Рішення

від 14.02.2024 по справі 761/27669/23

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/27669/23

Провадження № 2/761/3017/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2024 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді: Пономаренко Н.В.

з участю секретаря: Чигрин К.К.

позивача: ОСОБА_1

представника відповідача: Мовчана О.М.

розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіакомпанія Українські крила» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку, 3 % річних, інфляційних втрат та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2023 року до Шевченківського районного суду м. Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальності «Авіакомпанія Українські Крила», про стягнення заборгованості по заробітній платі за весь час затримки розрахунку при звільненні, тобто по день постановлення рішення суду по справі, згідно з якою позивач із урахуванням уточнення позовних вимог, остаточно просив суд: стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Українські крила» на користь ОСОБА_1 заборгованість у загальному розмірі 149 017,89 грн. у тому числі: із заробітної плати 51 771,75 грн. (у тому числі компенсації за невикористану відпустку у розмірі 21 217,08 грн.), середній заробіток за час затримки розрахунку з 02 травня 2023 року по 02 листопада 2023 року у розмірі 73 776,78 грн., а також інфляційні втрати у розмірі 19 491,81 грн., 3% річних у розмірі 3977,55 грн., моральну шкоду у розмірі 30 000,00 грн. та судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «АВІАКОМПАНІЯ УКРАЇНСЬКІ КРИЛА» (Код ЄДРПОУ: 40217935, адреса: Україна, 02121, місто Київ, Харківське шосе, будинок 201 -203, літера 2А), відповідачем було видано наказ від 28.04.2023 року, в якому зазначено, що він має право також на виплату відпускних. В трудовій книзі дата звільнення зазначена - 02.05.2023 року.

Позивачем зазначено, що відповідач був зобов`язаний провести з ним остаточний розрахунок в день звільнення, проте такий розрахунок не був проведений. Позивач вважає, що відповідач не мав жодних об`єктивних причин, які б перешкоджали йому здійснити розрахунок по заробітній платі та виплату відпускних коштів.

У позовній заяві зазначено, що оскільки відповідачем не проведено повний розрахунок при звільненні позивач має право на компенсацію середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.06.2022 по 01.08.2023 включно.

Позивачем вказано, що заборгованість за основною заробітною платою становить 132 585,27 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку з 02 травня 2023 року по 02 листопада 2023 року у розмірі 73 776,78 грн., а також інфляційні втрати у розмірі 19 491,81 грн., 3% річних у розмірі 3977,55 грн.

Окрім того, у позовній заяві вказано, що у зв`язку з тривалою затримкою розрахунку при звільнення позивачу завдано відповідачем моральна шкода, яка полягає, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу та ділової репутації, моральних переживаннях, у порушенні права власності, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушені стосунків з оточуючими людьми та іншими негативних наслідків. Вказану моральну шкоду позивач оцінює в 30 000,00 грн.

У зв`язку із викладеним та посилаючись на ст.ст. 116-117 КЗпП України, просить позов задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 16.08.2023 відкрито провадження у справі, розгляд якої вирішено проводити у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

27.10.2023 року до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву в якому відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. У відзиві відповідачем зазначено, що позивачем пропущено строк звернення до суду з вказаним позов, оскільки кінцевим терміном його подання є 02.08.2023. Окрім того відповідачем зазначено, що ним не заперечується факту працевлаштування позивач у ТОВ «Авіакомпанія «Українські Крила» та не оскаржується період роботи на ньому, а саме з 03.07.2019 по 02.05.2023.

У відзиві зазначено, що у відповідача не було можливості своєчасно розрахуватись із позивач по заборгованості по заробітній платі, оскільки відповідача є авіакомпанією, місцем базування флоту є аеропорт «Бориспіль», основним видом діяльності компанії є пасажирський авіатранспорт, відповідно з 24 лютого 2022 із введенням воєнного стану відповідач фактично не здійснював свою фінансово-господарську діяльністю та не отримував прибутку, що підтверджується довідкою з банку про відсутністю руху коштів на рахунках відповідача з травня 2022 до 01 травня 2023, а також сертифікатом торгово-промислової палати України від 23.08.20023 №3100-23-3670.

