Рішення
від 02.04.2024 по справі 200/12990/21
ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 квітня 2024 року Справа№200/12990/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Бєломєстнова О.Ю.

при секретарі: Кадук О.С.

за участю сторін:

представника відповідача -1 ОСОБА_2.

відповідача-2 Винятинської І.М,

третьої особи Гирич К.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Донецькій області, Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Національного агентства з питань запобігання корупції про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення з публічної служби, стягнення невиплачених при звільненні сум ,-

ВСТАНОВИВ:

04.10.2021 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держпраці у Донецькій області, Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Національного агентства з питань запобігання корупції, у якому з урахуванням заяви про зміну позовних вимог від 12.01.2022 просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держпраці у Донецькій області від 25.08.2021 року № 124 "Про звільнення ОСОБА_1 ";

- поновити його на посаді начальника відділу юридичного забезпечення Головного управління Держпраці у Донецькій області;

- стягнути зі Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці дворічний середній заробіток у разі неможливості поновлення;

- стягнути зі Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 25.08.2021;

- стягнути зі Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці суму середнього заробітку за час позбавлення робочого місця (фактичного відсторонення від посади) з 06.02.2021 по 25.08.2021;

- стягнути зі Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці суму недоплачених при звільненні коштів в разі неможливості поновлення на посаді.

В обґрунтування заявлених вимог позивач наводить, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 10.06.2021 по справі №200/571/21-а визнано протиправною бездіяльність Головного управління Держпраці у Донецькій області, Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці, яка полягає в незапропонуванні ОСОБА_1 посади, рівнозначної посаді начальника відділу юридичного забезпечення Головного управління Держпраці у Донецькій області, на момент отримання та ознайомлення з попередженням про наступне звільнення 08 жовтня 2020 року; зобов`язано Головне управління Держпраці у Донецькій області, Східне міжрегіональне управління Державної служби України з питань праці запропонувати ОСОБА_1 вакантні посади, рівнозначні посаді начальника відділу юридичного забезпечення Головного управління Держпраці у Донецькій області та розглянути питання щодо переведення ОСОБА_1 на посаду рівнозначну посаді начальника відділу юридичного забезпечення до Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці.

Всупереч цьому судовому рішенню, наказом №124 від 25.08.2021 позивача звільнено з посади начальника відділу юридичного забезпечення Головного управління Держпраці у Донецькій області відповідно до п.п. 1-1 ч.1 ст. 87 Закону України "Про державну службу" (у зв`язку з ліквідацією органу).

Крім того позивач зазначає, що він є викривачем корупції, що підтверджується рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 10.06.2021 по справі №200/571/21а. Звільнення його з посади порушує імунітет викривача, передбачений ст. 53-4 Закону України "Про запобігання корупції".

Також позивач вказує на відсутність у особи, що підписала наказ №124 від 25.08.2021 про звільнення позивача з посади, необхідної компетенції. З посиланням на п. 11 Порядку здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 року №1074, позивач стверджує про наявність відповідної компетенції у керівника утвореного органу виконавчої влади - Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці. ОСОБА_4. не мав права підписувати наказ про звільнення позивача, оскільки голова комісії з припинення відповідача-1 - ОСОБА_2 була звільнена з посади заступника начальника Головного управління Держпраці у Донецькій області наказом від 12.01.2021 №16-к.

Позивач зазначає про проведення з ним розрахунку при звільненні 28.08.2021, тобто з порушенням встановленого законом строку, а також ненадання йому документів з розрахунком цих сум.

При цьому позивач вказує на непроведення з ним розрахунку за вимушений прогул з 01.07.2021 виходячи з середньоденної заробітної плати за останній рік на підставі ч.2 ст. 53-4 Закону України "Про запобігання корупції", оскільки його відсторонення від виконання трудових обов`язків відбулося не з його вини.

Іншою сумою, яку позивач вважає невиплаченою, є компенсація за додаткову оплачувану відпустку як батькові двох дітей віком до 15 років. 06.08.20210 позивачем на адресу відповідача-1 направлено заяву про право на вказану відпустку, однак компенсація за 20 днів відпустки (за 2020 та 2021 рік) виплачена не була.

Крім того, позивач з посиланням на довідку КНП "Покровська міська лікарня інтенсивного лікування" стверджує про наявність у нього піьг донора. 29.06.2021 позивач звертався до відповідача-1 із заявою про надання йому 2 днів відпустки, передбаченої Законом України "Про донорство крові та її компонентів", однак при звільненні їх оплачено не було.

Також позивач стверджує про неотримання ним грошової матеріальної допомоги та середнього заробітку за відпустку, надану згідно з наказом відповідача-1 від 04.02.2021 №44-48.

Окремо позивач з посиланням на ч. 7 ст. 53-4 Закону України «Про запобігання корупції» вказує на наявність підстав для виплати йому грошової компенсації у розмірі дворічного середнього заробітку як викривачу, поновлення якого на роботі неможливе. Існує об`єктивна вірогідність припинення відповідача-1 під час розгляду справи, тому позивач буде вимушений заявити вимогу про виплату йому зазначеної суми

Ухвалою від 11.10.2021 позовну заяву залишено без руху.

02.11.2021 суд відкрив провадження у справі та призначив підготовче засідання на 30.11.2021 року.

23.11.2021 від Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці (надалі - відповідач-2, МУ Держпраці) надійшов відзив на позовну заяву (т.1 а.с. 97-100).

У задоволенні позовних вимог просить відмовити, оскільки у зв`язку з ліквідацією Головного управління Держпраці у Донецькій області відбувається звільнення усіх працівників незалежно від наявності у окремих з ниих статусу викривача. Позивач не надав згоду на продовження державної служби на запропонованих йому вакантних рівнозначних посадах, тому був правомірно звільнений.

Щодо повноважень з підписання спірного наказу відповідач-2 посилаеться на положення ст. 105 ЦК України, згідно з якою дієздатність юридичної особи, що знаходиться у стані припинення, реалізується через ліквідаційну комісію. Особа, що підписала спірний наказ, є заступником голови цієї комісії, до якого переходять обов`язки голови комісії у разі відсутності останнього.

Відповідач-2 не погоджується з твердженням про позбавлення позивача робочого місця, оскільки він не був відсторонений від роботи. Самостійне відсторонення працівника від роботи у вигляді неявки на робоче місце законом не передбачено. У будь-якому разі МУ Держпраці не є стороною у трудових відносинах з позивачем, тому не може відповідати за виплату йому заробітної плати. Так саме відповідач-2 не може відповідати за вимогами щодо поновлення на посаді та іншими позовними вимогами, оскільки Головне управління Держпраці у Донецькій області не припинено.

26.11.2021 від Головного управління Держпраці у Донецькій області (надалі - відповідач-1, ГУ Держпраці) надійшов відзив на позовну заяву (т.1 а.с. 115-127), у яких просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Вказує, що питання переведення позивача на рівнозначну посаду було предметом судового розгляду у справі №200/571/21-а, яка розглядалась Донецьким окружним адміністративним судом, та який зобов`язав запропонувати позивачу наявні вакантні посади у МУ Держпраці. Такі посади були запропоновані безпосередньо у судовому засіданні, однак позивач не надав згоди на жодну вакантну посаду. У зв`язку з цим відповідач-1 наполягає на наявності правових підстав для звільнення позивача та відсутності зв`язку такого звільнення зі статусом викривача корупції.

З посиланням на Порядок здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2011 р. N 1074 (надалі - Порядок №1074) та наказ ГУ Держпраці від 31.12.2020 №1058 відповідач-1 стверджує про наявність у заступника голови ліквідаційної комісії ГУ Держпраці ОСОБА_4. на момент підписання спірного наказу 25.08.2021 повноважень голови цієї ліквідаційної комісії. ОСОБА_2 , яка була головою комісії, був наданий день відпочинку 25.08.2021 року у зв`язку з вибуттям у відрядження у вихідний день згідно з наказом МУ Держпраці від 16.08.2021 №438-ВД.

Щодо ненадання позивачеві документів про належні при звільненні суми відповідач-1 зазначає, що в день звільнення позивач не працював, письмових вимог про розрахунок від нього не надходило. Після повідомлення позивачем своєї електронної пошти, 30.09.2021 йому була направлена розрахунково-платіжна відомість за вересень 2021 із врахуванням всіх наданих листків непрацездатності.

Також відповідач-1 стверджує про проведення з позивачем належного розрахунку при звільненні. Так, з 01.07.2021 позивач був відсутній на робочому місці, що підтверджується журналом реєстрації приходу на роботі і виходу з роботи працівників ГУ Держпраці, табелем обліку робочого часу, а також відповідним актом. Ліквідаційна комісія відповідача-1 надсилала позивачеві листи з проханням повідомити причини відсутності на робочому місці від 01.07.2021, 09.07.2021, 04.08.2021, 18.08.2021, які адресат отримав особисто. Жодних відповідей на ці листи від позивача не надходило. Відсторонення працівника від виконання посадових обов`язків передбачено Законом України "Про державну службу" з виданням відповідного наказу. Такий наказ щодо позивача не видавався. Відповідач-1 також не погоджується з твердженням позивача про його відсторонення 01.07.2021, оскільки позивач був відсутній на робочому місці з 09.02.2021. Тому підстав для оплати позивачеві вимушеного прогулу ГУ Держпраці не вбачає.

