

Такий стан справ, призвів до не готовності адміністративного ресурсу до перевезення пасажирів залізничним транспортом та напрацювання понаднормових годин постійними працівниками поїзного штату депо.

З моменту виходу на роботу у січні 2019 року, після відновлення тимчасової непрацездатності, з боку заступника начальника ОСОБА_1 взагалі не запровадженні будь-які заходи укомплектування додатково введених штатних одиниць поїзного штату. Заступник начальника ОСОБА_1 взагалі не цікавиться організацією роботи укомплектування депо, пошуком кандидатів на працевлаштування.

Постановили:

1. Звільнити з займаної посади заступника начальника депо ОСОБА_5 і одноразове грубе порушення трудових обов`язків п.І ст. 41 КЗпП Украї призвело до не готовності адміністративного ресурсу до перевезення залізничним транспортом та напрацювання понаднормових годин постійними працівниками поїзного штату депо ( Т.1, а. с. 169).

21.06.2019 року був складений Акт у м. Одесі, про те, що: «Ми, що нижще підписалисязаступник директора філії «Пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця» ОСОБА_4 , в.о. начальника депо ОСОБА_6 заступником начальника депо ОСОБА_7 , заступник начальника депо ОСОБА_8 , заступником начальника депо ОСОБА_9 , начальником відділу кадрів Обертинська О.В., юрисконсультом 1 категорії ОСОБА_10 та головою первинної профспілкової організації ОСОБА_11 про те, що 21.06.2019 заступнику начальника депо (з кадрів) ОСОБА_1 запропоновано написати пояснення щодо не укомплектування штату працівників на літні перевезення, що призвело до не готовності адміністративного ресурсу до перевезень пасажирів залізничним транспортом та понаднормової праці працівників виробничого підрозділу, але від особистого пояснення відмовилася, що і засвідчуємо своїми підписами» (Т. 1, а. с. 174).

В матеріалах справи міститься ксерокопія Додатку 1 до Порядку призначення на посади та звільнення з посади керівників філії «Пасажирська компанія» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» номенклатура посад філії «Пасажирська компанія» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця), на які призначення та звільнення працівників проводиться за наказом директора філії «Пасажирська компанія» ПАТ «Укрзалізниця» (скорочена назва - Номенклатура посад філії) складається з: - Помічник директора філії; - Помічник директора філії з безпеки руху; - Начальники відділів філії, окрім зазначених у Номенклатурі посаг ПАТ «Укрзалізниця»; - Заступники начальників відділів філії; - фахівці апарату управління філії; - Начальник виробничого підрозділу, його перший заступник, заступники, головний інженер підрозділу; - Головний бухгалтер виробничого підрозділу; - Заступник головного бухгалтера виробничого підрозділу (Т. 1, а. с. 175).

Відповідно до копії додатку 1 до Порядку призначення на посади та звільнення з посади керівників філії «Пасажирська компанія» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» проводиться за наказом директора філії «Пасажирська компанія» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (Т. 2, а. с. 175).

Відповідно до Змін №8 до штатного розпису виробничого підрозділу Пасажирського вагонного депо станції Одеса-Головна філії «Пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця», затвердженого директором «Пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця» Міняйло та введеного у дію з 01 січня 2019 року, додатково підлягають зарахуванню до штату працівники у кількості 2 455 штатних одиниць, з місячним фондом заробітної плати у розмірі 12 677634 грн. (Т. 1, а. с. 173).

06.12.2017 року видано повідомлення про утворення первинної профспілкової огранізації (Т. 1, а. с. 17).

15 листопада 2017 року Головним територіальним управлінням юстиції м. Києва здійснено легалізацію первинної профспілкової організації - ППО ВП «НПП ВД СТ. КИЇВ - ПАСАЖИРСЬКИЙ» ФІЛІЇ ПАТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ», засновником і членом виборного органу (ревізійної комісії), якої є позивачка й до сьогодні (Свідоцтво про реєстрацію профспілки, об`єднання профспілок від 15.11.2017року №0016/1-2017П.С.).