Також відповідачем вказано, що за змістом позовної заяви, позивач не наводить жодних доказів, спричиненої йому моральної шкоди, жодних належних доказів, які б підтверджували факт наявності відповідних страждань та наявності фізичних або психологічних наслідків від таких страждань позивач не надав.

27.10.2023 до суду надійшла відповідь позивача на відзив у якому позивачем зазначено, що ним не пропущено строку для подання вказаного позову. Окрім того, вказує, що позивачем не надано доказів неможливості виплати йому заробітної плати в день звільнення. Також позивачем вказано, що при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди, позивач виходив з характеру страждань, які зазнав позивач, їх тривалості, а також врахував вимушені зміни в життєвих стосунках, тому з урахування принципів розумності, справедливості та співмірності вважає, що сума компенсації у розмірі 30 000,00 грн. буде належною сатисфакцією понесених душевних страждань позивачем.

01.02.2024 до суду позивачем подано до суду уточнення позовних вимоги у зв`язку із оплатою відповідачем частини заборгованості із заробітної плати, відповідно до якого позивач просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у загальному розмірі 149 017,89 грн., у тому числі: із заробітної плати 51 771,75 грн. ( у тому числі компенсація за невикористану відпустку в розмірі 22 217,08 грн.), середній заробіток за час затримки розрахунку з 02 травня 2023 по 02 листопада 2023 року у розмірі 73 776,78 грн., а також інфляційні втрати у розмірі 19 491,81 грн., 3% річних у розмірі 3977,55 грн., моральну шкоду у розмірі 30 000,00 грн. та судові витрати. Вказане уточнення прийнято судом (а.с. 125-126).

Позивач у судовому засіданні позовну заяву з урахуванням уточнень просив задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні визнав, що розмір заборгованість відповідачем по заробітній платі перед відповідачем станом на день проведення судового засіданні становить 51 571,75 грн. в інші частині позову просив відмовити.

Вислухавши пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, суд встановленні наступні обставини справи та відповіді ним правовідносини.

Перевіряючи обставини справи, судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 наказом від 02.07.2019 №24/ОС був прийнятий на посаду старшого пілота ПС Boeing - 767 льотної служи з 03.07.2019 з посадовим окладом відповідного штатного розпису ТОВ «Авіакомпанія Українські Крила» (а.с. 20).

Відповідно до наказу від 28.04.2023 р. № 5/ОС ОСОБА_1 був звільнений з займаної посади за власним бажанням ст. 38 Кодексу законів про працю України (надалі - «КзпП») з 02.05.2023, про що є запис в трудовій книжці (а.с. 21-24).

Вказані вище обставини визнаються відповідачем. Відповідач визнає наявність заборгованості перед ОСОБА_1 у розмірі 51 771,75 грн.

Відповідно до ч.4 ст. 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Як вбачається з позовної заяви, на день звільнення позивачу була нарахована, але не виплачена, у розмірі із урахування податків та зборів заробітна плата та компенсація за відпустку у розмірі 132 585,27 грн.

При цьому, згідно долучений до матеріалів справи довідки ТОВ «Авіакомпанії Українські Крила» ОСОБА_1 , який працював у товаристві на посаді старшого пілота повітряного судна Boeing 767 з 03.07.2019 по 02.05.2023, дохід за період з 01.01.202 по 02.05.2023 склав 196 476,32 грн. Станом на 05.12.2024 сума заборгованості по заробітній платі ( за період з листопада 2022-травень 2023) складає 87 126,74 грн. Сума виплаченої заробітної плати ( за період січень 2022 - жовтень 2022) становить 109 349,58 грн. (а.с. 127).

Позивач у заяві про уточнення позовних вимог просив суд стягнути з відповідача заборгованість із заробітної плати 51 771,75 грн. (у тому числі компенсації за невикористану відпустку у розмірі 21 217,08 грн.). У вказаній заяві позивачем вказано, що відповідачем здійснено часткове погашення заборгованості по заробітній платі у період з 28.07.2023 по 25.01.2024 на загальну суму 80 813,52 грн., а тому заборгованість по заробітній платі зменшилась та становить 51 771,75 грн.

Так, відповідачем в судовому засіданні визнано обставини, щодо заборгованості щодо виплати позивачу із нарахованої та невиплаченої заробітної плати та компенсації за невикористану щорічну відпустку у розмірі 51 771,75 грн.

Таким чином, оскільки таке визнання позову в частині позовних вимог не суперечить закону та не порушує права, свободи та інтереси інших осіб, суд приймає таке визнання та вважає за необхідне в цій частині позовні вимоги задовольнити та стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіакомпанія Українські крила» на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену заробітну плати та суму компенсації за невикористану відпустку в сумі 51771,75 грн.

Частиною 1 статті 47 КЗпП України, роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Згідно з ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ч.1 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п. 25 Постанови від 24.12.1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

Пленум Верховного Суду України в п. 20 своєї постанови № 13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз`яснив - установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він в цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь час затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому його вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Таким чином будь-який факт невиплати у строк заробітної плати чи іншої суми розглядається як трудове порушення роботодавця по відношенню до працівника, якщо тільки такий факт порушення не спростований відповідно до положень закону.

Окрім того, позивач просить суд стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку з 02 травня 2023 року по 02 листопада 2023 року у розмірі 73 776,78 грн., а також інфляційні втрати у розмірі 19 491,81 грн., 3% річних у розмірі 3977,55 грн.

Згідно вимог ч. 2 ст. 625 ЦПК боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, Пунктом 2 Глави ХІХ «Прикінцеві та перехідні положення» КЗпП України встановлено, що під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року на підставі Указу Президента України № 64/2002 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України в Україні введено воєнний стан строком на 30 діб, який згодом неодноразово продовжувався та триває на даний час.

З 15.03.2022 набув чинності Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» № 2136-ІХ, який визначив особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

На період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України.

Стаття 10 Закону вказує, що заробітна плата виплачується працівнику на умовах, визначених трудовим договором.

Роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати.

Роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили.

Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов`язку виплати заробітної плати. У разі неможливості своєчасної виплати заробітної плати внаслідок ведення бойові дії, строк виплати заробітної плати може бути відтермінований до моменту відновлення діяльності підприємства.

Разом із тим, ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов`язання. Форс-мажор, або ж обставини непереборної сили, - це надзвичайні та невідворотні обставини, настання яких призвело до об`єктивної неможливості виконати зобов`язання.

Частиною першою статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» визначено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом 7 днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.

Належним підтвердженням відповідно до ч. 1 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» є сертифікат ТПП України про настання форс-мажорних обставин, який в матеріалах справи відсутній і відповідачем не надано доказів звернення до ТПП України для отримання відповідного сертифікату.

У постанові Верховного Суду від 14 червня 2022 року у справі № 922/2394/21 також зазначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.

Так, позивачем на підтвердження обставин неможливості своєчасної оплати заробітної плати встановлено, долучено довідку з банку про відсутністю руху коштів на рахунках відповідача з травня 2022 до 01 травня 2023, а також сертифікатом торгово-промислової палати України від 23.08.20023 №3100-23-3670.

Згідно сертифікату торгово-промислової палати України від 23.08.20023 №3100-23-3670 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) Торгово-промислова палата України засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військова агресія Російської Федерації проти Українки, що стало підставою ведення воєнного стану; закриття повітряного простору України для цивільних користувачів повітряного простору, призупинення надання аеронавігаційних послуг у повітряному просторі України Товариству з обмеженою відповідальністю «АВІАКОМПАНІЯ УКРАЇНСЬКІ КРИЛА» (а.с.с 63-64).