Що стосується вимог позивача про оплату компенсації за 20 днів додаткової відпустки відповідач-1 вказує, що права на таку відпустку за 2020 позивач не має, оскільки він не є жінкою. До 09.05.2021 діяла редакція ст. 19 Закону України "Про відпустки", яка надавала право на додаткову відпустки при наявності двох або більше дітей до 15 років тільки жінкам. Після внесення змін до норм вказаної статті, таке право було надано одному з батьків. Міністерство Економіки України листом від 01.07.2021 №4712-05/34401-07 надало роз`яснення, згідно з яким умовою надання вказаної вище відпустки є підтвердження того, що іншому з батьків дитини така відпустка не надавалася. Позивачем відповідних доказів перед звільненням надано не було, тому у відповідача-1 були відсутні підстави для оплати її компенсації.

Що стосується вимоги позивача про виплату компенсації 2 днів відпочинку як донору крові відповідач-1 зазначає, що за приписами ст.20 Закону України "Про безпеку та якість донорської крові та компонентів крові" донор крові звільняється від роботи в день донації та має право на день відпочинку із збереженням середнього заробітку, який може приєднуватися до щорічної відпустки. Відповідач-1 зауважує, що зазначене увільнення від роботи не вважається відпусткою, а тому не включається до виплат при звільненні. Крім того, позивач не повідомляв ліквідаційну комісію щодо донорства, не надавав довідку від 03.02.2021, та у період з 01.02.2021 по 05.02.2021 був присутнім на роботі.

Відповідач-1 не погоджується з виникненням у позивача права на грошову і матеріальну допомогу, а також середній заробіток за час відпустки згідно наказів ГУ Держпраці від 04.02.2021 №44-48, оскільки такі накази підписані неуповноваженою особою - ОСОБА_3 моменту утворення ліквідаційної комісії ГУ Держпраці 13.01.2021 його начальник втратив повноваження на підписання організаційно-розпорядчих документів, у тому числі наказів. Записи про реєстрацію наказів від 04.02.2021 №44-48 у журналі реєстрації наказів з кадрових питань ГУ Держпраці відсутні. Правова оцінка вказаним обставинам надана Донецьким окружним адміністративним судом у рішенні від 13.05.2021 по справі №200/2386/21а, яке набрало законної сили.

Підстав для поновлення позивача на роботі за вказаних вище обставин відповідач-1 не вбачає, а тому вважає позовні вимоги, у тому числі про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, такими, що не підлягають задоволенню.

30.11.2021 до суду надійшла відповідь позивача на відзив відповідача-2, у якій позивач вказує на помилки у оформленні відзиву на позовну заяву (т.1 а.с.176-195). З посиланням на висновки Верховного Суду позивач зазначає про те, що у спірних правовідносинах мала місце реорганізація відповідача-1, а не його ліквідація. Тому відповідач-1 повинний був працевлаштувати його у новоствореному органі. Для цього мають бути запропоновані усі вакантні посади, які з`явилися з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору.

З посиланням на ст.78 КАС України та рішення Донецького окружного адміністративного суду по справі №200/571/21-а позивач стверджує про преюдиційність факту саме реорганизації, а не ліквідації ГУ Держпраці. Тому МУ Держпраці вважається правонаступником ГУ Держпраці з переходом відповідної компетенції. У сукупності з безпідставною відмовою у переведенні на посаду начальника відділу юридичного забезпечення новоствореного органу наведене на думку позивача свідчить про його незаконне звільнення.

Додатково позивач зауважує, що отримане ним 08.10.2020 попередження про звільнення з 09.11.2020 вичерпало свою дію у часі, оскільки в цей день (9.11.20) його звільнено не було. Інших попереджень про наступне звільнення позивачу не було вручено.

Посади, що були запропоновані позивачу у судовому засіданні під час розгляду справи №200/571/21-а, знаходилися у іншій місцевості та були нижчими, тому він обгрунтовано відхилив їх пропозицію, у зв`язку з чим суд визнав позовні вимоги правомірними.

Додатково позивач наполягає на неодержанні ним відповіді по суті на скаргу від 02.09.2021 щодо ненадання розрахунку належних до виплати сум при звільненні, а також обов`язок відповідачів довести відсутність причинно-наслідкового зв`язку між повідомленням про факти корупції та звільненням його з посади.

У судове засідання 30.11.2021 року з`явився позивач та представники відповідачів, у зв`язку з необхідністю отримання додаткових доказів по справі була оголошена перерва до 24.12.2021р.

01.12.2021 від Національного агентства з питань запобігання корупції (надалі - третя особа) надійшли письмові пояснення, зі змісту яких вбачається, що 27.07.2020 позивач набув статусу викривача у зв`язку з повідомленням ним про можливе порушення вимог антикорупційного законодавства т.в.о. начальника ГУ Держпраці ОСОБА_2 . З посиланням на положення ст. 77 КАС України, ст. 53-4 Закону України "Про запобігання корупції" третя особа стверджує про покладення на суб`єктів владних повноважень обов`язку доказування того, що прийняте рішення є правомірним і не мотивоване діями позивача щодо здійснення повідомлення про можливі факти корупційних правопорушень (т.2 а.с. 21-24).

У судове засідання 24.12.2021 з`явилися представники відповідачів, розгляд справи відкладений на 12.01.2022 у зв`язку з неявкою позивача.

Ухвалою від 28.12.2021 у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову відмовлено.

У судове засідання 12.01.2022 представники сторін з`явилися, у зв`язку з необхідністю одержання додаткових доказів та надання часу представникам відповідачів для ознайомлення із заявою про зміну позовних вимог та надання пояснень у судовому засіданні оголошено перерву до 26.01.2022.

Ухвалою від 26.01.2022 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 02.03.2022.

Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX затверджено Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", згідно з яким у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. У подальшому у аналогічний спосіб дія воєнного стану продовжувалася та наразі триває.

Відповідно до ст. 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" від 12 травня 2015 року № 389-VIII в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Рішенням Ради суддів України від 24 лютого 2022 року N 9, з урахуванням положень статті 3 Конституції України про те, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю рекомендовано зборам суддів, головам судів, суддям судів України у випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ. Згідно п. 4 опублікованих 02.03.2022 року Радою суддів України Рекомендацій щодо роботи судів в умовах воєнного стану, судам України рекомендовано усіх доступних працівників, по можливості, перевести на дистанційну роботу.

Місцезнаходженням Донецького окружного адміністративного суду є м.Слов`янськ Донецької області. У зв`язку з активізацією проведення бойових дій на території Донецької області та прилеглих областей, виникнення загрози безпеці, здоров`ю та життю людей, головою Донецького окружного адміністративного суду 26 лютого 2022 року прийнято наказ №14/І-г "Про запровадження особливого режиму роботи Донецького окружного адміністративного суду у вигляді дистанційної роботи". Наказом запроваджено особливий режим роботи з 26 лютого 2022 року до закінчення воєнного стану, і до дня відновлення роботи суду у звичайному режимі.

Враховуючи наведене, ухвалою від 06.07.2022 розгляд справи був відкладений, учасникам справи запропоновано вчинити дії для розгляду справи без їх участі, за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

У зв`язку з відсутністю будь-яких дій сторін на вказану пропозицію, ухвалою від 17.05.2023 справа була призначена до розгляду по суті у відкритому судовому засіданні у м. Слов`янськ на 15.06.2023 року.

Ухвалою від 12.06.2023 забезпечено участь представників відповідачів, третьої особи у призначеному на 15.06.2023 судовому засіданні в режимі відеоконференції. Ухвалою суду від 13.06.2023 у задоволенні клопотання позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відмовлено.

Ухвалою від 15.06.2023 у зв`язку з необхідністю забезпечення можливості позивачу прийняти участь у судовому засіданні, а також у зв`язку з технічними проблемами, які унеможливили участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції представника відповідача-2, розгляд справи по суті був відкладений на 03.07.2023.

Ухвалами від 20, 22 та 28 червня 2023 року забезпечена участь позивача та відповідачів в судовому засіданні, яке призначене на 03 липня 2023 року в режимі відеоконференції із застосуванням сервісу «EASYCON».

03.07.2023 провадження у справі було зупинено до набрання законної сили судовим рішенням по справі №200/571/21-а за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Донецькій області, Державної служби України з питань праці, Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці про визнання протиправною бездіяльності Державної служби України з питань праці, Головного управління Держпраці у Донецькій області, Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці по запропонуванню йому посади, рівнозначної посаді начальника відділу юридичного забезпечення Головного управління Держпраці у Донецькій області; зобов`язання Державної служби України з питань праці, Головного управління Держпраці у Донецькій області, Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці перевести його на посаду начальника відділу юридичного забезпечення Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці.

Ухвалою від 14.03.2024 провадження у справі поновлено у зв`язку з набранням законної сили судовим рішенням у справі №200/571/21-а, розгляд справи по суті призначений на 26.03.2024.

У судовому засіданні 26.03.2024 було оголошено перерву до 02.04.2024 за клопотанням третьої особи про надання позивачеві можливості прийняти участь у розгляді справи.

У судовому засіданні 02.04.2024 представники відповідачів та третьої особи прийняли участь в режимі відеоконференції. Позивач був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з?явився, причин цього не повідомив, заяв чи клопотань до суду не надав. Враховуючи, що суд не визнав явку позивача у судове засідання обов?язковою, справу розглянуто відповідно до ст. 205 КАС України за відсутності позивача.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін суд встановив наступне.

Позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) обіймав посаду державної служби категорії "Б" - начальника відділу юридичного забезпечення Головного управління Держпраці у Донецькій області.

Відповідач 1 - Головне управління Держпраці у Донецькій області зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань (код ЄДРПОУ 39790445, місцезнаходження: 85302, Донецька область, м. Покровськ, вул. Прокоф`єва, 82). Відповідно до п.п. 1, 15 Положення про Головне управління Державної служби України з питань праці в області, затвердженого Наказом Міністерства соціальної політики України 27.03.2015 № 340, Головне управління Державної служби України з питань праці в області було територіальним органом Державної служби України з питань праці. ГУ Держпраці є юридичною особою публічного права, де позивач проходив публічну службу.

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, ГУ Держпраці перебуває в стані припинення з 29.09.2020 на підставі рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи в результаті її ліквідації.

Відповідач 2 - Східне міжрегіональне управління Державної служби України з питань праці зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань (код ЄДРПОУ 43866127 з 13.10.2020, місцезнаходження: 85302, Донецька область, м. Покровськ, вул. Прокоф`єва, 82).

Відповідно до п.п. 1, 14, 15 Положення про Східне міжрегіональне управління Державної служби України з питань праці, затвердженого Наказом Державної служби України з питань праці 29.10.2020 року №140, МУ Держпраці є територіальним органом Державної служби України з питань праці, повноваження Міжрегіонального управління поширюються на територію Донецької та Луганської областей, є юридичною особою публічного права.

Кабінет Міністрів України Поставою № 762 від 26.08.2020 року "Деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці" постановив ліквідувати як юридичні особи публічного права Головне управління Державної служби з питань праці у Донецькій області та Головне управління Державної служби з питань праці у Луганській області та утворити Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці як юридичну особу публічного права.

Пунктом 3 вказаної Постанови визначено, що здійснення заходів, пов`язаних з ліквідацією Головного управління Державної служби з питань праці у Донецькій області та Головного управління Державної служби з питань праці у Луганській області згідно з пунктом 1 цієї постанови та утворенням Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці згідно з пунктом 2 цієї постанови, покладається на Державну службу з питань праці.

Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці, що утворюється згідно з пунктом 2 цієї постанови, є правонаступником Головного управління Державної служби з питань праці у Донецькій області та Головного управління Державної служби з питань праці у Луганській області, які ліквідуються згідно з пунктом 1 цієї постанови.

Наказом Державної служби України з питань праці від 04.09.2020 року № 107 "Про утворення Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці" вирішено питання про утворення як юридичної особи публічного права Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці.

Наказом Державної служби України з питань праці від 28.09.2020 року № 122 "Про ліквідацію Головного управління Державної служби України з питань праці" (т.1 а.с. 139) вирішено питання про ліквідацію як юридичної особи публічного права Головного управління Державної служби з питань праці у Донецькій області, призначено головою ліквідаційної комісії Головного управління Державної служби з питань праці у Донецькій області ОСОБА_2. Голові ліквідаційної комісії ГУ Держпраці наказано забезпечити дотримання порядку звільнення працівників, повідомлення територіального органу Державної служби зайнятості про звільнення працівників із зазначенням їх чисельності, звільнення працівників, своєчасний розрахунок з ними під час звільнення, видачу необхідних наказів та підписання необхідних документів.

Наказом ГУ Держпраці від 29.09.2020 №1172 затверджений персональний склад ліквідаційної комісії, а саме: голова комісії - ОСОБА_2., заступник голови комісії - Костіцин С.В. (т.1 а.с. 143-144).

02.10.2020 наказом голови ліквідаційної комісії ГУ Держпраці ОСОБА_2. № 1204 затверджено План заходів, пов`язаних з ліквідацією Головного управління Державної служби з питань праці у Донецькій області. Пунктами 2 та 6 цього плану передбачено здійснення письмового персонального попередження всіх працівників ГУ Держпраці та здійснення заходів щодо працевлаштування його працівників, звернувшись до державної служби зайнятості (у разі необхідності) після затвердження штатного розпису МУ Держпраці (т.1 а.с. 231-236).

Попередження про наступне звільнення 09.11.2020 року з займаної посади отримано начальником відділу юридичного забезпечення Головного управління Держпраці у Донецькій області ОСОБА_1 08.10.2020 року, про що свідчить його власний підпис з приміткою "не згоден, порушено право на працю" (т.1 а.с. 204).

Наказом ГУ Держпраці від 31.12.2020 №1508 заступником голови ліквідаційної комісії ГУ Держпраці призначено ОСОБА_4. Пунктом 2 цього наказу визначено, що у разі відсутності голови ліквідаційної комісії чи неможливості здійснення ним повноважень та з інших причин виконання обов`язків голови ліквідаційної комісії покладається на його заступника - ОСОБА_4 (т.1 а.с. 145)

31.12.2020 року позивач засобами електронного зв`язку направив т.в.о Голови Державної служби з питань праці України Сажієнку В., начальнику МУ Держпраці ОСОБА_5 та т.в.о керівника ГУ Держпраці ОСОБА_6 заяву про працевлаштування на рівнозначну посаду, в якій просив перевести його на посаду МУ Держпраці, рівнозначну посаді начальника відділу юридичного забезпечення ГУ Держпраці.

12.01.2021 року наказом т.в.о Голови Державної служби з питань праці України №1 припинено з 13.01.2021 року здійснення повноважень та реалізацію політики у відповідних сферах ГУ Держпраці та погоджено забезпечення здійснення повноважень МУ Держпраці з 13.01.2021 року (т.1 а.с. 17).

Аналогічний наказ про припинення здійснення повноважень з 13 січня 2021 року був прийнятий ГУ Держпраці за №35 від 12.01.2021 (т.1 а.с. 18). В цей день наказом ГУ Держпраці №16-к від 12.01.2021 ОСОБА_2 звільнено з посади заступника начальника ГУ Держпраці за переведенням до МУ Держпраці (т.1 а.с. 21).

Листом від 10.02.2021 року №П/572 МУ Держпраці повідомило заступнику голови ліквідаційної комісії ГУ Держпраці ОСОБА_4 перелік вакантних посад для пропозиції позивачу, а саме завідувача сектору юридичного забезпечення у східному напрямку відділу юридичного забезпечення МУ Держпраці.

15.03.2021 на адресу позивача був направлений лист ГУ Держпраці від 12.03.2021 №20/161-ЛК/20/21, у якому містилися пропозиції посад у МУ Держпраці, на яких позивач може проходити державну службу у зв`язку з ліквідацією ГУ Держпраці (т.3 а.с. 6-7).

Отримання даного листа позивачем 25.03.2021 підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (т.3 а.с. 10).

Крім наявних в матеріалах справи письмових доказів, вказані вище обставини встановлені Донецьким окружним адміністративним судом у рішенні від 16 серпня 2023 року по справі №200/571/21-а за позовом ОСОБА_1 до ГУ Держпраці, МУ Держпраці та інших про зобов`язання перевести його на посаду начальника відділу юридичного забезпечення МУ Держпраці. Вказаним рішенням у задоволенні позовних відмовлено.

Враховуючи положення ст. 78 КАС України, а також тотожність учасників у справі, що розглядається, та у справі №200/571/21-а, вказані вище обставини не підлягають доказуванню.

Наказом ГУ Держпраці від 25.08.2021 року №124-ЛК позивача звільнено з посади начальника відділу юридичного забезпечення ГУ Держпраці у зв`язку з ліквідацією останнього відповідно до п. 1-1 частини 1 ст. 87 Закону України "Про державну службу" (т.1 а.с. 15). При цьому вказано виплатити позивачу вихідну допомогу у розмірі двох середньомісячних заробітних плат та грошову компенсацію за невикористані 24 календарних дні відпустки.

У якості підстав для прийняття зазначеного вище наказу наведені: попередження про наступне звільнення від 08.10.2020, запрошення для пропонування вакансій для подальшого працевлаштування від 23.02.2021 №20/115-ЛК/21, від 12.03.2021 №20/161-ЛК/20/21, від 18.08.2021 №20/379-ЛК/20/21.

Наказ підписаний заступником голови ліквідаційної комісії ГУ Держпраці ОСОБА_4

Листом від 26.08.2021 №20/387/140/20/21 ГУ Держпраці повідомило позивача про звільнення з посади та необхідність з`явитися до ліквідаційної комісії для отримання трудової книжки або написати заяву про її надіслання поштою (т.1 а.с. 16).

Правовідносини щодо звільнення працівників ГУ Держпраці у зв`язку з ліквідацією відповідно до постанови Кабінету Міністрів України 26 серпня 2020 року № 762 «Деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці» та наказу Держпраці від 28 вересня 2020 року № 122 були предметом оцінки Верховним Судом. У постанові від 22 листопада 2022 року по справі №200/3012/21-а (адміністративні провадження №К/990/5888/22, № К/990/5872/22) колегія Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду зазначила наступне:

"69. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

70. Відповідно до пунктів 1, 1-1 частини першої статті 87 Закону України від 14 січня 2020 року № 440-IX "Про державну службу" (далі - Закон № 889-VIII) підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; ліквідація державного органу.

71. Як зазначалося вище, постановою Кабінету Міністрів України від 26 серпня 2020 року № 762 «Деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці» прийнято ліквідувати як юридичні особи публічного права Головне управління Державної служби з питань праці у Донецькій області та Головне управління Державної служби з питань праці у Луганській області і утворити як юридичну особу публічного права Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці.

72. На виконання цієї постанови Уряду Держпраці видала наказ від 28 вересня 2020 року № 122 «Про ліквідацію Головного управління Державної служби з питань праці у Донецькій області».

73. Верховний Суд України в постановах від 17 жовтня 2011 року (справа №21-237а11), від 04 березня 2014 року (справа №21-8а14), від 27 травня 2014 року (справа №21-108а14), від 28 жовтня 2014 року (справа №21-484а14), від 19 січня 2016 року (справа №810/1783/13-а) неодноразово висловлював правову позицію, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган мова йде фактично про його реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а передбачає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

74. Така позиція підтримана Верховним Судом, зокрема, у постановах від 12 грудня 2018 року (справа №826/25887/15) і від 17 липня 2019 року (справа №820/2932/16).

75. З огляду на вказане, та враховуючи зміст постанови Кабінету Міністрів України від 26 серпня 2020 року № 762 у контексті положень статті 104 Цивільного кодексу України, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що на підставі цього розпорядчого акту фактично відбулася не ліквідація, а реорганізація територіального органу Держпраці - Головного управління Держпраці у Донецькій, як юридичної особи публічного права.

76. Наказом Держпраці від 03 вересня 2020 року № 103 «Про утворення Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці» відповідно до Положення про Держпраці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96 (із змінами), та на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 26 серпня 2020 року № 762 «Деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці», утворено як юридичну особу публічного права Східне міжрегіональне управління Держпраці.

77. До правонаступника - Східного міжрегіонального управління Держпраці перейшли як функції та повноваження щодо реалізації державної політики у відповідній сфері, що виконувалися Головним управлінням Держпраці у Донецькій області, так і майнові права та обов`язки цієї юридичної особи.

78. У свою чергу, Законом України від 14 січня 2020 року № 440-IX "Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи" (далі - Закон № 440-IX) частину третю статті 87 Закону № 889-VIII доповнено новим абзацом наступного змісту: «Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення».

79. Виходячи з наведеного, обов`язок відповідача дотримуватися у спірній ситуації процедури припинення державної служби, встановленої для реорганізації державного органу міститься у приписах спеціального законодавства (пункт 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII).

80. З метою визначення норм права, які на момент виникнення спірних правовідносин підлягали застосуванню до процедури звільнення державних службовців у зв`язку з ліквідацією державного органу, слід провести ретроспективний та системний аналіз відповідних положень Закону № 889-VIII у взаємозв`язку з нормами КЗпП України.

81. У первинній редакції, чинній до 25 вересня 2019 року, пункт 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII передбачав, що однією з підстав для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

82. При цьому частиною третьою статті 87 Закону № 889-VIII у цій же редакції було унормовано, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю (абзац перший). Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення (абзац другий).

83. 25 вересня 2019 року набрав чинності Закон України від 19 вересня 2019 року №117-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» (далі - Закон № 117-IX), який мав на меті спрощення порядку прийняття на державну службу та розширення підстав її припинення з метою швидкого та ефективного перезавантаження державної влади в Україні.

84. Внаслідок цих законодавчих змін у частині першій статті 87 Закону № 889-VIII (у редакції підпункту 53 пункту 6 розділу I Закону № 117-ІХ) виокремлені дві підстави припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення:

- скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу (пункт 1 частини першої);

- ліквідація державного органу (пункт 1-1 частини першої).

85. Законом № 117-ІХ були також виключені положення абзаців першого і другого частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII, які стосувалися застосування до державних службовців законодавства про працю та допускали звільнення з підстав реорганізації або ліквідації державного органу лише в разі неможливості переведення державного службовця на іншу посаду чи його відмови від такого переведення.

86. За приписами частин другої і третьої статті 5 Закону № 889-VIII відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

87. Усталеною є також судова практика застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, з приводу яких виник спір.

88. Процедура вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України (у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників) регламентована положеннями частини другої статті 40, статей 42, 49-2 цього Кодексу, що містять юридичні гарантії забезпечення прав працівників від незаконного звільнення та сприяння у збереженні роботи, до яких можна віднести обов`язок роботодавця попередити працівника про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці та вчинити дії щодо працевлаштування працівника, в тому числі з урахуванням переважного права на залишення на роботі, а також заборону на звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності або відпустки, крім випадку повної ліквідації підприємства, установи, організації.

89. Законом № 117-ІХ стаття 40 КЗпП України доповнена частиною п`ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус».

90. Понад те, ретроспективний аналіз положень Закону № 889-VIII дає підстави для висновку, що стаття 87 цього Закону до набрання чинності Законом № 117-IX визначала як підставу для звільнення державного службовця (скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу), так і особливості її застосування (у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі) поряд із прямою вказівкою на застосування загальної процедури вивільнення працівників, установленої законодавством про працю.

91. Після внесених Законом № 117-IX змін до статті 87 Закону № 889-VIII підстава звільнення державних службовців, раніше визначена пунктом 1 частини першої цієї статті, була розділена окремо на випадки скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу (пункт 1 частини першої) та ліквідації державного органу (пункт 1-1 частини першої). У частині процедури звільнення з цих підстав стаття 87 Закону № 889-VIII містила єдину норму про можливість видання наказу про звільнення в період тимчасової непрацездатності або відпустки державного службовця із зазначенням датою звільнення першого робочого дня останнього (частина п`ята).

92. У подальшому, 02 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 12 грудня 2019 року № 378-IX «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України» (далі - Закон № 378-IX), пунктом 2 розділу І якого стаття 49-2 КЗпП України після частини п`ятої доповнена новою частиною такого змісту: «Вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей:

про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів;

у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті;

не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень».

У зв`язку з цим частину шосту вважати частиною сьомою.

93. Унесення таких послідовних змін до Закону № 889-VIII та КЗпП України, якими законодавець визначав особливості процедури звільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 1-1 частини першої статті 87 Закону № 889-VІІІ, зокрема, в частині строку попередження про наступне звільнення, пропозиції посад державної служби та визначення випадків застосування законодавства про працю, свідчить про намір законодавця обмежити дію законодавства про працю на державну службу та максимально спростити порядок звільнення державних службовців з метою швидкого та ефективного перезавантаження влади в Україні задля вирішення питання відновлення суспільної довіри до державної влади.

94. Наступні зміни до статті 87 Закону № 889-VIII внесені згідно із Законами України від 14 січня 2020 року № 440-IX та від 23 лютого 2021 року № 1285-IX, якими законодавець урегулював особливості процедури звільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 1-1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII, зокрема, в частині строку попередження про наступне звільнення, пропозиції посад державної служби та визначення випадків застосування законодавства про працю.

95. Слід зауважити, що стаття 87 Закону № 889-VIII в редакції Закону України від 23 лютого 2021 року № 1285-IX набрала чинності 06 березня 2021 року.

96. Натомість, оскаржуваний наказ про звільнення позивача датований 18 лютого 2021 року.

97. Таким чином до спірних правовідносин слід застосовувати приписи статті 87 Закону № 889-VIII у редакції Закону № 440-IX.

98. У цій справі суди попередніх інстанцій установили, що позивач перед звільненням обіймав посаду заступника начальника управління - начальника відділу державного нагляду на виробництвах і на об`єктах підвищеної небезпеки в енергетиці, на транспорті та у зв`язку управління нагляду в промисловості і на об`єктах підвищеної небезпеки Головного управління Держпраці у Донецькій області.

99. Про наступне звільнення позивача попереджено 08 жовтня 2020 року. При цьому у попередженні позивачу не запропоновано будь-яку іншу рівнозначну посаду або іншу роботу.

100. Разом з тим, Законом № 440-IX частину третю статті 87 доповнено новим абзацом першим такого змісту: «Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення».

101. При цьому, вжите у частині третій статті 87 Закону № 889-VIII слово «може» означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення.

102. Аналогічна правова позиція щодо розуміння/тлумачення частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII, у редакції, яка діяла станом на момент початку процедури звільнення позивача у цій справі, міститься у постановах Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 640/11024/20 та від 08 грудня 2021 року у справі № 380/3646/20, на які у касаційних скаргах посилаються відповідачі, як на підставу касаційного оскарження.

103. Таким чином процедура звільнення державних службовців у зв`язку із припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення на момент звільнення позивача із займаної посади врегульована положеннями Закону № 889-VIII.

104. При цьому колегія суддів не вбачає підстав для застосування до спірних правовідносин у цій частині положень КЗпП України, оскільки це питання було врегульовано законодавцем, який вніс зміни до профільного Закону шляхом виключення з попередньої редакції речення, яке означало наявність обов`язку суб`єкта призначення виконати такий обов`язок.

105. Згідно з Рішенням Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

106. Тобто за загальним правилом норма права діє стосовно фактів і відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто до події, факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце.

107. Отже, вирішальним для правильного розв`язання цього спору є момент виникнення спірних правовідносин, враховуючи неодноразове внесення змін до Закону № 889-VIII.

108. Верховний Суд наголошує, що правовідносини щодо звільнення між роботодавцем та працівником, зокрема, у разі реорганізації підприємства виникають не з дати початку реорганізації, а з дати попередження працівника про зміну в майбутньому його становища, тобто можливого звільнення. Дане твердження підтверджується і тим, що трудове законодавство саме з цього моменту покладає обов`язок на роботодавця пропонувати працівнику вакантні посади. Припиняються ці відносини з моменту звільнення працівника.

