Постанова

від 09.04.2024 по справі 380/2413/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/2413/24 пров. № А/857/8237/24Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого суддіШавеля Р.М.,

суддівГлушка І.В. та Хобор Р.Б.,

з участю секретаря судового засідання - Василюк В.Б.,

а також сторін (їх представників):

від позивача Кожухар І.І., Гайдар Н.І.;

третя особа - ОСОБА_1 ;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29.02.2024р. в адміністративній справі за позовом Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській обл. до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, третя особа без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_1 , про визнання протиправною та скасування постанови щодо накладення штрафу за невиконання рішення суду (суддя суду І інстанції: Морська Г.М.; час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 16 год. 04 хв. 29.02.2024р. м.Львів; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: 29.02.2024р.),-

В С Т А Н О В И В:

31.01.2024р. (згідно з відбитком календарного штемпеля на поштовому відправленні) позивач Головне управління /ГУ/ Пенсійного фонду /ПФ/ України у Львівській обл. звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив скасувати постанову ВП 73478848 від 15.01.2024р. державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про накладення штрафу в розмірі 5100 грн. за невиконання рішення суду (а.с.1-3, 23).

Ухвалою суду від 13.02.2024р. залучено до участі в справі у якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_1 , стягувача у виконавчому провадженні ВП 73478848 (а.с.92 і на звороті).

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29.02.2024р. заявлений позов задоволено; визнано протиправною та скасовано постанову Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ВП 73478848 від 15.01.2024р. про накладення штрафу (а.с.140-143).

Не погодившись із рішенням суду, його оскаржив третя особа без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_1 , який покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні заявленого позову відмовити (а.с.149-155).

Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що накладення штрафу на позивача є підставним та обґрунтованим, повністю відповідає приписам ст.ст.26, 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження».

Зокрема, 05.12.2023р. державним виконавцем відкрито виконавче провадження і надано 10-денний строк для виконання рішення суду; вказана постанова отримана пенсійним органом 28.12.2023р. і вказаний строк закінчився 06.01.2024р.

12.01.2024р. апеляційним судом підтверджена протиправність дій пенсійного органу під час виконання рішення суду в справі № 380/10156/23, через що 15.01.2024р. державним виконавцем винесена спірна постанова.

Наголошує на тому, згідно фактичних обставин справи пенсійний орган не мав наміру виконувати рішення суду, що стверджується листами останнього № 1300-5308-8/8/9765 від 18.01.2024р., № 1300-5308-8/12514 від 23.01.2024р.

Також державним виконавцем дотримана послідовність накладення на боржника штрафу за невиконання рішення суду, при цьому судом надана неправильна правова оцінка вимозі № 794 від 11.01.2024р.

Станом на теперішній час рішення час рішення суду виконано частково, а сума боргу в розмірі 54000 грн. залишається невиплаченою.

Позивач ГУ ПФ України у Львівській обл. скерував до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вважає її необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення. Наголошує на тому, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права, дотримався вимог процесуального закону, через що ухвалив законне і справедливе судове рішення (а.с.177-189, 190-196).

Інший учасник справи не подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача по справі, третю особу на підтримання поданої скарги, заперечення представників позивача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Як достовірно встановлено під час судового розгляду, рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27.07.2023р. у справі № 380/10156/23 позов ОСОБА_1 задоволено; зобов`язано ГУ ПФ України у Львівській обл. нарахувати ОСОБА_1 з 01.07.2021р. щомісячну доплату до пенсії, передбачену постановою Кабінету Міністрів /КМ/ України № 713 від 14.07.2021р. «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб», та здійснити виплату, з урахуванням виплачених сум (а.с.63-65).

На виконання вказаного рішення суду ГУ ПФ України у Львівській обл. проведено 01.10.2023р. перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 01.07.2021р. з урахуванням щомісячної доплати у розмірі 2000 грн. відповідно до постанови КМ України № 713 від 14.07.2021р. «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб». Підсумок пенсії з надбавками з 01.10.2023р. становив 42508 грн. 33 коп., із урахуванням максимального розміру пенсії таку обмежено сумою 40508 грн. 33 коп. (а.с.21).