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). (ст. ст. 12, 81, 89 ЦПК України).

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем належними, допустити та достатніми доказами доведено, що порушення зобов`язання щодо строків оплати праці сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили, а тому відповідно до вимог ч. 3 ст. 10 Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» відповідач в даному випадку звільнений від відповідальності за затримку виплати заробітної плати, тому правові підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку з 02 травня 2023 року по 02 листопада 2023 року у розмірі 73 776,78 грн., а також інфляційні втрати у розмірі 19 491,81 грн., 3% річних у розмірі 3977,55 грн.- відсутні.

Вимоги позивача щодо стягнення із відповідача інфляційні втрати у розмірі 19 491,81 грн., 3% річних у розмірі 3977,55 грн. також не підлягають задоволенню, оскільки вимоги ст. 625 ЦК України не регулюють вказані правовідносини, оскільки відповідно до вимог ч. 1 ст. 117 КЗпП України визначена міра відповідальності роботодавця щодо затримки розрахунку при звільненні, а саме виплата працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Щодо вимоги позивач про стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 30 000,00 грн., слід зазначити наступне.

Позивачем в обґрунтування стягнення моральної шкоди вказано, що у зв`язку з тривалою затримкою розрахунку при звільнення позивачу завдано відповідачем моральна шкода, яка полягає, зокрема: У приниженні честі, гідності, престижу та ділової репутації, моральних переживаннях, у порушенні права власності, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушені стосунків з оточуючими людьми та іншими негативних наслідків. Вказану моральну шкоду позивач оцінює в 30 000,00 грн.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Питання компенсації моральної шкоди особі незалежно від того, в якій сфері життя чи діяльності, правовідносин вони виникають регулюються цивільним законодавством.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що суд має врахувати характер та обсяг заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, ступінь вини відповідача у кожному конкретному випадку, а також інші обставини, зокрема, характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду у своїй постанові від 01 березня 2021 у справі 180/1735/16-ц зазначила, що тлумачення положень статей 11 та 23 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.

Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суд встановлює наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).

У постанові від 5 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 Об`єднана палата КЦС зазначила, що зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

Також у цій постанові ОП КЦС зазначила, що відбувається такий розподіл тягаря доказування: а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач, як на підставу для задоволення позову в частині стягнення моральної шкоди, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи по суті, оскільки позивачем не надано до суду доказів спричинення йому моральної шкоди, окрім того, враховуючи вимог ч. 3 ст. 10 Закону України ««Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову в частині вимог про стягнення з відповідача на його користь моральної шкоди у розмірі 30 000,00 грн.

Підсумовуючи викладене, виходячи з встановлених обставин справи та вимог чинного законодавства, якими регламентовано спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що з вищевикладених підстав позов підлягає частковому задоволенню: про стягнення із Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіакомпанія Українські крила» на користь ОСОБА_1 : заборгованість по заробітній платі в розмірі - 51771,75 грн.

Щодо заяви відповідача у відзиві щодо строку звернення до суду, слід зазначити наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, що позивач звернувся до суду з вказаним позовом 03.08.2023 Вхід №68012, що підтверджується відміткою суду на позовній заяві (а.с. 1).

Відповідно до ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Як встановлено судом та не заперечувалось сторонами, що відповідно до наказу від 28.04.2023 р. № 5/ОС ОСОБА_1 був звільнений з займаної посади за власним бажанням ст. 38 Кодексу законів про працю України (надалі - «КзпП») з 02.05.2023, про що є запис в трудовій книжці (а.с. 21-24).

В судовому засіданні встановлено, що позивач в день звільнення працював, а саме 02.05.2023.

Згідно із ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Враховуючи, що позивач в день звільнення працював, тому перебіг строк звернення позивача до суду з вказаним позовом розпочався із 03.05.2023, а враховую, що позов подано до суду 03.08.2023, тому позивачем не пропущено тримісячний строк звернення до суду з вказаним позовом.

Також в порядку, визначеному ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у сумі 517,72 грн., пропорційно розміру задоволених вимог.

Позивач просив суд стягнути на свою користь судові витрати у розмірі 18 000,00 грн., сплачених за послуги правничої допомоги.

На підтвердження понесення таких витрат позивачем до позовної заяви долучено: копію договору про надання юридичних послуг № М-1512 від 26.07.2023 укладеного між Фізичною осою-підприємець ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , акт наданих юридичних послуг від 03.08.2023 виконавець ФОП ОСОБА_3., акт про надання юридичних послуг (детальний опис) від 03.08.2023.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України).

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга статті 137 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі N 826/1216/16 (провадження N 11-562ас18), на яку є посилання в касаційній скарзі, вказано, що "склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат».

Отже, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі.

У частині четвертій статті 62 ЦПК України передбачено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначає засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні, відповідно до статті 1 якого договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності) (частина третя статті 4зазначеного Закону).

Відповідно до статті 13 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Витрати на юридичні послуги, надані стороні у справі іншою, ніж адвокат, особою, не належать до витрат на професійну правничу допомогу та не можуть бути відшкодовані у порядку частини четвертої статті 137, частини сьомої статті 139 та частини третьої статті 141 ЦПК України (див. пункт 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі N 496/3134/19 (провадження N 14-44цс21)).

Тлумачення наведених норм дає підстави для висновку, що до судових витрат на професійну правничу допомогу віднесено витрати на правничу допомогу адвоката, і така допомога надавалася саме тим адвокатом (адвокатами), з яким укладено договір про надання правової допомоги або з відповідним адвокатським бюро чи об`єднанням.

Верховний Суд у постанові від 31 травня 2023 року у справі № 757/13974/21-ц вказав, що до судових витрат на професійну правничу допомогу віднесено витрати на правничу допомогуадвоката, і така допомога надавалася саме тим адвокатом (адвокатами), з яким укладено договір про надання правової допомоги або з відповідним адвокатським бюро чи об`єднанням.

У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).

Так, у справі на підтвердження понесення таких витрат позивачем до позовної заяви долучено: копію договору про надання юридичних послуг №М-1512 від 26.07.2023 укладеного між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , позовна заява підписана позивачем.

Таким чином, враховуючи, що витрати на юридичні послуги надані стороні у справі ФОП ОСОБА_3 , а отже особою іншою, ніж адвокат, тому витрати, понесені позивачем на оплату вказаних юридичних послуг, не належать до витрат на професійну правничу допомогу та не можуть бути відшкодовані у порядку частини четвертої статті 137, частини сьомої статті 139 та частини третьої статті 141 ЦПК України, а тому в їх стягненні з відповідача на користь позивача, суд відмовляє.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 12, 13, 76-82, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 275, 279, 354, 355 ЦПК України, ст.ст. 2, 21, 34, 36, 47, 94, 95, 113, 115, 116, 117 КЗпП України, Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», суд, -

ВИРІШИВ:

позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіакомпанія Українські крила» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку, 3 % річних, інфляційних втрат та моральної шкоди, - задовольнити частково.

Стягнути із на користь ОСОБА_1 : заборгованість по заробітній платі в розмірі - 51771,75 грн.

В іншій частині позову - відмовити.

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіакомпанія Українські крила» на користь держави судовий збір в розмірі 517,72 грн.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Реквізити учасників:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Авіакомпанія Українські крила», код ЄДРПОУ 40217935, адреса: 02121, м. Київ, вул. Харківське шосе, 201-203, літера 2А.

Повний текст рішення складено 08.04.2024.

Суддя: