Ухвала

від 08.04.2024 по справі 160/8347/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

08 квітня 2024 року Справа №160/8347/24

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Голобутовський Р.З., перевіривши матеріали позовної заяви Дніпровської міської ради до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), особа, яка бере участь у справі - Товариство з обмеженою відповідальністю "Самара" про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

01.04.2024 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Дніпровської міської ради (пр-т Дмитра Яворницького, буд. 75, м. Дніпро, 49000, код ЄДРПОУ 2610514) до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (вул. Старокозацька, буд. 56, м. Дніпро, 49000, код ЄДРПОУ 34984907), особа, яка бере участь у справі - Товариство з обмеженою відповідальністю "Самара" (вул. Космонавта Волкова, буд. 1Т, м. Дніпро, 49000, код ЄДРПОУ 44363091), у якій просить:

- визнати незаконними дії головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо винесення постанови про стягнення виконавчого збору від 02.11.2022 №65461050;

- скасувати постанову про стягнення виконавчого збору від 02.11.2022 №65461050 винесену головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.

Перевіривши позовну заяву на відповідність вимогам ст. ст. 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України, суд робить висновок, що вона подана з порушенням вимог закону.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України в позовній заяві зазначаються повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб); поштовий індекс; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України); реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу), відомі номери засобів зв`язку, офіційна електронна адреса або адреса електронної пошти.

У позовній заяві позивачем зазначено відповідачем Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) та зазначено код ЄДРПОУ 34984907.

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань код ЄДРПОУ 34984907 належить Головному територіальному управлінню юстиції у Дніпропетровській області. Також в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань міститься запис №1002241110015034824 від 04.12.2020 про припинення.

Суддя також зазначає, що Постановою Кабінету Міністрів України від 09.10.2019 №870 ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства юстиції та замінено їх правонаступниками. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України №870 Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) є правонаступником Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області.

Між тим, постановою Кабінету Міністрів України від 16.08.2022 №912 «Про реорганізацію міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції» Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) реорганізовано шляхом приєднання до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

Відповідно до ч. 1 ст. 42 Кодексу адміністративного судочинства України учасниками справи є сторони, треті особи.

Згідно з ч. 1 ст. 46 Кодексу адміністративного судочинства України сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач.

У позовній заяві позивачем визначено Товариство з обмеженою відповідальністю "Самара", як особу, яка бере участь у справі.

Кодексом адміністративного судочинства не передбачено процесуального статусу як особа, яка бере участь у справі.

З огляду на викладене, позивачу необхідно надати до суду уточнену позовну заяву у якій необхідно визначитись із належним суб`єктним складом учасників справи.

Згідно з ч. 2 ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання позовної заяви та доданих до неї документів в електронній формі через електронний кабінет до позовної заяви додаються докази надсилання її копії та копій доданих документів іншим учасникам справи з урахуванням положень статті 44 цього Кодексу.

Суб`єкт владних повноважень при поданні адміністративного позову в паперовій формі зобов`язаний додати до позовної заяви доказ надіслання листом з описом вкладення іншим учасникам справи копій позовної заяви та доданих до неї документів. Таке надсилання може здійснюватися в електронній формі через електронний кабінет з урахуванням положень статті 44 цього Кодексу.

До матеріалів справи не додано доказів надіслання відповідачу позовної заяви з додатками.

Також, відповідно до ч. ч. 1-2 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Також суд зазначає, що відповідно до п. п. 1-6 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

У прохальній частині Дніпровська міська рада просить суд визнати незаконними дії головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо винесення постанови про стягнення виконавчого збору від 02.11.2022 №65461050 та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору від 02.11.2022 №65461050 винесену головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

Дослідивши матеріали позовної заяви, суд зазначає, що заявлені у вимоги не відповідають приписам ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України.

Отже, позивачу необхідно привести позовні вимоги у відповідність до вимог ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України та надати уточнену позовну заяву разом із доказами направлення позовної заяви з додатками всім учасникам справи.

Також, у позовній заяві позивачем заявлене клопотання про поновлення пропущеного строку.