25.09.2023р. ОСОБА_1 подав до суду заяву в порядку ст.383 КАС України, в якій просив визнати протиправними дії ГУ ПФ України у Львівській обл. щодо невиконання рішення суду від 27.07.2023р. у справі № 380/10156/23.

Ухвалою від 05.10.2023р., залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.01.2024р., заяву ОСОБА_1 в порядку ст.383 КАС України у справі № 380/10156/23 задоволено; визнано протиправними дії ГУ ПФ України у Львівській обл. щодо невиконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27.07.2023р. у справі № 380/10156/23 про зобов`язання нарахувати ОСОБА_1 з 01.07.2021р. щомісячну доплату до пенсії, передбачену постановою КМ України № 713 від 14.07.2021р. «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб», та здійснити виплату (а.с.114-115, 116-117).

При цьому, суди виснували, що перерахунок пенсії позивача без обмеження максимальним розміром є обов`язковим для відповідача не тільки на виконання рішень суду від 14.04.2023р. у справі № 380/2344/23 та від 26.06.2023р. у справі № 380/9506/23, а й будь-якого перерахунку в майбутньому.

30.11.2023р. стягувач ОСОБА_1 звернувся до органу державної виконавчої служби із заявою про відкриття виконавчого провадження та примусового виконання виконавчого листа № 380/10156/23, виданого 06.09.2023р. (а.с.51-52, 54).

05.12.2023р. державний виконавець виніс постанову про відкриття виконавчого провадження, копії якої скерував сторонам до відома та виконання, при цьому зобов`язав боржника виконати рішення суду протягом 10 робочих днів (а.с.54, 55).

05.12.2023р. державним виконавцем винесені постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження та про стягнення виконавчого збору (а.с.57, 59).

Вказані постанови отримані пенсійним органом 28.12.2023р.

Листом № 1300-2308-8/9765 від 18.01.2023р. боржник ГУ ПФ України у Львівській обл. повідомив державного виконавця щодо виконання зазначеного судового рішення, при цьому підсумок пенсії стягувача з надбавками з 01.10.2023р. склав 42508 грн. 33 коп., однак із урахуванням максимального розміру пенсії виплата здійснюється сумою 40508 грн. 33 коп.; вказаний лист отриманий державним виконавцем 29.01.2024р.

17.01.2024р. державний виконавець скерував на адресу боржника письмову вимогу № 794 від 11.01.2024р., в якій вимагав надати вичерпну інформацію про виконання судового рішення з відповідним документальним підтвердженням протягом трьох робочих днів з моменту отримання цієї вимогу. Зазначена вимога отримана боржником 22.01.2024р. за вх. № 886/14 (а.с.18-19).

15.01.2024р. державний виконавець прийняв постанову про накладення на боржника штрафу в розмірі 5100 грн. за невиконання рішення суду без поважних причин (а.с.12-13). Вказана постанова направлена засобами поштового зв`язку на адресу боржника 17.01.2024р. (а.с.12-13, 14).

Приймаючи рішення по справі та задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що державним виконавцем не дотриманий порядок накладення штрафу за невиконання рішення суду, передбачений ст.63 Закону України «Про виконавче провадження».

Вказані порушення, що полягали у поспішному винесенні спірної постанови, невжиття належних заходів для з`ясування стану виконання рішення суду, причин його невиконання, зумовлюють протиправність рішення відповідача про накладення штрафу.

За таких обставин постанова про накладення штрафу в розмірі 5100 грн. не відповідає вимогам закону.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильних та обґрунтованих висновків про наявність підстав для задоволення заявленого позову, з огляду на наступне.

Ключовим питанням під час вирішення розглядуваного спору є з`ясування дотримання процедури накладення державним виконавцем на боржника штрафу за невиконання рішення суду, від чого безпосередньо залежить правомірність накладення на позивача спірного штрафу.