109. Тож ураховуючи, що на момент виникнення спірних правовідносин процедура звільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення була врегульована положеннями Закону № 889-VIII, то це виключає можливість застосування КЗпП України до спірних правовідносин.

110. У вимірі встановлених у цій справі фактичних обставин, ураховуючи їхній зміст та юридичну природу, зважаючи на висловлену Верховним Судом правову позицію щодо застосування положень частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII (у редакції Закону №440-IX), колегія суддів приходить до висновку про відсутність порушення Головним управлінням Держпраці у Донецькій області встановленої чинним на той час законодавством процедури при вирішенні питання про звільнення позивача та, відповідно, про відсутність підстав для задоволення позову.".

Застосовуючи наведені правові висновки Верховного Суду до обставин справи, що розглядається, суд звертає увагу, що ОСОБА_1 був попереджений про наступне звільнення 08.10.2020. Позивач у справі №200/3012/21-а також був повідомлений про наступне звільнення 08.10.2020 (п.99 постанови Верховного Суду від 22 листопада 2022 року).

Верховний Суд у пунктах 107, 108 вказаної постанови наголошує, що вирішальним для правильного розв`язання спору є момент виникнення спірних правовідносин, враховуючи неодноразове внесення змін до Закону № 889-VIII.

Правовідносини щодо звільнення між роботодавцем та працівником, зокрема, у разі реорганізації підприємства виникають не з дати початку реорганізації, а з дати попередження працівника про зміну в майбутньому його становища, тобто можливого звільнення.

Відтак, зважаючи на висловлену Верховним Судом правову позицію, при визначенні обов`язку запропонувати позивачу рівнозначні вакантні посади, суд застосовує положення частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII у редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин - у редакції Закону №440-IX.

Саме у цій редакції, яка передбачає право, а не обов`язок пропонувати державному службовцю вакантну посаду, був застосований Закон № 889-VIII Донецьким окружним адміністративним судом у справі №200/571/21-а. Як вже зазначалося, рішенням по цій справі від 16 серпня 2023 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності по запропонуванню посади, рівнозначної посаді начальника відділу юридичного забезпечення Головного управління Держпраці у Донецькій області було відмовлено і це рішення набрало законної сили.

Відповідно до Рішення Європейського суду з прав людини Справа «Брумареску проти Румунії» від 28 листопада 1999 року одним з основних аспектів верховенства права є принцип правової певності, який вимагає, крім іншого, щоб у випадках, коли суди винесли остаточне рішення з якогось питання, їхнє рішення не підлягало сумніву.

Враховуючи приписи ст. 17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", ч.2 ст. 6 КАС України, суд не може ігнорувати судове рішення, яке набрало законної сили, допустити взаємовиключну з ним мотивацію, а також не враховувати правові висновки Верховного Суду.

За таких підстав суд не приймає до уваги посилання позивача на порушення процедури його звільнення в частині непропонування йому рівнозначних вакантних посад у МУ Держпраці.

При оцінці доводу позивача про те, що прийняття наказу про його звільнення порушує імунітет викривача корупції суд виходить з наступного.

Ухвалюючи рішення від 13.05.2021 по справі №200/2386/21-а Донецький окружний адміністративний суд на підставі листа-відповіді Національного агентства з питань запобігання корупції на звернення позивача від 29.01.2021 року, від 31.01.2021 року, від 11.02.2021 року встановив, що ОСОБА_1 27.07.2020 набув статус викривача у розумінні Закону №1700 у зв`язку з повідомленням про можливе порушення вимог антикорупційного законодавства т.в.о. начальника Головного управління Держпраці в Донецькій області ОСОБА_2.

У письмових поясненнях по справі від 24.11.2021 Національне агентство з питань запобігання корупції також підтверджує набуття позивачем статусу викривача з 27.07.2020 (т.2 а.с. 23).

Матеріали справи містять копію повідомлення ОСОБА_1 до Національного агентства з питань запобігання корупції від 24.07.2020, у якому вказується у тому числі про дії т.в.о. начальника ГУ Держпраці ОСОБА_2 в стані конфлікту інтересів (т.1 а.с. 227-230). А саме, як керівником відповідача (ГУ Держпраці) нею не підписується касаційна скарга по справі №200/10988/19-а, у якій вона одночасно є позивачем, та відзив на позовну заяву у справі №200/5702/20-а. Таке є можливим порушенням статті 27 Закону №1700.

Відповідно до частин першої статті 53-4 Закону України «Про запобігання корупції» 14 жовтня 2014 року № 1700-VII (далі - Закон № 1700) викривачу, його близьким особам не може бути відмовлено у прийнятті на роботу, їх не може бути звільнено чи примушено до звільнення, притягнуто до дисциплінарної відповідальності чи піддано з боку керівника або роботодавця іншим негативним заходам впливу (переведення, атестація, зміна умов праці, відмова у призначенні на вищу посаду, зменшення заробітної плати тощо) або загрозі таких заходів впливу у зв`язку з повідомленням про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень цього Закону.

До негативних заходів також належать формально правомірні рішення і дії керівника або роботодавця, які носять вибірковий характер, зокрема, не застосовуються до інших працівників у подібних ситуаціях та/або не застосовувалися до працівника у подібних ситуаціях раніше.

Позивач стверджує, що причиною його звільнення слугували саме його дії як викривача. Будь-яких об`єктивних ознак цього у позовній заяві він не зазначає.

Водночас, абз. 3 ч. 2 ст. 77 КАС України передбачено, що у справах щодо застосування суб`єктом владних повноважень чи створення ним загрози застосування негативних заходів впливу до позивача (звільнення, примушування до звільнення, притягнення до дисциплінарної відповідальності, переведення, атестація, зміна умов праці, відмова в призначенні на вищу посаду, зменшення розміру заробітної плати тощо) у зв`язку з повідомленням ним або його близькими особами про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою обов`язок доказування, що прийняті рішення, вчинені дії є правомірними і не були мотивовані діями позивача чи його близьких осіб щодо здійснення цього повідомлення, покладається на відповідача.

Питання виникнення статусу викривача та застосування гарантій, передбачених Законом №1700, було предметом дослідження Верховним Судом у постановах від 11 червня 2020 року по справі №816/1874/17 та від 1 лютого 2021 року по справі №260/26/19.

Судом касаційної інстанції у них зазначено, що імунітет викривача не є абсолютним і має певні межі. В першу чергу, повинен бути наявним зв`язок між негативними заходами впливу або загрозою їх застосування та повідомленням викривачем про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою.

Про наявність зв`язку між негативними заходами впливу або загрозою їх застосування та повідомленням викривачем про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою може свідчити, зокрема, але не виключно такі обставини: певна послідовність подій (спочатку повідомлення особою про факти корупції, потім - застосування до викривача негативних наслідків, а не навпаки); наближеність в часі цих подій (застосування негативних наслідків до викривача відбулось незадовго після повідомлення ним про факти корупції); наявність різного роду погроз до викривача після повідомлення ним про факти корупції; відсутність в минулому (до моменту повідомлення) претензій до працівника, в тому числі й з боку осіб, про корупційні діяння яких ним повідомлено. Перевірка наявності чи відсутності наведених обставин дає змогу стверджувати про відсутність чи наявність причинного зв`язку між виданням спірних наказів із діяльністю позивача, як викривача.

За наслідком дослідження письмових доказів судом встановлено, що наказ про звільнення позивача підписаний не тією особою, щодо якої позивач повідомляв НАЗК про можливі факти порушення антикорупційного законодавства (не ОСОБА_2 ).

Також судом встановлений значний проміжок часу між повідомленням позивача (27.07.2020) та його звільненням (25.08.2021).

Аналізуючи подібні ситуації з іншими працівниками з метою з`ясування вибірковості при звільненні позивача, суд встановив масовий характер звільнень працівників відповідача-1 на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 6 серпня 2020 року № 762 «Деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці».

Зокрема, у аналогічній ситуації відбулося звільнення позивача у справі №200/3012/21, яке визнано правомірним постановою Верховного Суду від 22 листопада 2022 року. У цій постанові суд касаційної інстанції зазначив, що вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення. А відтак відсутність доказів пропонування позивачу всіх наявних вакантних посад як станом на дату ознайомлення із попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, так і перед самим звільненням, не є підставою для висновку про незаконність такого звільнення.

У справі, що розглядається, позивач аналогічно обґрунтовує позовні вимоги, стверджуючи про те, що йому не пропонували належні посади у МУ Держпраці внаслідок його діяльності як викривача корупції. Враховуючи правові висновки Верховного Суду, відсутність вказаних пропозицій не перешкоджає звільненню працівника та не є порушенням законодавства безвідносно статусу працівника як викривача корупції.

Суд також приймає до уваги повідомлення позивачем про порушення його прав як викривача у зверненнях до Національного агентства з питань запобігання корупції від 29.01.2021 року, від 31.01.2021 року, від 11.02.2021 року. У відповідь на це звернення агентство повідомило про відсутність таких порушень в силу того, що зауваження до роботи позивача з боку керівництва Головного управління Держпраці у Донецькій області виникли ще до моменту набуття ним статусу викривача. Ці обставини встановлені у рішенні Донецького окружного адміністративного суду від 13 травня 2021 р. по справі №200/2386/21-а.

