Постанова

від 04.07.2024 по справі 761/27669/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

04 липня 2024 року

м. Київ

провадження №22-ц/824/12004/2024

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Мазурик О. Ф. (суддя-доповідач),

суддів: Желепи О. В., Немировської О. В.,

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Шевченківського районного суду м. Києва

від 14 лютого 2024 року

в складі судді Пономаренко Н. В.

у цивільній справі №761/27699/23 Шевченківського районного суду м. Києва

за позовом ОСОБА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю «АВІАКОМПАНІЯ УКРАЇНСЬКІ КРИЛА»

про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, 3% річних, інфляційних втрат та моральної шкоди,

У С Т А Н О В И В:

У серпні 2023 року позивач звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з вказаним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «АВІАКОМПАНІЯ УКРАЇНСЬКІ КРИЛА» (Далі - ТОВ «АВІАКОМПАНІЯ УКРАЇНСЬКІ КРИЛА»), з урахуванням уточнених позовних вимог просив:

- стягнути з ТОВ «АВІАКОМПАНІЯ УКРАЇНСЬКІ КРИЛА» заборгованість у загальному розмірі 149 017,89 грн, що складається із: заробітної плати у розмірі 51 771,75 грн (у тому числі компенсації за невикористану відпустку у розмірі 21 217,08 грн), середнього заробітку за час затримки розрахунку з 02 травня 2023 року по 02 листопада 2023 року у розмірі 73 776,78 грн, а також інфляційних втрат у розмірі 19 491,81 грн та 3% річних у розмірі 3 977,55 грн;

- стягнути з ТОВ «АВІАКОМПАНІЯ УКРАЇНСЬКІ КРИЛА» моральну шкоду у розмірі 30 000,00 грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог посилалася на те, що він перебував у трудових відносинах з ТОВ «АВІАКОМПАНІЯ УКРАЇНСЬКІ КРИЛА». Відповідачем було видано наказ від 28.04.2023, в якому зазначено, що він має право також на виплату коштів за невикористану відпустку. В трудовій книзі дата звільнення зазначена - 02.05.2023, проте остаточний розрахунок в день звільнення не був проведений.

Позивач вважав, що відповідач не мав жодних об`єктивних причин, які б перешкоджали йому здійснити розрахунок по заробітній платі та виплату коштів за невикористану відпустку, однак, оскільки такого розрахунку не проведено, позивач має право на компенсацію середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.05.2023 по 02.11.2023 включно.

Крім того, на суму заборгованості по невиплаченій заробітній платі (у тому числі компенсації за невикористану відпустку) та на розмір нарахованої ним компенсацію середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивач також нарахував інфляційні втрати та 3% річних.

Окрім того, позивач зазначав, що у зв`язку з тривалою затримкою розрахунку при звільнення йому завдана моральна шкода, яка полягає, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу та ділової репутації, моральних переживаннях, у порушенні права власності, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушені стосунків з оточуючими людьми та іншими негативних наслідків. Вказану моральну шкоду позивач оцінює в 30 000,00 грн.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач подав до суду відзив, у якому не заперечував факту працевлаштування позивача з 03.07.2019 по 02.05.2023.

Разом з тим, зазначав, що позивач з об`єктивних причин не провів розрахунок по заробітній платі та не виплатив кошти за невикористану відпустку з огляду на те, що відповідач є авіакомпанією, місцем базування флоту є аеропорт «Бориспіль», основним видом діяльності компанії є пасажирський авіатранспорт, а відповідно з 24 лютого 2022 року із введенням воєнного стану відповідач фактично не здійснював свою фінансово-господарську діяльністю та не отримував прибутку, що підтверджується довідкою з банку про відсутністю руху коштів на рахунках відповідача з травня 2022 до 01 травня 2023, а також сертифікатом торгово-промислової палати України від 23.08.2023 №3100-23-3670.

Крім того зазначав, що попри невідновлення діяльності відповідача проводить відповідна робота з бенефіціарними власниками щодо виділення суми коштів для виплати заробітної плати працівникам. Зокрема відповідачу поступово виплачується заробітна плата.

