Постанова

від 10.04.2024 по справі 520/24335/23

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2024 р. Справа № 520/24335/23Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,

Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Територіального управління Державної судової адміністрації України в Черкаській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.12.2023 (ухвалене суддею Мельниковим Р.В.) по справі № 520/24335/23

за позовом ОСОБА_1

до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Черкаській області , Державної судової адміністрації України

про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Черкаській області, в якому просив: визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Черкаській області щодо нарахування та виплати судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області, відрядженого до Черкаського районного суду Черкаської області, ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 15 липня 2022 року по 31 серпня 2023 року, обчислених, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 гривні; зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Черкаській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області, відрядженого до Черкаського районного суду Черкаської області, ОСОБА_1 : за період з 15 липня 2022 року по 31 грудня 2022 року включно, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 1 січня 2022 року складає 2481 гривня, з утриманням з цієї суми передбачених, законом податків і обов`язкових платежів; за період з 01 січня 2023 року по 31 серпня 2023 року включно, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 1 січня 2023 року складає 2684 гривні, з утриманням з цієї суми передбачених законом податків і обов`язкових платежів.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 25 грудня 2023 року позов задоволено частково, а саме: визнано протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Черкаській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 за періоди з 15 липня 2022 року по 31 грудня 2022 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2022 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481 грн., з 01 січня 2023 року по 31 серпня 2023 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684 грн.; зобов`язано Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Черкаській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 за періоди з 15 липня 2022 року по 31 грудня 2022 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2022 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481 грн., з 01 січня 2023 року по 31 серпня 2023 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684 грн.; визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Черкаській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за періоди з 15 липня 2022 року по 31 грудня 2022 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2022 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481 грн., з 01 січня 2023 року по 31 серпня 2023 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684 грн.; зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Черкаській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду та допомогу на оздоровлення за періоди з 15 липня 2022 року по 31 грудня 2022 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2022 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481 грн., з 01 січня 2023 року по 31 серпня 2023 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684 грн., врахувавши при цьому виплачені суми та із проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів; в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25 грудня 2023 року в частині визнання протиправною бездіяльності Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Черкаській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 за періоди з 15 липня 2022 року по 31 грудня 2022 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2022 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481 грн., з 01 січня 2023 року по 31 серпня 2023 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684 грн. та зобов`язання Державної судової адміністрації України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Черкаській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 за періоди з 15 липня 2022 року по 31 грудня 2022 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2022 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481 грн., з 01 січня 2023 року по 31 серпня 2023 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684 грн. та просив в цій частині закрити провадження у справі, оскільки позивач відмовляється від цих позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що зобов`язання судом першої інстанції ДСА України вчинити дії щодо фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації України в Черкаській області не є адекватним фактичним обставинам справи, оскільки в матеріалах справи відсутній будь-який доказ чи розрахунок на підтвердження того, що наявних у ТУ ДСА коштів було недостатньо протягом спірного періоду або буде недостатньо зараз для виплати мені винагороди в належному розмірі.

Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Черкаській області подано до суду відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суд першої інстанції скасувати та ухвалити рішення яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. Одночасно Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Черкаській області зазначає, що ні Територіальне управління, ні Державна судова адміністрація України не наділені правом самостійно, без правового врегулювання збільшувати видатки з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату у вищому розмірі, ніж це передбачено бюджетним законодавством України, а формування кошторисів на відповідний рік відбувається згідно закону України про Державний бюджет України і доводиться головним розпорядником, виходячи із розміру посадового окладу, який встановлюється статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» і Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», у зв`язку із чим Територіальне управління здійснювало виплату суддівської винагороди та інші виплати судді в межах кошторисних призначень, які були визначені законами України Про Державний бюджет України на відповідний рік, а тому правові підстави самостійно збільшувати базовий розмір посадового окладу судді за оскаржуваний період, відсутні.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Черкаській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25 грудня 2023 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт зазначає, що Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Черкаській області не наділено правом самостійно, без правового врегулювання збільшувати видатки з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату у вищому розмірі, ніж це передбачено законодавством України, у зв`язку із чим дії Територіального управління щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди, виходячи з положень ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та положень ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» із застосуванням для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня відповідного року прожиткового мінімуму у розмірі 2102 грн, відповідали вимогам нормативно-правових актів, які були чинними у зазначений період, та вчинені в межах повноважень. Крім того, згідно із статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення здійснювалися з розрахунку базового розміру посадового окладу судді з 1 січня відповідного року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні, що були чинними у зазначений період, та вчинені в межах повноважень.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Щодо доводів апеляційної скарги позивача, що суд першої інстанції, виходячи за межі позовних вимог, протиправно задовольнив позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинення дій Державною судовою адміністрацією України, у зв`язку із чим він відмовляється від цих вимог, а провадження у адміністративній справі в цій частині просить закрити, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Черкаській області у якому просив: визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Черкаській області щодо нарахування та виплати йому суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 15 липня 2022 року по 31 серпня 2023 року, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 гривні та зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Черкаській області провести нарахування та виплату йому суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 15 липня 2022 року по 31 грудня 2022 року включно, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 01 січня 2022 року складає 2481 гривня, з утриманням з цієї суми передбачених законом податків і обов`язкових платежів; за період з 01 січня 2023 року по 31 серпня 2023 року включно, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 01 січня 2023 року складає 2684 гривні, з утриманням з цієї суми передбачених законом податків і обов`язкових платежів