Узагальнюючи наведене суд дійшов висновку про відсутність ознак існування причинно-наслідкового зв`язку між статусом позивача як викривача корупції та його звільненням. Тому не приймає до уваги відповідні посилання останнього в обґрунтування заявлених позовних вимог.

Суд не приймає до уваги доводи позивача про відсутність у ОСОБА_4 компетенції на підписання наказу ГУ Держпраці №124 від 25.08.2021 про звільнення позивача з посади. При цьому суд виходить з того, що рішеннями Донецького окружного адміністративного суду від 13.05.2021 по справі №200/2386/21-а та від 14 грудня 2021 р. по справі №200/8295/21 висновується втрата повноважень з прийняття організаційно-розпорядчих документів ОСОБА_7 з початком ліквідаційної процедури ГУ Держпраці та перехід їх до ліквідаційної комісії.

Як встановлено судом, наказом Державної служби України з питань праці від 28.09.2020 року № 122 "Про ліквідацію Головного управління Державної служби України з питань праці" (т.1 а.с. 139) вирішено питання про ліквідацію як юридичної особи публічного права Головного управління Державної служби з питань праці у Донецькій області, призначено головою ліквідаційної комісії Головного управління Державної служби з питань праці у Донецькій області ОСОБА_2

Таке відповідає п. 16 Порядку №1074, відповідно до якого у складі комісії з припинення органу виконавчої влади за рішенням голови комісії визначаються заступники голови комісії - представники органу виконавчої влади, що припиняється, або утвореного органу виконавчої влади, або органу виконавчої влади, до якого переходять права та обов`язки органу виконавчої влади, що припиняється, один з яких за рішенням голови комісії у разі його відсутності чи неможливості здійснювати ним свої повноваження з інших причин виконує обов`язки голови комісії.

На підтвердження неможливості ОСОБА_2 виконувати обов`язки голови ліквідкомісії ГУ Держпраці 25.08.2021 суду надана копія наказу МУ Держпраці №438-ВД від 16.08.2021, яким вказаній особі наданий день відпочинку 25.08.2021 у зв`язку з вибуттям у відрядження у вихідний день (т.1 а.с. 147).

Повноваження голови ліквідаційної комісії ГУ Держпраці були покладені на ОСОБА_2 як на заступника начальника МУ Держпраці, тому саме МУ Держпраці є місцем роботи ОСОБА_2 . Відсутність на законних підставах на робочому місці 25.08.2021 робить неможливим здійснення ОСОБА_2 покладених на неї повноважень, у тому числі обов`язків голови ліквідаційної комісії ГУ Держпраці. У такому випадку відповідно до Наказу ГУ Держпраці від 31.12.2020 №1508 та п. 16 Порядку №1074 виконання повноважень голови ліквідкомісії покладається на його заступника.

Враховуючи це, суд не вбачає підстав для висновку про відсутність у заступника голови ліквідкомісії ОСОБА_4 25.08.2021 повноважень з підписання організаційно-розпорядчих документів, у тому числі наказу про звільнення позивача.

Суд не приймає до уваги посилання позивача на відсутність окремого наказу про покладення на ОСОБА_4 виконання обов`язків голови ліквідаційної комісії. Відповідно до наказу ГУ Держпраці від 31.12.2020 №1508 та п. 16 Порядку №1074 виконання ОСОБА_4 обов`язків іншого працівника на час його відсутності, віднесено до його трудової функції, а тому виконується без видання окремого наказу.

Суд не приймає до уваги посилання позивача на п. 11 Порядку №1074, у відповідності до якого (за твердженням позивача) у разі звільнення керівника органу виконавчої влади, що припиняється, та його заступників право підписувати такі документи надається керівникові утвореного органу виконавчої влади або органу виконавчої влади, до якого перейшли права та обов`язки органу виконавчої влади, що припиняється.

Норма Порядку №1074, яку наводить позивач у позовній заяві, міститься у абзаці 2 пункту 14 та не регулює питання здійснення заходів, пов`язаних з реорганізацією або ліквідацією відповідно органу виконавчої влади або територіального органу.

Згідно з п. 14 Порядку №1074 право підписувати документи щодо здійснення повноважень та виконання функцій з формування і реалізації державної політики у визначеній Кабінетом Міністрів України сфері до дня набрання чинності актом Кабінету Міністрів України, зазначеним у пункті 13 цього Порядку, має керівник органу виконавчої влади, що припиняється (у разі його звільнення - заступник такого керівника), а після зазначеного дня - керівник утвореного органу виконавчої влади або органу виконавчої влади, до якого перейшли права та обов`язки органу виконавчої влади, що припиняється.

У разі звільнення керівника органу виконавчої влади, що припиняється, та його заступників право підписувати такі документи надається керівникові утвореного органу виконавчої влади або органу виконавчої влади, до якого перейшли права та обов`язки органу виконавчої влади, що припиняється.

Вказівка у цьому останньому абзаці на словосполучення "такі документи" відсилає до першого абзацу п. 14 Порядку №1074, який регулює питання переходу права підпису документів щодо здійснення повноважень та виконання функцій з формування і реалізації державної політики у визначеній Кабінетом Міністрів України сфері. Тобто предметом регулювання вказаних норм є правовідносини щодо основної діяльності органу, а не організаційних заходів з його реорганізації.

Суд вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 18 Порядку №1074, згідно з яким до комісії з припинення органу виконавчої влади або територіального органу з моменту затвердження її персонального складу переходять повноваження щодо управління справами у частині забезпечення здійснення заходів, пов`язаних з реорганізацією або ліквідацією відповідно органу виконавчої влади або територіального органу.

Як вже зазначалося, 25.08.2021 заступник голови ліквідаційної комісії ГУ Держпраці ОСОБА_4. виконував обов`язки голови комісії, а тому мав повноваження на підписання спірного наказу про звільнення позивача.

Що стосується твердження позивача про порушення відповідачем-1 строків проведення розрахунку при звільненні, передбачених ст. 116 КЗпП України судом встановлено наступне.

За даними табелю обліку робочого часу з 01 по 25 серпня 2021 року включно позивач був відсутній на роботі (т.1 а.с. 151).

Позивачем надана банківська виписка руху коштів по картковому рахунку, якою підтверджується зарахування 28.08.2021 року заробітної плати у сумі 17 748,55 грн (т.1 а.с. 22).

У судовому засіданні представник відповідача-1 пояснив, що платіжне доручення на перерахування коштів позивачеві було своєчасно надано до органів Державної казначейської служби, які здійснюють банківське обслуговування видатків з Державного бюджету, у тому числі на заробітну плату. Зарахування коштів на рахунок позивача на третій день після звільнення обумовлено строком оброблення банківських документів.

За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідальність работодавця за несвоєчасне проведення розрахунку встановлена статтею 117 КЗпП України. Згідно з нею в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Суд звертає увагу, що позивач за змістом позовної заяви (т.1 а.с. 6) та заяви про уточнення позовних вимог (т.2 а.с. 233-234) не просить стягнути середній заробіток за час затримки на два дні розрахунку при звільненні. Тому судом не досліджується питання наявності вини відповідача-1 у несвоєчасному зарахуванні коштів на банківських рахунок позивача.

Підставою позовних вимог є невиплата ГУ Держпраці сум у повному обсязі при звільненні, зокрема: компенсації за невикористані 20 днів соціальної відпустки як батьку двох дітей віком до 15 років; компенсації за невикористані 2 дні додаткової відпустки як донору крові; грошової та матеріальної допомоги, а також середнього заробітку за час відпустки згідно з наказами №44-48 від 04.02.2021.

Що стосується першої з цих сум судом встановлено, що позивач звернувся до ГУ Держпраці із заявою від 04.08.2021, у якій просив врахувати наявність у нього права на додаткову відпустку, передбачену статтею 19 Закону України "Про відпустки". До заяви позивачем додавалися свідоцтва про народження дітей 27.12.2020 та 29.01.2009 року народження (т.1 а.с. 38-41).

Заяву підписано кваліфікованим електронним підписом позивача 23.08.2021 року, що підтверджується відповідним протоколом (т. 1 а.с. 42).

З посиланням на вказані докази позивач стверджує про наявність у нього права на додаткову відпустку за 2020-2021 роки, яке не було враховано при розрахунку при звільненні.

Пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону України "Про відпустки" передбачено, що додаткова відпустка працівникам, які мають дітей, належить до соціальних відпусток.

Частиною 1 статті 19 того самого Закону передбачено, що одному з батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років, надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів.

Правовий висновок щодо документального підтвердження права на таку відпустку наведений у постанові Верховного Суду від 21 грудня 2020 року по справі №520/2226/19.

Так, судом касаційної інстанції зазначено, що чинне законодавство не містить конкретного переліку документів, які слід пред`явити матері, що виховує дитину без батька, для отримання додаткової соціальної відпустки.

Тому для підтвердження права на зазначену відпустку в цьому випадку роботодавцю має бути пред`явлений будь-який офіційно складений, оформлений та засвідчений в установленому порядку документ, в якому з достатньою достовірністю підтверджується відсутність участі батька у вихованні дитини. Колегія суддів Верховного Суду звертає увагу, що обов`язок оформлення таких документів лягає на працівника, а не на роботодавця.

Суд не вбачає підстав для відступлення від даного правового висновку незважаючи на зміну редакції статті 19 Закону України "Про відпустки" з прийняттям Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення рівних можливостей матері та батька у догляді за дитиною" від 15 квітня 2021 року №1401-IX.