Також, звертав увагу, що з огляду на положення ст. 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» роботодавець звільняється від відповідальності за несвоєчасну виплату заробітної плати, у разі якщо доведе, що така невиплата є наслідком бойових дій, а тому вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є необґрунтованими.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 14.02.2024 позов задоволено частково.

Стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в розмірі 51 771,75 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду в частині відмовлених позовних вимог, позивач подав апеляційну скаргу, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

В обґрунтування апеляційної скарги посилався на те, що суд першої інстанції проігноровано, що Відповідачем не реалізовано процедури призупинення дії трудового договору, а тому його посилання на збройну агресію, як на підставу несвоєчасності виплати заробітної плати є безпідставними.

Також зазначив, що суд не звернув уваги на те, що відповідач не надав вичерпний перелік усіх його рахунків та відсутності коштів на таких рахунках в тому числі за періоди з квітня 2022 року по 01.11.2023. Також відповідачем не надано доказів, відсутності у нього майна та інших активів, що виключало б об`єктивну можливість відповідача розрахуватися з позивачем. Сама по собі відсутність коштів на рахунках не є підставою для невиплати заробітної плати та відповідальності за порушення строків таких розрахунків.

Також додав, що Відповідач здійснює діяльність за іншими КВЕД, і судом не спростовано обставин нездійснення такої діяльності за всіма видами та отримання прибутку.

Акцентував увагу, що сертифікат торгово-промислової палати України від 23.08.2023 №3100-23-36-70 видано відповідачу щодо обов`язку забезпечення реекспорту транспортного засобу комерційного призначення (повітряного судна Boeing735-500) з митної території України у термін до 25.05.2023 за с. 112 Митного кодексу України перед Київською митницею Державної фіскальної служби України, тобто даний сертифікат стосувався конкретного зобов`язання, а не невизначеного кола зобов`язань, у тому числі і щодо виплати заробітної плати, а тому не може вважатися підставою для звільнення відповідача від відповідальності за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Суд встановивши обставини невиплати заробітної плати в день звільнення дійшов помилкового висновку про недоведеність моральної шкоди та відсутність підстав для стягнення інфляційних втрат та 3 % річних.

За вказаних обставин, просив скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 14 лютого 2024 року в частині відмовлених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення цих позовних вимог.

Відповідач своїм правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

За приписами ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Оскільки ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа незначної складності, то вона розглядається в письмовому провадженні без виклику учасників справи.

Позивач належним чином повідомлений про розгляд його апеляційної скарги на рішення суду від 14.02.2024 в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (а. с. 179, 181).

Відповідач належним чином повідомлений про розгляд апеляційної скарги позивача на рішення суду від 14.02.2024 в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (а. с. 180, 182).

Колегія суддів вислухала доповідь судді-доповідача, дослідила матеріали справи, перевірила законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що заявлялися у суді першої інстанції та дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 наказом від 02.07.2019 №24/ОС був прийнятий на посаду старшого пілота ПС Boeing - 767 льотної служи з 03.07.2019 з посадовим окладом відповідного штатного розпису ТОВ «Авіакомпанія Українські Крила» (а. с. 20).

Відповідно до наказу від 28.04.2023 № 5/ОС ОСОБА_1 був звільнений з займаної посади за власним бажанням ст. 38 Кодексу законів про працю України (надалі - «КзпП») з 02.05.2023, про що є запис в трудовій книжці (а. с. 21-24).

Згідно довідки ТОВ «АВІАКОМПАНІЯ УКРАЇНСЬКІ КРИЛА» дохід ОСОБА_1 за період з 01.01.2022 по 02.05.2023 склав 196 476,32 грн. Станом на 05.12.2024 сума заборгованості по заробітній платі (за період з листопада 2022 по травень 2023) складає 87 126,74 грн. Сума виплаченої заробітної плати ( за період січень 2022 - жовтень 2022) становить 109 349,58 грн (а. с. 127).

Позивач у заяві про уточнення позовних вимог просив суд стягнути з відповідача заборгованість із заробітної плати 51 771,75 грн. (у тому числі компенсації за невикористану відпустку у розмірі 21 217,08 грн.). У вказаній заяві позивачем зазначено, що відповідачем здійснено часткове погашення заборгованості по заробітній платі у період з 28.07.2023 по 25.01.2024 на загальну суму 80 813,52 грн., а тому заборгованість по заробітній платі зменшилась та становить 51 771,75 грн.