В обґрунтування заявленого клопотання позивач зазначає наступне.

Оскаржувану постанову Дніпровська міська рада не отримувала, про її існування стало відомо від органів Державної казначейської служби.

26.02.2024 представник Дніпровської міської ради ознайомився з матеріалами виконавчого провадження №65461050.

Після ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження було встановлено, що оскаржувана постанова наявна в матеріалах виконавчого провадження. Також в матеріалах виконавчого провадження наявний поштовий корінець відправлення №4910111530123. Зі слів державного виконавця даний корінець підтверджує те, що Дніпровською міською радою отримано постанову. Але відповідно до даного поштового повідомлення Дніпровською міською радою отримано постанову про закінчення виконавчого провадження від 02.02.2022.

Також, позивач посилається на Указ Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Між тим, позивач зазначає, що особливості примусового виконання рішень у період воєнного стану визначено п. 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення Закону №1404-VIII, відповідно до якого тимчасово на період до припинення або скасування воєнного стану на території України, з поміж іншого, визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану.

Постанову про стягнення виконавчого збору №65461050 прийнято державним виконавцем 02.11.2022, тобто після набрання чинності Законом №2129-ІХ від 15.03.2022.

Оскільки порядок та строки оскарження постанов регулюються саме Законом України «Про виконавче провадження», як спеціальним нормативно-правовим актом, у вказаному випадку підлягає застосуванню норма, якою на період воєнного стану на території України встановлено переривання строків, визначених вказаним Законом, до яких, зокрема, належать строки оскарження дій державних виконавців.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 15.03.2023 у справі №260/2595/22.

Також позивач зазначає, що 07.03.2024 ним було подано позовну заяву до Дніпропетровського окружного адміністративного суду, але ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.03.2024 у справі № 160/6659/24 позовну заяву повернуто позивачу на підставі п. 3 ч. 4 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на викладене, позивач просить суд поновити пропущений строк.

Вирішуючи клопотання Дніпровської міської ради про поновлення пропущеного строку, суддя зазначає наступне.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч. 6 ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Дослідивши матеріали поданої позовної заяви та доданої до неї документів, встановлено наступне.

На примусовому виконанні головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південно-Східного міжрегіонального управління юстиції (м. Дніпро) Загребельскої Дани Сергіївни перебуває виконавче провадження ВП №65461050, на виконання виконавчого листа №182/2669/14-ц виданого 02.09.2014.

02.11.2022 державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, а також про стягнення виконавчого збору.

Предметом оскарження в цій справі є саме постанова про стягнення виконавчого збору від 02.11.2022.

Позивач зазначає, що про існування оскаржуваної постанови йому стало відомо випадково від органів Державної казначейської служби.

Як стверджує позивач, 26.02.2024 при ознайомленні із матеріалами виконавчого провадження №65461050 він дізнався про існування постанови про стягнення виконавчого збору. Проте, з матеріалів справи неможливо встановити факт того, що позивачу стало відомо про існування оскаржуваної постанови саме 26.02.2024.

Також, в матеріалах справи міститься супровідний лист Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) від 02.11.2022 №02133/23628 з якого видно, що на адресу Дніпровської міської ради було направлено постанову від 02.11.2022, яку отримано Дніпровською міською радою 10.11.2022 за вх. №12/2559.

Позивач зазначає, що ним отримано саме постанову про закінчення виконавчого провадження, а не про стягнення виконавчого збору. Також зазначає, що в матеріалах виконавчого провадження міститься поштовий корінець із номером відправлення №4910111530123, з якого ніби то можна встановити, що Дніпровською міською радою отримано саме постанову про закінчення виконавчого провадження, проте відповідних доказів не надає.

Щодо оскарження дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби Кодексом адміністративного судочинства встановлено імперативний строк оскарження 10 днів з дня коли особа дізналась про існування постанов.

Щодо строків звернення до суду, позивач посилається на позицію викладену у постанові Верховного Суду від 15.03.2023 у справі №260/2595/22.