Розглядувані правовідносини регулюються приписами Конституції України, Закону України «Про виконавче провадження» та КАС України.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно приписів ст.129-1 Конституції суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Пунктом 9 ч.2 ст.129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Згідно з ч.1 ст.370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України № 1404-VIII від 02.06.2016р. «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з ч.1 ст.5 цього Закону примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Відповідно до п.1 ч.1 ст.26 вказаного Закону виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Частиною 1 ст.18 наведеного Закону встановлено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з п.п.1, 16 ч.3 ст.18 згаданого Закону виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст.63 вказаного Закону за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.

Статтею 75 зазначеного Закону установлено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

Сторони зобов`язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи (ч.4 ст.19 згаданого Закону).

Аналізуючи наведені положення законодавства, в контексті цієї справи потрібно зауважити, що накладення штрафу за невиконання рішення, який зобов`язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов`язання.

Застосування такого заходу реагування є обов`язком державного виконавця і направлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження.

При цьому, визначальною умовою для накладення зазначеного штрафу є невиконання судового рішення без поважних причин.

У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов`язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об`єктивні перешкоди для невиконання зобов`язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.

Отже, аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що невиконання боржником рішення суду лише без поважних на те причин, тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону України «Про виконавче провадження». Тобто на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановлений факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин.

Поважними, в розумінні наведених норм Закону України «Про виконавче провадження», можуть вважатися об`єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.

Постанова про накладення штрафу за невиконання судового рішення може бути винесена лише за умови, що судове рішення не виконано і таке невиконання сталося без поважних на те причин, коли боржник мав реальну можливість виконати судове рішення, проте не зробив цього.

Визначальною ознакою для накладення на боржника штрафу є саме невиконання рішення суду без поважних причин. Згідно усталеної судової практики поважними можуть вважатися об`єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення божником, та які не залежали від його волевиявлення.

Для перевірки згаданих обставин закон покладає на державного виконавця обов`язок перевіряти виконання рішення суду боржником, підтвердженням чого є імперативні приписи ст.ст.18, 63 Закону України «Про виконавче провадження».

Звідси, перевірка стану виконання рішення суду боржником, встановлення дійсних причин невиконання рішення суду є обов`язковою дією державного виконавця, при цьому без вжиття таких дій притягнення боржника до юридичної відповідальності за невиконання рішення слід вважати помилковим і безпідставним.

Водночас, згідно фактичних обставин справи державний виконавець не встановив факту невиконання рішення суду, дійсних причин такого невиконання з боку позивача та поспішно виніс постанову про накладення штрафу за невиконання рішення суду на боржника.

Такий висновок стверджується наступним.

11.01.2024р. державний виконавець виніс вимогу виконавця № 794 від 11.01.2023р., у якій вимагав від боржника ГУ ПФ України у Львівській обл. надати вичерпну інформацію про виконання судового рішення з відповідним документальним підтвердженням протягом трьох робочих днів з моменту отримання (а.с.18-19).

Така вимога скерована на адресу пенсійного органу 17.01.2024р. (а.с.20) і отримана боржником 22.01.2024р., що підтверджується копією вимоги із вхідним № 886/14.

Звідси, термін надання інформації про виконання рішення суду на вимогу державного виконавця спливав через три робочі дні, тобто, 25.01.2024р.

Проте, 15.01.2024р. державний виконавець прийняв постанову про накладення на боржника штрафу в розмірі 5100 грн. Вказана постанова також скерована на адресу позивача 17.01.2024р. (а.с.12-13, 14).

Окрім цього, як вимога державного виконавця, так і постанова про накладення штрафу скеровані позивачу 17.01.2024р.

Таким чином, на момент винесення спірної постанови державний виконавець не з`ясував дійсних причин невиконання/часткового виконання рішення суду боржником, через що правові підстави для прийняття рішення про накладення штрафу були відсутніми.

Під час судового розгляду з`ясовано, що боржник частково виконав рішення суду, провів перерахунок пенсії стягувачу 24.01.2024р., тобто, у межах триденного строку, визначеного у вимозі державного виконавця від 11.01.2024р.

Решта суми заборгованості в розмірі 54000 грн. залишалася непогашеною, що стверджується довідкою пенсійного органу за пенсійною справою № 91 18836 (а.с.163).

Враховуючи наведені обставини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що державним виконавцем під час прийняття постанови не дотриманий порядок накладення штрафу, встановлений ст.63 Закону України «Про виконавче провадження», що має наслідком визнання такої постанови незаконною та її скасування.