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, оскільки належним способом відновлення порушених прав позивача у даному випадку є визнання протиправними дій Територіального управління Державної судової адміністрації України в Черкаській області щодо нарахування та виплати судді ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 15 липня 2022 року по 31 серпня 2023 року, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 гривні та зобов`язання Державної судової адміністрації України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Черкаській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення судді ОСОБА_1 за періоди з 15 липня 2022 року по 31 грудня 2022 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2022 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481 грн., з 01 січня 2023 року по 31 серпня 2023 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684 грн.

Згідно із ч. ч. 1, 5 ст. 189 КАС України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Суд не приймає відмови від позову, визнання позову і продовжує розгляд адміністративної справи, якщо ці дії позивача або відповідача суперечать закону чи порушують чиї-небудь права, свободи або інтереси.

Відповідно до ст. 314 КАС України, позивач може відмовитися від позову, а сторони можуть примиритися у будь-який час до закінчення апеляційного провадження.

У разі відмови від позову або примирення сторін суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу відповідно до вимогстатей 189,190цього Кодексу, якою одночасно визнає нечинним судове рішення суду першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, та закриває провадження у справі.

Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції зазначає, що відсутні підстави для задоволення клопотання ОСОБА_2 про відмову від частини позовних вимог та закриття провадження, оскільки позивач відмовляється від позовних вимог, які ним не заявлялися

Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційних скарг не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 . Указом Президента України № 571/2013 від 18 жовтня 2013 року призначено на посаду судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області строком на п`ять років.

Наказом голови Сєвєродонецького міського суду Луганської області № 84/К від 11 листопада 2013 року позивача зараховано до штату Сєвєродонецького міського суду Луганської області.

Указом Президента України № 760/2019 від 17 жовтня 2019 року, після закінчення п`ятирічного строку повноважень, позивача знову призначено на посаду судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області.

Наказом голови Черкаського районного суду Черкаської області № 2-О від 15 липня 2022 року із змінами позивача зараховано до штату Черкаського районного суду Черкаської області, оскільки останнього відряджено до вказаного суду.

З 15 липня 2022 року по 31 серпня 2023 року включно відповідачем Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Черкаській області здійснено нарахування та виплату позивачеві щомісячної суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 грн.

Позивач не погодився з вищезазначеними діями відповідача звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2022 року (2481 грн.) та на 01 січня 2023 року (2684 грн.), на іншу розрахункову величину, яка Законом №1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102 грн.), на підставі абзацу 5 статті 7 Закону №1082-IX є неправомірним, а бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Черкаській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 за періоди з 15 липня 2022 року по 31 грудня 2022 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2022 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481 грн., з 01 січня 2023 року по 31 серпня 2023 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684 грн., є протиправною.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Згідно із ч. 1 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 2 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Згідно із ч. 3 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Частиною 4 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

Відповідно до ч. 5 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Статтею 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу.

Згідно із ч. 9 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

Відповідно до вимог Закону України "Про прожитковий мінімум", прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" визначено, що у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2189 гривень, з 1 липня - 2294 гривні, з 1 грудня - 2393 гривні, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років: з 1 січня - 1921 гривня, з 1 липня - 2013 гривень, з 1 грудня - 2100 гривень; дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня - 2395 гривень, з 1 липня - 2510 гривень, з 1 грудня - 2618 гривень; працездатних осіб: з 1 січня - 2270 гривень, з 1 липня - 2379 гривень, з 1 грудня - 2481 гривня; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури: з 1 січня - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 1769 гривень, з 1 липня - 1854 гривні, з 1 грудня - 1934 гривні.