Про утворення первинної профспілкової організації - ППО ВП «НПП ВД СТ. КИЇВ -ПАСАЖИРСЬКИЙ» ФІЛІЇ ПАТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ», її Голова ОСОБА_12 в порядку ч.7 ст.16 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» 05.12.2017 року повідомила роботодавця в особі В.о. Голови правління ПАТ «Українська залізниця» Є.П. Кравцова, Начальника філії «Пасажирська компанія» ПАТ «Українська залізниця» М.Б. Міняйло.

Встановлено, що позивачка ОСОБА_1 на дату її звільнення була членом ревізійної комісії ППО ВП «НПП ВД СТ.КИЇВ-ПАСАЖИРСЬКИЙ» ФІЛІЇ ПАТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» (код ЄДРПОУ: 41738920), на якого розповсюджуються гарантії ч. 3 ст. 252 КЗпПУ, ч. 3 ст. 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», згідно яких звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган профспілки), крім додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищестоящого виборного органу цієї профспілки (об`єднання профспілок).

Встановлено, що власник АТ «Українська залізниця», уповноважений ним орган (керівник) не зверталися до профспілкового комітету ППО ВП «НПП ВД СТ.КИЇВ-ПАСАЖИРСЬКИЙ» ФІЛІЇ ПАТ? «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» з поданням на отримання попередньої згоди на звільнення позивачки ОСОБА_1 з роботи за п. 1 ч.1 ст.41 КЗпПУ.

А ППО ВП «НПП ВД СТ.КИЇВ-ПАСАЖИРСЬКИЙ» ФІЛІЇ ПАТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» в свою чергу не надавало власнику АТ «Українська залізниця», уповноваженому ним органу (керівнику) своєї попередньої згоди на звільнення позивача з роботи, за п. 1 ч. 1 ст.41 КЗпПУ.

На виконання ухвали Суворовського районного суду м. Одеси від 01.11.2022 року на адресу суду від 18.02.2023 року було надіслано повідомлення Голови первинної профспілкової організації виробничого підрозділу «Незалежна профспілка працівників вагонної дільниці станції Київ-Пасажирський» філії Публічного Акціонерного Товариства «Українська залізниця» ОСОБА_13 за № 82 від 05.01.2023 року та протокол засідання профспілкового комітету № 10 від 05.01.2023 року про не надання згоди на звільнення ОСОБА_1 за одноразове грубе порушення трудових обов`язків, за п. 1ст. 41 КЗпП України,з посади заступника начальника депо виробничого підрозділу пасажирське вагонне депо станції Одеса-Головна філії «Пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця» (Т. 2, а. с. 135 - 143).

Відповідно до довідки від 18.07.2019 року № ПКВЧД-3-14/702, середньомісячна заробітна плата позивачки за останні два місяця, які передували місяцю звільнення, становить - 21964,92 грн. (Т. 1, а. с. 114).

Між сторонами виникли трудові правовідносини щодо поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився/не погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно зположеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції.

Мотиви відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі, прийняття аргументів відзиву на апеляційну скаргу

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Право громадян на працю забезпечується державою, а трудовий договір може бути розірваний лише з підстав і в порядку, передбачених трудовим законодавством (статті 2, 36, 40, 41 КЗпП України).

Аналіз указаних норм трудового права дає підстави для висновку, що у справах, в яких оспорюється незаконне звільнення, саме роботодавець повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.

Підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника передбачені статтями 40, 41 КЗпП України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у випадках одноразового грубого порушення трудових обов`язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також службовими особами органів доходів і зборів, яким присвоєно спеціальні звання, і службовими особами центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами.

Вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов`язків грубим, суд повинен виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, яку ним заподіяно чи могло бути заподіяно шкоду, істотності наслідків порушення трудових обов`язків. При цьому суд повинен установити не тільки факт невиконання працівником обов`язку, який входить до кола його трудових обов`язків, а й можливість виконання ним зазначеного обов`язку за встановлених судом фактичних обставин справи, тобто встановити вину працівника та наявність причинного зв`язку між невиконанням працівником трудових обов`язків і негативними наслідками, які настали внаслідок такого порушення.