В частині доводів апелянта ОСОБА_1 , який є третьою особою по справі та стягувачем в рамках виконавчого провадження ВП 73478848, колегія суддів враховує, що сам факт висвітлених в апеляційній скарзі дій та рішень пенсійного органу не складає складу правопорушення, визначеного ст.75 Закону України «Про виконавче провадження».

Натомість, державний виконавець під час прийняття рішення про накладення штрафу зобов`язаний пересвідчитися у невиконанні боржником судового рішення без поважних причин.

В розглядуваному випадку винесенню спірної постанови про накладення штрафу не передували дії державного виконавця, спрямовані на з`ясування такої обставини, що призвело до накладення штрафу за обставин здійсненого перерахунку пенсії та відсутності з`ясування дійсних причин невиконання вимог виконавчого документа в повному обсязі.

Постанова про накладення штрафу за невиконання судового рішення може бути винесена лише за умови, що судове рішення не виконано без поважних причин, коли боржник мав реальну можливість виконати таке судове рішення, проте не зробив цього. Поважними можуть вважатися об`єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення божником, та які не залежали від його волевиявлення.

Постанова державного виконавця про накладення штрафу не містить обґрунтувань щодо реальної можливості позивача сплатити стягувачеві суму перерахованої пенсії та умисного невчинення цих дій.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що рішення суду стосовно ОСОБА_1 дійсно залишається виконаним лише частково.

Згідно зі ст.6 КАС України та ст.17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно усталеної практики ЄСПЛ право на суд, захищене ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція), було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов`язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін (рішення від 19.03.1997р. у справі «Горнсбі проти Греції», п.40). Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок (рішення у справі «Immobiliare Saffi» проти Італії», заява №22774/93, п.66, ECHR 1999-V).

Так, у п.53 цього рішення ЄСПЛ зауважив, що держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному і вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі «Сокур проти України» (Sokur v. Ukraine), № 29439/02, від 26.04.2005р., і у справі «Крищук проти України» (Kryshchuk v. Ukraine), № 1811/06, від 19.02.2009р.).

Основною функцією судового рішення є відновлення порушених прав позивача (стягувача). Заради цього відновлення Держава визначає пріоритет інтересів постраждалої сторони - стягувача, порушені права якої було визнано та поновлено судом і видано відповідний виконавчий документ.

Таким чином, ураховуючи процес поновлення порушених прав третьої особи (стягувача) шляхом видачі відповідного виконавчого документу, законодавством у сфері примусового виконання рішень встановлений найвищий пріоритет прав стягувача у виконавчому провадженні у порівнянні з колом прав боржника.

Принцип «res judicata» (принцип обов`язковості судового рішення) покладає на боржника обов`язок виконання судового рішення, яке набрало законної сили, не очікуючи відповідних дій державного виконавця.

У силу зазначеного правового принципу саме боржник повинен проявити достатню розумність і обачність для того, щоб уникнути негативних наслідків, пов`язаних із невиконанням судового рішення.

Отже, колегія суддів констатує часткове виконання пенсійним органом рішення суду стосовно ОСОБА_1 , наявність незавершеного виконавчого провадження ВП 73478848.

В той же час, поспішне накладення штрафу на боржника, відсутність з`ясування дійсних обставин виконання/невиконання судового рішення зі сторони державного виконавця не свідчить про сумлінне виконання останнім своїх обов`язків.

Оцінюючи в сукупності наведене, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що заявлений позов є підставним та обґрунтованим, через що останній підлягає до задоволення.

З огляду на результат апеляційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку із розглядом справи в суді апеляційної інстанції, судові витрати розподілу в силу приписів ст.139 КАС України не підлягають.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.139, ч.3 ст.243, ст.310, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29.02.2024р. в адміністративній справі № 380/2413/26 залишити без задоволення, а вказане рішення суду без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення; у випадку оголошення судом апеляційної інстанції лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. М. Шавель судді І. В. Глушко Р. Б. Хобор Дата складання повного тексту судового рішення: 10.04.2024р.