Рішення

від 29.12.2023 по справі 160/22283/23

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 грудня 2023 рокуСправа №160/22283/23 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Захарчук-Борисенко Н. В.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної установи «Центр пробації» про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

01.09.2023 року ОСОБА_1 звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної установи «Центр пробації», в якому просить:

- визнати протиправними дії Державної установи «Центр пробації» щодо непроведення повного розрахунку при звільненні невиплату ОСОБА_1 в день звільнення (23.01.2023 року) компенсації за належні до видачі предмети речового майна;

- зобов`язати Державної установи «Центр пробації» виплатити ОСОБА_1 компенсацію за неотримане речове майно на підставі довідки №917 про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна в розмірі 13127,58 грн.

В обгрунтування позовних вимог позивач вказує, що відповідач при звільненні позивача протиправно не виплатив їй грошову компенсацію за належні до видачі предмети однострою.

Ухвалою від 04.09.2023 року прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у письмовому провадженні в порядку статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалою від 21.09.2023 року позовну заяву залишено без руху.

26.09.2023 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому заперечується проти задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Ухвалою від 06.11.2023 року визнано поважними причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду по справі №160/22283/23. Поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду по справі №160/22283/23. Продовжено розгляд справи за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної установи «Центр пробації» про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини.

Відповідно до витягу з Наказу №28/к від 11.01.2023 року ДУ «Центр пробації» ОСОБА_1 звільнено за п. 5 ст. 12 ЗУ «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та п. 4 ч. 1 ст. 77 ЗУ «Про Національну поліцію» (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів). Наказано виплатити одноразову грошову допомогу у зв`язку зі звільненням у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 12 календарних років служби; виплатити премію за січень 2023 року у розмірі 10%, за фактично відпрацьований час.

На підставі зазначеного Наказу відповідачем складено довідку №917 про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети однострою ОСОБА_1 (13127,58 грн).

21.07.2023 року позивач звернулась до відповідача з запитом на отримання інформації щодо причин невиплати грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, а також щодо здійснення нарахування та виплати грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна в сумі 13127,58 грн.

У відповідь на вказане звернення відповідач, ДУ «Центр пробації», листом №111/113-ЗП/8/Ян-23 від 31.07.2023 року повідомив позивача про таке. Згідно з абз. 2 п. 22 Порядку №578 від 14.08.2013 року грошова компенсація виплачується за умови наявності коштів та в межах бюджетних асигнувань, установлених на відповідні цілі. Компенсація за належні до видачі предмети речового майна не належать до переліку першочергових платежів. Станом на 31.07.2023 року бюджетні асигнування на виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна відсутні.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Частиною 2 ст. 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону України від 23.06.2005 року №2713-IV «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» (далі - Закон №2713-IV) держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України. При цьому, умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати (ч. 2 ст. 23 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України").

Відповідно до ч. 5 ст. 23 Закону №2713-IV на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби та грошового забезпечення, передбачені для поліцейських. На працівників кримінально-виконавчої служби поширюються умови оплати праці, передбачені для працівників Національної поліції, які не мають спеціальних звань, а також Кодекс законів про працю України в тій частині, коли спеціальними нормами не врегульовані відносини спеціальними нормативно-правовими актами.

Особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби мають право на носіння форменого одягу із знаками розрізнення, зразки якого розробляються відповідно до законодавства (ч. 5 ст. 21 Закону №2713-IV).

П. 1 Порядку забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби, затвердженого 14.08.2013 року постановою Кабінету Міністрів України №578 (далі - Порядок №578), зазначено, що цей Порядок визначає механізм речового забезпечення персоналу Державної кримінально-виконавчої служби - осіб рядового і начальницького складу, спеціалістів, які не мають спеціальних звань, та працівників, які працюють за трудовими договорами.

Відповідно до п. 27 Порядку №578, під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього, розрахована із закупівельної вартості, яка діяла на 1 січня року виникнення права на отримання такого майна.

Згідно з п. 23 Порядку №578, грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, виплачується згідно з пунктом 60 цього Порядку на підставі заяви. Вартість предметів речового майна особистого користування визначається Мін`юстом за пропозицією державної установи Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України, державної установи Центр пробації відповідно до їх закупівельної вартості.

З наведеного висновується, що грошова компенсація за неотримане речове майно виплачується після звільнення зі служби та на підставі заяви, а отже речове забезпечення не має характеру винагороди за виконану працю.

Відповідно до п. 60 Порядку №578 для виплати персоналу грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна особистого користування оформляється довідка про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна за формою згідно з додатком 7 у двох примірниках, перший з яких подається бухгалтерії органу чи установи для виплати компенсації, другий додається до арматурної картки.

Відтак, особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби під час звільнення на підставі їх заяви виплачується грошова компенсацію замість предметів речового майна особистого користування, у зв`язку з чим оформляється відповідна довідка.

По тексту відзиву на позовну заяву, відповідач вказує, що після отримання рапорту позивача від 29.12.2022 року, було підготовлено довідку №917 від 13.02.2023 року про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна на суму 13127,58 грн.

21.07.2023 року позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату йому грошової компенсації за неотримане речове майно.

У відповідь на звернення позивача відповідач повідомив про те, що грошова компенсація не належить до переліку першочергових платежів, а тому буде нарахована за наявністю кошторисних призначень

Доказів виплати відповідачем компенсації позивачу до суду не надано.

У контексті наведеного суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3744-ІV від 23.02.2006 року , суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Європейським судом з прав людини у рішенні від 10.03.2011 року (остаточне 10.06.2011 року) у справі «Сук проти України» (Заява № 10972/05) сформовано позицію, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним (див. рішення у справі «Кечко проти України» (Kechko v. Ukraine), згадане вище, пункт 23).

Згідно з позицією Європейського суду у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії.

Також, Європейський суд з прав людини у справах "Кечко проти України", "Ромашов проти України", "Шевченко проти України" зауважив, що реалізація особою права, яке пов`язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань, є безпідставними. Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Таким чином, якщо держава задекларувала певні правила проведення розрахунку при звільненні військовослужбовця, то вона зобов`язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.

Встановлені судом обставини дають підстави для висновку, що відповідачем допущена протиправна бездіяльність (а не дії як зазначає позивач) щодо виплати позивачеві компенсації за неотримане речове майно.

При цьому, суд враховує, що під протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень слід розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову частково.

Розподіл судових витрат у вигляді судового збору здійснюється у відповідності до ст. 139 КАС України.

Керуючись ст. 8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної установи «Центр пробації» (04050, м. Київ, вул. Юрія Іллєнка, 81, код ЄДРПОУ 41847154) про визнання дій протиправними та стягнення коштів задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Центр пробації» щодо невиплати ОСОБА_1 при звільненні грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна.

Зобов`язати Державну установу «Центр пробації» виплатити ОСОБА_1 компенсацію за неотримане речове майно на підставі довідки №917 про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна в розмірі 13127,58 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи «Центр пробації» судові витрати з оплати судового збору у розмірі 1073,60

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Захарчук-Борисенко