Рішення

від 08.04.2024 по справі 420/22307/23

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/22307/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2024 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Аракелян М.М.

розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративною позовною заявою ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; адреса проживання: АДРЕСА_2 ) до Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» (код ЄДРПОУ: 26614030; адреса: вул. Дідріхсона, 8, м. Одеса, 65029) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

24 серпня 2023 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла адміністративна позовна заява ОСОБА_1 до Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія», в якій представник позивача просить суд:

визнати дії Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» відносно несвоєчасного розрахунку при звільненні з позивачем за період з 31.08.2021 року по 25.07.2023 року протиправними;

зобов`язати Інститут Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» виплатити позивачу грошове забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, в розмірі середнього грошового забезпечення за останні два місяці.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа №420/22307/23 розподілена на суддю Аракелян М.М.

Ухвалою суду від 29.08.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін згідно ст. 262 КАС України; витребувано від Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» довідку про середньоденну заробітну плату ОСОБА_1 за останні два місяці перед звільненням.

Ухвалою суду від 07.03.2024 року клопотання представника позивача про витребування доказів задоволено; витребувано від Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» (код ЄДРПОУ: 26614030) належним чином засвідчену копію довідки про розмір нарахованого та виплаченого грошового забезпечення ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) за період з 01 червня 2021 року по 31 серпня 2021 року із зазначенням усіх складових грошового забезпечення та з урахуванням рішення Одеського окружного адміністративного суду по справі №420/24777/21 від 22 березня 2022 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що з 1996 по 2021 рік позивач проходив військову службу у Збройних Силах України та наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 18.06.2021 року № 230 його звільнено з військової служби у запас у зв`язку із закінченням строку контракту. На підставі наказу начальника Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» № 165 від 31.08.2021 року позивача було виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Вищезазначеним наказом позивачу нараховано належні виплати по звільненню, однак під час здійснення відповідних обрахунків відповідачем не дотримано вимог законодавства в частині нарахування грошового забезпечення та у зв`язку із цим позивач звернувся до суду за захистом своїх прав й рішенням від 21 березня 2022 року адміністративний позов (справа № 420/24777/21) задоволено. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду по справі № 420/22875/21 від 24 січня 2022 року відповідача було зобов`язано виплатити позивачу грошове забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку в розмірі середнього грошового забезпечення за останні два місяці. 25 липня 2023 року на виконання зазначених рішень суду на рахунок позивача було зараховано грошові кошти в розмірі 263 215, 51 грн. За розрахунками позивача на виконання рішення у справі № 420/24777/21 відповідачем виплачено 136 494,95 грн. (грошового забезпечення), 21 827,82 грн. (компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки), одноразову грошову допомогу при звільненні 100693,75 грн. Усього за вказаним судовим рішенням позивачу виплачено 259 016,52 грн., а решта суми сплачено на виконання рішення по справі № 420/22875/21.

З огляду на це, позивач вважає, що відповідач провів з ним повний розрахунок при звільненні із порушенням строків, встановлених трудовим законодавством, що змушує позивача звертатися до суду з даним позовом.

Відповідач з позовом не погодився та у відзиві на позовну заяву зазначив, що позивач самостійно зазначає, що він вже звертався до Одеського окружного адміністративного суду із позовом про виплату йому грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні в розмірі середнього грошового забезпечення за останні два місяці. Зазначене рішення суду відповідачем виконано добровільно 25.07.2023 року, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується Інститутом. З урахування тієї обставини, що Одеським окружним адміністративним судом вже розглянуто спір між позивачем та Інститутом щодо виплати позивачу грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні в розмірі середнього грошового забезпечення за останні два місяці у справі № 420/22875/21, та яке виконано Інститутом 25.07.2023, то на думку сторони відповідача, наявні правові підстави для залишення позову без розгляду.

23 вересня 2023 року від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив у якій зазначалося, що здійснюючи розрахунок з позивачем внаслідок його звільнення відповідач декілька разів порушив трудові права ОСОБА_1 , що підтверджується наявними судовими рішеннями, про які сторона позивача зазначала у поданому позові. Зміни у ст. 117 КЗпП України, які відбулися в 2022 році, фактично не мають зворотної сили до тих правовідносин, які склалися до їх прийняття, тому у даній справі позивач сформулював позовні вимоги без обмеження компенсації суми грошового забезпечення у шість місяців.

Окремо сторона позивача висловила заперечення щодо змісту наданої відповідачем довідки про розмір грошового забезпечення позивача з тих міркувань, що зазначені у ній показники є заниженими та такими, що не узгоджуються із рішенням по справі № 420/24777/21. З огляду на це сторона позивача просила повторно витребувати у відповідача довідку про середньоденну заробітну плату ОСОБА_1 за останні два місяці перед звільненням з урахуванням наведених аргументів.

27 вересня 2023 року від відповідача до суду надійшли заперечення, у яких, зокрема, наголошувалося на тому, що на момент звільнення позивача був відсутній спір про розмір грошового забезпечення, однак йому несвоєчасно було виплачено належне грошове забезпечення, тому ОСОБА_1 на виконання рішення суду по справі № 420/22875/21 було виплачено середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Враховуючи фактичні обставини справи, застосування норм статті 117 КЗпП України у редакції, що діяла з 19.07.2022 року, якою передбачено зменшення виплати середнього заробітку, а саме не більше як шість місяців, є неможливим, оскільки на момент звільнення позивача таких норм не існувало.

Інших процесуальних заяв по суті спору, які визначені статтею 159 КАС України від сторін до суду не надходило.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, які мають значення для вирішення спору, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що ОСОБА_1 з 1996 року по 2021 рік проходив військову службу у Збройних Силах України.

Відповідно до витягу із наказу начальника Інституту Військово-Морських Сил Національного університету Одеська морська академія (по стройовій частині) №165 від 31.08.2021 року, полковника ОСОБА_1 звільненого наказом головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 18.06.2021 року № 230 з військової служби у запас за п.п. а до пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України Про військовий обов`язок та військову службу з урахуванням вимог ч. 8 цієї ж статті з правом носіння військової форми одягу, вважати таким, що з 08 липня 2020 року справи та посаду здав.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 21 березня 2022 року по справі № 420/24777/21 визнано протиправною бездіяльність Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» щодо не проведення перерахунку та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 29.01.2020 року до 31.08.2021 року, та виплат, належних йому при звільненні (одноразової грошової допомоги, матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку), у відповідності до вимог відновленої початкової редакції п.4 Постанови №704, статті 9 Закону України від 20.12.1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», з урахуванням решти положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та вимог постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року та множенням на відповідні тарифні коефіцієнти;

зобов`язано Інститут Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» здійснити перерахунок ОСОБА_1 грошового забезпечення з 29.01.2020 року до 31.08.2021 року, та виплат, належних йому при звільненні (одноразової грошової допомоги, матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку), у відповідності до вимог відновленої початкової редакції п.4 Постанови №704, статті 9 Закону України від 20.12.1991 року №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», з урахуванням решти положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та вимог постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року та множенням на відповідні тарифні коефіцієнти;

зобов`язано Інститут Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» здійснити виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 29.01.2020 року до 31.08.2021 року, та виплат, належних йому при звільненні (одноразової грошової допомоги, матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку), у відповідності до вимог відновленої початкової редакції п.4 Постанови №704, статті 9 Закону України від 20.12.1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», з урахуванням решти положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та вимог постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року та множенням на відповідні тарифні коефіцієнти, з урахуванням раніше виплачених сум.

Рішення суду по справі № 420/24777/21 набрало законної сили 13 грудня 2022 року.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24 січня 2022 року у справі № 420/22875/21 адміністративний позов ОСОБА_1 до Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» про визнання протиправними дії щодо несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні та зобов`язання вчинити певні дії задоволено.

Визнано дії Інституту Військово-Морський Сил Національного університету «Одеська морська академія» відносно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні з позивачем за період 31.08.2021 року по 12.11.2021 року протиправними.

Зобов`язано Інститут Військово-Морський Сил Національного університету «Одеська морська академія» виплатити позивачу грошове забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку в розмірі середнього грошового забезпечення за останні два місяці.

Рішення суду по справі № 420/22875/21 набрало законної сили 26 липня 2022 року.

Згідно довідки про виплати за рішенням суду полковника ОСОБА_1 у липні 2023 року встановлено, що разом нараховано 267 223,87 грн., утримано військовий збір 1,5% - 4008,36 грн., перераховано на картковий рахунок 263215,21 грн.

З виписки особового рахунку ОСОБА_1 , відкритого в АТ КБ «Приватбанк» вбачається, що 25 липня 2023 року на картковий рахунок позивача від Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» зараховано заробітну плату у розмірі 263 215,51 грн.

Не погоджуючись із діями відповідача стосовно несвоєчасного розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 48 Конституції України визначено, що кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Статтею 12 цієї Конвенції встановлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.

Відповідно до ч.1 ст.47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Статтею 116 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022 року) було передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ст.116 КЗпП України (у чинній редакції) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно із статтею 117 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022 року) в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до ст.117 КЗпП України (в чинній редакції) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 КЗпП України, при цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто, за період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум, але не більш ніж за шість місяців.

Подібна позиція з даного питання викладена Верховним Судом у постановах від 22.05.2020 р. у справі № 320/1263/19, від 29.01.2020 р. у справі № 440/4332/18, від 13.02.2020р. у справі № 809/698/16, від 06.03.2020 р. у справі № 1240/2162/18, від 27.04.2020р. у справі № 812/639/18, від 20.12.2019 р. у справі № 832/1490/17, від 22.06.2018р. у справі № 810/1092/17, від 04.04.2018 р. у справі № 524/1714/16-а, від 25.04.2019 р. у справі № 524/3937/15-а, від 11.06.2019 р. у справі № 524/8023/16-а, від 06.08.2019 р. у справі №826/9793/18, від 30.10.2019 р. у справі № 806/2473/18, а також Верховним Суд України у постановах від 15.09.2015 р. у справі № 21-1765а15, від 29.01.2014 р. у справі № 6-144ц13.

Матеріалами справи підтверджено та визнається сторонами, що позивача звільнено з військової служби 31.08.2021 року, остаточна виплата відповідачем належних коштів за результатами наявних судових розглядів фактично відбулася 25.07.2023 року.

Таким чином, враховуючи, що непроведення з вини відповідача розрахунку з позивачем у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Разом із тим, суд зазначає, що непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби не урегульовані положеннями спеціального законодавства. Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не установлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд приходить висновку про правомірність застосування норм статей 116, 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Така правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 22 червня 2023 року по справі № 380/152/20.

З урахуванням наявного правового регулювання, а також встановлених обставин, суд робить висновок, що протиправність дій відповідача у даному випадку має місце з 01.09.2021 року, наступного дня після непроведення остаточного розрахунку при звільненні і саме з цієї дати слід здійснювати розрахунок середнього заробітку за час затримки при звільненні.

Водночас суд не може оминути увагою тієї обставини та визнає ґрунтовними доводи відповідача, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24.01.2022 року у справі №420/22875/21 адміністративний позов ОСОБА_1 до Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» про визнання протиправними дії щодо несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні та зобов`язання вчинити певні дії задоволено.

Визнано дії Інституту Військово-Морський Сил Національного університету «Одеська морська академія» відносно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні з позивачем за період 31.08.2021 року по 12.11.2021 року протиправними.

Зобов`язано Інститут Військово-Морський Сил Національного університету «Одеська морська академія» виплатити позивачу грошове забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку в розмірі середнього грошового забезпечення за останні два місяці.

Таким чином, суд констатує, що дійсно в судовому порядку позивачем вирішено питання стосовно отримання компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні, втім така компенсація була обмежена у часі двома місяцями та на момент прийняття судом означеного судового рішення між сторонами спірні правовідносини щодо правильного обрахунку всіх належних позивачу сум остаточно не було вирішено.

При цьому, суд зважає на те, що фактично всі спори щодо належних позивачу сум при звільненні вирішені та суми виплачені 25 липня 2023 року і вказана обставина не оспорюється сторонами, виходячи із змісту поданих процесуальних документів по даній справі.

За таких обставин суд робить висновок, що доводи позивача про те, що при звільненні із ним не було проведено повного та остаточного розрахунку є обґрунтованими, однак період нарахування компенсації має відбуватися в тому числі з урахуванням наявності рішення Одеського окружного адміністративного суду по справі № 420/22875/21.

Так, обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100.

Абзацом 3 пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

За правилами п.8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Таким чином, згідно норм чинного законодавства нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням.

При цьому, відповідно до абз. 2 п. 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260, та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 р. за № 745/32197, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

З довідки про розмір грошового забезпечення полковника ОСОБА_1 за період з 01 червня 2021 року по 31 серпня 2021 року з урахуванням вимог рішення ООАС від 21.03.2022 року № 420/24777/21 вбачається, що за два останні місяці служби перед звільненням (липень та серпень 2021 року) середньоденна заробітна плата позивача складає 1 178,28 грн. (36 469,41 грн.+36 594,03 грн./62), де 36 469,41 грн. (розмір грошового забезпечення за липень 2021 року), 36 594,03 грн. (розмір грошового забезпечення за серпень 2021 року), а 62 сукупна кількість календарних днів, що враховується при визначенні середньоденної заробітної плати позивача.

Затримка у виплаті спірної грошової суми з урахуванням наявності рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24.01.2022 року по справі № 420/22875/21 становить 620 календарні дні (13.11.2021-25.07.2023 року), а тому, розмір середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні становить 730 533,60 грн. (1178,28 грн.*620).

Проте, суд при розгляді справи враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 39-41 постанови від 18.03.2020 р. у справі № 711/4010/13-ц, згідно яких встановлений ст.117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до ст.117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:

1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.

2. Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.

3. Ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Такі висновки викладені також Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 р. у справі № 816/1640/17.

У п.77-78 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 р. у справі № 761/9584/15-ц також зазначено, що законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

У пункті 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 р. у справі №761/9584/15-ц викладено правову позицію, відповідно до якої з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

З урахуванням принципу справедливості та співмірності, середній заробіток за час затримки розрахунку має бути розрахований з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком позивача.

Такий висновок узгоджується також з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 24.07.2019 р. у справі № 805/3167/18-а, від 03.04.2019 р. у справі №662/1626/17 та від 30.10.2019 р. у справі № 806/2473/18.

Отже, істотність частки недоотриманого грошового забезпечення при звільненні в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 36,03% (263215,51/730533,60*100%).

Водночас, суд зазначає, що починаючи з 19.07.2022 року у КЗпП України стаття 117 передбачає відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні, зокрема, виплату працівнику його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, однак не більш як за шість місяців.

З урахуванням дати проведення остаточного розрахунку з позивачем (25.07.2023 року), суд вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX. А відтак, позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні починаючи з 01.09.2021 року (наступний день після звільнення), проте не більш як за шість місяців, що становить 183 дні (з 01.09.2021 року по 01.03.2022 року). Однак, враховуючи те, що у судовому порядку між сторонами спір про компенсацію за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 31.08.2021 року по 12.11.2021 року було вирішено, то і період компенсації у даному випадку слід зменшити на відповідну суму за вказаний період. З огляду на це фактичний період компенсації з урахуванням наявного правового регулювання та встановлених обставин складає 109 календарні дні.

Із наведеного слідує, що середнє грошове забезпечення позивача за час затримки розрахунку при звільненні в межах визначеного статтею 117 КЗпП України шестимісячного терміну та з врахуванням принципу співмірності становить 46 274,23 грн. (1178,28 грн.*109*36,03%).

Суд відхиляє доводи сторін, що до спірних правовідносин слід застосовувати положення статті 117 КЗпП України в редакції до 19.07.2022 року, оскільки на момент здійснення повного розрахунку з позивачем вже діяла нова редакція статті 117 КЗпП України, яка має бути застосована судом при вирішенні цієї справи в силу того, що подія повного розрахунку відбулася під час дії нової редакції вказаної правової норми, а відтак і визначення розміру відповідальності суб`єкта владних повноважень за несвоєчасний розрахунок повинно відбуватися з урахуванням внесених змін. При цьому суд звертає увагу, що до моменту здійснення повного розрахунку при звільненні суд не має можливості визначити розмір відповідальності роботодавця за несвоєчасний розрахунок із працівником, а відтак лише за фактом повного розрахунку та нездійсненні роботодавцем самостійно виплати середнього заробітку, питання може бути вирішено судом з урахуванням чинного правового регулювання на момент здійснення повного розрахунку.

На підставі вищевикладеного, суд робить висновок, що заявлений адміністративний позов є обґрунтованим та підлягає частковому задоволенню, виходячи із вищенаведених висновків та мотивів суду.

Щодо клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду, суд керується наступним.

Статтею 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси і просити про їх захист.

Згідно частин 1 - 3 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо у провадженні цього або іншого суду є справа про спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

З аналізу зазначених правових норм вбачається, що заявнику, як ініціатору процесу, законодавцем надано широке коло процесуальних прав, в тому числі і стосовно визначення предмету та підстав позову.

Залишення позовної заяви без розгляду це форма вирішення справи без ухвалення остаточного рішення у зв`язку з виникненням обставин, які перешкоджають її розгляду, але можуть бути усунуті в майбутньому.

Сторонами визнається та встановлено судом з автоматизованої системи діловодства Одеського окружного адміністративного суду, що 24 січня 2022 року Одеським окружним адміністративним судом ухвалено рішення по справі № 420/22875/21, яким адміністративний позов ОСОБА_1 до Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» про визнання протиправними дії щодо несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні та зобов`язання вчинити певні дії задоволено.

Визнано дії Інституту Військово-Морський Сил Національного університету «Одеська морська академія» відносно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні з позивачем за період 31.08.2021 року по 12.11.2021 року протиправними.

Зобов`язано Інститут Військово-Морський Сил Національного університету «Одеська морська академія» виплатити позивачу грошове забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку в розмірі середнього грошового забезпечення за останні два місяці.

Рішення суду по справі № 420/22875/21 набрало законної сили 26 липня 2022 року.

Суд наголошує, що в доктрині процесуального права під позовом розуміють вимогу позивача до відповідача про захист права, свободи чи інтересу, яка заявлена до суду. Позов складається із таких трьох основних елементів як: предмет, підстава та зміст. Предметом позову є безпосередньо матеріально-правова вимога позивача до відповідача, що випливає зі спірних матеріально-правових відносин. Підставою позову, як правило, слугують обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому, зміст позову слід розглядати як спосіб захисту порушених прав позивача.

Зіставляючи фактичні та юридичні аспекти цієї адміністративної справи та справи № 420/22875/21, суд приходить висновку, що такі справи не є тотожними ні за предметом позовних вимог, ні за підставами. Більш того, судом при вирішенні цього публічно-правового спору враховано наявність судового рішення по справі № 420/22875/21 та вирішено дану справу з урахуванням означених обставин.

Таким чином, суд приходить висновку про необхідність відмови у задоволенні клопотання Інституту Військово-Морський Сил Національного університету «Одеська морська академія» про залишення позову без розгляду, оскільки наведена відповідачем підстава не може бути застосована судом у даному випадку з вищенаведених мотивів.

Також суд відхиляє посилання сторони відповідача на практику Верховного Суду, яка наведена у запереченнях від 27.09.2023 року, оскільки така не є релевантною в контексті даних спірних правовідносин.

Частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні,

постанові або ухвалі.

Враховуючи те, що позивач звільнений від сплати судового збору, підстав для розподілу судових витрат немає.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; адреса проживання: АДРЕСА_2 ) до Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» (код ЄДРПОУ: 26614030; адреса: вул. Дідріхсона, 8, м. Одеса, 65029) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» щодо несвоєчасного розрахунку при звільненні з ОСОБА_1 за період з 13.11.2021 року по 25.07.2023 року.

Зобов`язати Інститут Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» (код ЄДРПОУ: 26614030) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) середнє грошове забезпечення за час затримки повного розрахунку при звільненні у розмірі 46274(сорок шість тисяч двісті сімдесят чотири)грн. 23коп.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст. ст. 293,295 КАС України, до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Суддя М.М. Аракелян