Цим Законом передбачено надання права на зазначену вище додаткову відпустку одному з батьків, а не виключно жінкам. Водночас, як до прийняття вказаного Закону, так і після цього, для роботодавця не встановлений обов`язок надавати відпустку без отримання від робітника достатніх документальних підстав для цього.

У контексті справи, що розглядається, такими підставами можуть бути свідоцтва про народження дітей та будь-який офіційний документ, яким з достатньою достовірністю підтверджується, що іншому з батьків спірна соціальна відпустка не надавалася.

Позивач до прийняття наказу про його звільнення не надав ГУ Держпраці будь-яких документів на підтвердження того, що мати його дітей не користувалася правом на спірну відпустку. Тому при звільненні позивача у відповідача-1 не виникло обов`язку з компенсації невикористаного права на додаткову соціальну відпустку.

Суд не приймає до уваги посилання позивача на ту обставину, що ОСОБА_8 (мати його дітей) не працювала на той час, а тому не мала права на спірну відпустку. Надана суду на підтвердження цього трудова книжка (т.2 а.с. 65-68) не надавалася позивачем до заяви, підписаної ним 23.08.2021, а тому не могла бути врахована відповідачем.

Зважаючи на наведене, за відсутності на момент звільнення позивача у ГУ Держпраці достатніх підстав для висновку про наявність у нього права на додаткову оплачувану відпустку, невиплата компенсації за таку відпустку вважається обґрунтованою.

Наступною сумою, яку позивач вважає протиправно невиплаченою при його звільненні, є компенсація 2 днів відпочинку як донору крові.

В цій частині спору судом встановлено, що позивач звернувся до ГУ Держпраці із заявою, у якій на підставі довідки КНП "Покровська клінична лікарня інтенсивного лікування" від 03.02.2021 №000933 просив надати додаткову відпустку тривалістю 2 дні з 29.06.2021 (т.1 а.с. 45).

Здача крові 03.02.2021 підтверджується копією вказаної довідки (т.1 а.с. 47).

Заяву датовано 29.01.2021, підписано електронним підписом позивача 29.06.2021, що підтверджується відповідним протоколом (т.1 а.с. 48).

На підтвердження направлення заяви позивачем надана роздруківка зображення екрану компьютера, на якому у вкладці "надіслані" поштової програми Mail.gov.ua наявний лист, направлений 29.06.2021 на адреси: ІНФОРМАЦІЯ_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2

Відповідач-1 заперечує отримання вказаної заяви, стверджує про неповідомлення позивачем про факт донорства.

Правовідносини у цій частині спору врегульовані Законом України "Про безпеку та якість донорської крові та компонентів крові", який набув чинності 30.09.2020.

Частиною 2 статті 20 цього Закону передбачено, що у день донації особа, яка виявила бажання здійснити донацію крові та/або компонентів крові, звільняється від роботи на підприємстві, в установі, організації незалежно від форми власності із збереженням за нею середнього заробітку за рахунок коштів власника відповідного підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу.

Такій особі безпосередньо після кожного дня здійснення донації крові та/або компонентів крові надається день відпочинку із збереженням за нею середнього заробітку за рахунок коштів власника відповідного підприємства, установи, організації або уповноваженого органу. За бажанням такої особи цей день приєднується до щорічної відпустки.

У разі якщо за погодженням із керівництвом підприємства, установи, організації, командуванням військової частини в день безоплатної донації крові та/або компонентів крові донор був залучений до роботи або несення служби, йому за бажанням надається інший день відпочинку із збереженням середнього заробітку. У разі донації крові та/або компонентів крові у період щорічної відпустки така відпустка продовжується на один день.

Аналогічні гарантії для донорів передбачені ст. 124 КЗпП України.

З наявної у матеріалах справи копії табелю обліку робочого часу відділу юридичного забезпечення ГУ Держпраці за лютий 2021 року вбачається, що 03.02.2021 позивач перебував на роботі.

Умовою надання іншого дня відпочинку в день безоплатної донації крові у разі залученення донора до роботи є погодження такого залучення із керівництвом підприємства, установи, організації. ГУ Держпраці заперечує таке погодження, стверджуючи у відзиві на позовну заяву про необізнаність з фактом донації крові позивачем.

У відповідності до ст. 9, 77 КАС України позивачем не спростовано таке твердження та не доведено наявність вказаного вище погодження з керівництвом ГУ Держпраці. Тому суд виходить з того, що 03.02.2021 в день донації позивач перебував на роботі без окремого погодження з керівництвом. Відтак у даному випадку у позивача не виникло право на інший день відпочинку.

Що стосується другого дня відпочинку, передбаченого абз. 2 ч.2 ст. 20 Закону України "Про безпеку та якість донорської крові та компонентів крові", він надається безпосередньо після кожного дня здійснення донації крові або приєднується до щорічної відпустки.

У червні 2021 позивач не перебував у відпустці, 29.06.2021 у заяві позивач не просив приєднати цей день до щорічної відпустки. Тому право на відпочинок 29.06.2021 у нього на підставі цієї заяви не виникло.

Суд окремо зауважує, що відповідно до статті 24 Закону України "Про відпустки" у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки.

Види щорічних та додаткових відпусток перелічені у ст. 4 Закону України "Про відпустки". Серед них відсутні дні відпочинку, передбачені Законом України "Про безпеку та якість донорської крові та компонентів крові". Тому суд не погоджується з твердженням позивача про виникнення у нього права на одержання компенсації при звільненні за зазначені вище дні.

Позивач між інших виплат, які не здійснені при його звільненні, зазначає грошову матеріальну допомогу та середній заробіток за відпустку, надану згідно з наказами відповідача-1 від 04.02.2021 №44-48.

У цій частині спору судом встановлено, що Донецьким окружним адміністративним судом 13.05.2021 розглянута справа №200/2386/21-а за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Донецькій області, голови ліквідаційної комісії Державної служби з питань праці у Донецькій області ОСОБА_2. Предметом спору у вказаній справі було зобов`язання ГУ Держпраці нарахувати та виплатити позивачеві матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань, грошову допомогу до основної щорічної оплачуваної відпустки, середню заробітну плату за час основної щорічної оплачуваної відпустки та додаткової щорічної оплачуваної відпустки, право на що за твердженням позивача виникло відповідно до наказів ГУ Держпраці від 04.02.2021 року № 44, 45, 46, 47 та 48.

Суд у вказаній справі дослідив питання переходу компетенції з видання організаційно-розпорядчих документів до ліквідаційної комісії ГУ Держпраці від начальника ГУ Держпраці ОСОБА_9 . За висновком суду у останнього не було повноважень на підписання наказів ГУ Держпраці від 04 лютого 2021 №№ 44,45, 46, 47, 48. Внаслідок цього позивач у період з 08 лютого 2021 року не перебував у законних відпустках та не мав права на отримання відповідних виплат. Тому позивачеві було відмовлено у задоволенні позовних вимог у частині зобов`язання нарахувати та виплатити грошову матеріальну допомогу та середній заробіток за відпустки, надані згідно з наказами відповідача-1 від 04.02.2021 №44-48.

Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2021 року рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13.05.2021 по справі №200/2386/21-а залишено без змін. Відтак судове рішення набрало законної сили.

Відповідно до ч.4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Крім того, як вже зазначалося, принцип верховенства права в контексті правової визначеності виключає можливість існування взаємовиключних судових рішень. Тому, з урахуванням судового рішення у справі №200/2386/21-а, суд не вбачає підстав для висновку про наявність у ГУ Держпраці обов?язку сплатити при звільненні позивача грошову матеріальну допомогу та середній заробіток за відпустку, надану згідно з наказами від 04.02.2021 №44-48.

Позовними вимогами в іншій частині спору є стягнення з МУ Держпраці суми середнього заробітку за час позбавлення позивача робочого місця (фактичного відсторонення від посади) з 06.02.2021 по 25.08.2021.

6 та 7 лютого 2021 року були вихідними днями. За даними табеля обліку робочого часу відділу юридичного забезпечення ГУ Держпраці ОСОБА_1 був відсутній на роботі з 8.02.2021 по 25.08.2021.

Умовно цей період можливо розподілити у залежності від зазначених позивачем підстав невиконання трудових обов`язків на наступні періоди:

8 лютого - 17 березня 2021 року - перебування у відпустках;

18 березня - 25 червня 2021 року - тимчасова непрацездатність;

26 червня - 30 червня 2021 року - вихідні, святковий день, причини позивач не пояснив;

01 липня - 25 серпня 2021 року - фактичне відсторонення від посади.

Що стосується першого з наведених періодів (08.02.2021-17.03.2021), підлягають врахуванню висновки та обставини, встановлені рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 13.05.2021 по справі №200/2386/21-а. Цим рішенням встановлено, що починаючи з 08 лютого 2021 року в табелі обліку робочого часу за лютий та березень 2021 року відомості про перебування позивача на робочому місці відсутні, робочі дні позначені відміткою «НЗ» - відсутність на робочому місці за невизначених причин.