Стосовно цього твердження суддя зазначає, що Верховним Судом надано оцінку порядку та строкам пред`явлення виконавчих документів до примусового виконання, а не зверненню до суду із позовною заявою з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця.

З огляду на викладене, суд не бере до уваги посилання позивача на позицію викладену у постанові Верховного Суду від 15.03.2023 у справі №260/2595/22, оскільки в даному випадку вона не є релевантною.

Також позивач зазначає, що 07.03.2024 звернувся із позовною заявою до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою (справа №160/6659/24).

Суд зазначає, що за практикою Верховного Суду перебіг строку починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Як вже було зазначено, позивач стверджує, що йому стало відомо про існування постанови саме 26.02.2024. Останнім днем перебігу строку є 06.03.2024, а позовну заяву подано до суду 07.03.2024, тобто з пропущеним строком.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.03.2024 у справі №160/6659/24 позовну заяву повернуто позивачу.

Після цього, позивач повторно звертається до суду 27.03.2024 (дата відправлення позовної заяви засобами поштового зв`язку), тобто з пропущенням встановленого законом строку на звернення.

З огляду на викладене, можливо зробити висновок, що позивачем пропущено 10 денний строк звернення до суду.

Верховний Суд у постанові від 21.02.2020 №340/1019/19 зазначив, що поняття повинен був дізнатися необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.

Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною для скасування правильного за змістом рішення.

Суд зауважує, що процесуальним строком є проміжок часу, встановлений законом або судом, у який суд та особи, які беруть участь у справі, та інші учасники процесу вчиняють певні процесуальні дії, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України, в результаті вчинення яких настають певні правові наслідки. Встановлення процесуальних строків законом та судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними процесуальних дій, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України.

У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для його поновлення є лише наявність поважних причин, якими визнаються такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

Отже, законодавець обмежує строк, протягом якого особа може звернутися до суду. Це обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних спорів Касаційного адміністративного суду у постанові від 31.03.2021 у справі №240/12017/19, зазначив, що для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.

Суд вважає, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій, є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.

З огляду на викладене суд робить висновок про те, що за загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно - правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Таким чином, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі, і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі Перез де Рада Каванілес проти Іспанії від 28 жовтня 1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

Викладене узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду у постанові від 24.02.2021 у справі №9901/313/20, Верховного Суду у постановах від 17.03.2021 у справі №160/3121/20, від 18.03.2021 у справі № 320/2915/20 та інші.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Таким чином, суддя робить висновок, що позивачем пропущено строк звернення із позовною заявою до суду, встановлений п. 1 ч. 2 ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України, а вказані у клопотанні про поновлення строку на звернення до суду доводи не спростовують факт пропуску строку та не підтверджують поважність пропуску такого строку.

З огляду на викладене, позивачу необхідно надати до суду заяву про поновлення пропущеного строку разом із доказами поважності пропуску строку на звернення до адміністративного суду.

Частинами 1-2 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених ст. ст. 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Керуючись ст. ст. 5, 42, 46, 122, 123, 159, 160, 161, 169, 171, 245, 248, 287 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання Дніпровської міської ради клопотання про поновлення пропущеного строку - залишити без задоволення.

Позовну заяву Дніпровської міської ради до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), особа, яка бере участь у справі - Товариство з обмеженою відповідальністю "Самара" про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без руху.

Позивачу надати строк для усунення недоліків позовної заяви (скарги) протягом 10 (десяти) робочих днів, з моменту отримання копії цієї ухвали, шляхом:

- надання уточненої позовної заяви у якій визначитись із належним суб`єктним складом учасників справи;

- надання уточненої позовної заяви у якій привести позовні вимоги у відповідність до вимог ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України, разом із доказами направлення позовної заяви з додатками всім учасникам справи;

- надання заяви про поновлення пропущеного строку разом із доказами поважності пропуску строку на звернення до адміністративного суду.

Роз`яснити позивачу, що відповідно до п. 1 ч. 4, ч. 8 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України, позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк. Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя Р.З. Голобутовський