Відповідно до ст. 41 КЗпП України зазначено, що розірвання договору у випадках, передбачених частинами першою і другою цієї статті, провадиться з додержанням вимог частини третьої статті 40. В свою чергу частина 3 ст. 40 КЗпП України передбачає, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Важливим елементом застосування пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України є звільнення працівника за порушення, яке має ознаку одноразовості. Так, і рішення компетентного органу, власника підприємства, і наказ про звільнення мають містити чітко сформульоване одноразове порушення, яке стало підставою звільнення керівника.

Під разовим порушенням необхідно розуміти таку протиправну поведінку, що є обмеженою в часі та вчиненою саме одноразово (одну дію або бездіяльність). Не є одноразовим грубим порушенням трудових обов`язків тривале, неналежне «керування» роботою установи, ослаблення контролю за робою підлеглих тощо.

Відповідач посилається на те, що заступником начальника депо ОСОБА_1 не було укомплектовано додаткового штату на період літніх пасажирських перевезень, та вказані обставини призвели до не готовності адміністративного ресурсу до перевезень пасажирів залізничним транспортом, напрацювання понаднормових годин постійними працівниками поїзного штату депо та у зв`язку з цим додатковим витратам.

Відповідно до наказу №481/ос від 21.06.2019 року, виданого Філією «Пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» «По особовому складу», який видано та підписано директором філії «Пасажирська компанія» ОСОБА_3 , ОСОБА_1 була звільнена з посади заступника начальника депо виробничого підрозділу пасажирське вагонне депо станції Одеса-Головна філії «Пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця», за одноразове грубе порушення трудових обов`язків, п.1 ст.41 КЗпП України (Т. 1, а. с. 8). У вказаному наказі причиною звільнення зазначено одноразове грубе порушення трудових обов`язків.

Однак, колегія суддів звертає увагу, що роботодавець не навів обґрунтування ступеню тяжкості вчиненого проступку і заподіяної ним шкоди, не зазначив обставини, за яких вчинено проступок, і не врахував попередню роботу працівника.

Колегія суддів наголошує на тому, що вирішуючи питання правомірності/неправомірності звільнення працівника упорядку пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України, суд у кожному конкретному випадку зобов`язаний повно та всебічно дослідити обставини, що мають значення для справи, характер і ступінь тяжкості вчиненого працівником проступку, обставини, за яких його вчинено, та істотність наслідків порушення трудових обов`язків, дотримання роботодавцем процедури звільнення тощо.

Верховний Суд у постановахвід 05 грудня 2018 року у справі № 666/557/16-ц (провадження № 61-14113св18), від 22 серпня 2019 року у справі

№ 309/3460/16-ц (провадження № 61-32014св18) зазначив, що, вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов`язків грубим, суд має виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, яку завдано ним (могло бути завдано) шкоду, істотності наслідків порушення трудових обов`язків. Водночас суд повинен установити не тільки факт невиконання працівником обов`язку, який входить до кола його трудових обов`язків, а й можливість виконання ним зазначеного обов`язку за встановлених судом фактичних обставин справи, тобто встановити вину працівника та наявність причинного зв`язку між невиконанням працівником трудових обов`язків і негативними наслідками, які настали (могли настати) внаслідок такого порушення. Грубість порушення трудових обов`язків характеризується характером дій чи бездіяльності працівника, істотністю наслідків порушення та формою вини. Право оцінки порушення як грубого покладається на суд, який розглядає певний трудовий спір.

Вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов`язків грубим, суд повинен виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, та істотності наслідків порушення трудових обов`язків. При цьому суд повинен установити не тільки факт невиконання працівником обов`язку, який входить до кола його трудових обов`язків, а й можливість виконання ним зазначеного обов`язку за встановлених судом фактичних обставинах справи, тобто встановити вину працівника та наявність причинного зв`язку між невиконанням працівником трудових обов`язків і негативними наслідками, які настали внаслідок такого порушення.

Грубість порушення трудових обов`язків характеризуються характером дій чи бездіяльності працівника, істотністю наслідків порушення та формою вини. Право оцінки порушення як грубого покладається на суд, який розглядає конкретний трудовий спір.

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 19 лютого2020 року у справі № 205/6984/16-ц (провадження № 61-34423св18).