В судовому рішенні зазначено, що у начальника ГУ Держпраці ОСОБА_10 не було повноважень на підписання наказів від 04 лютого 2021 №№ 44,45, 46, 47, 48. ОСОБА_1 був обізнаний про розпочату процедуру ліквідації юридичної особи та призначення ліквідаційної комісії ще у 2020 році, тому мав розуміти правові наслідки подання ним заяв у лютому 2021 року до неуповноваженої особи. Будучи обізнаним 10 лютого 2021 року від ОСОБА_10 про те, що бухгалтерією не опрацьовано його заяви та накази за підписом ОСОБА_10 , ОСОБА_1 до на момент ухвалення судом рішення у справі №200/2386/21-а не вчиняв дій та не звертався із відповідними заявами до повноважного органу - ліквідаційної комісії - щодо надання йому відпусток та матеріальних допомог.

Зважаючи на наведене, посилання позивача на перебування у відпустках згідно з переліченими вище наказами, а також відсутність на роботі з вини роботодавця в період з 08.02.2021 по 17.03.2021 судом не приймаються до уваги.

Причиною невиконання позивачем трудових обов`язків в період 18 березня - 25 червня 2021 року згідно з табелем обліку робочого часу є тимчасова непрацездатність.

Щодо наступного періоду (з 01 липня по 25 серпня 2021 року) позивач стверджує про неможливість виконання трудових обов`язків у зв`язку з фактичним відстороненням від посади.

Так, 01.07.2021 позивач надіслав ГУ Держпраці заяву, у якій зазначив про перебування у вимушеному прогулі через позбавлення його робочого місця (т.1 а.с.33-36). У цій заяві зазначено, що 01.07.2021 позивач вийшов на роботу, але не мав можливості працювати через знаходження на його робочому місці іншого працівника. Позивачем вказано, що приміщення відділу юридичного забезпечення ГУ Держпраці зайнято працівниками відділу юридичного забезпечення МУ Держпраці. Разом з припиненням функціонування ГУ Держпраці, таке, на думку позивача, позбавляє його можливості працювати, а тому період з 01.07.2021 вважається вимушеним прогулом.

ГУ Держпраці не заперечує факт явки позивача на роботу 01.07.2021 в 10 год. 50 хвил., передачі працівнику МУ Держпраці ОСОБА_11 матеріальних цінностей та самостійне залишення позивачем робочого місця, що підтверджується актом від 01.07.2021 (т.1 а.с. 156-157).

Крім того, ГУ Держпраці надані копії адресованих позивачеві листів від 01.07.2021 №20/332-ЛК/20/21, 09.07.2021 № 20/340-ЛК/20/21, від 04.08.2021 №20/362-ЛК/20/21, від 18.08.2021 №20/379-ЛК/20/21 та докази їх одержання особисто позивачем (т.1 а.с.158-169). У них зазначається про необхідність повідомлення причин невиходу на роботу з 09.02.2021 та необхідність надання документів про поважність причин відсутності на робочому місці.

Судом не встановлено надання позивачем відповідей на вказані листи.

Надаючи правову оцінку доводам позивача суд виходить з наступного.

Правовою підставою позову у цій частині спору є твердження позивача про те, що він не мав можливості працювати з 01.07.2021 з вини відповідача-1, який не забезпечив його робочим місцем, чим фактично відсторонив від посади. Такі дії ГУ Держпраці позивач пов`язує з його статусом викривача корупції.

Відповідно до ч.2 ст. 53-4 Закону №1700 у разі відсторонення працівника, який є викривачем, від виконання трудових обов`язків не з його вини оплата праці на період відсторонення здійснюється в розмірі середньої заробітної плати працівника за останній рік.

Частиною 2 статті 72 Закону України "Про державну службу" передбачено, що рішення про відсторонення державного службовця від виконання посадових обов`язків приймається відповідно керівником державної служби або суб`єктом призначення одночасно з прийняттям рішення про порушення дисциплінарного провадження або під час його здійснення.

Сторони не визнають, та судом не встановлений факт прийняття ГУ Держпраці рішення (наказу) про відсторонення позивача від виконання обов`язків від 01.07.2021 та після цього.

Зважаючи на це, положення ч. 2 ст. 53-4 Закону №1700, які встановлюють правові наслідки протиправного відсторонення викривача від виконання трудових обов`язків, до спірних правовідносин не застосовуються.

Позивача не було відсторонено від виконання трудових обов`язків, тому вимога про стягнення середнього заробітку на підставі ч.2 ст. 53-4 Закону №1700 не підлягає задоволенню.

За правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, що міститься у постанові від 08 лютого 2022 року по справі N 755/12623/19, під простоєм розуміється зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (частина перша статті 34 КЗпП України).

Тобто простій можливий як з вини роботодавця, так і за відсутності його вини. Законодавство у будь-якому випадку простою гарантує працівникам отримання частини заробітної плати.

У свою чергу, вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудову функцію.

Суд не приймає до уваги посилання позивача на його перебування у вимушеному прогулі внаслідок позбавлення його можливості працювати з вини роботодавця.

Як вбачається з адресованої ГУ Держпраці заяви позивача від 01.07.2021, він самостійно дійшов висновку про відсторонення від виконання трудових обов`язків, суб`єктивно сприймаючи перебування робітників МУ Держпраці за місцем його роботи як перешкоду виконанню трудових обов`язків.

Позивач не повідомив роботодавця про початок простою у зв`язку з відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання його роботи (ст. 113 КЗпП України), не відповідав на численні письмові запити ГУ Держпраці щодо причин неявки на роботу.

За таких умов твердження про наявність вини ГУ Держпраці у невиконанні позивачем трудової функції суд вважає необґрунтованим.

Суд не приймає до уваги посилання позивача на те, що отримане ним попередження про звільнення 09.11.2020 вичерпало свою дію у часі, оскільки в цей день (9.11.20) його звільнено не було (т.1 а.с. 242). Позивач зазначає, що вказане попередження не може бути реалізовано після 09.11.2020, а інших попереджень про наступне звільнення позивачу не було вручено.

Приписами ч.3 ст. 87 Закону № 889-VIII передбачено попередження державного службовця про наступне звільнення у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Тобто закон встановлює мінімальний строк, за який робітника має бути попереджено про звільнення, але не встановлює граничного строку для цього.

Водночас, завчасно визначити точну дату звільнення робітника не завжди можливо, оскільки в такий день можуть існувати передбачені законом перешкоди для цього. Тому зазначена у попередженні дата звільнення визначає час, до якого таке звільнення не може відбутися. Законом не передбачені темпоральні обмеження дії попередження про звільнення, відтак звільнення на його підставі можливе пізніше, ніж 30-ти денний строк після його отримання.

Суд також вважає за необхідне зауважити, що позивач просить стягнути суму дворічного середнього заробітку у разі неможливості поновлення, суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 25.08.2021, суму середнього заробітку за час позбавлення робочого місця (фактичного відсторонення від посади) з 06.02.2021 по 25.08.2021, суму недоплачених при звільненні коштів в разі неможливості поновлення саме зі Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці.

Статтею 235 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення без законної підстави, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

У разі наявності підстав для поновлення на роботі працівника, який був звільнений у зв`язку із здійсненим ним або його близькою особою повідомленням про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, та за його відмови від такого поновлення орган, який розглядає трудовий спір, приймає рішення про виплату йому грошової компенсації у розмірі шестимісячного середнього заробітку, а у випадку неможливості поновлення - у розмірі дворічного середнього заробітку.

З наведеного слідує, що працівник може бути поновлений судом на тій посаді, з якої його було звільнено. Стягнення вказаних вище сум середнього заробітку та компенсації, як особливої форми відповідальності, відбувається з роботодавця, що незаконно звільнив працівника. У контексті даної справи роботодавцем є ГУ Держпраці, тому вимога про стягнення коштів з МУ Держпраці не грунтується на положеннях закону.

Доводи позивача про фактичну реорганізацію, а не ліквідацію відповідача-1 не впливає на цей висновок суду, оскільки закон не передбачає особливостей поновлення на роботі у залежності від стану державного органу як юридичної особи (знаходження у процедурі реорганізації чи у процедурі ліквідації).

Таке є самостійною підставою для відмови у задоволенні майнових вимог до відповідача-2 безвідносно висновків суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог до відповідача-1 про поновлення на роботі.

Зважаючи на викладене суд дійшов висновку про необгрунтованість позовних вимог, у зв`язку з чим вони не підлягають задоволенню.

Судові витрати відповідно до ст. 139 КАС України стягненню не підлягають.

Керуючись статтями 5-10, 72-77, 90, 139, 143, 241-246, 250, 251, 255, 295, 297 КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Донецькій області, Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Держпраці у Донецькій області від 25.08.2021 року № 124 "Про звільнення ОСОБА_1 "; поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу юридичного забезпечення Головного управління Держпраці у Донецькій області; стягнення зі Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці дворічного середнього заробітку у разі неможливості поновлення, суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 25.08.2021, суми середнього заробітку за час позбавлення робочого місця (фактичного відсторонення від посади) з 06.02.2021 по 25.08.2021, суми недоплачених при звільненні коштів в разі неможливості поновлення на посаді - відмовити.

У судовому засіданні 02 квітня 2024 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст рішення виготовлений та підписаний 10 квітня 2024 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Текст рішення буде розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя Бєломєстнов О.Ю.


Дата ухвалення рішення	02.04.2024
Оприлюднено	12.04.2024
Номер документу	118266754
Судочинство	Адміністративне
Суть	звільнення з публічної служби, стягнення невиплачених при звільненні сум

Бєломєстнов О.Ю.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Рішеннявід 02.04.2024 по справі 200/12990/21ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —200/12990/21

Рішення від 02.04.2024

Рішення
від 02.04.2024 по справі 200/12990/21
ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД