Постанова

від 10.04.2024 по справі 360/1343/23

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2024 року справа №360/1343/23

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Геращенка І.В., суддів Блохіна А.А., Казначеєва Е.Г., розглянув у письмовому провадженні апеляційні скарги Тарасенко Дар`ї Юріївни в інтересах ОСОБА_1 , Управління Державної міграційної служби України в Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 11 січня 2024 року, апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 на додаткове рішення Луганського окружного адміністративного суду від 25 січня 2024 року у справі № 360/1343/23 (головуючий І інстанції Захарова О.В.) за позовом ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Луганській області про визнання протиправною відмову, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Управління Державної міграційної служби України в Луганській області (далі - відповідач), в якому просила:

- визнати протиправною відмову прийняти у позивача декларацію про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації;

- зобов`язати прийняти у позивача, подану нею декларацію про відмову від іноземного громадянства, замість документа припинення громадянства російської федерації від 28.09.2023 року.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 25.01.2024 року позов задоволений:

- визнано протиправною відмову Управління Державної міграційної служби України у Луганській області, оформлену листом від 26.10.2023 року № К-27/6/4401-23/4401.3.3/93-23, у прийнятті у позивача декларації про відмову від іноземного громадянства;

- зобов`язано Управління Державної міграційної служби України у Луганській області розглянути звернення позивача від 28.09.2023 року щодо прийняття декларації про відмову від іноземного громадянства, з урахуванням висновків суду та прийняти відповідне рішення.

Додатковим рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 25 січня 2024 року заяву ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення у справі № 360/1343/23 - задоволено частково; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби України у Луганській області на користь позивача судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3000 грн.

Представником позивача подано апеляційну скаргу на рішення суду, в якій просив його змінити, резолютивну частину рішення викласти в наступній редакції:

«Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною відмову Управління Державної міграційної служби України у Луганській області, оформлену листом від 26.10.2023 № К-27/6/4401-23/4401.3.3/93-23, у прийнятті у ОСОБА_1 декларації про відмову від іноземного громадянства.

Зобов`язати Управління Державної міграційної служби України у Луганській області прийняти декларацію ОСОБА_1 від 28.09.2023 про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби України у Луганській області судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1073,60 грн (одна тисяча сімдесят три гривні 60 копійок)».

Стягнути з Управління Державної міграційної служби України у Луганській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 1610,40 гривень та витрат на послуги адвоката за представництво інтересів в суді апеляційної інстанції в сумі 5 000,00 грн.

Апелянт зазначив, що суд фактично відмовив в задоволенні вимоги зобов`язати відповідача прийняти у позивача подану нею декларацію про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації.

Вважає, що суд застосував неефективний спосіб захисту порушеного права позивача, повноваження відповідача щодо прийняття декларації про відмову від іноземного громадянства не є дисреційними.

Законодавством передбачено, що орган ДМС оцінює, чи мають місце незалежні від особи причини неподання документа про припинення громадянства. Якщо висновок позитивний - орган ДМС зобов`язаний прийняти декларацію, якщо негативний - відмовити.

В цій справі відповідач надав свою оцінку та дійшов негативного висновку і цей висновок визнано судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству. При цьому позивачем дотримано усіх визначених законом умов, тому суд вправі зобов`язати відповідача прийняти певне рішення, а саме - прийняти декларацію.

Також, апелянт просив врахувати практику апеляційних адміністративних суддів у справах № 580/6245/23, 520/7765/22, 160/19738/22.

Крім того, щодо судових витрат в суді апеляційної інстанції посилався складання апеляційної скарги, письмових пояснень (за необхідності), участь в судових засіданнях в режимі відео конференції (за потреби), а також інші дії, необхідні для представництва інтересів Клієнта в суді апеляційної інстанції по зазначеній справі; гонорар адвоката за надання зазначених послуг згідно договору становить 5000 грн.

Представником позивача подано апеляційну скаргу на додаткове рішення суду, в якій просив додаткове рішення змінити та стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби України у Луганській області на користь позивача судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10000 грн.

Апелянт вважає, що розмір витрат на правничу допомогу, заявлений адвокатом у цій справі, є співмірним з фактично наданим обсягом юридичної допомоги, співрозмірним у порівняннні з ринковими послугами адвокатських послуг.

Відповідачем подано апеляційну скаргу на рішення суду, в якій просив скасувати рішення суду, прийняти нове про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неповне з`ясування обставин.

Апелянт вважає, що УДМС у Луганській області листом від 26.10.2023 № К-27/6/4401-23/4401.3.3/93-23 згідно норм чинного законодавства України прийнято відповідне рішення та повернуто заявниці декларацію, після розгляду по суті такого звернення позивача та надання належної оцінки підставі подання нею декларації, надання оцінки кожному пункту декларації, зокрема, вигаданій позивачем причині, яка не передбачена ані формою (Форма 45, затверджена наказом МВС України 16.08.2012 № 715), ані нормами чинного законодавства України, та записана позивачем в довільній формі, та надано обґрунтовану відповідь на 5 сторінках, надано пояснення з посиланням на відповідні норми законодавства України щодо прийняття відповідного рішення, у зв`язку з тим, що право подавати декларацію про відмову від іноземного громадянства надано чітко визначеній законодавством категорії осіб, до якої позивач не належить, тому прийняття декларації про відмову від громадянства рф від позивача є неможливим та суперечить чинному законодавству України.

Отже, висновок суду першої інстанції, що «…відповідач не розглянув по суті звернення позивача, не надав жодної оцінки підставам подачі нею декларації… відповідачем фактично не прийнято жодного рішення за результатами розгляду декларації…» є помилковим, не відповідає дійсності, саме прийняте рішення УДМС у Луганській області оскаржувалось в суді першої інстанції в справі № 360/1343/23 та визнано протиправним.

Під час подання заяви про набуття громадянства України за територіальним походженням ОСОБА_1 відповідно до підпункту «в» пункту 24 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженим Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215, було подано зобов`язання припинити іноземне громадянство. Вказаний перелік не вимагає додаткового подання декларації.

Крім того, обов`язковою передумовою для визнання причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства незалежною від особи, є прийняття клопотання про припинення іноземного громадянства (підданства), уповноваженим органом такої держави (в даному випадку рф) від особи у встановлений законодавством іноземної держави строк.

Однак, доказів того, що уповноважені органи держави громадянства (рф) прийняли клопотання позивача про припинення громадянства (підданства) позивачем, до суду не подано, в матеріали даної справи відсутні.

Позивач взагалі не подавала до консульської установи рф жодного документу, тому і не повинна щось отримувати. До того ж, у матеріалах справи відсутні відомості про те, що процедура відмови від громадянства рф, яка має бути врегульована відповідним законодавством саме зазначеної держави, була скасована.

Представником позивача самостійно визначено в позовній заяві, що незалежна від позивача причина неотримання документа про припинення іноземного громадянства це припинення роботи представництв рф в Україні, але ж це виключно особиста думка адвоката, та в законодавстві України така причина відсутня (не визначена) для подання іноземцем декларації про відмову від іноземного громадянства.

На сьогодні в законодавстві України поняття «не працюють консульські установи», «не здійснення прийому документів» відсутнє та не є підставами для подання декларації про відмову від громадянства рф.

Даний факт підтверджується проєктом Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про громадянство України» щодо розширення підстав набуття громадянства України» від 12.05.2023 № 9295.

Питання та процедура припинення іноземного громадянства (в даному випадку рф) належать до виключної компетенції уповноважених органів іноземної держави (рф) та регулюються відповідними нормативно-правовими актами іноземної держави (рф), а отже, вплинути на ситуацію щодо припинення іноземного громадянства особами, які набули громадянство України, уповноважені органи України не мають правових підстав.

Відповідно, питання щодо припинення іноземного громадянства стосується та вирішується безпосередньо іноземцем та іноземною державою, а не державними органами України, зокрема судами.

Суд першої інстанції, ігноруючи той факт, що зміни у зв`язку з військовою агресією рф до законодавства України щодо розширення тлумачення терміну «незалежна від особи причина неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства)» як-то «дипломатичні установи цієї держави припинили свою діяльність на території України» не вносилися, необґрунтовано, безпідставно та незаконно визнає протиправною відмову УДМС у Луганській області, оформлену листом від 26.10.2023 № К-27/6/4401-23/4401.3.3/93-23, у прийнятті у ОСОБА_1 декларації про відмову від іноземного громадянства, тим самим суд першої інстанції порушує норми матеріального права щодо неправильного застосування Закону № 2235-III, Порядку № 215 та змушує відповідача діяти не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, примушує робити те, що не передбачено законодавством, не враховуючи, що УДМС у Луганській області, як орган державної влади, його посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, що є підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому просив відмовити у її задоволені, врахувати практику окружних та апеляційних адміністративних судів у справах №№ 320/21419/23, 160/11442/23 та стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 5000 грн.

Відповідачем подано відзиви на апеляційні скарги представника позивача на рішення та додаткове рішення суду та відповідь на відзив представника позивача на апеляційну скаргу відповідача, в яких просив скасувати рішення суду та відмовити у задоволені позову.

Апеляційним судом витребувано у Луганського окружного адміністративного суду справу, який листом повідомив, що всі документи у цій справі, що надійшли в паперовому вигляді або через офіційну електронну пошту суду скановано та експортовано в КП «Діловодство спеціалізованого суду».

За ч.ч. 1, 4 ст. 18 КАС України у судах функціонує Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система. Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

За пп. 15 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України подання, реєстрація, надсилання процесуальних та інших документів, доказів, формування, зберігання та надсилання матеріалів справи здійснюються в паперовій формі (пп. 15.1); розгляд справи у суді здійснюється за матеріалами справи у паперовій формі (пп. 15.3).

Суд проводить розгляд справи за матеріалами судової справи у паперовій або електронній формі в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (ч. 9 ст. 18 КАС України).

Процесуальні та інші документи і докази в паперовій формі зберігаються в додатку до справи в суді першої інстанції та у разі необхідності можуть бути оглянуті учасниками справи чи судом першої інстанції або витребувані судом апеляційної чи касаційної інстанції після надходження до них відповідної апеляційної чи касаційної скарги (ч. 10 ст. 18 КАС України).

За пп. 5.2 п.5 розділу І Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21, електронна копія паперового документа - документ в електронній формі, що містить візуальне подання паперового документа, отримане шляхом сканування (фотографування) паперового документа. Відповідність оригіналу та правовий статус електронної копії паперового документа засвідчуються кваліфікованим електронним підписом особи, що створила таку копію.

Апеляційний суд вважає за можливе здійснити апеляційний перегляд за документами, наявними в підсистемі «Електронний суд».

Відповідно до ст. 311 КАС України справу розглянуто в письмовому провадженні.

Суд апеляційної інстанції заслухав доповідь судді-доповідача, вивчив доводи апеляційних скарг, відзивів на них, відповіді відповідача на відзив представника позивача на апеляційну скаргу відповідача, перевірив їх за матеріалами справи і дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення, виходячи з наступного.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою російської федерації та рішенням УДМС України в Луганській області від 02.11.2021 позивач набула громадянство України за територіальним походженням на підставі частини першої статті 8 Закону України «Про громадянство України», отримала тимчасове посвідчення громадянки України № ОТ035790 та зобов`язалась протягом двох років припинити громадянство з російською федерацією як це передбачено Законом України «Про громадянство України».

На електронне звернення позивача до Міністерства іноземних справ російської федерації надано відповідь від 20.06.2023 № 16762/кд-гр, в якій зазначено, що у зв`язку із заявою про вихід з російського громадянства позивач вправі звернутися в російські закордонні установи в країні постійного мешкання (в Україні) після поновлення їхньої діяльності або в російську закордонну установу в третій державі за наявності у позивача документа, що підтверджує дозвіл повноважного органу іноземної держави на проживання в даній державі. Як правило, таким документом є дозвіл на проживання в іноземній державі як дозвіл місцевої влади на постійне проживання, не пов`язане з наданням тимчасового притулку або здійсненням трудової чи навчальної діяльності.

На електронний запит позивача до Генерального консульства росії у м. Варна надано відповідь від 07.07.2023 року, в якій зазначено, що процедура оформлення виходу з громадянства рф в спрощеному порядку здійснюється за місцем мешкання заявника. Таким чином обов`язковим документом для надання в консульство є дозвіл на проживання в країни перебування (дозвіл на проживання у Болгарії). Документ про тимчасовий захист не є видом на проживання та не може бути прийнятий до розгляду. Також проінформовано, що органами, які відповідають за оформлення виходу із громадянства в загальному порядку є територіальні підрозділи МВС росії.

Позивач 28.09.2023 року подала до УДМС у Луганській області декларацію про відмову від іноземного громадянства російської федерації у зв`язку з існуванням незалежних від неї причин неотримання документа про припинення іноземного громадянства російської федерації.

Листом УДМС в Луганській області від 05.05.2023 року № 6301.6.2.-8175/63.3-23 позивачу повернуто декларацію про відмову від іноземного громадянства без розгляду у зв`язку з відсутністю законодавчих підстав для її подання.

Згідно статті 1 Закону України «Про громадянство України» від 18.01.2001 року № 2235-III (далі - Закон № 2235-III, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у цьому Законі нижченаведені терміни вживаються в такому значенні:

- громадянство України - правовий зв`язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов`язках;

- громадянин України - особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України;

- іноземець - особа, яка не перебуває в громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав;

- зобов`язання припинити іноземне громадянство - письмово оформлена заява іноземця про те, що в разі набуття громадянства України він припинить громадянство (підданство) іншої держави або громадянства (підданства) інших держав і протягом двох років з моменту набуття ним громадянства України подасть документ про припинення громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав до органу, що видав йому тимчасове посвідчення громадянина України;

- незалежна від особи причина неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) - невидача особі, в якої уповноважені органи держави її громадянства (підданства) прийняли клопотання про припинення іноземного громадянства (підданства), уповноваженим органом такої держави документа про припинення громадянства (підданства) особи у встановлений законодавством іноземної держави строк (крім випадків, коли особі було відмовлено у припиненні громадянства (підданства) чи протягом двох років з дня подання клопотання, якщо строк не встановлено, або відсутність у законодавстві іноземної держави процедури припинення її громадянства (підданства) за ініціативою особи чи нездійснення такої процедури;

- декларація про відмову від іноземного громадянства - документ, у якому іноземець, який узяв зобов`язання припинити іноземне громадянство і в якого існують незалежні від нього причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) або іноземних громадянств (підданств), засвідчує свою відмову від громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав.

Згідно ст. 6 Закону № 2235-III передбачено підстави набуття громадянства України, зокрема, згідно з пунктом 2 частини першої вказаної статті громадянство України набувається за територіальним походженням.

За ч.ч. 1, 5, 8 статті 8 Закону № 2235-ІІІ особа (іноземець або особа без громадянства), яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), а також її неповнолітні діти мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням.

Іноземці, які подали зобов`язання припинити іноземне громадянство, повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації їх громадянами України. Якщо іноземці, маючи всі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання такого документа, з незалежних від них причин не можуть отримати його, вони подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.

Особа, яка набула громадянство України і подала декларацію про відмову від іноземного громадянства, зобов`язується повернути паспорт іноземної держави до уповноважених органів цієї держави. Вимога про взяття зобов`язання повернути паспорт іноземної держави не поширюється на осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні.

Згідно ч. 1 статті 9 Закону № 2235-III іноземець або особа без громадянства можуть бути за їх клопотаннями прийняті до громадянства України.

За п. 2 частини другої статті 9 Закону № 2235-III однією з умов прийняття до громадянства України, зокрема, є подання декларації про відсутність іноземного громадянства (для осіб без громадянства) або зобов`язання припинити іноземне громадянство (для іноземців). Іноземці, які подали зобов`язання припинити іноземне громадянство, повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту прийняття їх до громадянства України. Якщо іноземці, маючи всі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання такого документа, з незалежних від них причин не можуть отримати його, вони подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.

Указом Президента України від 27.03.2001 року № 215 затверджено Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень (Порядок).

Цей Порядок визначає перелік документів, які подаються для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедуру подання цих документів та провадження за ними, виконання прийнятих рішень з питань громадянства України.

Згідно статті 19 федерального закону «Про громадянство російської федерації» вихід з громадянства російської федерації особи, яка проживає на території російської федерації, здійснюється на підставі добровільного волевиявлення такої особи в загальному порядку, за винятком випадків, передбачених статтею 20 цього федерального закону. Вихід з громадянства російської федерації особи, яка проживає на території іноземної держави, здійснюється на підставі добровільного волевиявлення такої особи у спрощеному порядку, за винятком випадків, передбачених статтею 20 цього федерального закону.

Статтею 32 Закону, яка визначає прядок подання заяв з питань громадянства російської федерації, передбачено наступне. Заява з питань громадянства російської федерації подається за місцем проживання заявника: a) особою, яка проживає на території російської федерації, - до територіального органу федерального органу виконавчої влади у сфері внутрішніх справ; б) особою, яка проживає за межами російської федерації і не має місця проживання на території російської федерації, - дипломатичне представництво або консульська установа російської федерації, що знаходяться за межами російської федерації.

Відповідно до статті 35 Закону розгляд заяв стосовно громадянства російської федерації поданої особою зазначеною в пункті б частини 1 статті 32 Закону та прийняття рішення про прийняття до громадянства російської федерації чи про вихід з громадянства російської федерації в спрощеному порядку здійснюється в строк до шести місяців з дня подання заяви і всіх необхідних документів оформлених належним чином.

З 24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією рф проти України Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Кількома наступними Указами продовжено строк дії воєнного стану, який діє станом і на час розгляду цієї справи.

Крім того, всі дипломатичні відносини з російською федерацією розірвано.

В матеріалах справи наявний лист відповідача, направлений у відповідь на супровідний лист позивача, яким повідомлено про відсутність у позивача підстав для подання декларації про відмову від громадянства іноземної держави.

В позовній заяві вказано, що через початок 24 лютого 2022 року повномасштабного збройного вторгнення російської федерації на територію України було розірвано дипломатичні відносини між Україною та російською федерацією. Відповідно станом на сьогодні консульські установи рф на території України не функціонують, записатись на прийом до посольства рф в Україні неможливо. Через припинення їхньої роботи подання та отримання будь-яких документів найближчим часом є неможливим.

Листом Міністерства закордонних справ російської федерації у відповідь на звернення позивача було повідомлено про неможливість подання клопотання про припинення громадянства рф позивача у інший спосіб, окрім як до дипломатичного представництва чи консульської установи російської федерації на території України. Вказані обставини, як зазначає позивач, послугували підставою для подання ним до відповідача разом із супровідним листом, в якому наведено обставини наявності об`єктивних причин відсутності можливості звернення до уповноважених органів іноземної держави із клопотанням про припинення громадянства такої держави, декларації про відмову від іноземного громадянства.

За ч. 5 статті 8 Закону №2235-III невидача особі, в якої уповноважені органи держави її громадянства (підданства) прийняли клопотання про припинення іноземного громадянства (підданства), документа про припинення громадянства (підданства) у встановлений законодавством іноземної держави термін (у даному випадку 6 місяців) є прямо встановленою підставою для подання декларації про відмову від іноземного громадянства (пункт 2 частини другої статті 9 Закону № 2235-III).

Отже, позивач має право на подання декларації про відмову від іноземного громадянства.

Враховуючи викладене, апеляційний суд погоджує висновок суду першої інстанції про визнання протиправною відмову Управління Державної міграційної служби України у Луганській області, оформлену листом від 26.10.2023 року № К-27/6/4401-23/4401.3.3/93-23, у прийнятті у позивача декларації про відмову від іноземного громадянства.

Обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, судом першої інстанції враховано, що УДМС в Луганській області, вирішуючи питання щодо прийняття декларації позивача, в листі від 26.10.2023 обмежилося лише роз`ясненнями норм законодавства щодо процедури припинення іноземного громадянства, не прийняло декларацію та не надало мотивованої відмови позивачу в прийнятті такої декларації.

Тобто, відповідач не розглянув по суті звернення позивача, не надав жодної оцінки підставам подачі нею декларації та протиправно зобов`язав її подати документ, неможливість отримання якого по суті і стала підставою для подачі такої декларації. Тобто, відповідачем фактично не прийнято жодного рішення за результатами розгляду декларації ОСОБА_1 .

Адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права.

При обранні способу захисту прав позивача у даному випадку суд враховує приписи статті 245 КАС України та зазначає таке.

У разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного суду від 22.12.2018 року у справі № 804/1469/17, від 10.04.2019 року у справі № 826/11251/18.

Суд зазначає, що в даній справі відсутні докази, які б свідчили про відсутність можливості у суб`єкта владних повноважень прийняти обґрунтоване та законне рішення у формі, передбаченій чинним законодавством, з урахуванням позиції суду.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи викладене, апеляційний суд погоджує висновок суду першої інстанції про зобов`язання Управління Державної міграційної служби України у Луганській області розглянути звернення позивача від 28.09.2023 року щодо прийняття декларації про відмову від іноземного громадянства, з урахуванням висновків суду та прийняти відповідне рішення.

Стосовно доводу представника позивача, зазначеному в апеляційній скарзі та відзиву на апеляційну скаргу відповідача, про врахування судової практики окружних та апеляційних адміністративних судів, зокрема, у справах №№ 580/6245/23, 520/7765/22, 160/19738/22, 320/21419/23, 160/11442/23, то апеляційний суд не бере їх до уваги, враховуючи вимоги ч. 5 ст. 242 КАС України, згідно яких при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Щодо додаткового рішення суду.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, на підтвердження здійснення правової допомоги суду має бути надано докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження здійсненної правової допомоги необхідно долучати розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися в акті приймання-передачі послуг за договором. Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 1 жовтня 2018 року у справі № 569/17904/17.

Згідно ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 року № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI) гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю.

Суд не може втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, для включення всього розміру гонору до суму, що підлягає стягненню на користь позивача за рахунок відповідача у разі задоволення позову, судом має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Закону № 5076-VI. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті ж самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції.

У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд з прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

У пункті 269 рішення суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Згідно статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У той же час, аналізуючи здійснені адвокатом послуги за критеріями, визначеними у ч. 5 ст. 134 КАС України та на предмет неминучості - критерію, що застосовується Європейським судом з прав людини, суд зазначає наступне.

За приписами ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ч. 5 ст. 143 КАС України у випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу.

Представник позивача просив стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати на правничу допомогу за представництво інтересів:

- в суді першої інстанції в сумі 10000 грн.;

- в суді апеляційної інстанції в сумі 5000 грн.

Щодо розподілу судових витрат в суді першої інстанції.

За матеріалами справи між позивачем та адвокатом Тарасенко Дар`єю Юріївною укладено договір про надання правової допомоги адвокатом від 12 вересня 2023 року № 12/09/23-1.

На підтвердження цих витрат надано копії таких документів: договору від 12 вересня 2023 року № 12/09/23-1 про надання правової допомоги адвокатом, додаток № 1 до договору від 12 вересня 2023 року № 12/09/23-1, опис послуг, наданих адвокатом, від 01.11.2023 без номеру, рахунок фактуру від 01.11.2023 № 01/11/2023, опис послуг, наданих адвокатом, від 15.01.2024 без номеру.

Згідно з описом послуг, наданих адвокатом, від 01.11.2023 без номеру, станом на 01.11.2023 надано послугу зі складання позовної заяви, в тому числі: аналіз наявних у позивача документів - кількість витраченого часу 2 години; аналіз законодавства з відповідних питань - 1 година; аналіз судової практики з відповідних питань - 1,5 години; написання безпосередньо тексту позовної заяви - 2 години; складання пакету документів до суду - 1 година.

Відповідно до опису послуг, наданих адвокатом, від 15.01.2024 без номеру, в період з 03.11.2023 по 15.01.2024 були надані такі послуги: ознайомлення з ухвалою суду про відкриття провадження - кількість витраченого часу 0,1 години, ознайомлення із відзивом відповідача, складання відповіді на відзив, направлення до суду - 3 години, ознайомлення із запереченнями відповідача - 0,5 години.

З огляду на викладене, враховуючи розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, без проведення судового засідання, обсяг позовної заяви, кількість доказів та фактичних даних, які підлягали дослідженню адвокатом, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу в сумі 3000 грн., що відповідатиме вимогам розумності та співмірності.

Щодо розподілу судових витрат позивача в апеляційній інстанції, то вони не підлягають задоволенню, враховуючи відмову у задоволені апеляційної скарги представника позивача.

Отже, спір за суттю вимог судом першої інстанції вирішений правильно, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, внаслідок чого відсутні підстави для скасування рішення.

Керуючись ст.ст. 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційні скарги Тарасенко Дар`ї Юріївни в інтересах ОСОБА_1 , Управління Державної міграційної служби України в Луганській області - залишити без задоволення.

Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 11 січня 2024 року у справі № 360/1343/23 за позовом ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Луганській області про визнання протиправною відмову, зобов`язання вчинити певні дії - залишити без змін.

Додаткове рішення Луганського окружного адміністративного суду від 25 січня 2024 року у справі № 360/1343/23 - залишити без змін.

Повний текст постанови складений 10 квітня 2024 року.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати прийняття та відповідно до ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий І.В. Геращенко

Судді: А.А. Блохін

Е.Г. Казначеєв