Суд повинен установити не тільки факт невиконання працівником обов`язку, який входить до кола його трудових обов`язків, а й можливість виконання ним зазначеного обов`язку за встановлених судом фактичних обставин справи, тобтовстановити вину працівника та наявність причинного зв`язку між невиконанням працівником трудових обов`язків і негативними наслідками,які настали (могли настати) внаслідок такого порушення. В оцінці того, наскільки є грубим порушення трудових обов`язків, потрібно виходити з характеру дій чи бездіяльності працівника, істотності наслідків порушення та форми вини.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 554/897/21 (провадження № 61-13017св21).

Отже, рішення про звільнення працівника на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України може бути прийняте роботодавцем за наявності сукупності таких умов: 1) суб`єктом дисциплінарної відповідальності може бути певна категорія працівників; 2) для застосування цієї норми закону потрібно встановити факт порушення працівником своїх трудових обов`язків; 3) порушення повинно бути одноразовим та грубим; 4) рішення про звільнення працівника може прийняти лише уповноважена на те особа.

Колегія суддів звертає увагу, що зазначені у наказі про звільнення підстави не відповідають змісту одноразового грубого порушення трудових обов`язків, за яке працівник може бути звільнений на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України. Питання ж про притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності за неналежне виконання посадових обов`язків, у тому числі за систематичне невиконання/неналежне виконання таких обов`язків, не може бути перекладено на суд, оскільки належить до виключної компетенції роботодавця та лише підлягає перевірці судом щодо правильності застосування до працівника того чи іншого виду дисциплінарного стягнення, а також дотримання певного порядку притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Також варто враховувати, що відповідачем не доведено настання негативних наслідків для підприємства, завданих можливими діями позивачки, що є умовою кваліфікації дій працівника як грубе порушення трудових обов`язків та підставою звільнення з роботи за такою підставою. Водночас у такій категорії судових спорів саме на роботодавця покладається обов`язок з доведення законності звільнення працівника.

Зважаючи на вказані вище правові норми та встановлені обставини справи, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що підстав для звільнення позивачки за пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України не було, оскільки останнім не надано доказів винного вчинення дисциплінарного проступку позивачкою, що свідчило про наявність підстав для застосування до неї найсуворішого дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з роботи.

Крім того, до категорій працівників, які підлягають звільненню на підставі п. 1 ст. 41КЗпП України, належать: керівник підприємства, установи, організації (керівником слід вважати особу, яка наділена керівними повноваженням генеральний директор, директор, голова правління, ректор тощо); заступник керівника підприємства, установи, організації, їх філій чи інших відокремлених підрозділів (маються на увазі не тільки особи, у назві посади яких є слово «заступник», а й інші посадові особи, яким відповідними актами (наказом, інструкцією, статутом підприємства тощо) надано статус заступника; керівник філії, представництва, відділення або іншого відокремленого підрозділу підприємства, установи організації; головний бухгалтер підприємства; службові особи митних органів (особи, яким встановлені спеціальні звання відповідно доМитного кодексу України);службові особи податкових органів, яким присвоєно спеціальні звання (відповідноПодаткового кодексу України);службові особи центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами.

В матеріалах справи міститься ксерокопія Додатку 1 до Порядку призначення на посади та звільнення з посади керівників філії «Пасажирська компанія» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» номенклатура посад філії «Пасажирська компанія» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця), на які призначення та звільнення працівників проводиться за наказом директора філії «Пасажирська компанія» ПАТ «Укрзалізниця» (скорочена назва - Номенклатура посад філії) складається з: Помічник директора філії; Помічник директора філії з безпеки руху; Начальники відділів філії, окрім зазначених у Номенклатурі посаг ПАТ «Укрзалізниця»; Заступники начальників відділів філії; Професіонали та фахівці апарату управління філії; Начальник виробничого підрозділу, його перший заступник, заступники, головний інженер підрозділу; Головний бухгалтер виробничого підрозділу; Заступник головного бухгалтера виробничого підрозділу (Т.1 арк.сп.175).

Відповідно до копії додатку 1 до Порядку призначення на посади та звільнення з посади керівників філії «Пасажирська компанія» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» проводиться за наказом директора філії «Пасажирська компанія» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (Т. 2, а. с. 175).

