Постанова

від 09.04.2024 по справі 580/1567/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 580/1567/23 Суддя (судді) першої інстанції: Петро ПАЛАМАР

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєлової Л.В.

суддів: Аліменка В.О.,

Кучми А.Ю.,

розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 12 січня 2024 року про повернення заяви про визнання протиправною бездіяльність суб`єкта владних повноважень у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області, Державної судової адміністрації України, третя особа: Рада суддів України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Черкаській області (далі - відповідач 1), Державної судової адміністрації України (далі - відповідач 2), в якій з урахуванням уточнень просив:

-визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації в Черкаській області та Державної судової адміністрації України щодо невиплати належного розміру суддівської винагороди за період з 01.12.2022 по 31.12.2022 включно;

-стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації в Черкаській області та Державної судової адміністрації України недоплачену суддівську винагороду за період з 01.12.2022 по 31.12.2022 включно в сумі 89 316,00 грн.,

-зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації в Черкаській області та Державну судову адміністрацію України подати у 15 днів звіт про виконання судового рішення;

-допустити негайне виконання рішення суду в межах суми стягнення за один місяць.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 22 травня 2023 року позовні вимоги задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області щодо невиплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.12.2022 по 31.12.2022; зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області нарахувати та виплатити судді Канівського міськрайонного суду Черкаської області ОСОБА_1 суддівську винагороду з 01.12.2022 по 31.12.2022 включно з відрахуванням обов`язкових податків і зборів. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вказане судове рішення, набрало законної сили - 16.08.2023.

29.09.2023 позивачу видано виконавчий лист.

07.11.2023 постановою ДВС відкрито виконавче провадження НОМЕР_1.

29.12.2023 ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про визнання протиправною бездіяльність відповідача - Територіального управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області щодо виконання рішення суду прийнятого в адміністративній справі №580/1567/23 і зобов`язати відповідача вжити заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли невиконанню рішення суду.

В обґрунтування поданої заяви зазначено, що рішення суду, яке набрало законної сили, відповідач у добровільному порядку не виконує. Встановлені у вказаному судовому рішенні правовідносини продовжують існувати на час подання заяви. А тому, на думку заявника, наявні підстави для визнання протиправними дій відповідача щодо невиконання рішення суду.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 12 січня 2024 року заяву ОСОБА_1 , подану в порядку ст. 383 КАС України, повернуто, з тих підстав, що позивачем, в порушення вимог п. 9 ч. 2 ст. 383 КАС України, не надано документа про сплату судового збору та не зазначено підстав для звільнення його від сплати судового збору.

Не погоджуючись з такою ухвалою суду, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що суд першої інстанції не врахував правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 05.05.2022 у справі № 520/9769/19, згідно з якою на позивача не поширюється обов`язок сплати судового збору за звернення до суду із заявою, поданою у порядку ст. 383 КАС України.

Також позивач зазначає, що звільнений від сплати судового збору у всіх судових інстанціях на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» (у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі).

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 12 січня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області, Державної судової адміністрації України, третя особа: Рада суддів України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач - 1 просить відмовити в її задоволенні та залишити без змін ухвалу суду першої інстанції. Позивач в обґрунтування своїх доводів зазначає, що апелянтом порушено вимоги пункту 9 частини 2 статті 383 КАС України та не надано документ про сплату судового збору. Також відповідач - 1 вказує, що суд першої інстанції обґрунтовано врахував правові висновки Верховного Суду, сформовані у постановах від 27.06.2019 у справі №807/220/18, від 25.06.2020 у справі №0240/2226/18-а.

Після надходження матеріалів справи 08 лютого 2024 року, ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2024 року призначено справу до апеляційного розгляду у порядку письмового провадження.

Відповідно до ст. 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, матеріалами справи підтверджується, що ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 12 січня 2024 року заяву позивача, подану в порядку ст. 383 КАС України, повернуто останньому.

Постановляючи вказану ухвалу, суд першої інстанції зазначив, що за відсутності підстав для звільнення від сплати судового збору та доказів сплати судового збору, подана заява не відповідає вимогам п. 9 ч. 2 ст. 383 КАС України, тому підлягає поверненню заявнику на підставі ч. 5 ст. 383 КАС України.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Згідно зі статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Частина 2 статті 14 КАС України передбачає, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Процесуальним засобом забезпечення належного та своєчасного виконання судового рішення є судовий контроль, підстави та порядок здійснення якого визначені статтею 382 та статтею 383 КАС України.

Так, відповідно до частин 1 - 2 статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з частиною 1 статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Частиною 2 статті 383 КАС України передбачено, що у такій заяві зазначаються: зокрема, документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати за подання відповідної заяви.

Доводи апелянта зводяться до того, що Законом України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року №3674-VI (далі - Закон №3674-VI) не передбачено сплати судового збору за подання заяви про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, у тому числі за подання заяви в порядку ст. 383 КАС України.

У цьому контексті колегія суддів зазначає, що за змістом частин 1, 2 статті 132 КАС України судовий збір входить до складу судових витрат, а його розмір та порядок сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом №3674-VI.

Відповідно до статті 1 Закону №3674-VI судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Об`єктами справляння судового збору є процесуальні дії, за які справляється судовий збір, встановлені у статті 3 Закону №3674-VI. Так само ця норма визначає процесуальні документи, за подання яких судовий збір не справляється (частина 2 статті 3 цього Закону).

Натомість, заява, подана в порядку ст.383 КАС України, не входить до переліку заяв, передбаченого ч.2 ст.3 Закону України №3674-VI, за подання яких судовий збір не справляється.

Статтею 4 Закону №3674-VI установлені розміри ставок судового збору стосовно документів, за подання яких справляється судовий збір. При цьому розміри ставок судового збору залежать від характеристики об`єкта справляння - позовна заява, скарга чи інша заява (у деяких випадках - у поєднанні з характеристикою суб`єкта, який звертається до суду).

Водночас, частиною 2 ст. 4 Закону України №3674-VI не передбачено ставку судового збору за подання до адміністративного суду заяви в порядку ст. 383 КАС України про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Тобто, процесуальним законодавством не визначено ставки судового збору за подання відповідної заяви, а тому суд першої інстанції дійшов безпідставного висновку щодо недотримання заявником п.9 ч.2 ст.383 КАС України.

За схожих обставин до аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 05 травня 2022 року у справі №520/9769/19.

Верховний Суд у справі №520/9769/19 також зазначив, що особа, яка отримала на свою користь судове рішення, враховуючи конституційний принцип стосовно обов`язковості судового рішення, закріплений у пункті 9 частини 1 статті 129-1 Основного Закону України, звільняється від сплати судового збору за зверненням до суду з вимогою забезпечити виконання судового рішення (встановлення судового контролю), яке набрало законної сили, якщо законом прямо не встановлено обов`язок сплати такого збору.

При цьому, одним зі складових елементів вимоги щодо ефективного правосуддя є обов`язковість виконання судового рішення, що виражається, головним чином, у тому, що державні органи зобов`язані поважати судові рішення і якнайшвидше реалізувати їх «ex-officio» (в силу своєї посади та визначених законом повноважень); виконання рішення повинно бути справедливим, швидким, ефективним і пропорційним; для цього мають бути забезпечені необхідні кошти та чіткі правові норми, що визначають доступні ресурси, відповідальні органи та механізми повного виконання судового рішення, яке набрало законної сили.

З огляду на викладене, повернення судом першої інстанції заяви позивача, поданої у порядку ст. 383 КАС України, з підстав не подання документа про сплату судового збору є необґрунтованим та помилковим.

Окрім того, заявник, подаючи заяву в порядку ст. 383 КАС України, зазначав, що звільнений від сплати судового збору за подання заяви відповідно п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону № 3674-VI, на що не звернув увагу суд першої інстанції.

Так, згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України №3674-VI від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

На переконання колегії суддів, на категорію цієї справи (щодо нарахування та виплати суддівської винагороди) розповсюджується положення ч. 1 ст. 5 Закону України №3674-VI, які застосовуються на всіх стадіях судового розгляду справи, отже позивач звільнений від сплати судового збору, у тому числі за подання заяви в порядку ст. 383 КАС України.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, що призвело до неправильного вирішення питання, тому оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню, а справа направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Судовою колегією враховується, що Європейський суд з прав людини у своїй практиці наголошує на тому, що право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому, особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження. Для Суду природа перешкод у реалізації права на доступ до суду не має принципового значення.

Із змісту ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод прямо випливає, що доступність правосуддя є невід`ємним елементом права на справедливий суд. У рішенні по справі «Голдер проти Великої Британії» від 21.02.1975 Європейський суд з прав людини дійшов до висновку, що сама конструкція ст. 6 Конвенції була би безглуздою та неефективною, якби вона не захищала право на те, що справа взагалі буде розглядатися. У рішенні по цій справі Суд закріпив правило, що ч. 1 ст. 6 Конвенції містить у собі й невід`ємне право особи на доступ до суду.

У рішеннях від 13.01.2000 у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» та від 28.10.1998 у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» Європейський Суд з прав людини зазначив про порушення п. 1 ст. 6 Конвенції, яке виявилося в надто суворому тлумаченні внутрішніми судами процесуальної норми, що позбавило заявників права на доступ до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що суд першої інстанції помилково повернув заяву позивачу, оскільки останній звільнений від сплати судового збору за подання заяви, в порядку статті 383 КАС України.

У зв`язку з викладеним, колегія суддів апеляційної інстанції вважає обґрунтованими доводи апелянта про порушення судом першої інстанції норм процесуальних права.

У зв`язку з зазначеним, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала суду першої інстанції - скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження її розгляду.

Керуючись ст. 243, 315, 320, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд

П О С Т АН О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 12 січня 2024 року про повернення заяви ОСОБА_1 , поданої в порядку ст. 383 КАС України, - скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Л.В. Бєлова

Судді В.О. Аліменко,

А.Ю. Кучма