Відповідачем визнано вищезазначені обставини, в тому числі щодо наявної заборгованості по нарахованій та невиплаченій заробітній платі та компенсації за невикористану щорічну відпустку у розмірі 51 771,75 грн.

Таким чином, суд першої інстанції встановивши обставини, не виконання обов`язку відповідача перед позивачем стосовно проведення остаточного розрахунку при звільненні та наявності заборгованості по нарахованій та невиплаченій заробітній платі, дійшов правомірного висновку задоволення позову в цій частині.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку з 02 травня 2023 року по 02 листопада 2023 року, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

При цьому, Пунктом 2 Глави ХІХ «Прикінцеві та перехідні положення» КЗпП України встановлено, що під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року на підставі Указу Президента України № 64/2002 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України в Україні введено воєнний стан строком на 30 діб, який згодом неодноразово продовжувався та триває на даний час.

З 15.03.2022 набув чинності Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» №2136-ІХ (Далі - Закон України №2136-ІХ), який визначив особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

На період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України.

Стаття 10 Закону України №2136-ІХ вказує, що заробітна плата виплачується працівнику на умовах, визначених трудовим договором.

Роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати.

Роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили.

Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов`язку виплати заробітної плати. У разі неможливості своєчасної виплати заробітної плати внаслідок ведення бойові дії, строк виплати заробітної плати може бути відтермінований до моменту відновлення діяльності підприємства.

Отже, у період дії воєнного стану можливе звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці у випадку, якщо буде доведено, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили.

Разом із тим, ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов`язання. Форс-мажор, або ж обставини непереборної сили, - це надзвичайні та невідворотні обставини, настання яких призвело до об`єктивної неможливості виконати зобов`язання.

Так, позивачем на підтвердження обставин неможливості своєчасної оплати заробітної плати встановлено, долучено довідку з банку про відсутністю руху коштів на рахунку відповідача з травня 2022 до 01 травня 2023, а також сертифікатом торгово-промислової палати України від 23.08.2023 №3100-23-3670.

Згідно сертифікату торгово-промислової палати України від 23.08.20023 №3100-23-3670 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) Торгово-промислова палата України засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військова агресія проти Українки, що стало підставою ведення воєнного стану; закриття повітряного простору України для цивільних користувачів повітряного простору, призупинення надання аеронавігаційних послуг у повітряному просторі України Товариству з обмеженою відповідальністю «АВІАКОМПАНІЯ УКРАЇНСЬКІ КРИЛА» (а. с. 63-64).

Колегія суддів погоджується, з доводами скаржника про те, що даний сертифікат торгово-промислової палати України від 23.08.20023 №3100-23-3670 про форс-мажорні обставини видано відповідачу щодо обов`язку забезпечення реекспорту транспортного засобу комерційного призначення (повітряного судна Boeing 735-500) з митної території України у термін до 25.05.2023 за с. 112 Митного кодексу України перед Київською митницею Державної фіскальної служби України, тобто даний сертифікат стосувався конкретного зобов`язання , а не невизначеного кола зобов`язань, однак даним сертифікатом також засвідчено як форс-мажорну обставину закриття повітряного простору України для цивільних користувачів повітряного простору, призупинення надання аеронавігаційних послуг у повітряному просторі України ТОВ «АВІАКОМПАНІЯ УКРАЇНСЬКІ КРИЛА».

Оскільки, основним видом діяльності ТОВ «АВІАКОМПАНІЯ УКРАЇНСЬКІ КРИЛА» є перевезення пасажирів авіаційним транспортом за встановленим маршрутом і розкладом, що визначено за КВЕД 51.10 Пасажирський та авіаційний транспорт, то даний сертифікат торгово-промислової палати України від 23.08.20023 №3100-23-3670 підтверджує неможливість провадження підприємством діяльності за основним видом діяльності, а саме здійснювати перевезення пасажирів авіаційним транспортом за встановленим маршрутом і розкладом.