Відповідно до п. 1.3. посадової інструкції заступника начальника депо виробничого підрозділу Пасажирське вагонне депо станції Одеса-Головна філії «Пасажирська компанія» ПАТ «Укрзалізниця» від 25.06.2018 року, заступник начальника депо призначається на посаду та звільняється з посади наказом начальника депо, за погодженням з філією «Пасажирська компанія» ПАТ «Укрзалізниця», з дотриманням вимог КЗпП України.

Заступник начальника депо безпосередньо підпорядковується начальнику депо, згідно п.1.4. посадової інструкції.

З огляду на вказане, колегія суддів дійшла висновку, що ОСОБА_1 не займала посаду та не виконувала обов`язки заступника начальника виробничого підрозділу, а виконувала обов`язки заступника начальника депо виробничого підрозділу виробничого підрозділу «Пасажирське вагонне депо станції Одеса-Головна» філії «Пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця».

Враховуючи вищезазначене, дана посада не підпадає до номенклатури посад, які визначені в Додатку 1 до Порядку призначення на посади та звільнення з посади керівників філії «Пасажирська компанія» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», та які призначаються/звільняються за наказом директора філії «Пасажирська компанія» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».

Доводи апеляційної скарги про те, шо ОСОБА_1 не було повідомлено про обрання позивачку до виборного профспілкового органу колегія суддів вважає необґрунтованими.

06.12.2017 року видано повідомлення про утворення первинної профспілкової огранізації (Т. 1, а. с. 17).

15 листопада 2017 року Головним територіальним управлінням юстиції м.Києва здійснено легалізацію первинної профспілкової організації - ППО ВП «НПП ВД СТ. КИЇВ -ПАСАЖИРСЬКИЙ» ФІЛІЇ ПАТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ», засновником і членом виборного органу (ревізійної комісії), якої є позивачка й до сьогодні (Свідоцтво про реєстрацію профспілки, об`єднання профспілок від 15.11.2017року №0016/1-2017П.С.).

Про утворення первинної профспілкової організації - ППО ВП «НПП ВД СТ. КИЇВ -ПАСАЖИРСЬКИЙ» ФІЛІЇ ПАТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ», її Голова ОСОБА_12 в порядку ч.7 ст.16 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» 05.12.2017 року повідомив роботодавця в особі: В.о. Голови правління ПАТ «Українська залізниця» Є.П.Кравцова: Начальника філії «Пасажирська компанія» ПАТ «Українська залізниця» М.Б.Міняйло.

Позивачка ОСОБА_1 на дату її звільнення була членом ревізійної комісії ППО ВП «НПП ВД СТ.КИЇВ-ПАСАЖИРСЬКИЙ» ФІЛІЇ ПАТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» (код ЄДРПОУ: 41738920), на якого розповсюджуються гарантії ч. 3 ст. 252 КЗпПУ, ч. 3 ст. 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», за яким звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган профспілки), крім додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищестоящого виборного органу цієї профспілки (об`єднання профспілок).

Встановлено, що всупереч ч. 3ст. 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»та ч.3ст.252 КЗпП Українизвільнення позивачки не було узгоджено з виборним органом /профспілковим комітетом ППО ВП «НПП ВД СТ. КИЇВ-ПАСАЖИРСЬКИЙ» ФІЛІЇ ПАТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ».

У випадках, передбачених законодавством про працю, зокремаст. 43 КЗпП України, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядаєу п`ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником.

Подання власника або уповноваженого ним органу має розглядатисяу присутності працівника, щодо якого воно внесено. Розгляд подання у разі відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника від його імені може виступати інша особа, у тому числі адвокат. Якщо працівник або його представник не з`явився на засідання, розгляд заяви відкладається до наступного засідання у межах строку, визначеного частиною другою цієї статті. У разі повторної неявки працівника (його представника) без поважних причин подання може розглядатися за його відсутності.

Якщо розірвання трудового договору з працівником проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника), суд зупиняє провадження по справі, запитує згоду виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) і після її одержання або відмови виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) в наданні згоди на звільнення працівника (частина перша цієї статті) розглядає спір по суті.