Відповідно до статті 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2022 рік, у 2022 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2393 гривні, з 1 липня - 2508 гривень, з 1 грудня - 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років: з 1 січня - 2100 гривень, з 1 липня - 2201 гривня, з 1 грудня - 2272 гривні; дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня - 2618 гривень, з 1 липня - 2744 гривні, з 1 грудня - 2833 гривні; працездатних осіб: з 1 січня - 2481 гривня, з 1 липня - 2600 гривень, з 1 грудня - 2684 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури: з 1 січня - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 1934 гривні, з 1 липня - 2027 гривень, з 1 грудня - 2093 гривні.

Статтею 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2023 рік визначено, що з 01 січня 2023 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років - 2272 гривні; дітей віком від 6 до 18 років - 2833 гривні; працездатних осіб - 2684 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність, - 2093 гривні.

Таким чином, законодавцем фактично розширено перелік основних соціальних і демографічних груп населення та встановлено окремі розміри прожиткового мінімуму для суддів, прокурорів окружної прокуратури та працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами. При цьому, розмір прожиткового мінімуму для вказаних категорій осіб встановлено у розмірі меншому, ніж прожитковий мінімум для працездатних осіб.

Верховний Суд у постанові від 30 листопада 2021 року у справі № 360/503/21 сформував наступні правові висновки: Виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть... Разом із цим розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб… Верховний Суд зазначає, що Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як "прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді". Водночас Законом № 966-XIV судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо… Водночас Закон України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIIІ.

При цьому будь-які обмеження суддівської винагороди не можуть бути застосовані іншими нормативно-правовими актами, окрім Закону України "Про судоустрій і статус суддів", з огляду на таке.

Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до статті 126 Конституції України, незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Конституційний Суд України в п. 4.1 рішення від 11 березня 2020 року в справі № 4-р/2020 з посиланням в тому числі на норми міжнародного права зазначив, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопад 2013 року № 10-рп/2013, від 08 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 04 грудня 2018 року № 11 -р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020).

Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виці матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2., абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018).

Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських суддів для Комітету Міністрів Ради Європи про стандарти незалежності судових органів та незмінюваності суддів від 01 січня 2001 року № 1 (2001), в цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Європейська Комісія "За демократію через право" (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства України, яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 09 грудня 2019 року № 969/2019) (далі - Висновок).

Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя (ч. 1 ст. 124 Конституції України).

Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу через інші законодавчі акти.

Одночасно, суд апеляційної інстанції зазначає, що Законами України Про Державний бюджет України на 2021 рік, Про Державний бюджет України на 2022 рік та Про Державний бюджет України на 2023 рік не вносилося жодних змін до Закону № 1402-VIII ні в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди, ні до Закону № 966-XIV щодо запровадження спеціального прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, тобто не існувало жодних законних підстав для фактичного зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою розрахунку суддівської винагороди.

Оскільки, зміни до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, а також до Закону № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не виносилося, тому відсутні законні підстави для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди.

Таким чином, для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII, які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Законів України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", "Про Державний бюджет України на 2022 рік", "Про Державний бюджет України на 2023 рік".

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений у постанові Верховного Суду від 13 липня 2023 року у справі № 280/1233/22 .

У справі "Кечко проти України" (заява № 63134/00) ЄСПЛ зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплати з державного бюджету, однак свідома відмова від цих виплата не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). У пункті 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

У рішеннях ЄСПЛ у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" (заява №70297/01) та у справі "Бакалов проти України" (заява №14201/02) також зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (пункти 48 та 40 цих рішень відповідно).

Із урахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції зазначає, що нарахування та виплати позивачеві суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення за спірний період, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01 січня 2021 року в розмірі 2102 гривні є протиправними, у зв`язку з чим належним способом захисту порушеного права позивачки є зобов`язання відповідача провести нарахування та виплату позивачці недонарахованої та невиплаченої суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення за спірний період на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів, виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січя 2022 року - 2481 грн., на 01 січня 2023 року - 2684 грн., з врахуванням виплачених сум та утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Щодо доводів апелянта стосовно належного фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації України в Черкаській області та наявності у останнього достатньої кількості грошових коштів для виплати йому грошового забезпечення та допомоги на оздоровлення згідно кошторисів та планів асигнувань, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Частинами 3, 4 ст. 148 Закону № 1402-VIII визначено, що функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють, зокрема, Державна судова адміністрація України щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України. Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.