Відповідач зазначав, що ТОВ «АВІАКОМПАНІЯ УКРАЇНСЬКІ КРИЛА» має флот, що складається з двох літаків: Boeing 737-500 та Boeing 767-300ER, які базуються у аеропорту «Бориспіль», який згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 26.02.2022 №188-р тимчасово закрито та припинено будь-яке авіаційне сполучення у зв`язку із чим він не здійснює фінансово господарську діяльність. Позивач не заперечував таких обставин у суді першої інстанції.

Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги щодо наявності у ЄДПОУ інформації про інші виді діяльності ТОВ «АВІАКОМПАНІЯ УКРАЇНСЬКІ КРИЛА» за КВЕД: 77.35 Надання в оренду повітряних транспортних засобів; 52.21 Допоміжне обслуговування наземного транспорту; 52.23 Допоміжне обслуговування авіаційного транспорту; 64.91 Фінансовий лізинг; 70.22 Консультування з питань комерційної діяльності й керування.

Однак, з урахуванням того, що основним видом діяльності є перевезення пасажирів авіаційним транспортом за встановленим маршрутом і розкладом, що визначено за КВЕД 51.10, а позивач, до звільнення працював на посаді пілота, наявність у реєстрі інформації про інші види діяльності, пов`язані з основним видом діяльності авіакомпанії, не свідчать про здійснення нею інших видів діяльності, відмінних від основного.

З огляду на викладене, та доведення відповідачем обставин неможливості здійснення господарської діяльності за основним видом, а саме перевезення пасажирів авіаційним транспортом за встановленим маршрутом і розкладом, унаслідок військової агресії РФ проти України, що стало підставою введення воєнного стану, закриття повітряного простору України для цивільних користувачів повітряного простору, призупинення надання авіаційних послуг у повітряному просторі України, а інші зареєстровані види діяльності пов`язані з основним, то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про звільнення відповідача від відповідальності за затримку розрахунку при звільненні.

Також колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про відсутність правових підстав для стягнення інфляційних втрат та 3% річних, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач нарахував на заборгованість по заробітній платі та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні нарахував також інфляційні втрати та 3% річних, передбачені ст. 625 ЦК України.

Однак, дані правовідносини виникли між звільненим працівником та роботодавцем, який не здійснив остаточний розрахунок з працівником в день звільнення, а тому регулюються положеннями ст. 116-117 КЗпП та положеннями Закону України №2136-ІХ.

Водночас ст. 625 ЦК України регулює правовідносини відповідальності боржника перед кредитором за невиконання грошових зобов`язань.

Оскільки обов`язок роботодавця щодо проведення остаточного розрахунку з працівником в день його звільнення виникає із трудових правовідносин і відповідальність за несвоєчасне виконання такого обов`язку регулює ст. 117 КЗпП та ст. 10 Закону України №2136-ІХ, то відповідальність передбачена ст. 625 ЦК України, що передбачає відповідальність, за невиконання грошового зобов`язання, що виникає із зобов`язальних правовідносин, не підлягає застосуванню, а тому суд дійшов вірного висновку щодо відсутності правових підстав для стягнення з роботодавця відповідальності, передбаченої ст. 625 ЦК України.

Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо недоведеності позивачем завдання йому моральної шкоди, адже останній як на підставу стягнення моральної шкоди вказував, що моральну шкоду йому завдано у зв`язку з тривалою затримкою розрахунку при звільнення позивачу, однак суд дійшов висновку про те таке порушення сталося внаслідок введення воєнного стану, закриття повітряного простору України для цивільних користувачів повітряного простору, призупинення надання авіаційних послуг у повітряному просторі України.

Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у своїй апеляційній скарзі позивач.

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині про відмову задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені, інфляційних втрат, 3% річних та моральної шкоди відповідає фактичним обставинам справи, ґрунтується на наявних у справі доказах, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права та не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про залишення рішення суду без змін, а апеляційної скарги без задоволення.

Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності є малозначними справами.

Оскільки ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа незначної складності, то вона відноситься до малозначних справ.

За приписами п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах.

На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 375, 383, 384, 389 ЦПК України

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 14 лютого 2024 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків визначених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий О. Ф. Мазурик

Судді О. В. Желепа

О. В. Немировська