Відповідно до висновків викладених у постанові від 05.09.2019 року у справі № 336/5828/16 Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, в якому колегія відійшла від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 лютого 2019 року у справі № 333/5300/17-ц, згідно з якимпозивач, як член виборного органу (заступник керівника первинної профспілкової організації), може бути звільнений з ініціативи роботодавця лише із наявністю попередньої згоди на таке профспілки, членом виборного органу якої є вивільнюваний працівник, а тому, за відсутності такої згоди, він підлягає обов`язковому поновленню на роботі, тобто без врахування вимог частини дев`ятої статті 43 КЗпП України.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду дійшла до висновку, що як при звільненні члена профспілкової організації без отримання попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації (стаття 43 КЗпП України), так і при звільненні члена виборного профспілкового органу без отримання попередньої згоди виборного органу, членом якого він є, а також вищого виборного органу цієї профспілки (стаття 252 КЗпП) суд має зупинити провадження по справі та запитати відповідний орган щодо згоди на звільнення. Відсутність такого рішення при час звільнення працівника сама по собі не є безумовною підставою для його поновлення на роботі, оскільки така згода або незгода на звільнення може бути витребувана судом при вирішенні трудового спору.

Отже, судом першої інстанції було виконано вимоги вищевказаних висновків Верховного Суду, щодо запиту відповідного органу щодо згоди на звільнення.

Ухвалою Суворовського районного суду м.Одеси від 01.11.2022 року провадження по справі було зупинено на час звернення до виборного органу профспілкового комітету Первинної профспілкової організації Виробничого підрозділу «Незалежна профспілка працівників вагонної дільниці Станції Київ-Пасажирський» Філії Публічного Акціонерного товариства«Українська залізниця» (код ЄДРПОУ 41738929, м. Київ, вул. Уманська, 8, оф.1), для вирішення питання щодо надання чи відмови у наданні згоди на звільнення позивачки ОСОБА_1 , з посади заступника начальника депо виробничого підрозділу пасажирське вагонне депо станції Одеса-Головна філії «Пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця», за одноразове грубе порушення трудових обов`язків, п.1 ст.41 КЗпП України ( арк.сп. 128-129, т.2);

Відповідно до ч. 7ст. 43 КЗпП Українита ч. 6ст. 39 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії"рішення виборного органу первинної профспілкової організації про відмову у наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим. У випадку, якщо в рішенні немає обгрунтованості у відмові, роботодавець має право звільнити робітника без згоди виборчого профспілкового комітету.

На виконання ухвали ухвали Суворовського районного суду м.Одеси від 01.11.2022 року на адресу суду від 18.02.2023 року було надіслано повідомлення Голови первинної профспілкової організації виробничого підрозділу «Незалежна профспілка працівників вагонної дільниці станції Київ-Пасажирський» філії Публічного Акціонерного Товариства «Українська залізниця» ОСОБА_13 за № 82 від 05.01.2023 року та протокол засідання профспілкового комітету № 10 від 05.01.2023 року про ненадання згоди на звільнення ОСОБА_1 за одноразове грубе порушення трудоих обовязків, передбаченого п.1ст.41 КЗпП Україниз посади заступника начальника депо виробничого підрозділу пасажирське вагонне депо станції Одеса-Головна філії «Пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця» (Т. 2, а. с. 135 - 143).

Колегія суддів погоджується, що вищевказане рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору є аргументованим та містить посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення позивача.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Отже, враховуючи, що відповідачем не було надано суду належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_1 грубо порушила свої трудові обов`язки, а також того, що зазначене порушення є достатнім приводом для її звільнення та неможливості застосувати до неї дисциплінарного стягнення у вигляді догани, відповідачем не доведено, що мало місце одноразове, нетриваюче грубе порушення конкретних трудових обов`язків позивача, не доведено наявність причинного зв`язку між невиконанням позивачкою трудових обов`язків і негативними наслідками, які настали внаслідок такого порушення, тому відсутні підстави для звільнення позивачки за п. 1 ст. 41 КЗпП України, тобто за одноразове грубе порушення трудових обов`язків, покладених трудовим договором або правилами внутрішнього розпорядку.

Вірними є висновки суду першої інстанції, щодо наявності підстав для скасування наказу про звільнення, оскільки позивачка не порушувала своїх трудових обов`язків та звільнення позивачки відбулось з порушенням нормКЗпП України.

Отже, визнання наказу про звільнення незаконним автоматично тягне за собою поновлення працівника на роботі та обов`язок роботодавця виплатити заробітну плату за час вимушеного прогулу (аналогічного висновку дійшов ВССУ при розгляді справи № 223/30/16-ц від 25.09.2017).

Відповідно до ст. 235 КЗпП Україниу разі звільнення без законної підстави, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи. Середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують місяцю звільнення з роботи.

Оскільки суд дійшов висновку про незаконність звільнення позивачки, тому в порядкуст. 235 КЗпП України, позивачка має право на стягнення на свою користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Відповідно до частини 2статті 235 КЗпП України, оплата середнього заробітку за весь час понад один рік провадиться за вимушений прогул і за умови, що заява про поновлення на роботі розглядалась більше одного року і в цьому не було вини працівника. При частковій вині працівника оплата вимушеного прогулу за період понад один рік може бути відповідно зменшена. Висновок суду про наявність вини працівника (не з`являвся на виклик суду, вчиняв інші дії по зволіканню розгляду справи) або її відсутність, про межі зменшення розміру виплати має бути мотивованим.

Згідно пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, у разі вимушеного прогулу середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

У пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року №13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" зазначено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. При цьому, враховується положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст.27 Закону України Про оплату праці за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок) і обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці, що передують події, з якою пов`язана виплата.

Відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи із виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Згідно з п.4 вказаного Порядку при обчисленні середньої заробітної плати за два останні місяці не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження, тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Пунктом 5 розділу ІV Порядку передбачено, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна заробітна плата працівника, яка згідно з п.8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 14 січня 2014 року у справі №21-395а13.

Так, відповідно до довідки від 18.07.2019 року № ПКВЧД-3-14/702, середньомісячна заробітна плата позивачки за останні два місяця на момент звільнення становить у розмірі - 21964,96 грн. (Т. 1, а. с. 114).

Останнім днем роботи позивачки є - 21.06.2019 року, отже період вимушеного прогулу розраховується з 21.06.2019 року по день винесення рішення суду 11.05.2023 року.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що на користь позивачки ОСОБА_1 підлягає стягненнюз Акціонерного товариства «Українська залізниця» середній заробіток за час вимушеного прогулу (з 21 червня 2019 рокупо день винесення рішення суду 11.05.2023 року) у розмірі - 720327,36 грн..

Доводи апелянта про неправомірне стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу більше ніж за однин рік колегія суддів вважає безпідставними.

Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.

Так, принцип добросовісності це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав.

У суб`єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб`єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов`язків.

Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права

в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право, що, на переконання судової колегії, і мало місце у даній справі.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 31 травня 2021 року у справі №234/15371/17.

Справа розглядалася судом першої інстанції більше ніж один рік. Разом з тим, колегією суддів не встановлено обставин навмисного затягування розгляду справи з боку позивачки. Тому відсутні підстави для прийняття рішення про зменшення виплати працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Таким чином, доводи апеляційної скарги є такими, що не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та зводяться до переоцінки доказів і незгоди апелянта з висновками суду щодо їх оцінки, які в свою чергу не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Висновки зарезультатами розглядуапеляційної скарги,з посиланнямна нормиправа,якими керувавсясуд апеляційноїінстанції

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги адвоката Дригіної Ірини Михайлівни, діючої від імені Акціонерного товариства «Українська залізниця», є недоведеними, а тому вона підлягає залишенню без задоволення.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374, статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержання норм матеріального і процесуального права.

За вищевикладених обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є справедливим, законним та обґрунтованим. Судом повно та всебічно досліджені наявні в матеріалах справи докази, їм надана правильна оцінка, порушень норм матеріального та процесуального права не допущено. Підстави для скасування, зміни рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги адвоката Дригіної Ірини Михайлівни, діючої від імені Акціонерного товариства «Українська залізниця», відсутні.

Порядок та строк касаційного оскарження

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).

4. Резолютивна частина

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,

постановив:

Апеляційну скаргу адвоката Дригіної Ірини Михайлівни, діючої від імені Акціонерного товариства «Українська залізниця», залишити без задоволення.

Заочне рішення Суворовського районного суду м.Одеси від 11 травня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складений 10 квітня 2024 року.

Головуючий суддя: А. П. Заїкін

Судді: С. О. Погорєлова

О. М. Таварткіладзе