Відповідно до ч. 1 ст. 149 Закону № 1402-VIII, суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Повноваження та види розпорядників бюджетних коштів визначені статтею 22 Бюджетного кодексу України (в подальшому - БК України), відповідно до частини першої якої, за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно: за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, Державна судова адміністрація України, інші установи, уповноважені законом або Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у відповідній сфері, в особі їх керівників (п. 1 ч. 2 ст. 22 БК України).

Відповідно до ч. 5 ст. 22 БК України, головний розпорядник бюджетних коштів, зокрема, отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет); приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань (пункт 3); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством (пункт 4).

Частиною 1 статті 23 БК України визначено, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Відповідно до п. 1 Положення про ДСА України, що затверджене рішенням Вищої ради правосуддя від 17.01.2019 року №141/0/15-19 (в подальшому - Положення), ДСА України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом.

ДСА України здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів (пункт 2 Положення).

Пунктом 3 Положення передбачено, що територіальні управління Державної судової адміністрації України є територіальними органами ДСА України.

Із урахуванням вищевикладених норм законодавства, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України.

Територіальний орган Державної судової адміністрації України здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які Державна судова адміністрація України затвердила у його кошторисі на 2022 рік та 2023 рік.

Судовим розглядом встановлено, що ні до суду першої інстанції ні до суду апеляційної інстанції не надано доказів здійснення Державною судовою адміністрацією України забезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Черкаській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 за спірний період у даній справі, виходячи із встановленого на 01 січня відповідного року прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Також, згідно із наданих пояснень Територіального управлінням Державної судової адміністрації України в Черкаській області, нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення, суддівської винагороди під час відпустки, компенсації відпустки здійснювалися відповідно до положень ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» із застосуванням для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2022 року прожиткового мінімуму у розмірі 2102 грн., з 1 січня 2023 року по 31 серпня 2023 року прожиткового мінімуму у розмірі 2102 грн. Застосування іншого розміру прожиткового мінімуму для розрахунку базового розміру окладу судді є порушенням бюджетного законодавства України, оскільки формування кошторисів на відповідний рік відбувається згідно закону України про Державний бюджет України і доводиться головним розпорядником, виходячи із розміру посадового окладу, який встановлюється статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» і Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», у зв`язку із чи Територіальне управління здійснювало виплату суддівської винагороди та інші виплати судді в межах кошторисних призначень, які були визначені законами України Про Державний бюджет України на відповідний рік, а тому правові підстави самостійно збільшувати базовий розмір посадового окладу судді за оскаржуваний період, відсутні, що призвело до вчинення протиправних дій Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Черкаській області відносно позивача та, як наслідок, порушення права останнього.

Із урахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що невиплата ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення у спірний період в повному обсязі пов`язана із діяльністю ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону №1402-VIII) як суб`єкта владних повноважень, діями якого порушено права позивача.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним способом відновлення порушених прав позивача є визнання протиправними дій Територіального управління Державної судової адміністрації України в Черкаській області щодо нарахування та виплати судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області, відрядженого до Черкаського районного суду Черкаської області, ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 15 липня 2022 року по 31 серпня 2023 року, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 гривні та зобов`язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Черкаській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду та допомогу на оздоровлення за періоди з 15 липня 2022 року по 31 грудня 2022 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2022 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481,00 грн., з 01 січня 2023 року по 31 серпня 2023 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684,00 грн., врахувавши при цьому виплачені суми та із проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений у постановах Верховного Суду від 15.08.2023 р. в справі № 120/19262/21-а.; від 01.02.2024 р. в справі 440/4273/20.

Таким чином, суд, переглянувши у межах апеляційних скарг, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційних скарг зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційні скарги без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25 грудня 2024 року без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 243, 308, 311, 316, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Територіального управління Державної судової адміністрації України в Черкаській області - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.12.2023 по справі № 520/24335/23 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.В. Присяжнюк Судді Л.В. Любчич О.А. Спаскін